Василь Стефурак: Вівчарство може розв’язати проблему замінованих територій

У першій частині інтерв’ю з головою «Асоціації вівчарів» Василем Стефураком ми говорили про ті проблеми, які супроводжували українське вівчарство до 24 лютого та після. Сьогодні ж ви дізнаєтесь про те, які прибутки може отримувати вівчар та які галузі переробки є найперспективнішими.

За сезон з вівці можна заробити до $2 тис. на переробці молока

Kurkul.com: Пане Василь, розкажіть про можливий дохід від вирощування овець.

Василь Стефурак: Порахуймо — вівця не потребує жодного опалення, що зараз є найдорожчим ресурсом. До їжі тварини також невибагливі — це сіно з домішками зерна, силосу чи комбікорму. За умов мінімальних витрат на утримання, одна овечка при добрій роботі дає чистий прибуток за м’ясо $200. Але це тільки м’ясо, виробництво якого не потребує значних інвестицій. Ти просто годуєш баранчиків, які народились навесні, восени їх продаєш і отримуєш свої гроші.

Але вівця це не тільки м’ясо. Ми можемо мати й молочну продукцію. Але ця віха, на відміну від першого напрямку, вимагає капіталовкладень. Це і цехи для зберігання, і безконтактне доїння, і сертифікація. Тому ми бачимо, який мінімальний заробіток, а максимально тут все залежить від можливостей.

Кurkul.com: Тобто заробіток залежить від інвестицій…

Василь Стефурак: Коли до мене звертаються люди, що хочуть займатись вівчарством, то розмову з ними я починаю з запитання: «Які у вас можливості утримання?». Якщо ви маєте достатньо землі для випасу та заготівлі сіна тисячі голів, то є сенс задуматись про інвестиції у переробку.

Для виготовлення 1 кг овечого сиру потрібно 3 л молока. Хороша вівця, при хорошому догляді буде давати якраз 1 кг сиру на день. Його ціна коливається від 300 до 500 грн/кг. З сиру можна виготовити бринзу. Її вартість вже стартує від 600 грн/кг. Значить за місяць вівця принесе 15 тис. грн доходу. А якщо врахувати, що вівця доїться 5 місяців, то за цей період ви приблизно отримаєте $2 тис.

Кurkul.com: Чи є попит на вітчизняну продукцію з овечого молока?

Василь Стефурак: Її практично неможливо купити. Уявіть, я телефоную до голови Асоціації виробників традиційних карпатських високогірних сирів, щоб купити овечої бринзи. А він каже: «Вибач, але все вже продав. Для себе 2 л залишив і все». І це у нас осінь, коли сезон тільки стартував. А що казати, наприклад, у травні.

Зараз мода на крафтову продукцію, але у вівчарстві це невеликі фермери, які виготовляють вдома, продають або з рук, або в невеликих магазинах. Великих переробних підприємств немає. І в цьому є провина держави, яка не хотіла підтримувати цю галузь, і людей, яким легше було їхати за кордон на заробітки, ніж працювати вдома.

Kurkul.com: Така ситуація тільки з молочною продукцією, чи з іншими напрямами переробки також?

Василь Стефурак: Тут просто хочеться плакати. До війни, в мережі магазинів Метро ви могли знайти новозеландське каре ягняти по 1200 грн/кг, але жодного м’яса українського виробництва.

Хоча українська баранина дійсно смачна і високоякісна. Вона не те, що не гірша за новозеландську, а я переконаний, що краща. Тому, що у Новій Зеландії годують тварин преміксами, а ми — природно. Відтак продаємо високоякісний продукт класу Органік по звичайній ціні.

Kurkul.com: Чому мережі не реалізовували українське м’ясо? Недостатні об’єми?

Василь Стефурак: За статистикою, більшість овець родом з домогосподарств, а торгові мережі хочуть мати справу з великими постійними виробниками.

