Жук-олень чи рогач: фото, опис, цікаві факти
Жук-олень чи рогач – один з найбільш відомих представників ряду Твердокрилі. Легко впізнаний вид йому надають великі нижні щелепи, що нагадують оленячі роги. Проте така особливість зовнішнього вигляду притаманна лише самцям жука-оленя.
Жук-олень чи рогач – класифікація та наукова назва
Жук-олень чи рогач – представник ряду Твердокрилі, родини Рогачеві або Рогачі (Lucanidae). Остання налічує приблизно 1200 видів.
Найвідомішим з них є жук-олень або рогач звичайний (Lucanus cervus), який зустрічається в Європі майже усюди. До інших відомих різновидів належать райдужний жук-олень, який зустрічається в Австралії, та бавовняний рогач, що мешкає в Аризоні.
Наукова назва родини Рогачі – Lucanidae пов’язана із старовинним італійським регіоном Луканія. В ньому місцеві мешканці здавна використовували цих комах для виготовлення амулетів.
Більш розповсюджена назва рогача – жук-олень пов’язана із наявністю в нього «рогів», що нагадують оленячі за вигином та розгалуженням. Насправді це фактично розрослі нижні щелепи, бо виходять вони саме з їх кісток. Вважається, що така особливість жука-оленя виникла в процесі його еволюції та дозволила самцям протистояти суперникам під час шлюбного періоду.
Цікавий факт! Найдавніші відомі скам’янілі знахідки жука-оленя датуються середнім юрським періодом, приблизно 150-160 млн. років тому. Найкраще за все збереглися скам’янілості в бурштині, що датовані приблизно 20-30 млн. років та знайдені на території сучасної Домініканської Республіки.
Як виглядає жук-олень чи рогач?
Подібно до інших жуків, представники цього виду мають широке сегментоване тіло з твердим панцирем, шість ніг та дві пари крил. По боках голови в них розташовані два великих фасеткових ока, а на лобі – відносно довгі вусики.
На кінцівках ніг розташовані гострі кігтики, що дозволяють цим жукам легко переміщуватися по стовбурам дерев. Верхні крила або надкрила призначені для захисту тіла, а нижні – тонкі та прозорі – для польоту.
Зазвичай жук-олень чи рогач має чорне або коричневе забарвлення. Проте окремі різновиди вражають різноманітними яскравими кольорами (наприклад, металево-зеленим або райдужно-червоним). Найбільш різнокольоровим є райдужний жук-олень. Забарвлення його тіла поєднує цілу гаму яскравих веселкових кольорів.
Лише самці жука-оленя мають помітні «роги» (мандибули), саме тому за габаритами вони завжди більші за самиць. Останні мають набагато менші та майже непомітні нижні щелепи, проте в цілому зовні дуже схожі на самців. Об’ємне тіло та блискучий темний екзоскелет – найбільш важливі ідентифікаційні характеристики рогачів.
Личинки жука-оленя мають темну голову та м’яке тіло кремового кольору. Їхня довжина під кінець життєвого циклу може становити приблизно 14 см. У личинок відсутні гігантські мандибули, проте за розмірами тіла вони значно більші за дорослих жуків.
Гігантські нижні щелепи жука-оленя не мають ніякого відношення до харчування. Вони дозволяють самцям боротися один з одним за самиць.
Розміри жука-оленя чи рогача
Довжина тіла у дорослого жука-оленя чи рогача сягає 5 см. Проте зустрічаються окремі різновиди до 8 см уздовж.
Найбільш типовий представник родини – жук-олень чи рогач звичайний разом з «рогами» становить 7,5 см завдовжки. В Україні він є найбільшим представником твердокрилих.
Цікавий факт! Через великі «роги» жук-олень в польоті тримає тіло майже вертикально.
Де живе жук-олень? Середовище існування комахи
Ці жуки зустрічаються по всьому світу. Зазвичай вони живуть в місцях з пухким ґрунтом в теплому або помірному кліматі. Більшість різновидів жука-оленя зустрічається переважно в лісистій місцевості, в дубових пралісах.
Проте вони можуть оселятися й в усіляких несподіваних місцях. Найчастіше за все цих комах можна помітити навколо гнилих парканів.
Жук-олень чи рогач звичайний – найбільш відомий та найбільший жук на теренах України. Чисельність його популяції в країні невелика, проте він зустрічається в різних регіонах.
