Лімфома. Лікувати, щоб вилікувати

Вересень — місяць поширення інформації про лімфоми. І навіть якщо у вашому оточенні немає нікого з таким захворюванням, варто дізнатися про нього більше. Якщо отримана інформація вам ніколи не знадобиться — це набагато краще, ніж не знати і пропустити момент, коли хворобу можна взяти під контроль.

Про симптоми, причини, лікування та перспективи на майбутнє ми поговорили з кандидатом медичних наук Вікторією Косіновою — онкогематологом, хіміотерапевтом, завідуючою відділенням онкогематології Лікарні ізраїльської онкології LISOD. Вікторія Георгіївна — експертка із застосування сучасних препаратів для лікування онкологічних та онкогематологічних захворювань, зокрема таргетної та імунотерапії.

У розмові йшлося не тільки про лімфоми, але й про інші онкогематологічні захворювання, із якими найчастіше звертаються пацієнти.

— Ми часто бачимо в стрічках новин повідомлення про дітей, які захворіли на лейкоз або лімфому. Складається враження, що дорослі люди не схильні до онкогематологічних захворювань. Чи так це?

— Насправді більшість онкогематологічних пацієнтів — дорослі люди. За даними Національного канцер-реєстру, за 2018 рік в Україні було зареєстровано понад 7 тисяч випадків захворювань лімфоїдної і кровотворної тканин, із них менше 400 — у дітей. Пацієнти до 18 років хворіють рідше, онкогематологічні процеси у них протікають більш сприятливо, ризики підвищуються тільки у підлітків 15 років і старше. А ось для дорослих пацієнтів характерні онкогематологічні захворювання, які часто мають важкий перебіг та іноді фатальний результат.

Близько 50% всіх онкогематологічних захворювань — лімфопроліферативні процеси, тобто лімфоми різного ступеня злоякісності, хронічний лімфолейкоз та інші хвороби лімфоїдної природи, які властиві дорослим людям.

— У якому віці зростають ризики «отримати» онкогематологічне захворювання?

— О нкогематологічні захворювання у дорослих мають різні вікові піки. Наприклад, у лімфоми Ходжкіна два вікових піки захворюваності: перший — від 18 до 30 років, другий — у віці старше 55 років. У неходжкінських лімфом таких яскраво виражених піків захворюваності немає. На гострий лейкоз частіше хворіють пацієнти молодого віку, при цьому хвороба має більш агресивний перебіг, натомість у людей похилого віку такі процеси проходять більш сприятливо, однак залежить від варіанту захворювання.

Хочу підкреслити, що на сьогодні відзначається абсолютно чітка тенденція у всіх онкологічних захворювань — так зване «омолодження». Тобто всі ті онкогематологічні процеси, які раніше були властиві переважно людям похилого віку, нині доволі часто бачимо у молодих пацієнтів. Це стосується і лімфом, і хронічного мієлолейкозу, і навіть хронічного лімфолейкозу. Крім того, відзначаємо різні варіанти перебігу захворювань, бачимо нестандартні мутації, зміни в кістковому мозку, в генетичному профілі захворювання, які раніше не були властиві цим процесам і не було можливостей їх виявлення. З одного боку це ускладнює наше завдання. Але з іншого — з кожним днем наші можливості розширюються і з’являється все більше й більше таргетних препаратів (тобто таких, що цілеспрямовано впливають на конкретну клітинну систему) для лікування цих захворювань.

— Чи можна запідозрити онкогематологічне захворювання за загальним аналізом крові?

— Так, якщо при обстеженні в крові у пацієнта виявляється дуже високий рівень лейкоцитів, це дає підставу лікарю запідозрити патологію кровотворної системи і рекомендувати подальше обстеження. У більшості випадків багаторазове збільшення кількості лейкоцитів вказує на розвиток гострого або хронічного лейкозу.

