Біоетанол. Стан та оцінка галузі в Україні

2022 рік показав, що в Україні, не дивлячись на тотальний лобізм імпортерів російських нафтопродуктів, таки сформувалась дієва галузь енергонезалежності з лаконічню назвою — «біоетанольщики».

В момент повної відсутності пального саме біоетанольні заводи дали можливість десяткам тисяч українців врятуватись від окупантів.

В даній статті ми коротко проаналізуємо що це за така галузь, де вона з’явилась і які у неї перспективи?

Почнемо з найактуальнішого.

Чи виробляємо ми біоетанол?

Станом на 2022-й рік потужності виробництва біоетанолу в Україні вже складають — 381 тис. т на рік. З них потужності, які знаходяться на відстані понад 200 км від зони бойових дій — 282 тис. т. Відповідне обладнання встановлено вже на 22-х агропідприємствах. І така цифра вражає.

Згідно з опитуванням, проведеним «Українською асоціацією виробників біоетанолу», виробництво складало у 2019-му році близько 80 тис. т, у 2020 — 73 тис. т, у 2021 — 77 тис. т.

Хто є виробниками біоетанолу?

Біоетанольні заводи входять в систему локальних кластерів переробки буряку та кукурудзи й органічно доповнюють екосистему створення високої доданої вартості — поле → цукровий завод → біоетанольний завод → біогазова станція → виробництво добрив або поле → біоетанольний завод → птахофабрика → біогазова станція → виробництво добрив.

Скільки даного продукту ми імпортуємо?

Експорт в зазначені роки здійснювався майже виключно до країн ЄС.

Використання квоти на експорт до ЄС спирту етилового (СN2207 та СN2208) в 2019-2022 рр. (т)

(за даними митної системи TARIC)

Експорт

27518

24786

6083

Як бачимо, динаміка вражає: у 2020 р. ми навчились відкривати «євродвері» і почали стрімко нарощувати експорт.

Що гальмує розвиток експорту?

Стримуючими факторами залишаються внутрішні регулятивні правила в країнах ЄС які мають технічно-протекціоніський характер, відмінність розмірності колій (українська залізнична колія ширша європейської).

Загальна безмитна квота на експорт біоетанолу до ЄС була 100 тис. т. Це чи не єдина «аграрна» квота, яка ніколи не використовувалася повністю. Проте, динаміка 2022 року давала обнадійливі цифри, що експорт зросте до 60 тис. т, оскільки лише в січні було експортовано майже 5 тис. т — більше, ніж за весь 2018-й рік. Наразі квоту тимчасово скасували.

Військова агресія зруйнувала відпрацьовані логістичні маршрути експорту біоетанолу через порти країн Балтії. Експортери шукають можливості відновлення експорту через колаборації з імпортерами пального, заповнюючи пусті місткості бензовозів при поверненні їх до країн ЄС.

Скільки біоетанолу споживає саме Україна?

Внутрішнє споживання біоетанолу, за оцінками «Української асоціації виробників біоетанолу» складало (тис. т):

Цифри у 2022 році не озвучуються із зрозумілих причин, але вони позитивно високі.

Цікаво відмітити, що через війну, споживачами етанолу стали не лише «бензинщики», а й підприємства основної хімії та нафтогазодобувні підприємства.

Яка ситуація в законодавстві? Чи підтримує якось держава свою біоенергонезалежність?

Ні. Ні. і ще раз ні. Мало того, скасовуючи акцизи на пальне, законотворці випадково чи зумисно пролобіювали зниження акцизів на все, крім біопалив. Парадокс, але в минулому році Україна була єдиною країною світу, де акциз на екологічне пальне був вищим, ніж на традиційне. Восени помилку виправили, але і довоєнні пільги не повернули.

Основну шкоду нашим інвесторам приносить інституційна надбудова контролерів, які зобов’язані перевіряти виробництво на всіх технологічних етапах. Кожен відпуск продукції й виробництво можливі лише за умови згоди податкових інспекторів акцизного складу, що створює колосальні корупційні та інституційні ризики.

Механізм переміщення з використанням гарантійних векселів на повну ставку акцизного податку на спирт етиловий сильно ускладнює купівлю товару паливними компаніями.

Лобі імпортерів блокують стимулююче оподаткування альтернативних палив та впровадження обов’язкового додавання біокомпонентів відповідно до євродиректив.

Важливим елементом до розвитку біоетанолу стала демонополізація і приватизація спиртової галузі, яка наразі продовжується. Вплив тіньових сил, які лобіювали унеможливлюючу регуляцію за будь-яких урядів швидко нівелюється із появою нових ефективних власників.

Які перспективи біоетанольної галузі?