Хоча торік я мав деякі досягнення. Ми з директором місцевої мережі магазинів м’яса виробили цікаву формулу реалізації баранини: вночі забій, зранку охолоджене м’ясо йде на прилавки магазинів, його продають 1-2 дні, далі воно йде на ковбасу. Тому що за технологією м’ясо перед переробкою має вистоятись. У результаті мережа продавала чисту баранячу ковбасу. І це мене дуже радувало: український фермер, реалізовує в українській мережі, для українського споживача і ці гроші залишаються в країні. Принцип — «Свій до свого по своє». Звичайно, це були невеликі об’єми, але вже була перша ластівочка.

Пріоритети експорту овець з України змінились

Kurkul.com: Якщо м’ясо не продавали всередині країни, то виходить його експортували?

Василь Стефурак: У 2020 р. експорт товарних баранчиків зріс в 14 разів, а у 2021 р. ще в сім разів і на 7% виріс в промисловому секторі. Натомість у нас повністю впав продаж вівцематок. Тому сумарно показники експорту МРХ залишились на попередньому рівні.

Але є позитивний момент. Вівчарі перестали продавати маток, бо почали розвиватись. Вівцематок залишають, значить буде потомство.

Kurkul.com: Куди і яким чином транспортувались вівці з України до війни?

Василь Стефурак: Баранина дуже популярна на Сході. Тому ми продавали її в ОАЕ, Саудівську Аравію та Туреччину. Експортували також охолоджене м’ясо в Катар і Кувейт. Живих тварин відправляли кораблями, а літаками — охолоджене м’ясо, відразу з бійні. Але, я вважаю, що ми маємо перспективи в переробці й цю галузь в нашій країні потрібно розвивати.

Kurkul.com: Чи є надії на експорт баранів в цьому році?

Василь Стефурак: Ми над цим працюємо, але вже є перший щасливий дзвіночок. Отримали передоплату на експорт невеликого корабля з вівцями. Маємо надію, що все вдасться.

На експорті вовни Україна може заробляти до 10% річного бюджету.

Kurkul.com: А чи є позитивні новини у сфері переробки?

Василь Стефурак: Є хороша новина. Знаю, що голова ОДА Закарпаття хоче обговорити проєкт будівництва фабрики з переробки продукції українського вівчарства. При фабриці планують запустити й ферму. Єдине, я одразу ж наголошую, щоб створювали її на якісній селекції.

Kurkul.com: Які напрями переробки є перспективними окрім м’ясо-молочної?

Василь Стефурак: Вівця унікальна тварина. Якщо ВРХ дає м’ясо та молоко, то МРХ має безліч продуктів переробки. Наприклад, скромна країна Австралія щороку продає на $3 млрд вовни. А в Україні не продається нічого. А тих $3-4 млрд — це 10% нашого річного бюджету.

Також є шкіра. В основну вона йде на виготовлення взуття. Лише в недавнім часі ми повернулись до дідівського заняття, почали її вичищати та продавати.

Кurkul.com: Ще є овечий жир.

Василь Стефурак: Це окрема тема, але дуже важлива. У нас є дві складові, які важливі для фармакології — овече масло, яке лікує виразки, гастрити, ШКТ та овечий жир для м’язів та кісток. Останній можна приймати внутрішньо при захворюваннях легень. До речі, курдючна порода овець дає до 10 кг курдючного сала. У країнах Центральної Азії навіть солодощі готують на цьому жирі. Він не має запаху і за консистенцією схожий на масло.

Невелика овеча ферма приносить до $50 тис. в рік

Кurkul.com: На Вашу думку, якщо врахувати всі галузі переробки, скільки можна заробляти у вівчарстві на рік?

Василь Стефурак: Є така інформація, що у світі, фермер з сім’єю заробляє від $100 тис./рік. У нас, якщо правильно організувати роботу, то $50 тис./рік невеличка ферма приносить.