Але найчастіше аналіз крові може бути в нормі або з невеликими відхиленнями — і людину, що звернулася до сімейного лікаря зі скаргами на погане самопочуття, починають лікувати від гастриту, міокардиту, коліту, пневмонії тощо, пропускаючи лімфому, мієломну хворобу, хронічний лімфолейкоз. Варто пам’ятати, що одного лише аналізу крові для діагностики цих захворювань недостатньо.

— Які симптоми лімфоми?

— Це збільшені безболісні лімфатичні вузли. Пацієнт відзначає, що схуд, хоча жодних змін в режимі дня і харчування не відбулося. Часто буває тривале підвищення температури без будь-яких симптомів застуди. Також пацієнти з лімфомою часто скаржаться на посилене нічне потовиділення — аж до того, що серед ночі доводиться міняти піжаму й постільну білизну.

— Як діагностується лімфома?

— Іноді людина сама виявляє у себе збільшені лімфатичні вузли — шийні, підщелепні або пахвові, тобто ті, які доступні пальпації. Або їх знаходить фахівець, коли пацієнт звертається до сімейного лікаря, стоматолога, отоларинголога. Якщо лімфовузол збільшений місяць або більше — це привід зробити УЗД і взяти біопсію. Тому що, на жаль, дуже часто такий симптом є дебютом лімфопроліферативного захворювання — Ходжкінської або неходжкінської лімфоми, іноді лімфолейкозу.

Не варто боятися біопсії лімфовузлів — ця процедура, якщо вона проводиться грамотно, не несе небезпеки здоров’ю пацієнта і водночас допомагає достовірно розібратися, про яке захворювання йдеться. Без гістологічного дослідження жоден гематолог у світі не має права призначати лікування. При цьому дуже важливо підтвердити отримані результати ще в одній, а краще в двох незалежних лабораторіях.

Дуже часто, коли в LISOD звертаються пацієнти з інших клінік і регіонів, ми розуміємо, що їхні гістологічні препарати потребують уточнення і повторної перевірки. Не завжди обладнання лабораторій дозволяє провести повне дослідження матеріалу, не завжди ті діагнози, які встановлені первинно, відповідають сучасній класифікації, тому ми пропонуємо пацієнту отримати альтернативну думку з референтної лабораторії. Це може бути і українська лабораторія, і закордонна — як обрана самим пацієнтом, так і рекомендована нами.

Якщо результати гістологічного дослідження підтвердять, що у пацієнта лімфома, ми повинні з’ясувати, наскільки просунута стадія хвороби. Найточніший діагностичний метод для пацієнтів з лімфомами — ПЕТ-КТ, оскільки з його допомогою ми бачимо не тільки залучені лімфовузли, а й ураження кісткового мозку, а також ступінь активності патологічного процесу. Це саме той інструмент, який допоможе нам встановити стадію хвороби, спланувати правильне лікування, а надалі оцінити його ефективність.

Також використовуються різноманітні інструментальні методи. Наприклад, оскільки є низка лімфом, які виникають на фоні Helicobacter-позитивного гастриту або локалізуються в кишечнику, для таких пацієнтів необхідним є проведення ендоскопічних досліджень (гастро-, колоноскопії тощо).

— Чому виникає лімфома? Що провокує розвиток хвороби?

— Лімфома Ходжкіна практично в 100% випадків пов’язана з інфікуванням вірусом Епштейна-Барр. Якщо у людини в крові виявляється високий титр антитіл до вірусу або в анамнезі є перенесений інфекційний мононуклеоз (його також викликає цей вірус), це нас насторожує, оскільки в майбутньому така людина може захворіти на лімфому Ходжкіна. Може — не означає обов’язково захворіє!

Значна частина лімфом асоційована з вірусом імунодефіциту людини. Такі лімфоми виділяються в окрему групу, вимагають особливої уваги, більш інтенсивного й агресивного лікування.

Є так звані MALT-лімфоми, асоційовані з інфікуванням Helicobacter-pylori. Таку хворобу можна порівняти з виграшем в лотерею. Як і інфекція Helicobacter, така лімфома лікується антибіотиками — навіть без застосування хіміотерапії.

