Синдром подразненого кишківника: симптоми та лікування

Пік захворюваності припадає на молодий працездатний вік 30-40 років. У пацієнтів з СРК досить високий показник спадкових психосоматозів. Такого роду патологія мала місце у 70% родичів 1,2 і 3 ступені споріднення.

За деякими даними у 85% пацієнтів з СРК в перші роки життя зазначалося наявність шлунково-кишкового варіанту дитячої невропатії (анорексія, часті відрижки, тривалі періоди послаблень стільця або запори).

Це функціональний розлад кишківника, що характеризується болем в животі через функціональні зміни нервових сплетень кишківника та перистальтики кишок, попри те, що у хворого немає ніяких відхилень за результатами клінічних тестів. Також при цьому синдромі виникає також загальний дискомфорт в животі, що полегшується дефекацією.

Цікавий факт, що хворі СРК в дитячі роки, саме під час захворювань, частіше отримували підвищену увагу, турботу і подарунки від батьків. І надалі у цих пацієнтів простежується тенденція використовувати хворобу як фактор, який звільняє їх від розв’язання життєвих проблем, як засіб привернути до себе увагу і турботу.

Лікувати синдром подразненого кишківника важко

Симптоми синдрому подразненого кишківника

СРК – це не діагноз, це просто сукупність симптомів.

Лікування синдрому подразненого кишківника

Повноцінні дослідження по терапії СРК мало і тому алгоритмів терапії фактично немає. Плюс маємо парадокс: симптоми включають як тілесні, так і психічні прояви, займаються проблемою гастроентерологи та психотерапевти, але єдиної картини немає.

Антидепресанти й психотерапія зазвичай ефективніша, ніж лікування, спрямоване виключно на “тілесну” складову. Іншими словами, антидепресанти в перспективі дадуть кращий результат щодо діареї, ніж лоперамід, хоча зупинити пронос “тут і зараз” простіше лоперамідом.

Найбільшою мірою при СРК підтверджений ефект антидепресантів і когнітивно-поведінкової психотерапії. Вибір конкретного препарату враховує особливості симптомів у пацієнта. У більшості випадків першим вибором повинні бути антидепресанти, що підвищують рівень серотоніну. При виборі всередині групи варто орієнтуватися на особливості “тілесних” проявів.

Більше новин, що стосуються лікування, медицини, харчування, здорового способу життя та багато іншого – читайте у розділі Здоров’я .

Важливо! Цей матеріал має винятково загальноінформаційний характер і не може бути основою для встановлення діагнозу або медичних висновків. Публікації на сайті засновані на останніх актуальних і науково обґрунтованих дослідженнях у сфері медицини. Але якщо Вам потрібні встановлення діагнозу або медична консультація, обов’язково зверніться до лікаря.

Синдром подразненого кишківника

Синдром подразненого кишківника — це найчастіше (≈10 % усієї популяції) хронічне захворювання тонкого і товстого кишківника, що проявляється болем у животі і порушенням ритму випорожнень, що не зумовлено органічними чи біохімічними змінами. Причина — невідома. У 70–90 % хворих спостерігаються психічні розлади.

КЛІНІЧНА КАРТИНА та типовий перебіг

Згідно з Римськими критеріями IV, на основі домінуючих симптомів і вигляду калу вирізняють форми: з діареєю, з закрепом і змішану. Спостерігається біль у животі — постійний або рецидивуючий, найчастіше у гіпогастрії і лівому нижньому квадранті; може бути гострим, спастичним, нестерпним, але майже ніколи не будить хворого вночі. При діареї випорожнення водянисті або напіврідкі (мазеподібні), рідко — збільшеного об’єму; випорожнення частіші, з досить раптовим позовом, виникають після споживання їжі, психічного стресу і вранці. При закрепах частота випорожнень зменшена, кал твердий, грудкоподібний (або у вигляді твердих шматочків, що нагадують горіхи), видаляється із зусиллям; після дефекації часто залишається відчуття неповного випорожнення. У деяких хворих періоди діареї і закрепів чергуються. Для обох варіантів незначні за кількістю калу випорожнення є типовими. Інші симптоми: метеоризм (переважно суб’єктивний симптом), домішки слизу у калі, нудота, блювання і печія. При об’єктивному обстеженні суттєвих відхилень від норми не виявляється. У деяких хворих відмічається пальпаторна чутливість над проекцією сигмоподібної кишки. У більшості хворих симптоми постійно рецидивують, але захворювання має легкий перебіг і ніколи не призводить до кахексії чи інших серйозних наслідків.

