Скільки рядків у строфі може бути у вірші

Строфа. Види строф
Строфа (від гр. — обертання, поворот, зміна) — група віршованих рядків, об’єднаних не тільки змістом, а й певним римуванням та інтонацією, причому таке сполучення рядків має і далі повторюватися у творі. Здебільшого строфа відповідає синтаксичній одиниці мови — реченню чи сукупності речень — й за аналогією може бути зіставлена з абзацом у прозовій системі художньої мови.
У процесі історичного розвитку вірша склалося чимало видів строф. До простих належать дво- , три-, чотирирядкові.
Строфа — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритмі синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність тощо).
Наймінімальнішою строфою є двовірш максимальною — вісімнадцятивірш.
Строфоїд — строфоподібна структура вірша, коли певного виду строфи встановити не можна, хоча її структура наявна (“Мені тринадцятий минало” Т.Шевченка).
Двовірш (дистих) — найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінчена думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. Широко вживається як окремий твір:
Що доля нелегка — в тім користь
і своя є. Блаженний сон душі мистецтву
не сприяє (Л.Костенко).
Терцет (третій) — тривірш. Строфа терцета самостійна за умови, коли схема рим викінчена в її межах (ааа, ббб т. д.) або під час римування один віршовий рядок лишається без рими (ритурнель): Не сумуй, що прийдеться самій доживать, Що прийдеться самій у гріб лягать, Що не буде кому очей затулить! -Я не можу, не можу спинити того, Що, мов чорная хмара, на мене йде, Що, мов буря, здалека шумить ”
гуде!
(І.Франко)
Терцина (третя) хоч і є трирядковою строфою, проте для її розуміння потрібно взяти кілька таких річних побудов, бо ці строфи у творі поєднані внутрішнім зв’язком. Вперше вжив Данте у “Божественній комедії”, де перший рядок римувався з третім, але другий – з першим і третім, та вже наступної строфи (Пролог до поеми “Мойсей” І. Франка).
Таким чином утворюється безперервний ланцюг рим, що охоплює увесь твір. Так звана, ланцюгова строфа. Наприклад:
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби
струпом, вкритий! (І. Франко).
Катрен — чотиривірш, строфа із чотирьох рядків із суміжним, перехресним чи кільцевим римуванням при розмаїтому чергуванні будь-яких клаузул. Вживається і в не повному римованому вірші (рубаї), і в неримованому. Деколи термін вживається на означення викінченого за думкою та формою чотиривірша (мініатюри):
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви, і порожній шлях.
Ген корів розсипана квасолька
Доганяє хмари у полях
(Л.Костенко).
У сучасному віршознавстві катрен стосується будь-якого чотиривірша, навіть якщо він входить до складу строфічних структур (сонету).
Пентама – (п’ятивірш) п’ятирядкова строфа зі схемою римування абааб (дві рими, з яких одна об’єднує три рядки, а друга – два).
. Секстина (шестивірш) — строфа із шести рядків подовженого (п’ятистопного чи шестистопного) ямба, що складається із чотиривірша (катрена) з перехресним римуванням та двовірша (диптиха) із суміжним римуванням за схемою абабвв:).
Септима (семивірш) — семирядкова строфа на три рими з різними схемами римування: аббавбв, абабавв, абабвбв, абабаба:
Октава (восьмивірш) — строфа із восьми рядків п’ятистопного чи шестистопного ямба за жорсткою схемою римування абабабвв. Потрійні рими надають віршованому мовленню ефект милозвучності, витворюють чуття його тяглості, що обривається прикінцевим двовіршем (диптихом). Зручний для віршових мініатюр та поем.
Тріолет — це восьмивірш, в якому перший рядок повторюється ще двічі, а другий рядок — ще раз. У ньому є тільки дві рими, схема римування така — абааабаб:
Нона — рідкісна строфа із 9 рядків, що має вигляд октави з одним долученим рядком та наділена потрійною римою (3—6—9 рядки). Характерним є хореїчний розмір.
Децима (або еспінела, за прізвищем іспанського поета Еспінеля) -десятирядкова строфа зі сталою схемою римування аббааггддг. Перший чотиривірш має зав’язку ліричної колізії, останній — її розв’язку. Лягла в основу поеми “Енеїди Котляревського.
Онєгінська строфа (назв» утворена від назви пушкінського роману). Складається з 14 рядків написаних чотиристопним ямбом. ЇЇ схема римування — абабввггдеедєє
Деякі строфи мають усталену традиційну будову, тому їх називають твердими, непорушними, із розглянутих це терцина, тріолет секстина, октава. До них можна додати ще сонет і рондель, арабські газелі, японські танки і хокку, малайський пантум.
Сонет – чотирнадцятирядковий вірш. Ділиться на два чотиривірші (катрени) і два тривірші, написані п’ятистопним ямбом. Рими можуть бути перехресні (абаб) або кільцеві (абба).
Рондо — це п’ятнадцятирядковий вірш, побудований за принципом повторення певних рядків або слів, рим, що надає йому композиційної завершеності та стрункості. Обов’язковим елементом є наявність двох рим.

