Аркоксиа (90 мг)

Опадрай® II Зеленый 39К11520 (лактозы моногидрат – 35%, гипромеллоза – 33%, титана диоксид Е171 – 16.6%, триацетин – 8.0%, индигокармин лак Е132 – 5.4%, железа (III) оксид желтый Е172 – 1.9%), воск карнаубский (для 60 мг);

Опадрай® II Белый 39К18305 (лактозы моногидрат – 35%, гипромеллоза – 33%, титана диоксид Е171 – 24.0%, триацетин – 8.0%), воск карнаубский (для 90 мг);

Опадрай® II Зеленый 39К11529 (лактозы моногидрат – 35 %, гипромеллоза – 33%, титана диоксид Е171 – 21.6%, триацетин – 8.0%, индигокармин лак Е132 – 1.6%, железа (III) оксид желтый Е172 – 0.9%), воск карнаубский (для 120 мг).

Описание

Таблетки по 60 мг – Таблетки, покрытые пленочной оболочкой зеленого цвета, яблоковидной формы, с двояковыпуклой поверхностью, с надписью «ARCOXIA 60» на одной стороне и «200» – на другой стороне.

Таблетки по 90 мг – Таблетки, покрытые пленочной оболочкой белого цвета, яблоковидной формы, с двояковыпуклой поверхностью, с надписью «ARCOXIA 90» на одной стороне и «202» – на другой стороне.

Таблетки по 120 мг – Таблетки, покрытые пленочной оболочкой светло-зеленого цвета, яблоковидной формы, с двояковыпуклой поверхностью, с надписью «ARCOXIA 120» на одной стороне и «204» – на другой стороне.

Фармакотерапевтическая группа

Противовоспалительные и противоревматические препараты. Нестероидные противовоспалительные препараты (НПВП). Коксибы. Эторикоксиб

Код АТХ М01АН05

Фармакологические свойства

Фармакокинетика

Всасывание. Эторикоксиб хорошо всасывается при пероральном приеме. Среднее значение биодоступности при пероральном применении составляет около 100%. После приема 120 мг 1 раз/сут до достижения равновесного состояния, максимальная концентрация в плазме крови (среднее геометрическое Cmax = 3.6 мкг/мл) наблюдалась приблизительно через 1 час (Tmax) после приема взрослыми натощак. Среднее геометрическое значение AUC0-24ч составляло 37.8 мкг·ч/мл. В пределах диапазона клинических доз фармакокинетика эторикоксиба является линейной.

При приеме эторикоксиба в дозе 120 мг во время еды (еда с высоким содержанием жиров) не наблюдалось клинически значимого влияния на степень абсорбции. Скорость абсорбции изменялась, что характеризовалось снижением концентрации (Сmax) на 36 % и увеличением времени (Тmax) на 2 часа, хотя эти данные не рассматриваются как клинически значимые. В клинических исследованиях эторикоксиб применяли независимо от приема пищи.

Распределение. Эторикоксиб связывается с белками плазмы крови человека на 92% при диапазоне концентраций от 0.05 до 5 мкг/мл. У человека объем распределения в равновесном состоянии (Vdss) составляет около 120 л.

Эторикоксиб проникает через плацентарный барьер у крыс и кроликов, а также через гематоэнцефалический барьер у крыс.

Метаболизм. Эторикоксиб интенсивно метаболизируется; менее 1% дозы выводится с мочой в виде исходного препарата. Основной путь метаболизма – это формирование производного 6-гидроксиметилэторикоксиба при катализации ферментами цитохрома Р450 (CYP). CYP3A4 способствует метаболизму эторикоксиба in vivo. Исследования in vitro указывают на то, что CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 и CYP2C19 также могут катализировать основной путь метаболизма, но их количественные характеристики не изучались in vivo.

У человека идентифицировано 5 метаболитов. Основным метаболитом является 6’-карбоксильная кислота, дериват эторикоксиба, сформированный дальнейшим окислением деривата 6’-гидроксиметила. Эти основные метаболиты как ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2) не демонстрируют измеримой активности, либо являются только слабоактивными ингибиторами. Ни один из этих метаболитов не ингибирует циклооксигеназу-1 (ЦОГ-1).

Выведение. После однократного внутривенного введения 25 мг меченого радиоизотопом эторикоксиба здоровым добровольцам, 70% радиоактивного препарата выводится с мочой и 20% с калом, главным образом, в виде метаболитов. Менее 2% обнаруживается в виде неизменного препарата.

Выведение эторикоксиба происходит, главным образом, посредством метаболизма с последующим выведением через почки. Равновесные концентрации эторикоксиба достигаются на протяжении 7 дней при приеме 120 мг 1 раз/сут, с показателем накопления около 2, что соответствует периоду полураспада около 22 ч. Клиренс плазмы крови после внутривенного введения препарата в дозе 25 мг составляет около 50 мл/мин.

Отдельные группы пациентов

Пожилой возраст. Фармакокинетика у пациентов пожилого возраста (в возрасте старше 65 лет) является схожей с фармакокинетикой более молодых пациентов.

Пол. Фармакокинетика эторикоксиба является аналогичной у женщин и мужчин.

Нарушение функции печени. У пациентов с нарушениями функции печени легкой степени тяжести (5-6 баллов по шкале Чайлд – Пью) при применении эторикоксиба в дозе 60 мг 1 раз/сут средний показатель AUC приблизительно на 16 % больше, чем у здоровых лиц при такой же дозировке препарата. У пациентов с нарушениями функции печени умеренной степени тяжести (7-9 баллов по шкале Чайлд – Пью) при применении эторикоксиба в дозе 60 мг 1 раз в два дня средний показатель AUC был подобным показателю у здоровых лиц, принимавших препарат в дозе 60 мг 1 раз/сут ежедневно; применение эторикоксиба в дозе 30 мг не изучалось в этой группе пациентов. Нет клинических или фармакокинетических данных относительно пациентов с тяжелыми формами нарушения функции печени (≥10 баллов по шкале Чайлд – Пью).

Нарушение функции почек. Фармакокинетика разовой дозы эторикоксиба 120 мг у пациентов с умеренными и тяжелыми нарушениями функции почек, а также у пациентов с заболеванием почек терминальной стадии, которым проводят гемодиализ, незначительно отличалась от таковой у здоровых людей. Гемодиализ незначительно влияет на выведение препарата (клиренс диализа составляет около 50 мл/мин).

Дети. Фармакокинетика эторикоксиба у детей в возрасте младше 12 лет не изучалась.

В фармакокинетическом исследовании (n=16), проводившемся с участием подростков в возрасте 12 -17 лет, фармакокинетика у подростков с массой тела 40 – 60 кг при приеме эторикоксиба в дозе 60 мг 1 раз/сут и у подростков с массой тела более 60 кг при приеме эторикоксиба в дозе 90 мг 1 раз/сут была подобной фармакокинетике у взрослых, принимавших эторикоксиб в дозе 90 мг 1 раз/сут. Безопасность и эффективность эторикоксиба у детей не установлены.

Фармакодинамика

Механизм действия. Эторикоксиб, препарат для перорального применения, является селективным ингибитором ЦОГ-2 при применении в пределах клинического диапазона доз.

В клинических фармакологических исследованиях препарат дозозависимо ингибировал ЦОГ-2 без ингибирования ЦОГ-1 при применении в дозах до 150 мг в сутки. Эторикоксиб не ингибирует синтез простагландинов желудка и не влияет на функцию тромбоцитов.

Циклооксигеназа отвечает за образование простагландинов. Идентифицировано две изоформы – ЦОГ-1 и ЦОГ-2. ЦОГ-2 является изоформой фермента, который индуцируется противовоспалительными импульсами и рассматривается как основной фактор, отвечающий за синтез простаноидных медиаторов боли, воспаления и лихорадки. ЦОГ-2 также задействована в процессах овуляции, имплантации и закрытия артериального протока, регуляции функции почек и центральной нервной системы (индукция лихорадки, ощущения боли, когнитивная функция); также, может принимать участие в процессе заживлении язв. ЦОГ-2 была идентифицирована в ткани вокруг язвы желудка у человека, но значение для заживления язвы не установлено.

Показания к применению

• остеоартрит
• ревматоидный артрит
• анкилозирующий спондилит
• симптоматическое лечение боли и симптомов воспаления, связанных с острым подагрическим артритом
• краткосрочное лечение умеренной боли, связанной с проведением стоматологической операции

Решение о назначении селективного ингибитора ЦОГ-2 должно основываться на оценке всех индивидуальных рисков для пациента.

Способ применения и дозы

Препарат принимают внутрь, независимо от приема пищи. Начало эффекта наступает быстрее, если препарат принимают перед приемом пищи, что следует учитывать при необходимости быстрого ослабления симптомов.

Поскольку риск возникновения сердечно-сосудистых осложнений при применении эторикоксиба может повышаться при увеличении дозы и длительности применения, следует использовать минимальные эффективные дозы на протяжении максимально короткого периода времени. Следует периодически переоценивать необходимость облегчения симптомов и ответ на проводимое лечение, особенно у пациентов с остеоартритом.

Остеоартрит. Рекомендуемая доза составляет 30 мг один раз в сутки. У некоторых пациентов при отсутствии достаточного эффекта следует рассмотреть вопрос об увеличении дозы до 60 мг один раз в сутки. При отсутствии эффекта следует рассмотреть вопрос о других возможных методах лечения.

Ревматоидный артрит. Рекомендуемая доза 60 мг один раз в сутки. У некоторых пациентов при отсутствии достаточного эффекта следует рассмотреть вопрос об увеличении дозы до 90 мг один раз в сутки. После того как состояние больного стабилизируется, снижения дозы до 60мг в сутки будет достаточно. При отсутствии эффекта следует рассмотреть вопрос о других возможных методах лечения.

Анкилозирующий спондилит. Рекомендуемая доза 60мг один раз в сутки. У некоторых пациентов при отсутствии достаточного эффекта следует рассмотреть вопрос об увеличении дозы до 90 мг один раз в сутки. После того как состояние больного стабилизируется, снижения дозы до 60мг в сутки будет достаточно. При отсутствии эффекта следует рассмотреть вопрос о других возможных методах лечения.

Острые болевые состояния

Эторикоксиб следует применять только в период острого болевого синдрома.

Острый подагрический артрит. Рекомендуемая доза составляет 120 мг один раз в сутки. В клинических исследованиях лечения острого подагрического артрита эторикоксиб применяли на протяжении 8 дней.

