Джин (іслам)

надприродні істоти з арабської міфології / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia

Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:

Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Джин (іслам)?

Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини

Джини (араб. جن ‎ — духи) — міфологічні істоти, одна з трьох категорій створених Аллахом розумних істот (дві інші — янголи і люди). За Кораном, джини створені з вогню, що не має диму, мають повітряні чи вогняні тіла, здатні приймати будь-яку личину, виконувати складні роботи. Жили на землі ще до створення Адама, зазвичай ворожі до людей [1] . Згідно з мусульманськими повір’ями вони бувають чоловічої і жіночої статі, живуть у пустелях, горах і лісах; поділяються на декілька категорій, серед них — гуль, іфріт, марід та сіілат. До джинів іноді зараховують і шайтанів.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Джин.
Коротка інформація Джин, Частина від .

Джини в Корані

Згідно з Кораном Мухаммед був посланий Аллахом до людей і до джинів. Про джинів докладно йдеться в мекканській 72 сурі Корану, яка називається «Джини». У сурі йдеться про те, що частина джинів, почувши читання пророком Корану, увірувала і стала проповідувати іслам [2] . Інші продовжували творити злі справи, йдучи за Іблісом, складаючи разом із шайтанами його воїнство. Як і всі невіруючі, вони приречені на муки в джаханнамі (пекло в ісламі) [3] . Джинам поклоняються язичники [4] . За наказом Аллаха багато джинів служили Сулейманові, вони будували для нього храм і палаци, моментально приносили трон цариці Савської [5] .

Джини можуть викликати хвороби, приносити страждання, можуть шкодити людині, та можуть їй і допомагати

Джини в мусульманській традиції

Мусульманські богослови, визнаючи реальність існування джинів, не бажали докладно про них роздумувати. У мусульманській художній літературі багато оповідей про джинів, про їх любовні історії, про скарби, які вони оберігають, про спроби спокушати аскетів. Джини з їх здатністю творити чудеса були улюбленими персонажами народної літератури і фольклору мусульманського середньовіччя, зокрема казок циклу «Тисячі й однієї ночі».

Одним із головних аспектів мусульманської магії є спроби підкорити собі джинів і використовувати їхні здатності творити чудеса. Досі великою популярністю користуються книги-інструктажі з підкорення джинів.
Джини — частина доісламських вірувань Аравії, що увійшла в іслам. Для жителів Внутрішньої Аравії VI—VII ст. весь світ, що їх оточував — пустелі, гори, каміння, дерева — були населені джинами; вони переважно вважалися ворожими до людей, та їх можна було задобрити, поклоняючись їм і приносячи жертви, у них можна було шукати допомоги [6] . Джини як і шайтани допомагали віщунам (кахінам) і поетам (шаіїрам) отримувати натхнення з потойбічного світу. Одноплемінники Мухаммеда вважали його промови навіяними джинами. Коран включив джинів до мусульманської картини світу, давши ісламське пояснення тому, що для аравійців початку VII ст. було безумовною реальністю. Пізніше мусульманський образ джинів увібрав у себе багато елементів фольклорної та релігійної спадщини народів, що прийняли іслам.

Що таке джигад?

Прага, 18 вересня 2001 – Сам термін «джигад» у перекладі з арабської означає дослівно «священна війна». Але у мусульманстві його значення має набагато ширший і глибший сенс. Йдеться взагалі про будь-які шляхи поширення та утвердження вчення ісламу. Тому застосуваня даного терміну у вузькій, воєнній, суті не є правильним з точки зору авторитетів мусульманства.

Із мусульманської точки зору джигад є боротьбою за розповсюдження й торжество ісламу. Спершу під цим розуміли війну мусульманських держав, так званий малий джигад. Це значеня й стало головним для немусульман, отримавши назву «священна війна», хоча в ісламі для позначення цього терміну є інше слово «ґазават». З ІХ століття у мусульман з’явилося уявлення про вищу форму джигаду – духовного, як внутрішнього самовдосконалення на шляху до Бога.

Мусульманські автори підкреслюють бажаність мирних засобів розповсюдження та утвердження ісламу. У сучасному розумінні джигад – форма взаємовідносин між двома світами: «дар ель-іслам» (світ ісламу, де чинний шаріат і мусульмани панують політично) та «дар ель-гарб» ( світ війни, де мусульман переслідують невірні, де іслам не розповсюджений); перехідна форма – «дар ель-сульх» ( світ, де мусульмани користуються релігійною свободою, але не перебувають при владі). Джигадом ідейно обгрунтовують можливість співіснування мусульманської та немусульманської політичних систем.