• Що таке сенкан і як він складається.
• План конспект Урок №32. Зм №7. «Тези прочитаного (художнього твору, пуб .
• Григорій Сковорода Всякому місту — звичай і права
• План конспект 10 клас «СІКСТИНСЬКА МАДОННА». КРАСА МАТЕРИНСТВА Й ВІЧНОЇ ЖІН .
• План конспект Т. Г. ШЕВЧЕНКО «ДУМКА» («ТЕЧЕ ВОДАВ СИНЄ МОРЕ. »), «ІВАН ПІД .
• «Я НЕ СПІВЕЦЬ ЧУДОВНОЇ ПРИРОДИ. » (ПРО ТВОРЧІСТЬ ПАВЛА ГРАБОВСЬКОГО)
• АНАЛІЗ ПОЕМИ «МОЙСЕЙ» «Народе мій, замучений, розбитий» (Пролог до поеми « .
• СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ
• Твір «Жити хочу! Геть думи сумні!» (заклик до боротьби за життя в поезії Л .
• Реферат на тему «Збірка Лесі Українки «На крилах пісень»
• Родові, видові та жанрові особливості художньої літератури
• Рими. Види рим
• Основи віршування
• Рідна Україна. Світ природи. Україна за часів Т. Шевченка. Розповідь про по .
• Шевченко. «Мені однаково, чи буду». Поняття про філософську лірику, силабо- .

• Календарне планування
• Дизайн та офомлення
• Контрольні роботи
• Предмети
• Інформатика 5 клас
• Ігри в школі
• Підготовка до ЗНО
• Біологія
• Презентації укр.мова 8 кл.
• Теорія української мови
• Перекази та диктанти
• Історія України 5 клас
• Історія України 7 клас
• Історія України 8 клас
• Історія України 9 клас
• Електронні книги
• Повний обсяг творів
• План-конспект
• Українська мова 5 клас
• Українська мова 6 клас
• Українська мова 7 клас
• Українська мова 8 клас
• Українська мова 9 клас
• Українська мова 10 клас
• Українська мова 11 клас
• Короткий зміст творів
• Біографії письменників
• Літературні угрупування
• Теорія літератури
• Реферати
• Виховні години, сценарії
• Всесвітня історія 9 клас
• Шкільні твори з мови та літератури
• Портрети письменників
• Українська література 5 клас
• Українська література 6 клас
• Українська література 7 клас
• Українська література 8 клас
• Українська література 9 клас
• Українська література 10 клас
• Українська література 11 клас