Послеоперационная боль в хирургической стоматологии. Рекомендуемая доза составляет 90 мг один раз в сутки на протяжении максимум 3 дней. Для некоторых пациентов может быть необходимым рассмотреть другие методы послеоперационного обезболивания.

Дозы, превышающие рекомендованные для каждого показания, либо не обладают дополнительной эффективностью, либо не изучались.

– доза при ОА не должна превышать 60 мг в сутки

– доза при РA и анкилозирующем спондилите не должна превышать 90 мг в сутки

– доза при острой подагре не должна превышать 120 мг в сутки, а лечение проводиться на протяжении максимум 8 дней

– доза при острой боли после стоматологической операции не должна превышать 90 мг в сутки, а лечение проводиться на протяжении максимум 3 дней.

Пациенты пожилого возраста. Нет необходимости в коррекции дозы для пациентов пожилого возраста. Как и при применении других препаратов у пациентов пожилого возраста, следует соблюдать осторожность.

Нарушение функции печени. У пациентов с нарушениями функции печени легкой степени тяжести (5-6 баллов по Чайлд-Пью) не следует превышать дозу 60 мг один раз в сутки. У пациентов с нарушениями функции печени умеренной степени тяжести (7-9 баллов по Чайлд-Пью), независимо от показания, не следует превышать дозу 30 мг один раз в день.

Клинический опыт применения препарата ограничен, в частности у пациентов с нарушениями функции печени умеренной тяжести, поэтому рекомендовано соблюдать осторожность. Нет клинического опыта применения препарата у пациентов с тяжелыми нарушениями функции печени (≥10 баллов по шкале Чайлд – Пью), поэтому препарат противопоказан для применения у таких пациентов.

Нарушение функции почек. Нет необходимости в коррекции дозы препарата у пациентов с клиренсом креатинина ≥30 мл/минуту. Противопоказано применение эторикоксиба у пациентов с клиренсом креатинина

Дети. Эторикоксиб противопоказан детям и подросткам в возрасте младше 18 лет.

Побочные действия

Побочные реакции основаны на данных клинических исследований и делятся по частоте возникновения: очень часто (≥1/10), часто (≥1/100,

• астения/слабость, гриппоподобные симптомы
• головокружение, головная боль
• бронхоспазм
• сердцебиение, аритмия, гипертензия, отеки/задержка жидкости
• запор, метеоризм, гастрит, изжога/кислотный рефлюкс, диарея, диспепсия, ощущение дискомфорта в эпигастральной области, тошнота, рвота, эзофагит, язва в ротовой полости
• альвеолярный остеит
• повышение уровня АЛТ, повышение уровня АСТ
• экхимоз

• извращение вкуса, бессонница, парестезия/гипестезия, сонливость, тревожность, депрессия, ухудшение умственной деятельности, галлюцинации

• нечеткость зрения, конъюнктивит

• звон в ушах, вертиго
• фибрилляция предсердий, тахикардия, застойная сердечная недостаточность, неспецифические изменения на ЭКГ, стенокардия, инфаркт миокарда, приливы крови, инсульт, транзиторные ишемические нарушения мозгового кровообращения, гипертонический криз, васкулит
• боль в грудной клетке, кашель, диспноэ, носовое кровотечение, инфекции верхних дыхательных путей
• вздутие живота, изменение характера перистальтики кишечника, сухость во рту, гастродуоденальные язвы, пептические язвы, включая гастроинтестинальную перфорацию и кровотечение, синдром раздраженного кишечника, панкреатит, гастроэнтерит, снижение или усиление аппетита, увеличение массы тела
• протеинурия, повышение уровня сывороточного креатинина, нарушение функции почек, включая почечную недостаточность, инфекции мочевыводящего тракта
• спазмы/судороги мышц, скелетно-мышечная боль/скованность
• реакции гиперчувствительности, отек лица, зуд, сыпь, эритема, крапивница
• анемия (преимущественно в результате желудочно-кишечного кровотечения), лейкопения, тромбоцитопения
• повышение уровня азота мочевины крови, повышение уровня креатинфосфокиназы, гиперкалиемия, повышение уровня мочевой кислоты

• спутанность сознания, беспокойность

• гепатит, печеночная недостаточность, желтуха
• ангионевротический отек, анафилактический/анафилактоидный шок, синдром Стивенса-Джонсона, токсический эпидермальный некролиз, стойкая лекарственная эритема
• снижение уровня натрия в крови

Противопоказания

• гиперчувствительность к действующему веществу или любому другому компоненту, входящему в состав препарата
• пептическая язва в стадии обострения или острое желудочно-кишечное кровотечение
• пациенты, у которых в анамнезе развивались бронхоспазм, острый ринит, назальные полипы, ангионевротический отек, крапивница или другие аллергические реакции после применения ацетилсалициловой кислоты или НПВП, включая ингибиторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2)
• беременность и период лактации
• тяжелые нарушения функции печени (альбумин сыворотки крови
• установленный почечный клиренс креатинина
• детский и подростковый возраст до 18 лет
• воспалительные заболевания кишечника
• застойная сердечная недостаточность (NYHA II-IV)
• стойкая неконтролируемая артериальная гипертензия выше 140/90 мм.рт.ст.
• установленная ишемическая болезнь сердца, заболевания периферических артерий и/или цереброваскулярное заболевание

Лекарственные взаимодействия

Пероральные антикоагулянты. У пациентов, состояние которых стабилизировано постоянным применением варфарина, прием эторикоксиба в дозе 120 мг в сутки сопровождался увеличением приблизительно на 13 % протромбинового времени Международного нормализованного отношения (МНО). Поэтому у пациентов, получающих пероральные антикоагулянты, следует часто проверять показатели протромбинового времени МНО, особенно в первые дни приема эторикоксиба или при изменении его дозы.

Диуретики, ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ) и антагонисты ангиотензина ІІ. НПВП могут ослаблять эффект диуретиков и других антигипертензивных препаратов. У некоторых пациентов с нарушением функции почек (например, у пациентов с дегидратацией или у пожилых пациентов с ослабленной функцией почек) одновременное применение ингибитора АПФ или антагониста ангиотензина ІІ и препаратов, ингибирующих ЦОГ, может приводить к последующему ухудшению функции почек, включая возможную острую почечную недостаточность, что обычно носит обратимый характер. Следует помнить о возможности возникновения таких взаимодействий у пациентов, которые применяют эторикоксиб одновременно с ингибиторами АПФ или с антагонистами ангиотензина ІІ. Поэтому такую комбинацию следует назначать с осторожностью, особенно пациентам пожилого возраста. Следует провести адекватную гидратацию и рассмотреть вопрос о проведении мониторинга функции почек в начале комбинированного лечения, а также с определенной периодичностью в дальнейшем.

Ацетилсалициловая кислота. В исследовании при участии здоровых добровольцев, в условиях равновесного состояния, применение эторикоксиба в дозе 120 мг 1 раз в сутки не влияло на антиагрегантную активность ацетилсалициловой кислоты (81 мг 1 раз в сутки). Эторикоксиб можно назначать одновременно с ацетилсалициловой кислотой, применяющейся в дозах для профилактики сердечно-сосудистых осложнений (низкие дозы). Однако одновременное применение низких доз ацетилсалициловой кислоты и эторикоксиба может приводить к повышению частоты возникновения язв ЖКТ или других осложнений по сравнению с монотерапией эторикоксибом. Не рекомендовано одновременное применение эторикоксиба с ацетилсалициловой кислотой в дозах, превышающих установленные для профилактики сердечно-сосудистых осложнений, а также с другими НПВП. Циклоспорин и такролимус. Хотя взаимодействие эторикоксиба с этими препаратами не изучалось, одновременное применение НПВП с циклоспоринами и такролимусом может усиливать нефротоксический эффект последних. Следует контролировать функцию почек при одновременном применении эторикоксиба с любым из этих препаратов.

Влияние эторикоксиба на фармакокинетику других препаратов

Литий. НПВП ослабляют выведение лития почками, тем самым повышая уровни лития в плазме крови. Если необходимо, проводят частый контроль уровней лития в крови и корректируют дозу лития на период одновременного применения этих препаратов, а также при прекращении применения НПВП.

Метотрексат. В двух исследованиях изучались эффекты эторикоксиба при применении в дозах 60 мг, 90 мг и 120 мг один раз в сутки в течение семи дней пациентами, которые получали один раз в неделю метотрексат в дозе от 7,5 мг до 20 мг при ревматоидном артрите. Эторикоксиб в дозе 60 мг и 90 мг не влиял на концентрации в плазме крови и почечный клиренс метотрексата. В одном исследовании эторикоксиб в дозе 120 мг не влиял на показатели метотрексата, но в другом исследовании концентрация метотрексата в плазме крови повышалась на 28 %, а почечный клиренс метотрексата снижался на 13 %. При одновременном применении эторикоксиба и метотрексата следует проводить соответствующий мониторинг относительно токсичности метотрексата.

Пероральные контрацептивы. Эторикоксиб в дозе 60 мг при одновременном применении с пероральными контрацептивами, содержащими 35 мкг этинилэстрадиола и 0,5–1 мг норэтиндрона, в течение 21 дня приводил к повышению AUC0‑24 этинилэстрадиола на 37 %. Эторикоксиб в дозе 120 мг при применении с вышеуказанными пероральными контрацептивами одновременно или с интервалом в 12 часов повышал в равновесном состоянии значение AUC0‑24 этинилэстрадиола на 50–60 %. О таком повышении концентрации этинилэстрадиола следует помнить при выборе перорального контрацептива, который будет применяться одновременно с эторикоксибом. Повышение экспозиции этинилэстрадиола может увеличивать частоту возникновения побочных реакций, связанных с применением пероральных контрацептивов (например, тромбоэмболия вен у женщин группы риска).

Гормонозамещающая терапия. Прием 120 мг эторикоксиба с гормонозамещающими препаратами, включающими конъюгированные эстрогены (Премарин™ 0,625 мг), в течение 28 дней увеличивает средний показатель AUC0‑24 в равновесном состоянии неконъюгированного эстрона (на 41 %), эквилина (на 76 %) и 17-β-эстрадиола (на 22 %). Влияние доз эторикоксиба, рекомендованных для длительного применения (30, 60 и 90 мг), не изучалось.

