Заняття 14. Технологія штучного осіменіння овець і кіз

Мета заняття. Вивчити теоретичні передумови, організацію та технологію штучного осіменіння овець і кіз.

• 1. утримання і використання баранів-плідників;
• 2. отримання сперми;
• 3. оцінка якості сперми;
• 4. розбавлення сперми баранів та цапів;
• 5. проведення штучного осіменіння овець;
• 6. штучне осіменіння кіз.

Вівці належать до тварин з сезонним типом статевої функції. У овець примітивних порід спостерігається короткий осінній парувальний сезон лише з одним статевим циклом, тоді як у більш одомашнених порід (наприклад, мериносів) цей сезон триває 6-8 місяців, протягом якого у овець проявляється багато циклів. Якщо раніше сезонність статевої циклічності у овець пояснювали зміною довжини світлового дня, то зараз вважають, що у овець і кіз є уроджений ритм відтворної здатності.

Початок статевого сезону у овець в центральному та західному регіоні припадає на серпень-вересень, а у південній півкулі – на лютий – березень.

Охота і тічка в овець можуть наставати в овець через 15-30 днів після окоту, але найчастіше проявляється після відлучення ягнят. Охота триває близько 1,5 доби, однак може коливатись в межах від 0,4 до 4 діб, залежно від кількості дозріваючих фолікулів.

1. Утримання і використання баранів-плідників

При використанні плідників слід дотримуватися правил техніки безпеки. Не можна допускати в манежі биття тварин, грубого поводження з ними, порушень технології одержання сперми.

Починають привчати баранів давати сперму на штучну вагіну за 2 місяці до початку парувального періоду. Для цієї мети відбирають лише клінічно здорових плідників. З початку підготовчого періоду від них беруть 2-3 еякуляти на декаду, а в останній тиждень – один еякулят на день.

Молодих баранчиків привчають до вагіни з 16-місячного віку з тим, щоб у 18 місяців їх можна було використовувати нарівні з дорослими плідниками з помірним статевим навантаженням.

В якості підставних тварин спочатку використовують маток в охоті, надалі маток без ознак охоти, валахів і навіть інших баранів.

Дорослих, добре підготовлених баранів-плідників під час парувальної кампанії використовують з навантаженням 2-3 еякуляти, а півторарічних – 1-2 еякуляти протягом дня.

У разі заготівлі сперми для замороження баранів-плідників доцільно використовувати протягом 9-10 місяців на рік з режимом статевого навантаження 2-3 еякуляти дуплетом протягом тижня.

2. Отримання сперми.

Сперму від баранів беруть у штучну вагіну, що складається з ебонітового циліндра з патрубком, у середину якого вставлена еластична гумова камера, спермоприймач та пробка з ебонітовим або поліетиленовим краником (рис. 31).

Підготовка штучної вагіни до роботи проводиться таким чином. В циліндр уставляється гумова камера гладеньким боком усередину(рис.31), кінці якої завертаються на торці циліндра. У чисту, продезінфіковану вагіну через патрубок заливають 160-180 мл гарячої води температурою 50-55 0 C.

Рис. 31. Штучна вагіна для отримання сперми від барана

У патрубок (рис.31) вставляють пробку з краном для вдування повітря, створюючи тиск 40-60 мм ртутного стовпчика (щоб внутрішня стінка камери зімкнулася).

Рис. 32. Сім’яприймачі для отримання сперми від барана: а – одностінний; б – двостінний.

З одного боку до циліндра приєднують скляний (рис.32а) або поліетиленовий спермоприймач, а з протилежного скляною або ебонітовою паличкою змащують внутрішню поверхню камери тонким шаром стерильного вазеліну. Температура у вагіні в момент одержання сперми повинна підтримуватися на рівні 40-42 0 C, її заміряють спеціальним стерильним термометром після вдування повітря.

При використанні одностінних скляних або поліетиленових спермоприймачів температура в манежі має бути не нижче 18 0 C, в іншому випадку необхідно застосовувати двостінні спермоприймачі (рис. 30б), заповнені водою температурою 30-35 0 C.

Технік одержує сперму, сидячи на стільчику з правого боку підставної тварини, тримаючи штучну вагіну з спермоприймачем догори під кутом 35 град., фіксуючи його вказівним пальцем. При цьому плідник сам відшукує вхідний отвір вагіни і здійснює садку, або технік спрямовує в неї пеніс плідника, тримаючи його за препуцій.

Після еякуляції штучну вагіну необхідно повернути спермоприймачем донизу, не допускаючи витікання сперми. Потім відкрити краник і випустити з вагіни повітря, не допустивши витікання води, знову закрити краник, відокремити спермоприймач і накрити його чистою скляною кришкою.

Кожний еякулят беруть в окрему вагіну, для чого на пункті необхідно мати не менше трьох вагін на кожного барана-плідника.

3. Оцінка якості сперми

Для осіменіння вівцематок і козоматок необхідно використовувати лише якісну сперму. За одну садку барани й цапи виділяють відносно невелику кількість сперми (0,8-1,5 мл), але з високою концентрацією статевих клітин (2,5-3,5 млрд.).