— Лімфома — виліковне захворювання? Які методи лікування найбільш ефективні?

— На сьогодні більшість онкологічних та онкогематологічних захворювань виліковуються. Якщо лімфопроліферативний, мієлопроліферативний процес виявлений на ранній стадії, він підлягає виліковуванню. Лімфоми на першій, другій, третій і навіть на четвертій стадії підлягають виліковуванню — завдяки сучасним схемам лікування, таргетним препаратам, технологіям пересадки кісткового мозку, CAR T-cell-терапії, терапії Т-лімфоцитами з химерними антигенними рецепторами. В Україні пацієнтам поки доступні не всі технології, але це питання часу. До речі, фахівці ізраїльської клініки Іхілов (а серед них — професор Міттельман, який курирує напрямок онкогематології в LISOD) були піонерами із застосування CAR T-cell-терапії. Сьогодні це один із найбільш результативних методів лікування лімфом на просунутій стадії.

При наявності прогресії захворювання, при рецидивному або рефрактерному перебігу, навіть якщо не вдається повністю вилікувати пацієнта, ми можемо продовжити його життя, поліпшити його якість.

— Чи лікують у LISOD лімфоми та інші онкогематологічні захворювання?

— Так, у нас є онкогематологічне відділення з командою відмінних фахівців. Я вже згадувала професора Міттельмана, із яким ми постійно на зв’язку. Це один із кращих гематологів Ізраїлю, президент Ізраїльського товариства гематології та трансфузіології, який віддалено супроводжує лікування всіх наших пацієнтів. Також це Ірина Дягіль — доктор медичних наук, заслужений лікар України, визнаний авторитет в області клінічної та експериментальної гематології. З такою командою ми можемо практично все.

Наші пацієнти отримують хіміо-таргетну терапію, хіміотерапію, променеву терапію, імунотерапію відповідно до рекомендацій міжнародних протоколів. Поки ми не проводимо високодозну хіміотерапію і CAR T-cell-терапію, але ми впевнено рухаємося в напрямку розвитку, і наш прямий зв’язок з клінікою Іхілов цьому сприяє.

У нас є вже свої досягнення в цій галузі: кілька випадків успішного лікування досить рідкісних типів лейкозів.

Ми приймаємо пацієнтів з усіма видами лімфом. До етапу трансплантації вони можуть отримати в LISOD всі види хіміотерапії, зокрема інтенсивну (сальвадж-терапія), що передує високодозовій хіміотерапії. У нас є приклади успішного лікування дуже просунутих стадій лімфом. Пацієнти звернулися до нас як до останньої надії, оскільки в інших лікувальних установах їм в терапії відмовили. Після кількох курсів імунотерапії вони почали почуватися дуже добре і ведуть доволі активний спосіб життя. І це доводить, що лімфоми на просунутих стадіях також потрібно лікувати, щоб продовжити життя людям і поліпшити його якість.

І ще одна наша перевага — повний трансфузіологічний супровід. Наші пацієнти не відчувають труднощів з отриманням препаратів крові — еритроцитів, плазми, тромбоцитів тощо. Їм не потрібно шукати донорів, весь процес ми беремо на себе.

— Яка тривалість лікування?

— Залежить від захворювання. Наприклад, за протоколом лікування гострого лейкозу терапія триває близько півтора року. Хронічні захворювання (мієлолейкоз, лімфолейкоз) вимагають лікування від шести місяців, іноді — протягом усього життя. При цьому пацієнт живе повноцінно.

