Тема 2. Селяни у середні віки

У середні віки більшість населення Європи була сільською, тобто належала до стану «тих, хто працює». Селяни забезпечували себе і всю країну продуктами харчування, сплачували податки, які феодали витрачали на свій розсуд, працювали у маєтку свого феодала, служили у його війську тощо.

Усі землі, які належали феодалу, поділялися на дві категорії: ті, які орендували селяни, і ті, які були його власними. Всі луги, ліси та дороги вважалися власністю сеньйора. За можливість жити на землі феодала та обробляти її селяни-орендарі (віллани) сплачували численні податки та виконували повинності.

До 20% селян були сервами. Серви не мали жодних прав: вони не могли вільно змінювати місце проживання, не мали ніякого майна, були змушені працювати на землях феодала. За це сеньйор мав їх захищати і забезпечувати всім необхідним.

У XII ст. на ринках Західної Європи з’явилося багато предметів розкоші: шовкових тканин, срібного та скляного посуду, нових прянощів (використовувались не лише в кулінарії, а й як лікарські засоби), зброї, прикрас та коней з Близького Сходу, хутра тощо. За всі ці товари феодали мусили платити золотом купцям, які привозили їх з далеких країв. Щоб мати більше дзвінкої монети, вони почали збільшувати обсяги грошових податків, які вимагалися із селян. Тому останні були змушені обробляти більше землі, щоб мати продукти, які можна було продати у місті.

У кожному сільському дворі був невеликий город, де вирощували капусту, салат, моркву, цибулю, горох (сучасне зображення)

Але при цьому сільський світ був і ще довго продовжував залишатися замкнутим. Мешканці одного села рідко цікавилися, що відбувається довкола, вороже ставилися до чужинців. До найближчого міста їздили один-два рази на рік — на ярмарок. Майже все необхідне виготовлялося на місці. У більшості сіл був свій коваль. У кожному домі ткалися тканини, шилися одяг та взуття, виготовлявся глиняний та дерев’яний посуд. Таке господарство називалося натуральним: все необхідне для життя виготовлялось і споживалося в межах одного поселення, а замість грошової торгівлі панував обмін.

Обробіток землі у середні віки був надзвичайно важкою працею. Багато чого залежало від природних умов. Якщо літо видавалося занадто посушливим, або, навпаки, дощовим, врожай був малим, селянам загрожував голод. Такі роботи, як корчування лісу під нове поле, були не під силу не те що одній людині, а й цілій родині. Як організувати таку роботу, необхідну всьому селу, як розподілити дні відробітку повинностей, а в голодні роки — запаси їжі, розв’язувати дрібні суперечки між господарями, відремонтувати місцеву церкву — всі ці питання вирішувала сільська громада.

• Хто такі серви? Чим вони відрізнялися від більшості селян?
• Що таке податки та повинності? Хто і на чию користь їх сплачував і відробляв?

Мовою документа

Серед усіх міфів, переказів, казок та легенд селяни найбільше любили оповідь про країну, яку в Італії називали Кукканья, в Англії — Кокейн, Франції — Кокань, Німеччині — Шлараффія. Це чарівна країна, де ріки з молока, а береги — з меду Там все не так, як у реальному житті, а якраз навпаки. Найкраще живе той, хто найменше працює. Їжі завжди вистачає на всіх, а з-під землі б’ють джерела, проте не води, а вина. Врожай дозріває чотири рази на рік, а доглядати за ним не треба. Щодня — свято, Пасху та Різдво тут святкують чотири рази на рік, зате Великий Піст буває раз на 20 років. У країні Кокань немає старих та хворих, бо чудодійний фонтан перетворює всіх знову на молодих.

• Спираючись на поданий уривок, зробіть висновок про ті проблеми, які найбільше турбували селян у середні віки.

Феодальні податки та повинності

Повинності

Податки (оброк)

Роботи, які селяни безкоштовно мали виконувати на користь землевласника певну кількість днів на рік.

