(1897-1968)

Євген Маланюк народився 2 лютого 1897 р. в селищі Новоархангельську на Херсонщині (нині Кіровоградська область). Батькові предки чумакували, а сам він був учителем, потім — повіреним у містечковому суді, режисером аматорських вистав, співав у церковному хорі, словом, просвітянським діячем. Мати була донькою військового.

Євген здобував освіту в початковій школі, був звільнений від оплати за неї, бо навчався на «відмінно». 1914 р., після закінчення Єлисаветградської реальної гімназії, юнак вступає до Петербурзького політехнічного інституту. Але в цей час розпочалася Перша світова війна. Євген навчається в Київській військовій школі, а звідти потрапляє на фронт, стає ад’ютантом Головнокомандувача армії Української Народної Республіки. Після падіння УНР разом з іншими емігрував спочатку до Польщі (1922-1933). У таборі для інтернованих Євген змінив зброю воїна («стилет») на перо поета («стилос»). З 1923 р. він — студент Господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина), яку закінчив 1928 р. за фахом інженера.

Починаючи з 1923 р. Є. Маланюк друкує свої твори в еміграційних журналах («ЛНВ», «Ми», «Дажбог», «Дзвони» та ін.). У цей період молодий митець стає лідером «празької поетичної школи», пише збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926). З 1929 р. живе у Варшаві, де працює інженером і бере активну участь у літературному процесі — був одним з фундаторів літературної групи «Танк».

До першого періоду творчості Є. Маланюка належать також збірки «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934) і «Перстень Полікрата» (1939).

1944 р. Є. Маланюк емігрував до Західної Німеччини, де працював учителем математики, але й тут брав участь у літературному процесі, зокрема був членом Мистецького українського руху (МУР). 1949 р. поет виїхав до США, де працював інженером, не полишаючи літературної творчості.

Другий період творчості поета ознаменувався виходом у світ збірок «Влада» (1951), «Поезії в одному томі» (1954), «Остання весна» (1959) і «Серпень» (1964). Провідною ідеєю цих книжок стало возвеличення рідної землі. Талановитий поет був іще й культурологом, літературним критиком, мистецтвознавцем, знав декілька мов, перекладав з французької, польської та чеської.

Є. Маланюк помер 16 лютого 1968 р. від серцевого нападу в м. Нью-Йорку (США). Ім’я поета було заборонено на батьківщині протягом сімдесяти років, а його книжки лежали в спецфондах.

Є. Маланюк зі своєю родиною. Чехословаччина. 1940-і роки

4. Опрацюйте літературно-критичний матеріал про твори Є. Маланюка.

Провідною темою всієї творчості Є. Маланюка була Україна. Нею поет марив, про неї мріяв, вимушено живучи в еміграції:

На пісках емігрантських Сахар —

Ти, красо землі несказанна,

Нам немудрим — даремний дар! («Знаю — медом сонця. »).

Так, Україна для митця була фата-морганою — недосяжним міражем.

Мистецькі й суспільні погляди співця-патріота вияскравлюються в багатьох поезіях, що належать до різних книжок і циклів: «Стилет чи стилос. », «Напис на книзі віршів» та ін. У вірші «Стилет чи стилос. » (1924) Є. Маланюк порушує проблему ролі митця в житті суспільства. Поетові потрібен стилос (паличка для писання на вкритій воском дощечці) чи стилет (різновид кинджала)? Іншими словами, він має писати про красу як таку, далеку від буденних проблем (стилос), чи своїм полум’яним словом боротися за вдосконалення реального світу й наближення його до ідеалу (стилет)? Хай який складний вибір, проте поет віддає перевагу боротьбі, його захоплює «веселий галас бою», тому й пливе в «безмежжя», яким він зачарований.

Спільною ідейно-стильовою ознакою представників «празької школи» поетів є єдина історіософська концепція. В історіософській ліриці серед усіх давніх символів та образів, до яких вдавався Є. Маланюк, найпоширенішими є ті, що пов’язані з козацтвом. Яскравим прикладом «козацької лірики» є вірш «Уривок з поеми».

