Фацелія: коли та як сіяти, вирощування й користь

Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 17 серпня 2023 Опубліковано: 06 лютого 2019 Перша редакція: 06 грудня 2018 🕒 7 хвилин 👀 39942 рази 💬 0 коментарів

• Стисло про вирощування
• Сидерат фацелія – опис
• Вирощування фацелії як сидерата
  • Коли сіяти фацелію в ґрунт
  • Як сіяти сидерат фацелію
  • Догляд за фацелією
  • Шкідники та хвороби фацелії
  • Фацелія срібляста (Phacelia argentea)
  • Фацелія Боландера (Phacelia bolanderi)
  • Фацелія списоподібна (Phacelia hastata)
  • Фацелія шовковиста (Phacelia sericea)
  • Фацелія дзвінчаста (Phacelia campanularia)
  • Фацелія скручена (Phacelia congesta)
  • Фацелія Пурша (Phacelia purshii)
  • Коментарі

  Фацелія (лат. Phacelia) – рід трав’янистих однорічних і багаторічних рослин родини Водолистових, який за різними даними включає від 80 до понад 180 видів, що виростають у Південній і Північній Америці на відкритих сонячних місцях із добре дренованим ґрунтом. Назва роду походить від грецького слова, яке в перекладі означає «пучок»: саме так виглядає суцвіття фацелії. У культурі вид фацелія пижмолиста вирощується насамперед як сидерат.

  Корисні властивості фацелії покращують структуру ґрунту та збагачують її поживними речовинами. Кілька видів роду зарекомендували себе як декоративні садові рослини. Окрім цього, трава фацелія є прекрасним медоносом, що приваблює в сад бджіл і інших комах-запилювачів.

  Стисло про вирощування

  • Посадка: час посадки залежить від цілей вирощування.
  • Цвітіння: з початку червня до кінця липня.
  • Освітлення: яскраве світло, притінок.
  • Ґрунт: будь-який.
  • Полив: волога потрібна тільки під час проростання насіння.
  • Підживлення: не потрібні.
  • Розмноження: насіннєве.
  • Хвороби: рослина стійка.
  • Шкідники: не вражається.
  • Властивості: рослина є універсальним сидератом.

  Сидерат фацелія – опис

  Рослина фацелія пижмолиста, або фацелія рязанська – однорічник заввишки понад 1 м, укритий щетинистим опушенням. Стебло у рослини прямостояче, з залозками, на кожному кущі розвивається до 20 бічних пагонів. Прикореневе довгасте перисторозсічене листя сягає у довжину від 6 до 20, а в ширину від 3 до 15 см і складається з ланцетоподібних перисто-зубчастих листочків. Стеблові листки зазвичай сидячі, але можуть розташовуватися на стеблі на коротких черешках.

  Численні синювато-бузкові широкодзвінчасті квітки завдовжки до 10 мм утворюють складні щиткоподібні парасольки. Тичинки квіток завдовжки до 14 мм сильно виступають із віночка й складаються з голих ниток та довгастих еліптичних пиляків. Плід фацелії – широкояйцеподібна коробочка завдовжки до 5 мм із парою темно-коричневих зморшкуватих насінин.

  Медонос фацелія є універсальним сидератом: його можна сіяти як після, так і перед будь-якою культурою, в той час як після гірчиці, наприклад, не можна вирощувати на ділянці хрестоцвіті рослини. При цьому зимостійка фацелія набагато швидше за інші сидерати нарощує зелену масу та захищає ділянку від бур’янів. Фацелія збагачує ґрунт калієм і азотом та знижує його кислотність.