В окремих місцях жука-оленя можна побачити по всій Україні. Зазвичай він зустрічається в мішаних та широколистяних лісах, де ростуть дуби. Також жук-олень поширений в передгір’ї Карпат та Кримських гір. Зазвичай ці комахи живуть в дуплах старих та мертвих дерев.
Взагалі, рогачі – вид жуків, що має досить широкий ареал розповсюдження в Європі. Також вони зустрічаються в Північній Африці.
Раніше жук-олень був широко поширеним в Європі, проте наразі його популяція скорочується. Цьому виду загрожує вимирання. В Україні жук-олень чи рогач звичайний занесений в Червону книгу.
Цікавий факт! При наближенні потенційного ворога жук-олень замирає, що створює ідеальні умови для його фотографування.
Що їсть жук-олень?
Ці комахи – рослиноїдні. Личинки жука-оленя споживають гнилу деревину. Дорослі особини до кінця свого життя значною мірою покладаються на запаси жиру, що залишилися після стадії личинки.
Крім того, вони іноді можуть споживати гнилі фрукти або сік та насолоджуватися нектаром і росою. В домашніх умовах жука-оленя може харчуватися цукровим сиропом із додаванням соку.
Жук-олень чи рогач відіграє важливу роль в лісовій екосистемі. Він має славу своєрідного «санітару лісу», адже його личинки споживають гниючу деревину та листя.
Незважаючи на наявність великих нижніх щелеп, жук-олень зазвичай не кусає людей. Проте у разі загрози він може кусатися. При цьому укус самиці жука-оленя досить болючий, а великі нижні щелепи самця не завдають ніякої шкоди. Взагалі рогачі не є носіями якихось хвороб, тому вони повністю безпечні для людини.
Життєвий цикл жука-оленя, хижаки та загрози
Самці рогачів ведуть справжні гладіаторські бої за самиць. Вони піднімаються на задні ноги та зчеплюються з супротивником «рогами».
У разі перемоги самець скидає суперника з вітки, на який проводився бій. Такі «баталії» серед самців-жука оленя можуть відбуватися й поза шлюбним періодом, за їжу.
Самиця жука-оленя після спарування відкладає приблизно 20 яєць в ґрунті біля гнилої деревини або в корі гнилих дерев. Зазвичай вона робить це в місці свого народження.
Дорослий жук-олень живе 1-2 роки, а личинка – 4-6 років. Загалом в середньому життєвий цикл рогача може тривати до 7 років.
Проте дуже часто дорослі жуки-олені гинуть ще в перший місяць життя. Їх приваблює світло вивісок та вітрин, вдаряючись о поверхню яких, вони падають та частіше за все гинуть. Також через втрату місць існування та джерел харчування (масову вирубку старих лісів) популяція жуків-оленів в світі має тенденцію до скорочення чисельності.
В дикій природі на жука-оленя можуть полювати різноманітні птахи, амфібії, ящірки, дрібні ссавці, деякі види кажанів та іноді навіть інші комахи. Найбільш поширеними хижаками дорослих жуків, що особливо вразливі в шлюбний період, є лисиці, круки та ворони, сови та сороки.
Скільки коштує жук-олень та яка ціна на нього?
Жук-олень зазвичай не завдає ніякої шкоди людям, оскільки на відміну від термітів та інших шкідників, живе під землею та харчується лише гнилою деревиною. Ці комахи навіть утримуються у якості домашніх тварин (наприклад, в Японії та Південній Кореї).
Гігантських рогачів в Японії іноді навіть називають «чорними діамантами» за блиск екзоскелета. Відомо, що один японський бізнесмен в 1999 р. заплатив 90 тисяч доларів за особливо великого представника цього виду.
Найчастіше за все ціна жука-оленя чи рогача звичайного складає лише кілька доларів. Проте колекціонери можуть оцінювати цих комах на основі їх розміру та здоров’я панциру.
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | ||||
| 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 |
| 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 |
| 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 |
| 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |
Рогачів-Волинська філія Новочорторийського державного аграрного технікуму
Ваша оцінка відправлена і буде доступна на сайті після перевірки адміністратором.
Навчався з 1999-2002. Викладачі чудові. Хоч і не працював по спеціальності, за те є практичний досвіт побутової та сільськогосподарської роботи. Який за 20 років став мені в нагоді. Проживання в гуртожитку, це екстім розвага. Через багато років приємно згадати. Хоча при навчанні були моменти що було важко. В загалом щось для себе практичного можна навчитись.