Військова агресія змусила державу переглянути роль і місце біоетанолу в системі національної енергобезпеки. Ведеться інтенсивна робота по проведенню дерегуляції та імплементації стимулів до впровадження.

Наразі паливні компанії й агрохолдинги ведуть інтенсивне вивчення можливостей створення власних заводів комплексної переробки агросировини, одним з елементів яких є біоетанол. 2023й обіцяє принести запуск щонайменше 4х нових чи реконструйованих заводів.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Дізнавайтесь першими найсвіжіші новини агробізнесу України на нашій сторінці в Facebook, каналі у Telegram, підписуйтесь на нас у Instagram або на нашу розсилку.

Удари по НПЗ Росії: експерт розповів, скільки нафтопереробних заводів є у РФ

Ігор Козій зазначив, що найбільш потужний НПЗ в Росії знаходиться в Омську.

Козій заявив, що ціллю для Сил оборони має стати не лише знищення НПЗ, а й знищення їх інфраструктури / колаж УНІАН, скріншот з відео

Російсько-українська війна триває і Сили оборони продовжують завдавати потужних ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі.

“За різними підрахунками, (в РФ є налічується – УНІАН) приблизно 32 великих нафтопереробних заводи та близько 80 дрібних різного рівня потужності. Щоб ми правильно зрозуміли, Рязанський нафтопереробний завод, його потужність 17 мільйонів тонн на рік. Найбільш потужний у Росії – це Омський завод, який має можливості переробляти 22 мільйони тонн нафти на рік”, – розповів військовий експерт Інституту євроатлантичного співробітництва Ігор Козій в ефірі Київ 24.

Крім того, він додав, що ціллю для Сил оборони має стати не лише знищення цих НПЗ, а й знищення інфраструктури, якою вони користуються.

“Ми маємо усвідомити, що треба зробити так, щоб інфраструктура за Уралом не могла допомагати інфраструктурі, яка знаходиться в європейській частині. Для цього треба руйнувати мости, ми це бачимо. Більша їх частина знаходиться в європейській частині країни”, – пояснив Козій.

Удари сил оборони по російських НПЗ – останні новини

Протягом останніх тижнів Сили оборони завдали удари дронами по низці російських нафтопереробних заводах. Наприклад, внаслідок ударів безпілотниками, пошкоджено установку, яка забезпечує понад 50% виробництва НПЗ “Лукойла” у Нижегородській області.

Наприкінці лютого очільник СБУ Василь Малюк наприкінці лютого заявив, що за останні два місяці багато нафтопереробних потужностей ворога було успішно вражені. Таким чином Україна на третину скоротила експорт нафтопродуктів з РФ. 55% їх військового бюджету це і є валютна виручка від експорту нафтопродуктів.

Напередодні стало відомо, що Сили оборони завдали удари відразу по трьох НПЗ на території РФ – в Рязані (Татарстан), у Кстово (Нижегородська область) та Кірішах (Ленінградська область).

Вас також можуть зацікавити новини:

Кому і коли росіяни продавали бізнес в Україні

За останні два тижні одразу дві великі російські компанії повідомили про продаж заводів в Україні. «РусАл» завершує продаж Миколаївського глиноземного заводу, а «Северсталь» нарешті позбавилася метизного заводу в Дніпрі. Ми згадали коли і як відбувались інші подібні оборудки, у результаті яких частка російського капіталу в Україні суттєво зменшилася

Російська металургійна компанія «Северсталь» заявила про продаж українського заводу «Дніпрометиз» (Дніпро). Він демонструє добре завантаження виробничих потужностей та стабільні фінансові показники. Водночас із російськими підприємствами “Северстали” завод операційно не пов’язаний», — повідомила прес-служба російської компанії.

Уперше про можливість продажу цього активу росіяни заявили в грудні 2014 року, а трохи більше як через рік перекинула його акцій на маловідомий офшор Dealzone Holding Ltd. Утім, хто саме став власником заводу, не повідомляється.

Наприкінці минулого тижня об’єднана компанія «РусАл» (Росія, контролюється Олегом Дерипаскою, Віктором Вексельбергом та іншими бізнесменами) також продала найцінніший актив в Україні. Це ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (МГЗ, Миколаївська область), на якому видобувається сировина для алюмінієвих підприємств у Росії.

«Glencore [. ] отримує акціонерний контроль за активами в алюмінієвій галузі в Україні. У право власності українськими підприємствами [. ] Glencore вступить найближчими днями», — ідеться у відповіді прес-служби ОК «РусАл» на запит Громадського.

Пізніше інформаційні агенції з посиланням на працівників заводу повідомляли, що там уже міняють вивіски.