СТРОФІКА – СТРОФА

Строфа (грецьк. strophe — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об’єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність). Простіше кажучи, строфа — це група віршованих рядків, об’єднаних одною думкою, інтонацією, порядком римування і відокремлена від суміжних віршових сполук великою паузою. Строфа — найбільша ритмічна одиниця віршованого твору. Римо — ритмічний малюнок у кожній строфі одного вірша майже завжди однаковий, що надає стійкості ритму віршованого твору. В цьому полягає ритмотворче значення строфи. Термін „строфа” виник в античній трагедії, означав відтинок пісні, що виконувався між двома поворотами в урочистій процесії хору (обидві однаково побудовані частини називалися строфою та антистрофою). ВИДИ СТРОФ дистих пентама терцет секстина терцина септима катрен октава децима нона Класифікація строф звичайно відбувається за кількістю рядків у них. Наймінімальнішою строфою вважається двовірш (дистих), максимальною — вісімнадцятивірш, де береться за основу схема римування. Але окремі науковці (І. Качуровський, В. Марков) виділяють найпростіший вид строфи моностих (від грец. monos — один). Дослідники вважають, що українські прислів’я, приказки, загадки, примовки і таке інше чи не в переважній своїй більшості — моностихи (із внутрішніми римами або без них). Наприклад: „До булави треба голови”. „Знайшов — не скач, згубив — не плач”. „На язиці медок, а на думці льодок”. „Утішеніє, коли в кишені є”. „Сердите не буває сите”. „Сімсот соколят на одній подушці сплять”. (Соняшник). І. Качуровський вважає, що до моностихів можна відносити й „крилаті вирази” літературного походження, вирвані з контексту творів і вживані у вигляді гасел, афоризмів: Борітеся — поборете Вам Бог помагає, з вами правда. (Тарас Шевченко). Чимало лаконічних віршів — „інкрустацій” у Ліни Костенко. Є серед них і моностихи: Не живемо, а вибачаємось. Хтось завжди зазирає у вікно. Хтось потайки обнишпорює душу. Хтось на людей нацьковує юрму. Я все щось мушу, мушу, мушу! А, власне, що я винна і кому?! (Ліна Костенко). Або: Поети, не катуйте читача! То непрощенно — гріх багатослів’я. Коротко — як діагноз. І хоч трошки надії (Ліна Костенко). За допомогою більших, ніж звичайно, інтервалів між рядками, авторка підкреслює, що цей вірш складається із чотирьох строф-моностихів. Кожна з них звучить як самостійний афоризм, але заразом це — частини більшого цілого. Нерідко моностихи сусідять з іншими строфами. Дистих або двовірш — найпростіша строфа, написана будь-яким розміром, що складається з двох рядків, об’єднаних спільною римою (трапляється і неримована) та викінченою думкою з виразними ознаками лаконізму й афористичності. Дистих широко вживається як окремий твір. Схема: аа. Наприклад: Що доля нелегка — в цім користь і своя є. а Блаженний сон душі мистецтву не сприяє а (Ліна Костенко) Або: Згадала плечі і вуста, і щем, і дим. а Облиш уже цього хреста, і менше з тим. а А розум не перепиня навалу снів. б Чи хочу я цього щодня? Напевно, ні. б Якби й хотіла, все одно не вірю снам. в Світає. Люди, за вікном весна, Весна! в (Леся Романчук) Але дистихом не можна називати будь-які два рядки, виділені з вірша, хоч би й об’єднані парним римуванням. Дистихи часто бувають самостійними творами (епіграми, епітафії тощо). Зустрічаються чотиривірші з такими римуваннями, але в них найчастіше чергуються пари рядків з чоловічими та жіночими римами. Форму дистихів мали силабічні вірші. Антична поезія знала спеціальну форму двовірша — елегійний дистих. У східній поезії дистихами були так звані бейти. Терцет (італ. terzetto від лат. tertius — третій) — тривірш, трирядкова строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою: aaa, aба, ааб. Хоч тривіршова строфа була відома вже в давньогрецькій ліриці, проте в нашій поезії вона не надто поширена. Ці строфи типові лише для романського фольклору: ріторнель — в Італії, солеа в — Іспанії, ле і віреле — у Франції. Саме на базі тривіршових строф романського фольклору розвинулись такі строфи, як терцина, рондо, рондель, тріолет, сонет — вони належать до так званих канонізованих строф. Терцет має 4 різновиди: 1) усі три рядки на одну риму. Натрапляємо на такий тривірш в українському фольклорі. Схема: ааа: Добрий вечір тобі, а Зелена діброво! а Переночуй мене, молодого! а Мене, молодого, а Й коня вороного, а Й сіделечко зі злота самого! а Не переночую, а Бо славоньку чую а Та про твою голову буйную. а 2). Два рядки римуються, третій — холостий. У Франка є терцет. Схема: аба: Тричі мені являлася любов. а Одна несміла, як лілея біла, б З зітхання й мрій уткана, із обснов а Сріблястих, мов метелик, підлетіла а Купав її в рожевих блисках май, б На пурпуровій хмарці вранці сіла а І бачила довкола рай і рай! а Вона була невинна, як дитина, б Пахуча, як розцвілий свіжо гай! а 3). Два рядки римуються, третій — холостий, має риму аж в суміжній строфі: Вчора справили весілля а А сьогодні на похмілля а Ми справляєм перезву. б Що там буде — не питаю, в А сьогодні погуляю, в Поживу. б Клим бряжчить в тарілку мідну, г Гриць циганам матір рідну г Продає. д Той схопив за полу тата, е І до рук старого ката е Віддає. д (Олександр Олесь). 4). Є ще й четвертий різновид — неримований верлібровий терцет: Матінко моя рідненька! В нещасний час, у лиху годину, Ти породила мене на світ! Чи в тяжкім грісі ти почала мене, Чи прокляв мене в твоїм лоні хто, Чи лиш доля отак надо мною смієсь? Не дала ти мені чарівної краси, Не дала мені сили, щоб стіни валить, Не дала мені роду почесного. (Іван Франко). Терцет може становити окремий твір, бути строфами великого твору чи входити до складної строфи (терцину, октаву, дециму, сонет). Терцина — трирядкова строфа з особливим римуванням (аба, бвб, в). Перший рядок римується з третім, а другий — з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривірша. Отже, ряд терцин утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана „Божественная комедія” Данте Аліг’єрі, в українській поезії відомі терцини М. Рильського, П. Тичини. І. Франко написав терцинами пролог до поеми „Мойсей”: Народе мій, замучений, розбитий, а Мов паралітик той на роздорожжу, б Людським презирством, ніби струпом, вкритий! а Твоїм будущим душу я тривожу, б Від сорому, який нащадків пізних в Палитиме, заснути я не можу. б Невже тобі на таблицях залізних в Записано в сусідів бути гноєм, г Тяглом у поїздах їх бистроїзних? в Невже повік уділом буде твоїм г Укрита злість, облудлива покірність д Усякому, хто зрадою й розбоєм г Тебе скував і заприсяг на вірність? д і т. д. (І. Франко) Катрен (франц. quatrain від quatre — чотири) — чотиривірш, строфа з чотирьох