Частина врожаю, яку селянин віддавав феодалові на рік за користування його землею.

Обробіток полів феодала певну кількість днів на рік.

Певна сума монет.

Селяни мали ставати до війська феодала за його закликом, а також певну кількість днів на рік витрачати на військову підготовку.

Сума, яка сплачувалася селянином, якщо він не хотів відбувати військову повинність.

Якщо феодал розгортав будь-яке будівництво, селяни мусили працювати на ньому чорноробами, а нерідко самостійно заготовляти для цього будівельні матеріали: пісок, деревину тощо.

Частина майна померлого родича,яка при успадкуванні передавалася феодалові.

Сеньйор особисто здійснював судочинство у своїх володіннях.

Селяни повинні були користуватися виключно тими млинами,виноробнями та пекарнями, які належали їхньому землевласнику.

За користування ними вони сплачували податок.

Землевласник встановлював для всіх мандрівників плату за проїзд та перевезення товарів його дорогами, мостами, причалами.

Частина врожаю зернових та винограду.

Феодал вирішував, якими мірами та вагами користуватимуться його піддані. Так, одиниця об’єму «міра» у Парижі — 274 л, а в Бургундії — 268 л.

Спочатку вино продавав феодал, а лише потім — селяни.

Деякі заможні феодали налагоджували випуск власних монет, а також визначали, у яких монетах їм потрібно сплачувати податки.

Сеньйор особисто здійснював судочинство у своїх володіннях. Всі штрафи, які він призначав, ішли до його скарбниці.

2. Зміни у житті селян ХІ-ХІІІ ст.

У ХІ-ХІІІ ст. зменшилася кількість внутрішньоєвропейських війн. Цей період відносного затишшя сприяв розвиткові землеробства. Було запроваджено новації: трипільну систему обробітку землі, більш досконалі механізми та інструменти: важкий залізний плуг, борони з металевими зубцями, хомут, металеві підкови та вітряний млин. Колісний плуг із залізним лемешем глибше занурювався і краще розрізав ґрунт, ніж попередній дерев’яний.

У селах Франції люди вирощували напівдиких свиней. Їх годували жолудями. Малюнок сучасного художника

Розвинулося і скотарство. Тварин почали утримувати у хлівах біля будинків, а їхній гній використовували як ефективне добриво. Було запроваджено навіть «гнійну повинність»: селяни двічі на рік — у березні та листопаді мали відвезти сеньйору певну кількість возів гною.

Трипільна система обробки землі. Щороку один і той же земельний наділ використовувався по-іншому. На третій рік землю не засівали — залишали «під пар». Це запобігало її швидкому виснаженню.

• Користуючись поданою схемою, складіть коротку розповідь, що пояснює, як влаштована система трипілля.

Завдяки численним сільськогосподарським нововведенням ХІ-ХІІ ст. врожайність зросла у 3-4 рази. Оскільки їжі стало більше, населення західноєвропейських країн швидко зростало, і його теж потрібно було годувати. Тому площа оброблюваних земель теж збільшилася. Селяни мусили розорювати ті землі, які раніше вважалися непридатними для обробітку. Осушувалися заболочені місцини (меліорація), удобрювалися менш родючі кам’янисті ґрунти. Також почали активно вирубуватися ліси. Нові й нові території розчищалися під поля, городи; там, де колись були хащі, з’являлися хутори і села.

Описаний процес освоєння нових земель у Європі назвали внутрішньою колонізацією. Вважається, що не менш ніж третина сільськогосподарських земель, які й сьогодні обробляються у Західній Європі, були освоєні саме в XI-XIII ст. Різниця між внутрішньою колонізацією та зовнішньою полягала у тому, що в першому випадку освоювались не далекі землі, а ті, що лежали поблизу, але з різних причин раніше не використовувалися.

