Марксистська філософія

Марксизм, зокрема його філософське вчення, увійшов в історію як найголовніше досягнення суспільної думки другої половини XIX і першої половини XX століть. Його популярність значною мірою пояснювалася відповідністю умовам того часу, настроям революційних борців проти капіталу. Проте в минулому столітті він досяг не лише апогею, а й зазнав глибокої кризи, яка обумовилася тим, що в ряді положень марксистської теорії були незрозумілі чи перебільшені, або навіть зведені до абсолюту такі положення, котрі не мали значення абсолютних істин, особливо в його економічному та соціально-політичному вченнях. Тому ставлення до марксизму різних соціальних і політичних сил було й залишається різним:

марксизм – це абсолютна істина, придатна на всі часи й для всіх народів;

марксизм – це суцільна помилка; соціалістична ідея повністю тупикова;

практика соціалістичного будівництва була неадекватна теорії марксизму і таке ін.

Щоб з’ясувати повніше причини такої розбіжності оцінок треба дослідити умови й фактори його виникнення та розвитку.

Як відомо, марксизм виник у 40-х роках XIX століття. Причин, що його породили, багато. Це й історичні, суспільно-політичні, економічні умови, теоретичні джерела і природничо-наукові передумови.

До перших слід віднести ті обставини, що в середині XIX століття капіталістичні відносини швидко розвивалися в країнах Європи й Америки. Протиріччя між працею й капіталом різко загострилися. Постійними супутниками були економічні кризи. Росло безробіття, зубожіння трудящих мас. Це вказувало на гострі суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами тогочасного капіталістичного суспільства.

Класова боротьба між пролетарями та буржуа в 30 – 40-х роках минулого століття загострилася. Пролетаріат із “класу в собі” перетворився в “клас для себе”. Пролетарський рух виріс кількісно й організаційно. Аналізуючи його, Ф.Енгельс виділив основні форми тієї боротьби:

• – стихійні виступи робітників проти окремих капіталістів;
• – буддизм (стихійна боротьба, що виражалася в руйнуванні машин, застосування яких спричиняло скорочення робочої сили);
• – масовий страйковий рух, який призвів до утворення робітничих спілок;
• – стихійні виступи робітників окремих заводів, фабрик, міст, у яких пролетаріат чітко заявив про свої класові вимоги (Ліонське повстання французьких робітників у 1831 – 1834 рр., Сілезьке повстання німецьких робітників у 1844 році);

чартистський рух, який виник у Англії у другій половині 30-х років XIX століття і досяг свого апогею в 40-х роках. Це був широкий, масовий і політично оформлений пролетарський рух.

Всі ці виступи зазнали поразки. Тому невдовзі постало питання про необхідність створення такої теорії, яка могла б допомогти робітничому класові в його економічному, соціальному й політичному визволенні.

На прохання лідерів робітничих партій і спілок К. Маркс і Ф. Енгельс написали для них програму “Маніфест Комуністичної партії”. В ньому і в наступних своїх працях вони створили вчення, яке одержало назву марксизму. Воно складалося з діалектико-матеріалістичної філософії, політичної економії і наукового соціалізму. Можна вважати, що головною умовою його виникнення були потреби класової боротьби пролетаріату. Та й сам розвиток капіталізму виявив матеріальну основу суспільного прогресу, його об’єктивні закономірності – його діалектику. Це було передумовою формування історико-матеріалістичної концепції і того розуміння діалектики, яке характерне для марксизму.

У своєму виникненні марксизм як світогляд пролетаріату і його партії спирався й на теоретичні джерела та природничо-наукові передумови. Одним із таких теоретичних джерел була німецька класична філософія, зокрема, діалектика Г. В. Ф. Гегеля й матеріалізм Л А.Фейєрбаха. Маркс і Енгельс творчо переробили філософію Гегеля, відкинувши з неї “абсолютну ідею”, похідним для якої ніби то був матеріальний світ і взяли на озброєння лише її “раціональне зерно” – діалектику. На відміну від інших ідеалістів, Гегель розглядав “дух” у безперервному процесі розвитку. Він першим серед філософів Нового часу дав аргументовану критику метафізичного методу, який панував тоді в науці й філософії. Відкинувши вчення Гегеля про “світовий розум”, Маркс і Енгельс використали і далі розвинули вчення про розвиток, тобто діалектику, бо хоч цей метод і був розроблений на ідеалістичній основі, все ж представив увесь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу безперервного руху, перетворень і розвитку. Гегель дав узагальнений аналіз усіх найважливіших категорій діалектики, сформулював основні її принципи й закони. Завдяки сформульованому діалектичному методу філософія Гегеля посіла почесне місце в історії філософії, стала одним з теоретичних джерел марксизму.