Не зважаючи на те, що у «Корані» є такі рядки щодо невірних, немусульман: «І убивайте їх, де зустрінете, і виганяйте їх звідти, звідки вони виганяли вас:адже ж спокуса – гірша, аніж вбивство», все ж «Коран» дуже жорстко обмежує можливість вбивства невірних випадками війни чи помсти. А, тим більше, самогубства, про яке відомі слова Мухаммеда: «той, хто вб’є себе залізною зброєю, буде завжди носити її в собі в пеклі. Той, хто візьме отруту щоб померти, буде завжди пити її в пеклі. Той, хто кинеться з гори, щоб закінчити своє життя, буде вічно падати в глибини пекла». Однак загибель в бою у мусульманстві не є самогубством. Так муфтій Саудівської Аравії шейх Абд аль Азіз бін Абдалла аль-Шейх вважає що терористичні акти «це не джигад ради Аллаха, це самогубство». Мусульманські авторитети також підкреслюють, що вбивства мирних людей – це страшний гріх.

Ваххабіти, до яких належить і Усама бін Ладен, досить своєрідно трактують іслам і саме поняття джигаду. Зовнішня назва цього напряму, ваххабізму, походить від імені засновника мусульманського вчення аравійського реформатора УХІІІ століття Мухаммада Ібн-Абд-аль-Ваххаба. Самі ваххабіти категорично заперечують цю свою назву, бо добре знають єретичний характер вчення Ваххаба в ортодоксальному ісламі. Страх стати єретиками заставляє ваххабітів іменувати себе просто мусульманами. Але фактом є те, що цей напрямок прагне відроджувати й пропагувати найбільш войовничі, виниклі ще до пророка Мухаммеда, сторони ісламу.

У ваххабітському вченні дуже багато місця відводиться якраз джигадові. Але вони не хочуть брати до уваги слова Пророка про Великий і Малий джигади після битви при Бадрі (624 рік), у якій мусульмани перемогли багатобожників, Мухаммед сказав: «Ми повернулися з Малого Джигаду – до Великого Джигаду», тобто до миру, до творчої праці, до головного джигаду. Ваххабіти ж вважають, що джигад збройний – головна форма джигаду, що суперечить основам ісламу.

Хто такі джини в ісламі

Джини детально описуються у 72 сурі Корану. Також про них йдеться у хадісах пророка Мухамеда. Це один з трьох видів істот яких створив Аллах, окрім людей та янголів. Створені вони з вогню що не димить, та можуть приймати будь-яку форму. Їхні тіла можуть бути повітряні, чи вогняні. На Землі вони живуть довше за людей, та зазвичай ставляться до них вороже.

Джини теж можуть бути чоловічої або жіночої статі. За повір’ями живуть вони у пустельних дюнах, лісах та горах. Термін життя таких істот складає 1000 – 2000 років. Деякі живуть більше п’яти тисяч років. Але батько джинів – Ібліс, за волею Аллаха буде жити до кінця світу. Чекаючи свого покарання у судний день, Ібліс у всякий спосіб заважає мусульманам слідувати шаріату. Частина з джинів, зустрівши пророка Мухамеда, послухала Коран, пройшла намаз та прийняла іслам. Тих що не прийняли вчення Мухамеда називають шайтанами. За близькосхідними міфами вони поділяються на категорії, серед яких – гуль, іфріт, марід.

Гуль відноситься до нижчого рангу джинів і може буте лише жіночої статі. Гулі – потворні істоти що живуть у моторошних місцях та харчуються падлом і одинокими мандрівниками. Також вони можуть приймати більш приємний зовнішній вигляд для задурювання жертви. Людей ці істоти побоюються та намагаються уникати, окрім випадків коли Гуль мотивується харчовими потребами.

Іфріти – Дуже могутні джини. Це великі крилаті істоти з глибин пекла що створені з вогню. Однак можуть мати і інший вигляд. Вони бувають різної статі та можуть вступати в шлюб з людьми. У деяких міфах вони приймають іслам та слугують людству на благо. Вважається, що янголи вбивають іфрітів, що не сховалися до ранкової молитви. Роблять вони це, кидаючи у них зірки.

Маріди – безтілесні духи які можуть бути добрими або злими. За легендами ці істоти були вигнані з раю у світ тіней, але хитрістю змогли звідти вибратися. Як єфірні створіння вони можуть приймати будь-який вигляд.

Хоча джини і згадуються у Корані, здебільшого це міфологічні створіння. Більшість згадувань про них знаходяться у казках та легендах близького сходу. Ці істоти були у фольклорі цих народів ще до Іслама. Народи Аравії 5-7 сторічь вірили, що все що навколо — населене джинами. Вони намагалися їх задобрити, приносили жертви, поклонялися джинам.

Віщуни виходили на контакт з джинами для своїх передбачень. Люди шукали у джинів натхнення та допомоги у складних ситуаціях. Потім Іслам увібрав у себе ці міфи, тому що джини для народів тієї епохи були надреальними.

Навіть у наші дні, окультні практики мусульманської магії являють собою підкорення джина, щоб надалі використовувати його здібності творити надзвичайні речі. Хоча Коран не вітає подібні прагнення, кількість трудів по підкоренню джинів доволі велика. І ця кількість надалі росте.

Джини, з їх магічними здібностями, були постійними учасниками казок та художніх творів середньовіччя. З власними любовними історіями, мудрістю та цікавими пригодами, джини полюбилися слухачам та читачам цих творів мистецтва. І саме так вони увійшли у народний фольклор, що живе і по нині.

Іван Гудзенко