рядків, що може мати такі схеми римування — аба, абба, аабб, абав, аааа. Перший тип — перехресне римування (абаб) найпоширеніший: Зеленіють жита, і любов одцвіта, а і волошки у полі синіють. б Од дихання мого тихий мак обліта, а Ніби ім’я печальне — Марія. б (В. Сосюра). Другий тип — кільцеве римування (абба): Даваймо, друже, пом’янемо тих, а Що відійшли у вічності тумани. б Їх зоряні, печальні каравани б Пливуть над світом, над життям живих. а (Людмила Скирда). Четвертий тип — перерване римування (абвб): Я тебе обгорну руками, а Поцілунками обів’ю. б А у серці на самім денці в Сховаю печаль свою. б (Дм. Павличко). П’ятий тип — катрен на одну риму (аааа): Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці, а Там гірські русалки: вільні Літавиці, а Будуть танцювати коло по травиці, а Наче блискавиці а (Леся Українка). У катрені, як правило, всі рядки приблизно однакової довжини. Окремим різновидом чотиривірша є сапфічна строфа, що складається з трьох довгих цезурованих та одного короткого рядка. Цей вид строфи створила древньогрецька поетеса Сапфо (IV ст. до н. е.). В античній літературі розрізнялися два види цієї строфи: — велика (довгі рядки — п’ять дактилів з хореями, короткий — три); — мала (довгі — чотири стопи, короткий — дві). В українській літературі частіше використовується мала сапфічна строфа. Наприклад: Земле моя, всеплодющая мати! Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені! (І. Франко). У сучасному віршознавстві катрен стосується будь-якого чотиривірша, навіть якщо він входить до таких складних строфічних структур, як, наприклад, сонет. Пентина (п’ятирядкова строфа, п’ятирядник) — строфа, що складається з п’яти рядків, що мають різні способи римування. Ця строфа нині поширена значно менше, ніж дистих і катрен, тоді як за часів Бароко успішно з ними конкурувала. Часто її використовували і в акростихах, де перші літери кожної строфи, прочитані по вертикалі, складали ім’я автора. У 2-римових пентинах можливі такі поєднання співзвуч: абаба, абааб, аббаб, аабба, аббба, аббаа, ааабб, ааббб. Наприклад: а) Садок вишневий коло хати, а Хрущі над вишнями гудуть, б Плугатарі з плугами йдуть, б Співають, ідучи, дівчата, а А матері вечерять ждуть. б (Тарас Шевченко). б) Я вчився будувать шляхи, а Тесав каміння, деревину, б І за чиїсь жахні гріхи а Тепер панахаю Вкраїну б Там, де мости і де шляхи. а (Платон Воронько). в) Ідіть! Ніхто вас не спиня, а Ідіть із ночі в сяйво дня, а Ідіть із мертвої пустелі б В краї зелені і веселі. б Ідіть, — ніхто вас не спиня. а (Олександр Олесь). Бувають і неримовані п’ятирядкові строфи. Наприклад: Скільки, скільки споминів гарячих! а Хвої запах чистий та гіркий, б Крила птиць на сонці і на хмарах, в Скрип возів, далекий обрис міста, г Вечора рожевого розлив. д (Максим Рильський). Секстина (від лат. sex — шість, секстет, шестирядкова строфа) складається з шести рядків, що мають різні способи римування: аабввб, абабвв, абабаб, абабба, абвабв, ааббвв. Наприклад: а) Було колись в одній країні а Сумний поет в сумній хатині а Рядами думи шикував; б Вони й „рівнялись”, мов піхота, в Аж тут співця взяла охота в І він їм крила подавав. б (Леся Українка) б) То була тиха ніч-чарівниця, а Покривалом спокійним, широким б Простелилась вона над селом, в Прокидалась край неба зірниця, а Мов над озером тихим, глибоким б Лебідь сплескував білим крилом. в (Леся Українка). в) На шлях я вийшла ранньою весною а І тихий спів несмілий заспівала, б А хто стрівався на шляху зо мною, а Того я щирим серденьком вітала: б Непевна путь, мій друже, в нас обох, — в Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох. в (Леся Українка). У провансальський, а потім і в новітній європейській ліриці з’являється велика секстина-вірш із шести секстин. Усі 36 рядків об’єднані двома римами. Септима, або семивірш (лат. septima — сьома) — семирядкова строфа з різним порядком рим: аббабвв, абабавв, абаббвв, абабаба, абабввб і т. д. Септима зустрічається не дуже часто, хоч теоретично багатша від попередніх строф. І. Франко у вірші „Semper tiro” (Поет завжди учень (лат.)) використав септиму з різним способом римування: Життя коротке, та безмежна штука а І незглибиме творче ремесло; б Що зразу, бачиться тобі, було б Лиш оп’яніння, забавка, онука, а Те в необнятий розмір уросло, б Всю душу, мрії всі твої виссала, в Всі сили забира і ще говорить: Мало! в Цікавий приклад септими — вірш „Settina” з циклу „Сім струн” Лесі Українки: Сім струн я торкаю, струна по струні, а Нехай мої струни лунають, б Нехай мої співи літають б По рідній коханій моїй стороні. а І, може, де кобза найдеться, в Що гучно на струни озветься, в На струни, на співи мої негучні. а Або: Не можу я без посмішки Івана а Оцю сльотаву зиму пережить. б В проваллях ночі, коли Київ спить, б а друга десь оббріхують старанно, б склепить очей не можу ні на мить, а він, як зоря, проміниться з туману, б Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.а (Василь Стус). Форма септими може вдало передавати грайливий зміст, переліково-монотонну інтонацію: Удовицю я любив, а Подарунки їй носив: а Носив сало, носив свічки, б Носив м’ясо, носив стрічки, б Носив гречку, черевички, б Носив просо, носив мак, — в Ось воно як! в (З пісні „Удовиця”, переробл. М. Кропивницьким). Восьмивірш — восьмирядкова строфа з розмаїтою системою римування. Можливі близько тисячі варіантів восьмивірша: — суцільна рима на всі 8 рядків; — шестірна і парна рими; — п’ятірна і потрійна; — різний порядок розташування рим; — використання холостих рядків, чоловічих, жіночих і дактилічних рим з різними способами їх чергування і т. д. Наприклад Покремсали життя моє на частки, а на тьмяну січку слів і суєти. б А серце виривається із пастки — а у нетрі дум, під небо самоти. б У мовчазливу готику тополі, в в труда одухотворену грозу. г Я трохи звір. Я не люблю неволі. в Я вирвуся, хоч лапу відгризу. г (Ліна Костенко) У класичній поезії є ще традиційні строфи, що становлять одночасно і строфу і закінчений твір, як, наприклад: тріолет, рондо, сонет, октава, септина. Октава (лит. octava — восьма) — восьмивірш, строфа з восьми рядків п’ятистопного або шестистопного ямба з римуванням: абабабвв при обов’язковому чергуванні окситонних та парокситонних клаузул. Іншими словами, шість рядків пов’язані двома перехресними потрійними співзвуччями, а останні два рядки мають парну риму. У перших шести рядках одна рима повинна бути жіночою, а друга — чоловічою. Октава відзначається чіткістю й закінченістю форм, звучністю, багатством рим. Октави вперше з’явилися в Італії, де ці строфи вживали Д. Бокаччо, Т. Тассо та ін. В українській поезії октави з’являються у XIX