Вулиця середньовічного міста. (малюнок сучасного художника)

Щодо зовнішньої колонізації, то європейські правителі і Церква організовували військові кампанії, щоб захопити нові землі. Це були Хрестові походи, Реконкіста, «наступ на Схід» тевтонських лицарів. На завойованих територіях вони засновували свої держави, переселяли туди селян, які мали на них працювати.

У середні віки ліс сприймали як похмурий світ, цілковито ворожий людині. Але при цьому до лісу йшли монахи-скитники, дроворуби, селяни; випалювали деревне вугілля, виготовляли поташ (попіл деяких рослин, який використовувався при виробництві скла), збирали смолу та хмиз (сухі гілки дерев, що використовувались як паливо), мед та віск диких бджіл, ягоди та гриби, у дібровах випасали свиней (їх відгодовували жолудями), таємно (мисливство було справою виключно знаті) полювали на звірів заради їхнього м’яса та хутра, а також тікали у хащі від гніву сеньйора. Ліс був невід’ємною частиною життя середньовічної людини.

• Як селяни сприймали ліс? Спробуйте пояснити, що стало причиною такого ставлення.

Висновки

Селяни становили основну масу населення Європи у середні віки. Вони забезпечували решту мешканців країни всім необхідним, перш за все продуктами харчування. Селяни не володіли землею — вона належала феодалам. У Х-ХІІ ст. у сільське господарство було впроваджено багато покращень, внаслідок чого зросла врожайність. Це призвело до різкого збільшення населення. Земель для обробітку почало бракувати, тому селяни стали використовувати угіддя, які раніше вважалися непридатними.

Закріпимо знання та вміння

Перевірте себе

1. До якого стану належали селяни? 2. Що таке натуральне господарство? 3. Чому у XII ст. феодали почали збільшувати обсяги грошових податків, які вимагалися з селян? 4. Хто здійснював правосуддя над селянами? 5. Як пов’язані між собою процеси зростання населення та внутрішньої колонізації? 6. Якими були обов’язки селян в обмін на захист феодала та можливість обробляти землю?

Опрацюйте разом

1. Обговоріть у групах таку тему: взаємозв’язок середньовічної людини з природою. 2. Використовуючи додаткову літературу, підготуйте коротке повідомлення або презентацію про повсякдення середньовічних селян: житло, харчування, одяг, роботи, які вони виконували протягом року. 3. Поміркуйте, як війни між феодалами впливали на життя селян. 4. Яку роль відігравала громада ужитті середньовічного селянина? Висловіть свою думку щодо того, чи могли селяни не створювати громади. 5. Поясніть різницю між зовнішньою та внутрішньою колонізацією. 6. Складіть схему, яка б відображала причини та наслідки змін, що відбулися у сільському господарстві у ХІ-ХІІ ст.

НАШІ ПРЕДКИ 500 РОКІВ ТОМУ: ОДЯГ УКРАЇНСЬКИХ СЕЛЯН

Який образ селянина нам приходить на думку? Загноблений, сірий та вбогий, що вже народжувався з думкою про боротьбу з експлуататорами – такий стереотипний штамп, який живе з радянських часів. Однак сучасні історичні дослідження відкривають нам інший образ селянина-господаря – який трудиться на землі та користається плодами своєї праці. І мова йде про саме тих селян, які називалися «підданими». Від пана вони мали наділи землі, близько 20 гектарів орної та додатково пасовиська й сінокоси, з яких платили податки, відробляли дні панщини. І все ж були заможними, і навіть самі виступали в ролі «експлуататорів» – мали по декілька наймитів!

