Концентрації зазвичай наводяться в мікромолях ціаніду на літр (мкмоль/л; 1 мкмоль = 27 мкг HCN) концентрату еритроцитів. Межа виявлення 0,5–1 мкмоль/л, що відповідає фізіологічному рівню ціаніду в крові людини. Однак метод вимірювання доступний лише в спеціальних лабораторіях.
Сліди ціаніду можна знайти в клітинах крові за допомогою методу рідинної хроматографії з флуоресцентною детекцією можна визначити (Felscher and Wulfmeyer 1998; Sano et al. 1992). Клітини крові екстрагують і ціанід дериватизують перед хроматографією. Межа виявлення становить 2 нг/мл.
Розвиваються симптоми отруєння ціаністим воднем протягом декількох хвилин (15-60 хвилин після вживання) і сильні головні болі, запаморочення, нудота, блювота, прискорене серцебиття, рожевий колір шкіри, відчуття задухи та запах гіркого мигдалю у видихуваному повітрі.
Механізм отруєння ціанідами відбувається через Пригнічення ферменту цитохром с оксидази в дихальному ланцюзі. Антидоти: гідрохлорид 4-диметиламінофенолу (4-DMAP), тіосульфат натрію, гідроксокобаламін (вітамін B12a) = ціанокіт, амілнітрит.
Наявність загального CN- у розчині можна визначити за допомогою, наприклад, різних ціанідних тестів колориметричний або іонселективний електродний методи (ISE), бути визначеним.
Вимірювання вмісту ціаністого водню в організмі Зразком матеріалу може служити препарована тканина тіла. Однак частіше використовуються зразки крові. 98-99% ціаністого водню міститься в еритроцитах і тільки 1-2% в плазмі крові.