Основні вимоги і процедура проведення спостереження

Для того щоб підвищити надійність і якість спостереження, існує ряд обов’язкових для дотримання правил: 1) систематичність і багаторазовість спостереження даного явища у різний час і в різних ситуаціях (це потрібно для того, щоб можна було зробити висновок про повторюваність, а значить, невипадковість явищ); 2) уникання оціночних суджень; 3) проведення спостереження кількома дослідниками; 4) порівняння спостереження по окремому відрізку поведінки із загальною ситуацією, з контекстом дослідження.

Важлива обставина в аспекті підвищення об’єктивності спостереження – це необхідність реєстрації не окремого вирваного з контексту факту, а реєстрація дії або реакції людини на тлі загальної ситуації, бо один і той же зовнішній результат може мати найрізноманітніше психологічне значення залежно від того, в якій ситуації він був одержаний. Ця вимога набуває особливого значення там, де спостереження ведеться за мінливими явищами (наприклад, за психічним розвитком дитини), тому чим систематичнішим буде спостереження, тим повнішу картину явища можна отримати.

Труднощі, які виникають при спостереженні, можуть зумовлюватися специфікою самого об’єкта спостереження; специфікою спостереження як виду діяльності; особливостями дослідника; фактом присутності спостерігача.

Ряд вимог щодо проведення спостереження обумовлюється самою природою спостереження як виду діяльності. Зокрема, така особливість спостереження, як невтручання спостерігача у перебіг подій, породжує специфічні риси, що за різних обставин можуть бути або перевагами, або недоліками спостереження як наукового методу. Наприклад, вимушена вичікувальна позиція призводить до того, що спостерігач потрапляє у залежність від появи нагоди помітити те, що його цікавить. Часто саме ця обставина є обмеженням спостереження порівняно з більш активними психологічними методами.

Безумовно, пасивність, невтручання дослідника дозволяє одержати цінні дані, які неможливо отримати іншими методами: це здатність бачення цілісної ситуації, а не її окремих фрагментів або ознак; можливість вивчати явища у найбільш природному для них вигляді, не спотворюючи картини перебігу подій. Важливе також те, що саме спостереження (як і бесіда) дає змогу помітити та зафіксувати невідомі досі явища, в той час як експеримент більш жорстко залежить від плану. Усе це є наслідком мінімального впливу спостерігача на досліджувані явища, що й створює простір для спонтанності та незапланованості подій.

Важливу роль відіграють також особливості самого процесу сприйняття, який лежить в основі діяльності спостереження. Відомо, що сприйняття як психічний процес характеризується селективністю (вибірковістю), внаслідок чого деякі події можуть залишатись непоміченими. Крім того, оскільки спостерігач має справу з цілісною ситуацією, великим відрізком людської поведінки, йому буває важко зафіксувати потік подій згідно з обраними одиницями оцінювання, бо часто ситуації бувають багатозначними і непевними. Яким би нейтральним не був дослідник, завжди “працює” певна установка щодо спостережуваних явищ. Складність полягає саме в тому, що такі установки не усвідомлюються, і навіть найсумлінніший спостерігач мимоволі тенденційний. Тому окремо наголошується на тому, що дослідник зобов’язаний реєструвати факти “як такі” і ні в якому разі не оцінювати їх.

Іншими факторами помилок можуть бути особисті якості дослідника: індивідуальний темп та стиль, темперамент, емоційна стійкість, витривалість та ін. Мають значення також і суто особистісні властивості, зокрема особливості психологічних захистів (велику роль, наприклад, відіграє феномен проекції своїх особистих рис та проблем на інших). Буває, що проекція здійснюється на неусвідомленому рівні, і спостерігачеві просто здасться, що в даній ситуації певне явище є проявом деякої внутрішньої властивості (а саме такої, яка притаманна дослідникові). В дійсності ж явище може мати зовсім інше психологічне значення. Слід зазначити, що такі помилки становлять значну частину необ’єктивних результатів у спостереженні.

Крім того, причинами помилок можуть бути: 1) різниця у соціальному становищі дослідника і досліджуваних; 2) перше враження; 3) попередні зустрічі, що сприяють формуванню певної думки: 4) явища перенасиченості одноманітною діяльністю тощо.