Буває так, що пацієнти з хронічним мієлолейкозом, які досягли ремісії, приймають рішення припинити терапію — і це не рідкість насправді. Професор Дягіль, яка займається питаннями лікування хронічних мієлопроліферативних захворювань в Європейській лейкемічній мережі ELNet, може підтвердити інформацію, що на сьогодні можна знімати з терапії таргетними препаратами пацієнтів із хронічним мієлолейкозом за умови отримання і утримання глибокої молекулярної ремісії протягом не менше 2 років. За 20 років існування ери TKI — тирозинкіназ інгібіторів — ми прийшли до того, що «виросла» ціла когорта пацієнтів, які досягли стабільної ремісії в лікуванні хронічного мієлолейкозу і потребують лише спостереження і періодичного молекулярного моніторингу.

Пацієнти з хронічним лімфолейкозом проходять дворічний цикл лікування препаратами венетоклакс, обінутузумаб і переходять під спостереження гематолога.

Пацієнти після аутотрансплантації кісткового мозку з приводу мієломної хвороби теж живуть багато років просто під наглядом — без будь-якого лікування.

— Як пандемія COVID-19 вплинула на лікування онкогематологічних пацієнтів в LISOD?

— Пацієнти нашого відділення вразливі так само, як і інші онкогематологічні пацієнти в усьому світі. Зрозуміло, що ризики зараження й ускладненого перебігу вірусних інфекцій у них вищі, ніж у звичайних людей. До всіх пацієнтів, які проходять лікування, у нас особливе ставлення і увага. При виписці після хіміотерапії просимо ретельніше дотримуватися рекомендацій, більш бережно ставитися до себе. Наполягаємо на дотриманні максимальних правил безпеки — самоізоляції, масочного режиму. Також просимо підтримувати з нами зв’язок і дзвонити при появі незвичайних симптомів. Іноді ознаки, які пацієнти приймають за ускладнення хіміотерапії, можуть бути першими симптомами інфікування COVID, тому важливо, щоб пацієнт вчасно про це повідомив.

Загалом пандемія всім нам додала відповідальності. Ми справляємося, не можна сказати, що є якась негативна динаміка. Всі пацієнти на фоні дотримання елементарних правил просто продовжують хіміотерапію, променеву терапію — і успішно завершують лікування.

Лімфоми – види, стадії, діагностика, лікування

Лімфоми – це неоднорідна група злоякісних пухлин, що походять з клітин крові лімфоцитарного ряду. Основна локалізація цих пухлин – лімфатичні вузли, однак в процес можуть залучатися внутрішні органи й кістки.

Що викликає лімфоми?
Причина виникнення лімфом, власне як і більшості інших злоякісних новоутворень, у наш час точно не відома. Факторами ризику виникнення лімфом є:

• Спадковість (високий ризик, якщо на лімфому хворі родичі першої лінії спорідненості: батько або мати, брат або сестра).
• Генетичні поломки (лімфоми в 25% випадків виникають у людей, хворих на деякі спадкові захворювання, наприклад синдром Віскотта-Олдріча, певні варіанти імунодефіциту тощо).
• Аутоімунні захворювання (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак).
• Інфекції (вірус Епштейн-Барра, герпес вірус, вірус гепатиту С тощо).
• Набутий імунодефіцит (СНІД, прийом імуносупресорів).

Наскільки розповсюджені лімфоми?

Згідно з даними медичної статистики, лімфоми становлять близько 4% від усіх злоякісних пухлин. Захворюваність різними видами лімфом у всьому світі вважається високою. Найбільшого поширення ця недуга отримала в США, Данії, Новій Зеландії, країнах СНД. Серед дітей захворюваність вища в країнах Африки й Середнього Сходу.

Захворюваність на лімфому Ходжкіна в Україні становить приблизно 2,4 випадки на 100000 населення. Вирізняють два вікових піки захворюваності в 16-30 років і старше 50 років.

Захворюваність на неходжкінські лімфоми в Україні становить у середньому 4-5 випадків на 100000 населення.

