Поради українцям. Що потрібно знати про фанатів Ліверпуля

У фіналі Ліги чемпіонів у Києві зустрінуться ФК Реал Мадрид і Ліверпуль. Напередодні матчу вболівальники англійського клубу перетворять центр української столиці на червоне море. Їх буде значно більше, ніж іспанських фанів. І ось чому.

Для ліверпульців Кубок Європи — це Святий Грааль. Молодше покоління виросло на історіях про славні дні клубу, які припали на 1970-1980-ті, коли команда виграла трофей чотири рази. Тисячі уболівальників приїдуть навіть без квитків на матч, лише для того, щоб сказати “я там був”. І незалежно від результату фіналу вторгнення ліверпульців до Києва обіцяє стати незабутньою подією. Пропоную своєрідний путівник, який допоможе розтопити лід між українцями та гостями з Великобританії.

Британська Одеса

Найпростіше зрозуміти Ліверпуль, якщо уявити, що це британська Одеса. Хоча портові міста і розташовані на різних кінцях Європи, у їхніх мешканців чимало спільного. Подібно до української чорноморської столиці, Ліверпуль — це колишні ворота імперії, чий сучасний зовнішній вигляд, як і раніше, багато в чому завдячує чудовій архітектурній спадщині часів розквіту XIX століття. Як і Одеса, Ліверпуль відомий дотепністю і комічним талантом. Обидва міста також поділяють менш приємну репутацію колоритних персонажів злочинного світу.

Для ліверпульців Кубок Європи — це Святий Грааль

Сучасні Ліверпуль і Одеса мають мультикультурний імідж, що відображає їхню космополітичну історію. Знаменита єврейська спадщина українського порту знаходить своє відображення у великій ірландської громаді Ліверпуля, витоки якої йдуть у середину XIX століття і період великої ірландської міграції. У підсумку, обидва міста бачать себе глобальними брендами з максимально широкими горизонтами.

Локальний патріотизм

В англійській мові для позначення ліверпульців є два спеціальних слова — liverpudlians і scousers. Останнє походить від традиційної місцевої страви scouse — матроське рагу. Не надто багато міст у Великій Британії мають настільки ж виражену ідентичність, як Ліверпуль. Приблизно 200 років, аж до 1960-х, Ліверпуль був головним портом Британської імперії і перетворився на плавильний котел різноманітних культур і магніт для мігрантів. Місцевий футбольний клуб грає ключову роль у формуванні почуття гордості. Період найбільшого футбольного успіху Ліверпуля припав на кінець 1970-х, коли місто переживало затяжну економічну кризу. В атмосфері злиднів досягнення Ліверпуля принесли радість городянам.

Ліверпульська мова

Офіційно жителі Ліверпуля говорять по-англійськи. Однак багато українців, уперше зустрівшись із ліверпульцями, можуть у цьому засумніватися. Ліверпуль — батьківщина одного з найбільш самобутніх регіональних діалектів Британії. Цей акцент багато в чому завдячує впливу великої ірландської спільноти міста, а також лінгвістичному впливу сусіднього Уельсу з його прадавньою кельтською мовою.

Якщо зрозумієте, що не здатні встежити за ниткою розмови, не бійтеся просити нових ліверпульських друзів говорити трохи повільніше і забезпечити вас перекладом на менш барвисту англійську мову.

Місто толерантності

Ліверпуль — батьківщина одного з найстаріших футбольних дербі між ФК Ліверпуль та Евертон. У багатьох сім’ях одні вболівають за Ліверпуль, а інші — за Евертон. Клімат толерантності також помітний у відносинах двох головних релігійних громад міста — католицької та протестантської. Якщо інші британські міста з великими ірландськими спільнотами, як, наприклад, Глазго, страждають від релігійних розбіжностей, які часто відбиваються на локальній футбольній відданості, Ліверпуль приглушив подібні чвари. Відповідно, дорога, яка пролягає між католицьким і протестантським соборами Ліверпуля, називається вулицею Надії.