Об’єм еякуляту визначають за допомогою піпетки, градуйованої пробірки, градуйованого скляного одностінного спермоприймача (30а). При застосуванні одноразових поліетиленових спермоприймачів об’єм еякуляту можна визначити шляхом зважування в герметизованому стані на точних вагах типу Р-2-200, ВЛК-20 або ВЛК-500, приймаючи 1 г сперми за 1 мл. Якщо ж плідник виділяє об’єм сперми нижче 0,5-0,6 мл, то його визначення краще проводити за допомогою піпетки.

Якість сперми оцінюється в лабораторії як візуально, так і мікроскопічно.

Візуально перевіряють сперму за об’ємом еякуляту, консистенцією, наявністю домішок гною, крові, сечі. Принаявності домішками сперма бракується, а причини їх появи встановлюються.

Після органолептичної оцінки, якщо сперма відповідає необхідним вимогам проводять мікроскопічну оцінку.

Якщо у свіжій спермі барана в 1 мл міститься понад 2 млрд. сперміїв, то вона оцінюється як густа (Г), при наявності від 1 до 2 млрд. – середньої густоти (С), а коли менше 1 млрд./мл – сперма рідка (Р). Використанню підлягає лише густа сперма баранів-плідників.

Під мікроскопом із збільшенням 120 -180 разів оцінюють активність сперміїв за їх рухливістю. Якщо всі 100% сперміїв у полі зору мікроскопа рухаються прямолінійно-поступально, такій спермі ставлять найвищу оцінку 10 балів, якщо поступально рухаються 90% – 9 балів, 80% – 8 балів і т. ін.

Інші види рухів (кругове,коливальне) при оцінці не враховуються, а сперматозоїди вважаються умовно мертвими.

Треба мати на увазі, що в занадто густих еякулятах до моменту оцінки сперми не всі спермії встигають вийти з анабіозу під впливом кислих елементів і недостачі лужних, що значно занижує оцінку активності сперміїв. До такої сперми слід додати краплю підігрітого 2,9%-ного розчину цитрату натрію, і всі живі спермії вийдуть з анабіозу.

Перед підрахунком спермії убивають за допомогою 3%-ного розчину хлориду натрію, яким розріджують сперму в 200 разів у спеціальних еритроцитарних меланжерах з червоною намистиною.

Сперму, яка заморожена в поліетиленових соломинках (пайєтах), відтаюють у водяній бані температурою 38 0 C протягом 18-20 сек., ретельно видаляють вологу, розкупорюють пайєти за допомогою ножиць і оцінюють активність сперматозоїдів загальноприйнятими методами.

Допускається до осіменіння маток свіжоодержана нативна і розведена охолоджена сперма з активністю не нижче 8 балів, розморожена сперма – не нижче 4 балів (у спермодозі повинно бути 60-80 млн. сперматозоїдів з прямолінійним поступальним рухом).

Винятком може бути заморожена сперма імпортних баранів, яка допускається до використання з активністю 3,0-3,5 бала.

4. Розбавлення сперми баранів та цапів

Сперму розбавляють з метою значного збільшення її об’єму, що має велике практичне значення при інтенсивному використання цінних плідників. А також захисту статевих клітин від негативного впливу зовнішнього середовища при їх зберіганні поза межами організму.

Для короткочасного зберігання при температурі +2-+4 0 C сперму баранів розбавляють у 2-3 рази синтетичними середовищами: глюкозо- цитратно-жовтковим (ГЦЖ) або глюкозо-фосфатно-жовтковим (ГФЖ).

Синтетичні середовища готують з розрахунку на 100 мл дистильованої води: глюкози медичної безводної – 0,8 г, натрію лимоннокислого тризаміщеного п’ятиводного – 2,8 г, жовтка курячого яйця – 15-20 мл; глюкози медичної безводної – 3,2 г, натрію фосфатнокислого – 12-водного – 2,08 г, калію фосфатнокислого однозаміщеного безводного – 0,08 г, жовтка курячого яйця – 15-20 мл. Усі компоненти середовищ попередньо перевіряються на відсутність токсичності для статевих клітин.

Для санації синтетичного розбавника з метою зниження кількості мікробів до їх складу добавляють антибіотики, а саме препарати «Спермосан-3»у концентрації 25-30 тис.од. або «Декомсан»у кількості 25-30 тис. од. на 100 мл. розбавленої сперми.

Розбавники готують на дистильованій, або бідистильованій кип’яченій воді. При цьому в колбу зсипають усі компоненти (крім сануючих препаратів і жовтка), заливають дистильованою водою і переносять у киплячу водяну баню на 5-7 хв., після чого розчин охолоджують до 38-40 0 С, добавляють решту компонентів. Розрідження сперми необхідно проводити при температурі середовища 25-30 0 C.

При осіменіння маток нативну (свіжоотриману) сперму необхідно використовувати не пізніше 30 хв. після її одержання.

Розбавлену сперму, що зберігалася при кімнатній температурі 16-18 0 C, слід використовувати протягом 2 годин.

Розбавлену та охолоджену до +2-+4 0 C сперму використовують не пізніше 24 годин.

Кріоконсервовану сперму необхідно використовувати протягом 10 хв. після розморожування.

5. Проведення штучного осіменіння овець.