Теоретичним джерелом марксизму було й матеріалістичне вчення Л .А.Фейєрбаха. В історію філософії він увійшов як видатний матеріаліст, який вів боротьбу проти ідеалізму й релігії, справив великий вплив на К.Маркса й Ф.Енгельса, сприяв їхньому відходу від ідеалізму. Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейєрбах відкинув його, не помітивши в ньому “раціонального зерна”. Матеріалізм Фейєрбаха, ігноруючи діалектику, страждав відсутністю історичного підходу, невмінням дослідити явища з боку їх розвитку. Фейєрбах не переніс матеріалістичних поглядів на явища суспільного життя, і тому був матеріалістом “внизу” і ідеалістом “вгорі”. Його матеріалізм був ще й антропологічним, оскільки розглядав людину абстрактно (як біологічну істоту), не дійшов до розуміння її суспільної природи. У теорії пізнання Фейєрбах хоч і стояв загалом на матеріалістичних позиціях, все ж ігнорував практику. Тому його матеріалізм був ще й споглядальним. Він виступав і як атеїст. На Його думку, не бог створив людину, а людина – бога.

Одним із теоретичних джерел марксизму була й англійська класична політична економія (Адам Сміт, Давид Рікардо), основоположники якої започаткували трудову теорію вартості, встановили факт існування суспільних класів. І хоча їх вчення мало обмежений характер, воно все ж сприяло матеріалістичному розумінню історії.

Наступним джерелом марксизму став утопічний соціалізм (Клод Сен Сімон, Шарль Фур’є, Роберт Оуен). Його сильною стороною на той час була критика капіталістичного ладу, глибоке розкриття його основних протиріч. Соціалісти-утопісти вірили в краще майбутнє, пропагували ідеї соціалізму. Слабкою ж стороною їхнього вчення було те, що вони не бачили соціальних сил, які б могли реалізувати ці ідеї. І все ж їхня концепція сприяла формуванню матеріалістичного розуміння історії.

Важливу роль у становленні марксистської філософії відіграли й досягнення природознавства, якими була ознаменована перша половина XIX століття. До цього природодослідники лише збирали емпіричний матеріал і описували його. Тому причини багатьох фізичних явищ вони часто вбачали в загадкових силах (“флогістон”, “теплород” тощо). Маркс і Енгельс узагальнили досягнення тогочасного природознавства, використавши їх для становлення діалектико-матеріалі-стичного світогляду.

Особливого значення набули й великі відкриття (закон збереження енергії, вчення про клітинну будову живих організмів та еволюційна теорія Чарльза Дарвіна). Вони відіграли важливу роль в обґрунтуванні єдності матеріального світу, нерозривного зв’язку процесів, що відбуваються в ньому. Ці відкриття дали можливість науково пояснити основні процеси природи й відкинули метафізичний погляд на світ, стали природничо-науковою основою, на якій виникла діалектико – матеріалістична філософія.

Філософія Маркса: основні ідеї та їх вплив на світову філософію і соціальну практику

Сформувалася на багатому грунті попередніх філософських систем. З одного боку її поява була обумовлена попередніми вченнями, а з другого стала їх діалектичним запереченням. Марксистська філософія виникла як складова більш широкого вчення – марксизму. Виникнення марксизму було детерміновано (определено, обусловлено) конкретними соціально-економічними і політичними передумовами. Соціальні конфлікти та потрясіння періоду, що передував марксизму, закономірно викликали у свідомості робітників та прогресивної інтелігенції багато соціально-філософських питань. Принципово по новому у марксистській філософії вирішується комплекс питань, пов’язаних з життям суспільства. +Філософія марксизму переносить акцент на економічне життя суспільства, насамперед на сферу матеріального виробництва. Послідовно проводить думку, що в основі суспільного розвитку лежить спосіб виробництва матеріальних благ.

Основне місце в філософії марксизму посідає проблема людини, розглядають яку не лише як продукт природи, а й соціальний феномен. Причому акцент робиться на її соціальних характеристиках. Людина постає як носій соціальної активності, суб’єкт діяльності, творець матеріальних і духовних цінностей.

Проблема людини органічно пов’язана з теоретичним осмисленням такого суспільного елемента як відчуження, під яким розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї, диктує певні вимоги, силу, протилежну її бажанням і прагненням.

Однією з характерних рис марксистської філософії є її безпосередня спрямованість на захист потреб та інтересів пролетаріату.

У філософії марксизму одне з центральних місць займає практика і трактується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюються природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим рівнем практики Маркс і Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. Революційна практика пролетаріату і широких народних мас вважалась тим важелем, за допомогою якого ця філософська теорія могла реалізуватись.

По суті вся марксистська філософія – це спроба раціонального обгрунтування шляхів зміни світу на кращий. Важлива характеристика марксистської філософії – її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці з використанням надбань попередньої філософії, насамперед, французьких Просвітителів XVIII ст. та вчення Л.Фейє рбаха.