Щоб дотриматися всіх вимог щодо проведення спостереження, необхідно мати чіткий план процедури дослідження. Як уже зазначалось, багато конкретних моментів безпосередньо залежать від мети дослідження, отже, спостереження починається не з дій спостерігача по збиранню інформації, а з розробки програми дослідження. Чим детальніше буде продумана програма, тим більш аргументований матеріал одержить психолог.

Сама програма включає кілька підрозділів. Це такі етапи: визначення проблеми; вибір об’єкта і предмета дослідження; формулювання мети й завдань роботи; інтерпретація та визначення основних понять; попередній аналіз об’єкта; висунення основної та робочих гіпотез; збір власне даних; їх аналіз та інтерпретація.

Слід зазначити, що вирішальне значення в одержанні тих чи інших результатів відіграють теоретична позиція спостерігача і мета дослідження.

Види спостережень

Процедура будь-якого спостереження передбачає відповіді на запитання:

Як вести записи?

• o Оперативність отримання інформації.
• o Відносна дешевизна, не потрібен складний інструментарій.
• o Можливість використання в пошукових дослідженнях.

• o Подія та спостереження за нею здійснюються водночас.
• o Безпосередній контакт соціолога з об’єктом дослідження.
• o Цілісність сприйняття, єдність раціонального та емоційного в процесі спостереження.
• o Спостереження може бути складовою частиною інших методів.

• o Локальність спостережуваних явищ.
• o Зазвичай, неможливі

повторні спостереження подій, що досліджуються.

• o Інформація переважно про дії людей, а про цілі, мотиви, цінності її майже немає.
• o Перекручування даних через спостережуване “зараження” стереотипами групи, що спостерігається.

Експеримент – це загальнонауковий метод одержання в контрольованих та керованих умовах нового знання.

За завданнями, що вирішуються

науково-дослідні

орієнтовані на поповнення нових знань;

практичні

орієнтовані на розв’язання соціальних проблем.

За характером

логічної

структури

доведення

гіпотез

послідовні (лінійні)

аналізується одна і та сама група, яка є і контрольною (початковий стан) і експериментальною (її стан після зміни однієї чи кількох характеристик). Їхній склад повинен бути ідентичним за контрольними та іншими важливими характеристиками;

паралельні

одночасно беруть участь дві групи: контрольна та експериментальна.

За характером експериментальної ситуації

польові

в природних умовах;

лабораторні

ситуація та часто й самі експериментальні групи формуються штучно;

За реальністю досліджуваних об’єктів

натурний

уявний

МЕТОД СОЦІАЛЬНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

• o Забезпечує отримання інформації завдяки впливу на об’єкт дослідження чинників, які управляються та контролюються.
• o Дозволяє створювати сконструйовану модель соціального процесу й перевіряти її раціональність.
• o Надає можливість використовувати сучасну оргтехніку та дослідницькі технології.

• o Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання соціолога в реальний хід подій та явищ.
• o Визначення найдоцільніших, таких, що управляються та контролюються, чинників впливу на об’єкт.
• o Можливість змін та удосконалення відносин між елементами об’єкта дослідження та поведінки об’єкта в процесі експерименту.

• o Неможливість повної аналогії соціального експерименту з соціальною реальністю.
• o Відносно великі витрати коштів та часу на проведення експерименту.
• o Не завжди можлива реалізація результатів експерименту в соціальній практиці.

Соціометричний метод застосовується для вимірювання не особистісних, а групових властивостей.

Термін “соціометрія” пов’язується з іменем Дж. Морено, який розробив соціопсихологічну теорію, згідно з якою зміна психологічних відносин в малій соціальній групі є основною умовою зміни соціальних відносин у суспільстві загалом. Дж. Морено запропонував емпіричну процедуру для вивчення групових характеристик.

Соціометричний тест покликаний діагностувати емоційні зв’язки (симпатії, антипатії. ) між членами групи.

• o Вимірювання рівня згуртованості – роз’єднаності в групі.
• o Виявлення “соціометричних позицій”, тобто співвідносного авторитету членів групи за ознаками симпатії – антипатії, де на протилежних полюсах виявляються “лідер” та “аутсайдер”.
• o Знаходження внутрішньо групових підсистем – згуртованих утворень, які можуть очолювати неформальні лідери *324 .