ст. Октавами пишуть звичйно цикли ліричних віршів, причому існує правило: якщо перша октава починається жіночою римою, то друга мусить розпочатися чоловічою і навпаки. Є цікавий цикл віршів „Карпатські октави” у М. Рильського. Подаємо останню строфу циклу. Приклад з жіночими й чоловічими римами: Яке ж це слово приязне: Карпати! а Його з дитинства серцем я злюбив, б У нім і грому майського розкати, а І сиза далечінь гірських шпилів, б І співанка русявого дівчати, а І голосні трембіти пастухів, б І сум утрат, і мідний поклик слави. в На цім дозвольте закінчить октави. в Останній двовірш (кЧда) враховує певну традицію, за якою в цю останню риму включається й слово октави. Приклад з чоловічими й жіночими римами: Хоч ти не будеш цвіткою цвісти, а Левкоєю пахуче-золотою, б Хоч ти пішла серед юрби плисти а У океан щоденщини й застою, б То все ж для мене ясна, чиста ти, а Не перестаєш буть мені святою, б Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки, в Як ідеал все ясний — бо далекий. в (І. Франко) Ще одним класичним різновидом восьмивірша є тріолет — стопа (і тип вірша) французького походження, що складається з восьми рядків чотиристопного ямба або хорея, причому перший рядок повторюється в четвертому та восьмому (або сьомому), а другий — у сьомому (або восьмому); від потрійного повторення рядків і назва — тріолет. У тріолеті дві рими за схемою (абба абаб). Наприклад: І ти лукавила зо мною! а Ах, ангельські слова твої б Були лиш облиском брехні б І ти лукавилазо мною! а І не тямущому мені б Затрули серце гризотою а Ті ангельські слова твої. б І ти лукавилао зо мною! а (І. Франко). Або: Я складу вам тріолет а Про поета і амура б На старий-старий сюжет а Я складу вам тріолет а На сюжет: амур — поет, а Фоном буде нам натура. б Я складу вам тріолет а Про поета і амура. б (М. Вороний). Дев’ятивірш, або нона (лат. nona — дев’ята) — рідкісна строфа з дев’яти рядків, що має вигляд октави з одним долученим рядком та наділена потрійною римою (третій, шостий, дев’ятий рядки): Я летів красивим чортом а На коні, як ворон, чорнім — а Біла піна падала, мов сніг — б Ех, до тої Чураївни, в Що клялась від третіх півнів в Пушники послать мені до ніг б Та до тієї, до такої, г Що як поведе рукою — г Солов’ї вмирають навесні! б (Борис Олійник). Строфи звичайно мають рівностонові рядки, але, щоб надати поезії більшої інтонаційної гнучкості, поети творять окремі рядки з меншою кількістю стіп порівняно з іншими. Децима (лат. decima — деята), або Еспінела (за прізвищем іспанського поета XVI ст. В. Еспінеля) — десятирядкова строфа, яка складається з одного катрена та двох терцетів (абба ввгддг, абаб вгв дгд і т. д.). Децимою написана поема І. П. Котляревського „Енеїда”. Еней був парубок моторний а І хлопець хоть куди козак, б Удавсь на всеє зле проворний, а Завзятілий од всіх бурлак. б Но греки, як спаливши Трою, в Зробили з неї скирту гною, в Він, взявши торбу, тягу дав; г Забравши деяких троянців, д Осмалених, як гиря, ланців, д П’ятами з Трої накивав. г Сонет (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, точніше з двох катренів та двох терцетів. Схеми: абаб абаб ввд еед, або абаб абаб вде вде, чи абаб абаб ввд еде. З’явився сонет у XIII ст. в Італії. Сонети писали Петрарка, Шекспір, Пушкін. В українському віршуванні відомі сонети І. Франка („Вольні сонети”, Тюремні сонети”), М. Рильського („Чернігівські сонети”, „Рибальські сонети”), М. Зерова, Б.-І. Антонича, Є. Маланюка, Д. Павличка. Дослідник літератури Й. Бехер назвав сонет „найдіалектичнішим художнім видом”, коли перший вірш містить у собі тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтез, так званий „сонетний замок”, що завершується переважно чотирнадцятим рядком (здебільшого ця „тріада” варіюється). Свого часу унікальну специфіку сонета спостеріг І. Франко: Голубочки, українські поети, а Невже вас досі нікому навчити, б Що не досить сяких-таких зліпити б Рядків штирнадцять, і вже й є сонети? а П’ятистоповий ямб, мов з міді литий б Два з чотирьох, два з трьох рядків куплети, а Пов’язані в дзвінкі рифмові сплети, — а Лиш те ім’ям сонета слід хрестити. б Тій формі й зміст най буде відповідний; в Конфлікт чуття, природи блиск погідний в В двох перших строфах ярко розвертаєсь. г Страсть, буря, гнів, мов хмара піднімаєсь, г Мутить блиск, грізно мечесь, рве окови, д Та при кінці сплива в гармонію любови. д Внутрішня гнучкість сонетної форми тяжіє до постійного оновлення канону. Вже В. Шекспір застосовував три чотиривірші та двовірш. Не спонукай мене, щоб я твою а Виправдував неправду і образу. б Убий мене безжалісно й відразу б Без хитрощів, в одкритому бою а Скажи, що іншу ти любов зустріла, в Лише очей від мене не ховай. г Хай твого погляду убивчі стріли в Мене, беззбройного, разять. Нехай! г Твоїх очей мені вже сила знана: в Блаженство в них з трутизною злилось. д І, може, їх відводиш ти, кохана, в Щоб ними вбити іншого когось. д Не треба жалощів. Хай любі очі е Мене уб’ють — я смерть прийму охоче. е (Вільям Шекспір) Крім цього, є ще неканонічні форми сонета: — „хвостаті сонети” („сонет з кодою”), тобто з додатковим рядком; — перевернуті сонети, що починаються двома тривіршами; — суцільні — побудовані на двох римах; — „безголові” — з одним чотиривіршем і двома тривіршами; — „кульгаві”, в яких останні рядки чотиривіршів усічені; — напівсонети — один чотиривірш і один тривірш. Віршовий твір з п’ятнадцяти сонетів зветься вінком сонетів. Рондо (від франц. rond — круглий) — вірш, побудований на принципіповторення певних рядків або слів, рим тощо, що ніби „заокруглюють” його форму; складається вірш з 8—15 рядків і всі рядки обов’язково об’єднуються двома римами. Схема: абба ббаб баб ааба баа: Соловейковий спів на весні а Ллється в гаю, в зеленім розмаю, б Та пісень я тих чуть не здолаю, б І весняні квітки запашні а Не для мее розквітли угаю, — б Я не бачу весняного раю; б Тільки співи та квіти ясні, а Наче казку дивну пригадаю — б У сні. а Вільні співи, гучні голосні а В ріднім краю я чути бажаю, — б Чую скрізь голосіння сумні! а Ох, невже в тобі, рідний мій краю, б Тільки й чуються вільні пісні — а У сні. а (Леся Українка. „Rondeau”). Рекомендована література: 1. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ „Академія”, 1997. 2. Гром’як Р. Т. Вивчення елементів теорії літератури. — Тернопіль: Підручники & посібники, 1998. 3. Волкова Т. С. Проблема жанра в лирике. — Львів: Світ, 1991. 4. Качуровський І. Строфіка. — К.: Либідь, 1994. 5. Безпечний І. Теорія літератури. — Торонто: Молода Україна, 1984. 6. Ткаченко А. Мистецтво слова. — К.: Правда Ярославичів, 1998.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.