Терміни осіменіння овець у господарствах різної форми власності визначаються в залежності від того, на який період планується ягніння з урахуванням періоду кітності (150 діб).

Осіменіння овець необхідно провести на протязі 35-45 діб (протягом двох – трьох статевих циклів). Для одержання високих показників запліднення і багатоплідності їх необхідно осіменяти двічі: перший раз – уранці після вибірки тварин в охоті, удруге – увечері. Як правило осіменіння проводять у серпні – вересні.

За 2 місяці перед початком осіменіння формують маточні отари, проводять вибракування не придатних до відтворення тварин, поліпшують умови годівлі, звертаючи особливу увагу на забезпечення маток зеленими кормами, які сприяють множинній овуляції і збільшенню ягнят у приплоді.

За 1-1,5 місяця до початку осіменіння закінчують масові ветеринарно-профілактичні обробки овець (діагностичні дослідження, щеплення, профілактичні обкурювання, купання тощо), хворих тварин ізолюють та лікують.

Вівцематок і ярок парувального віку в охоті виявляють молодими, енергійними баранами-пробниками I-го класу, які не використовуються для тучного осіменіння, а в племінних заводах – вазектомованими баранами. Баранів-пробників закріплюють за отарами з розрахунку одного на 80-100 маток (рис. 31).

Перед запуском в отару баранам-пробникам підв’язують фартухи розміром 40×50 см, а овець отари розподіляють на дві-три групи, щоб забезпечити повніше виявлення тварин в охоті (рис. 33).

Рис. 33. Баран-пробник з підв’язним фартухом

Загін для виявлення охоти обладнується чотирма оцарками, кожний площею 9 кв. м, розташовують в кожному кутку, або загороджується з триметрових щитів шестигранний оцарок посередині загону. Охоту виявляють з 5-ї до 7-ї години ранку, після чого отару пускають на пасовище, а овець в охоті переганяють у манеж пункту штучного осіменіння.

Поряд з виявленням овець в охоті барани-пробники також стимулюють охоті інших вівцематок. Встановлено, що введення баранів до стада вівцематок стимул появу у них через 3-6 днів овуляції з подальшим проявом ознак статевого циклу.

Після закінчення вибірки баранів-пробників утримують в окремих загонах з високими перегородками. Для підтримання високої статевої активності баранам-пробникам один раз на тиждень слід давати змогу покрити матку або зробити садку в штучну вагіну.

Овець осіменяють як розбавленою, так і нерозбавленою спермою закріплених плідників. У великих вівчарських господарствах утримують власних племінних плідників, маток осіменяють свіжо одержаною спермою. Це дає змогу скоротити витрати на доставку і збереження сперми, забезпечити запліднення 85-90% маток за період осіменіння.

При використанні свіжоодержаної сперми маток осіменяють одноразово протягом статевого циклу, і тільки тих тварин, яких барани-пробники відбирають ранком наступного дня, треба осіменяти вдруге.

При використанні збереженої охолодженої і замороженої сперми тварин осіменяють двічі з інтервалом 8-10 годин. Свіжоодержану сперму дозують по 0,05 мл, охолоджену – по 0,10-0,15 мл. і заморожено-розмороженої 0,2 мл.

Рис. 34. Робоче місце техніка штучного осіменіння овець

У пункті проти вікна (рис. 34) або лампи-рефлектора розміщують фіксаційну вилку або станок для фіксації вівці в період осіменіння.

У шийку матки вівці сперму вводять за допомогою скляного шприца-катетера, обладнаного дозувальним пристроєм з бігунком, на максимально можливу глибину 1-3 см.

Перед початком роботи з шприца видаляють 70-градусний спирт і кілька разів промивають 1%-ним розчином хлористого натрію або 2,9%-ним розчином натрію цитрату. Потім у шприц набирають свіжоодержану сперму із спермоприймача, а транспортовану – з пеніцилінового флакона.

Відшукування шийки матки здійснюють за допомогою стерильного металевого піхвового дзеркала або пластмасового піхвового розширювача (більші для маток, менші для ярок).

Перед осіменінням наступної вівці катетер шприца протирають тампоном, змоченим 70-градусним спиртом, не допускаючи попадання його в отвір канюлі.

Після кожного осіменіння піхвове дзеркало миють гарячим содовим розчином (20-30 г на 1 л води), споліскує чистою водою і кладуть в стерилізатор з киплячою дистильованою водою, потім виймають і ставить на робочий столик техніка.

Рис. 35. Штучне осіменіння овець візо-цервікальним способом

Він його охолоджує, занурюючи в скляну літрову банку або хімічний стакан з фізіологічним розчином хлористого натрію кімнатної температури.

Ярок і переярок, у яких неможливо знайти шийку матки через вузьку піхву, осіменяють епі- або пара-цервікально без застосування піхвового дзеркала. Сперму вводять на шийку, або біля шийки матки. Дозу сперми при цьому подвоюють. Якщо ж осіменінню підлягає ціла отара ярок, то зручніше використовувати укорочений мікрошприц напівавтомат (рис. 36).