Під час проведення соціометричного тесту використовується питальник, в якому кожен член групи повинен зафіксувати своє ставлення до кожного із членів групи за різними критеріями. (Наприклад, щодо проведення дозвілля, ставлення до навчання, участі в спільній діяльності).

Питання може звучати так: “З ким би Ви хотіли працювати разом? (назвіть прізвища)” та “З ким би Ви не хотіли працювати разом? (назвіть прізвища)”.

o Дозволяє з’ясувати особисті переваги, мотиви діяльності, ціннісні орієнтації

• o Забезпечує виявлення формальних та неформальних лідерів, передбачає можливі конфлікти.
• o Комп’ютерні варіанти методики дозволяють дуже оперативно (1-2 години) отримати дані про структуру.

• o Використовується для отримання інформації про структуру малих груп, про характер міжособисті-сних стосунків у групі.
• o Поєднує елементи опитування та експерименту.
• o Безпосередній контакт соціолога з об’єктом, дані подаються безпосередніми учасниками події, явища.
• o Процедура дослідження відпрацьована до рівня соціальної технології.

• o Призначений лише для дослідження групи з 15 – 20 осіб.
• o Неприйнятний для дослідження випадкових або тимчасових спільностей, а тільки тих груп, де склалися стійкі зв’язки.
• o Респонденти не пояснюють причин свого вибору, тому важко оцінити стійкість переваг поведінки людей у різних ситуаціях.
• o Можливі не щиросердні відповіді та помилки через невірне розуміння питань.

ВИКОРИСТАНА ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

• 1. Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. – К., 2002.
• 2. Бутенко И. А. Организация прикладного социологического исследования. – М., 1998.
• 3. Городяненко В. Г. Социологический практикум: учеб.-метод. по-соб. – К., 1999.
• 4. Захарченко М. В., Погорілий О. І. Історія соціології (від античності до початку ХХ ст.). – К., 1993.
• 5. Как провести социологическое исследование: В помощь идеологическому активу / Под ред. М. К. Горшкова, Ф. Э. Шереги. – М., 1990.
• 6. Панина Н. В. Технология социологического исследования. – К., 1998.
• 7. Рабочая книга социолога. – М., 1983.
• 8. Сикевич З. В. Социологическое исследование: Практ. руков. – СПб., 2005.
• 9. Соціологія: Підруч. для студ. вищих навч. закл. / За ред. Городяненка В. Г. – К., 1999.
• 10. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999
• 11. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. – М., 1998.
• 12. Ядов В. А. Социологические исследования: методология, программа, методы. – М., 1987.

МЕТОДИКА СПОСТЕРЕЖЕННЯ

У попередніх параграфах була дана характеристика методу спостереження як методу дослідження в цілому. Коли ж він застосовується в рамках конкретного дослідження, для нього розробляється методика спостереження. Методика спостереження розробляється відповідно до описаної в попередньому розділі структурою наукового дослідження, але ця структура має певну специфіку стосовно до спостереження. У цьому параграфі будуть спеціально охарактеризовано основні моменти, важливі для побудови конкретної методики спостереження: формулювання цілей і створення програми спостереження.

Програма спостереження

Наукове дослідження починається з постановки проблеми формулювання того питання, відповідь на який дослідник хотів би знайти. Проблеми, які вирішуються за допомогою методу спостереження, – це найчастіше проблеми ознайомлення з новою для дослідника областю, про яку він хотів би скласти уявлення, виділити об’єкти і зафіксувати стійкі феномени для більш докладного вивчення. Питання, якими при цьому задається дослідник, – це питання про те, що важливого, цінного, цікавого відкриває нова область або новий феномен для поповнення знань психологів про закономірності функціонування психічних процесів. Які процеси можуть бути вивчені на цьому матеріалі і які гіпотези можуть бути перевірені?

