Дружина Навального про смерть чоловіка: Путін і його оточення мають понести відповідальність

Дружина російського опозиціонера Олексія Навального, про смерть якого в колонії повідомили 16 лютого, заявила, що російський диктатор Володимир Путін і його оточення мають понести відповідальність за всі свої злодіяння. Навальна поки що не знає, чи вірити інформації про смерть чоловіка.

Джерело: дружина Навального Юлія під час свого виступу на Мюнхенській безпековій конференції

Пряма мова: “Напевно, ви всі вже бачили жахливі новини, які приходять сьогодні. Я довго думала, чи варто мені вийти сюди або відразу летіти до моїх дітей. Але потім я подумала, що б зробив Олексій на моєму місці. І я впевнена, що він би був тут. Він був би на цій сцені.

Я не знаю вірити чи ні тим жахливим новинам, які ми отримуємо тільки з державних джерел у Росії. Тому що довгі роки, і ви всі це знаєте, ми не можемо вірити Путіну і путінському уряду. Вони завжди брешуть.

Але якщо це правда, я хочу, щоб Путін, усе його оточення, путінські друзі, його уряд знали, що вони понесуть за те, що вони зробили з нашою країною, з моєю сім’єю і з моїм чоловіком, відповідальність. І цей день настане дуже скоро.

Я хочу закликати все світове співтовариство, всіх, хто перебуває в цій залі, людей у всьому світі, щоб ми разом згуртувалися і перемогли це зло. Перемогли жахливий режим, який зараз у Росії. І цей режим, і Володимир Путін повинні понести персональну відповідальність за всі ті жахливі речі, які вони роблять з нашою країною Росією в останні роки”.

Що було раніше: 16 лютого Федеральна служба виконання покарань РФ повідомила про смерть російського опозиціонера Олексія Навального у виправній колонії №3 Ямало-Ненецького автономного округу РФ.

Довідково: Навального, який намагався викривати представників російської влади та не раз перебував під арештом, отруїли в РФ препаратом “Новічок”. 20 серпня 2020 року він знепритомнів у літаку, потрапив до реанімації, потім впав у кому. Навального врятували в німецькій клініці Charité. 17 січня 2021 року після повернення з Німеччини Навального затримали. Його звинуватили в невиконанні зобов’язань умовно засудженого у справі “Ів Роше”. А вже 2 лютого суд у Москві ухвалив рішення, що Навальний повинен сісти у в’язницю більш як на 2,5 роки через справу “Ів Роше”. У той же день люди вийшли на вулиці по всій Росії. За декілька годин кількість затриманих перевищила тисячу людей, протести закінчились нічим.

Передісторія:

• Олексій Навальний перебуває в ув’язненні з початку 2021 року. У серпні 2023 року Мосміськсуд засудив політика до 19 років позбавлення волі в колонії особливого режиму у справі про “екстремізм”.
• У грудні опозиціонер опинився у виправній колонії № 3 “Полярний вовк”, розташованій у селищі Харп у Ямало-Ненецькому автономному окрузі.
• Ця колонія функціонувала як колонія для особливо небезпечних рецидивістів”, писала 2006 року “Новая газета”. Частину терміну в колонії № 3 у Харпі провів бізнес-партнер Михайла Ходорковського Платон Лебедєв, засуджений у справі ЮКОСа.

Залужний пішов у відставку з посади Головнокомандувача ЗСУ: біографія “залізного генерала”

Про Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного світ дізнався після 24 лютого 2022 року. Тоді й по-новому відкрила його для себе Україна. За понад 2,5 роки перебування на посаді він отримав прізвисько “залізний генерал” і без сумніву увійшов в українську історію.

Для великої кількості людей біографія Залужного залишається невідомою, хоча його персона, безперечно, варта уваги. У цьому матеріалі 24 Канал розповість, яке було дитинство майбутнього “залізного генерала” та як він став Головнокомандувачем ЗСУ.

Відставка з посади Головнокомандувача

Валерій Залужний командував українською армією в найкритичніший момент в нашій історії, коли Росія почала повномасштабний наступ на Україну зі спробою захопити найбільші міста, у тому числі і столицю.

Повномасштабне вторгнення розпочалося через пів року після його призначення на посаду.