Эторикоксиб в дозе 120 мг снижал менее чем на половину экспозицию (AUC0‑24) эстрогенных компонентов препарата Премарин по сравнению с монотерапией препаратом Премарин; дозу последнего повышали с 0,625 до 1,25 мг. Клиническое значение таких повышений неизвестно, а более высокие дозы препарата Премарин в комбинации с эторикоксибом не изучались. Следует принимать во внимание такие повышения концентрации эстрогенов при выборе гормонального препарата для применения в период постменопаузы при одновременном применении эторикоксиба, поскольку повышение экспозиции эстрогенов может повышать риск возникновения побочных реакций при заместительной гормонотерапии.

Преднизон/преднизолон. В исследованиях взаимодействия с препаратами, эторикоксиб не оказывал клинически значащего влияния на фармакокинетику преднизона/преднизолона.

Дигоксин. При применении эторикоксиба в дозе 120 мг 1 раз в сутки в течение 10 дней здоровыми добровольцами не наблюдалось влияния на показатель AUC0‑24 в равновесном состоянии на выведение дигоксина почками. Наблюдалось увеличение показателя Cmax дигоксина (приблизительно на 33 %). Такое повышение, как правило, не является существенным для большинства пациентов. Однако следует наблюдать за состоянием пациентов с высоким риском относительно токсичного действия дигоксина при одновременном применении эторикоксиба и дигоксина.

Влияние эторикоксиба на препараты, метаболизирующиеся сульфотрансферазами.

Эторикоксиб является ингибитором активности человеческой сульфотрансферазы, в частности SULT1E1, а также может повышать концентрации этинилэстрадиола в сыворотке крови. Поскольку в настоящее время мало данных о влиянии различных сульфотрансфераз, а клиническая значимость для применения многих препаратов еще изучается, целесообразно с осторожностью назначать эторикоксиб одновременно с другими препаратами, которые метаболизируются, главным образом, человеческими сульфотрансферазами (например, пероральный сальбутамол и миноксидил).

Влияние эторикоксиба на препараты, метаболизирующиеся изоферментами системы CYP.

Исходя из данных исследований in vitro, не ожидается ингибирование эторикоксибом цитохромов Р450 (CYP) 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2E1 и 3А4. В исследовании при участии здоровых добровольцев ежедневное применение эторикоксиба в дозе 120 мг не оказывало влияния на активность печеночного CYP3A4, что установлено по эритромициновому дыхательному тесту.

Влияние других препаратов на фармакокинетику эторикоксиба

Основной путь метаболизма эторикоксиба зависит от ферментов системы CYP. CYP3A4 способствует метаболизму эторикоксиба in vivo. Исследования in vitro указывают на то, что CYP2D6, CYP2C9, CYP1A2 и CYP2C19 также могут катализировать основной путь метаболизма, но их количественные характеристики не изучались in vivo.

Кетоконазол. Кетоконазол является мощным ингибитором CYP3A4. При применении здоровыми добровольцами в дозах 400 мг 1 раз в сутки в течение 11 дней кетоконазол не оказывал клинически существенного влияния на фармакокинетику разовой дозы эторикоксиба 60 мг (увеличение AUC на 43 %).

Рифампицин. Одновременное применение эторикоксиба и рифампицина (мощного индуктора ферментов CYP) приводило к снижению концентраций эторикоксиба в плазме крови на 65 %. Такое взаимодействие может сопровождаться рецидивом симптомов, если эторикоксиб применяют одновременно с рифампицином. В то время как эти данные могут указывать на необходимость повышения дозы, не рекомендовано применять эторикоксиб в дозах, которые превышают указанные для каждого показания, поскольку не изучалось комбинированное применение рифампицина и эторикоксиба в таких дозах.

Антациды. Антацидные препараты не оказывают клинически значимого влияния на фармакокинетику эторикоксиба.

Особые указания

Влияние на желудочно-кишечный тракт. Сообщалось об осложнениях со стороны желудочно-кишечного тракта (перфорации, язвы или кровотечения), иногда с фатальным исходом, у пациентов, которые применяли эторикоксиб.

Рекомендовано с осторожностью применять НПВП при лечении пациентов с высоким риском развития осложнений со стороны ЖКТ (пациенты, которые одновременно применяют любой другой НПВП или ацетилсалициловую кислоту, пациенты с такими заболеваниями ЖКТ в анамнезе, как язва или желудочно-кишечное кровотечение).

Существует дополнительный риск возникновения побочных реакций со стороны ЖКТ (желудочно-кишечные язвы или другие осложнения со стороны ЖКТ) при одновременном применении эторикоксиба и ацетилсалициловой кислоты (даже в низких дозах). В длительных клинических исследованиях не наблюдалось выраженного отличия относительно безопасности для ЖКТ при применении селективного ингибитора ЦОГ-2 + ацетилсалициловая кислота и НПВП + ацетилсалициловая кислота.

Влияние на сердечно-сосудистую систему. Клинические исследования указывают на то, что применение селективных ингибиторов ЦОГ-2 может быть связано с риском возникновения тромботических осложнений (особенно инфаркта миокарда и инсульта), при сравнении с плацебо и некоторыми НПВП. Поскольку риск сердечно-сосудистых осложнений может повышаться при увеличении дозы и длительности применения эторикоксиба, препарат следует применять в минимальных эффективных дозах на протяжении максимально короткого периода времени.

Следует периодически пересматривать необходимость симптоматического облегчения боли и ответ на проводимое лечение, особенно у пациентов с остеоартритом.

Пациентам с выраженными факторами риска развития сердечно-сосудистых осложнений (такими как артериальная гипертензия, гиперлипидемия, сахарный диабет, курение) следует проводить лечение эторикоксибом только после тщательного рассмотрения такой возможности.

Селективные ингибиторы ЦОГ-2 не являются заменителями аспирина для профилактики сердечно-сосудистых заболеваний, поскольку не оказывают действия на тромбоциты. Поэтому не следует прекращать применение антиагрегантных препаратов.

Влияние на почки. Почечные простагландины могут играть компенсаторную роль в поддержании перфузии почек. Поэтому при ослаблении почечной перфузии прием эторикоксиба может вызвать уменьшение образования простагландинов и вследствие этого – снижение почечного кровотока и ослабление функции почек. Риск такой реакции наиболее высок у пациентов с уже имеющимся значительным ослаблением функции почек, некомпенсированной сердечной недостаточностью или циррозом. Следует рассмотреть возможность контроля почечной функции у таких пациентов.

Задержка жидкости, отеки и артериальная гипертензия. Как и при применении других препаратов, ингибирующих синтез простагландинов, у некоторых пациентов, принимающих эторикоксиб, наблюдались задержка жидкости, отеки и артериальная гипертензия. Все НПВП, включая эторикоксиб, могут приводить к возникновению или рецидиву застойной сердечной недостаточности. С осторожностью препарат назначают пациентам, у которых в анамнезе сердечная недостаточность, нарушение функции левого желудочка или артериальная гипертензия, а также пациентам с отеками, возникшими по любой другой причине. При клинических признаках ухудшения состояния таких пациентов, следует применить соответствующие меры, включая отмену эторикоксиба.

Применение эторикоксиба, особенно в высоких дозах, может сопровождаться более частой и тяжелой артериальной гипертензией, чем применение некоторых других НПВП и селективных ингибиторов ЦОГ-2. Поэтому гипертензия должна быть под контролем перед началом лечения эторикоксибом, а также следует уделить особое внимание контролю артериального давления во время лечения эторикоксибом. При значительном повышении давления следует назначить альтернативное лечение. Артериальное давление (АД) следует контролировать в течение 2 недель после начала лечения, а затем – периодически. Если АД значительно повышается, следует рассмотреть возможность альтернативного лечения.

Влияние на печень. Приблизительно у 1 % пациентов, получавших лечение эторикоксибом в дозах 30 мг, 60 мг и 90 мг в сутки в клинических исследованиях продолжительностью до одного года, наблюдалось повышение активности аланинаминотрансферазы (АЛТ) и/или аспартатаминотрансферазы (АСТ) (приблизительно в три и более раза по сравнению с верхней границей нормы).

Следует наблюдать за состоянием всех пациентов с симптомами и/или признаками нарушения функции печени, а также пациентов с патологическими показателями функции печени. При признаках нарушения функции печени или при стойких патологических изменениях показателей функции печени (в три раза выше верхнего предела нормы) эторикоксиб следует отменить.

Общие указания. Если в течение лечения у пациента наблюдается ухудшение функции какой-либо системы органов, указанных выше, следует предпринять соответствующие меры и рассмотреть вопрос об отмене эторикоксиба. Соответствующее медицинское наблюдение следует проводить при применении эторикоксиба у пациентов пожилого возраста и у пациентов с нарушением функции почек, печени или сердца.

С осторожностью следует начинать лечение эторикоксибом пациентам с дегидратацией. Рекомендовано провести регидратацию перед началом применения эторикоксиба.

О возникновении серьезных кожных реакций, в некоторых случаях с фатальным исходом, в том числе эксфолиативного дерматита, синдрома Стивенса – Джонсона и токсичного эпидермального некролиза, очень редко сообщалось при применении НПВП и некоторых селективных ингибиторов ЦОГ-2 во время постмаркетингового наблюдения. Самый высокий риск возникновения таких реакций в начале терапии, а начало их проявлений, в большинстве случаев, в течение первого месяца лечения. Сообщалось о серьезных реакциях гиперчувствительности (таких как анафилаксия и ангионевротический отек) у пациентов, применяющих эторикоксиб. Некоторые селективные ингибиторы ЦОГ-2 могут повышать риск возникновения кожных реакций у пациентов с аллергической реакцией к какому-либо препарату в анамнезе. Эторикоксиб следует отменить при первых проявлениях сыпи на коже, повреждений слизистой оболочки или других признаков гиперчувствительности.

Эторикоксиб может подавлять проявления лихорадки или других признаков инфекции.

С осторожностью назначают одновременно эторикоксиб и варфарин или другие пероральные антикоагулянты.

Применение эторикоксиба, как и других препаратов, ингибирующих ЦОГ и синтез простагландинов, не рекомендовано женщинам, которые планируют беременность.

В состав препарата Аркоксиа входит лактоза. Пациенты с такими редкими врожденными заболеваниями, как непереносимость галактозы, дефицит лактазы Лаппа и мальабсорбция глюкозы-галактозы, не должны применять этот препарат.

Беременность и период лактации

Беременность. Не проводились адекватные и хорошо контролируемые исследования у беременных женщин. Потенциальный риск для беременности у человека неизвестен. Применение Аркоксии, как и других препаратов, ингибирующих синтез простагландинов, не рекомендовано на поздних сроках беременности, поскольку это может привести к преждевременному закрытию артериального протока и вызвать отсутствие сокращения матки. Аркоксиа противопоказана во время беременности. В случае диагностирования беременности следует прекратить лечение препаратом.