Строфа. Види строфічної побудови
Поетична фоніка
Поетична стилістика й її завдання

1. Дворядкова строфа є найменшою, що складається з двох рядків, об’єднаних парною римою (аа). Напр.:

Твердиня темно-синя, дальній ліс а

Над обрієм чоло своє підніс. а

(М. Орест, «Твердиня темно-синя»)

2. Трирядкова строфа (терцет), що складається з трьох рядків, і всі три або два з них римуються між собою (ааа, аба, ааб):

Де ти, мавко, гоцулятко, а

Немовлятко, янголятко, а

В лісі темному знайшла? б

(О. Олесь, «На зелених горах»)

3. Терцина — трирядкова строфа з особливим римуванням (аба, бвб, в). Перший рядок римується з третім, а другий з першим і третім рядком наступної строфи. Замикає твір (або розділ) віршовий рядок, що римується з середнім рядком останнього тривіршу. Отже, ряд терцин утворює безперервний ланцюг рим, що йде крізь увесь твір. Так написана «Божественна комедія» Данте Аліґ’єрі. В українській поезії терцинами І. Франко написав пролог до поеми «Мойсей». Відомі також терцини М. Рильського (початок поеми «Марина»), П. Тичини («Перше знайомство»)

та інших поетів.

Звернімося до прикладу:

В путі життя, на середині саме, а

Я опинився в пралісі густому б

І йшов наосліп нетрями-ярами. а

Аж моторошно робиться самому, б

Коли згадаю праліс той заклятий, в

Бір непрохідний в мороці страшному! б

Зі смертю лиш це можна порівняти. в

(Данте, «Божественна комедія»,

пер. П. Карманського та М. Рильського)

4. Чотиривірш (катрен) — найпоширеніша строфа, що може мати чотири схеми римування (абаб, абба, аабб, абав). На практиці перший випадок: перехресне римування — найпоширеніший.

Гаптує дівчина й ридає — а

Чи то ж шиття! б

Червоним, чорним вишиває а

(П. Тичина, «Гаптує дівчина»)

Другий тип — кільцеве римування:

А на воді в чиїйсь руці а

Гадюки пнуться. Сон. До дна. б

Війнув, дихнув, сипнув пшона — б

І заскакали горобці. а

(П. Тичина, з циклу «Енгармонійне — Дощ»)

Третій тип — суміжне римування:

Дише тишею долина, а

Йде березняком дівчина; а

Вбачить клечання — ламає, б

Стріне квітку — вириває. б

Четвертий тип — перерване римування:

Нагулялося по небу а

Весняному сонце, б

Зазирає надобраніч в

У низьке віконце. б

(П. Куліш, «Коло колодязя»)

5. Станси — невеликий ліричний вірш, який складається з чотирирядкових строф, що кожна з них відмежована від інших як змістом (має в собі закінчену думку), так і формою (закінчений синтаксичний період), а всі строфи об’єднані одною темою. Схема рим однакова в усіх строфах продовж віршу. Прекрасні зразки стансів дали в західньоевропейській поезії Ґете і Байрон, а в нашій І. Франко і М. Рильський:

Дівчино, моя ти рибчино,

Дівчино, кохання моє,

Ти мого страждання причино,

Скарбнице, що щастя дає!

Обоє підемо, обоє,

В далеку мандрівку життя,

Нічого не страшно з тобою,

Бо ти чудодійне дитя.

Ти стрілиш очима — і горе

Розвієсь, мов мла на версі:

Всміхнешся — й розбурхане море

Поклониться твоїй красі.