До речі ми з вами говорили про переробку м’яса, молока, вовни. Але є ще одна цікава складова — гумус. Уявіть, ми мали замовлення від арабів на 7,5 тис. т овечого біогумусу. Каліфорнійський черв’як його переробляє. Реалізовувала цей гумус компанія «СмартАгро Трейд», яка спеціалізується на вирощуванні овець романівської породи. І в «Епіцентрі» продавали цей перегній. Щоб зорієнтувати вас у цінах, то нідерландці продають 1 т біогумусу за €900.

Kurkul.com: Якщо взяти не лише економічну складову, то чому слід розвивати вівчарство в Україні?

Василь Стефурак: Назву додаткових 2 умови. Ми живемо в дуже непростий час і люди стикаються з психологічними проблемами. До мене приходять діти, ветерани, внутрішньопереміщені особи, які просто відпочивають. Дивляться на маленьких ягнят, дають їм сіно, куштують сир, таким чином отримують позитивні емоції та забувають про власні проблеми. Це такий вид реабілітації.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Інший важливий аспект, який зараз може стати в пригоді. Він варварський, але робочий. На деокупованих територіях є велика проблема з розмінуванням. В ДСНС та інших служб фізично не вистачає часу. Я пропоную в тих регіонах пасти овець і так знешкоджувати вибухівку. Я розумію, що це жорстоко, але краще на вибухівку натраплять барани, аніж діти. Війна внесла свої реалії та корективи. Тому мусимо розглядати й такі напрямки. Але віримо в перемогу, віримо в Україну, а далі все запрацює.

Вівці романівської породи та їх розведення

З давніх-давен Україна славилася добрими, талановитими та працьовитими людьми. Наша держава була і залишається осередком міцних та усталених сільськогосподарських традицій. Завдяки «золотим рукам», мудрості, досвідченості аграріїв живе наша українська земля.

То ж мальовничому куточку Полтавського краю, серед чудової природи, потопаючи в зелені, розкинулося рідне Горошино.

Уже важко й підрахувати, скільком поколінням людей за багатьох років існування стало Горошино найдорожчим і найулюбленішим місцем на землі. В її долі, як у краплині води відбилася вся історія нашого народу – велика і трагічна, зі злетами і падіннями радощами і болями, розчаруваннями і подіями.

З плином часу багато чого змінюється в світі: минають роки та століття, але для кожного з нас рідна земля й досі залишається колискою життя, невичерпним джерелом сили та мудрості. На Полтавській землі живе власник плантацій улюбленої нами ягоди-суниці Микола Олександрович Дикун. Досвіду Миколи Олександровича можна тільки позаздрити. Це чоловік від Бога, з добрим серцем та щирою душею. Вся теплота, любов, яка живе в кремезному чоловікові радується рідній землі, листочкам, промінчикам сонця та бджолиним сім’ям. Не тільки славиться труд гарного господаря ягодою,а ще й вівцями.

Тому для започаткування родинного бізнесу Миколи Олександровича вибір припав на вівчарство, зокрема на Романівську породу овець.

Романівська порода овець

Романівська порода – це порода вівці чудової плодючості і генетично чистої породи. Порода на стільки успішна, що стала популярною у багатьох країнах світу. Тільки за останніх 5 років вівці романівської породи поширилися по всій Північній Америці. Романівським вівцям легко пристосуватися до холодного чи жаркого клімату, вони володіють винятковою витривалістю. Романівська вівця також дає кращу шерсть в порівнянні з іншими породами вівців. Винятковою особливістю є плодючість. За один окіт романівська вівця приводить від 2 до 4 ягнят, але можуть бути випадки до 7 близнюків. У той час коли звичайна овечка приводить 1-2 ягняти за окіт. Стадо романівських овечок в кількості 20 голів можна збільшити на 430% за рахунок живонароджених ягнят. 110 голів молодняку можна отримати з 20 овець.