Валерій Залужний увійшов в історію як генерал, під командуванням якого наша держава дала відсіч силам росіян, що переважали в рази, та завдала чимало поразок окупантам. Наші воїни захистили Київ, Чернігів, Суми, Харків, звільнили острів Зміїний, більшість окупованої території Харківщини, північ Донеччини, правобережжя Херсонщини і майже всі населені пункти Миколаївщини.

Тривалий час тема звільнення Валерія Залужного була джерелом для спекуляцій, однак ввечері 29 січня в українському інформаційному просторі почала з’являтися новина про те, що Головнокомандувача ЗСУ відправили у відставку. Тоді це не підтвердилося, однак впродовж наступних днів іноземна преса стверджувала, що це лише питання часу.

Увечері 8 лютого президент Володимир Зеленський зустрівся з Головкомом. Під час зустрічі вони обговорили бачення майбутнього ЗСУ та нових облич в керівному складі.

Зустріч Зеленського і Залужного напередодні змін у керівництві ЗСУ / Фото Офісу Президента

Водночас президент запропонував Залужному іншу посаду. Проте яку саме – поки невідомо. Однак ексголовком залишається в команді.

Пізніше того ж вечора у зверненні Володимир Зеленський оголосив офіційно про своє рішення. Валерія Залужного зняли з посади й натомість призначили Олександра Сирського, який командував Сухопутними військами ЗСУ.

Далі у матеріалі розповідаємо вам біографію одного з найбільш знакових військових діячів в історії країни та його військову кар’єру.

Ранні роки, юність та освіта

Народився майбутній керівник українською армією 8 липня 1973 року у місті Звягелі Житомирської області (раніше Новоград-Волинський).

Залужний в дитинстві / Фото зі соцмереж

Батько майбутнього Першого отамана України був офіцером, тому ще малим Залужний мріяв про військову кар’єру. Водночас про маму відомо те, що вона родом з Чернігівщини та малим Валерій проводив в цьому регіоні чимало часу.

Майбутній генерал у шкільні роки / Зображення зі соцмереж

Навчався Залужний в одній зі шкіл свого рідного міста (№9), у 1989 році, вступив до Звягельського машинобудівного технікуму. Його він закінчив у 1993 році з відзнакою, вступивши потім на загальновійськовий факультет Одеського інституту Сухопутних військ.

Закінчив цей вищий навчальний заклад Залужний у 1997 році, після чого почав будувати кар’єру військового.

Залужний в юності / Світлина зі соцмереж

Зверніть увагу! На Одеському інституті навчання майбутнього генерала не закінчилось. У 2005 році він вступив до Національної академії оборони України та через два роки закінчив навчання із золотою медаллю.

Також відомо, що у 2014 він закінчив Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського та був нагороджений перехідним мечем Великої Британії.

Окрім того, у 2020 році Залужний здобув диплом магістра міжнародних відносин в Острозькій академії.

Військова кар’єра: як став генералом

Після закінчення інституту в Одесі Залужний був: командиром взводу, командиром навчального взводу, командиром бойового взводу, командиром навчальної роти, командиром роти курсантів та командиром батальйону.

• У 2007 році Залужного призначили на посаду начальника штабу – першого заступника командира 24-ї окремої механізованої бригади в Яворові.
• У 2009 році – став командиром 51-ї окремої механізованої бригади та обіймав цю посаду до 2012 року.
• У 2014 році – був призначений заступником командира сектора “С”, що формувався на Донеччині. З того часу Залужний керував майже всіма угрупованнями, які там утворювались.
• У 2017 році – був начальником штабу як перший заступник командувача військ Оперативного командування “Захід”. Також 23 серпня отримав звання генерал-майора.
• У 2018 році – став начальником Об’єднаного оперативного штабу ЗС України як перший заступник командувача Об’єднаних сил.
• У 2019 році (9 грудня) – був призначений командувачем Оперативного командування “Північ”.
• У 2021 році (24 серпня) – став генерал-лейтенантом, а 4 березня 2022 – уже міг себе називати просто генерал.

Перелік військових звань ЗСУ / Інфографіка “Мілітарного”

Важливо! 27 липня 2021 року указом Президента України Валерій Залужний став Головнокомандувачем ЗСУ. Також слід наголосити, що він перший військовий такого рангу, який не пройшов школи радянського вишколу – себто орієнтований не на “совок”, а стандарти НАТО.