  Вирощування фацелії як сидерата

  Коли сіяти фацелію в ґрунт

  Фацелія як сидерат популярна серед садівників і городників. Терміни її посіву визначаються цілями, які ви перед собою ставите:

  • при посіві культури відразу після сніготанення сіянці, з’явившись через два тижні, швидко нарощують зелену масу, що дозволяє після скошування трави отримати чудовий перегній за умови неглибокого закладення трави в ґрунт або мульчу, якщо трава залишиться лежати на поверхні;
  • при використанні фацелії як медоноса її висаджують у міжряддях інших культур упродовж усього сезону. У цьому разі зів’ялу траву скошують і використовують надалі як добриво або як мульчу, а на вільних ділянках здійснюють наступний посів;
  • посів фацелії після збирання врожаю з кінця літа до середини осені відновлює й оздоровлює ґрунт, поліпшує його склад і насичує поживними речовинами. Якщо залишити скошену траву на поверхні ділянки в якості мульчі, вона захистить коріння багаторічних рослин від вимерзання, а ґрунт – від ерозії та вимивання корисних речовин осінніми дощами;
  • при підзимньому посіві фацелія навесні дає ранні сходи, які зрізають до посадки ранньостиглих сортів основної культури. У цьому разі сіяти фацелію потрібно набагато густіше, оскільки після холодної зими може прорости не все насіння.

  Як сіяти сидерат фацелію

  Насіння фацелії має гарну прорісність і попередньої стратифікації не потребує. Його розкидають по ділянці в розпушений граблями ґрунт. Темне насіння фацелії невиразне на поверхні землі, і щоб не залишити незасіяні ділянки, краще змішати їх перед посівом із сухим піском.

  Якщо ви сієте фацелію між рядами основної культури, зробіть борозенку завглибшки 2-3 см, пролийте її водою і, рівномірно розподіливши в ній насіння, закрийте. У цьому разі, якщо погода не надто спекотна та суха, поливати борозну після посіву не потрібно.

  Догляд за фацелією

  Волога потрібна фацелії лише на стадії проростання насіння, але при ранньовесняному посіві ґрунт добре насичений вологою, і поливати його вам не доведеться. У сезон із середньостатистичною кількістю дощів фацелії цілком достатньо природних опадів, тому зволожувати ділянку потрібно тільки в період затяжної посухи. В іншому догляд за підростаючим сидератом передбачає лише періодичне неглибоке розпушування ґрунту.

  Багатий урожай зеленої маси фацелії вам допоможуть отримати органічні добрива Оптім-Гумус, Байкал ЕМ-1, Бокаші, Сяйво-1, що містять ефективні ґрунтові мікроорганізми. Уносити їх потрібно в суворій відповідності з інструкцією.

  Косять сидератну фацелію в фазі формування бутонів. Якщо затягнути зі скошуванням, листя та стебла рослини встигнуть огрубіти й будуть значно повільніше розкладатися, а що триваліший процес розкладання, то більше розвивається в гниючій масі шкідливих для ґрунту і рослин організмів. Скошену фацелію перекопують із верхнім шаром землі, попередньо обробивши засобом, який пришвидшує переробку. Розкладання фацелії та подальша гуміфікація ґрунту відбувається тільки за наявності вологи, тому в умовах відсутності опадів необхідно зрошувати ділянку.

  Після закладення сидерата в ґрунт поверхню розрівнюють і знову засівають фацелією. Таким чином за один сезон можна виростити 3-4 врожаї сидерата, а наступної весни використовувати цю ділянку з оновленим живильним ґрунтом для вирощування овочів.

  Шкідники та хвороби фацелії

  Фацелія не просто має високу стійкість до будь-яких шкідників і інфекцій, а й здатна захистити від них культури, що ростуть по сусідству. У профілактичних цілях фацелію сіють у змішаних посадках, перемежовуючи її ряди з рядами овочів, які не мають такої стійкості.

  Види та сорти фацелії

  Окрім фацелії пижмолистої, опис якої ми надали на початку статті, у культурі вирощують й інші види рослини, проте більшою мірою в декоративних цілях.

  Фацелія срібляста (Phacelia argentea)

  зростає на дюнах і прибережних піщаних схилах півночі Каліфорнії. Це рідкісний вид фацелії з висхідними й спадними стеблами заввишки до 50 см, блискучими й сріблястими через біле опушення листям і кулястими головками з маленьких білих квіток.