Лактация. Неизвестно выделяется ли эторикоксиб в грудное молоко. Эторикоксиб выделяется в молоко у лактирующих крыс. Кормящим женщинам следует прекратить грудное вскармливание на период лечения.

Фертильность. Применение эторикоксиба, как и других селективных ингибиторов ЦОГ-2, не рекомендуется у женщин, планирующих беременность, т.к. исследования у животных выявили репродуктивную токсичность.

Особенности влияния лекарственного препарата на способность управлять транспортным средством или потенциально опасными механизмами

Пациентов с проявлениями головокружения, вертиго или сонливости во время приема Аркоксии не следует допускать к вождению автомобиля или управлению механизмами.

Передозировка

Симптомы. В клинических исследованиях применение Аркоксии в разовых дозах до 500 мг или многократный прием до 150 мг/сут в течение 21 дня не вызывал существенных токсических эффектов. Сообщалось об острой передозировке эторикоксибом, хотя в большинстве случаев о побочных реакциях не сообщалось.

Наиболее часто наблюдаемые побочные реакции были совместимы с профилем безопасности эторикоксиба (например, реакции со стороны ЖКТ, реноваскулярные реакции).

Лечение. В случае передозировки целесообразно применять обычные поддерживающие мероприятия, такие как удаление неабсорбированного препарата из ЖКТ, ведение клинического наблюдения, и, при необходимости, проводить поддерживающую терапию.

Эторикоксиб не удаляется при гемодиализе; выведение при перитонеальном диализе неизвестно.

Форма выпуска и упаковка

Таблетки, покрытые пленочной оболочкой, 60 мг, 90 мг и 120 мг.

По 7 таблеток в контурной ячейковой упаковке из пленки ПВХ и алюминиевой фольги.

По 1, 2 или 4 контурные упаковки вместе с инструкцией по медицинскому применению на государственном и русском языках помещают в картонную пачку (для дозировок 60 мг, 90 мг, 120 мг).

По 2 таблетки в контурной ячейковой упаковке из пленки ПВХ и алюминиевой фольги.

По 1 контурной упаковке вместе с инструкцией по медицинскому применению на государственном и русском языках помещают в картонную пачку (для дозировок 90 мг, 120 мг).

Условия хранения

Хранить при температуре не выше 30 °С.

Хранить в недоступном для детей месте!

Срок хранения

Не применять по истечении срока годности.

Условия отпуска из аптек

Производитель

Фросст Иберика С.А., Испания

Упаковщик

Мерк Шарп и Доум Б.В., Нидерланды

Владелец регистрационного удостоверения

Шеринг-Плау Сентрал Ист АГ, Швейцария

Адрес организации, принимающей на территории Республики Казахстан претензии от потребителей по качеству продукции (товара) и ответственной за пострегистрационное наблюдение за безопасностью лекарственного средства

Представительство компании «Шеринг-Плау Сентрал Ист АГ» в Казахстане,

г. Алматы, пр. Достык, 38, бизнес-центр «Кен Дала», 3 этаж

Тел. + 7 (727) 330-42-66, + 7 (727) 259-80-84

Факс + 7 (727) 259-80-90

эл. почта: [email protected], pharmacovigilance.ukraine&[email protected]

Прикрепленные файлы

Аркоксія ® (Arcoxia ® ) (261780) – інструкція із застосування ATC-класифікація

фармакодинаміка . Механізм дії . Еторикоксиб є пероральним селективним інгібітором ЦОГ-2 у межах клінічного діапазону доз.
У ході клінічних фармакологічних досліджень препарат Аркоксія дозозалежно інгібував ЦОГ-2 без інгібування ЦОГ-1 у разі застосування у дозах до 150 мг/добу. Еторикоксиб не інгібує синтез простагландинів шлунка та не впливає на функцію тромбоцитів.
ЦОГ відповідає за утворення простагландинів. Ідентифіковано 2 ізоформи — ЦОГ-1 та ЦОГ-2. ЦОГ-2 є ізоформою ферменту, що індукується імпульсом прозапалення та розглядається як основний фактор, що відповідає за синтез простаноїдних медіаторів болю, запалення та гарячки. ЦОГ-2 також задіяна у процесах овуляції, імплантації та закриття артеріальної протоки, регуляції функції нирок та ЦНС (індукція гарячки, відчуття болю, когнітивна функція). Також може брати участь у процесі загоєння виразок. ЦОГ-2 було ідентифіковано в тканині навколо виразки шлунка у людини, але значення для загоєння виразки не встановлено.
Ефективність . У пацієнтів з остеоартритом еторикоксиб у дозі 60 мг 1 раз на добу значно покращує стан при болю та оцінку пацієнта щодо стану захворювання. У ході досліджень із застосуванням еторикоксибу в дозі 30 мг 1 раз на добу ефективність цього препарату перевищувала плацебо протягом 12 тиж лікування (використовувалися оцінки, що застосовувалися в інших дослідженнях). Під час дослідження підбору дози еторикоксиб у дозі 60 мг демонстрував значно більш виражене покращення, ніж у дозі 30 мг, відносно усіх 3 основних кінцевих точок після 6 тиж лікування. Застосування дози 30 мг при остеоартриті кисті не вивчалося.
У пацієнтів з ревматоїдним артритом еторикоксиб у дозі 60 мг та 90 мг 1 раз на добу значно покращував стан стосовно вираженості болю, запалення, а також рухливості. У ході досліджень з оцінки доз 60 мг та 90 мг позитивні ефекти зберігалися протягом 12-тижневого періоду лікування. У порівняльному дослідженні еторикоксибу в дозі 60 мг 1 раз на добу та 90 мг 1 раз на добу обидва дозування були більш ефективними ніж плацебо. Доза 90 мг 1 раз на добу була ефективнішою відповідно до методу Загальної оцінки болю пацієнтів (0–100 мм візуальна аналогова шкала), з середнім покращенням –2,71 мм (95% довірчий інтервал (ДІ) –4,98 мм, –0,45 мм).
У пацієнтів з нападами гострого подагричного артриту еторикоксиб у дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 8 днів зменшував вираженість болю в суглобах середнього та тяжкого ступеня та запалення порівняно з індометацином у дозі 50 мг 3 рази на добу. Зменшення вираженості болю спостерігається через 4 год після початку лікування.
У пацієнтів з анкілозуючим спондилітом еторикоксиб у дозі 90 мг 1 раз на добу забезпечує значне покращення при болю в хребті, запаленні, обмеженні рухів, а також покращує функціональну здатність. Клінічні переваги еторикоксибу спостерігалися на 2-й день після початку терапії і зберігалися упродовж 52-тижневого періоду лікування. У ході другого дослідження з оцінки дози 60 мг порівняно з 90 мг еторикоксиб у дозі 60 мг щоденно та 90 мг щоденно продемонстрували схожу ефективність порівняно з напроксеном 1000 мг щоденно. У пацієнтів, що не демонстрували адекватної відповіді під час застосування дози 60 мг щоденно протягом 6 тиж, підвищення дози до 90 мг щоденно покращувало оцінку інтенсивності болю в спині (0–100 мм візуальна аналогова шкала) порівняно з продовженням прийому 60 мг щоденно, із середнім покращенням –2,70 мм (95% ДІ –4,88 мм, –0,52 мм).
Під час дослідження післяопераційного зубного болю еторикоксиб, що застосовувався в дозі 90 мг 1 раз на добу до 3 днів, мав більш виражену анальгезивну дію, ніж плацебо. У підгрупі пацієнтів з помірним болем у початковому стані еторикоксиб у дозі 90 мг демонстрував знеболювальний ефект, подібний до такого в ібупрофену в дозі 600 мг (16,11 проти 16,39; р=0,722), і перевищував ефект парацетамолу/кодеїну 600 мг/60 мг (11,00; р <0,001) і плацебо (6,84; р<0,001), що визначався за показником повного полегшення болю через 6 год. Кількість пацієнтів, які повідомляли про застосування препаратів екстреного знеболення протягом 24 год, становила 40,8% у групі застосування еторикоксибу 90 мг, 25,5% для ібупрофену 600 мг кожні 6 год і 46,7% у групі прийому парацетамолу/кодеїну 600 мг/60 мг кожні 6 год порівняно з 76,2% пацієнтів, які приймали плацебо. У цьому дослідженні початок анальгезивної дії (відчутне зменшення вираженості болю) 90 мг еторикоксибу спостерігалося вже через 28 хв після прийому препарату.
Безпека
Міжнародна дослідницька програма тривалого застосування еторикоксибу і диклофенаку при артриті (MEDAL)
MEDAL — проспективно розроблена програма відносно результатів щодо безпеки з боку серцево-судинної системи, отриманих за об’єднаними даними 3 рандомізованих подвійних сліпих контрольованих активним препаратом порівняння досліджень (дослідження MEDAL, EDGE II і EDGE).
У дослідженні MEDAL, що було спрямоване на визначення впливу на серцево-судинну систему, брали участь 17 804 пацієнти з остеоартритом і 5700 — з ревматоїдним артритом, які застосовували еторикоксиб у дозі 60 мг чи 90 мг (остеоартрит і ревматоїдний артрит) або диклофенак у дозі 150 мг/добу протягом у середньому 20,3 міс (максимально — 42,3 міс, медіана — 21,3 міс). У цьому дослідженні були зафіксовані тільки серйозні побічні реакції і припинення прийому препарату внаслідок виникнення будь-яких побічних реакцій.
У ході досліджень EDGE і EDGE II порівнювали шлунково-кишкову переносимість еторикоксибу і диклофенаку. У дослідженні EDGE брали участь 7111 пацієнтів з остеоартритом, які отримували еторикоксиб у дозі 90 мг/добу (у 1,5 раза вище рекомендованої дози для лікування остеоартриту), або диклофенак у дозі 150 мг/добу протягом у середньому 9,1 міс (максимум — 16,6 міс, медіана — 11,4 міс). У дослідженні EDGE II брали участь 4086 пацієнтів з ревматоїдним артритом, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 90 мг/добу або диклофенаком у дозі 150 мг/добу протягом у середньому 19,2 міс (максимум — 33,1 міс, медіана — 24 міс).
У об’єднаній програмі MEDAL брали участь 34 701 пацієнт з остеоартритом і ревматоїдним артритом, які отримували лікування упродовж періоду в середньому 17,9 міс (максимум — 42,3 міс, медіана — 16,3 міс); приблизно 12 800 пацієнтів отримували лікування понад 24 міс. У пацієнтів, зареєстрованих у цій програмі, були різні початкові чинники ризику стосовно серцево-судинної системи і ШКТ. Пацієнти з нещодавно перенесеним інфарктом міокарда, аортокоронарним шунтуванням або черезшкірною коронарною ангіопластикою упродовж 6 міс до реєстрації в дослідженні були виключені з дослідження. У дослідженнях було дозволено застосування гастропротекторних препаратів і ацетилсаліцилової кислоти в низьких дозах.
Загальна безпека . Не було суттєвих відмінностей у частоті тромботичних серцево-судинних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку. Кардіоренальні побічні реакції частіше спостерігалися при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку; цей ефект був дозозалежним (детально про результати див. нижче). Побічні реакції з боку ШКТ і печінки виникали значно частіше при застосуванні диклофенаку, ніж еторикоксибу. Частота виникнення побічних реакцій у дослідженнях EDGE і EDGE II, а також побічних реакцій, що розглядалися як серйозні або такі, що призводять до відміни препарату в дослідженні MEDAL, була вищою при застосуванні еторикоксибу, ніж диклофенаку.
Безпека відносно серцево-судинної системи
Частота підтверджених тромботичних серцево-судинних серйозних побічних реакцій (включаючи реакції з боку серця, цереброваскулярні реакції та реакції з боку периферичних судин) була порівнянною в еторикоксибу і диклофенаку (дані підсумовані в табл. 1). Не було суттєвих відмінностей у показниках частоти тромботичних ускладнень при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку в усіх проаналізованих підгрупах, включаючи пацієнтів з кардіоваскулярним ризиком. При окремому розгляді відносний ризик виникнення підтверджених серйозних тромботичних побічних реакцій з боку серцево-судинної системи при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг або 90 мг і диклофенаку в дозі 150 мг був однаковим.
Таблиця 1. Показники підтверджених тромботичних ускладнень з боку серцево-судинної системи (об’єднана програма MEDAL)