Зазначимо, що Залужний став першим Головнокомандувачем, який воював. До того ж разом зі солдатами (від 2014 року на Сході). Цікаво, що з багатьма зі своїх побратимів, як зазначив він в інтерв’ю, він інколи зідзвонюється, що однозначно свідчить про нього як товариську людину.

Кабінет Залужного в ООС — це, по суті, компактна квартира метрів на 30. Коридор із лінолеумом, вбиральня, далі кабінет і з нього ж двері, які ведуть до спального місця,
– писали Reporters.

Боротьба з бюрократією

Від перших днів на посаді Головнокомандувача Залужний боровся з шаленою бюрократією, яка існувала в нашій армії. Власне, уже на третій день після підписання президентом указу, він прибув на Схід, зібрав усіх командирів та наказав їм залишити лише бойові документи.

Я дав таку команду командирам військових частин прибрати всі папери. Тому вже казати про те, що хтось штучно створює цю “паперову” армію, вже немає. От я як головнокомандувач кажу: я наказав прибрати,
– констатував він в інтерв’ю виданню “Радіо Свобода”.

Також він наголосив, що від того моменту працює над тим, аби впровадити автоматизовану систему управління та масштабувати електронний документообіг.

Особисте життя

Одружився зі своєю дружиною Оленою майбутній генерал ще 20 років тому. У пари за цей час народилося дві доньки. Старша – уже військовослужбовиця в Київському гарнізоні, а молодша планує стати медикинею та вчиться за цією спеціальністю в медінституті.

Відомо, що Олена Залужна працює фінансисткою в “Укргазбанку”. До повномасштабного вторгнення вона з чоловіком багато подорожувала.

У мене ще з піонерських часів залишилася пристрасть до подорожей, як правило, піших: одягаю спортивний костюм і йду знайомитися з містом,
– розповідав в одному з інтерв’ю сам Залужний.

Подружжя Валерія та Олени Залужних / фото зі соцмереж

Західні та українські ЗМІ писали, що, попри залізний характер, часом український генерал дуже чуттєвий. Зокрема, він любить поезію та називав своєю настільною книгою збірку “Особливий лелека” Богдана Голови.

Залужний і Зеленський

Ледь не від початку повномасштабного вторгнення поширюються чутки, що між Верховним Головнокомандувачем та Президентом України нібито є конфлікт. Багато хто говорить про те, що в теперішніх умовах Залужний є єдиною людиною, яка може конкурувати зі Зеленським, однак насправді під великим питанням те, чи потрібно це йому.

Власне, і в Офісі Президента, і в Генеральному штабі ЗСУ, і в Міноборони, і навіть в РНБО спростовували той факт, що між військовим керівництвом нашої держави є якийсь “конфлікт”. До того ж, як запевняли певні медіа, через стратегію стосовно Бахмута.

Очевидно, такі повідомлення про конфлікт між Зеленським та Залужним лише грають на руку російській пропаганді. Українська приказка говорить, що коней на переправі не міняють – себто дуже малоімовірно, що відбуватимуться якісь ротації на таких щаблях військового керівництва. Це навіть ризиково з погляду на те, що країна живе у воєнному стані.

“Залужний мутить двіж”

Назва цього блоку може здатись дивною, але, за даними 24 Каналу, саме так звучить один з найбільш популярних щоденних запитів про Залужного у Google.

Саме так, майже 2 тисяч людей день у день вводять у пошуковику “Залужний мутить двіж”, аби послухати веселу пісню про Верховного Головнокомандувача та разом з тим насолодитися новими мемами за його участі.

Залужний мутить двіж – Oisho BTZ

Смішні картинки зі Залужним / зображення зі соцмереж

Уже навіть з’явились футболки та інший одяг з генералом. Його щодня купляють не лише українці, а й люди по всьому світу. Водночас очевидно, що ми ще не раз радітимемо успіхам Головнокомандувача та усієї української армії, що йому підконтрольна.

До речі, останніми тижнями все більше розмов про потенційний контрнаступ ЗСУ, зокрема, – про звільнення Криму. Якщо це справді відбудеться – чи краще сказати “коли” – не варто знецінювати в цьому заслуги саме Валерія Залужного.