  Фацелія Боландера (Phacelia bolanderi)

  зростає в «червонодеревних» лісах Каліфорнії, формуючи невисокі горбки з червоподібних витягнених стебел. Цвіте фацелія великими, дугоподібно повисаючими лавандово-синіми дзвоновими квітками, що формують кінцеві суцвіття.

  Фацелія списоподібна (Phacelia hastata)

  поширена на території США в хвойних лісах і заростях полину. У висоту ця рослина сягає 50 см. У неї дрібні блідо-пурпурові або білі квіти. Характерною особливістю виду є щільні сріблясті волосинки та майже паралельні жилки на поверхні листя. Цікавість викликає різновид фацелії списоподібної:

  • Alpina – зустрічається на висоті до 3500 метрів над рівнем моря, рослина з короткими лавандово-фіолетовими суцвіттями і витягнутими стеблами.

  Фацелія шовковиста (Phacelia sericea)

  поширена в Північній Америці від Нью-Мехіко до Юти та від Аляски до Колорадо. Це популярна в культурі рослина, укрита ніжними шовковистим сріблястими волосинками, з одним або декількома нерозгалуженими стеблами заввишки до 45 см і глибоко розрізаним листям. Сині, лавандові або пурпурові квіти з довгими тичинками роблять цей вид схожим на люпин чи монарду. Фацелія шовковиста має такі різновиди:

  • Ciliosa – виростає на трав’янистих схилах Орегону, багатовійчаста фацелія заввишки до 20 см. Рослина утворює килимки з сіро-зеленого листя, вкритого тонкими волосинками. Квіти у цього різновиду пурпурові;
  • Verna – фацелія заввишки до 25 см, що росте в Орегоні серед базальтових каменів. Блідо-сині або білі квітки рослини зібрані в кінцеві суцвіття.

  Фацелія дзвінчаста (Phacelia campanularia)

  або фацелія каліфорнійська, або каліфорнійський дзвіночок – однорічна рослина заввишки до 25 см із півдня Каліфорнії. Стебла у неї червонуваті, прямостоячі та тендітні. Слабколопатеве синьо-зелене листя завдовжки до 6 см із червоно-бурою облямівкою по краях розташоване на черешках. Темно-сині дзвонові квітки діаметром до 3 см із темними плямами біля основи формуються в односторонні суцвіття. Найбільш відомий сорт:

  • Blue Bonnet – рослина заввишки до 40 см із яскраво-синіми квітками.

  Фацелія скручена (Phacelia congesta)

  – вид із дуже дрібними синіми квіточками, що сягають у діаметрі не більше 5 мм і зібраними на верхівках стебел у скручені суцвіття. Пагони завдовжки до 50 см вкриті світло-зеленим, густо опушеним листям.

  Фацелія Пурша (Phacelia purshii)

  – рослина заввишки до 50 см із листям, укритим густим опушенням, і дрібними квітками діаметром до 3 см із білим ізсередини й укритим зовні пурпуровими плямами віночком. Останнє досягнення селекціонерів.

  Окрім описаних видів, у культурі можна зустріти фацелії різнолисту, повногронову та Лаєля.

  Буркун: вирощування в саду, властивості, види

  Автор і редактор: Олена Н. https://floristics.info/ua/index.php?option=com_contact&view=contact&id=21 Правки: 16 серпня 2023 Опубліковано: 17 лютого 2019 Перша редакція: 17 лютого 2018 🕒 9 хвилин 👀 28950 разів 💬 3 коментарі

  • Посадка й догляд за буркуном
  • Трава буркун – опис
  • Вирощування буркуну
    • Посадка буркуну
    • Догляд за буркуном у саду
    • Буркун білий (Melilotus albus)
    • Буркун жовтий (Melilotus officinalis)
    • Корисні властивості буркуну
    • Буркун – протипокази
    • Коментарі

    Буркун (лат. Melilotus) – рід трав’янистих малолітників родини Бобові. Це цінні кормові та сидеральні рослини, які культивують понад 2000 років. Деякі види вирощують як лікарські рослини. У побуті буркун називають також сірозіллям і солодкою конюшиною.