Рис. 36. Шприц-напівавтомат для штучного осіменіння овець

З 12-го дня після початку штучного осіменіння в отари чи групи осіменених маток пускають баранів-пробників для вибірки незапліднених овець, що прийшли повторно в охоту.

Усіх маток, що осіменіння, позначають фарбою «Вівчар», яка досить легко змивається. Маток, що пройшли осіменіння, тримають окремо до повернення отари з пасовища, потім їх змішують, щоб можливо було виявити і повторно осіменити наступного ранку тварин з тривалою охотою.

Охота в мериносових овець триває протягом 36 годин з коливаннями від 18 до 48 годин, у смушкових – від 12 до 72 годин; овуляція фолікулів відбувається через 27-33 години від початку охоти.

По закінченні штучного осіменіння в отари пускають на 20 діб баранів-плідників, попередньо оцінених за якістю сперми. Доцільно цих плідників розподілити на 2 групи і пускати до маток почергово. На ніч баранів слід вилучати з отари в окремі оцарки, підгодовувати їх сіном, соковитими та концентрованими кормами.

Враховуючи чутливість нерозрідженої сперми до холодового удару, температура в манежі повинна бути в межах 18-25 °С.

6. Штучне осіменіння кіз.

Кози мають чітко виражену сезонність розмноження. Парувальний сезон припадає на осінь. Штучне осіменіння кіз в Україні не практикують.

Кози більш скороспілі ніж вівці. Статевої зрілості вони досягають у віці 5-7 місяців.

На відміну від овець кози приходять до статевої охоти нерівномірно. У незапліднених тварин статеве збудження повторюється через 18-22 дні.

Коза віком 1 рік може народити козеня. Вагітність становить 150 днів.

Самців можна використовувати для парування у віці 6 місяців.

Якщо планується одержувати молодняк для відгодівлі, а кіз доїти, то парують їх весною чи літом. А якщо молодняк буде використовуватись як ремонтний, то кіз парують восени з таким розрахунком, щоб козіння проходило весною, коли оптимальні умови для вирощування молодняку. Якщо із спарованих кіз формують окрему групу, вибірку тварин з повторною охотою починають з 5-го дня від початку парувальної кампанії.

Має місце суттєва різниця між вівцями і козами в динаміці прояву статевого збудження. Вівці протягом перших трьох тижнів парувального сезону приходять в охоту майже рівномірно, і пробники виявляють щоденно близько 5-7% тварин. У кіз за цей період спостерігається три підйоми статевого збудження і приходять в охоту 13% і більше кіз, після чого настають різкі спади, при яких цапи-пробники виявляють лише 0,5-1% кіз з ознаками статевої охоти.

Цапи-плідники при садках на штучну вагіну в середньому виділяють 0,8-1,0 мл сперми при статевому навантаженні 2-3 еякуляти в день. Якщо в підставної кози ознаки охоти затухають, кількість спермопродукції цапів помітно знижується.

Тривалість спонтанної охоти в кіз у середньому становить 42 години, при природному паруванні їх з цапами охота скорочується до 34 годин.

Овуляція у кіз настає через 28-34 години від початку охоти, життєздатність виділених при овуляції яйцеклітин становить понад 5 годин.

У дні масового приходу кіз в охоту слід практикувати дворазове їх виявлення: о 7-8 годині ранку та о 15-16 годині дня.

Кіз, відібраних уранці, осіменяють через 3-4 години після закінчення вибірки, а відібраних увечері, – якомога раніше наступного дня.

При штучному осіменінні кіз дотримуються тих самих ветеринарно-санітарних правил і користуються тими самими інструментами, що й при осіменінні овець.

Питання для самоконтролю

• 1. Які біологічні особливості розмноження овець.
• 2. В які місяці є оптимальними для проведення осіменіння овець.
• 3. Які вимоги до утримання і використання баранів-плідників.
• 4. Як проводять виявлення овець в охоті.
• 5. Охарактеризуйте технологію отримання і оцінку якості сперми.
• 6. Які мінімальні показники повинна мати сперма.
• 7. Як проводиться розведення сперми баранів та цапів.
• 8. Охарактеризуйте технологію штучного осіменіння овець і кіз.

Принципи відбору цапів м’ясних порід кіз

Поліпшення генетики в стаді починається з вибору зрілого самця, який би доповнював наявні характеристики самок та зміг покращити недоліки стада.

Обираючи цапа, тваринники спершу повинні проаналізувати які ознаки продуктивності, що їх демонструють самки, можна віднести до переваг. Після цього вони мають визначити що варто вважати слабкими сторонами. Для того, щоб дати оцінку цим плюсам і мінусам допустимо використовувати показники розрахункової племінної цінності (РПЦ) або дані із журналів обліку продуктивності за останні кілька років.

Нарешті, треба скласти рейтинг рис, якими повинен володіти самець, аби найкраще відповідати цілям Вашої діяльності. Їх можна розподіляти за такими категоріями: ознаки росту, характеристики туші чи материнські ознаки. Перша з них передбачає різницю у масі тварини одразу після відлучення від кози та у подальші періоди життя, друга — розмір поперекової частини та товщину жиру. До материнських ознак часто відносять кількість народжених та відлучених від кіз дитинчат.