Види лімфом
Вирізняють два основних класи лімфом:

Лімфома Ходжкіна або лімфогранулематоз – це злоякісне захворювання лімфатичної системи, під час якого в лімфатичних вузлах відбувається скупчення атипових лімфоцитів В класу. Змінені лімфоцити – багатоядерні гігантські клітини, отримали назву клітин Рід-Березовського-Штернберга. Їх попередники – одноядерні клітини, називають клітинами Ходжкіна. Атипові лімфоцити, а також клітини крові (нейтрофіли, гладкі клітини, плазмацити тощо) являють собою основний субстрат пухлини. Аномальні клітини можуть поширюватися з током крові або лімфи в інші частини тіла: внутрішні органи і кісткову тканину.

Залежно від морфологічних змін в лімфоїдній тканині вирізняють кілька варіантів лімфоми Ходжкіна:

• Нодулярний склероз (до 50% всіх лімфом Ходжкіна)
• Змішано-клітинний варіант (20-30%)
• Варіант, багатий на лімфоцити (до 15%)
• Лімфоїдне виснаження (менее 5%).

Важливо! Обов’язковим діагностичним критерієм є виявлення в біопсійному матеріалі (тканинах лімфовузла) атипових клітин Ріда-Березовського-Штернберга.

Неходжкінські лімфоми. Основним субстратом неходжськінської лімфоми є атипові лімфоцити різного імунологічного класу: В або Т, основною локалізацією яких є лімфоїдна тканина, розташована поза кістковим мозком. Лімфоми можуть виникати в молодих людей, проте ризик захворювання збільшується з віком.

Існують різні класифікації неходжськінських лімфом.

Зокрема, виділяють дві основні лінії неходжськінських лімфом: Т- і В-клітинні лімфоми, які, своєю чергою, поділяються на кілька типів (більше 30 В-клітинних і більше 20 видів Т-клітинних неходжськінських лімфом).

За характером перебігу виділяють неходжськінські лімфоми:

Клінічні прояви неходжськінських лімфом залежать від місця первинної локалізації пухлини й активності пухлинного росту. Неходжкінські лімфоми можуть виникати з тканини лімфатичних вузлів – нодальний варіант (від nodus – вузол), кісткового мозку – лейкемічний варіант, внутрішніх органів – екстранодальний варіант.

Стадії розвитку лімфом
Захворювання має певну стадійність. Критеріями, що визначають стадії розвитку лімфом, є локалізація пухлини й поширення її за межі первинної локалізації. Стадію захворювання позначають римськими цифрами: від I (рання стадія) до IV (поширений рак).

Для визначення стадії захворювання використовують такі методи дослідження:

• Біопсія кісткового мозку
• Комп’ютерна томографія (КТ)
• Магнітно-резонансна томографія (МРТ)
• УЗД
• Люмбальна пункція
• Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ КТ)

Лімфома Ходжкіна
I стадія: клітини лімфоми Ходжкіна знаходяться в одній групі лімфатичних вузлів. Украй рідко лімфома Ходжкіна вражає нелімфоідні тканини, у такій ситуації – ураження одного органа або його частини.

Стадія II: клітини лімфоми Ходжкіна знаходяться в двох або більше групах лімфовузлів на одній стороні (з однієї сторони діафрагми) або клітини лімфоми Ходжкіна знаходяться в одному нелімфоідному органі й поширюються на прилеглі до нього лімфатичні вузли.

Стадія III: клітини лімфоми Ходжкіна знаходяться в лімфовузлах по обидва боки діафрагми або в одному нелімфоідному органі з залученням до процесу прилеглих лімфовузлів або селезінки.

Стадія IV: клітини лімфоми Ходжкіна знаходяться в декількох нелімфоідних органах з ураженням віддалених лімфовузлів (по іншу сторону діафрагми).

Неходжкінська лімфома
Стадія I: клітини лімфоми знаходяться в одній групі лімфатичних вузлів (наприклад, в області шиї або пахви) або в одному нелімфоідному органі.

Стадія II: клітини лімфоми знаходяться в двох чи більше групах лімфатичних вузлів на одній стороні (по одну сторону діафрагми) або в одному органі та прилеглих до нього лімфовузлах.