    Виростають представники роду на луках, пустирях і покладах в Азії і Європі й мають своєрідний аромат.

    Посадка й догляд за буркуном

    • Цвітіння: із початку червня до кінця літа.
    • Посадка: посів насіння у відкритий ґрунт – у квітні або травні після скарифікації посівного матеріалу. У районах із теплим кліматом можна сіяти буркун у ґрунт у серпні.
    • Освітлення: яскраве сонячне світло.
    • Ґрунт: будь-який, у тому числі чорноземи, солонці, слабопідзолисті й карбонатні ґрунти. Погано росте буркун на кислих і заболочених ділянках із високим заляганням ґрунтових вод.
    • Полив: не потрібен, рослині досить природних опадів.
    • Підживлення: в літній час калійними та фосфорними добривами.
    • Розмноження: насіннєве.
    • Шкідники: конюшиновий, рудий люцерновий і жовтий насіннєїд; листовий, бульбочковий і великий люцернові довгоносики; буркуновий і щетинистий бульбочкові довгоносики; паломена зелена; капустяні, ріпакові, трав’яні, люцернові й гірчичні блішки; крайовик і камптопус облямовані; червоноблішки безкрилі; стенодема колючкувата; лінійчастий, ягідний і весняний щитники.
    • Хвороби: борошниста роса, аскохітоз, пероноспороз, бактеріоз коренів, септоріоз і жовта мозаїка.
    • Властивості: рослина є чудовим медоносом, вирощується як сидерат і як лікарська рослина, що має відхаркувальну, гіпотензивну, протизапальну, антисептичну, антикоагулюючу, фібринолітичну, пом’якшувальну, потогінну, вітрогінну, протисудомну, ранозагоювальну та заспокійливу властивості.

    Трава буркун – опис

    Рослина буркун має стрижневий корінь, гіллясте стебло, що сягає у висоту від 50 см до 2 м. На його пагонах росте трійчасте, як у конюшини, листя з зубчастими листочками. Дрібні білі або жовті квітки буркуну зібрані в пухкі верхівкові подовжені суцвіття. Плоди – голі овальні боби завдовжки 3-4 см. Насіння буркуну зберігає прорісність до 14 років.

    Як сидерат буркун покращує структуру ґрунту і насичує її азотом, а вирощуваний як корм утворює насичену вітамінами поживну біомасу, що допомагає наростити жир і має молокогінний ефект.

    Застосовується трава буркун, якій властиві приємні пахощі свіжого сіна, для ароматизації тютюну й мила та для фіксації запаху в парфумерній промисловості.

    Буркун – медонос, причому один із найкращих: бурштиновий або білий мед цієї рослини пахне ваніллю.

    Вирощування буркуну

    Посадка буркуну

    У культурі вирощується не так багато видів буркуну, і частіше за інші – буркун жовтий і буркун білий. Розмножуються ці рослини переважно генеративно. До складу ґрунту буркуни особливих вимог не висувають: добре ростуть вони на солонцях, чорноземах, карбонатних і слабкопідзолистих ґрунтах, проте всі вони не зносять кислих ґрунтів і заболочених ділянок із високим заляганням ґрунтових вод. Властивості цих рослин накопичувати азот і добувати поживні речовини з важкорозчинних ґрунтових сполук дозволяє їм добре розвиватися навіть на малородючих ґрунтах. Слід знати, що з усіх бобових буркун є найбільш світлолюбною культурою.

    Перед посівом ділянку під буркун перекопують із внесенням калійних і фосфорних добрив – по 20 г калійної солі і 50 г суперфосфату на кожен м².

    Твердокам’яне насіння буркуну необхідно скарифікувати за 3-4 тижні до посіву. Для цього використовують конюшинотерки, пропускаючи через них посівний матеріал 2-3 рази, або спеціальні скарифікатори. Насіння буркуну сіють у квітні або в травні в дрібні борозенки, зроблені в вологому ґрунті на відстані 45-60 см, потім борозенки злегка присипають землею й ущільнюють поверхню.