6. П’ятирядкова строфа складається з п’яти рядків, що мають різні способи римування (аабба, аббаб, абааб. ):

а) Ідіть! Ніхто вас не спиня, а

Ідіть із ночі в сяйво дня, а

Ідіть із мертвої пустелі б

В краї зелені і веселі. б

Ідіть, — ніхто вас не спиня. а

(О. Олесь, «Ідіть! Ніхто вас не спиня. »)

б) Садок вишневий коло хати, а

Хрущі над вишнями гудуть, б

Плугатарі з плугами йдуть, б

Співають, ідучи, дівчата, а

А матері вечерять ждуть. б

(Т. Шевченко, «Садок вишневий коло хати»)

7. Шестирядкова строфа (секстина) часто поєднує в собі катрен з перехресним римуванням і двовірш з парним римуванням (абабвв), складена п’ятистоповими ямбами:

На шлях я вийшла ранньою весною а

І тихий спів несмілий заспівала, б

А хто стрівався на шляху зо мною, а

Того я щирим серденьком вітала: б

Непевна путь, мій друже, в нас обох, — в

Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох. в

(Леся Українка, «Мій шлях»)

Можливі й інші способи римування всередині секстини — абабаб), коли шестирядкова строфа уподібнюється подовженому чотиривіршеві:

Упали приморозки ранні а

На молоду озимину. б

Берези в білому убранні а

Гудуть мелодію сумну. б

В ці дні, задумливо-багряні а

Я свого серця не збагну. б

(Д. Загул, «Бабине літо»)

Бувають секстини й з суміжним римуванням. Тоді строфа становить ніби об’єднання трьох двовіршів:

І рідний гай, і рідний лан, а

І за дібровою майдан, а

І хвилі нив, і сонний колос, б

І понад лугом пісні голос — б

І надо всім — таємний жаль — в

Степів німих німая даль. в

(М. Філянський, «І рідний гай»)

Часто зустрічаються в українському віршуванні секстини з тернарним (потрійним) римуванням (аабввб):

Було колись в одній країні а

Сумний поет в сумній хатині а

Рядами думи шикував; б

Вони й «рівнялись», мов піхота, в

Аж тут співця взяла охота в

І він їм крила подавав. б

8. Семирядкова строфа порівняно вживається рідко. Ось приклад такої строфи з римуванням (абаббвв):

Зима вродилась над землею а

І котиться в далечину. б

Червоно-жовті смуги глею, а

І жита памолодь ясну, б

І дах похилений до сну, б

І твій рукав, моя хороша, в

Зірчаста покрива пороша. в

9. Октава (від лат. octo — вісім) — восьмирядкова строфа п’ятистопового (рідше — шестистопового) ямба з твердим римуванням (абабабвв). Перших шість рядків пов’язані двома перехресними римами, а два останні — парною римою. В перших шести рядках не може бути одноманітних рим: одна рима мусить бути жіноча, а друга чоловіча або навпаки. Своїм ритмом октава придатна і для невеликих ліричних віршів, і для поем.

Приклад з чоловічими й жіночими римами:

Хоч ти не будеш цвіткою цвісти, о

Левкоєю пахуче — золотою, б

Хоч ти пішла серед юрби плисти о

У океан щоденщини й застою, б

То все ж для мене ясна, чиста ти, а

Не перестаєш буть мені святою, б

Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки, в

Як ідеал все ясний — бо далекий. в

(І. Франко, «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти»)

Приклад із жіночими й чоловічими римами:

Я знав тебе маленькою різвою, а

І буде вже тому з півсотні літ; б

Ми бачили багацько див з тобою, а

Ми бачили і взнали добре світ. б

Боролись ми не раз, не два з судьбою, а

І в боротьбі осипався наш цвіт. б

Од світу ми прегордого відбились, в

Да в старощах ще краще полюбились. в

(П. Куліш, «Чолом доземний моїй»)

Практично часто зустрічаються восьмирядкові строфи з іншою побудовою, ніж октава. Найчастіше восьмирядкова строфа — це чотирирядкові строфи (катрени) з перехресним, парним і перерваним римуванням:

Я так люблю твої дороги,

Моя Україно сумна!

Ти на груді моїй, мов рана.

О, як залізно вірю я,

Що час визволення настане,

І шабля золота моя,

Мазепи, гетьмана Івана,

Над трупом ката засія!

Тут поет творить восьмирядкову строфу з двох катренів, притому перший з них має перерване римування, а другий — перехресне. Проте ці два катрени неподільно об’єднані і змістом і римою (я-моя-засія) в єдину строфу.

10. Дев’ятирядкова, десятирядкова (наприклад, «Енеїда» Котляревського), дванадцяти- рядкова (напр., Франка: «Весно, що за чудо ти твориш в моїй груди»), а також строфи більшого обсягу в сучасному українському віршуванні практично не зустрічаються.

Строфи звичайно мають рівностопові рядки, але, щоб інколи надати поезії більшої інтонаційної гнучкості, поети творять окремі рядки з меншою кількістю стоп порівняно з іншими. Розташування цих рядків у строфі дуже розмаїте. І що більше відрізняється довжина такого рядка від середньої довжини рядка у строфі, то яскравіше і вимовніше він виступає серед інших. В цьому велику роль відіграють також рими, підкреслюючи неспівмірність віршових рядків. Ось на зразок одна така строфа:

Чому являєшся мені У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі ?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне

Займається, і знову тоне У тьмі?

(І. Франко, «Зів’яле листя»)

Також можливе виділення довших рядків на тлі коротких:

Вранці-рано на світанку

Я співав тобі веснянку,

Я тебе, немов коханку, в ясних мріях уявляв;

На душі було так чисто.

Я з тих мрій знизав намисто

І тобі, кохане місто, я намисто те віддав.