В давнину показати свій соціальний статус, своє багатство було актуальним і важливим для кожної людини. І для селянина також. Найпростіше і найефектніше це зробити за допомогою одягу. Звісно, в полі чи лісі підданий-селянин був одягнутий відповідно до роботи – пошиті з грубого домотканого сукна верхній одяг «сермягу», штани білого, чорного чи сірого кольорів. Однак вдома у скринях селянська сім’я мала справжні «скарби». Одяг яскравих червоного, синього, зеленого кольорів та відтінків чекав святкового дня, ярмарку, весілля чи просто відвідин родичів, щоб бути одягненим господарем і показати його заможність. Більше того, селяни не відставали від міщан та шляхти і вдягалися по моді свого часу. У верхньому одязі жупани, делії, головні убори різноманітних форм, зокрема модні шапки-магерки та багато інших видів одягу широко представлені у селянському гардеробі. Жінки носили сукні європейського крою, часто з відкритими плечима. Улюбленим жіночим одягом були шубки, які вдягалися як багатий одяг без залежності від пори року.

Такий одяг виготовлявся із тканин іноземного виробництва. Асортимент виробників сукна вражає – це польські, чеські, різноманітні німецькі міста-виробники, також було популярним добротне англійське сукно, італійські тканини. В одязі жінок були широко вживані шовкові тканини. Особливо популярним був оксамит, з якого шилися пояси, шапки, що додатково оздоблювалися хутром. Жіночі сукні часто мали оксамитовий верх. Особливим головним убором дівчат була «тканка» – оздоблений обруч, який виготовлявся з оксамиту. Тканку, яка була ознакою дівоцтва, дівчата носили і на роботу і на свято. Доповнювали святкове жіноче вбрання прикраси зі срібних монет.

У селян також біло розповсюджено носіння зброї. «Підданий» у жупані з англійського сукна та з шаблею при боці, що вирішує свої справи на ярмарку – звичне явище, яке можна спостерігати на сторінках давніх документів.

Владислав БЕЗПАЛЬКО.

Як жили селяни в Середні століття? Знаряддя праці та побут середньовічних селян

Середньовічна Європа сильно відрізнялася від сучасної цивілізації: територія її була покрита лісами і болотами, а люди оселялися на просторах, де змогли вирубати дерева, осушити топи і зайнятися землеробством. Як жили селяни в Середні століття, чим харчувалися і займалися?

• Середньовіччя та епоха феодалізму
• Залежність селян від феодалів
• Ділення селян на групи
• Прекарій
• Роль церкви в житті селян
• Житло селянина
• Побут і робота селян
• Їжа середньовічних селян
• Одяг селян
• Знаряддя праці
• Невдоволення селян
• Кінець епохи Середньовіччя і рабського життя селян

Середньовіччя та епоха феодалізму

Історія Середніх століть охоплює період з V по початок XVI століття, аж до настання епохи Нового часу, і відноситься в основному до країн Західної Європи. Для цього періоду характерні специфічні особливості життя: феодальна система взаємин між землевласниками і селянами, існування сеньйорів і васалів, домінуюча роль церкви в житті всього населення.

Одна з головних особливостей історії Середніх століть у Європі – існування феодалізму, особливого суспільно-економічного укладу і способу виробництва.

Внаслідок міжусобних воєн, хрестових походів та інших військових дій королі обдаровували своїх васалів землями, на яких ті будували собі маєтки або замки. Як правило, дарувалася вся земля разом з людьми, які живуть на ній.

Залежність селян від феодалів

Багатий сеньйор отримував у володіння всі навколишні замок землі, на яких розташовувалися села з селянами. Практично все, чим займалися селяни в Середні століття, обкладалося податком. Бідні люди, обробляючи землю свою і його, платили сеньйору не тільки данину, але також за використання різних пристосувань для обробки врожаю: печі, млини, преса для тисняви винограду. Податок вони віддавали натуральними продуктами: зерном, медом, вином.

Всі селяни перебували в сильній залежності від свого феодала, практично вони працювали на нього рабською працею, харчуючись тим, що залишалося після вирощування врожаю, більшу частину з якого віддавалася своєму панові і церкві.

Між васалами періодично відбувалися війни, під час яких селяни просили про захист свого господаря, за що вони змушені були віддавати йому свій наділ, а в майбутньому ставали повністю залежними від нього.