УРИВОК З ПОЕМИ (1924)

Je suis un fils de cette race.

Січовика блідий праправнук,

Я закохавсь в гучних віках,

І крізь папери, крізь перо,

Крізь дні буденні — богоданно

Міцних поплічників Богдана —

В скривавлене обличчя — муці.

Жбурляла в чернь такі слова,

Що їй мороз ішов за шкіру.

Втіляв життя назустріч степу,

Коли ж в батуринськім огні

І жодний примус, жодне зло

Їх не примусило скориться.

Херсонські прерії — мов Січ,

А кобзарем — херсонський вітер,

— Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг

Й — не раз червоная — Синюха,

А я там весен вербний пух

І дух землі — з дитинства нюхав.

Не спокушав її розгон той —

Та враз підвівсь, і запалав,

І з серця кров’ю крикнув Ґонта.

Народ мій — в гураган подій

До Києва послів московських, —

Ступати лаптю буде сковзько.

За епіграф Є. Маланюк узяв слова популярного на той час бельгійського поета-символіста Е. Вергарена «Je suis un fils de cette race. », що в перекладі означають: «Я син цієї породи». З перших рядків читач дізнається про «породу» ліричного героя Є. Маланюка: він «внук кремезного чумака» і «січовика блідий праправнук», тобто в його жилах тече чумацька й козацька кров, яка не дає ліричному героєві забути про своє українське походження.

Еміль Вергарен, або Верхарн (1855-1916) — бельгійський франкомовний поет, один з лідерів поетичного символізму, що поширився по всій Європі на початку ХХ ст. Твори Е. Вергарена були популярні в Україні наприкінці ХІХ та в перші десятиліття ХХ ст. Українською мовою його вірші переклали М. Зеров, Ґео Шкурупій та М. Терещенко.

В «Уривку з поеми» Є. Маланюк художньо осмислює героїчну й трагічну історію України. Уся поезія рясніє алюзіями на історичних персонажів: перед читачем з’являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Ґонти, які малюють в уяві цілу епоху. Ліричний герой сприймає історію України як героїчну поему, тож стає прозорою назва поезії — «Уривок з поеми». І цей уривок — період від часів Б. Хмельницького до сучасників Є. Маланюка. Використавши козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі до ХХ ст., апелюючи до народної пам’яті, що закарбувала на своїх сторінках славетні звитяги та перемоги українських козаків. «Поет намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишні перемоги прадідів, що: “уміли кинуть п’яний сміх / В скривавлене обличчя — муці”, у жилах котрих “рокоче запорозька кров”. Навіть тоді, коли “держава рухнула”, у козаків не опустилися руки: “Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти!”» (В. Шапіро). Алюзії — «Вставайте! Кайдани порвіте!» і «Не паралітик. народ мій» — відсилають читача до Шевченкового «Заповіту» і Франкового «Мойсея»; цими натяками автор уселяє оптимістичну віру у свій народ та його світле майбуття, що і є провідним мотивом вірша. Поезія «Уривок з поеми» — це складний оркестр з алітерацій, асонансів, алюзій, ямба, перехресного римування, риторичних звертань, диригує яким «залізних імператор строф».

У пролозі до збірки «Земля й залізо» (1930), що має назву «Напис на книзі віршів», автор аргументує, «чому стилетом був мій стилос і стилосом бував стилет». Тут сконцентроване й викристалізоване Маланюкове бачення себе в літературі.

НАПИС НА КНИЗІ ВІРШІВ (1925)

В обличчя творчих катастроф.

В похмурих загравах облуд, —

Сурмлять майбутньому салют.

Важкі та мускулясті стопи

Звучить громовий дифірамб.

Ось — блиском — булаву гранчасту

Це ще не лет, але вже наступ.