    Посів нескарифікованого насіння здійснюють розкидом у землю або в сніг у лютому чи навіть у січні: талі води й весняні дощі розм’якшать жорстку оболонку насіння, і воно дасть паростки вже при температурі 2-4 ºC. У південних районах буркун можна сіяти в серпні.

    Догляд за буркуном у саду

    При весняному посіві сходи з’являються за два тижні. У стадії розвитку двох справжніх листочків необхідно прорідити сходи й прополоти ділянку, обережно розпушуючи ґрунт у міжряддях. В ідеалі рослини мають перебувати одна від одної в ряду на відстані 30 см, якщо тільки ви не сіяли буркун як сидерат.

    Постійного поливання рослина не потребує – вона посухостійка, однак внесення в ґрунт калійних і фосфорних добрив необхідне. У перший рік життя рослина плодів не утворює, оскільки активно розвиває кореневу систему, і її коренева шийка залишається зимувати в ґрунті, тому важливо, щоб наступної весни ділянку не затопило талими водами. А коли буркун цвіте, на нього злітаються бджоли, які збирають нектар для чудового за своїми смаковими і цілющими властивостями меду.

    Як будь-яка сільськогосподарська культура, буркун уражається хворобами й потерпає від шкідників. Із захворювань найчастішими бувають борошниста роса, аскохітоз, пероноспороз, бактеріоз коренів, септоріоз і жовта мозаїка. З грибковими хворобами, які вражають рослину в несприятливих умовах, можна боротися розчинами фунгіцидних препаратів, наприклад, бордоською сумішшю, Фундазолом, Абіга-Піком, Максимом і іншими препаратами подібної дії, а що стосується мозаїки, то ліків від неї немає, тому хворі екземпляри потрібно якнайшвидше видалити з ділянки й обов’язково спалити.

    Серед шкідників ворогами буркуну є переважно різного роду блощиці й довгоносики: конюшиновий, рудий люцерновий і жовтий насінняїд; листовий, бульбочковий і великий люцернові довгоносики; буркуновий і щетинистий бульбочкові довгоносики; паломена зелена; капустяна, ріпакова, трав’яна, люцернова і гірчична блощиці; крайовик і камптопус облямовані; червоноклоп безкрилий; стенодема колючкувата; лінійчатий, ягідний і весняний щитники. Знищують комах системними інсектицидами, наприклад, Актарою, Актелліком, Карбофосом та іншими препаратами подібної дії. Однак при дотриманні сівозміни, регулярних прополюваннях, обробці насіння і ґрунту перед посівом та профілактичних весняних і осінніх обприскуваннях ділянки інсектицидами вам навряд чи доведеться зіткнутися з цією армією шкідників.

    Збір і зберігання буркуну

    Збір лікарської сировини здійснюють під час цвітіння буркуну: секатором або ножицями зрізають верхівкові грона й бічні пагони, пов’язують їх у пучки й підвішують для сушіння до стелі в добре провітрюваному сухому приміщенні. Можна скористатися електричною сушаркою, встановивши на ній температуру 40 ºC. Щойно стебла висохнуть, буркун обмолочують і просівають отриману масу через дротове сито, щоб відокремити великі стебла. Лікарською сировиною є солонувато-гіркі на смак плоди, що пахнуть кумарином, листя, квітки й дрібні пагони буркуну.

    Зберігають буркун у закритих скляних або керамічних посудинах у сухому темному місці.

    Види і сорти буркуну

    У культурі найчастіше вирощують два види буркуну.