Стадія III: клітини лімфоми знаходяться в лімфовузлах, розташованих вище й нижче діафрагми (можливо в поєднанні з ураженням селезінки), або ураження органів і тканин прилеглих до цих лімфовузлів.

Стадія IV: клітини лімфоми знаходяться в одному або декількох нелімфоідних органах; або ураження одного нелімфоідного органу із залученням до процесу віддалених від нього лімфовузлів.

Діагностика

Онкомаркери
Низку лабораторних показників фахівці використовують для підтвердження і прогнозу перебігу злоякісних новоутворень. Такі показники отримали назву онкомаркерів.

2-мікроглобулін (2-МГ) є маркером, що дозволяє прогнозувати й перебіг захворювання у пацієнтів з неходжськінською лімфомою. У нормі знаходиться на поверхні епітеліальних клітин і клітин крові. Біологічна роль? 2-МГ – участь у певних імунних реакціях. У нормі концентрація в сироватці крові становить 0,6-2,5 мг \ л. Значне підвищення показника свідчить про прогрес захворювання і корелює з поганим прогнозом. Оцінка показника проводиться фахівцем у сукупності з оцінкою загального стану й рівнем лімфоцитів у периферійній крові.

Неоптерин – маркер активації клітинного імунітету. Рівень неоптерину в крові може служити прогностичним показником за злоякісних новоутвореннь, у тому числі за навяності лімфом Ходжкіна. Нормальним показником вважається до 10 нмоль / л.

Додаткові методи обстеження
Імуноморфологічні методи дослідження дозволяють глибоко вивчити особливості розвитку лімфом того чи іншого виду, а саме: точно визначити різновид лімфоми, вивчити характер росту, ступінь диференціювання клітин. Отримані дані дозволяють підібрати максимально ефективну терапію.

Перед початком терапії може знадобитися проведення таких діагностичних заходів:

• Обстеження органів серцево-судинної і дихальної системи. Проводиться у пацієнтів з високим ризиком розвитку побічних ефектів або ускладнень від проведеного лікування.
• Консультація ЛОР лікаря. Насамперед, пацієнтам, у яких виявлене ураження в області голови та шиї.
• Важливим є вирішення питання про кріоконсервацію сперми або тканини яєчників у пацієнтів, які планують народження дітей у майбутньому. Хіміотерапія і променева терапія можуть призвести до незворотної стерильності.

Лікування

Види лікування
Лімфоми на ранніх стадіях успішно піддаються терапії. Зокрема, на першій стадії лімфоми Ходжкіна можна повністю вилікувати в 90% випадках. На IV стадії хвороби вдається досягти ремісії у 50% хворих, а в разі неходжськінських лімфом – у 30%.

Вибір методу лікування залежить від:

• Виду лімфоми
• Стадії захворювання
• Віку
• Активності зростання (для неходжськінських лімфом)
• Супутніх захворювань

Лікування лімфом охоплює:

• хіміотерапію (ХТ)
• променеву терапію (ЛТ)
• хірургічне лікування
• використання біологічних агентів: моноклональні антитіла, інтерферони
• трансплантацію стовбурових клітин.

Хіміотерапія лімфом відноситься до системної терапії і полягає в прийомі особливих лікарських засобів, які знищують ракові клітини. Препарати для хіміотерапії приймають всередину і вводять внутрішньовенно. Вибір препарату й кількість циклів хіміотерапії здійснює лікар, залежно від ступеню хвороби й характеристик пухлини.

Побочними ефектами хіміотерапії можуть бути такі:

• Угнетение кроветворения, что проявляется анемией, кровоточивостью, склонностью к инфекциям
• Випадіння волосся
• Головний біль
• Погіршення апетиту, нудота, блювання.

Біологічні методи лікування

Моноклональні антитіла – це речовини білкової природи, синтезовані лабораторним шляхом, які зв’язуються з раковими клітинами та сприяють їхнбому знищенню власною імунною системою.