Н а десять маток з потомством потрібно 1 га сільськогосподарських угідь, включаючи площу для заготівлі кормів на зиму. Але цей розрахунок робиться залежно від властивостей ґрунту, клімату, техніки випасу й внесення в грунт добрив, тому його можна вважати тільки приблизним.

Сирі, заболочені луки непридатні для випасу овець.

Окіт ягнят відбувається природно, рідко коли потрібна стороння допомога. Н ароджене ягня відразу ж очищають від слизу ніс, рот і дають матці облизати його. Проковтнута маткою при облизуванні слиз прискорює виділення посліду. Крім того, матка, облизуючи ягня, швидко звикає до нього і підпускає до вимені. Якщо матка цього не робить, ягня обтирають пучком чистої соломи або сіна. Ягня може народитися зі слабкими ознаками життя. У цьому випадку йому швидко очищають рот і ніс від слизу і, відкривши рот, дмуть в нього. Вівці часто приносять двійнят. Якщо матка після окоту не заспокоїлася і знову лягає, потрібно залишити її в спокої і чекати появи іншого ягняти, яке народжується через 10-15 хв.

При пологах пуповина ягняти обривається. Незважаючи на це, її обрізають продезінфікованими ножицями на відстані 8-10 см від тіла ягняти. Кінець пуповини змащують йодом або 5%-ним розчином креоліну. Через годину-дві відділяється послід, який разом з підстилкою з-під матки прибирають в ящик, а потім вивозять на скотомогильник. Затримка посліду більше ніж на 5-6 год небезпечна для життя матки, так як може викликати зараження крові. У цьому випадку тварині необхідно надати ветеринарну допомогу. Після окоту (приблизно через годину) у матки з’являється спрага. Поїти її холодною водою шкідливо. Тому через кожні 2 години їй дають 1-1,5 л теплої води.

Здорове ягня через 15-20 хв після народження починає вставати і відшукувати вим’я матки. Провівши необхідний догляд за вим’ям матки і здоїв перші порції молока, ягнята підпускають до матері, а якщо потрібно, то і надають допомогу при першому ссанні. Молозиво сприяє очищенню кишечнику ягняти від первородного калу. Якщо у матки народилася двійня, підпускають одночасно двох ягнят. Після цього матку з ягнятами поміщають в окрему клітку, де вони знаходяться протягом перших семи діб. У тих випадках, коли матка погано приймає своє ягня або ж ягня не впізнає матір, а також якщо ягня дуже слабке, матку з ягням тримають в індивідуальній клітці більш тривалий час. При цьому уважно стежать за годуванням ягняти і при необхідності через кожні 2-3 год його підсаджують під матку. Для цього виділяють спеціального робочого, який, крім підгодівлі ягнят, займається годівлею і водопоєм маток, що знаходяться в клітках.

Через 7 днів маток з ягнятами об’єднують в невеликі групи (сакмани), по 7-8 маток. Перед тим як випустити матку і ягнят з клітки, їх мітять фарбою, що змивається, одним і тим же номером на лівому боці, а двійнят і їх матку мітять на правому боці, або ж роблять ідентифікацію кліпсами. Така нумерація потрібна для обліку ягнят і для того, щоб чабани могли швидко знаходити матерів тих ягнят, які самі не відразу їх відшукують.

Формує та укрупнює сакмани безпосередньо старший чабан. Всі ягнята в сакмані повинні бути приблизно однакового віку та розвитку. Маток зі слабкими ягнятами включають в сакмани невеликих розмірів. У великих сакманах такі ягнята можуть втратити матерів, їх важче відшукати для підгодівлі, недостатнє годування ягнят істотно гальмує ріст тварин. При цьому вони виростають вузькотілими і високоногими, з погано розвиненими м’язами.