Інший коло проблем, які вирішує метод спостереження, – це специфічні дослідницькі проблеми, які не можуть бути вирішені за допомогою інших методів, таких як опитування або експеримент. Наприклад, чим відрізняються стратегії ведення спору у чоловіків і жінок? Коли люди частіше посміхаються: коли відчувають задоволення або коли вступають в контакт з іншими людьми? Як чотирирічна дитина взаємодіє з незнайомими молодшими або старшими дітьми на дитячому майданчику? На всі ці питання дослідник знайде відповіді з меншими витратами зусиль, з меншою кількістю спотворень, викликаних його втручанням або реакцією досліджуваних людей на те, що їх досліджують і т.п., якщо буде використовувати спостереження, а не опитування, вимір або моделювання в експерименті . Залежно від того, яку проблему вирішує дослідник – пошук матеріалу для подальших досліджень або вивчення конкретного питання, – будуть різнитися мети і завдання його дослідження.

Будь-яке наукове спостереження має на увазі наявність цілей спостереження і його програми (або схеми). Як уже згадувалося, наявність мети – один з ключових ознак, що відрізняє життєве спостереження від наукового. Саме мета спостереження визначає його специфіку. Цілі у різних досліджень можуть вельми розрізнятися, від дуже загальних (при вирішенні проблем пошуку нових областей і об’єктів для дослідження) до цілком конкретних і вузьких (при вирішенні чітко визначених дослідницьких проблем).

З точки зору наявності попередніх знань про об’єкт дослідження і конкретності (узагальненості) сформульованих цілей, спостереження можна розділити на пошукові та дослідницькі. Якщо вихідних знань про об’єкт дуже мало і в дослідженні передбачається отримати ці знання, то мета спостереження формулюється дуже широко – “взагалі спостерігати”. В такому випадку дослідника цікавить вся інформація, яка тільки може бути зібрана про об’єкт, всі деталі, які можуть бути виявлені.

Дослідницькі спостереження припускають наявність попередніх знань про об’єкт вивчення, які дозволяють ставити більш приватні дослідницькі питання і перевіряти конкретні гіпотези. У таких дослідженнях мета буде формулюватися набагато вже.

Постановка цілей визначає вибір конкретних спостережуваних в ході даного дослідження явищ: в залежності від мети дослідження буде вибиратися те, що саме в даному явищі має підлягати спостереженню, і під час спостереження проводиться відбір тільки потрібних (відповідно до мети) проявів об’єкта.

Відповідно до поставлених цілей спостереження будується його програма – опис того, що саме буде спостерігатися, в яких ситуаціях, як буде організовано спостереження в рамках кожної сесії і як буде здійснюватися фіксація даних. Розробка програми спостереження має на увазі відповіді на питання: що спостерігати, коли, у кого і яким чином. Кожен раз при плануванні дослідження необхідно відповісти на ці питання до початку проведення самого дослідження, тобто програма спостереження повинна бути сформульована заздалегідь. Відповіді на ці питання є завдання дослідження методом спостереження. При відсутності рішення хоча б однієї з цих завдань мета спостереження не буде досягнута.

Відповідь на питання “що спостерігати” має на увазі вибір ключових показників досліджуваного поведінки (одиниць спостереження) і способів їх реєстрації. Відповідь на питання “коли спостерігати” передбачає вибір ситуацій спостереження і їх тривалості, організацію спостереження в кожній з них. Відповідь на питання “хто має спостерігати” визначає способи формування вибірки випробовуваних.

Питання про формування вибірки випробовуваних докладно обговорюється в інших розділах підручника, оскільки він не специфічний для методу спостереження і є загальним для всіх методів. Тут же ми зупинимося докладніше на визначенні того, як і за якими поведінковими проявами потрібно спостерігати і в яких ситуаціях потрібно це робити.

Сукупність відповідей на перелічені запитання утворює процедуру спостереження, яка відноситься до методів збору даних в загальній структурі наукового дослідження.

Вибір одиниць (або ключових показників) спостереження – один з основних етапів побудови програми спостереження, оскільки дозволяє розбити весь репертуар можливих проявів спостережуваного явища на частини і відібрати ті з них, які повинні підлягати фіксації. Вибір одиниць спостереження у великій мірі залежить від теоретичних позицій авторів, а також від конкретних дослідницьких цілей.