Два з половиною роки тому російська компанія вже втратила залишки одного активу — суд повернув у власність держави понад 68% акцій ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат». Нині росіяни намагаються відсудити його в міжнародних інстанціях.

Через санкції проти окремих бізнесменів і компаній з РФ та охолодження відносин загалом, російський капітал дедалі частіше йде з України.

Швидка реакція

Одними з перших пішли російські нафтові компанії. Ще в серпні 2014 року «Лукойл» домовився продати мережі автозаправок (далі АЗК), нафтобази та майже все інше українське майно маловідомій у нас австрійській компанії AMIC Energy.

У перші місяці після продажу деякі експерти вважали, що це — робота під прикриттям, бо австрійці викупили в росіян активи ще в декількох країнах Європи. Але донині не з’явилося жодних підтверджень конспірологічних теорій — «just business».

У грудні 2016 року мережі АЗК та нафтобаз позбулася «Роснефть», яка працювала під брендом «ТНК-Україна». Угода також стосувалась одного з найбільших вітчизняних нафтопереробних заводів у Лисичанську, проте він, на жаль, не працює кілька років

Покупцем став швейцарський нафтотрейдер Glusko, контрольований бізнесменом Нісаном Моісеєвим. Проте ЗМІ пов’язують його успіхи добрими стосунками з кумом Володимира Путіна Віктором Медведчуком.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Путін та посередники»: розслідування про статки російського президента

У цій галузі було ще дві великі угоди.

Перша — це продаж нафтопродуктопроводу «Прикарпатзахідтранс» у грудні 2015 року. Російська «Транснефть» продала його швейцарській International Trading Partners AG. Нині трубопровід є одним з головних маршрутів постачання дизельного пального з Росії в Україну.

Друга — продаж «Лукойлом» у лютому 2017 року останнього великого активу в Україні — хімічного заводу «Карпатнафтохім» (Калуш, Івано-Франківська область). Його придбали екс-топ-менеджер «Лукойлу» Ільхам Мамедов та український бізнесмен Ігор Щуцький. У червні 2017-го, після п’ятирічної перерви, підприємство поновило роботу.

Автозаправка мережі «Лукойл» у Києві, архівне фото, 25 квітня 2014 року Фото: Гліб Якимов/УНІАН

Сталева сировина

Другий найбільший сектор економіки, де присутність росіян різко зменшилася, — гірничо-металургійний комплекс України.

Так, група «Евраз» (її контролюють російські бізнесмени Роман Абрамовіч, Олександр Абрамов та Олександр Фролов) у 2016 році почала продаж «Євраз Южкокс» (Кам’янське, Дніпропетровської область). Останній платіж мав надійти до кінця серпня цього року. Проте в прес-службі на запит Громадського сьогодні відповіли, що наразі “Євраз Южкокс” все ще входить у структуру компанії.

Другий актив «Евраз» — гірничо-збагачувальний комбінат «Суха Балка» (Кривий Ріг) — придбав харківський бізнесмен Олександр Ярославський, який має дружні стосунки з Романом Абрамовічем.

Разом з тим уже кілька років триває продаж ще одного українського коксохімічного заводу групи «Евраз» — «Дніпровського КХЗ» (Кам’янське). Відомо, що росіяни давно перекинули його акції на споріднену компанію, а фінальним покупцем має стати «Метінвест Холдінг» Ріната Ахметова й Вадима Новінського, що підтверджувало керівництво компанії. Але Антимонопольний комітет України поки що на це не погодився.

Також у жовтні 2017-го відбулися зміни серед акціонерів «Південного гірничо-збагачувального комбінату». Власники пояснюють це спрощенням структури власності. Нагадаємо, що він на рівних умовах контролюється акціонерами групи «Евраз» та «Метінвестом».

Єдиний актив, щодо якого «Евраз» поки не ініціював змін, — «Євраз Дніпровский металургійний завод» (Дніпро).

Серед металургійних активів також варто відзначити контрольну частку росіян у корпорації Індустріальна Спілка Донбасу (ІСД), та майже 50% у металургійному комбінаті «Запоріжсталь», контрольованому групою інвесторів, яких фінансував російський «ВнешЭкономБанк».

Підприємство коксохімічної промисловості «ЄВРАЗ Южкокс» у місті Кам’янське Фото: Viktor Mácha

Харківський інвестор

За останній рік харківський бізнесмен Олександр Ярославський став власником декількох активів, які раніше належали росіянам. Це не лише «Суха Балка». Першим українізованим активом став «Харківський тракторний завод» (Харків), що раніше належав австрійцеві Зігфріду Вольфу — голові ради директорів компанії «Русские машины» Олега Дерипаски. Це вказувало на те, що реальним власником міг бути саме російський бізнесмен. Після низки гучних скандалів, у квітні-2016-го Ярославському вдалося стати власником заводу, а на початку 2017-го — відновити його роботу.