Якщо з якоїсь причини ягнята не можуть отримувати материнського молока, тоді використовують коров’яче. Годувати новонароджене ягня в перші дні можна з соски, поступово привчаючи пити з посуду. Перші п’ять днів слід годувати новонароджене ягня не менше 5 разів, потім – 3 рази, а після 20- денного віку – 2 рази на день. У день ягня повинне отримувати таку кількість молока: від 1 до 7 днів – до 200 мл від 7 до 15 днів – 300-400 мл;від 15 до 20 днів – 400-700 мл; від 20 до 30 днів – 700-900 мл.

З місячного віку незбиране молоко потрібно поступово замінювати знятим або відварами із макухи і вівсянки. При цьому одночасно згодовують грубі, соковиті і концентровані корми.

Кількість концентрованих і соковитих кормів для ягнят може бути таким: 1-й місяць – 25 г тільки концентрати; 2-ий місяць – 100-150 г концентратів і 100-300 г соковитих кормів; 3-ій місяць – 150-200 г концентратів і 300-500 г соковитих кормів; 4-ий місяць – 200-300 г концентратів і 500-800 г соковитих кормів.

Для годування ягнят використовують такі концентровані корми, як дерть, висівки, макуха, подрібнений овес. Щоб ягнята виросли здоровими і добре розвиненими, рекомендується додавати до молока або до відварів трохи риб’ячого жиру : до 20- денного віку по 4-6 г, до 40-денного – 6-10 г, старше 40-денного – 10-15 г на день на голову. В якості мінеральної підживлення потрібно використовувати кухонну сіль, суміш крейди з кістковим борошном у розрахунку 4-5 г на голову.

Ягнята на пасовищі

З місячного віку ягнят можна відпускати на пасовищі. Від матки їх віднімають у віці 3-4 місяців.

Вирощування ягнят 4-8- місячного віку збігається з пасовищним періодом. Недостатнє годування ягнят до 8-9-місячного віку істотно гальмує зростання ягняти. Годування ягнят 8-12-місячного віку збігається з стійловому періодом. У цей період в раціон їх годівлі включають 0,8-1 г хорошого сіна, 2-2,5 г силосу, 0,2-0,5 г концентрованого корму. Норми годівлі молодняку залежать від віку, статі, породи, інтенсивності росту і вовняної продуктивності овець.

Маток з двійнями ягнятами виділяють в особливі сакмани, розміри яких також повинні бути невеликими. Укрупнення (об’єднання) двох або декількох сакманів здійснюють після того, як переважна більшість ягнят починає швидко знаходити матерів і характеризується нормальним для свого віку розвитком. Залежно від віку ягнят сакмани формують приблизно наступних розмірів: до 5 днів – 10-15 маток; від 5 до 8 днів – 25-30; від 9 до 12 днів – 45-50; від 13 до 20 днів – 100 -150 і від 21 до 30 днів – до 250 маток.

Старші сакмани розміщують ближче до виходу з кошари, так як їх виганяють на пасовища раніше, а повертають пізніше молодших сакманов. Для сакманов виділяють більш продуктивні пасовища. Дуже часто на випасі ягнята їдять землю, що викликає запалення кишечника і їх загибель. Тому не можна пасти сакмани поблизу доріг, зораних ділянок і там, де є кротові і Суслікова нори, Не можна також дозволяти ягнятам довго лежати на землі.

Розвиток ягнят у підсисний період залежить головним чином від їх маси при народженні, молочності матерів величини підживлення. За підсисний період нормально ростуть ягнята дають майже 3/4 річного приросту живої маси, У цей час для них створюють всі необхідні умови, щоб не сповільнити ріст і розвиток. У перші 15 – 20 днів приріст ягнят відбувається виключно за рахунок молока матері. У цей час їм потрібно близько 4,5-5 кг молока на 1 кг приросту. Надалі їх починають підгодовувати концентрованими кормами і вітамінним сіном. Взимку ягнят з 2-3-тижневого віку починають випускати на прогулянку спочатку на 15-30 хв, потім на 1 год і більше. Свіже повітря моціон і сонячне світло благотворно діють на здоров’я молодняку, сприяють кращому засвоєнню корму, росту та розвитку. У несприятливу погоду (снігопад, хуртовина, дощ) ягнят випускати з кошари не слід.