Ділення селян на групи

Щоб зрозуміти, як жили селяни в Середні століття, потрібно розібратися у взаєминах між феодалом і бідними жителями, які проживали в селах на прилеглих до замку територіях, обробляли земельні ділянки.

У Західній Європі до початку XII століття вільних селян майже не залишалося, проте відсутність їхньої свободи була різною. Населення, яке жило в селах при феодалі, ділилося на три групи залежно від того, чим володіли селяни в Середні століття:

• колони – володіли особистою свободою, але також і поземельною залежністю від господаря вотчини, вони не могли без дозволу покинути свій наділ, який отримали у спадок;
• серви – вважалися майже рабами, хоча вони і були наділені деяким шматком землі і закріплені на ній, але називалися залежними селянами, а по суті, були найбільш безправними;
• лити – займали проміжне становище, вони перебували під патронатом землевласника і тримали свій наділ, які отримували і могли передати у спадок.

У всіх селян були повинності від свого феодала, до яких ставилася робота в полі, сплата оброка (найчастіше, врожаєм).

Найбільш вільними були селяни в Скандинавії, в Середні століття вони могли обробляти власну землю, виплачуючи потім частину продукції своєму феодалу. А у Франції, Італії, Німеччині, Англії земельно залежні селяни вважалися офіційно вільними, проте брали землю для обробки у феодала, віддаючи йому частину врожаю у вигляді податку.

Прекарій

Основним договірним зобов ‘язанням, що регулює відносини між феодалом і залежними бідняками на його землях, був прекарій. Він визначав спосіб життя селян у Середні століття, який наділ землі вони обробляли, яку повинні були виконувати за це повинність, а також платити оброк.

Такий договір зазвичай укладався на кілька років або на все життя. Поступово бідні селяни виявлялися залежно не тільки земельною, а й втрачали свою особисту свободу. Часто вони не могли виплачувати борги своєму сеньйору і перетворювалися на рабів.

Правосуддя також було в руках феодалів, вони могли писати свої закони, судити людей, які завинили, а також під час війни забирати їх в ополчення.

Незалежно від того, кому належала земля, праця і умови життя людей були досить важкими порівняно з побутом міського населення. Щоб виростити хороший урожай, слід було старанно працювати і молитися про те, щоб не прийшли вершники і не витоптали поля, зерно не схилювали птиці, погода була сприятливою.

Роль церкви в житті селян

Ще одним великим землевласником була церква, яка отримувала наділи для монастирів, на яких також були селянські поселення. Вона виконувала значиму роль у закріпаченні та позбавленні селян їхніх земельних ділянок, чітко регулювала все їхнє життя.

Доля селян у Середні століття в Європі складалася одноманітно: вони багато років жили в селі, щодня виконуючи трудову повинність на землі, піклуючись про свою сім ‘ю і дім. Ведення натурального господарства було єдиним способом виживання в таких важких умовах, воно давало їм мінімальну можливість заробити.

У кожному селі обов ‘язково розташовувалася церква, яка була центром усього поселення і життя людей. Перший раз кожен потрапляв сюди під час хрестин, потім часто відвідував її протягом усього свого важкого життя, а закінчував земну дорогу теж тут, адже перед похованням його відспівували.

Церква вважалася головною громадською будівлею, а її священик – офіційним духовним батьком, до якого зверталися на сповіді, а також з будь-якого життєвого питання.

Діти в родині народжувалися майже щороку, ця подія вважалася святом, адже додавалося число працівників, а значить, і достаток. Однак дитяча смертність була високою: деякі не доживали і до року, вмираючи від хвороб під час епідемій. Дівчата виходили заміж у Середні століття вже в 13-14 років, але найчастіше за чоловіків зі своєї громади.