Допоміжні дослідження

Призначаються з метою виключення органічних причин скарг. Набір рекомендованих діагностичних досліджень: загальний аналіз крові, СРБ в сироватці або кальпротектин в калі (при формі з діареєю), рутинні біохімічні дослідження крові, ТТГ (при формі з діареєю, у разі клінічної підозри на гіпертиреоз), серологічні дослідження на наявність целіакії (→розд. 4.13), аналіз калу з метою пошуку бактеріальної інфекції та паразитарної інвазії (при формі з діареєю); тест толерантності до лактози або 2-тижневий тест застосування безлактозної дієти; колоноскопія є показаною в осіб віком >50-ти років без симптомів «червоних прапорців», а також у молодших хворих із симптомами «червоних прапорців», або з діареєю, яка зберігається незважаючи на емпіричне лікування (у хворих із діарейною формою під час колоноскопії рекомендується забір біоптатів з метою виключення мікроскопічних колітів); ендоскопія верхнього відділу травного тракту у разі диспепсії або позитивних результатів серологічних досліджень на наявність целіакії; інші доповнюючі дослідження в залежності від клінічної ситуації.

Діагностичні критерії

Згідно з Римськими критеріями IV, діагноз ставиться у тому разі, якщо рецидивуючий біль у животі вперше виник ≥6 міс. тому, спостерігається впродовж останніх 3-х міс., в середньому впродовж ≥1-го дня на тиждень і має відповідність ≥2-м з наступних критеріїв:

1) наявність зв’язку з випорожненнями;

2) наявність зв’язку зі зміною частоти випорожнень (діарея або закрепи);

3) наявність зв’язку зі зміною форми (вигляду) стільця.

Диференційна діагностика

Інші причини виявлених скарг, особливо рецидивуючої діареї →розд. 1.15 і закрепів →розд. 1.18. Слід пам’ятати про симптоми «червоних прапорців», які вказують на органічну хворобу: лихоманка, зменшення маси тіла, кров у калі, анемія, відхилення при об’єктивному обстеженні, рак або запальні захворювання кишківника у сімейному анамнезі. Таке часте захворювання, як синдром подразненого кишківника, може теж бути супутнім до інших захворювань ШКТ.

1. Загальні принципи: основою лікування є добра співпраця з хворим. Потрібно пояснити йому причину симптомів і переконати в тому, що хвороба не є серйозною (особливо, що раку немає). Якщо типове лікування тривалістю 3–6 міс. не приносить бажаного ефекту, а вираженість проявів пов’язана зі стресом чи емоційними розладами, корисним може бути психологічне лікування (напр. когнітивно-біхевіоральна терапія, гіпнотерапія, релаксаційний тренінг).

2. Дієта: першочерговою тактикою надання допомоги є корекція дієти. Їсти слід регулярно та без поспіху; якщо домінує закреп → рекомендуйте збільшення у дієті кількості харчової клітковини →розд. 1.18 (покращення настає не раніше, ніж через 2–3 тиж.; у деяких хворих харчова клітковина може посилити скарги); слід уникати страв, які містять велику кількість вуглеводів, що не розкладаються у ШКТ (напр., квасоля, капуста білокачанна, цвітна капуста, брюссельська капуста), або речовин, що погано всмоктуються, проте легко піддаються ферментації (сахароза [столовий цукор], лактоза [у коров’ячому молоці], фруктоза [у меді та фруктах], сорбіт [у харчових цукрозамінниках], а також уникати вживання кави і алкоголю. Для деяких хворих корисною може бути безглютенова дієта (у ≤30 % хворих із синдромом подразненого кишківника виявляється гіперчутливість до глютену, неспричинена целіакією).