Гіллсборо і 96

У фанатів Ліверпуля загальносвітова слава найгучніших, найяскравіших і найвеселіших. Однак емоційний зв’язок між уболівальниками і клубом багато в чому пояснюється загальною травмою. Мова про найбільш смертоносну катастрофу в історії англійського футболу. Під час півфіналу Кубка Англії 1989-го на стадіоні Гіллсборо у Шеффілді внаслідок тисняви ​​загинуло 96 осіб. Усьому виною — помилка поліцейських, яка призвела до переповненості у ліверпульському секторі. Трагедія Гіллсборо залишається глибоко травматичною подією для всього міста. Горе, яке поглинуло його після трагедії, знайшло вихід у гніві через спроби влади звинуватити фанів у події. Минуло два десятиліття, перш ніж правосуддя перемогло, і британська влада визнали відповідальність за загибель 96 уболівальників. Протягом чверті століття боротьба за справедливість стала центральною темою для уболівальників Ліверпуля. Зусилля увічнити пам’ять жертв — головна складова ідентичності клубу.

Білл Шенклі

Найуспішнішим тренером в історії Ліверпуля був Боб Пейслі, завдяки якому команда здобула 20 найважливіших нагород. Однак серед уболівальників клубу найбільш шанованим є його попередник Білл Шенклі. Саме він зробив Ліверпуль міжнародним брендом. Коли Шенклі почав працювати в клубі у 1959-му, Ліверпуль нудився у другому ешелоні англійського футболу. Шенклі повернув команду у вищу лігу і привів до того, що клуб здобув три титули в лізі, два Кубка Англії і Кубок УЄФА. Саме за Шенклі команда відмовилася від традиційних білих шортів і шкарпеток на користь культової червоної форми. Шенклі вперше зробив клуб однією з сил європейського змагання. Він придумав тренерські методи, які зробили Ліверпуль однією з найбільш технічно підготовлених команд Англії та привели футболістів у найкращу фізичну форму. Навіть більше, він підтримував глибокий зв’язок з уболівальниками клубу і прагнув помістити їх у центрі історії Ліверпуля. Сьогодні у пам’ять про нього біля клубного стадіону Енфілд стоять статуя і чавунні Ворота Шенклі. Його також з любов’ю згадують завдяки численним цитатам і дотепам на кшталт такого знаменитого жарту: “Деякі люди вірять у те, що футбол — це питання життя і смерті. Я вкрай розчарований таким ставленням. Запевняю вас, це набагато, набагато важливіше”. Без Шенклі не було б ліверпульської легенди.

You’ll Never Walk Alone

Всі футбольні фанати вважають, що їхні пісні — найкращі. Але вболівальники Ліверпуля можуть претендувати на володіння найвідомішим гімном. You’ll Never Walk Alone (Ти ніколи не будеш один) спочатку була піснею з мюзиклу 1945 року Карусель Річарда Роджерса і Оскара Гаммерштейна. Вона вперше зазвучала на стадіоні Енфілд у 1963-му, коли четвірка з Ліверпуля гурт Gerry and The Pacemakers випустила неймовірно успішний кавер. Уболівальники швидко привласнили собі мелодію і стали співати її на матчах. Пісня стала квінтесенцією ліверпульської ідентичності і звучить перед кожною домашньою грою. Вона також відігравала важливу роль під час багатьох драматичних моментів Ліверпуля, як-от закінчення першого тайму в фіналі Ліги чемпіонів 2005-го, коли Ліверпуль програвав Мілану з рахунком 0:3. Тоді пісня надихнула команду на малоймовірне повернення і перемогу, що послідувала за цим, у серії пенальті. Що б не сталося 26 травня, українці будуть чути цю легендарну мелодію весь тиждень.

Нейтрофіли

Нейтрофіли – форма лейкоцитів, яка належить до родини гранулоцитів разом із еозинофілами та базофілами. Нейтрофіли є найбільш чисельною групою лейкоцитів. Найважливішою й основною функцією нейтрофілів є захист організму від інфекцій. Механізми, які вони використовують для виконання свого призначення – фагоцитоз (поїдання чужорідних утворень, таких як бактерії або омертвілі тканини), синтез ряду ферментів, які вбивають мікроорганізми й хемотаксис – здатність рухатися між клітинами тканин організму та цілеспрямовано переміщатися до мікроорганізмів і вогнищ запалення.

Нейтрофіли доставляють у вогнище запалення велику кількість різноманітних ферментів, які відіграють важливу роль у процесах розсмоктування омертвілих тканин. Нейтрофіли можуть виділяти в кров речовини, що володіють антитоксичними властивостями, а також пірогені речовини, які викликають лихоманку та речовини, що підтримують запальний процес. Також нейтрофіли беруть участь в утворенні фібринових тромбів і їх видаленні – фібринолізі.