Поведінкові прояви будь-якої людини незліченні і варіюють від легко спостережуваних поведінкових актів, таких як жести, висловлювання і т.п., до складно піддаються виявленню (наприклад, короткострокові мімічні прояви, що тривають менше секунди, саккади і ін.). Якщо ж об’єктом спостереження стає група, то потенційний набір поведінкових проявів збільшується в багато разів. Зафіксувати все це різноманіття в єдиному спостереженні якщо і можливо в принципі, то дуже важко. У той же час поставлений дослідний питання, сформульована мета дослідження самі по собі вже обмежують ті поведінкові прояви, які повинні підлягати спостереженню і фіксації. Наприклад, якщо ваша мета – вивчити особливості взаємодії учня з однолітками в школі, вам не потрібно спостерігати його поведінку вдома при спілкуванні з сім’єю і навіть в школі з учителем. Таким чином, при наявності конкретної мети спостереження за всім поведінкою виявляється не потрібним, і робота дослідника скорочується.

Таке звуження поля для спостереження – вибір одиниць спостереження – є важливим етапом планування дослідження, в якому визначається, як саме цікавить нас психологічне явище має проявитися в поведінці (це визначається теоретичної позицією дослідників) і які саме поведінкові прояви в зв’язку з цим повинні підлягати фіксації і подальшого аналізу. Він дозволяє задати рамки спостереження (тобто виключити все те, що не має відношення до дослідницького питання), вибрати мову опису досліджуваних явищ і визначити ступінь, в якій теоретичні позиції авторів будуть включені в фіксацію емпіричних даних.

По суті, вибір одиниць спостереження – це формулювання операціональних визначень досліджуваного явища. Операціональні визначення в загальному вигляді – це визначення теоретичних конструктів в термінах спостережуваних явищ, за допомогою яких ці конструкти можуть

бути емпірично виявлені, і набору операцій, за допомогою яких вони можуть бути виміряні. Спочатку ідея операціональних визначень була запропонована в фізиці, і її застосування сприяло більшої узгодженості дій при вивченні різних явищ.

У психології операціональні визначення також грають дуже важливу роль, враховуючи складність вибору вимірювальних інструментів для внутрішніх змінних. Важливо розуміти, що одного й того ж явища в різних дослідженнях можуть бути дані різні операціональні визначення, причому, в залежності від конкретної операционализации досліджуваного психологічного феномена, отримані результати можуть виявитися різними.

Так, наприклад, ми можемо операционально визначити розумовий розвиток як кількість правильно вирішених завдань у тесті Амтхауера, або як бал, набраний при виконанні тесту Равена, або як кількість вірних відповідей в придуманому нами тесті з трьох питань. Крім того, ми можемо запитувати людини “високе чи у нього розумовий розвиток”. Цікавить нас психологічна характеристика кожного разу одна і та ж – розумовий розвиток, а ось се операционализации розрізняються, і отримані в дослідженнях з різними операционализации результати також з великою ймовірністю будуть відрізнятися.

Операционализация може бути якісною або кількісною, як показано в табл. 3.2. Якісна операционализация відповідає па питання, чи присутній певна характеристика в психіці або картині поведінки людини. Наприклад, розсерджений він чи ні, чи володіє почуттям напрямки, чутливий чи до якихось дій (холоду, болю, запахів). Кількісна операционализация відповідає на питання про те, наскільки виражено певне якість або характеристика у даної людини. Наприклад, наскільки сильно його нетерпіння, як сильно він розсерджений, наскільки добре орієнтується в незнайомих умовах, наскільки сприйнятливий до холоду, болю і т.д.

Таблиця 3.2

Приклади якісної і кількісної операционализации турботи про оточуючих

Якісна операционализация (проявляє людина турботу про оточуючих)

Кількісна операционализация (наскільки схильний чоловік клопотатися про оточуючих)

– Чи задає людина питання своєму телефонному співрозмовнику, чи зручно йому говорити?

Постає він поперек вузького проходу або в стороні від нього?

– Доносить обгортку до урни або кидає під ноги? (В залежності від відповідей

на ці питання можна зробити висновок, піклується людина про те, що подумають і відчують навколишні, чи ні)

• – Скільки разів протягом декількох телефонних переговорів людина ставить запитання, чи зручно його співрозмовникам говорити?
• – Скільки разів за період спостереження його штовхнули або попросили відійти з дороги? (Чим частіше або рідше відбувається кожне з подій, тим, відповідно, частіше або рідше людина піклується про оточуючих)

Що стосується нашої теми ми можемо сказати, що, вибираючи одиниці спостереження, ви даєте цікавить вас явищу операциональное визначення, тобто стверджуєте, що саме в такому-то поведінці проявиться цікавий для нас психологічний ознака.