Побічні ефекти виникають рідше, ніж за хіміотерапії. Типовими побічними ефектами є головний біль і нездужання. Подекуди – слабкість, низький артеріальний тиск, висип на шкірі.

Променева терапія. Принцип лікування полягає у використанні радіоактивного випромінювання, що знищує ракові клітини.

Променева терапія в терапії лімфом буває зовнішньою і системною. Під час зовнішньої терапії промені направляють на область основного скупчення ракових клітин. У низці випадків доводиться вдаватися до системної променевої терапії. Радіоактивний матеріал, пов’язаний з моноклональними АТ, вводять у організм людини, хворої на лімфому. Препарат мігрує по організму й досягає до віддалених ракових клітин.

Побочними ефектами променевої терапії є:

• Зміни на шкірі
• Розлади роботи шлунково-кишкового тракту
• Відчуття втоми та виснаженості.

Лікування залежно від стадії
Лімфома Ходжкіна
Початкові стадії (I-II стадія):

I-II стадія, у поєднанні з понад як 1 фактором ризику (вік старше 50 років, ураження 4 і більше груп лімфовузлів, симптоми інтоксикації або високе ШОЕ)

• 4 цикли поліхіміотерапії за схемою в комбінації з променевою терапією на зони ураження.
• Поліхіміотерапія за схемою + преднізолон + променева терапія (соматично збереженим пацієнтам молодше 60 років).

Розповсюджені стадії (III-IV):

• хіміотерапія + променева терапія (якщо після хіміотерапії залишається велика маса пухлини)
• 6-8 циклів поліхіміотерапії (4 препарати)

8 циклів поліхіміотерапії (4 препарати) + преднізолон + променева терапія

Поліхіміотерапія (4 препарати) + променева терапія (пацієнтам старшим 60 років).

Лікування залежно від стадії
Лімфома Ходжкіна
Початкові стадії (I-II стадія):

• Променева терапія області пухлинного осередку
• хіміотерапія в поєднанні з променевою терапією
• променева терапія пухлинного осередку і поруч розміщених лімфовузлів
• терапію моноклональними антитілами в поєднанні з хіміотерапією або без неї.

I-II стадія неходжкінської лімфоми з агресивним зростанням:

• хіміотерапія в поєднанні з променевою терапією області пухлини або без неї
• терапія моноклональними антитілами в поєднанні з хіміотерапією в поєднанні із стероїдними препаратами
• променева терапія

• хіміотерапія в поєднанні з призначенням стероїдних препаратів або без них
• терапія моноклональними антитілами в поєднанні з хіміотерапією або без неї
• терапія моноклональними антитілами з радіоактивною міткою
• променева терапія пухлинного осередку й поруч розміщених лімфовузлів.

III-IV стадія неходжкінської лімфоми з агресивним зростанням

• хіміотерапія
• хіміотерапія в поєднанні з променевою терапією, чи терапією моноклональними антитілами
• може бути застосована променева терапія

Під час рецидиву неходжкінської лімфоми проводять високодозну хіміотерапію, променеву терапію або поєднують ці методи лікування з подальшою трансплантацією стовбурових клітин.

За наявності неходжкінської лімфоми з повільним зростанням (індолентні лімфоми) може бути обрана тактика нагляду. Пацієнт не отримує ніякого лікування, проте кожні три місяці приходить на консультацію і огляд до лікаря.

Нагляд у майбутньому

Навіть після закінчення лікування пацієнт залишається під наглядом фахівця. Рекомендується проходити обстеження, що охоплює огляд фахівця, лабораторні та інструментальні дослідження кожні 3 місяці протягом першого року, кожні 6 місяців протягом 4 років і в подальшому один раз на рік.

За необхідності проводять дослідження функції щитовидної залози. Регулярно проводять скринінг для заперечення вторинних ракових захворювань після променевої терапії. Оцінюють стан серцево-судинної і дихальної системи для заперечення відстрочених побічних ефектів від хіміотерапії.