† Ускладнень на 100 пацієнто-років.
N = загальна кількість пацієнтів у популяції за протоколом.
За протоколом: усі ускладнення під час досліджуваної терапії або протягом 14 днів після її припинення (у тому числі у пацієнтів, які прийняли 10% всього періоду).
За наміром лікуватися: усі підтверджені ускладнення до закінчення дослідження (у тому числі у пацієнтів, які могли зазнати втручання, не пов’язаного з дослідженням, з подальшим припиненням прийому досліджуваного препарату). Загальна кількість рандомізованих пацієнтів: 17 412 у групі еторикоксибу і 17 289 у групі диклофенаку.

Показник серцево-судинної смертності, як і загальної смертності, був подібним у групах лікування еторикоксибом і диклофенаком.
Кардіоренальні ускладнення
Приблизно у 50% пацієнтів, прийнятих у дослідження MEDAL, відмічали АГ в анамнезі. У цьому дослідженні частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов’язаних із АГ, була статистично вищою у групі застосування еторикоксибу, ніж у групі диклофенаку. Частота такої побічної реакції, як застійна серцева недостатність (припинення прийому препарату і серйозні реакції), була аналогічною як при прийомі еторикоксибу 60 мг, так і при прийомі диклофенаку 150 мг, проте частота виникнення цих реакцій була вищою при прийомі еторикоксибу 90 мг порівняно з диклофенаком 150 мг (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90 мг порівняно з 150 мг диклофенаку в групі остеоартрозу MEDAL). Частота підтверджених побічних реакцій, пов’язаних із застійною серцевою недостатністю (явища, що були серйозними і вимагали госпіталізації або невідкладної допомоги), була незначно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози. Частота припинення лікування унаслідок виникнення побічних реакцій, пов’язаних з набряками, була значно вищою при прийомі еторикоксибу порівняно з прийомом диклофенаку 150 мг, і цей ефект залежав від дози (статистично значуща різниця при прийомі еторикоксибу 90 мг, але не еторикоксибу 60 мг).
Кардіоренальні результати, отримані в ході досліджень EDGE і EDGE II, відповідали даним, про які повідомлялося в дослідженні MEDAL.
В окремих дослідженнях програми MEDAL абсолютна частота припинення лікування в будь-якій групі лікування еторикоксибом (60 або 90 мг) становила до 2,6% при АГ, до 1,9% при набряках і до 1,1% при застійній серцевій недостатності, при цьому вища частота відміни препарату спостерігалася у разі прийому еторикоксибу в дозі 90 мг порівняно з 60 мг.
Результати шлунково-кишкової переносимості в програмі MEDAL
Значно нижчий показник відміни препарату внаслідок виникнення будь-якого клінічного ускладнення з боку ШКТ (наприклад диспепсії, абдомінального болю, виразки) спостерігався при застосуванні еторикоксибу порівняно з диклофенаком у кожному з 3 досліджень програми MEDAL. Показники відміни препарату внаслідок клінічних реакцій з боку ШКТ на 100 пацієнто-років за весь період дослідження були такими: 3,23 для еторикоксибу і 4,96 для диклофенаку в дослідженні MEDAL; 9,12 для еторикоксибу і 12,28 для диклофенаку в дослідженні EDGE; 3,71 для еторикоксибу і 4,81 для диклофенаку в дослідженні EDGE II.
Результати програми MEDAL щодо безпеки для ШКТ
Загальні реакції з боку верхнього відділу ШКТ були визначені як перфорації, виразки і кровотечі. Підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися ускладненими, включала перфорації, обструкції й ускладнені кровотечі; підгрупа загальних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ, які вважалися неускладненими, включала неускладнені кровотечі та неускладнені виразки. Значно нижчий показник частоти загальних реакцій з боку верхніх відділів ШКТ спостерігався при застосуванні еторикоксибу порівняно з диклофенаком. Не було суттєвої різниці між еторикоксибом і диклофенаком щодо показника частоти ускладнених реакцій. Для підгрупи таких реакцій, як кровотеча у верхньому відділі ШКТ (об’єднані ускладнені й неускладнені), не було суттєвої відмінності між еторикоксибом і диклофенаком. Перевага еторикоксибу щодо впливу на верхній відділ ШКТ порівняно з диклофенаком не була статистично значущою у пацієнтів, що одночасно застосовують ацетилсаліцилову кислоту в низьких дозах (приблизно 33% пацієнтів).
Показник частоти на 100 пацієнто-років підтверджених ускладнених і неускладнених клінічних реакцій з боку верхнього відділу ШКТ (перфорації, виразки і кровотечі) становив 0,67 (95% ДІ 0,57, 0,77) при прийомі еторикоксибу і 0,97 (95% ДІ 0,85, 1,10) при прийомі диклофенаку, при цьому відносний ризик становив 0,69 (95% ДІ 0,57, 0,83).
Визначався показник частоти підтверджених реакцій з боку верхнього відділу ШКТ у пацієнтів літнього віку; найбільше зниження спостерігалося у пацієнтів ≥75 років (1,35 (95% ДІ 0,94, 1,87) реакцій на 100 пацієнто-років для еторикоксибу порівняно з 2,78 (95% ДІ 2,14, 3,56) при прийомі диклофенаку).
Показники частоти підтверджених клінічних реакцій з боку нижнього відділу ШКТ (перфорація тонкого або товстого кишечнику, обструкція або кровотеча) статистично не відрізнялися при застосуванні еторикоксибу і диклофенаку.
Результати програми MEDAL щодо безпеки для печінки
Еторикоксиб був асоційований із статистично значно нижчою частотою відміни препарату унаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки, ніж диклофенак. В об’єднаній програмі MEDAL 0,3% пацієнтів, що застосовували еторикоксиб, і 2,7% пацієнтів, що застосовували диклофенак, припинили застосування препарату внаслідок виникнення побічних реакцій з боку печінки. Показник на 100 пацієнто-років становив 0,22 при застосуванні еторикоксибу і 1,84 при застосуванні диклофенаку (р-значення було Додаткові дані з безпеки для серцево-судинної системи щодо тромботичних ускладнень
У ході клінічних досліджень, за винятком досліджень програми MEDAL, приблизно 3100 пацієнтів отримували еторикоксиб у дозах ≥60 мг/добу упродовж 12 тиж і довше. Не було значущої відмінності в показнику підтверджених серйозних тромботичних серцево-судинних ускладнень у пацієнтів, які приймали еторикоксиб у дозі ≥60 мг, плацебо або інші НПЗП (за винятком напроксену). Проте частота таких реакцій була вищою у пацієнтів, які отримували еторикоксиб, порівняно з тими, хто отримував напроксен у дозі 500 мг 2 рази на добу. Відмінність антитромботичної активності між деякими НПЗП, що інгібують ЦОГ-1, і селективними інгібіторами ЦОГ-2 може бути клінічно значущою у пацієнтів групи ризику виникнення тромбоемболічних ускладнень. Селективні інгібітори ЦОГ-2 знижують утворення системного (і тому, можливо, ендотеліального) простацикліну без впливу на тромбоцитарний тромбоксан. Клінічне значення цих даних невідоме.
Додаткові дані щодо безпеки для ШКТ
Під час двох 12-тижневих подвійних сліпих ендоскопічних досліджень кумулятивна частота виникнення гастродуоденальних виразок була значно нижчою у пацієнтів, які отримували лікування еторикоксибом у дозі 120 мг 1 раз на добу, ніж у пацієнтів, які отримували лікування напроксеном у дозі 500 мг 2 рази на добу або ібупрофеном у дозі 800 мг 3 рази на добу. Частота виникнення виразок була вищою при застосуванні еторикоксибу порівняно з плацебо.
Дослідження функції нирок у пацієнтів літнього віку
У ході рандомізованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження з паралельними групами оцінювався вплив 15-денного лікування еторикоксибом (90 мг), целекоксибом (200 мг 2 рази на добу), напроксеном (500 мг 2 рази на добу) і плацебо на виведення натрію із сечею, АТ та інші показники функції нирок у пацієнтів віком 60–85 років, що дотримуються дієти з вмістом солі 200 мЕкв/добу. Еторикоксиб, целекоксиб і напроксен мали подібний вплив на виведення натрію із сечею при 2-тижневому лікуванні. Усі активні препарати порівняння показали підвищення систолічного АТ порівняно з плацебо; проте еторикоксиб асоціювався зі статистично значущим підвищенням на 14-й день порівняно з целекоксибом і напроксеном (середня зміна систолічного АТ порівняно з початковим рівнем: еторикоксиб 7,7 мм рт. ст., целекоксиб 2,4 мм рт. ст., напроксен 3,6 мм рт. ст.).
Фармакокінетика
Абсорбція . Еторикоксиб добре всмоктується при пероральному прийомі. Абсолютна біодоступність становить приблизно 100%. Після прийому 120 мг 1 раз на добу до досягнення рівноважного стану С_max у плазмі крові (середнє геометричне значення C_max = 3,6 мкг/мл) спостерігається приблизно через 1 год (T_max) після прийому дорослими натще. Середнє геометричне значення AUC_0–24 становить 37,8 мкг·год/мл. У межах клінічного дозування фармакокінетика еторикоксибу є лінійною.
При прийомі препарату в дозі 120 мг під час їди (їжа з високим вмістом жирів) не спостерігалося клінічно значущого впливу на ступінь абсорбції. Швидкість абсорбції змінювалася, що характеризувалося зниженням С_max на 36% та збільшенням Т_max на 2 год. Такі дані не розглядаються як клінічно значущі. Під час клінічних досліджень еторикоксиб застосовували незалежно від прийому їжі.
Розподіл . Еторикоксиб приблизно на 92% зв’язується з білками плазми крові людини з концентраціями від 0,05 до 5 мкг/мл. Об’єм розподілу при рівноважному стані (Vd_ss) становить приблизно 120 л у людини.
Еторикоксиб проникає через плацентарний бар’єр у щурів та кролів, а також через ГЕБ у щурів.
Метаболізм . Еторикоксиб активно метаболізується, менше 1% дози виділяється із сечею у вигляді вихідного препарату. Основний шлях метаболізму — це формування похідної 6’-гідроксиметилу шляхом каталізації ферментами цитохрому. CYP 3A4 сприяє метаболізму еторикоксибу in vivo . Дослідження in vitro вказують на те, що CYP 2D6, CYP 2C9, CYP 1A2 та CYP 2C19 також можуть каталізувати основний шлях метаболізму, але їх кількісні характеристики не вивчалися in vivo .
У людини ідентифіковано 5 метаболітів. Основним метаболітом є 6’-карбоксилової кислоти дериват еторикоксибу, що утворюється при подальшій оксидації похідної 6’-гідроксиметилу. Ці основні метаболіти або не виявляють активності, або є слабоактивними інгібіторами ЦОГ-2. Жоден із цих метаболітів не інгібує ЦОГ-1.
Виведення. Після разового в/в введення здоровим добровольцям 25 мг еторикоксибу, міченого радіоізотопом, 70% радіоактивного препарату виводиться із сечею, і 20% — з калом, головним чином у вигляді метаболітів. Менше 2% виводиться у вигляді незміненого препарату.
Виведення еторикоксибу відбувається майже повністю через метаболізм з подальшим виведенням нирками. Рівноважні концентрації еторикоксибу досягаються через 7 днів при застосуванні в дозі 120 мг 1 раз на добу з показником кумуляції приблизно 2, що відповідає Т_½ близько 22 год. Кліренс плазми крові після в/в введення 25 мг препарату становить приблизно 50 мл/хв.
Окремі групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку . Фармакокінетика у пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) є подібною до фармакокінетики у молодших пацієнтів.
Стать . Фармакокінетика еторикоксибу є подібною у чоловіків та жінок.
Порушення функції печінки . У пацієнтів з легким порушенням функції печінки (5‒6 балів за шкалою Чайлда — П’ю) при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг 1 раз на добу середній показник AUC є приблизно на 16% вищим, ніж у здорових добровольців при такому ж дозуванні препарату. У пацієнтів з помірним порушенням функції печінки (7‒9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) при застосуванні еторикоксибу в дозі 60 мг через добу середній показник AUC був подібним до показника у здорових добровольців, які приймали препарат у дозі 60 мг 1 раз на добу щоденно; застосування еторикоксибу в дозі 30 мг не вивчалося в цій групі пацієнтів. Немає клінічних або фармакокінетичних даних стосовно пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки (≥10 балів за шкалою Чайлда — П’ю).
Порушення функції нирок . Фармакокінетика разової дози еторикоксибу 120 мг у пацієнтів із помірними та тяжкими порушеннями функції нирок, а також у пацієнтів із захворюваннями нирок термінальної стадії, яким проводять гемодіаліз, не відрізняється значним чином від фармакокінетики у здорових добровольців. При гемодіалізі препарат майже не виводиться (кліренс діалізу — приблизно 50 мл/хв).
Діти . Фармакокінетика еторикоксибу в дітей (віком до 12 років) не вивчалася.
У ході дослідження фармакокінетики (n=16), що проводилося за участю підлітків (віком 12–17 років), фармакокінетика у пацієнтів з масою тіла 40–60 кг, яким призначали еторикоксиб у дозі 60 мг 1 раз на добу, та у пацієнтів з масою тіла більше 60 кг, яким призначали препарат у дозі 90 мг 1 раз на добу, була подібною до фармакокінетики у дорослих, які застосовували еторикоксиб у дозі 90 мг 1 раз на добу. Безпека та ефективність застосування еторикоксибу у дітей не встановлені.