    Буркун білий (Melilotus albus)

    гунба, гуноба, буркун чоловічий – дворічна рослина заввишки від 30 до 150 см, силосна й пасовищна культура з пір’ястим листям, шиловидними прилистками та пазушними суцвіттями з білих квіток метеликового типу. На відміну від інших медоносів, буркун білий виробляє нектар навіть у посуху, приваблюючи бджіл запахом сіна. У природних умовах буркун білий зустрічається в ярах, на схилах і сухих пустирях, по краях доріг і полів України, Білорусі, Молдови, Казахстану, Середньої Азії, Сибіру і Кавказу. У культурі вирощують такі сорти буркуну білого:

    • Медет – скоростиглий сорт сибірського екотипу, що сягає у висоту 110-120 см. Стебла у нього грубі, середньої товщини, квітки великі, білі, утворюють вузьке довге гроно. Рослина зимостійка, посухо- і солестійка, не вражається ні хворобами, ні шкідниками;
    • Іній – сорт із гарною кущистістю і зеленими голими стеблами середньої грубості. Листя у нього трійчасте, голе, зелене, слабкозазубрене. Білі квітки утворюють багатоквіткове пухке подовжене гроно. Боби еліптичні. Сорт уражається довгоносиком, але стійкий до борошнистої роси;
    • Чермасан – скоростиглий сорт заввишки до 2 м із грубими неопушеними стеблами і середньопухкими суцвіттями завдовжки 18 см, що складаються з білих квіток. Боби еліптичні, темно-сірого кольору;
    • Степовий – скоростиглий урожайний посухостійкий сорт із прямими, грубими, короткоопушеними вгорі й голими в нижній частині стеблами заввишки від 145 до 170 см. Листя трійчасте, округле, з зазубреними краями, голе, світло-зеленого кольору зі слабким восковим нальотом. Суцвіття – пухке пазушне гроно, плід – однонасінний або двонасінний еліптичний біб солом’яно-жовтого кольору;
    • Волжанин – посухостійкий і солевитривалий урожайний сорт, що не уражується борошнистою росою і не потерпає від зворотних весняних заморозків. Це невилягаючий прямостоячий кущ із гіллястими середньої грубості стеблами заввишки 165-250 см. Боби у цього сорту темно-сірі, однонасінні або двонасінні. Насіння овальне, жовте.

    Окрім описаних, вирощують такі сорти буркуну білого, як Люцерновидний 6, Середньоволзький, Поволзький, Обський гігант, Ом, Саянський, Стрітенський, Мещерський 99, Рибінський, Немюгюнський, Булат, Діомид і інші.

    Буркун жовтий (Melilotus officinalis)

    або буркун лікарський, або буркун лікувальний, у природі дуже поширений в Україні, Білорусі, Середній Азії, Західному Сибіру й на Кавказі. Зростає він уздовж доріг і полів, серед чагарників, по ярах, на узліссях лісів, на луках і в молодих посадках. Це дворічна трав’яниста рослина зі стрижневим коренем, що має численні відгалуження, з прямим, здерев’янілим у нижній частині стеблом заввишки 1,5-2 м, черговим довгочерешковим трійчастим листям, сизувато-зелені і пилчасто-зубчасті по краю листочки якого мають довгасто-яйцеподібну форму. Жовті квіти складають багатоквіткові грона завдовжки 5-7 см. Плоди рослини, поперечно-зморшкуваті бурі боби, містять гладке, овальне, жовте або жовто-буре насіння, що дозріває в серпні-вересні. Найчастіше вирощують такі сорти буркуну жовтого:

    • Сарбас – високоврожайний холодостійкий і посухостійкий середньостиглий сорт, який інтенсивно розвивається навесні й швидко відростає після скошування. Рослина досить стійка до борошнистої роси і не пошкоджується шкідниками насіння;
    • Колдибанський – посухостійкий сорт зі слабкорозвалистим кущем, грубими стеблами, що сягають у висоту від 80 до 120 см, і дрібним насінням. Є одним із найкращих медоносів;
    • Ішимський ранній – зимостійкий, соле- і посухостійкий скоростиглий високоврожайний сорт, не пошкоджується борошнистою росою і шкідниками насіння. Це прямостоячий кущ середньої кущуватості заввишки близько 80 см;
    • Кокшетауський – зимостійкий, соле– і посухостійкий гібрид, що дає високий урожай зеленої маси і мед чудової якості;
    • Омський – скоростиглий сорт із жовтими квітками й великими двонасінними бобами.