Нехай ні в кого не буде сумніві у тому, що внесок Головнокомандувача у перемогу України – чи не найбільший.

Дружини українських письменників та поетів: хто вони і як склалися їхні долі

Дружини українських письменників та поетів – особливі жінки. Хтось з них став музою, хтось служницею, хтось жертовно зрікся своїх сподівань заради чоловікової кар’єри, хтось, навпаки, викликав у коханого потужні амбіції. До речі, не всі видатні літератори одружувалися, і йдеться не лише про Шевченка чи Нечуя-Левицького. Але ті письменники та поети, які все ж вирішували побратися, завдячували дружинам якщо не появою багатьох своїх шедеврів, то принаймі побутовому комфорту для їх створення.

дружина Пантелеймона Куліша
ГАННА БАРВІНОК

Шевченко обожнював її кухню, друзі «ідеальною дружиною», а чоловік безсоромно зраджував

Її справжнє ім’я – Олександра Білозерська. П’ята дитина у видатній родині того часу – Білозерських. Батько Михайло був козацьким сотником, повітовий комісар, провідник дворянства. Рідні брати й сестри Олександри стали видатними людьми.

З Пантелеймоном Кулішем Саня, як її називали вдома, познайомилася, коли їй ледь виповнилося 15. Молодий, амбітний письменник, старший від неї на дев’ять років, приїхав погостювати до її старшого брата Василя Білозерського.

Упродовж літа він жив у окремій хатині, де написав “Чорну раду”. Розумна, стримана, самодостатня Олександра подобалася йому – він сватався тричі. Але мати Білозерських була проти такого зятя – бідного й з важким характером. Відчувала, що щастя її донці він не принесе.

Але донька мала свої плани і після третього освідчення дала згоду на шлюб – заявила родині, що кохає Пантелеймона

Старшим боярином на їхньому весіллі був Тарас Шевченко. Молоді поїхали до Варшави, куди Куліша направила Академія наук. Саме під час шлюбної подорожі молода дружина й почала писати оповідання з народного життя і взяла собі творчий псевдонім Ганна Барвінок.

Вона писала не гірше за чоловіка – Куліш навіть нахвалював її твори. Друг молодят Грінченко називав її «поетом жіночої долі». Але сама Олекандра надала перевагу залишитися «ідеальною дружиною» і більше займалася не своєю літературною кар’єрою, а Куліша. Створювала всі умови для його письменництва і змирилася з «конкуренткою» не лише в літературі, а й у серці письменника – з Марко Вовчок. Вона багато з чим мирилася – так сильно кохала свого «Панька». Повну історію цього любовного навіть не трикутника, а багатокутника розповіли тут.

дружина Івана Франка
ОЛЬГА ХОРУЖИНСЬКА

Єдина офіційна дружина Каменяра, однак не любов…

Поетові було вже під 30, а він ніяк не міг знайти собі пару в Галичині, хоча гульвіса був ще той. Знайшов Ольгу Хоружинську у Києві – вродливу й енергійну випускницю Харківського інституту шляхетних дівиць, яка знала кілька іноземних мов та майстерно грала на фортепіано.

Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки. Франко просто нею зацікавився, а Хоружинська щиро закохалася попри його жахливу репутацію. І врешті-решт вийшла заміж, хоча рідня усіляко відмовляла. Ольга вирішила, що саме вона – та жінка, яка врятує Франка від дурного й жорстокого світу.

Сам же Франко висловлювався більш прагматично: «З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш».

Ольга старалася, як могла. Вона стала Франкові вірною дружиною, народила трьох синів і дочку

Паралельно писала статті, видавала журнал «Життя і слово», багато допомагала чоловікові у написанні та виданні творів. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету – і він здобув вищу освіту. А невдовзі за її кошт поїхав до Відня, де написав і захистив дисертацію, отримав диплом доктора філософії. При цьому він за все спільне 30-літнє життя присвятив дружині лише один вірш.

Вона ревнувала до інших жінок, терпіла злидні і потрохи сходила з розуму – у прямому сенсі: Ольга мала спадкову схильність до психічних розладів. Останньою каплею стала загибель їх старшого сина, улюбленця… Що з нею сталося, чому не прийшла згодом на похорон Франка і не похована поруч з ним – читайте в окремій статті.