Отже, застосування спостереження завжди пов’язано з необхідністю вибрати, які саме поведінкові прояви потрібно спостерігати для досягнення мети. Чим конкретніше сформульована мета, тим більше звуженим буде коло підлягають фіксації зовнішніх змінних, і тим простіше, відповідно, буде проводити спостереження.

Існують різні підходи до остаточного відбору одиниць спостереження. У найбільш простому випадку виділяється одна-єдина зовнішня змінна, яка найкращим чином відображає інформацію, що цікавить дослідників внутрішню реальність. Наприклад, вивчаючи поганий настрій немовляти, можна фіксувати тільки його плач. Такий підхід спрощує роботу спостерігача, проте має очевидні недоліки: щось, що насправді теж має відношення до досліджуваного явища, з неминучістю буде упущено.

Однак зазвичай звести внутрішню змінну лише до одного зовнішній ознаці не представляється можливим, і частіше за все спостереження одночасно підлягають одразу декілька вибраних одиниць. При цьому в деяких випадках цікавить явище може повністю виражатися в сумі певних поведінкових проявів, а в деяких – проявлятися в декількох з них, але не зводитися до їх суми.

Т. В. Корнілова пише про існування двох способів виділення ключових показників – за допомогою одиниць і категорій спостереження [1] . Під одиницями спостереження розуміються поведінкові прояви, описані життєвим мовою ( “посміхнувся”, “повернувся обличчям до людини, з яким розмовляє” і т.п.). Під категоріями спостереження розуміються такі одиниці, які навантажені теоретично (наприклад, “демонструє прийняття”). Таким чином, категорії містять в собі відразу і опис поведінки, і його теоретичну інтерпретацію.

Строго розроблена теорія може втілюватися в створенні повної системи категорій спостереження. Така система повністю охоплює всі передбачувані теорією прояви досліджуваного об’єкта. Прикладом такої системи може служити методика спостереження за групою в умовах рішення задачі, розроблена Р. Бейлз [2] . У ній описані 12 категорій поведінки (наприклад, “демонструє солідарність”, “погоджується”, “висловлює думку” і т.д.), які, згідно з уявленнями автора, можуть бути виявлені при груповому рішенні задач. Спостерігач повинен відносити до однієї з цих категорій кожне висловлювання кожного члена групи, враховуючи не тільки зміст висловлювання, але і його емоційний тон, то, до кого воно звернено, і то, на якій стадії вирішення завдання знаходиться група. Включені в систему категорії є взаємодоповнюючими і повністю описують весь процес вирішення завдання групою, доповнення системи новими категоріями не передбачено.

Після вибору ключових показників поведінки повинен бути здійснений вибір ситуацій, в яких буде проводитися спостереження, їх специфіка, частота сесій спостереження і їх тривалість.

Ситуації, в яких буде проводитися спостереження, їх кількість і тривалість повинні бути обрані так, щоб вони були репрезентативні досліджуваного явища або поведінки, тобто щоб цікавить дослідника поведінку в них проявлялось і могло спостерігатися. При цьому частота народження ключового поведінки в обраних ситуаціях повинна відповідати частоті цього поведінки в реальності.

Вибір ситуацій спостереження також залежить від мети. Якщо вона полягає у вивченні особливостей поведінки в специфічних умовах, то ситуації спостереження повинні бути підібрані так, щоб охопити ці специфічні умови, які спонукають до прояву цільового поведінки. Наприклад, якщо ви вивчаєте хвилювання, то ситуації для спостереження повинні бути обрані так, щоб це хвилювання в них могло спостерігатися – наприклад, виступ перед великою аудиторією, взаємодія з начальником і т.п., а от проводити спостереження вдома за вечерею було б безглуздо , оскільки в цій ситуації хвилювання швидше за все не буде проявлятися. Такий підхід називається вибіркою подій.