В мій час перебування в цьому закладі 2008-2010 ставлення деяких преподив жах.Нездумайте тут навчатися.Думайте.
Дуже напрягає коли кажеш де навчався а тобі кажуть це там де одні довбні вчаться ті які нікуди не поступили. Хочу сказати що я заробляю набагато більше будь якого “гострого який це говорить. Працюю по спеціальності в Українї їздив по світу по роботі а не на роботу, і я радий що я пішов саме туди. P/ S Не місце красить людину а людина місце якщо якийсь довбень навчається в престижному вузі, в який його запхали по блату це не завжди дасть йому дорогу в життя. Можна ще дуже багато писати історій навіть цілу книгу. Це приємні сторінки історії мого життя, які я згадую з посмішкою.
Навчався в цьому закладі 2007-2011 рр потім в ЖНАЕУ, якщо порівняти знання технікуму і знання які ” прищепили в універі” то основна база знань була здобута в Рогачові. В університеті тупо переписували конспект дивилися фільми і не могли дочекатися закінчення занять. Нудьга а не навчання. В технікумі ж – не було коли скучати. Цікаві практики які підготували до майбутнього нехай не так професійно, але все ж таки хоча б мати уявлення про ту корову побачити та пощупати так би мовити так як я сам з міста. Студентське життя яке було насиченим та різноманітним. Це була школа життя для мене в якій я багато чого навчився, та яка підготувала мене до подальшого життя.
Закінчив технікум в 1983 році.Тодішні викладачі давали нам відмінні знання.Вони хотіли,щоб ми були обізнані з технологіями ведення тваринництва.Добрим словом згадую тодішніх викладачів:Тома Петровича,Марію Павлівну,Миколу Івановича,Анатолія Івановича,Любов Зінов”івну,Віктора Миколайовича,Петра Феодосійовича,Надію Миколаївну.
Львівські “рогатки”
Багато львів’ян, навіть ті, хто не дуже заглиблюється в історію міста, знає слово «рогатка». Більше того, майже кожен знає про рогатку на вулиці Богдана Хмельницького. Та не багато собі задавалось питанням, що ж таке оце поняття «рогатка». Як виявилось, багато хто вважає, що рогаткою називають Y-подібне роздоріжжя шляхів. Тому спробуємо розібратись, що ж оце таке львівські рогатки, коли вони з’явились в історії нашого міста, та для чого насправді були призначені.
Фото Жовківської рогатки. Фото 1894 року
Отже, рогатками насправді називали контрольно-пропускні пункти на шляхах, що вели до міста, призначенням котрих були збирати мито з селян, які їхали торгувати до Львова. Звідки взявся саме термін «рогатка» невідомо. З розгалуженням доріг визначення «рогатка» навряд чи має щось спільне, оскільки більшість рогаток Львова розміщувались на одній вулиці, а не на перехресті. Існувала колись версія, що цей термін пов’язаний з поняттям «рогуль», яким позначали вихідців із села. Однак ця версія теж хибна, оскільки слово «рогуль» з’являється набагато пізніше за термін «рогатка», і більш ймовірно сам походить від нього.
Давня Личаківська (Бродівська, Винниківська) рогатка. Літографія 1852 року
Рогаткою, як відомо називали також легке дерев’яне загородження з дерев’яних брусів і колів, які, до речі, і використовувались в цих місцях пропуску. Тому цілком ймовірно, що саме від нього і запозичують назву ці місця. Окрім того в польській мові, з якої, очевидно і бере початок дане слово, рогаткою називають також шлагбаум. В німецькій мові, яка була офіційною довгі часи у Львові, львівські рогатки іменувалися «Schranken», що перекладається як бар’єр.
Передача ключів від міста російським військовим на Личаківській рогатці в 1914 році.
Тепер про час появи львівських рогаток. Виникають вони уже після поділів Польщі, коли Галичина перейшла до володінь Габсбургів. На мапах міста кінця XVIII ст. їх ще, що правда, не позначено. Але це пояснюється тим, що поки Середмістя було оточене мурами, то усі митні збори проводились при в’їзних брамах міста. Тому перші рогатки з’являються уже після демонтажу міських мурів, який розпочався в 1777 році. Першою ж картою міста Львова, на котрій позначено рогатки є карта 1802 року.
