Як знайти Маргарет

Маргарет скоро виповниться дванадцять років. Вона не хоче переїжджати з рідного Нью-Йорка, та батьки не надто й зважають на її думку. А ще Маргарет хоче, аби в неї виросли груди, але тіло дівчинки теж уперто відмовляється її слухатись. Словом, звичайне дитинство: ніхто тебе не чує, ніхто не розуміє.

Чи майже ніхто? Усі переживання Маргарет звіряє Богові. Батьки дівчинки вирішили, що свою віру вона колись обере сама, тож Маргарет досі не знає, до якої релігії належить. А щоденні розмови із Богом тримає в секреті від усіх.

Із переїздом переживання героїні тільки посилюються. Нові подружки дорослішають швидше за неї. Хлопець, який сподобався Маргарет, обіймав іншу дівчину. Ровесників дивує те, що героїня не належить до «Молодь Христові» чи до Єврейської громади. А дивакуватий шкільний учитель ще й вигадав якийсь дурний річний проєкт!

Зрештою, Маргарет береться виконувати завдання й обирає темою своєї роботи релігію. Дівчинка хоче відвідати церкви друзів, аби перевірити, яка релігія їй найбільше підходить. Але що про це подумають батьки, у яких через релігійні конфлікти обірвалось спілкування з родичами? Як відреагує улюблена бабуся, якщо Маргарет обере християнство, а не юдаїзм? І найголовніше: а що, як дівчинка не відчує Бога в жодній із церков?

А над дизайном видання працювала Євгенія Гайдамака, яка раніше оформила книги «Опікуни для жирафа», «Світлокопія» та «Корова спекла коровай». Обкладинка книги, із зображенням дівчинки у футболці з квітами, надзвичайно красива і тепла. Спокій, який вона випромінює завдяки приємним теплим тонам, одразу налаштовує на певну інтимність. Адже книга справді доволі інтимна, щира та відверта. Це одна з головних характеристик книжок Джуді Блум, до слова. Авторка не боїться говорити з читачем про все.

«Я хочу бути чесною. І я відчуваю, що (коли була дитиною) жоден дорослий не був чесним зі мною. Раніше ми не знали того, що нам варто було знати».

Надзвичайно приваблює відвертість і харизматичність головної героїні. Передовсім ця книжка є історією дорослішання. А дорослішання, як ми усі знаємо, охоплює стільки різних аспектів! Стільки найрізноманітніших переживань, стільки різних думок і невизначеностей. У повісті Джуді Блум є це все. Окрім спілкування з батьками, стосунків із подружками чи вічних шкільних проблем, у книжці є ще одна важлива лінія взаємин. Це стосунки Маргарет із Богом. Спостерігати за ними читач починає із найпершої сторінки книги і залишається в напруженні до останньої.

«Мої батьки не знають, що я розмовляю з Богом. Якби я їм зізналася, вони б подумали, що я якась релігійна фанатичка чи щось таке. Тож я ні з ким не ділюся цим. Якщо треба, то розмовляю з ним, не ворушачи губами. Моя мама каже, що Бог – це добре. Бог належить усім».

У своїх молитвах Маргарет завжди відверта і щира. Богові дівчинка розповідає про те, що самій собі соромиться сказати вголос. Ці відкриті й веселі розмови зовсім не схожі на молитви дорослих.

«Ти тут, Боже? Це я, Маргарет. Я щойно сказала мамі, що хочу бюстгальтер. Будь ласка, допоможи, щоб я виросла. Ти сам знаєш, в якому місці, Боже. Я хочу бути, як усі».

Інколи така відвертість і дитяча безпосередність Маргарет викликає усмішку.

«Боже, я знаю, що ти маєш багато справ, але… То вже грудень, а груди не ростуть!… Боже, ну коли вже?».

Часто у своїх молитвах Маргарет говорить такі серйозні речі, над якими дорослі воліють не задумуватись. Ця дівчинка показує, що є питання, у яких діти перевершують дорослих. І найкраще це проявляється якраз у намаганнях героїні розібратись у своїй релігійності. Коли для старших приналежність до церкви стає каменем спотикання і причиною конфліктів, дитина щиро намагається в усьому розібратись, і все зрозуміти.

«Сьогодні я йду в синагогу з бабусею. Це свято. Думаю, ти й сам знаєш. Я ще ніколи не була в синагозі чи церкві. Я пошукаю тебе там, Боже».

А коли в своїх пошуках Маргарет стикається із чимось незрозумілим, вона знову ж таки звіряє усе Богові. Дівчинка просить Бога допомогти їй з вибором релігії. Ця, наче б то парадоксальна, ситуація водночас і краще розкриває характер героїні, і дає читачеві іще одну серйозну тему для роздумів. Що важливіше: твоя релігійна приналежність чи твої реальні стосунки з Богом?

«Я була в церкві. Я не відчула там нічого особливого, Боже. Але я дуже хотіла. Я впевнена, що то не твоя вина».

Невід’ємною частиною життя головної героїні є типові дитячі й підліткові проблеми. Подруги Маргарет домовляються вести «Щоденник хлопців» і записувати туди всіх, хто їм подобається. У школі влаштовують танці для шестикласників, і всі дівчата хочуть потанцювати з найкрасивішим хлопцем у класі. А ще статеве дозрівання і пов’язані з цим постійні переживання, які так часто призводять до незручних ситуацій. Хоча доволі часто – до ситуацій комічних

Ненсі промовляла це знову і знову. Ми повторювали за нею рухи і слова:

– Добре, – сказала нам Ненсі. – Робіть так по тридцять п’ять разів на день і побачите, що результат не забариться».

Тепла, дотепна і весела історія. А в самій її середині – дещо надзвичайно важливе. Маргарет Саймон – дуже незвичайна дівчинка. Не смійте її недооцінювати! Ви ще будете сміятись із уривку, де Маргарет їде з бабусею в таксі, а дівчинка уже встигне сказати щось таке, що знову зачарує і змусить віднестись до неї серйозно. Щось таке, про що ви й самі задумуєтесь, але чомусь не говорите. Принаймні, не говорите вголос.

1. У 2005 році журнал «Time» включив «Ти тут, Боже? Це я, Маргарет» в список ста кращих книг, написаних англійською мовою з 1923 року.

2. Назва повісті часто стає об’єктом пародій у масовій культурі, а найчастіше обігрується у серіалах. У «Гріффінів» є серія «Ти тут, Боже? Це я, Пітер», у «Надприродного» – «Ти тут, Боже? Це я, Дін Вінчестер», а в «Південного парку» – «Ти тут, Боже? Це я, Ісус».

3. Джуді Блум часто критикували за відвертість і підняття у своїх книгах тем, про які прийнято мовчати. «Ти тут, Боже? Це я, Маргарет» разом із ще чотирма книгами Блум включено Американською бібліотечною асоціацією до списку ста книг, які найбільше забороняли та навіть вилучали зі шкільних бібліотек.

4. Саме успіх цієї книги спонукав Джуді Блум написати роман «Then again, maybe I won’t», який піднімає ту ж тему дорослішання і статевого дозрівання, але вже з погляду хлопців. Головний героєм нової книги став хлопець Тоні.

5. Книги Блум кілька разів екранізовували, а один із фільмів за мотивами книги письменниці зняв її син. У 2012 році Лоуренс Блум став режисером фільму «Tiger eyes» – екранізації однойменної книги матері.

Новини

Про неї чули всі. Її боялися і на Заході і на Сході. Її кар’єра стала справжніми прикладом для наслідування. Втім, досі нікому не вдалося так пройти шлях до успіху, як це зробила ″Залізна леді″ Маргарет Тетчер. У ХХ столітті вона найдовше була прем’єр-міністром Великої Британії – 11 років. За цей час Маргарет Тетчер фактично повністю змінила як зовнішню, так і внутрішню політику країни і назавжди залишила по собі слід у світовій історії.

Коли вона вперше переступила поріг Даунінг Стріт, 10, потрібно було боротися з інфляцією, безробіттям та стагнацією економіки. Посилення нації стало головним пріоритетом ″Залізної леді″.

Маргарет Тетчер (прем’єр-міністр Великої Британії, 1979-1990 рр.): ″Вибори завершилися, і нам потрібно разом відроджувати країну, якою ми так пишаємося.″

За короткий час завдяки непопулярним реформам Тетчер вдалося витягти економіку країни із затяжної кризи.

Маргарет Тетчер (прем’єр-міністр Великої Британії, 1979-1990 рр.): ″Туди, де був розбрат, ми принесли єдність. Туди де були сумніви, ми принесли правду. А туди, де був відчай, ми принесли надію.″

На зовнішньополітичній арені Маргарет Тетчер діяла не менш рішуче, ніж всередині країни. Вона підписала угоду з Китаєм, за якою Гонконг, тодішня Британська колонія, у 1997 році переходив під юрисдикцію Піднебесної. Також Тетчер першою з усіх іноземних лідерів відвідала Рональда Рейгана після його інавгурації у 1981 році, що сприяло значному посиленню англо-американських відносин.

У 1983 році Тетчер знову стала прем’єром. Її обрали за рішучу позицію під час фолклендсього конфлікту з Аргентиною. Британці бачили, що ″Залізна леді″ своєю твердою рукою веде країну до процвітання, тому знову довірили їй кермо влади.

Її прем’єрство не було легким – вона зіткнулася зі страйком шахтарів, протесами проти збільшення податків. Її навіть намагалися вбити терористи з ІРА, проте зі всіх інцидентів Тетчер виходила з високо піднятою головою, впевнена у своїх силах. У 1990 році Маргарет Тетчер залишила посаду прем’єра, але, за її ж словами, це була чудова робота.

Маргарет Тетчер (прем’єр-міністр Великої Британії, 1979-1990 рр.): ″Це найпрекрасніша робота на світі і один з найбільших привілеїв, які тільки можуть бути. Звісно це дуже важко, але воно того варте.″

Інколи Маргарет Тетчер критикують. Проте і прихильники, і критики сходяться на одному – вона – одна з найвеличніших постатей в сучасній англійській історії.

Чому Маргарет Тетчер досі викликає у британців і любов, і ненависть

Грантем – місто невелике, в ньому живуть лише 30 тисяч людей, проте воно може похвалитися двома видатними уродженцями, Ісааком Ньютоном і Маргарет Тетчер.

Проблема в тому, що пам’ятник Тетчер, як і сама “залізна леді”, викликає в британців дуже суперечливі почуття.

Спочатку статую планували поставити біля будівлі парламенту в Лондоні.

Статую “залізної леді” створив скульптор Даглас Дженнінгс. Спочатку її хотіли встановити біля парламенту, та потім передумали

Проте було багато заперечень, і в підсумку місцева влада ідею поховала. Грантем був другим очевидним місцем, але й там особливої згоди серед мешканців не спостерігалося.

У звіті, замовленому місцевою радою з приводу встановлення статуї, йшлося: “Суперечлива природа політичної кар’єри та політичної спадщини Маргарет Тетчер означає, що статуя може стати жертвою вандалізму”.

У результаті вирішили поставити 3-метровий пам’ятник на 4-метровому гранітному постаменті, аби потенційним хуліганам було складно до нього дістатися.

Маргарет Тетчер померла понад п’ять років тому, а політичну кар’єру закінчила майже 30 років тому. Чому ж її особистість і спадщина досі викликають таку суперечливу реакцію?

Автор фото, Dan Kitwood

Супротивники Тетчер на демонстрації після її смерті в 2013 році. На плакаті написано: “Чисте зло”

Про мертвих або добре, або нічого?

Баронеса Тетчер померла в 2013 році у віці 87 років. Від часу її прем’єрства на той момент минуло 23 роки.

Останні роки життя вона страждала від деменції: наприклад, їй доводилося мало не щодня нагадувати, що її чоловік уже помер.

Чому ж смерть літньої жінки схвилювала деяких британців настільки, що вони почали радіти, відмовившись від стародавнього принципу не говорити про покійників зле?

Щоправда, тих, хто відверто висловлював ненависть до Тетчер, було не так вже й багато, але їх голос був дуже гучним.

Автор фото, Getty Images

І Маргарет Тетчер, і Михайла Горбачова за кордоном любили більше, ніж на батьківщині

Нема пророка у своїй вітчизні

Історія вміє дивувати.

Свого часу Тетчер сказала: “Мені подобається пан Горбачов. Думаю, ми зможемо працювати разом”.

Але як багато росіян вважають, що останній радянський генсек винен у руйнуванні великої держави, так і чимало британців звинувачують Тетчер у повному презирстві до суспільного блага і проштовхуванні безжального капіталізму.

Цікаво, що важко знайти людей, які б ставилися до неї байдуже: Тетчер викликає як сильну любов, так і ненависть.

Недарма в коментарях на англомовному сайті BBC до статті про статую половина респондентів висловлює сум через те, що зараз в британській політиці немає нової Тетчер.

Вже вона б “показала цим юнкерам [Жан-Клод Юнкер – голова Єврокомісії] та Барньє [Мішель Барньє – головний перемовник ЄС щодо брекзиту], де раки зимують”, і витягла б країну з ЄС під звуки фанфар і з гордо піднятою головою, пишуть деякі дописувачі.

Інша половина каже, що до статуї можна буде приводити онуків, щоб показати їм, як виглядала жінка, яка зруйнувала традиційний образ життя британців.

Автор фото, Getty Images

Генеральний секретар профспілки шахтарів Артур Скаргілл під час демонстрації проти закриття шахти. Один з демонстрантів начепив маску Тетчер

Шахтарі, металурги та профспілки

Прем’єри приходять і йдуть. Про більшість із них залишається лише невелика згадка в історичних працях, меншість залишається в народній пам’яті назавжди.

Вінстон Черчилль провів країну через війну, Маргарет Тетчер змогла назавжди змінити економічну структуру британського життя.

Коли Тетчер стала прем’єркою в 1979 році, вона порушила одне з головних табу політичного життя того часу: не стала інвестувати гроші в збиткові галузі промисловості тільки для того, щоб не допустити зростання безробіття.

Кількість безробітних за перші п’ять років її прем’єрства зросла з півтора до трьох мільйонів осіб. Міста й райони, добробут яких ґрунтувався на важкій промисловості або видобутку сировини, фактично перетворилися на економічно мертві зони.

Тетчер свято вірила в те, що в обов’язки уряду не входить грошова підтримка компаній, які не приносять прибутків.

Її економічні реформи потужним катком пройшлися по промислових районах, викликавши різке збільшення безробіття й таке ж різке падіння доходів населення.

Проведена під її керівництвом кампанія з приватизації транспортних та інфраструктурних галузей призвела до різкого зростання цін.

Її вважали головним руйнівником стовпів, на яких базувалися добробут британського робітничого класу: важкої промисловості, профспілок, соціального житла та соціального страхування.

В результаті її звинуватили у всіх бідах. Немає роботи? Тетчер закрила підприємства. Немає безкоштовного житла? Тетчер його продала. Немає безкоштовного молока в школах? Тетчер відібрала його в діточок.

Автор фото, Getty Images

Деяким шахтам пощастило – вони перетворилися на музеї, і туристи приносять хоч якийсь дохід

Король-вугілля? Король помер

Найбільше Тетчер і донині проклинають у вугільних районах, де, як вважають, саме її реформи привели до повної або майже повної зупинки шахт.

Трохи статистики: на початку прем’єрства “залізної леді” в Сполученому Королівстві працювали 230 тисяч вугільних шахт, в кінці – тільки 57 тисяч.

Зараз їх залишилося менше ніж шість.

Щоправда, Тетчер просто завершила процес, який і так тривав з 20-х років XX століття. Між 1920 і 1980 роками кількість зайнятих в британській вугледобувній промисловості скоротилася на мільйон.

Лялька, яка зображала Маргарет Тетчер у сатиричному телешоу Spitting Image (“Справжня схожість”)

Суперечливий спадок

Маргарет Тетчер була відомою своїм авторитарним стилем керівництва. Популярне в 80-х роках сатиричне телешоу “Справжня схожість” (Spitting Image) відзначило цю рису її характеру наступною сценою:

Маргарет Тетчер з членами свого уряду приходить в ресторан. Офіціант питає, що вона буде їсти.

– М’ясо, – каже прем’єр.

– А овочі? – питає офіціант.

Тетчер дивиться на міністрів.

– Овочі теж будуть м’ясо.

Поет і публіцист Філіп Ларкін якось сказав про неї: “Її величезна заслуга полягає в тому, що вона не побоялася сказати, що два помножити на два – чотири. А це ніколи не користувалося популярністю”.

Її репутація “залізної леді” зміцнилася під час Фолклендської війни, коли вона не піддалася на вмовляння Рейгана “не принижувати Аргентину” і вирішила відбити Фолклендські острови воєнним шляхом.

“Коли половина моєго політичного життя витрачається на всілякі дурниці типу охорони навколишнього середовища, просто здорово нарешті зайнятися справжньою кризою”, – сказала вона з приводу цього конфлікту.

До цього висловлювання можна ставитися по-різному, але ніхто не стане сперечатися з тим, що характер в неї був.

Її ставлення до європейської інтеграції, сконцентроване в так званій “промові в Брюгге”, досі згадують прихильники “жорсткого брекзиту”. Щоправда, вони забувають, що Тетчер була прихильницею загальноєвропейського ринку.

“Спроби придушити національні почуття та сконцентрувати владу в центрі європейського конгломерату будуть вкрай шкідливі для поставлених нами цілей. Європа буде сильнішою саме тому, що Франція залишається Францією, Іспанія – Іспанією, а Британія – Британією – зі своїми традиціями, звичаями та національною ідентичністю. Спроба запхати їх усіх в якусь універсальну європейську схему буде найбільшою дурістю”.

Автор фото, Getty Images

Мало хто з політиків викликає у співвітчизників настільки суперечливі почуття через багато років після закінчення свого правління.

Втім, як кажуть люди, які її знали, вона й за життя мало звертала увагу на громадську думку, а тепер їй уся ця суєта і взагалі не страшна.

Хочете отримувати найцікавішістатті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.