Якщо ж вас цікавить вивчення репертуару поведінки людини взагалі, то для спостереження потрібно вибрати максимально різноманітні ситуації, в яких можна було б поспостерігати різноманітні поведінкові прояви. І чим краще вам вдасться впоратися із завданням вибору різноманітних ситуацій, тим більше повний опис поведінки ви отримаєте. Такий підхід називається вибіркою ситуацій.

Крім специфіки ситуацій спостереження, важливо і їх кількість. Кількість ситуацій, відібраних для проведення спостереження, має бути достатньо великим, так як більша кількість проведених спостережень призведе до отримання більш повних, менш схильних до спотворень і краще відображають реальність даних.

Важливими є також правильний розподіл ситуацій спостереження в часі і визначення тривалості сесій спостереження. Чим більше ситуацій буде вибрано і чим більш тривалими будуть сесії спостереження, тим надійнішими виявляться зібрані дані. Так, в ідеальному випадку для отримання вичерпних відомостей (при якому ви змогли б зафіксувати всі ваші випадки у всіх можливих проявах) спостереження необхідно було б проводити постійно протягом невизначено тривалого інтервалу часу. Чим більше вибрані вами розподіл ситуацій спостереження в часі і їх тривалість будуть наближені до цього ідеального варіанту, тим більше репрезентативними будуть отримані дані. Сесій спостереження повинно бути досить багато, і вони повинні бути розділені достатніми проміжками часу. Спостереження краще проводити в різні дні, ніж в один, і робити їх тривалими, а не короткими.

Достатність кожен раз визначається цілями і завданнями дослідження. Наприклад, для того щоб показати, що посмішка виникає в соціальних ситуаціях частіше, ніж в ситуаціях досягнення мети, Р. Краута і Р. Джонстону знадобилося отсмотреть записи кількох годин гри в боулінг. Для того щоб довести існування вивченої безпорадності, М. Зелігманів було досить поспостерігати цей феномен у шести собак, а для того щоб показати, що тварини вирішують завдання інтелектуального типу в природному середовищі, знадобилися багато дні і тижні суцільний (24-годинний) відеозапису.

Після того як визначені ситуації, в яких доцільно проводити спостереження, встановлені тривалість і необхідна частота сесій спостереження, має бути вирішено питання про те, як саме протягом сесії спостереження відбуватиметься фіксація результатів. Тут можливі два варіанти: безперервне спостереження або використання будь-кого з можливих видів тимчасового семплінгу.

При безперервному спостереженні фіксація результатів здійснюється безупинно протягом всієї сесії спостереження (всього відведеного для спостереження інтервалу часу). Наприклад, якщо вас цікавить динаміка працездатності співробітників, ви можете проводити спостереження протягом усього робочого дня, безперервно фіксуючи всі ваші одиниці спостереження. Перевагою такого підходу є те, що він забезпечує повну фіксацію всіх епізодів досліджуваного поведінки, як би рідко вони не зустрічалися, а також тривалість цікавить поведінки і послідовність, в якій виявлялися різні поведінкові прояви. Недолік такого способу полягає в тому, що він пред’являє високі вимоги до спостерігача, вимагаючи від нього великих зусиль, тривалої концентрації уваги і т.д.

Можна використовувати скорочений варіант безперервного спостереження, коли фіксація відбувається безперервно, але весь час спостереження ділиться на частини, протягом яких це безперервне спостереження буде здійснюватися. Наприклад, можна спостерігати за співробітником не весь день, а тільки по 15 хв на початку або в кінці кожної години, або по годині вранці, вдень і ввечері. При такому підході дуже важливо, щоб цікавить поведінка в обраних інтервалах було представлено якомога повніше. Так, якщо спостерігати за співробітником тільки вранці, навряд чи вдасться зібрати достовірні дані про динаміку його працездатності.

У деяких випадках використання безперервного спостереження може виявитися незручним (наприклад, через велику кількість фіксованих показників або через частого їх прояви). У такому випадку для спрощення процесу спостереження може бути використаний тимчасової семплінг – вибір моментів часу, коли буде проводитися фіксація показників. Існує кілька видів тимчасового семплінгу, найбільш використовуваними з яких є вибірка тимчасових інтервалів, вибірка тимчасових точок і випадкова вибірка тимчасових точок.