Місце розташування первісної Стрийської рогатки. Фото 1894 року
Як же ж виглядали львівські рогатки?! На щастя, це можна дізнатись по багатьом зображенням Жовківської та Личаківської рогаток, які дійшли до нас у вигляді картин, літографій та фотографій. Зазвичай це була сторожова будка або невеличка будівля у поєднанні зі шлагбаумами або ж мобільними частоколами, котрими перегороджувався шлях для проїзду. При цьому пункті пропуску завжди чергували озброєні солдати, котрі за участі котрих і провадився збір мита за в’їзд до міста.
На місці цього будинку на вул. Стрийській розміщувалась Стрийська рогатка. Сучасне фото
Кількість ж львівських рогаток не була сталою. Найбільш знаними є Жовківська та Личаківська рогатки. Це й не дивно, оскільки розташовувались вони на одних із найдавніших і найважливіших шлях міста. Через Жовківську дорогу (вул. Богдана Хмельницького) йшов шлях до міста зі сторони Волині. Вулиця Личаківська ж спрямовувалась на Схід, тож по ній до Львова прибувало більшість заморських купців. Також це був напрямок в сторону Російської імперії, а тому саме на Личаківській рогатці у 1914 році відбулась символічна передача ключів від міста президентом Львова Рутовським Російському військовому командуванню. До речі, первісна Личаківська, яка ще звалась Бродівська та Винниківська рогатка розташовувалась біля теперішньої автостанції по цій вулиці, однак згодом перемістилась на кілька метрів ближче в сторону міста до перехрестя з вул. Пасічною. Жовківська рогатка розташовувалась біля перехрестя сучасних вул. Б.Хмельницького та Волинської.
Менш відомою, але доволі часто згадуваною в науковій та науково-популярній літературі є Стрийська рогатка. Хоча, пропускних пунктів з такою назвою в історії Львова існувало два. Первісна Стрийська рогатка розташовувалась по вул. Стрийській на збігу сучасних вул. І.Франка та Зарицьких. Однак з розширенням міста, збільшенням продовженням самої вул. Стрийської, а також відкриттям при ній іподрому та нового Стрийського кладовища рогатку наприкінці XIX ст. довелося перенести далі від міста, поза згаданими об’єктами, тому вона знайшла своє нове розташування поруч до перехрестя вул. Стрийської з вулицями Сахарова та Козельницькою.
Місце розташування старої Городоцької рогатки. Фото 1896 року
Такими ж «мігруючими» як Стрийська були ще кілька рогаток Львова, а саме Вулецька, Городоцька та Янівська рогатки. Перша з них розташовувалась на так званій Вулецькій дорозі котра пролягала по сучасних вул. Кн.Ольги та шматку вул. Сахарова. Початково Вулецька рогатка розташовувалась якраз на збігу двох вище згаданих вулиць, однак після прокладення в 1866 залізниці Львів-Чернівці, її перемістили до перетину Вулецької дороги з залізницею.
Приблизне місце розташування Городоцької рогатки. Сучасне фото
З залізницею також пов’язана зміна розташувань Городоцької рогатки. До появи залізничного вокзалу у Львова вона розташовувалась на вулиці Городоцькій поблизу того місця, де зараз стоїть собор Єлизавети. Однак після появи вокзалу та розбудови самої вул. Городоцької, рогатку перемістили далі по цій вулиці, поблизу перехрестя з сучасними вул. Кульпарківською та Боберського.
Приблизне місце розташування Янівської рогатки. Сучасне фото
Янівська рогатка традиційно розміщувалась майже протягом всієї своєї історії поруч Янівського кладовища. Однак, мало хто знає, що первісно вона була розташована біля церкви Анни. Однак її перемістили практично одразу – ще в 1792 році. Натомість теж неподалік від церкви Анни, однак по вулиці Клепарівській була Клепарівська рогатка, згадку про котру можна знайти, мабуть, тільки на мапах Львова. Подібна ситуація із Замарстинівською рогаткою, яка розташовувалась на однойменній вулиці поблизу перехрестя з вул. Хімічною.
Приблизне місце розташування рогатки на Замарстинові. Сучасне фото
Під час Першої світової війни рогатки втрачають своє призначення як митрі пости, натомість набувають стратегічного оборонного значення. А в 1920-х роках, уже після припинення усіх війн за Львів рогатки і зовсім зникають. По суті, пам’ять про них збереглась лиш у назві локації на вул. Б.Хмельницького.