3. Фармакологічне лікування: з метою зменшення симптомів, що не зникають попри застосування психотерапії і модифікації дієти.

1) форма із закрепом — любіпростон п/о 8 мкг 2 × на день, тегасерод п/о 6 мг 2 × на день, прукалоприд п/о 2 мг 1 × на день, лінаклотид п/о 290 мкг 1 × на день; проносні ЛЗ →розд. 1.18;

2) форма з діареєю → рифаксимін п/о від 400 мг 2 × на день протягом 10 днів до 550 мг 3 × на день протягом 14 днів, алосетрон п/о 0,5–1 мг 1 × на день протягом 4-х тижнів, рамосетрон п/о 5 мкг 1 × на день; антидіарейні ЛЗ: лоперамід 2–4 мг при потребі, макс. 12 мг/добу; дифеноксилат з атропіном 2 табл. 3 × на день, підтримуюча доза 1 табл./день;

3) полегшення інших симптомів: метеоризм → симетикон 80 мг 3 × на день, диметикон 100 мг 3 × на день; біль після вживання їжі → гіосцин 10–20 мг перед прийомами їжі, м’ятна олія; хронічний біль → напр., амітриптилін 10–50 мг 1 × на день перед сном (особливо у випадку депресії і безсоння); альтернативно — інгібітори зворотного захоплення серотоніну, напр. пароксетин.

Синдром подразненого кишківника

Що таке синдром подразненого кишківника і якими є його причини?

Синдром подразненого кишківника — це хронічне захворювання тонкого і товстого кишківника, яке проявляється болями у животі та порушенням ритму випорожнень, які не є спричинені органічними чи біохімічними змінами. Органічні зміни — це структурні (анатомічні) пошкодження кишківника, а біохімічні зміни — дефекти в процесах обміну речовин.

Причина синдрому подразненого кишківника не є остаточно з’ясованою. Найважливіші чинники, що відіграють роль у розвитку цього захворювання:

• порушення моторної функції кишківника,
• вісцеральна гіперчутливість,
• порушення осі мозок-кишківник,
• перенесення інфекційної діареї.

Моторна функція кишківника, тобто перистальтика, полягає у поперемінному скороченні і розслабленні м’язового шару кишківника, завдяки чому харчовий вміст просувається у напрямку зі шлунка до кінця товстого кишківника. Це несвідомий процес, який перебуває під ретельним нервовим та гормональним контролем. У випадку синдрому подразненого кишківника порушується перистальтика, що проявляється діареєю (при занадто швидкій перистальтиці) або закрепом (при сповільненій перистальтиці).

У хворого з синдромом подразненого кишківника спостерігається підвищена чутливість шлунково-кишкового тракту до різноманітних подразників, особливо механічних. Наприклад, хворі відчувають здуття живота при малій кількості газів у кишківнику, або відчуття позову до дефекації при незначному наповненні прямої кишки калом.

У понад 50 % пацієнтів із синдромом подразненого кишківника, які звертаються до лікаря, спостерігаються порушення психоемоційної сфери, найчастіше тривога і депресія. Вони негативним чином впливають на виражність симптомів, серед яких найбільше значення має біль у животі, який відчувається при відносно незначно виражених кишкових розладах. Стрес може посилювати біль та порушувати перистальтику.

Впродовж останніх років виокремлено постінфекційну форму синдрому подразненого кишківника, що маніфестується декілька місяців після епізоду кишкової інфекції, яка зазвичай є наслідком т. зв. харчового отруєння. Дана форма становить близько 10 % усіх випадків синдрому подразненого кишківника.

