Традиційно він сповіщав благу, добру звістку про початок богослужіння, скликаючи віруючих у храм, а не присутнім там — про час здійснення особливо важливих частин богослужіння. Цей дзвін від мірних ударів в один великий дзвін називається благовістом, як і сам дзвін, до якого дзвонять.
Звичай дзвонити у дзвони виник задовго до появи християнства. Ще в Стародавньому Єгипті ударами в гонг відзначався початок жертвопринесення. Після встановлення християнства дзвін став використовуватися для оповіщення про початок служби у церкві.
Дзвін — важлива частина храмового богослужіння. Він повідомляє про початок служби та запрошує віруючих до храму. Дзвін дзвону висловлює святкову урочистість найважливіших місць богослужіння. У великі та недільні свята він висловлює духовну радість віруючих. Збережена копія
Набат (араб. naubât – «барабани, в які б'ють перед будинками знатних осіб», можл., через посередництво тюркських мов) – оповіщення або тривожний сигнал для збору народу, що подається зазвичай ударами в дзвін, било (дзвонило, сторожову дошку або плиту), рідше барабанним боєм.