Переваги романівської породи овець

У процесі розведення, деякі романівські вівці приводять по 4 ягняти і більше за окіт, якщо їх забезпечити досить якісним харчуванням і хорошим доглядом. Цей рівень продуктивності досягається без використання репродуктивних препаратів і гормонів, а саме натуральним зерном, всіма видами трав та завжди напувати водою кімнатної температури (тільки не холодною). У розведенні овець романівська порода має ряд переваг, а саме: породисті романівські вівці привабливі для початківців вівчарів, так як вони не вимагають спеціального догляду і великих витрат для запуску ферми. Завдяки якісній густій овчині немає необхідності опалювати сарай взимку при температурі -30. Досить глибокої та сухої підстилки з соломи. Влітку шерсть дозволяє зберігати температуру протягом всього дня. До цих пір не існує матеріалу аналога здатного замінити овчину за властивостями термічного стабілізатора. Випасати романівські вівці можна навіть на найбідніших пасовищах. Мох, листя дерев, залишки скошеної трави – все з’їдають вівці. Іншою привабливою особливістю породи є витривалість – це сила баранів і виживання ягнят. Плодовита романівська вівця легко народжує потомство у зв’язку з тонким кістяком і відносно легкою вагою ягняти при народженні. Вони, як правило, відразу стають на ноги і догляд буде потрібен лише протягом декількох хвилин після окоту. Розводити романівських овець можна дуже швидко.

Статеве життя романівської вівці

Активне статеве життя романівська вівця веде протягом усього року. Статевої зрілості вівці досягають у віковій групі 7 – 9 місяців, коли ще ріст їх не закінчився, тому осіменяти ярок негайно після досягнення статевої зрілості не рекомендується.

При ранній суягності (вагітності) запізнюється нормальне формування вівці, так як потрібні для цього поживні речовини йдуть на розвиток плода, а після ягніння – на утворення молока. З іншої сторони, надмірно пізніше спаровування також шкідливо. В даному випадку поживні речовини, які повинні витрачатися на формування плоду, йдуть на утворення жиру, що робить негативний вплив і на відтворювальні функції самок.

Ярок всіх порід доцільно парувати у віковій групі 12 – 18 місяців, залежно від ступеня формування сільськогосподарських тварин.

Статевий цикл у овець. Вівці, як правило, спаровуються тільки лише в певний період року. У овець багатьох порід статевий сезон триває з кінця літнього періоду до середини зимового періоду. У різних природно-кліматичних зонах терміни осіменіння не збігаються. Злучати овець необхідно з таким розрахунком, щоб підсисний період часу збігався зі сприятливими кормовими умовами.

Тривалість статевого циклу у овець дорівнює в середньому 16-17 діб, коливання здатні складати від 8 до 35 діб. Якщо в цей час не відбулося запліднення, то вівці знову приходять в охоту через 16-17 діб. У кожної вівці тривалість статевого циклу постійна.

У період статевої активності у овець простежується тічка. У цей період спостерігаються почервоніння тканин репродуктивних органів, набухання слизової оболонки і збільшення функціонування залоз передодня піхви, шийки матки яйцепроводів. Шийка матки розкривається, і з неї в піхву, а потім і назовні виливає ться слиз. На початку тічки слиз може бути безбарвним, потім робиться більш каламутн им , а в кінці приймає кашкоподібну консистенцію.

Відмінні видозміни кольору і в’язкості піхвового слизу здатні служити досить чітким показником для встановлення фази тічки і періоду настання овуляції.