Показання Аркоксія

симптоматична терапія при остеоартриті, ревматоїдному артриті, анкілозуючому спондиліті, а також при болю й ознаках запалення, пов’язаних з гострим подагричним артритом.
Нетривале лікування помірного післяопераційного болю, пов’язаного зі стоматологічними операціями.
Рішення про призначення селективного інгібітора ЦОГ-2 має ґрунтуватися на основі оцінки всіх індивідуальних ризиків у пацієнта.

Застосування Аркоксія

Аркоксію застосовують перорально. Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі. Початок ефекту лікарського засобу настає швидше при прийомі натще. Це потрібно враховувати в разі необхідності швидкого послаблення симптомів.
Оскільки ризик виникнення порушень з боку серцево-судинної системи при застосуванні еторикоксибу підвищується в разі підвищення дози і збільшення тривалості експозиції, слід проводити найкоротші курси лікування при застосуванні найменших ефективних добових доз. Слід періодично проводити оцінку потреби у зменшенні вираженості симптомів і відповіді на лікування, особливо у пацієнтів з остеоартритом.
Остеоартрит . Рекомендована доза становить 30 мг 1 раз на добу. У деяких пацієнтів при недостатньому зменшенні вираженості симптомів підвищення дози до 60 мг 1 раз на добу може підвищити ефективність. За відсутності поліпшення ефекту слід розглянути питання про інші можливі методи лікування.
Ревматоїдний артрит . Рекомендована доза становить 60 мг 1 раз на добу. У деяких пацієнтів при недостатньому зменшенні вираженості симптомів підвищення дози до 90 мг 1 раз на добу може покращувати терапевтичний ефект. При досягненні клінічної стабілізації пацієнта доцільно знизити дозу до 60 мг 1 раз на добу. За відсутності поліпшення ефекту слід розглянути питання про інші можливі методи лікування.
Анкілозуючий спондиліт . Рекомендована доза становить 60 мг 1 раз на добу. У деяких пацієнтів при недостатньому зменшенні вираженості симптомів підвищення дози до 90 мг 1 раз на добу може покращувати терапевтичний ефект. При досягненні клінічної стабілізації пацієнта доцільно знизити дозу до 60 мг 1 раз на добу. За відсутності поліпшення ефекту слід розглянути питання про інші можливі методи лікування.
Гострий біль . У разі появи гострого болю еторикоксиб застосовують лише в період наявності виражених симптомів.
Гострий подагричний артрит . Рекомендована доза становить 120 мг 1 раз на добу. Під час клінічних досліджень гострого подагричного артриту еторикоксиб застосовували впродовж 8 днів.
Післяопераційний біль, пов’язаний із стоматологічним оперативним втручанням . Рекомендована доза — 90 мг 1 раз на добу протягом максимум 3 днів. Для деяких пацієнтів може бути необхідним додаткове післяопераційне знеболювання.
Дози, що перевищують рекомендовані для кожного показання, або не мають додаткової ефективності, або не вивчалися. Тому:
– доза при остеоартриті не має перевищувати 60 мг/добу;
– доза при ревматоїдному артриті та анкілозуючому спондиліті не має перевищувати 90 мг/добу;
– доза при гострій подагрі не має перевищувати 120 мг/добу впродовж максимального періоду лікування 8 днів;
– доза при гострому болю після стоматологічного оперативного втручання не має перевищувати 90 мг/добу впродовж максимального 3-денного періоду.
Пацієнти літнього віку . Немає необхідності в корекції дозування для пацієнтів літнього віку. Як і в разі застосування інших лікарських засобів препарат слід призначати з обережністю пацієнтам літнього віку.
Порушення функції печінки . Незалежно від показання пацієнтам з порушенням функції печінки легкого ступеня (5‒6 балів за шкалою Чайлда — П’ю) не слід перевищувати дозу 60 мг 1 раз на добу. Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного ступеня тяжкості (7‒9 балів за шкалою Чайлда — П’ю) незалежно від показання не слід перевищувати дозу 30 мг 1 раз на добу.
Клінічний досвід застосування обмежений, особливо щодо пацієнтів з порушенням функції печінки помірного ступеня, тому препарат слід призначати з обережністю. Відсутній клінічний досвід застосування препарату у пацієнтів з тяжкою формою порушення функції печінки (≥10 балів за шкалою Чайлда — П’ю), тому препарат протипоказаний таким хворим.
Порушення функції нирок . Коригування дози не потрібне пацієнтам із кліренсом креатиніну ≥30 мл/хв. Застосування еторикоксибу у пацієнтів із кліренсом креатиніну

Протипоказання

препарат Аркоксія протипоказаний:
– при гіперчутливості до діючої або будь-якої допоміжної речовини препарату;
– при активній пептичній виразці або активній шлунково-кишковій кровотечі;
– пацієнтам, у яких виникав бронхоспазм, гострий риніт, назальні поліпи, ангіоневротичний набряк, кропив’янка або інші алергічні реакції після застосування ацетилсаліцилової кислоти або НПЗП, включаючи інгібітори ЦОГ-2;
– у період вагітності та годування грудьми;
– при тяжких порушеннях функції печінки (альбумін сироватки крові – якщо розрахований нирковий кліренс креатиніну – дітям віком до 16 років;
– при запальних захворюваннях кишечнику;
– при застійній серцевій недостатності (клас ІІ–ІV за NYHA);
– пацієнтам з АГ, у яких показники АТ постійно вищі за 140/90 мм рт. ст. та недостатньо контролюються;
– при діагностованій ІХС, захворюваннях периферичних артерій та/або цереброваскулярних захворюваннях.