Утворення нейтрофілів

Розвиток нейтрофілів починається у кістковому мозку зі стовбурової клітини, яка називається гемопоетична стовбурова клітина або гемоцитобласт. Найбільша їхня кількість знайдена у кістках грудини, стегон та тазу. Ці клітини є попередниками всіх клітин крові, хоча самі вони не первинні, а походять від інших клітин ‒ гемангіобластів та прегемангіобластів, які мають первинного прародича ‒ ембріональну мезодерму.

Отже, зазначений гемоцитобласт під впливом різних факторів перетворюється в спільний для всіх мієлоїдних клітин попередник (прогенітор). Цей різновид стовбурових клітин зорієнтований на утворення лише вузького класу клітин, у випадку мієлоїдного прогенітора ‒ це нейтрофіли, еозинофіли, базофіли, а також еритроцити, дендритні клітини та тромбоцити.

Далі, у шляху перетворення до нейтрофіла, мієлоїдна прогеніторна клітина перетворюється у мієлобласт. Це стовбурова клітина, яка неодмінно стане одним з трьох гранулоцитів ‒ нейтрофілом, еозинофілом або базофілом. Її можна зустріти в крові хворих на гострий мієлобластний лейкоз. Мієлобласт позбавлений характерних для всіх гранулоцитів гранул в цитоплазмі, і більшу його частину займає велике ядро. Гранули з’являються на наступній стадії розвитку, коли мієлобласт перетворюється у промієлоцит.

Промієлоцит більший за мієлобласт, а його цитоплазма містить помітні гранули. В шляху перетворень до нейтрофіла, промієлоцит на наступному етапі стає нейтрофільним мієлоцитом. Його ядро ще кругле, хоча вже займає меншу частину клітини, а на наступному етапі, при перетворені у метамієлоцит, в ядрі стає помітною вм’ятина, яка починає розділяти його на сегменти. Далі, метамієлоцит стає паличкоядерним нейтрофілом, які у нормі можуть міститись в крові (до 5%). І, нарешті, наприкінці цього складного шляху, наведеного у скороченій формі, паличкоядерний нейтрофіл стає зрілим сегментоядерним нейтрофілом, готовим до виконання свої функцій.

Зміни в кількості нейтрофілів

Нейтрофіли є найбільш мінливою групою лейкоцитів. В залежності від свого віку розрізняють юні (які у свою чергу поділяються на мієлоцита та метамієлоцити), паличокоядерні та дорослі сегментоядерні нейтрофіли. Норма для їх вмісту: юні – 0 %, паличкоядерні — 1–6 %, сегментоядерні — 47–72 %. Зазначимо, що кількість нейтрофілів не встановлюється окремо, оскільки вони підраховуються разом з іншими формами лейкоцитів в лейкоцитарній формулі, яка є складовою загального клінічного аналізу крові.

Підвищення числа нейтрофілів (нейтрофілія) спостерігається переважно при загальному підвищенні числа лейкоцитів. Нейтрофілія – один з основних діагностичних критеріїв будь-якого гнійного процесу, особливо сепсису. Встановлено, що чим більший лейкоцитоз, тим більше виражена позитивна реакція організму на інфекцію.

Поряд зі збільшенням кількості лейкоцитів при сепсисі можливо і їх зниження до 3−4×10 9 /л, що частіше спостерігають при грамнегативному сепсисі. Найбільш значне пригнічення лейкоцитарної реакції відзначають при септичному шоку (2×10 9 /л). Для важких форм синегнійного сепсису з розвитком септичного шоку характерний розвиток вираженої лейкопенії, що доходить до 1,6×10 9 /л.

Нейтропенія — стан, при якому вміст нейтрофілів у крові нижче 1,5×10 9 /л. Показники, при яких встановлюють діагноз нейтропенії може залежати від раси: нейтропениєю в осіб білої раси слід вважати зниження кількості нейтрофілів нижче 1,8×10 9 /л, а в чорношкірих — нижче 1,4×10 9 /л. Основні причинами, що спричиняють нейтропенію є деякі бактеріальні інфекції та стани подібні до апластичної анемії. Нейтропенія може бути викликана впливом хімічних речовин (бензол, анілін і т.д.), протипухлинних препаратів, нестачею вітамінів – В₁₂ або фолієвої кислоти й т.п. Розвитку нейтропенії сприяє алкоголізм, діабет, важкий шок.