Статева активність у вівцематок з’являється під час дозрівання статевих клітин у яєчнику і завершується, як правило, після виходу яйцеклітини з яєчника (овуляції). Тривалість статевої активності у овець варіює від 12 годин до трьох діб, вона пов’язана з віком і породою тварини, пори року і метеорологічними факторами, а також із загальним станом організму. У період статевої активності вівці втрачають апетит і ведуть себе неспокійно. Матка, яка знаходиться в статевій охоті не тікає від барана і спокійно стоїть, коли він прагне її покрити.

Помічено, що матки, у яких статева активність триває менше доби, рідше приносять двох ягнят, тоді як матки, які знаходяться в стані статевої активності більше 24 годин, нерідко приносять двійнят. Цей фактор можна враховувати при виборі маток для отримання потомства.

Дуже часто овуляція трапляється через 30-32 години після початку статевої активності. Найкращим часом для спаровування овець служать останні 5-6 годин статевої активності, що вельми нелегко визначити, тому рекомендується осіменяти вівцематок двократно: негайно після виявлення тічки і другий раз – через 24 ч.

Підготовка овець до злучки

Для того щоб отримати від кожної вівцематки не менше одного життєздатного ягняти (від Романівської – саме менше 2-3 ягнят), потрібно прекрасно організувати підготовку маток та баранів до злучки, забезпечити суягних і підсисних маток повноцінними кормами.

У предзлучний період часу для вівцематок виділяють ділянки з відмінним травостоєм, напувають їх не менше двох разів на день, дають мінеральну підгодівлю, а при необхідності і концентрати.

Доведено, що при харчуванні маток в предзлучний і парувальний періоди зеленим кормом запліднюваність і багатоплідність їх підвищуються. В середньому вівця з’їдає в день приблизно 8 кілограм трави.

Баран повинен бути чистопорідним (з родоводом), відрізнятися значною продуктивністю і відмінним екстер’єром.

При проведенні вільної злучки баранів утримують спільно з матками впродовж 1,5-2 місяців. Для того щоб протягом даного терміну зберегти статеву активність баранів, їх потрібно пускати до маток тільки лише вдень, а на ніч поміщати роздільно для відпочинку та посиленого харчування. Можна, навпаки, відпочинок надавати вдень, а в нічний час утримувати спільно з матками.

Якщо ягничка окотилася і в неї матка не скорочується і через добу не відійшло місце, тоді давати уколи : оксотоцин або естрофан або доцитол. Якщо є температура і місце ще не відійшло, то колоти антибіотик: амоксоцилін або бицилін.

Романівська порода – вважається самою родючою вівцьою у світі. З романівських овець отримують кращі в світі овчини для шуби. Інтерес до властивостей овчини випробовували ще наші предки, і ві н не пропав до нині. Стрижуть вівцю 3 рази на рік (березень, червень, жовтень). У ягнят, народжених навесні, шерсть знімають навесні наступного року. Якщо тварини народилися взимку, то можна напівтонкорунних стригти в той же рік, в кінці літа. Овець грубошерстних і полугрубошерстних з неоднорідною вовною обробляють двічі на рік: навесні та восени.

Весняну стрижку починають, коли встановляться теплі дні. Якщо не обстригти, вона все одно випаде і загубиться. Стрижуть овець спеціальними ножицями Для полегшення цієї роботи випускається і електростригальний агрегат.

Шерсть намагаються зняти цілим руном. Спочатку обробляють голову, потім шию, груди, потім пах, живіт. Далі беруться за боки, спину, хвіст. Після цього вівцю перевертають і остригають інший бік. Шерсть знімають як можна ближче до шкіри, але не сильно відтягуючи її, щоб ненароком не порізати на відтянутій ділянці. Коли стрижуть маток, то, проходячи ножицями по животу, діють дуже обережно, щоб не пошкодити вим’я. Два рази по одному і тому ж місцю ножицями не проводять. Це погіршує якість руна. Виходить «січка» – коротке волосся.