Крім того, у квітні його інвесткомпанія придбала великого гравця на страховому ринку. «Стало нудно, ось і купили ІНГО», — так прокоментував Ярославський купівлю «ІНГО Україна». Цікаво, що до липня 2015-го компанія належала російській ІНГО все того ж Олега Дарипаски. Її продали групі з 14 невідомих європейських інвесторів.

Також харківський бізнесмен заявляв, що зацікавлений придбати українську «дочку» одного з російських держбанків.

Харківський тракторний завод Фото: Андрій Марієнко/УНІАН

Фінанси

Першими фінансовий ринок України залишили страховики. Крім ІНГО, це «Росгосстрах», який у серпні-2014 продав страхову компанію «Провідна» консорціуму інвесторів, очолюваних люксембурзьким інвестфондом. Тоді ж відбулася й зміна менеджменту, який раніше переважно складався з російських фахівців.

Однак, перелік успішних оборудок у фінансовому секторі на цьому майже завершується.

Навколо «дочок» російських державних банків цьогоріч вирував справжній шквал емоцій. За три роки вони так і не спромоглися залишити Україну. Хоча й дуже хотіли. У «ВнешЭкономБанка» залишився «Промінвестбанк», у «ВнешТоргБанка» — «ВТБ Україна» та «БМ Банк», у «Сбербанка Росії» — «Сбербанк», поза тим, до останнього часу, — невеличкий «VS Банк» (Львів). Саме він першим перейшов до рук українського бізнесу — наприкінці вересня дозвіл від контролюючих органів на його придбання отримав Сергій Тігіпко.

А ось інші російські банкіри все ще чекають на рятівника. Ним міг би стати і Олександр Ярославський, або білорусько-латвійсько-британські бізнесмени з російським корінням, та навіть вітчизняні забудовники. Але ніхто з них так і не підтвердив своїх намірів й не отримав погодження від Національного банку України.

В інших секторах економіки більш-менш значущої присутності російського капіталу і не було. Хіба що можна згадати тютюнового монополіста «Тедіс Україна» (раніше — «Мегаполіс Україна»). За часів Віктора Януковича компанія входила в групу «Мегаполіс» російського бізнесмена Ігоря Кесаєва. Але цьогоріч його представники заявили, що росіянин не має бізнесу в Україні з 2015 року. Нині бенефеціари тютюнового дистрибутора — двоє британців та одесит Борис Кауфман.

Черга в банкомат біля відділення «Промінвестбанку» у Києві, архівне фото Фото: Володимир Гонтар/УНІАН

Мімікрія

Цікавий спосіб захисту бізнесу від переслідувань за національною ознакою обрали деякі бізнесмени — вони отримали українських паспорт. Ще за часів Януковича це зробив нардеп Вадим Новінський (металургія, нерухомість, видобуток газу, машинобудування тощо), а в травні 2016 року — Костянтин Григоришин, який має інтереси в енергетиці та машинобудуванні.

Російська «АФК «Система» Володимира Євтушенкова, що контролює оператора мобільного зв’язку МТС, з жовтня 2015 року працює в Україні під міжнародним брендом Vodafone.

Осібно тримається ABH Holdings SA («Альфа Груп») Михайла Фрідмана, Германа Хана, Олексія Кузьмічова та інших бізнесменів. Вона володіє двома великими банками («Альфа Банк Україна» та «Укрсоцбанк»), страховою компанією «Альфа Страхування», контролює оператора мобільного зв’язку «Київстар» та опосередковано володіє часткою оператора lifecell, працює в лотерейному бізнесі тощо.

Чим вони особливі? Ключові акціонери позиціонуються, не як росіяни, а як громадяни Ізраїлю з українським корінням, що проживають у Лондоні. Зокрема Фрідмана називають уродженцем Львова, а Хана — колишнім киянином.

Тож частка російського бізнесу в Україні стрімко тане. В останні роки новими власниками ставали або маловідомі європейські компанії, або вітчизняні бізнесмени, що мали давніх друзів у Росії.

Поява глобального трейдера Glencore в акціонерах українського заводу може зламати цю традицію. Проте одночасно у швейцарців та Дерипаски відбувається інша угода, згідно з якою Glencore виходить з акціонерів «РусАл» та отримує частку в бізнесі росіянина. Тому новий власник Миколаївського ГЗ найпевніше продовжить постачати сировину на переробні заводи «РусАлу» без загрози наразитися на санкції від України. Бо це буде не маловідомий, а всесвітньовідомий трейдер.