тавро

1 . Мітка, яку випікають на шкірі, рогах чи копитах свійських тварин.

– Наш, вітчизняний, – визначив Хаєцький, як циган, обходячи коника навколо і старанно загладжуючи застрижене тавро (О. Гончар);

// Мітка на тілі людини (звичайно невільника, злочинця тощо).

Тяжко, важко по світу нудитись Із срамотним тавром на чолі (М. Старицький);

Біля мосту ще одна партія колодників зі спотвореними тавром обличчями лагодила дорогу (З. Тулуб);

* У порівн. Вийняв [Гречкун] цигарку і, схилившись над склом, запалив її. Червоний п’ятачок відблиску затріпотів у нього на лобі, наче випечене тавро (Ю. Бедзик);

// Особливий знак, помітка на виробі, товарі, що вказує, хто їх зробив, виготовив або кому вони належать; клеймо (у 1 знач.).

– Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як “О”. Стривай, Митрофане, чи не твоє це тавро? – Ні, не моє, – відвернувся Огієнко (О. Гончар);

// чого і з означ., перен. Ознаки, свідчення чогось (перев. ганебного, принизливого).

А картярський борг треба сплатити за добу, бо інакше він [Горленко] буде знеславлений – і тоді ніщо в світі не змиє з нього ганебного тавра (З. Тулуб);

На величних нерухомих кручах .. захололо важко й неминучо вікове тавро старовини (Н. Забіла);

Шаптала лежав не рухаючись і прислухався до того, що робилося в далеких глибинах землі. Почув, як звідтіль невпинно вириваються сили, розносяться вітром і накладають на все тавро жадоби (В. Підмогильний).

2. Знаряддя, яким роблять таку мітку; клеймо (у 2 знач.).

Ще кузня була на місці заводу, а вже верба росла, до неї в’язали ковалі коней, .. пробували на корі розпечені кінські тавра (Ю. Яновський);

– Оце печатка Остапа, – показав Гаврило Зубові маленьку дірочку, пробиту на вусі тварини. – А оце буде наша. – І ороч витяг з торбинки тавро в формі п’ятикутної зірочки (І. Багмут);

Він запропонував негайно ввести для робітників провідних спеціальностей особисте тавро, яким вони позначали б те, що ними зроблено (з публіц. літ.);

Він поставив тавро на минуле і виходив у життя мовби уперше (В. Підмогильний).

Значення в інших словниках

1. тавро — (мітка, яку випалюють на шкірі) клеймо, перен. знак, печать. Словник синонімів Полюги
2. тавро — тавро́ іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
3. тавро — А. 1. Клеймо на шкірі, рогах чи копитах тварин; мітка на тілі людини (невільника, в’язня), рідше – на товарі; знаряддя, яким його роблять. – Звісне діло – баришник. Літературне слововживання
4. тавро — Штемп, знак, зст. клейно; (на кому) печать, пляма; (зради) Каїнова печать; п! ШТАМП. Словник синонімів Караванського
5. тавро — -а, с. 1》 Мітка, яку випікають на шкірі, рогах чи копитах свійських тварин. || Мітка на тілі людини (звичайно невільника, злочинця тощо). Великий тлумачний словник сучасної мови
6. тавро — наклада́ти (кла́сти) / накла́сти (покла́сти) тавро́ (клеймо́, печа́ть, знак, відби́ток) на кого—що і без додатка. Впливати, діяти на кого-, що-небудь, позначатися на комусь, чомусь. Фразеологічний словник української мови
7. тавро — КЛЕЙМО́ (знак, помітка на виробі, товарі і т. ін., що вказує на сорт виробу, назву підприємства, яке виготовило товар, тощо); МА́РКА, МАРКУВА́ННЯ (з означенням — про знак на виробі); ТАВРО́, ШТЕМП заст. (перев. Словник синонімів української мови
8. тавро — Тавро́, -ра́, -ру́; та́вра, -врів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. тавро — ТАВРО́, а́, с. 1. Мітка, яку випікають на шкірі, рогах чи копитах свійських тварин. — Наш, вітчизняний, — визначив Хаєцький, як циган, обходячи коника навколо і старанно загладжуючи застрижене тавро (Гончар, III, 1959, 88). Словник української мови в 11 томах

ТАВРО

1. Мітка, яку випікають на шкірі, рогах чи копитах свійських тварин. — Наш, вітчизняний, — визначив Хаєцький, як циган, обходячи коника навколо і старанно загладжуючи застрижене тавро (Гончар, III, 1959, 88); // Мітка на тілі людини (звичайно невільника, злочинця тощо). Тяжко, важко по світу нудитись Із срамотним тавром на чолі (Стар., Поет. тв., 1958, 70); Біля мосту ще одна партія колодників зі спотвореними тавром обличчями лагодила дорогу (Тулуб, В степу. 1964, 99); * У порівн. Вийняв [Гречкун] цигарку і, схилившись над склом, запалив її. Червоний п’ятачок відблиску затріпотів у нього на лобі, наче випечене тавро (Ю. Бедзик, Полки. 1959, 101); // Особливий знак, помітка на виробі, товарі, що вказує, хто їх зробив, виготовив або кому вони належать; клеймо (у 1 знач.). — Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як «О»… Стривай, Митрофане, чи не твоє це тавро? — Ні, не моє, — відвернувся Огієнко (Гончар, II, 1959, 153); // з означ. і чого, перен. Ознаки, свідчення чогось (перев. ганебного, принизливого). А картярський борг треба сплатити за добу, бо інакше він [Горленко] буде знеславлений — і тоді ніщо в світі не змиє з нього ганебного тавра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 279); На величних нерухомих кручах.. захололо важко й неминучо вікове тавро старовини (Забіла, Поезії, 1963, 100).

◊ Наклада́ти (кла́сти, накла́сти) тавро́ на кого — що — залишати помітний слід, впливати, діяти на когось, щось. Звичайно ж, тінь десятків літ боротьби наклала своє тавро і на вдачу, і на зовнішність (Ле, В снопі. 1960, 328); На вигляд було їй років за тридцять. І час поклав уже своє тавро: втома в очах і ледве помітні зморшки в куточках різко окресленого рота (Головко, II, 1957, 451).

2. Знаряддя, яким роблять таку мітку; клеймо (у 2 знач.). Ще кузня була на місці заводу, а вже верба росла, до неї в’язали ковалі коней. пробували на корі розпечені кінські тавра (Ю. Янов., І, 1958, 328); — Оце печатка Остапа, — показав Гаврило Зубові маленьку дірочку, пробиту на вусі тварини. — А оце буде наша. — І ороч витяг з торбинки тавро в формі п’ятикутної зірочки (Багмут, Шасл. день. 1959, 229); Він запропонував негайно ввести для робітників провідних спеціальностей особисте тавро, яким вони позначали б те, що ними зроблено (Ком. Укр., 6, 1965, 52).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 12.

тавро Переклад слова