    Властивості буркуну – шкода і користь

    Корисні властивості буркуну

    Трава буркуну лікарського містить цимарин, дубильні й жироподібні речовини, ефірну олію, флавоноїди, аскорбінову кислоту, каротин, токоферол, цукри, слиз і глікозиди, при розщепленні яких утворюється кумарин – безбарвна кристалічна речовина з запахом сіна.

    Лікувальні властивості буркуну відомі з давніх-давен: він має відхаркувальну, гіпотензивну, протизапальну, антисептичну, антикоагуліруючу, фібринолітичну, пом’якшувальну, потогінну, вітрогінну, протисудомну, ранозагоювальну і заспокійливу властивості. Застосування препаратів буркуну ефективне при лікуванні кашлю, бронхітів, водянки, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, закрепів, метеоризму, істерії, неврастенії, мігрені, підвищеної нервової збудливості, безсоння, дифузного токсичного зобу, подагричних і ревматоїдних артритів, а також при наривах, гнійних ранах, фурункулах і запаленнях жіночих статевих органів.

    Властивості меду буркуну роблять його незамінним засобом від безсоння, захворювань верхніх дихальних шляхів, підвищеного артеріального тиску, неврозів і головних болів, при варикозному розширенні вен і хворобах суглобів. Призначають його також для стимулювання лактації. Виправдовує себе мед із буркуну і як м’який сечогінний та послаблюючий засіб.

    Буркун – протипокази

    Протипоказаний буркун при хворих нирках і вагітності. Не забувайте, що рослина отруйна, тому слід суворо дотримуватися дозування: у великих кількостях буркун погано діє на гладку мускулатуру і пригнічує нервову систему, а при тривалому вживанні може викликати головні болі, сонливість, запаморочення, нудоту й блювоту, а в окремих випадках – ураження печінки, підшкірні внутрішні крововиливи та навіть параліч центральної нервової системи. Тому приймайте препарати буркуну тільки за призначенням лікаря і в строго обумовлених дозах.

    Посів кормових трав

    Посів кормових трав може відрізняться залежно від культури, погодних умов, типу грунту і технічних можливостей. Норми висіву можуть значно збільшуються при ручному посіві. Проте існують загальні рекомендації, дотримання яких значно збільшують шанси на високу врожайність.

    Передусім, необхідно забезпечити правильний обробіток грунту. Після прибирання зернових, обов’язково проводиться лущення стерні (поверхневе розпушування грунту до 10 см) з подальшою зяблевою (осінньою) оранкою. Більшість кормових трав потребує оранки на глибину від 20 до 30 см (глибина орного шару). Якісна і глибока осіння оранка знищує бур’яни, а також сприяє збереженню вологи в ґрунті. До глибини треба підходити дуже акуратно, щоб уникнути вивертання неродючих шарів грунту.

    Глибока оранка (20 – 30 см) обов’язкова на чорноземах, сірих і темно-сірих грунтах. На торф’яних грунтах, глибина обробки грунту повинна складати 30 – 35 см. Підзолисті ґрунти з орним шаром до 15 см, необхідно поступово поглиблювати до 20 см зяблевою оранкою (за один прийом не більше 2 см) з одночасним внесенням добрив. Якщо поле досить чисте від бур’янів, оранку замінюють дискуванням.

    Перед самим посівом (навесні), проводять технологічні дії направлені на вирівнювання, розпушування і прикатування грунту. Ідеально використовувати поєднаний агрегат, який одночасно виконує культивацію, боронування і прикатування. Глибина такої обробки 5 – 7 см.

    На легких супіщаних грунтах, можна виконувати фрезерування (замінює оранку і боронування) на глибину до 20 см. Такий спосіб часто використовують також при літньому посіві.

    Після завершення посіву кормових трав, так само як і перед посівом, необхідно прикатувати землю. На посушливих ділянках, прикатування слід виконувати кільчастими катками. На ділянках з достатньою вологістю – гладкими. Щодо ваги катків, наступні рекомендації:

    • Важкі грунти – легкі катки;
    • Легкі і торф’яні грунти – важкі катки.