дружина Павла Тичини
ЛІДА ПАПАРУК

Вона чекала на нього 20 років, прожила разом 44, а після смерті Тичини “вичистила” його архів від згадок про інших жінок

Вони познайомилися, коли Ліді було 16. Вона – донька хазяйки київської квартири Катерини Папарук, де у 1916 році оселився Тичина, ще молодий письменник. Катерина Кузьмівна спершу вагалася, чи варто підселяти неодруженого 25-річного молодика. Але потреба в грошах стала вирішальною: Тичину поселили.

З часом Ліда почала проявляти увагу до квартиранта. Стала незамінною для нього: бігала в бібліотеку, була першим слухачем віршів, давала поради… Хоча вони все ще звертались на «Ви», але в щоденнику Тичина написав «моя» перед її ім’ям. Почуття зароджувалися дуже поволі. З усякими зигзагами на своєму шляху – Павло часто закохувався й мав паралельно кілька романів.

Але Ліда таки дочекалася свого Павлуся – через майже 20 років: офіційно вони зареєстрували шлюб аж у 1939-му, коли Тичині сповнилося 48

Справжнє почуття між ними спалахнуло в розлуці, коли з 1923-го по 1934-й Тичина жив у Харкові, а Ліда в Києві.

Поет тоді написав близько 200 сентиментальних листів до своєї Десюки (так називали дівчину вдома). Коли Тичина повернувся до Києва, під час візитів гостей він ще довго ховав Ліду у ванній кімнаті, вдаючи, що живе сам, а коли приховати очевидне не вдавалося, то, червоніючи, представляв її як «мою бібліотекарку».

Одружуватися Тичина не поспішав. На цьому наполягла майбутня теща Катерина Кузьмівна, яку Павло дуже поважав. До речі, через багато років на її похоронних документах він дописав своє прізвище, а от її донці, тобто своїй дружині, 10 років своє прізвище не давав – чому? Читайте у нашій статті.

дружина Володимира Сосюри
МАРІЯ ДАНИЛОВА

Агентка НКВС, її пристрасть, доноси і два шлюби з одним поетом

Шлюб з Даниловою був другим у Сосюри. Вперше він побрався з Вірою Берзіною у 1922 році, але спільне життя не склалося через антиукраїнські погляди колишньої комісарки червоноармійського ескадрону.

Справжнє кохання прийшло до Володимира у 1931-му. Її звали Марія Данилова, уродженка Ленінграду, молодша на 12 років, випускниця балетної школи. Вони познайомилися після концерту до дня народження Шевченка в Сталіно (тепер Донецьк), і через кілька днів після цього Сосюра освідчився Марії. Він називав її ніжно – Мурка, кохана дружина, муза і присвячував їй майже всі свої вірші.

Ця екстравагантна, імпульсивна і дещо вульгарна, на думку друзів, жінка мала ще одне ім’я – «агент Даніна». Так її називали органи НКВС, з якими вона співпрацювала, стеживши і за власним чоловіком, і за його літературним оточенням.

Цей факт довго вважали не підтвердженим або стверджували, що Марію змушували співпрацювати з «органами» або що її репресували за відмову доносити

Їхні стосунки були схожі на шпигунську мелодраму і обростали різними версіями. Обидвоє не були взірцем подружньої вірності й часто сварилися. Мурка – так Марію називали близькі – могла викинути у вікно друкарську машинку чоловіка, розірвати його рукописи, порізати краватки. Її звинувачували у тому, що поет у 1934 році на кілька місяців потрапив до лікарні з психічним розладом.

Сосюра кохав її безмежно й усе прощав, але коли Марію заарештувало КДБ за “шпигунство”, поет заочно з нею розлучився і одружився з 26-річною машиністкою. Через багато років він дізнався, що Мурка звільнилася з в’язниці, тут же розлучився з третьою дружиною і вдруге одружився з другою – з його Марією. Повністю цю шпигунсько-любовну історію читайте тут.