Побічна дія

безпека застосування еторикоксибу оцінювалася в ході клінічних досліджень за участю 9295 пацієнтів, включаючи 6757 пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини та анкілозуючим спондилітом (приблизно 600 пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом одержували лікування протягом 1 року або довше).
Під час клінічних досліджень профіль небажаних явищ був однаковим у пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом, які застосовували еторикоксиб протягом 1 року або довше.
У ході клінічного дослідження за участю пацієнтів з гострим подагричним артритом еторикоксиб призначали в дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 8 днів. Профіль небажаних явищ у цьому дослідженні був у цілому таким самим, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини.
У програмі оцінки безпеки для серцево-судинної системи за даними 3 контрольованих досліджень з активним препаратом порівняння 17 412 пацієнтів з остеоартритом або ревматоїдним артритом отримували еторикоксиб (у дозах 60 мг або 90 мг) у середньому впродовж приблизно 18 міс. Дані про безпеку та більш детальна інформація про цю програму — див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ.
У ході клінічних досліджень за участю пацієнтів з гострим післяопераційним болем після стоматологічних, абдомінально-генікологічних хірургічних втручань, включаючи 1222 пацієнти, які застосовували еторикоксиб (у дозах 90 мг або 120 мг), профіль небажаних явищ був у цілому таким же, як у дослідженнях за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом та хронічним болем у нижній частині спини.
Про нижчезазначені побічні реакції повідомлялося з вищою частотою при застосуванні препарату, ніж плацебо, у ході клінічних досліджень за участю пацієнтів з остеоартритом, ревматоїдним артритом, хронічним болем у нижній частині спини або анкілозуючим спондилітом, які застосовували еторикоксиб у дозі 30 мг, 60 мг або 90 мг протягом 12 тиж (дослідження за програмою MEDAL, короткострокові дослідження щодо гострого болю та постмаркетинговий досвід) (табл. 2).
Таблиця 2

*Визначається для кожного терміну побічного явища з частотою в базі даних клінічних досліджень: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100, ‡ Побічна реакція ідентифікована в ході постмаркетингового спостереження. Частота визначалася за максимальною частотою у клінічних дослідженнях (дані зібрані за показаннями та затвердженою дозою).
† Визначалася відповідно до вимог Посібника з короткої характеристики на лікарський засіб (2-й перегляд, вересень 2009 р.) на підставі розрахованої верхньої межі 95% ДІ для 0 явищ з урахуванням кількості учасників, які приймали препарат Аркоксія, в аналізі даних III фази, об’єднаних за дозою і показанням (n=15 470).
ß Гіперчутливість включає поняття: алергія, медикаментозна алергія, медикаментозна гіперчутливість, гіперчутливість, гіперчутливість неуточнена, реакція гіперчутливості й неуточнена алергія.
§ За результатами аналізу тривалих, контрольованих за допомогою плацебо і активного препарату порівняння досліджень, селективні інгібітори ЦОГ-2 були пов’язані зі збільшенням ризику виникнення серйозних артеріальних тромботичних подій, включаючи інфаркт міокарда та інсульт. Малоймовірно, що абсолютний ризик виникнення таких явищ перевищує 1% на рік (нечасто).

При застосуванні НПЗП повідомлялося про такі серйозні побічні реакції: нефротоксичність, включаючи інтерстиціальний нефрит і нефротичний синдром, тому не можна виключати їх виникнення під час застосування еторикоксибу.

Особливості застосування

вплив на ШКТ . Повідомлялося про ускладнення з боку верхніх відділів ШКТ (перфорації, виразки або кровотечі), іноді з летальним наслідком, у пацієнтів, що отримували еторикоксиб.
З обережністю слід призначати НПЗП пацієнтам з підвищеним ризиком ускладнень з боку ШКТ; хворим літнього віку, пацієнтам, що застосовують будь-який інший НПЗП або ацетилсаліцилову кислоту одночасно, або пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі, а саме виразками та шлунково-кишковими кровотечами в анамнезі.
Існує додатковий ризик розвитку побічних ефектів з боку ШКТ (шлунково-кишкова виразка або інші ускладнення з боку ШКТ) при одночасному застосуванні еторикоксибу та ацетилсаліцилової кислоти (навіть у низьких дозах). У ході тривалих клінічних досліджень не спостерігалося вираженої відмінності в безпеці щодо ШКТ при застосуванні селективного інгібітора ЦОГ-2 + ацетилсаліцилова кислота та НПЗП + ацетилсаліцилова кислота.
Вплив на серцево-судинну систему . Клінічні дослідження вказують на те, що застосування селективних інгібіторів ЦОГ-2 може бути пов’язане з ризиком виникнення тромботичних ускладнень (особливо інфаркту міокарда та інсульту) порівняно з плацебо та деякими НПЗП. Оскільки ризик серцево-судинних ускладнень зростає при підвищенні дози та збільшенні тривалості застосування еторикоксибу, препарат слід призначати на якомога коротший період часу та в найнижчих ефективних добових дозах. Слід періодично переглядати потребу в симптоматичному зменшенні вираженості болю та реакцію на лікування, особливо у пацієнтів з остеоартритом.
Пацієнтам з вираженими факторами ризику розвитку серцево-судинних ускладнень (такими як АГ, гіперліпідемія, цукровий діабет, паління) призначати еторикоксиб слід лише після ретельної оцінки ризику розвитку ускладнення.
Селективні інгібітори ЦОГ-2 не замінюють застосування ацетилсаліцилової кислоти для профілактики тромбоемболічних серцево-судинних захворювань, оскільки не чинять антиагрегантної дії. Тому не слід відміняти антиагрегантні препарати.
Вплив на нирки . Ниркові простагландини можуть відігравати компенсаторну роль у підтримці перфузії нирок. Тому при станах, що супроводжуються погіршенням ниркової перфузії, застосування еторикоксибу може призводити до послаблення утворення простагландинів і, як наслідок, ниркового кровотоку, тим самим погіршуючи функцію нирок. Високий ризик розвитку такої реакції існує у пацієнтів з уже наявним вираженим порушенням функції нирок, некомпенсованою серцевою недостатністю або цирозом. У таких пацієнтів слід контролювати функцію нирок.
Затримка рідини, набряки та АГ . Як і при застосуванні інших препаратів, що інгібують синтез простагландинів, затримка рідини, набряки та АГ спостерігалися у пацієнтів, у яких застосовували еторикоксиб. Усі НПЗП, включаючи еторикоксиб, можуть призводити до розвитку або рецидиву застійної серцевої недостатності. Інформація про реакцію залежно від дози — див. ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, Фармакодинаміка . З обережністю препарат призначають пацієнтам із серцевою недостатністю, порушенням функції лівого шлуночка або АГ в анамнезі, а також хворим з набряками, що виникли з будь-яких інших причин. При клінічних ознаках погіршення стану таких пацієнтів слід вжити відповідних заходів, включаючи відміну еторикоксибу.
Еторикоксиб, особливо у високих дозах, може призводити до частішої та тяжчої АГ порівняно з деякими іншими НПЗП та селективними інгібіторами ЦОГ-2. Тому АГ слід контролювати до початку лікування еторикоксибом, та особливу увагу слід приділити контролю АТ під час терапії еторикоксибом. АТ слід контролювати протягом 2 тиж після початку лікування, а потім періодично. Якщо АТ суттєво підвищується, слід розглянути можливість альтернативного лікування.
Вплив на печінку . Підвищення рівня АлАТ та/або АсАТ (приблизно в 3 або більше разів порівняно з верхньою межею норми) спостерігалося приблизно в 1% пацієнтів, які брали участь у клінічних дослідженнях та застосовували еторикоксиб у дозах 30, 60 та 90 мг/добу.
Слід спостерігати за станом усіх пацієнтів із симптомами порушення функції печінки, а також хворих з патологічними показниками функції печінки. При ознаках порушення функції печінки та при стійких патологічних змінах показників функції печінки (у 3 рази вище за верхню межу норми) еторикоксиб слід відмінити.
Загальні вказівки . Якщо протягом лікування у пацієнта спостерігається погіршення функції будь-якої із систем органів, зазначених вище, слід вжити відповідних заходів та розглянути питання про відміну еторикоксибу. Слід забезпечити відповідне медичне спостереження при застосуванні еторикоксибу у пацієнтів літнього віку та хворих із порушенням функції нирок, печінки або серця.
З обережністю слід починати лікування еторикоксибом у пацієнтів з дегідратацією. Рекомендовано провести регідратацію до початку застосування еторикоксибу.
Про розвиток серйозних шкірних реакцій, у деяких випадках з летальним наслідком, у тому числі ексфоліативного дерматиту, синдрому Стівенса — Джонсона й токсичного епідермального некролізу, дуже рідко повідомлялося при застосуванні НПЗП і деяких селективних інгібіторів ЦОГ-2 під час постмаркетингового спостереження (див. ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ). Найвищий ризик розвитку таких реакцій — на початку терапії, а початок їх проявів у більшості випадків — протягом першого місяця лікування. Серйозні реакції гіперчутливості (такі як анафілаксія і ангіоневротичний набряк) спостерігалися у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб. Деякі селективні інгібітори ЦОГ-2 підвищують ризик виникнення шкірних реакцій у пацієнтів з алергічною реакцією на будь-який препарат в анамнезі. Еторикоксиб слід відмінити при перших проявах висипів на шкірі, ушкоджень слизової оболонки або інших ознаках гіперчутливості.
При застосуванні еторикоксибу можуть маскуватися прояви гарячки та інші ознаки запального процесу.
З обережністю призначають одночасно еторикоксиб та варфарин або інші пероральні антикоагулянти.
Застосування еторикоксибу, як і інших препаратів, що інгібують ЦОГ/синтез простагландинів, не рекомендовано жінкам, які планують вагітність.
Препарат Аркоксія, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, містить лактозу. Пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування грудьми . Вагітність . Застосування еторикоксибу, як і інших препаратів, що інгібують ЦОГ-2, не рекомендовано жінкам, які планують вагітність.
Немає клінічних даних про застосування еторикоксибу в період вагітності. Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. Потенційний ризик для вагітних невідомий. Застосування еторикоксибу протягом останнього триместру вагітності, як і інших препаратів, що інгібують синтез простагландинів, може призводити до відсутності скорочень матки та передчасного закриття боталової протоки. Застосування еторикоксибу протипоказано в період вагітності. Якщо жінка завагітніла під час лікування, еторикоксиб необхідно відмінити.
Період годування грудьми . Невідомо, чи проникає еторикоксиб в грудне молоко. Відомо, що у щурів еторикоксиб виводиться з молоком. Жінки, які застосовують еторикоксиб, не повинні годувати грудьми.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами або іншими механізмами . Пацієнти, у яких під час застосування еторикоксибу виникає запаморочення, вертиго або сонливість, не повинні керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.
Діти . Еторикоксиб протипоказаний дітям віком до 16 років.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