Туди також можуть включати окружність мошонки самців, тому що від козлів з більшим розміром мошонки, як правило, походять самки з кращим репродуктивним потенціалом. Ще одним показником, який слід врахувати, залежно від цілей ферми, є стійкість до паразитів.

Щойно буде визначено які першочергові риси повинен мати новий самець, можна розпочинати процес відбору. Сконцентрованість лише на одній ознаці часто призводить до зниження значущості інших вагомих характеристик. Для того, щоб обрати цапа, який максимально покращить генетику вашого стада, слід завжди звертати увагу на декілька показників.

Відбір на основі даних про продуктивність

Одним з найефективніших способів порівняти окремих козлів є опрацювання їхніх показників. Виробники збирають інформацію починаючи з моменту народження козеняти і доповнюють її новими відомостями протягом усього життя самки чи самця.

Якщо самця обирають на основі цих даних, то тут існує два варіанти того, на що варто звернути увагу: РПЦ або його індивідуальна продуктивність у стаді. Розрахункова племінна цінність — найкращий параметр відбору, оскільки її показники зорієнтовані на генетично вмотивовану оцінку продуктивності кожної породи. Вона передбачає моніторинг ознак, що можуть успадковуватися, наприклад кількість народжених дитинчат, масу тварини після відлучення від матері та на подальших етапах життя, а також характеристики туші.

Попри те, що продуктивність особини в стаді важлива, на її результати буде впливати не лише генетика, а й зовнішні фактори, як от особливості утримання кіз та середовище, в якому вони перебувають.

До основних показників продуктивності включають:

Масу при народженні: більшість щойно народжених козенят повинні важити 2,25-3,5 кг, залежно від розміру їхніх батьків. Більші з них можуть викликати труднощі при пологах, тоді як менші часто вимагають додаткової уваги людини протягом перших кількох днів після появи на світ. Все це збільшує вимоги до робочої сили під час окоту. Окрім цього, підвищується ймовірність загибелі козенят.

Дату появи на світ: щоб краще контролювати групи самиць і дитинчат, кози зі стада мають народжувати настільки близько одна до одної в часовому проміжку, наскільки це можливо. Ідеальний варіант, якщо усі козенята в стаді з’являться протягом двох статевих циклів або 42-х днів. Маса дитинчат, народжених поза цим 42-денним «вікном», при відлученні від матері часто менша за середні показники в отарі. Господарям варто задуматися про вибракування тих особин, які не можуть окотитися протягом вищезгаданого періоду.

Тип пологів та спосіб виховання: перше стосується молодняку, народженого як двійнята або трійнята. Щоб залишатися прибутковими, багато ферм потребують самок, які приведуть одразу двох козенят і виховуватимуть їх разом. Виняток становлять кози з першим окотом, оскільки у більшості з них буде лише одне дитинча. Але харчування також сильно впливає на показники народжуваності двійнят.

Багато виробників вважають за краще купувати самців, народжених серед двійнят.

Маса під час відлучення: багатьох козенят продають саме у цей час, тому чим більше вони важать, тим кращий прибуток може отримати підприємство. Хороший показник тут до 90-денного віку мати м’ясних козенят вагою 16-22,5 кг і більше. Однак не для всіх порід ці цифри є реалістичними.

Головні принципи розвитку сучасного тваринництва

Дитинчата, які були одними у приплоді, зазвичай мають вищу масу тіла при відлученні, ніж двійнята або трійнята. Інші фактори, як от їхні стать та вік також впливають на цей показник. Пам’ятайте, що пара козенят, швидше за все, буде важити більше, ніж одна тварина. Таким чином, сукупна вага двійнят, навіть якщо окремо вони мають меншу масу від одинаків, визначає дохід, який приносить самка.

Стандартизація маси у період відлучення

Як вже зазначалося раніше, продуктивність тварин ґрунтується як на генетиці, так і на навколишньому середовищі. Господарі обчислюють масу відлучення для того, щоб порівняти характеристики окремих козенят, народжених на одній фермі, оскільки теоретично ці тварини зазнавали однакових умов навколишнього середовища.

Оптимальну масу при відлученні можна вирахувати за такими критеріями:

✅ тип пологів (одинак, двійнята чи трійнята)

✅ спосіб виховання (одинак, двійнята чи трійнята)

Щоб зробити розрахунки на основі віку відлучення:

1. Визначте час, на який варто орієнтуватися. Зазвичай ідеальну масу визначають для 90-денних козенят, але також допустимо робити це з розрахунку на інші вікові рамки, наприклад 60 або 120 днів.

2. Від маси на час відлучення відніміть масу при народженні. Це маса, яку дитинча набрало.

3. Поділіть її на вік тварини (у днях) у період зважування. Це середньодобовий приріст.

4. Помножте середньодобовий приріст на вік відлучення, який ви обрали (як правило, це 90 днів).

5. Додайте масу при народженні.

Ймовірна вага за 90 днів = (((маса у період відлучення − маса під час народження) ∕ вік при відлученні) × 90) + маса під час народження.

Орієнтовна вага за 90 днів може бути скоригована, зважаючи на більшу кількість факторів. У нижченаведеній таблиці перераховані коефіцієнти коригування з урахуванням віку самки, статі козеняти, типу пологів та способу виховання.