Вовна, настрижена з ніг, живота і охвістя, складається окремо від руна. Відокремлюють і забруднену шерсть.

Краще зберігається мита вовна. Її опускають в розчин, приготований з такого розрахунку: на 6 л гарячої води – 100 г мила і 50 г соди. Все це добре розмішують, щоб вийшла однорідна суміш. Беруть 2 л цієї суміші і вливають в 8 л гарячої води. У цьому розчині (температура 45-50°С) шерсть миють, злегка стискаючи її в розчині. Після миття прополіскують, віджимають і сушать. Зберігають у сухому приміщенні.

Обов’язково

Влітку з встановленням тепла з’являються двокрилі кровоссальні комахи (мухи, оводи, гедзи), які можуть відкласти яєчка в ранки на тілі вівці. Згодом з них розвиваються личинки – білі черв’ячки. Вони роз’їдають шкіру, викликають свербіж, вівці стривожені, бекають – їм вже не до пасіння. Ось чому кожен день оглядають тіло вівці, змазують ранки йодом. З’явилися личинки, їх видаляють і обробляють уражене місце розчином якого-небудь дезінфікуючого розчину.

Вівці легко заражаються глистами, особливо при тривалому випасанні на одному і тому ж вигоні. Щоб цього не траплялося, ділянки пасіння рекомендується міняти щотижня.

Комерційний зиск

Вихід вовни в барана 2-4 кг, а у вівці 1,5-2кг. У породи романівської вівці подвійний шар вовни, який добре проявляє себе в літню пору. Якщо Ви займаєтесь розведенням овець, але не розраховуєте на овчину, а розводите тільки на м’ясо, то властивості романівської вовни дозволяють вівцям обходитися без стрижки. Руно романівської овчини, як і у більшості порід овець нормального типу складається з ості і пуху в співвідношенні від 1:4 до 1:7. Пух у цієї породи росте набагато інтенсивніше ніж ость, за що і цінний. Така овчина більш тепла і красива, з блакитним відтінком. Шерсть романівської породи застосовується в текстильні промисловості. Її використовують не тільки для одягу і взуття, а й для виробництва подушок, ковдр, пряжі та килимів. Ще овеча шерсть містить багато ланоліну – речовини, яка володіє протизапальними і пом’якшуючими діями. Використовуйте натуральну овчину в одязі і в ліжку це дуже корисно для здоров’я.

Рентабельність розведення овець романівської породи

Романівські вівці мають дуже гарний приріст м’яса у співвідношенні до витраченого на них корму. При помірному годуванні 300 г зерна і 1 кг сіна, на одного баранчика на добу, він досягне ваги 50 кг за 6 місяців. Такий молодий баранчик вже готовий до забою, а з його м’яса можна приготувати шашлик, бешбармак та інші страви. Але рентабельніше тримати романвських овець до віку 11 місяців. Тоді маса дорослого барана може досягати до 80кг. Забійний чистий вихід м’яса виходить 50%. Коли забивають вівцю на м’ясо, отримують шкуру з овчиною. З вівці ще отримують шкіру, яка відрізняється легкістю і зносостійкістю. М’ясо – це ключовий дохід у бізнесі з розведення романівських овечок. Та не варто забувати і про інші продукти які може виробляти ферма овець: овчина, межина, шкіра і звичайно ж, корисне молоко. При розведеннні, з одної романівської вівці, отримують 200 л корисного молока на рік. Молоко за вмістом білка і жиру в два рази перевищує коров’яче. Таким чином, з господарства Миколи Олександровича Дикуна можна виробляти 5 основних затребуваних продуктів, які завжди користуються попитом.

Отримати додаткову інформацію та придбати романівських чистопородних овець для започаткування власної ферми чи на м’ясо можна за тел.: 097-233-91-32,

067-656-59-39, 095-548-05-28, 095-548-06-87.