    Внесення добрив значно підвищує врожайність кормових трав, оскільки забезпечується необхідна поживна база для рослин. Добрива закладають під час оранки або перед посівом, також можна вносити в період вегетації. Бажаними є органічні добрива і фосфор. На супіщаних грунтах необхідно додавати калій. Азотні добрива можна вносити в мінімальних дозах.

    У разі підвищеної кислотності грунту на таких, як підзолисті, обов’язково застосовувати вапнування.

    Мікродобрива позитивно позначаються на продуктивності кормових трав. Рекомендується вносити: бор, мідь, цинк, марганець і молібден.

    Бор важливий для зростання і розвитку бобових культур (люцерна, конюшина), недолік бору призводить до зниження врожайності та якості продукції. На карбонатних грунтах, а також на грунтах з нейтральною і лужною реакцією, його треба вносити в обов’язковому порядку. Мідь особливо актуально додавати на болотних грунтах (торфовища).

    Способи і строки посіву кормових трав

    Терміни посіву кормових трав найрізноманітніші. Оптимальний період – весна, можна також сіяти влітку, восени і навіть взимку. Кращий час для посіву – квітень і травень. Літній посів виконують з червня по липень місяць (бажано після опадів, поки ще грунт вологий). Восени можна сіяти включно до середини жовтня. Посів здійснюється в чистому вигляді або в травосуміші. Для запобігання конкуренції між культурами, рекомендується застосовувати бобово-злакові суміші.

    Розрізняють два види посіву:

    Перший варіант підходить для посіву у будь-який період. Другий, використовують при весняному посіві з покривною однорічною культурою (ярі зернові, однорічні трави). Не варто висівати трави з озимими, оскільки вони пригнічують зростання і розвиток під-покривної рослини. У безпокривних посівах, трави розвиваються швидше, але можуть пригнічуватися бур’янами (рекомендується застосовувати гербіциди). Посів трав під покрив більш надійний, не засмічується бур’янами і дозволяє отримати повноцінний урожай зеленной маси з покривної культури.

    У разі вилягання покривної культури, слід якнайшвидше проводити її скошування. Інакше розвиток під-покривної рослини погіршується, що негативно позначається на врожайності.

    Слід пам’ятати, що під-покривний посів вимагає більше поживних речовин і вологи, чим безпокривний. З цієї причини не рекомендується висівати під покрив на посушливих ділянках і на бідних грунтах. Кращі агрокліматичні зони України для посіву під покрив – лісостепова і лісова.

    На прикладі з люцерною, добре сіяти з ячменем. Ячмінь забиває бур’яни, а також не залишає їм шансів на розвиток за рахунок утворення тіні на ділянці. Перший укіс припадає на ячмінь, а наступні відповідно на люцерну. Ячмінь слід скошувати в період, коли стебло викине колос, і бажано не пізніше тижня після цього. Прибирати ячмінь треба на висоті не менше ніж 15 см.

    Сіяти трави необхідно звичайним рядковим способом з шириною між рядами в 12 – 15 см або вузькорядним способом в 6 – 8 см, використовуючи зернотрав’яні сівалки. Для злакових культур можуть підходити зернові сівалки. Щодо вибору ширини міжрядь, принцип такий: вологий і багатий на поживні речовини грунт дозволяє використати вузькорядний спосіб, а при бідних грунтах ширину між рядами необхідно збільшувати.

    Здійснення посіву під покрив, вимагає використання спеціальних сівалок. У разі відсутності таких, можна використовувати перехресний посів. Висівається спочатку покривна культура на глибину 5 – 7 см, а потім сіються упоперек насіння трав на глибину 1 – 3 см (для мінімізації трудових витрат, можуть перемішувати культури і сіяти одночасно). Існує ще міжрядковий спосіб, в одному рядку закладають покривну культуру, а в наступному під-покривну і так по черзі на усій ділянці.