Дружина Василя Симоненка
ЛЮДМИЛА ПІВТОРАДНІ

Він присвячував їй десятки листів, а вона не дуже розуміла його творчість

Вони познайомилися у 1957 році в редакції газети “Черкаська правда”. Василь Симоненко разом з однокурсником Станіславом Буряченком проходили тут переддипломну практику. У вродливу черкащанку Людмилу, яка працювала кур’єркою “Черкаської правди”, закохалися обидва. Але лише Василь невтомно домагався уваги красуні, надсилаючи їй листи: “Я вже відправляю четверте послання, а від тебе не одержав жодного рядочка. Ти лінуєшся чи не хочеш писати? Скучив за тобою страшенно. Бозна, що ти за вредна дівчина. Ніяк не можу хоч на годину забути тебе, думаю неймовірно багато. Навіть зло бере — треба ж готуватися до екзаменів, а тут світять в душу сині-сині очі. Але на тебе я навіть не ображаюся, бо ніхто ще мені так не заморочував голову».

Гонорова кур’єрка не виявляла прихильності. А коли все ж виявила, Василь тут же покликав її заміж. Станіслав Буряченко потім згадував: «Якось, повернувшись з відрядження, почув від нього вбивчу для мене інформацію: Славко, можеш мене вітати. Одружуюсь». У коханні Симоненко зізнався Людмилі словами: «Люся! Люся! Я боюся, що влюблюся».

Через навчання та військову службу Василя Симоненка вони з дружиною часто не бачились. Однак письменник постійно нагадував про своє кохання віршами.

Він називав її: “Малюся”, “Мила моя дівчинко”, “Кнопочко” та “Малеча”. Близько двадцяти листів до Люсі збереглися сьогодні

Скільки любові вміщено тільки у ці рядки: “Прошу тебе тільки, не забувай, що для мене ти значиш більше, ніж всі дівчата на світі. Це – щиро”, “Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю – дуже скучив”.

Через рік після одруження у Василя та Люсі народився син Олесь. Але сімейне життя погіршувалося. Людмила дорікала Василеві частою відсутністю, не розуміла його громадянської позиції, його творчості, скаржилася подрузі: «Думала, що він на хліб зароблятиме‚ а вийшло – якісь віршики пише. З глузду з’їхав – ночами сидить і пише».

У вересні 1963-го у Василя діагностували рак нирок. Хворобу спровокували важкі побої, завдані совєцькими «правоохоронцями» у 1962 році. Дружина не одразу зрозуміла наслідки: «Нічого з ним не станеться. Хай менше курить». За чотири місяці поета не стало. Згодом Людмила вийшла заміж удруге.

дружина Василя Стуса
ВАЛЕНТИНА ПОПЕЛЮХ

Жінка, якою «напоєні десятки віршів»

Валентина Попелюх вийшла заміж за Василя Стуса у 1965 році. Історія їхніх стосунків описана багато разів – востаннє у фільмі «Заборонений». Це було щире, глибоке кохання.

В одному з інтерв’ю Валентина згадувала їхнє знайомство: «Пам’ятаю, їхала в метро. Раптом хтось – раз! – опустив руку на моє плече – і побіг далі по ескалатору. Думаю: ще чого? Ну, біжи, біжи. Зійшла вниз, вийшла на перон, уже забула про це. Підходжу до електрички, дивлюся – ходить з книжечкою, читає. Ну, думаю, добре, хай читає. Пішла наперед у якийсь вагон, їду собі. Жила тоді у Святошині. Іду до хвірточки. Озираюся – стоїть, усміхається. Так і познайомилися».

Вони були одружені 20 років, з них лише 7 років жили разом, решту часу Василь Семенович провів у таборах

І весь цей час невпинно писав своїй Валентині: «Ми з Тобою, Валю, вже в історії – тож будьмо гідні місії своєї. Я – як непокірний протестант проти зла, Ти – як жалібниця Ярославна. Тільки не плач і не показуй на людях своєї біди. Тримай голівку свою повище, бо Ти – молодця моя, славна моя, безсмертна моя. Бо Тобою напоєно десятки моїх віршів, які, дасть Біг, переживуть і нас із Тобою».

Як вона витримувала багаторічну розлуку, як сприймала важку долю чоловіка і як померла 25 березня 2022 року від тяжкої хвороби у селі під Києвом, де тривали бої перших днів повномасштабного вторгнення окупаційної росії – читайте тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: