Словосполучення і речення

Наприклад: студентські збори, зустріч товариша, політ на Місяць, співати весело, хлопці та дівчата; новий, гарний і дешевий; англ. high building “велика будівля”, students’ answers “відповіді студентів”, to be in love (with smb.) “кохати” (буквально: бути в коханні), to speak loudly “говорити голосно”, нім. deutsche Sprache “німецька мова”, Ball spielen “грати у м’яча”, Drang nach Osten “натиск на Схід”.

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення.

Валентність (від лат. valentia “сила”) – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними (світає), одновалентними (сидить, спить – хто?), двовалентними (їсть – хто? що?), тривалентними (присвятив – хто? що? кому?), чотиривалентними (нагородив – хто? кого? чим? за що?) тощо. Як бачимо, слова відкривають “вакантні місця” (порожні клітинки), які необхідно заповнити іншими словами. Слова, що заповнюють ці “вакантні місця”, називають актантами. Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними властивостями слова. Наприклад: Він довго спав наривані У передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відносяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не викликані валентністю дієслова спати. Це так звані вільні поширювачі, які називають сирконстантами.

У мовознавстві поки що немає єдності щодо розуміння словосполучення: вчені дають неоднакове його визначення. Різними є погляди й на те, чи словосполучення вичленяються тільки з речення, чи вони існують і поза реченнями. Очевидно, є підстави погодитися з російським мовознавцем В.І. Кодуховим, який уважає, що словосполучення є частиною речення, але воно існує і до речення як будівельний матеріал.

Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв’язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в бубон). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити).

Словосполучення будується за певними граматичними зразками, які формуються в мові на основі категоріальних властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному зв’язку між словами. Водночас слід не забувати, що здатність слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї здатності залежать не тільки від граматичних властивостей слова (передусім від належності слова до тієї чи іншої частини мови), але й від його лексичного значення.

Розрізняють сурядний і підрядний зв’язок між словами у словосполученні. Трактування сурядності як граматично незалежного зв’язку, як це маємо в деяких шкільних підручниках, є некоректним. І при сурядності, і при підрядності слова є залежними, але в першому випадку залежність рівноправна, а в другому – нерівноправна.

Підрядні зв’язки є закритими, а сурядні – відкритими. Один підрядний зв’язок може об’єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний – два і більше. Пор.: читання газет і газети, журнали, книжки. (лежали на столі).

Отже, словосполучення бувають сурядні та підрядні. Щоправда, в мовознавстві існує й інший погляд на це питання, згідно з яким словосполученнями вважають лише ті сполучення слів, які об’єднані підрядним зв’язком, однак останнім часом усе більше утверджується думка, що будь-яке поєднання двох чи більше повнозначних слів, яке характеризується наявністю між ними формально вираженого смислового зв’язку, є словосполученням.

Стосовно підрядного зв’язку слід розрізняти два його різновиди: сильний і слабкий. Сильний зв’язок виникає в тих випадках, коли слово вимагає поширення, тобто коли поширення слова передбачене й зумовлене його лексико-граматичними властивостями; без поширення воно не є самодостатнім. Наприклад; відчути спрагу, добігти до фінішу.

За слабкого зв’язку, який визначається тільки частиномовною належністю головного (стрижневого) слова, реалізуються означальні відношення (цікавий захід, книжка студента, одягнутися швидко).

Зі структурного погляду словосполучення можуть бути двочленними, тричленними і чотиричленними. Двочленні словосполучення утворюються на основі одного зв’язку (чудовий концерт, співати пісню). Тричленні й чотиричленні словосполучення утворюються на основі подвійного й потрійного сильного зв’язку (віддати борг державі, перекласти текст із англійської мови на українську). Тричленні словосполучення можуть бути також утворені на основі поєднання сильного зв’язку і такого слабкого зв’язку, який неможливий без сильного (показати дорогу туристу, відчинити двері гостеві).

Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполучень із одним і тим самим стрижневим словом (новий сусід збоку, швидко завершити сівбу).

Комбіновані словосполучення утворюються на основі зв’язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень. Наприклад: захоплено дивитися новий фільм. Тут словосполучення утворюється поєднанням трьох простих: дивитися фільм, дивитися захоплено, новий фільм.

Відмінність між складними і комбінованими словосполученнями добре помітна, коли графічно показати зв’язки між їхніми компонентами:

Підрядні словосполучення поділяють на предикативні, тобто такі, які співвідносні з підметом і присудком (пташки співають, поле зазеленіло) і непридикативні (спів пташок, зелене поле). Деякі мовознавці, наприклад, В.В. Виноградов, предикативні сполучення слів виключають із словосполучень, уважаючи, що при наявності предикативного зв’язку будь-яке сполучення слів є реченням, а не словосполученням. Таке твердження не е правомірним, оскільки, по-перше, словосполучення вичленяються зречення (Як гарно в діброві пташки співають!), по-друге, речення на відміну від словосполучення має й інші суттєві ознаки, у першу чергу інтонацію.

Поширеною є думка, що словосполучення характеризується такою властивістю, як номінативність (служить позначенням єдиного, хоч і розчленованого поняття). З цією думкою навряд чи можна погодитися, бо крім номінативних словосполучень (весняний день, державний іспит), є словосполучення, які не мають номінативної функції (збирати врожай, повернутися вчора, відпочивати в санаторії). Опріч того, слово в реченні може належати до декількох словосполучень (Хлопець читає цікаву книжку).

Сумнівним є, що в цьому реченні маємо дві номінації зі словом книжка.

Залежно від того, яке слово є головним (стрижневим) у словосполученні, розрізняють іменні, в яких стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники й займенники (тези доповіді, достойний подяки, п’ятий у черзі, щось нове; англ. all of them “всі вони”, first step “перший крок”, нім. die Erfolge der Schüler “успіхи учнів”), дієслівні, де стрижневим словом є дієслово (чинити справедливо; англ. to want to say “хотіти сказати”, нім. wenden sich mit einer Bitte “звернутися з проханням”) і прислівникові, де головним словом є прислівник (дуже вдало, далеко від лісу; англ. well enough “досить добре”, нім. ganz recht “зовсім правильно”).

Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на:

• 1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку (великий успіх, радість матері; англ. black negro “чорний негр”, the farm of the brother “ферма брата”, нім. der bose Lowe “сердитий лев”). В англійській мові будь-який іменник, що стоїть перед іншим іменником, виконує атрибутивну функцію. Пор.: table tennis “настільний теніс”, ten nis table “тенісний стіл”; stone wall “камінна стіна”, wall stone “камінь із стіни”;
• 2) об’єктні, в яких залежне слово є об’єктом (написати твір, вручити нагороду; англ. to make a report “зробити доповідь”, to send a telegram “послати телеграму”; нім. Beistand leisten “сприяти” (буквально: здійснювати сприяння), den Brief schreiben “писати листа”, die Brücke schlagen “будувати міст”);
• 3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов’язане з ним певним відношенням (швидко текти, купатися в озері, працювати з натхненням; англ. to speak slowly “говорити повільно”, to walk in the park “гуляти в парку”, нім. schnell laufen “швидко бігти”, wachsen im Garten “рости в саду”).

1. Словосполучення. Головне і залежне слово. Відмінність словосполучення від слова і речення

Словосполучення — це поєднання двох і більше повнозначних слів, одне з яких є головним , а інше (інші) — залежним(-и) .

Слова у словосполученні поєднуються за допомогою граматичного зв’язку (закінчень і прийменників) або за змістом і граматично.

Прикласти листок подорожник а , зелен ий сад , червоний від сорому, вивчен а напам’ять поезія , занадто далеко .

Вправа ( яка ?) цікава , приїхали ( з якою метою ?) відпочити , знайшов ( що ?) бурштин , біжу ( яким способом ?) наввипередки , черга ( яка ?) до лікаря .

Непоширеним (простим) називається словосполучення , у якому є одне залежне слово, виражене самостійною частиною мови .

Поширеним (складним) називається словосполучення , у якому є кілька залежних слів, виражених самостійними частинами мови .

Слово називає предмет, дію, явище, поняття .

Словосполучення конкретизує предмет, дію, явище, поняття , дає їм точнішу, детальнішу характеристику.

Що таке Словосполучення

Словосполучення – це сполучення від двох повнозначних слів , що пов’язані граматично й за змістом.
У школі вивчення словосполучень в українській мові починають з 3-го класу.

Словосполучення складається із (будова словосполучення)

Школярів навчають розрізняти головне слово від залежного й поєднувати їх між собою. У 4-му класі учні вже розрізняють словосполучення від речення, а в 5-му й 6-му вивчають їхні ознаки й види. Це важливо, адже слід пам’ятати, що не всі поєднання слів можуть утворювати словосполучення. Згадаймо й розглянемо нижче: що ж це таке – словосполучення?

Словосполучення складається із залежного й головного слів.

Розглянемо будову словосполучень.
У словосполученні від одного слова до іншого можна поставити питання. Слово, від якого ставлять питання називається головним, а слово, яке на нього відповідає – залежним. Слід зауважити, що утворювати словосполучення можуть лише повнозначні слова, тобто самостійні частини мови.
За будовою розрізняють прості, комбіновані й складні словосполучення.

❖ Прості – ті, що складаються з двох самостійних частин мови, одна – головна, інша – залежна.
❖ Складні словосполучення утворюються з понад трьох повнозначних частин мови, серед яких одне слово – головне, а інші – залежні.
❖ Комбіновані – ті, що мають декілька різних головних слів.

Типи синтаксичного зв’язку в словосполученнях:

• Узгодження – тип зв’язку в словосполученні, коли залежне слово повністю узгоджується за граматичними формами головного.
• Керування – тип зв’язку, коли залежне слово набуває тієї відмінкової форми, яку вимагає головне.
• Прилягання – тип зв’язку в словосполученні, коли залежне слово це незмінна частина мови (прислівники, незмінні іменники, дієприслівники тощо).

Що таке словосполучення – приклади:

• Гарна дівчина – приклад простого словосполучення, де дівчина – це головне слово, а гарна – залежне (гарна (яка?) дівчина);
• найкращий друг батька – приклад складного словосполучення, де друг – це головне слово, а найкращий тадівчини– залежні (найкращий (який?) друг (чий?) батька);
• жінка високого зросту – приклад комбінованого словосполучення, де є два головних слова жінка й зросту.Тут високого зросту -це просте словосполучення у складі будови іншого. (Жінка (яка?) високого(якого?) зросту);
• темний ліс – приклад словосполучення з типом зв’язку узгодження, де залежне слово темнийповністю узгоджується за всіма морфологічними й граматичними формами головного слова ліс (темний (який?) ліс, називний відмінок, чоловічий рід, однина);
• піклуватися про бабусю – приклад словосполучення з типом зв’язку керування, де головне слово піклуватисявимагає від словабабуся,що є залежним, знахідного відмінка за допомогою прийменника про(піклуватися (про кого?) бабусю);
• прийти пізно – приклад словосполучення з типом зв’язку прилягання, де слово пізно, що є залежним, – прислівник (прийти (коли?) пізно).

Це приклади словосполучень, що найчастіше зустрічаються у підручниках для 4-го та 5-го класів.

Види й типи словосполучень

Залежно від того, якою самостійною частиною мови виражене головне слово, словосполучення поділяють на 3 типи:

Іменні словосполучення

Поділяються на 3 види (іменникові – головне слово виражене іменником; прикметникові – головне слово виражене прикметником; займенникові – головне слово виражене займенником);

Дієслівні словосполучення

Головне слово виражене дієсловом;

Прислівникові

Головне слово виражене прислівником.

За синтаксичною функцією в реченні розрізняють:

• Синтаксично вільні словосполучення – окремі компоненти якого можуть виконувати різні синтаксичні ролі;
• синтаксично нерозкладні словосполучення – у реченні виконують одну синтаксичну роль і не розкладаються на окремі компоненти.

Окрім цього, як різновиди синтаксичних конструкцій, виокремлюють:

• вставні словосполучення, що використовують для емоційного забарвлення речення, привертання уваги, вираження ставлення мовця до сказаного або почутого тощо. Вставні словосполучення в реченнях виокремлюються комами;
• поширені словосполучення, що складаються з трьох і більше повнозначних слів і сприймаються як неподільна конструкція, що виконує одну синтаксичну роль;
• стійкі словосполучення (сталі словосполучення, фразеологізми) – лексично й синтаксично неподільні конструкції, що не розкладаються на окремі компоненти. Вони мають спільне лексичне значення, виконують одну синтаксичну роль і не є окремими словосполученнями.

Варто згадати, що окрім підрядних словосполучень, де є головне й залежне слово, існують ще й сурядні словосполучення.

Сурядні словосполучення

Це поєднання двох і більше повнозначних слів, що між собою є рівноправними.

Під час створення словосполучень варто пам’ятати про мовні норми й не припускатися помилок. Для цього згадаємо про нормативні (правильні) і неправильні словосполучення.

Нормативні (правильні) словосполучення

Ті, що відповідають усім затвердженим і рекомендованим мовним нормам.

Неправильні словосполучення

Ті словосполучення, у яких не дотримано певних норм української літературної мови – неправильні. Наприклад, словосполучення «виключення з правил» є неправильним, адже нормативний варіант – виняток з правил.

Не є словосполученням!

На початку статті згадувалось, що не всі поєднання слів можуть утворювати словосполучення, тож розберемось, що не можна назвати словосполученням.

До словосполучень не належать:

• власні назви;
• фразеологізми;
• сполучення підмета й присудка;
• поєднання самостійної частини мови зі службовою;
• однорідні члени речення.

Синтаксис словосполучення

На сьогодні розрізняють два види синтаксичного зв’язку в словосполученнях – підрядний і сурядний. Підрядний зв’язок – наявність в словосполученні головного й залежного слова. Словосполучення, у якому слова між собою рівноправні поєднані сурядним зв’язком.

Як скласти словосполучення

1. Для того, щоб скласти правильне словосполучення варто зважати на загальні мовні норми й окремі правила, що були викладені в статті.
2. Слід пам’ятати про типи зв’язку між словами у словосполученнях і те, що лише повнозначні частини мови можуть утворювати словосполучення.

Владислав Шевчук

Помічник головного редактора

Владислав помічник головного редактора проекту “що-таке.укр” фахівець з української мови та літератури, має глибоке розуміння української історії та культури.

Зі ступенем у сфері гуманітарних наук, він присвятив понад п’ять років своєї кар’єри копірайтингу, створюючи зміст, що відображає багатство та різноманітність української мови. Владислав також має трьохрічний досвід у цифровому маркетингу та SEO, що допомагає йому ефективно просувати інформацію в інтернеті. Його статті відрізняються точністю, глибиною аналізу та здатністю залучати читачів до вивчення української мови.

Також вас можете зацікавити:

Подивіться інші слова з їх детальним описом.