Розворот на Захід. Чому Вірменія виганяє російських прикордонників з аеропорту Єревана?
Російський президент Путін дивиться на вірменського прем’єра Пашиняна під час саміту країн СНД в грудні 2022 року. Вже в 2023 році відносини РФ та Вірменії остаточно розладяться і Єреван шукатиме собі союзників на Заході.
Єреван запропонував Москві відкликати з міжнародного єреванського аеропорту “Звартноц” російських прикордонників, які працюють там на контрольно-пропускному пункті. Вони перебувають там вже 30 років.
Військові російської прикордонної служби, яка належить до ФСБ, несуть службу в аеропорту на підставі Договору про статус прикордонних військ Росії на території Вірменії, підписаного в 1992 році.
За цією угодою, чотири загони російських прикордонних військ контролюють кордоні Вірменії з Туреччиною та Іраном у населених пунктах Гюмрі, Армавір, Арташат та Мегрі.
Окрема частина прикордонного управління ФСБ досі працювала на контрольно-пропускному пункті в аеропорту Єревана.
У момент укладання угоди Вірменія не мала власної прикордонної служби.
Секретар Ради безпеки Вірменії Армен Григорян 6 березня заявив, що контроль в аеропорту мають повністю здійснювати власні прикордонні війська країни.
Аеропорт “Звартноц” поблизу Єревана – це основні “повітряні ворота” Вірменії та найбільший транспортний вузол країни.
На запитання, чому виникла така необхідність, Григорян відповів, що за часи незалежності Вірменія отримала всі можливості для повного контролю над аеропортом, повідомляє Armenpress.
“Вірменія у цьому питанні має чітку позицію. Про цю чітку позицію Російську Федерацію повідомили офіційним листом”, — сказав Григорян журналістам.
Пізніше прессекретар Кремля Дмитро Пєсков заявив, що російську владу про такі рішення не поінформували.
“Що стосується прикордонників із “Звартноца”, то якихось рішень щодо цього, наскільки ми розуміємо, не було. І офіційними каналами ніхто до нас ці рішення не доводив”, — цитує Пєскова ТАСС.
Деякі вірменські політики заявляли, що присутність миротворчого російського контингенту у Вірменії стала небажаною після того, як Росія, на їхню думку, не змогла захистити свого союзника в останній Карабахській війні.
Зокрема таку думку наприкінці лютого висловлював голова Національних зборів Вірменії Ален Симонян.
“Я не впевнений, що вони (росіяни) захищатимуть кордони нашої країни. А ви впевнені? Кілька разів підтвердилося, що вони не захистили, вони зробили все, щоб кордони стали набагато вразливішими. Вони прийшли в Карабах і що вони зробили? Випровадили вірменський народ. То вони так захищають? Щоб колись і нас випровадили із Звартноца?” — сказав Симонян минулого тижня.
Погіршення стосунків Вірменії і Росії
Автор фото, Reuters
Мирні переговори між Вірменією і Азербайджаном, які проходять за посередництва Євросоюзу, поки що не привели до вагомих результатів.
Після Другої Карабаської війни 2020 року та ліквідації невизнаної Нагірно-Карабаської республіки у вересні 2023-го відносини Росії та Вірменії увійшли у піке. Офіційно країни є союзниками – в рамках безпекової організації ОДКБ та Євразійського економічного союзу.
Однак наприкінці лютого вірменська влада заявила, що призупинила участь своєї країни в ОДКБ.
До цього уряд Вірменії на чолі з Ніколою Пашиняном тривалий час заявляв, що ОДКБ не здатна виконувати свої функції і критикував організацію через позицію нейтрального спостерігача під час прикордонних сутичок з Азербайджаном.
У жовтні 2023 року міністерство економіки Вірменії заявило про труднощі з поставками коньяку до Росії через посилену перевірку його якості і затримки вантажівок на російсько-грузинському кордоні. А у листопаді Росія почала блокувати вантажівки з вірменськими фруктами і овочами. Нібито через порушення фітосанітарних норм.
Ситуація нагадує торгові війни між Україною та Росією 2014 року, на початку війни на Донбасі, коли російські чиновники під різними приводами обмежували товари з України.
Але у порівнянні з Україною 2014 року сучасна Вірменія більш залежна від Росії – в економічному, військовому та політичному плані. На території країни розміщується кілька тисяч російських військових, а третину місць у парламенті займають проросійські партії експрезидентів Роберта Кочаряна та Сержа Саргсяна.