Матеріалістичне вчення про історію Енгельс вважав найбільш значним відкриттям Маркса у філософії. Концепція ця передбачає розкриття певних положень:

– нове розуміння джерел і рушійних сил суспільного розвитку (Своїм історичним існування суспільство зобов’язане не розуму, а сфері матеріального життя. Засадою суспільного життя є спосіб виробництва як конкретно-історична форма суспільного виробництва. спосіб виробництва є єдність певного способу сумісної діяльності (продуктивні сили) й відповідні йому форми спілкування (виробничі відносини));

– діалектика продуктивних сил і виробничих відносин зумовлюють історичний прогрес як зміну соціальних формацій. Розвиток формацій – природно-історичний процес, який на основі розуміння загальних закономірностей історичного процесу та його поступового характеру надає можливість аналізувати і передбачати подальший історичний розвиток суспільства;

– економічні відносини, спосіб виробництва створюють в кінцевому варіанті основу усіх інших відносин, обумовлюють соціальні, політичні й духовні процеси життя. Економіка життя стає базисом, ідеологія – надбудовою. Люди, розвиваючи своє матеріальне виробництво і своє матеріальне спілкування, змінюють разом з тим (цією своєю дійсністю) також мислення. Свідомість людей не є щось інше, як тільки усвідомлене буття, а буття людей є реальний процес їх життя;

– історія є послідовною зміною поколінь, вона не розвивається суто стихійно, а спирається на суб’єкта історичної дії. Людська діяльність – єдність об’єктивного і суб’єктивного, тому людина автор і дійова особа своєї історичної драми. Звідсіль важливо, що об’єктивні закони, діючі у суспільстві, становили б принципи свідомої людської діяльності;

– життя людей, в якому виявляється людська сутність, носить переважно практичний характер. Практика – вихідна і первинна по відношенню до людини та її духовному світу засада, яка має суспільний характер, є історичною, предметною, активно-перетворюючою діяльністю. В силу цього форми і продукти свідомості можуть бути змінені не духовною критикою, а, насамперед, практичною зміною реальних суспільних відносин. Не критика, а революційна практика як зміна зовнішніх обставин й суспільних відносин є рушійною силою історії, а також релігії, філософії, інших теорій.

Виникнення і розвиток марксистської філософії є якісним стрибком в історико-філософському процесі. Багато складних проблем буття людини, суспільства, природи, розвитку науки, методології пізнання і практики набули в ній принципово нової інтерпретації. В рамках самого марксизму поява цього вчення розглядається як революційний переворот у філософії.

До марксистської філософії потрібно підходити як і до інших філософських вчень, виважено і неупереджено. В ході подальшого суспільного розвитку одні її ідеї збереглися і розвивалися, інші піддані критиці і запереченню. Нові соціальні умови потребують нових підходів, нового філософського осмислення. Мабуть лише історія зможе дати цій філософії неупереджену оцінку.

В работе “К критике политической экономии”, которая была написана в августе 1858-январе 1859 г.г., Маркс рассматривал систему буржуазной экономии. Исследования привели Маркса к тому, что правовые отношения, так же точно как и формы государства, не могут быть поняты ни из самих себя ни из так называемого общего развития человеческого духа, что наоборот они коренятся в материальных жизненных отношениях, совокупность которых Гегель называет “гражданским обществом” и что анатомию “гражданского общества” следует искать в политической экономии.

В общественном производстве жизни люди вступают в определенные, необходимые, от их воли не зависящие отношения – производственные отношения, которые соответствуют определенной ступени развития их материальных производительных сил.

Совокупность производственных отношений составляет экономическую структуру общества, реальный базис, на котором возвышается юридическая и политическая надстройка и которому соответствуют определенные формы общественного сознания.

Способ производства, считает Маркс, обуславливает социальный, политический и духовный процессы жизни вообще.

На известной ступени своего развития материальные производственные силы общества приходят в противоречие с существующими производственными отношениями. Из форм развития производительных сил эти отношения превращаются в оковы.

Тогда наступает эпоха социальной революции.

Маркс отмечает: – переворот материальный – с естественно-научной точностью констатируемый переворот в экономических условиях производства; – переворот идеологический (юридических, политических, религиозных, художественных и философских форм, в которых люди осознают этот конфликт и борются за его разрешение).

Маркс считает, что: человечество ставит себе всегда только такие задачи, которые оно может разрешить, т.к. задача возникает лишь тогда, когда материальные условия ее решения уже имеются на лицо, или находятся в процессе становления.

Маркс считает, что буржуазной общественной формацией завершается предыстория человеческого общества, потому что буржуазные производственные отношения, по его мнению – последняя антагонистическая форма общественного процесса производства, развивающиеся в недрах буржуазного общества производительные силы создают вместе с тем материальные условия для разрешения этого антагонизма.

studopedia.org – Студопедия.Орг – 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.006 с) .