Вони були адаптовані з Посібника з розведення овець, виданого Американською асоціацією вівчарів, розділ «Відбір і розмноження».

Коефіцієнти коригування ваги козеняти перед відлученням та після нього

* Тип пологів і спосіб виховання:

1/1 = одинак, вихований самостійно

1/2 = одинак, вихований як двійня́

2/1 = двійня́, виховані поодинці

2/2 = двійня́, виховані як двійня́

3/1 = трійня́, виховані поодинці

3/2 = трійня́, виховані як двійня́

3/3 = трійня́, виховані як трійня́.

Приклад стандартизації маси на час відлучення

Козеня жіночої статі, за типом пологів — двійня́, народилося 2-го січня, було відлучене від матері 4-го квітня і виховувалося як двійня́. Вік самки — 2 роки.

Маса при народженні = 3.15 кг.

Маса у період відлучення = 20.25 кг.

Фактичний вік у момент відлучення = 91 день.

Вік при відлученні, для якого виконується розрахунок: 90 днів.

1. Обчисліть масу дитинчати, якщо відлучення відбулося на 90-й день життя. Використовуйте таку формулу:

Ймовірна маса за 90 днів = (((маса при відлученні − маса під час народження) ∕ вік у період відлучення) × 90) + маса при народженні

(((20.25−3.15) ∕ 91) × 90) + 3.15 = 20.06 кг

2. Після цього стандартизуйте масу під час відлучення на основі віку кози, статі козеняти, типу пологів та способу виховання, помноживши отриманий раніше результат на потрібні коефіцієнти коригування, зазначені в таблиці:

1,09 = коефіцієнт коригування для 2-річної самки

1,11 = коефіцієнт коригування для козеняти жіночої статі

1,18 = коефіцієнт коригування для двійня́, вихованого як двійня́

20.06 кг × 1.09 × 1.11 × 1.18 = 28.64 кг

Таким чином, ідеальна маса для цієї 90-денної самки кози становить 28.64 кг. Такий розрахунок дозволяє господарям ефективніше порівнювати дитинчат та приймати більш обґрунтовані рішення щодо їхнього відбору.

Відбір за допомогою візуальної оцінки

На додачу до вивчення показників індивідуальної продуктивності та РПЦ, кожен, хто займається розведенням кіз, повинен володіти навичками аналізу фізичних характеристик окремих самців для визначення їхнього потенціалу як племінних цапів. Господарі мусять вміти візуально оцінити будову тіла цапа, а також його мускулатуру.

Для того, щоб самець міцно стояв на ногах і копитах, він повинен мати правильні пропорції. Це дозволяє йому рухатись належним чином, що є необхідною умовою для того, аби він вдало покрив самку під час спарювання.

Якщо власники хочуть обирати цапів з хорошою статурою, спершу їм слід мати розуміння того, як ці тварини збудовані, а також знати, який вигляд має та чи інша частина тіла у здорової тварини. Пам’ятайте, відбір треба розпочинати з перегляду записів про продуктивність, після чого проводиться візуальна оцінка самця, яка може бути хорошим показником розміру корпусу, мускулатури, тілобудови, його копит і ніг, а також породних ознак.

Правильна структура скелета важлива і необхідна вимога для пересування будь-якої тварини, пошуку нею корму та води. Її можна визначити за нахилом пліч і путової кістки, рівнем стегон та верхньою лінією, що проходить від шиї до області сідниць. Плечовий кут повинен становити приблизно 45°, тоді як путовий — 50-55° або навіть трішки більше. Скелетні кути плечей, стегон і ніг мають велике значення для легкості рухів. Коли їхні показники знаходяться у відповідних кількісних межах, спина тварини зазвичай пряма, і вона може вільно пересуватися.

Приймаючи рішення щодо візуального відбору на основі правильної постави, важливо ознайомитися зі всіма зовнішніми частинами тіла козлів. Кожний елемент має свій стандарт для племінних самців.

6. Область плеча

8. Область ліктя

11. Рудиментарна шпора

12. Препуціальний мішок

13. Бокова частина живота

14. Путова кістка

15. Скакальний суглоб

16. Колінна чашка

18. Сіднична кістка

22. Поперекова область

Ідеальний племінний козел мусить мати певні фізичні характеристики. До них належать:

✅ подовжена, квадратна, плоска область сідниць;

✅ оптимальний обхват великогомілкової кістки;

✅ довга й широка ділянка попереку;

✅ пряма лінія спини;

✅ добре сформовані ребра або, іншими словами, кругла грудна клітка з великим об’ємом;

✅ товста область між ребрами і хребтом;

✅ плечі, що не випирають;

✅ шия та голова, збудовані за «цапиним типом»;

✅ акуратні підгруддя і грудина;

✅ міцні, вертикально направлені путові кістки;

✅ пропорційні й однакові за розміром яєчка;

✅ ноги та копита, що не виступають за тулуб тварини при ходьбі.

Дивитись за темою: AgriKids: козине молоко

Виробники повинні відбирати цапів, які мають правильну статуру, як і інші візуальні характеристики та хороші показники ефективності.