Автор фото, Reuters
Вірменія активно шукає союзників на Заході і вже отримує військову допомогу від Франції. На фото – вірменський прем’єр Пашинян на зустрічі з президентом Франції Еммануелем Макроном в Парижі, лютий 2024 року.
Як і Україна в 2014 році, Вірменія зараз намагається зблизитися з Заходом і шукає там нових безпекових партнерів.
Пашинян також заявляє, що Вірменія не є союзником Росії у її війні проти України.
“Про це ніколи не йшлося вголос, але я думаю, що це помітно: у війні з Україною ми не союзник Росії. І наше почуття від цієї війни, від цього конфлікту – занепокоєння, тому що це безпосередньо впливає на всі наші відносини”, – заявив він.
У вересні 2023 року дружина Пашиняна Ганна Акопян відвідала Саміт перших леді та джентльменів у Києві і вперше передала гуманітарну допомогу Україні.
Крім того, за даними ЗМІ, український президент Володимир Зеленський мав намір відвідати Єреван з офіційним візитом на початку березня цього року. Однак поїздку скасували начебто через позицію Азербайджану.
Зараз Вірменія намагається заручитися підтримкою ЄС, Франції, Німеччини та США, закуповує зброю в Індії.
У Франції та США проживає велика вірменська діаспора. Це полегшує лобіювання інтересів, й обидві країни розкритикували Азербайджан під час військової операції у вересні 2023 року, коли Нагірний Карабах залишили 100 тисяч вірмен.
У жовтні 2023 року міністр оборони Себастян Лекорню заявив, що Франція допоможе Вірменії покращити систему ППО, продасть три радари GM-200 і в майбутньому – зенітно-ракетні комплекси Mistral, візьме участь у підготовці вірменської армії. Франція також поставила Вірменії бронетранспортери Bastion.
У вересні 2023 року відбулися вірменсько-американські військові навчання, які розкритикувала Москва.
Крім того, торік Єреван офіційно доєднався до країн-членів Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Це саме той суд, який видав ордер на арешт російського президента Володимира Путіна і його воєначальників.
Росія критикує цей суд і відмовляється визнавати його рішення.
Аналіз Григора Атанесяна, кореспондента ВВС:
Своє рішення про відмову від російських прикордонників Єреван обґрунтовує дипломатично. За словами секретаря Ради безпеки, роки незалежності дозволили країні досягти потенціалу, щоб самостійно контролювати прикордонний пункт у своєму міжнародному аеропорту.
Насправді, Вірменії як ніколи потрібна допомога, особливо в охороні її рубежів — але не в аеропорту, а на кордоні з Азербайджаном. Там місяць тому чергове загострення забрало життя чотирьох вірменських військових.
Навіть попри силове вирішення конфлікту в Нагірному Карабаху у вересні 2023 року та попри офіційне оголошення Єреваном “повістки миру”, мир не настав. Переговори вкотре зайшли в глухий кут.
Отримати російську допомогу Вірменія вже зневірилася. Той же секретар Ради безпеки нещодавно публічно озвучив довгий список претензій до Росії: за його словами, Москва не постачає Єреванові давно сплачених озброєнь на суму 260 млн доларів і не виконує своїх зобов’язань у рамках договору про реформи вірменської армії.
Але, мабуть, головна претензія — це показово нейтральна позиція, яку Росія займає щодо сутичок на вірмено-азербайджанському кордоні, тоді як ЄС та США висловлюються на захист територіальної цілісності Вірменії.
Тепер Вірменія шукає нових партнерів і робить ставку на Францію, яка погодилася не лише постачати вірменській армії системи ППО та бронемашини, а й тренувати її солдатів та офіцерів. Це дуже серйозний крок для країни НАТО з огляду на те, що Вірменія на папері залишається союзником Росії.
Передбачувано, що розворот на Захід викликає гнів Москви.
Очільник російського МЗС Сергій Лавров звинуватив вірменську владу в тому, що на її замовлення “відверта брехня впроваджується у свідомість… вірменського народу”. Під брехнею він мав на увазі думку, що союз із Росією був помилкою.
Лавров також звинувачує Єреван у “несоюзницькій поведінці” та у “невдячності”.