Житло селянина

У середньовічному селі зазвичай було 20-25 дворів. Кожна сім ‘я, крім робіт у полі і на земельній ділянці, займалася своїм ремеслом. У селі був гончар, коваль, тесля. Це полегшувало життя в громаді, дозволяючи забезпечувати людям у селі себе все необхідним. Існувала можливість налагодити і швейне виробництво, щоб самим шити одяг. Для цього селяни вирощували льон і коноплю, а потім відбілювали їх за допомогою деревної золи і розкладали на сонце, після чого тканини вигорали і вибілювалися. З дитинства всіх дівчаток навчали шиттю, мистецтву прядіння, приготування їжі, в ‘язанню.

Селянський будинок – це невелика споруда з глини і дерева, зверху накрите солом ‘яним дахом. Бідніші жили взагалі в землянках або курені. Житло селян у Середні століття або не мало вікон взагалі, або дуже маленькі і без скла. У зимовий час його затикали ганчірками, щоб не пускати холодне повітря. Всередині все було в кіптяві, оскільки вогнище розташовувалося посередині житла, дим і кіптява осаджувалися на всі навколишні предмети.

Всередині хатини було брудно, темно і сиро, з меблів – тільки дерев ‘яний стіл і лавки. Ліжко було одне, де спали всією сім ‘єю: найчастіше це був солом ‘яний тюфяк, що лежить прямо на земляній підлозі.

Побут і робота селян

Побут селян у Середні століття був бідним: знаряддя праці найпростіші, начиння і посуд з дерева, вся сім ‘я тулилася в маленькій кімнатці. Домашніх тварин влітку тримали на вулиці, а взимку часто заганяли прямо в будинок. Освітлення складалося з маленької промені, адже свічки були дуже дорогими. У тьмяному світлі вечорами чоловіки займалися ремонтом і майстрували щось з інвентарю, а жінки – ткалі, пряли і шили одяг.

У звичайні дні селяни в будь-яку пору року займалися роботою в полі, заготівлею сіна і дров. На плечах жінок був догляд за домашньою худобою і приготування їжі, що займало більшу частину дня. Також багато сил йшло на виготовлення пряжі і домотканого полотна, воно йшло на шиття одягу для всієї родини. Підрослим дітям також знаходилося корисне заняття: дівчатка збирали гриби і ягоди в лісі, хлопчики пасли худобу і птицю.

Їжа середньовічних селян

Раціон бідних людей у цей період був дуже мізерним. Основна їжа селян у Середні століття складалася з усіх продуктів, які самі вони і вирощували: ячмінь, полба, просо, пшениця, жито. Щоб не платити за млин, багато жінок штовхали зерно в дерев ‘яній ступі, роблячи вручну борошно.

Щоденне меню селянина в Середні століття складалося з напівжидкої каші, овочевої або бобової похлебки, зрідка в раціон додавалися фрукти, ягоди або горіхи, які збирали діти в лісі в літній час. Хліб був тільки житній або сірий, який готувався з суміші пшениці, ячменю, жита, перемолотих у борошно. Він і став обов ‘язковим продуктом починаючи з XII століття.

На городі селяни вирощували капусту, цибулю, горох, боби, моркву, чечевиці, ріпу, з чого і готували різні похлебки і страви. З солодкого вживали тільки мед. Багато пили вина або браги, після відкриття виробництва хмелю, пили пиво.

М ‘ясо, найчастіше свинину, селяни могли собі дозволити тільки по неділях або великих святах. Свиней і поросят різали, а їли протягом декількох святкових днів; залишки солили і зберігали до наступного торжества.

Для забезпечення сім ‘ї рибою чоловіки іноді виділяли час на риболовлю, при цьому роблячи і заготовки впрок на зиму. Солити рибу селяни не мали можливості, оскільки сіль була дуже дорогою, тому її або коптили, або висушували.

У міру розвитку сільськогосподарського виробництва та християнських приписів у галузі харчування відбувається додавання в селянський раціон вина, хліба, рослинної олії, свинячого і яловичого жиру.