фармакодинамічні взаємодії . Пероральні антикоагулянти . У пацієнтів, стан яких стабілізований постійним застосуванням варфарину, прийом еторикоксибу в дозі 120 мг/добу супроводжується збільшенням приблизно на 13% протромбінового часу міжнародного нормалізованого відношення. Тому в пацієнтів, які застосовують пероральні антикоагулянти, слід часто перевіряти показники протромбінового часу міжнародного нормалізованого відношення, особливо в перші дні прийому еторикоксибу або при зміні його дозування.
Діуретики, інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ . НПЗП можуть послаблювати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних препаратів. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (наприклад у пацієнтів з дегідратацією або у літніх пацієнтів з ослабленою функцією нирок) одночасне застосування інгібітора АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ і препаратів, що інгібують ЦОГ, може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, що зазвичай має оборотний характер. Слід пам’ятати про можливість таких взаємодій у пацієнтів, які застосовують еторикоксиб одночасно з інгібіторами АПФ або з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ. Тому такі комбінації слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Слід провести належну гідратацію та розглянути питання про проведення моніторингу функції нирок на початку комбінованого лікування, а також з певною періодичністю і надалі.
Ацетилсаліцилова кислота . У ході дослідження за участю здорових добровольців в умовах рівноважного стану застосування еторикоксибу в дозі 120 мг 1 раз на добу не впливало на антиагрегантну активність ацетилсаліцилової кислоти (81 мг 1 раз на добу). Еторикоксиб можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою в дозах, що застосовуються для профілактики серцево-судинних захворювань (застосування ацетилсаліцилової кислоти в низьких дозах). Однак одночасне застосування низьких доз ацетилсаліцилової кислоти та еторикоксибу підвищує частоту виникнення виразки ШКТ та інших ускладнень порівняно з монотерапією еторикоксибом. Не рекомендовано одночасне застосування еторикоксибу з ацетилсаліциловою кислотою, дози якої є вищими за встановлені для профілактики, а також з іншими НПЗП.
Циклоспорин та такролімус . Хоча взаємодія еторикоксибу з цими препаратами не вивчалася, одночасне застосування НПЗП із циклоспорином або такролімусом може посилювати нефротоксичний вплив останніх. Слід контролювати функцію нирок при одночасному застосуванні еторикоксибу з будь-яким із цих препаратів.
Фармакокінетичні взаємодії . Вплив еторикоксибу на фармакокінетику інших препаратів . Літій . НПЗП послаблюють виведення літію нирками, тим самим підвищуючи рівень літію в плазмі крові. Якщо необхідно, проводять ретельний контроль рівня літію у крові та коригують дозу літію протягом одночасного застосування цих препаратів, а також при припиненні застосування НПЗП.
Метотрексат . У ході 2 досліджень вивчалися ефекти еторикоксибу при застосуванні в дозах 60, 90 або 120 мг 1 раз на добу протягом 7 днів пацієнтами, які одержували 1 раз на тиждень метотрексат у дозі від 7,5 до 20 мг при ревматоїдному артриті. Еторикоксиб у дозі 60 і 90 мг не впливав на концентрацію в плазмі крові або нирковий кліренс метотрексату. В одному дослідженні при застосуванні еторикоксибу в дозі 120 мг не спостерігалося впливу на концентрацію в плазмі крові та нирковий кліренс метотрексату, тоді як в іншому дослідженні при застосуванні еторикоксибу в дозі 120 мг концентрація метотрексату в плазмі крові підвищувалася на 28%, а нирковий кліренс метотрексату знижувався на 13%. При одночасному призначенні еторикоксибу та метотрексату слід проводити відповідний моніторинг стосовно появи токсичного впливу метотрексату.
Пероральні контрацептиви . Еторикоксиб у дозі 60 мг при одночасному застосуванні з пероральними контрацептивами, що містять 35 мкг етинілестрадіолу та 0,5–1 мг норетиндрону, протягом 21 дня призводив до підвищення AUC_0–24 етинілестрадіолу на 37%. Еторикоксиб у дозі 120 мг при застосуванні з вищевказаними пероральними контрацептивами одночасно або через 12 год підвищував у рівноважному стані значення AUC_0–24 етинілестрадіолу на 50–60%. Про таке підвищення концентрації етинілестрадіолу слід пам’ятати при виборі перорального контрацептиву з різним вмістом етинілестрадіолу, який застосовуватиметься одночасно з еторикоксибом. Підвищення експозиції етинілестрадіолу може підвищувати частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням пероральних контрацептивів (наприклад тромбоемболії вен у жінок групи ризику).
Гормонозамісна терапія . Прийом 120 мг еторикоксибу з гормонозамісними препаратами, що включають кон’юговані естрогени (0,625 мг), протягом 28 днів підвищує середній показник AUC_0–24 у рівноважному стані некон’югованого естрону (на 41%), еквіліну (на 76%) і 17-β-естрадіолу (на 22%). Вплив доз еторикоксибу, рекомендованих для тривалого застосування (30, 60 і 90 мг), не вивчався. Вплив еторикоксибу в дозах 120 мг на експозицію (AUC_0–24) естрогенних компонентів препарату був на половину меншим порівняно з таким, що спостерігається при монотерапії чи підвищенні дозування препарату кон’югованих естрогенів з 0,625 до 1,25 мг. Клінічне значення такого підвищення невідоме, а прийом високих доз препарату кон’югованих естрогенів одночасно з еторикоксибом не вивчали. Слід брати до уваги таке підвищення концентрації естрогену при виборі гормонального препарату для застосування в період постменопаузи при одночасному застосуванні з еторикоксибом, оскільки зростання експозиції естрогену підвищує ризик виникнення побічних реакцій при замісній гормонотерапії.
Преднізон/преднізолон . У дослідженнях взаємодії еторикоксиб не виявляв клінічно значущого впливу на фармакокінетику преднізону/преднізолону.
Дигоксин . При застосуванні еторикоксибу в дозі 120 мг 1 раз на добу протягом 10 днів у здорових добровольців не спостерігалося впливу на показник AUC_0–24 у рівноважному стані та на виведення дигоксину нирками. Спостерігалося підвищення показника С_max дигоксину (приблизно на 33%). Таке підвищення, як правило, не є суттєвим у більшості пацієнтів. Однак слід спостерігати за станом пацієнтів з високим ризиком токсичної дії дигоксину при одночасному призначенні еторикоксибу та дигоксину.
Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються сульфотрансферазами . Еторикоксиб є інгібітором активності людської сульфотрансферази, зокрема SULT1E1, а також може підвищувати концентрацію етинілестрадіолу в сироватці крові. Оскільки на сьогодні даних про вплив численних сульфотрансфераз недостатньо, а клінічні ефекти багатьох препаратів вивчаються, доцільно з обережністю призначати еторикоксиб одночасно з іншими препаратами, що метаболізуються головним чином людськими сульфотрансферазами (такими як пероральний сальбутамол та міноксидил).
Вплив еторикоксибу на препарати, що метаболізуються ізоферментами CYP . За даними досліджень in vitro , не очікується пригнічення цитохромів Р450 (CYP) 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2E1 або 3А4. У ході досліджень за участю здорових добровольців щоденне застосування еторикоксибу в дозі 120 мг не впливало на активність печінкового CYP 3A4, що встановлено за еритроміциновим дихальним тестом.
Вплив інших препаратів на фармакокінетику еторикоксибу . Основний шлях обміну еторикоксибу залежить від ферментів CYP. CYP 3A4 сприяє метаболізму еторикоксибу in vivo . Дослідження in vitro вказують на те, що CYP 2D6, CYP 2C9, CYP 1A2 та CYP 2C19 також можуть каталізувати основний шлях обміну еторикоксибу, але їх кількісні характеристики не вивчалися in vivo .
Кетоконазол . Кетоконазол є потужним інгібітором CYP 3A4. При застосуванні у здорових добровольців у дозах 400 мг 1 раз на добу протягом 11 днів кетоконазол не чинив клінічно значущого впливу на фармакокінетику еторикоксибу в разовій дозі 60 мг (збільшення AUC на 43%).
Вориконазол і міконазол . Одночасне застосування перорального вориконазолу або міконазолу у вигляді орального гелю для місцевого застосування (потужні інгібітори CYP 3A4) з еторикоксибом викликало незначне підвищення експозиції еторикоксибу, що, однак, не вважалося клінічно значущим згідно з опублікованими даними.
Рифампіцин . Одночасне призначення еторикоксибу та рифампіцину (потужного індуктора ферментів CYP) призводило до зниження концентрації еторикоксибу в плазмі крові на 65%. Це може супроводжуватися повторним проявом симптомів. У той час як такі дані можуть вказувати на підвищення дози, не рекомендовано застосовувати еторикоксиб у дозах, що перевищують вказані для кожного показання, оскільки не вивчалося комбіноване застосування рифампіцину та еторикоксибу в таких дозах.
Антациди . Антацидні препарати не чинять клінічно значущого впливу на фармакокінетику еторикоксибу.

Передозування

у ході клінічних досліджень застосування разової дози еторикоксибу до 500 мг або багаторазовий прийом до 150 мг/добу протягом 21 дня не викликав істотних токсичних ефектів. Повідомлялося про гостре передозування еторикоксибу, хоча в більшості випадків про побічні реакції не повідомлялося. Побічні реакції, що спостерігалися найчастіше, були порівнянними з профілем безпеки еторикоксибу (такі як реакції з боку ШКТ, серця та нирок).
У разі передозування доцільно вжити звичайних підтримувальних заходів, наприклад видалення неабсорбованого препарату зі ШКТ, ведення клінічного спостереження, та у разі необхідності — проведення підтримувального лікування.
Еторикоксиб не виводиться при гемодіалізі; невідомо, чи виводиться препарат при проведенні перитонеального діалізу.