Однак при аналізі причин нейтропеній необхідно пам’ятати й про рідкісні захворювання, що супроводжуються зниженням кількості нейтрофілів у крові, наприклад:

• доброякісна спадкова нейтропенія – сімейне захворювання, таке, що клінічно часто не проявляється. У більшості пацієнтів загальна кількість лейкоцитів у нормі, нейтропенія помірна ( до 20-30%), інші показники крові в нормі;
• циклічна нейтропенія – захворювання, що характеризується періодичним (зазвичай через досить точний інтервал – від 2-3 тиж. до 2-3 міс.) зникненням із крові нейтрофілів. До виникнення «нападу» кров хворого має нормальний склад, а при зникненні нейтрофілів збільшується вміст моноцитів і еозинофілів.

Агранулоцитоз – різке зменшення кількості гранулоцитів у крові аж до повного їхнього зникнення. Агранулоцитоз призводить до зниження опірності організму інфекціям і розвитку бактеріальних ускладнень. Залежно від механізму виникнення розрізняють мієлотоксичний і імунний агранулоцитоз.

Мієлотоксичний агранулоцитоз виникає в результаті дії речовин, що сповільнюють або зупиняють ріст клітин. Як правило він пов’язаний з хіміотерапією онкологічних захворювань. Йому властива комбінація лейкопенії із тромбоцитопенією і нерідко з анемією.

Імунний агранулоцитоз може бути пов’язаний з появою аутоантитіл (наприклад, при системній червоній вовчанці) і антитіл до гранулоцитів, у т.ч. і нейтрофілам, після прийняття певних медикаментів (при потраплянні в організм ці медикаменти, з’єднуючись із білком набувають властивості антигену): діакарб (діамокс), амідопірин, антипірину, ацетилсаліцилова кислота, барбітуратів, ізониазид (тубазид), мепротан (мепробамат), фенацетин, бутадіон, новокаїнамід (прокаінамид), індометацин, левамізол, сульфаніламідів, метицилін, триметоприм (входить до складу бактриму), хінгамін (хлорохін), інсектицидів, клозапін (лепонекс) і ін.

Патології нейтрофілів

Людські нейтрофільні сегментоядерні лейкоцити, або нейтрофіли, забезпечують ефективний захист проти бактеріальних та грибкових інфекцій. Проте, вони також є важливою ланкою в механізмі виникнення та розвитку деяких неінфекційних захворювань.

Вроджені (генетично обумовлені) вади нейтрофілів та їхні наслідки

Хоча нейтрофіли й відіграють визначальну роль в захисті проти бактерій, вони також, за певних обставин, атакують та знищують тканини організму. Деякі механізми, важливі при знищені мікроорганізмів, можуть впливати на тканини, що знаходяться в зоні атаки нейтрофілів. Таким чином вони стають важливим елементом в патогенезі численних хвороб. Для деяких з них, наприклад подагрі та автоімунних артритах, зв’язок між діяльністю нейтрофілів та ураженням суглобів, доведений в численних дослідженнях.

Нейтрофіли також залучені у механізми виникнення низки респіраторних захворювань, які включають в себе емфізему, астму та респіраторний дистрес-синдром дорослих (ARDS), який безпосередньо загрожує життю та вимагає реанімаційних заходів. Передбачається, що важка шокова інтоксикація при ARDS є наслідком прямої дії фактору некрозу пухлини (білок, який виділяється макрофагами та іншими лейкоцитами і є потужним стимулятором запального процесу) із участю монокінів (різновид цитокінів ‒ білків, що регулюють міжклітинні і міжсистемні взаємодії в організмі), які синтезують нейтрофіли.

Нейтрофіли і рак

Нейтрофіли більше не сприймаються у якості лейкоцитів, які першими реагують на змінені (злоякісні клітини). За сучасними поглядами вони мають складні багатогранні ролі на всіх стадіях переродження тканин, до того ж в двох ролях: як клітини, що сприяють розвитку пухлини, так і лейкоцити із протипухлинною дією. Було виявлено декілька популяцій нейтрофілів при раку, які зараз визначаються комбінацією ознак: щільність, зрілість, поверхневі маркери, морфологія та будова. Кількість нейтрофілів у периферичної крові збільшується у пацієнтів, хворих на рак. Пухлини виробляють гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (G-CSF), який впливає на баланс утримання/виділення нейтрофілів у кістковому мозку, що призводить до їхнього виходу у кров.