Як часто спостерігається синдром подразненого кишківника?

Синдром подразненого кишківника належить до найчастіших захворювань шлунково-кишкового тракту. Симптоми, що відповідають діагностичним критеріям цього синдрому, спостерігаються у 10–20 % представників дорослої популяції. Жінки хворіють удвічі частіше, ніж чоловіки. Синдром подразненого кишківника має сімейний характер, і вже з’явились перші докази участі генетичних змін у розвитку цього захворювання.

Якими є прояви синдрому подразненого кишківника?

Відповідно до визначення основними симптомами синдрому подразненого кишківника є біль у животі та порушення ритму випорожнень. Вказані симптоми зазвичай виникають у віці 20–40 років.

Необхідною умовою для постановки діагнозу цього синдрому є збереження симптомів впродовж принаймні 3-х місяців. Біль у животі має мінливу вираженість та локалізацію, хоча частіше спостерігається у нижній частині живота. Супровідними симптомами є пронос чи закреп, або поперемінний пронос та закреп. Випорожнення зазвичай зменшує біль.

До важливих проявів синдрому подразненого кишківника також належать здуття живота та надмір кишкових газів. Відчуття здуття живота спостерігається навіть без збільшення його окружності. Інші симптоми, які спостерігаються лише в частині випадків — це нудота, біль попереково-крижової ділянки, м’язів і суглобів, часте сечовипускання, гінекологічні порушення, а також тривога і депресія.

Що робити у разі появи симптомів синдрому подразненого кишківника?

Біль у животі та зміна ритму випорожнень можуть бути проявами серйозних органічних хвороб, зокрема новоутворень травного тракту. Саме тому у разі появи і збереження таких симптомів необхідна консультація лікаря, який оцінить, чи існує ризик інших захворювань, окрім синдрому подразненого кишківника. Про підвищений ризик органічних захворювань свідчать наступні прояви (які називають симптомами «червоних прапорців»): порушення ковтання, рецидивне блювання, зниження маси тіла, кровотеча зі шлунково-кишкового тракту та анемія, особливо, якщо це стосується осіб віком старше 40-ка років. У випадку появи цих симптомів лікар призначить відповідні діагностичні дослідження.

Яким чином лікар ставить діагноз синдрому подразненого кишківника?

Для постановки діагнозу синдрому подразненого кишківника достатньо виявити відповідність між наявними у пацієнта симптомами та критеріями цього синдрому. З цією метою лікар може задати три питання:

• Чи біль у животі зменшується або зникає після випорожнення?
• Чи початок болю в животі супроводжується зміною ритму випорожнень (пронос або закреп)?
• Чи початок болю в животі супроводжується зміною об’єму і консистенції калу (випорожнення рясні або скудні, рідкі або тверді, нагадують кульки)?

Ствердна відповідь на два з цих запитань за відсутності симптомів «червоних прапорців» дозволяє поставити діагноз синдрому подразненого кишківника, звичайно ж за тої умови, що симптоми хвороби зберігаються достатньо довго, тобто принаймні 3 місяці.

Доволі часто для того, щоб пересвідчитись в тому, що симптоми не виникають з органічного захворювання, лікарі призначають проведення простих лабораторних аналізів крові (ШОЕ, загальний аналіз крові), сечі (загальний аналіз сечі) або калу (бактеріологічне і паразитологічне дослідження). Колоноскопія не являться рутинним дослідженням, що виконується в разі підозри на синдром подразненого кишківника, однак може бути показана у хворих, стан яких не покращується попри лікування, а також в осіб віком старше 50-ти років.

Які існують способи лікування синдрому подразненого кишківника?

Лікування синдрому подразненого кишківника включає загальну тактику, дієтичні втручання, фармакотерапію і психотерапію.