Тому можна припустити, що й відмова від послуг російських прикордонників не залишиться без відповіді.
Вірменія розчарована у Росії і шукає нових союзників
У Вірменії цього тижня почалися невеликі за масштабом, але досить важливі як політичний жест навчання. Тоді як Росія, за словами її керівництва, воює з усім альянсом НАТО в Україні, солдати її головної союзниці на Південному Кавказі тренуються разом із військовими зі США.
Ці миротворчі, згідно з легендою, навчання під назвою Eagle Partner, за участю всього 175 вірменських та 85 американських військових, стали черговим мазком у загальній картині, суть якої така: Вірменія розчарована в Росії як гаранті її безпеки і шукає нових союзників.
Навчанням передував обмін примітними заявами. Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян на початку вересня в інтерв’ю італійській газеті La Repubblica сказав, що орієнтація Вірменії тільки на Росію була стратегічною помилкою і Росія може зовсім піти з регіону.
Речниця МЗС Росії Марія Захарова відповіла й нагадала приказку про “поганого танцюриста”. У тому ж виступі вона згадала критику на адресу Росії з боку речника вірменського парламенту Олена Симоняна.
Симонян після цього заявив, що не відповідатиме “якійсь секретарці”.
Водночас Вірменія відкликала свого представника у створеному Росією оборонному блоці ОДКБ. До того, ще на початку року, Єреван відмовився проводити на своїй території планові навчання ОДКБ.
1 вересня уряд Вірменії передав на ратифікацію до парламенту Римський статут Міжнародного кримінального суду – того самого, що видав ордер на арешт Володимира Путіна. Москва попросила роз’яснень, Нікол Пашинян запевнив, що цей крок не спрямований проти Росії.
Автор фото, Getty Images
Путінська Росія є надто важливою для Вірменії союзницею, щоб розривати з нею зв’язки. Але Пашинян намагається хоча б підстрахуватися у сфері безпеки
І ще один жест: минулого тижня дружина Пашиняна Анна Акопян приїжджала до Києва на саміт перших леді та джентльменів.
У цьому обміні словами і жестами, з погляду зовнішнього спостерігача, немає нічого принципово нового. Вірменія за останні три роки виявила, що Росія, її головна союзниця, здається, не дуже хоче і може убезпечити її (і Нагірний Карабах) від сусіда і ворога, що наростив військові м’язи, – Азербайджану.
“Головна проблема, яка набагато важливіша за політичні та дипломатичні розбіжності, у тому, що вірменське суспільство розчароване ставленням Росії до блокади Карабаху і втрачає віру в те, що союзник готовий щось зробити, щоб врятувати карабахців від голоду. Неготовність Кремля виявити своє ставлення до того, що відбувається, дуже негативно позначається на ставленні вірмен до Росії”, – каже вірменський журналіст і письменник Марк Григорян.
Блокада – це події останнього року, а до того – 2020 року, Росія красномовно зберігала нейтралітет, коли Азербайджан у ході 44-денної війни повертав собі райони навколо Нагірного Карабаху та Шушу.
Офіційні особи пояснювали це тим, що на саму Вірменію Азербайджан не нападав, отже, Росія та інші союзники з ОДКБ (Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан) не повинні заступатися за неї. А Карабах – ну так сама Вірменія (на словах) його не визнає, Карабах – частина міжнародно визнаної території Азербайджану.
Політологи додавали й інше пояснення: для Путіна та інших більш менш авторитарних керівників країн ОДКБ азербайджанський лідер Ільхам Алієв – свій, “класово близький”, нехай його країна і не входить до цього блоку. А демократичний лідер Пашинян – навпаки, не свій.
Автор фото, EPA-EFE/REX/Shutterstock
У травні цього року Нікол Пашинян (праворуч) та Ільхам Алієв (ліворуч) провели очні переговори за посередництва голови Європейської ради Шарля Мішеля (у центрі)
У лютому 2022 року Росія розв’язала велику війну проти України, а до кінця весни стало остаточно зрозуміло, що вона в ній зав’язла і їй не до інших регіонів. Крім того, у нинішній ситуації нове значення для Москви набули відносини з Азербайджаном та братньою для нього Туреччиною.
Незабаром почалися перші прямі переговори Вірменії та Азербайджану про мир – за посередництва Євросоюзу, а не Росії.