У більш заможних селян на стіл ставили биту птицю, сири, яйця і навіть спеції. Смажена їжа готувалася рідко, селянські страви більше нагадували суп або рагу, до яких подавали соус, зроблений зі скислого вина, горіхів, прянощів і цибулі.

Починаючи з XI століття, у Франції почали саджати каштанові дерева, які селяни назвали хлібними. З каштанів робили борошно, яке в голодні роки рятувало бідних людей від голодної смерті.

Одяг селян

Клімат на більшій частині Європи прохолодний, а селяни практично весь день проводили в роботі на своєму полі або городі. Тому головне завдання одягу селян у Середні століття полягало в тому, що захистити людину від холоду і сильного вітру, через що вона була багатошаровою.

Матеріалом для виготовлення тканини служили рослини: льон, конопля, крапива, шерсть. Жіночий і чоловічий одяг майже нічим не відрізнялися. Селяни носили звичайний грубий домотканний одяг: вільні рубахи довжиною до колін, зверху жилет і туніка (каміза або кота), штани бре, а в якості верхнього одягу був плеолог з капюшоном, взимку зігрівав хутряний тулуп. Чоловіки і жінки носили шоси, схожі на панчохи, які зав ‘язувалися на рівні стегон.

Трохи пізніше відбувся поділ одягу за статевою ознакою: жінки стали носити довгі сукні і сарафани, спідниці, білі передники і чепці. Жіночий святковий одяг прикрашався аплікаціями, вишивкою, іншим декором, але надягали його тільки в урочисті дні.

На ногах селяни носили башмаки, які були однаковими для обох ніг, у зимову пору року – грубі чоботи до коліна. Черевики робилися з грубої шкіри, часто влітку в полі працювали босоніж.

Знаряддя праці

Знаряддя і предмети праці, як правило, залежали від ремесла селянина. Багато з них дійшли з давніх часів, але так і залишилися кам ‘яними: жорна для виготовлення борошна із зерна, гончарні кола, колеса на молотилках, вантажила на ткацьких верстатах.

Знаряддя праці селян у Середні століття в полі були примітивними. Найбідніші боронили землю колодою, інші – бороною. Пізніше з ‘явилися коси і вила, зроблені з заліза, а також лопати, сокири і граблі. З IX століття на полях стали застосовувати важкі колісні плуги, на легких грунтах використовували соху. Для збирання врожаю призначалися серпи і ланцюги для обмолоту.

Всі знаряддя праці в Середньовіччі залишалися незмінними багато століть, адже у селян не було грошей для придбання нових, а їх феодали були не зацікавлені в удосконаленні умов праці, їх хвилювало тільки отримання великого врожаю з мінімальними витратами.

Невдоволення селян

Історія Середньовіччя відрізняється постійним протистоянням між великими землевласниками, а також феодальними взаєминами багатих синьйорів і зубожілого селянства. Це положення сформувалося на руїнах античного суспільства, в якому існували рабство, що яскраво проявилося в епоху Римської імперії.

Досить важкі умови того, як жили селяни в Середні століття, позбавлення їх земельних наділів і майна, часто викликали протести, які виражалися в різних формах. Деякі зневірені втекли від своїх господарів, інші влаштовували масові бунти. Повсталі селяни майже завжди зазнавали поразки через неорганізованість і стихійність. Після таких бунтів феодали прагнули закріплювати розміри повинностей, щоб зупинити їх нескінченне зростання і зменшити невдоволення бідних людей.

Кінець епохи Середньовіччя і рабського життя селян

У міру зростання економіки і появи виробництва до кінця епохи Середньовіччя стався промисловий переворот, багато жителів сіл стали переїжджати в міста. Серед бідного населення і представників інших сословий почали переважати гуманістичні погляди, які вважали особисту свободу для кожної людини важливою метою.

У міру відмови від феодальної системи прийшла епоха, названа Новим часом, в якій вже не було місця застарілим взаєминам між селянами та їх сеньйорами.