Небажані візуальні ознаки

Проте для цапів притаманна низка небажаних особливостей ніг і копит, які можуть проявлятися у представників виду. Оцінюючи тварин, ви повинні знати про такі проблеми:

Клишоногість: козел клишоногий якщо під час огляду його тіла видно повернуті одне до одного копита, які насправді мають вказувати прямо вперед.

Кривоногість: самець кривоногий, коли оцінка спереду свідчить про те, що його коліна вигинаються дугою. Якщо ж дивитися ззаду, то так виглядатимуть скакальні суглоби.

Повернуті назовні копита: тварина має таку проблему якщо її копита дивляться назовні замість того, щоб бути прямими.

Вивернуті коліна: таке буває, коли вони звернені одне до одного, а не утворюють пряму лінію з ногами.

X-подібні кінцівки: при огляді задніх ніг видно, що скакальні суглоби повернуті всередину або розміщені занадто близько. Таке їх положення призводить до розчепірених копит.

Серпоподібні скакальні суглоби: під час оцінки задніх кінцівок збоку видно, що скакальний суглоб має дуже великий кут. Якщо провести умовну, перпендикулярну землі лінію від сідничних кісток, то вона має бути паралельною до великогомілкової кістки. У тварин з серпоподібними суглобами стопи занадто вигинаються вперед під їхнім тілом. Часто такі цапи мають завеликий нахил між зовнішніми тазовими кістками та областю хвоста.

Ноги-жердини: самці страждають від цієї вади, якщо скакальний суглоб має занадто малий кут. Тоді кінцівки занадто прямі, що призводить до утрудненої й обмеженої рухової здатності через відсутність гнучкості. Більша частина цапів стає непридатною до розведення саме через дефект ніг-жердин, а не серпоподібних суглобів.

Напівзігнуті кінцівки: таке відбувається коли тварина не здатна повністю розігнути коліна. Збоку ноги здаються трохи зігнутими. Зазвичай такий недолік є у цапів, які занадто прямі в плечах.

Розігнуті кінцівки: це протилежність попереднього недоліку. Такі кози відгинають передні ноги настільки сильно, що при огляді збоку вони утворюють розгорнутий кут.

Слабкі путові кістки (розташовані між копитом і путовим суглобом): їх можна визначити, подивившись на нахил. Слабкі кістки нахилені більше за звичайні, і можуть вказувати на структурний дефект. Як вже згадувалося раніше, правильний путовий кут повинен становити 50-55о або навіть трохи більше.

Здорові задні кінцівки — надзвичайно важлива умова для успішного спаровування самців, оскільки під час цього процесу вони беруть на себе більшу частину ваги цапа. Особини з дефектами можуть страждати від болю під час руху або покриття самки, що може заважати їхньому бажанню спаровуватися. У немолодих тварин з неправильною поставою, будь-які недоліки проявляються сильніше і можуть негативно впливати на їхню здатність до запліднення більших груп кіз.

На ногах цапа не повинно бути надмірних набряків ніяких суглобів, згинання має бути плавним і не викликати труднощів в будь-якому положенні. Цап з прямими задніми кінцівками або ногами-жердинами схильний до підпухлостей скакального суглоба та артриту. Останній дефект, а також недолік серпоподібності може мати більші наслідки для пересування на ранніх етапах життя, залишаючи козеня кульгавим або таким, що не в змозі вільно пересуватися по пасовищу. Якщо ж говорити про дорослих самців, то вони просто не можуть спаровуватися.

Візуальні характеристики м’ясної продуктивності

Інші візуальні характеристики, які слід враховувати при оцінці, пов’язані з габаритами тварини. Цапи, відібрані для розведення, повинні продемонструвати відповідні розміри і міць. Показниками першого є:

✅ Ширина нижньої частини грудної клітки між двома передніми ногами;

✅ Глибина тіла, або відстань від верхньої частини спини тварини до нижньої частини живота;

✅ Форма грудної клітки, тобто ступінь її округлості;

✅ Узгодженість глибини тіла — тварина має приблизно однакову відстань між верхньою частиною плечей та передньою боковою областю черева, порівняно з проміжком між верхівкою стегон та задньою частиною живота.

У цапів з більшими розмірами шкіру, як правило, легше відділяти від плоті. Вони швидко нарощують зовнішній жир і зазвичай менш вибагливі за їхніх невеликих родичів. Тому самців слід обирати, враховуючи їхню комплекцію, щоб вони змогли передати ці риси нащадкам.

Обсяг м’язів у тварини також важливий для м’ясної тваринницької промисловості. Дуже м’язисті особини дають більше м’яса і менше жиру. Споживачі віддають перевагу нежирним породам з великою корейкою. Індикатором мускулатури можуть бути ділянки спини та попереку, довжина стегон, проміжок між задніми ногами та задніми чвертями.

Тип ніг, а також розмір та м’язистість відіграють роль у правильній статурі цапів, яка допомагає оцінити, наскільки добре функціонуватиме тварина. Вона також може впливати на тривалість життя особини в стаді. Отже, важливо враховувати цей критерій при виборі самців, аби ваша справа продовжувала існувати і процвітала.