Крім прийняття посередництва Євросоюзу, Нікол Пашинян спробував покращити і відносини з турками – і в червні цього року поїхав на інавгурацію президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана, який переобрався.
Інші члени його команди діяли на американському напрямі: у США цього року з’їздили міністр закордонних справ, секретар Ради безпеки та начальник генштабу Вірменії.
Блокада за невтручання
У грудні минулого року розпочалася блокада Нагірного Карабаху, про яку говорить Марк Григорян.
Спочатку Лачинський коридор – єдину дорогу, яка зв’язує Вірменію та Нагірний Карабах – заблокували постійними пікетами групи азербайджанців, які запевняли, що вони абсолютно незалежні від держави активісти-екологи.
Потім, у квітні, Азербайджан встановив на дорозі вже офіційний контрольно-пропускний пункт. Пояснюючи ці дії, Баку заявляв, що вірмени перевозять цією дорогою до Карабаху – тобто на міжнародно визнану територію Азербайджану – солдатів та зброю. Вірменія та карабахці ці звинувачення відкидали.
При цьому за угодою, яку Пашинян та Алієв підписали за посередництва Путіна і яка поклала край 44-денній війні восени 2020 року, Лачинський коридор мають контролювати російські миротворці. Але завадити азербайджанцям взяти його під свій контроль вони не змогли чи не схотіли.
Дорогу у Нагірний Карабах із Вірменії перекрив Азербайджан. Головну дорогу з основної частини Азербайджану блокують вже карабаські вірмени – вони не хочуть жодних зв’язків з Баку.
Вірмени Карабаху вже кілька місяців звинувачують азербайджанців у тому, що ті не пропускають через Лачин цивільні вантажі. У Нагірному Карабаху гостро не вистачає продовольства і всього найнеобхіднішого.
Останній обмін заявами та жестами проходив ще й на тлі чергового загострення ситуації в регіоні. Вірменська сторона вже багато днів заявляє, що Азербайджан перекидає війська до Нагірного Карабаху та на азербайджансько-вірменський кордон. Офіційний Баку каже, що це просто навчання.
Вірмени серйозно побоюються, що Азербайджан збирається катком своєї військової машини переїхати те, що залишилося від Нагірного Карабаху, й жодні російські миротворці йому не заважатимуть. Крім того, як багато хто боїться у Вірменії, Азербайджан може атакувати й її саму — щоб прокласти транспортний коридор уздовж південного кордону Вірменії (з Іраном) до свого ексклава Нахічевань і далі до Туреччини.
За угодою Пашиняна-Алієва-Путіна, сторони мали відновити сухопутне сполучення між Азербайджаном і Нахічеванню, розірване ще під час війни на початку 1990-х. Але до реалізації досі не дійшло, і офіційний Баку регулярно і войовничо висловлює невдоволення з цього приводу.
Минулими вихідними сторони дійшли згоди, яка виглядає як крок до деескалації: вони домовилися відкрити два гуманітарні коридори до Нагірного Карабаху: один через Лачин, інший – з боку основної території Азербайджану. Але як працюватимуть ці коридори в умовах, коли обидві сторони рішуче не довіряють одна одній, передбачити важко.
Незрозумілі й перспективи нової багатовекторної політики Пашиняна.
“Уявити консолідовані дії Заходу та Росії щодо безпеки мешканців Нагірного Карабаху надзвичайно складно через очевидні розбіжності між Заходом та Росією, – міркує відомий вірменський політолог, голова аналітичного центру Інститут Кавказу Олександр Іскандарян. – Уявити заміщення російських миротворців якимись іншими теж практично неможливо. Можна уявити політичний тиск на Азербайджан, який навряд чи буде працювати, бо тільки політичного тиску в даній ситуації просто не вистачає”.
Про це говорять багато політичних коментаторів: вони не бачать жодних ознак того, щоб США чи європейські держави були готові стати гарантами безпеки Вірменії та вірмен в Азербайджані і, зокрема, замінити російських миротворців на периметрі Нагірного Карабаху (їхній мандат закінчується наприкінці 2025 року, у п’яту річницю закінчення 44-денної війни).
Усі надто зайняті іншими проблемами: війною в Україні, протистоянням з Китаєм, майбутніми виборами. На цьому тлі далекі та маленькі Вірменія з Карабахом не виглядають для нинішніх та потенційних майбутніх “гарантів” першорядною справою.