Загальна тактика базується на роз’ясненні хворому суті захворювання та його симптомів, обговоренні способів купірування болю в животі, проносу та закрепу, а також наданні сильної психологічної підтримки.

При лікуванні синдрому подразненого кишківника немає жодної спеціальної дієти. Хворі повинні уникати харчових продуктів та напоїв, що викликають або посилюють симптоми, зокрема жирних продуктів і таких, що викликають здуття живота, а також кави. Деякі пацієнти погано переносять лактозу, яка міститься в молоці, та інші речовини вуглеводного походження, що містяться в яблуках, грушках, цибулі, цибулі порей, капусті і хлібобулочних виробах. Висівки, ефективні у частини осіб з закрепом, можуть збільшувати кількість газів та викликати здуття живота.

Лікарські засоби, що застосовуються при синдромі подразненого кишківника, повинні нівелювати його прояви. Найчастіше застосовуються спазмолітики, протидіарейні та протизакрепні лікарські засоби. У частини хворих покращення (особливо послаблення болю) відбувається після вживання антидепресантів із різних фармакологічних груп. У випадках з діареєю та здуттям застосовують антибіотики, особливо рифаксимін, який практично не всмоктується. Корисна зміна бактеріальної кишкової флори із послабленням симптомів (передусім діареї) може також наступити після застосування пробіотиків. Серед методів психологічної терапії позитивні відгуки має гіпноз, когнітивно-поведінкова терапія та техніки релаксації.

Чи вилікування синдрому подразненого кишківника є можливим?

Тривале одужання при синдромі подразненого кишківника не є можливим. Хворі вчаться, як діяти у випадку проявів синдрому, і ведуть доволі нормальне життя. Прогноз при цій хворобі є добрим. Незважаючи на те, що інколи захворювання протікає впродовж багатьох років, воно не прогресує і не призводить до кахексії.

Чи можна щось зробити, щоб не захворіти?

Немає профілактичної тактики при синдромі подразненого кишківника. Ризик захворювання може зменшити виключно уникаючи інфекцій травного тракту (харчових отруєнь).

Синдром подразненого кишківника — відповіді на найчастіші запитання

1. Що в мене за хвороба?

Синдром подразненого кишківника — це порушення фунції кишківника, яке проявляється болем у животі та зміною ритму випорожнень (пронос і/або закреп). Ці симптоми не є обумовлені анатомічними змінами в черевній порожнині.

2. Чи це серйозна хвороба?

Симптоми при синдромі подразненого кишківника є хронічними і можуть бути докучливими, однак їх можна послабити або тимчасово ліквідувати за допомогою дієти, лікарських засобів і психотерапії. Саме захворювання має доброякісний характер і ніколи не призводить до серйозних чи необоротних наслідків для здоров’я.

3. Чи хвороба «сидить в моїй голові»?

У певному сенсі так, оскільки синдром подразненого кишківника є наслідком порушень осі мозок–кишківник. Різні кишкові подразники відчуваються головним мозком як біль, що, в свою чергу, викликає тривогу і посилює кишкові розлади (напр. пришвидшення перистальтики з проносом). Однак це не психічне захворювання.

4. Чи потрібно застосовувати дієту?

В принципі не рекомедується застосування жодної з дієт. Дієтичні обмеження можуть виникати з поганої переносимості деяких харчових продуктів, напр., молока, овочів чи фруктів. Хворі зі здуттям живота повинні уникати солодощів, харчових продуктів, які викликають здуття живота, та газованих напоїв.

5. Чи пробіотики мають лікувальний вплив?

При синдрові подразненого кишківника виявляють транслокацію (порушення) у кишковій бактеріальній флорі, тому під час лікування цього синдрому застосування деяких антибіотиків чи пробіотиків у частини хворих може викликати симптоматичне покращення. Рішення щодо того, які лікарські засоби необхідно застосувати, приймає лікар.