Роздуми щодо вартості

Останнім фактором при відборі цапів, який часто стає вирішальним для фермерів, є ціна. Скільки підприємство може дозволити собі заплатити за самця? Тут ідеться не тільки про розмір банківського рахунку, але й про те, наскільки тварина цінна для цієї справи. Отже, як визначити що є виправданим?

Покупка нового цапа завжди вимагає ретельних роздумів і аналізу усіх «за» і «проти», включаючи вартість. Усі хочуть знайти вигідну пропозицію: найкращі гени за вигідну ціну. Однак прогресивним виробникам слід приділити трохи часу на розробку стратегії відбору та складання бюджету. Це допоможе визначитися, наскільки самець взагалі важливий для вашого бізнесу. Дивіться на нього як на інвестицію та подумайте про його цінність для діла.

Якщо розглядати цапа як капіталовкладення, слід обміркувати що від нього очікується, як він може повпливати на покращення продуктивності. Якими будуть його нащадки у порівнянні з іншими дитинчатами, народженими у стаді? Чи матимуть вони більшу масу при відлученні? Чи віддаватимуть їм перевагу покупці? Які ознаки проявлятиме його потомство жіночої статі і яке їхнє значення для успішності? Такі роздуми важливі, бо рішення щодо цапа здатне повпливати не лише на прибуток першого року після покупки, коли ці самці принесуть козенят, але і на майбутнє, адже самки, народжені від них, залишаться в стаді.

Коли розглядається ціна за самця, на додачу до продуктивності тварини та її візуальних характеристик, слід взяти до уваги користь, яку його дочки принесуть стаду.

Куркуль — фермерський канал про агробізнес

Підписуйтесь та дізнавайтесь про тонкощі вирощування сільгоспкультур, посівну та збиральну кампанії, аграрні реформи, переробку та збут продукції

Обдумуючи придбання нового цапа, почніть з визначення його ліквідаційної вартості, тобто тієї суми, яку можна буде виручити за тварину після того, як підприємство вже не зможе мати з неї користі. Якщо воно має ринок збуту немолодих самців, то скільки ж за них слід просити? Чи потрібно проводити тести, щоб переконати покупця, що тварини здорові і не заразять нове стадо? Відніміть ці витрати, щоб отримати ліквідаційну вартість. Якщо козел продається на аукціоні, якою буде ймовірна ціна відбракованих особин? Або ж може ліквідаційна вартість буде дорівнювати нулю, оскільки очікується, що самець проживе решту свого життя на цій фермі?

Давайте розберемо приклад, коли виробник платить $1500 за тварину, яка буде експлуатуватися протягом 2 років для обслуговування 35 самок щороку. Після того, як власник закінчить використовувати цього самця, він має намір продати його на аукціоні приблизно за $200. Тобто різниця між закупівельною ціною та ліквідаційною вартістю становить $1300. Поділивши отриману суму на 2 роки, ми визначили, що витрати на амортизацію цапа складають $650/рік. Далі розділіть це число на кількість самок, аби визначити амортизацію на одну козу. У нашому прикладі вона еквівалентна $18,57.

Також можна поділити ці гроші на середню вартість дитинчат, щоб дізнатися скільки кожна самка повинна народжувати, щоб покрити витрати на амортизацію самця. Отже, $18.57 ділимо на ціну реалізації козенят, яка у східних штатах США становить $7/кг у період відлучення. Це значить, що 2,4 кг на рік покривали б витрати на амортизацію цапів.

Підприємство повинно знати й собівартість продукції, щоб розуміти чи такий вид діяльності доцільний для нього. Скільки коштує утримання однієї кози на рік? Якщо до цих витрат додати $18,57, то як це вплине на прибутковість? Чи слід вважати цю суму інвестицією в майбутнє, коли дочки самця ввійдуть у стадо?

Інший підхід до оцінки ліквідаційної вартості цапа полягає в тому, щоб визначити, скільки козенят потрібно щорічно продавати, аби покрити амортизаційні витрати. Наприклад, ферма продає 30 кг м’яса за $250. Відніміть витрати на збут та транспорт. Нехай прибуток, який козеня приносить підприємству буде становити $225. Якщо $650 розділити на $225 за одне дитинча, то виходить, що на покриття витрат на самця щороку потрібно близько трьох козенят.

Виробникам завжди слід купувати найкращих цапів, яких вони можуть собі дозволити, адже вони ще багато років через своїх дочок потенційно будуть впливати на продуктивність стада. Тому приділіть час і визначте якими рисами повинен володіти самець для покращення показників, наскільки він цінний для підприємства, а вже потім вирішіть якою є справедлива ціна.

Підсумок

Кожна фірма, що займається вирощуванням м’ясних порід кіз має добре обдумати і розробити свою стратегію відбору самців. Аналіз стада самок допоможе визначити, які риси стануть важливими для цапа. Виробники також повинні враховувати показники продуктивності, або у формі РПЦ, або ж з допомогою розрахунку стандартної маси у період відлучення. І це не кажучи про візуальну оцінку тварини. Будьте готові заплатити справедливу ціну за хорошого цапа. Добре продумана стратегія дозволить обрати правильних самців, що принесуть приплід з чудовим потенціалом і дочок, які покращать генетику в стаді та забезпечать прибутковість підприємства.