В класичній поезії є ще особливої форми вірші, що становлять рівночасно строфу і закінчений твір, як, наприклад: тріолет, сеттина, рондо, сонет та інші.

11. Тріолет — стопа (і тип віршу) старофранцузького походження. Складається з восьми рядків чотиристопового ямба або хорея, притому перший рядок повторюється в четвертому та восьмому (або сьомому), а другий — у сьомому (або восьмому); від потрійного повторення рядків і назва — тріолет. У тріолеті дві рими за схемою (абба, абаб):

Перший тріолет в українській літературі створив О. Бодянський і датується 1831 роком.

12. Сеттина — відміна семирядкової строфи — септими, з різними видами римування (аббавва, аббабвв, абабавв та інші):

Сім струн я торкаю, струна по струні, а

Нехай мої струни лунають, б

Нехай мої співи літають б

По рідній коханій моїй стороні. а

І, може, де кобза найдеться, в

Що гучно на струни озветься, в

На струни, на співи мої негучні. а

(Леся Українка, «Settina»)

13. Рондо (від фр. rond — круглий) — вірш побудований на принципі повторення певних рядків або слів, рим тощо, що ніби «заокруглюють» його форму; складається вірш від 8-15 рядків і всі рядки обов’язково об’єднуються двома римами (аббаббабаабабаа):

Соловейковий спів на весні а

Ллється в гаю, в зеленім розмаю, б

Та пісень я тих чуть не здолаю, б

І весняні квітки запашні а

Не для мене розквітли у гаю, — б

Я не бачу весняного раю; б

Тільки співи та квіти я сні, а

Наче казку дивну пригадаю — б

Вільні співи, гучні голосні а

В ріднім краю я гути бажаю, — б

Чую скрізь голосіння сумні! а

Ох, невже в тобі, рідний мій краю, б

Тільки й чуються вільні пісні — а

(Леся Українка, «Rondeau»)

14. Сонет — це цілий вірш з чотирнадцяти рядків, розділених на чотири строфи: дві — по чотири рядки (два катрени) і дві — по три рядки (два терцети). Розмір віршу в сонеті — звичайно п’ятистоповий або шестистоповий ямб. Перші дві строфи сонета — чотиривірші об’єднані двома римами (абба, абба) або (абаб, абаб); а другі дві (терцети) — мають три рими в комбінаціях (ввг, дгд) або (ввг, ддг). Можуть бути й інші способи розташування рим, хоч звичайно додержуються правила: коли в чотиривіршах перехресне римування, то в тривіршах поясне і навпаки. Велике значення має внутрішня композиція сонета. Перший чотиривірш є зав’язкою з визначенням головної теми віршу; в другому чотиривірші розвішається те, що висловлено в першому; обидва чотиривірші створюють піднесення. За цим починається спадання теми: у першому тривірші накреслюється розв’язка її, а в другому тривірші швидко відбувається завершення розв’язки, що висловлюється в останньому рядку. Слова в сонеті не можуть повторюватися. Ось зразок канонічного українського сонета:

Орел могучий на вершку сніжному а

Сидів і оком вздовж і вшир гонив, б

Втім схопився і по снігу мілкому а

Крилом ударив і в лазур поплив. б

Та груду снігу він крилом відбив, а

І вниз вона по склоні кам’яному б

Котитись стала — час малий проплив, а

І вниз ревла лавина дужче грому. б

Так Котляревський у щасливий час в

Вкраїнським словом розпочав співати, г

І спів той виглядав на жарт не раз! в

Та був у нім завдаток сил багатий, г

І вогник, ним засвічений, не згас, в

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати. г

(І. Франко, «Котляревський»)

Проте великі поети, як М. Зеров, М. Рильський, вносили трохи відмінну, порівняно з попереднім сонетом, побудову в схему римування:

Князь Ігор очі до зеніту звів а

І бачить: сонце під покровом тьмяним. б

О, земле рідна! Ти — за шолом’яном, б

І горе чорний накликає Див. а

Та не вважає князь на віщий спів: а

«Нум, русичі, славетні дні спом’янем, б

Покажем шлях кощеям препоганим б

До лукомор’я голих берегів!» а

А любо Дону шоломом зачерпти. в

Одважний князю, ти не знаєш смерти: в

Круг тебе гуслі задзвенять, тебе г

Від забуття врятують і полону. д

В стременах став, зорить. А кінь гребе г

І ловить ніздрями далеку вогкість Дону. д

Сонет виник у 13 ст. (епоха Ренесансу) в Італії. Розвиток його зв’язаний з іменем Данте й особливо Петрарки. В Англії (17 ст.) цикл сонетів написав Шекспір. Сонети зустрічаємо також в українській літературі в А. Метлинського, Л. Боровиковського, М. Шашкевича, І. Франка, Л. Українки, А Кримського, П. Тичини, М. Зерова, М. Рильського та інших поетів. Справжнім майстром і основоположником канонічного українського сонета знавці літератури вважають І. Франка, а сонет «Котляревський» — першим зразковим твором цієї форми. Неодноразово відзначали дослідники-знавці поезій І. Франка, що його сонети, крім композиційної стрункості, мають ще особливий сонетний тон і ритм, яким характеризуються лише великі майстри і коріння якого заховане у досконалому володінні ямбом.

І. Франко написав багато сонетів, що увійшли до циклів: «Осінні думи», «Вольні сонети», «Тюремні сонети» й до збірок поезій різних років.

Віршовий твір з п’ятнадцяти сонетів зветься вінком сонетів. Це дуже складна форма, що зустрічається у віршуванні М. Жука, В. Бобинського, Б. Грінченка.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.