Проведено чимало досліджень, спрямованих на виявлення зв’язку між кількістю нейтрофілів у крові та станом хворого на рак. Більшість дослідницьких груп у якості маркера використовували співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів (NLR). Аналіз сотні таких досліджень, які включали відомості про понад 40 000 пацієнтів, показав, що відношення NLR> 4 вказує на гірше загальне виживання. Це було встановлено для всіх типів та стадій раку.

Однак зв’язок між нейтрофілами периферичної крові та виживанням не дає жодної інформації про те, що відбувається в самій пухлині, тканини якої містять асоційовані або внутрішньо-пухлинні нейтрофіли (TAN). Аналіз даних майже 4000 пацієнтів показав, що високий вміст внутрішньо-пухлинних нейтрофілів пов’язаний з несприятливою виживаністю. Одне дослідження, яке включало 3000 пацієнтів із великими пухлинами (14 видів раку), показало, що внутрішньо-пухлинні нейтрофіли є найбільш несприятливою для прогнозу групою клітин.

З точки зору терапії показано, що нейтрофіли є важливим елементом в корисній імунній реакції при лікуванні раку на основі антитіл, фотодинамічної терапії раку та імунотерапії бацилами Кальметта – Герена (Calmette-Guerin або БЦЖ). Самі нейтрофіли також розглядаються в перспективі, як терапевтичні цілі. Пропонуються методи лікування, які “націлюють” нейтрофіли на ціль, якою є ракові клітини.

Нейтрофіли в гострому коронарному синдромі

Термін “гострий коронарний синдром” охоплює цілий спектр захворювань, від ішемії міокарда до інфаркту; при цьому, серед першопричин цих хвороб переважає атеросклероз. Зміни цілісності ендотеліальних клітин на поверхні атеросклеротичних бляшок, такі як розрив бляшки або її ерозія, є механізмом, що запускає гострий коронарний синдром. Протягом останніх двох десятиліть стало все більш очевидним, що запалення відіграє ключову роль у ініціюванні та прогресуванні атеросклерозу. Враховуючи вагому роль нейтрофілів у розвитку та підтримці процесу запалення, не дивно, що погляди дослідників спрямовані на пошук зв’язків між ними та розладами, спричиненими атеросклерозом.

Різні імунні клітини, включаючи лімфоцити, дендритні клітини, тромбоцити та моноцити (макрофаги), приймають участь в запаленні, пов’язаному із атеросклерозом. Проте зараз спостерігається все більше доказів того, що нейтрофіли відіграють у цьому процесі ключову роль. Нейтрофіли, як зазначено вище, містять у своїх гранулах різні білки, які виділяються для знищення зловмисних патогенів.

При атеросклерозі невдалі спроби імунної системи організму очистити судини від атеросклеротичних бляшок призводять до утворення джерела запалення з ознаками некрозу. У відповідь на це клітини ‒ посередники запалення, такі як ендотеліальні клітини, лейкоцити (у т.ч. нейтрофіли) та тромбоцити, синтезують і вивільняють цитокіни, легкі білки, що беруть участь у клітинній сигналізації. Ці цитокіни активують гуморальні та клітинні фактори (спеціалізовані білки), які призводить до запалення та тромботичних процесів із можливим розвитком гострого коронарного синдрому.

Нейтрофіли та прогноз смертності

В ході нещодавніх досліджень в Тайвані був знайдений взаємозв’язок між вмістом нейтрофілів у крові та прогнозування захворюваності і смертності в лікарнях у пацієнтів з множинними хронічними хворобами. Якщо точніше, то у якості показника використовували відношення кількості нейтрофілів до лімфоцитів у периферичній крові (NLR).

Раніше було відомо, що збільшене значення NLR (тобто суттєве переважання нейтрофілів над лімфоцитами) пов’язано з поганим виживанням при раку та серцево-судинних захворюваннях. Серед обстежених пацієнтів у кількості 230 осіб загальний рівень смертності за 2 роки спостереження становив 23%. Достовірно встановлено, що дворічні показники смертності були вищими у пацієнтів з підвищеною NLR. Багатофакторний аналіз продемонстрував, що рівень NLR> 3,0 при прийомі та виписці пов’язаний з смертністю незалежно від віку, статі, освіти, раку, захворювань печінки, депресії та інш.

Розшифрувати значення кількості нейтрофілів в комплексі із іншими показниками, що входять у загальний клінічний аналіз крові можна за допомогою програми автоматичного розшифрування онлайн.