Вибірка тимчасових інтервалів – це такий спосіб організації процесу спостереження, при якому вся сесія спостереження розбивається на нетривалі проміжки часу (наприклад, 10-60 с, конкретна довжина інтервалу може варіювати в залежності від особливості спостережуваних явищ і бажаної подробиці протоколу), і протягом кожного інтервалу все цікавить спостерігача поведінка фіксується за принципом “було – не було”. Якщо ключове поведінку проявилося під час даного 30-секундного інтервалу, відмітка про це заноситься в протокол, і при цьому неважливо, скільки разів протягом інтервалу така поведінка повторювалося – відмітка буде тільки одна. Даний метод близький до безперервного спостереження, проте в ньому не враховується реальна частота спостережуваного поведінки.

Саме так було організовано спостереження в описаному раніше дослідженні А. Бандури і ін., Присвяченому імітації дітьми агресивної поведінки. Спостереження проводилося протягом 20 хв. Весь час сесії спостереження було розділене на 5-секундні інтервали (всього 240 інтервалів) за допомогою автоматичного таймера. У кожному інтервалі кожна з виділених одиниць спостереження оцінювалася як присутня або відсутня в поведінці. Таким чином, максимальний бал, що характеризує частоту прояви конкретного виду поведінки, який можна було набрати, дорівнював 240.

Вибірка тимчасових точок (часових зрізів) дозволяє робити моментальні зрізи поведінки, що спостерігається безпосередньо в момент фіксації. При цьому вся сесія спостереження також ділиться на інтервали, проте фіксація результатів здійснюється тільки в кінці кожного інтервалу, і фіксується тільки ту поведінку, яка спостерігається в цей самий момент. Якщо якісь з одиниць спостереження виявлялися протягом інтервалу, але не спостерігалися в момент фіксації, то фіксації вони не підлягають. Наприклад, якщо ви розділили сесію спостереження на 5-хвилинні інтервали, фіксуватися буде тільки ту поведінку, яка спостерігається безпосередньо в кінці п’ятої хвилини. Наприклад, в одному з досліджень автору потрібно було порівняти ступінь збудження по реакції опору шкіри у випробовуваних в результаті перегляду двох 2-хвилинних відеороликів. Показник цей досить рухливий і може змінюватися кілька разів за секунду при високій чутливості приладу. Тому показання приладу записувалися ні до кожної їх зміні, а раз в п’ять секунд, а потім усереднювалися для кожного відеоролика. Таким чином вдалося отримати точний середній показник збудження для кожного відеоролика і порівняти їх між собою.

Тривалість тимчасових інтервалів при такому способі організації спостереження повинна бути підібрана так, щоб отримана вибірка зрізів адекватно могла репрезентувати все поведінку.

Такий метод виявляється досить чутливим до тривалості обраних інтервалів, і якість отриманих даних в значній мірі залежить від того, наскільки вірно було вибрано час для здійснення зрізів, тим більше що завжди залишається ймовірність, що цікавить поведінка проявляється тільки між зрізами і таким чином ніколи не фіксується .

Щоб уникнути можливих помилок, пов’язаних з циклічністю записи даних, можна використовувати модифіковану версію цього методу – випадкову вибірку тимчасових точок. Загальна ідея залишається незмінною: фіксувати дані в кінці кожного інтервалу часу. Однак тривалість інтервалів виявляється різною і встановлюється не довільно, а вибирається на підставі таблиць випадкових чисел. Кожне число, вибране випадковим чином, буде вказувати на те, скільки часу має пройти між попереднім і наступним зрізами. Цей варіант методу буде краще репрезентувати реальну частоту прояви цільового поведінки.

Після визначення всіх змістовних моментів програми спостереження необхідно продумати і його формальну сторону – визначити способи фіксації даних і вид протоколу спостереження, а також можливі технічні засоби, які можуть знадобитися при протоколюванні.

• [1] Див .: Корнілова Т. В. Експериментальна психологія: Теорія і методи.
• [2]Bales R., Stmdtbeck, F. Phases in group problem-solving. Journal of Abnormal and Social Psychology. 1951. VoL 46. P. 485-495.