Шматками розпадеться морок,

Як крізь тисячолітній порох

Розгорнеться простір без меж.

Збагнеш оце, чим серце билось,

Який цей зір нагледів мет,

Чому стилетом був мій стилос

Після цих рядків Є. Маланюка в літературному світі почали називати «імператором залізних строф».

Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». м. Батурин. Сучасне фото

Вірш «Напис на книзі віршів» — це ліричний роздум про призначення поезії, важливість місії поета закарбувати свій час для нащадків. «Поет утверджує в мистецтві монолітну єдність гострого розуму й залізної волі, високої гідності й вояцького азарту. Адже наказовий характер епохи вимагав такого ж категоричного звучання від слова, що прокладало міцні містки між героїчним минулим, напруженою сучасністю та бажаним майбутнім» (І. Немченко). Яке ж призначення поета, на думку Є. Маланюка? Співець модерної доби мусить тонко відчувати пульс часу, бачити перспективу, щоб переконливо й упевнено вести за собою інших: «. булаву гранчасту / Скеровую лише вперед. », «. це ще не лет, але вже наступ». Світ поетових витворів відкритий для нащадків, як і та висока мета, якій Є. Маланюк віддав свій хист. За допомогою повтору дієслова доконаного виду «збагнеш» автор утверджує свій оптимізм щодо сприйняття його ідей співвітчизниками. Історична (тисячолітній порох, імператор, Батурин) і військова атрибутика (когорти, булава, наступ) своєрідно перемежовуються у вірші з літературознавчими поняттями (строфи, стопи, ямб, утопії, дифірамб). Вдало дібрані епітети («важкі та мускулясті стопи», «громовий дифірамб»), інверсії («залізних імператор строф», «пруживий одбивають ямб»), порівняння («вірші, як когорти») створюють ілюзію військового маршу, переможної й неспинної ходи. Маршового темпоритму додає алітерація вібруючого [р] та асонанс з [у]:

В похмурих загравах облуд, —

Сурмлять майбутньому салют.

5. Прослухайте вірш Є. Маланюка «Під чужим небом» у виконанні В. Василенка (3 хв 56 с) і виконайте завдання.

Youtube Є. Маланюк «Під чужим небом». Читає В. Василенко

A. Поміркуйте, чому розділ у підручнику названо першим рядком саме цього вірша.

Б. Як себе почуває ліричний герой далеко від дому?

B. Як ви розумієте слова «І мати слухають ночами бронхітне гавкання Бровка»?

Г. Прокоментуйте якість читання вірша й музичний супровід.

6. Виконайте завдання.

1. НЕ НАЛЕЖИТЬ до «празької школи» поетів

Народ мій — в гураган подій

В уривку наявна алюзія на образ з твору

В обличчя творчих катастроф.

4 Що спровокувало еміграцію українських митців за кордон?

5. Що об’єднувало представників «празької школи» поетів?

6. Якою бачить долю України літературний герой вірша «Уривок з поеми»?

7. Прокоментуйте назву вірша «Уривок з поеми».

8. Як ви розумієте самоназву «імператор залізних строф»?

9. Що символізує стилет, а що — стилос у творах Є. Маланюка? Як ви розумієте останні два рядки «Напису на книзі віршів»?

10. Який провідний мотив твору «Напис на книзі віршів»?

11. Поміркуйте над назвою поезії «Напис на книзі віршів», яка відіграє роль епілогу в збірці Є. Маланюка «Земля й залізо». Висловте свої роздуми письмово.

12. Дослідіть художні засоби поезії «Напис на книзі віршів». Доведіть, що строфи Є. Маланюка — «залізні».

Домашнє завдання

• 1. Підготуйтеся до виразного читання віршів Є. Маланюка «Уривок з поеми» і «Напис на книзі віршів».
• 2. Підготуйте мультимедійну презентацію на тему «”Празька школа“ української поезії» (за бажанням).

Використана література

• Гольник О. Міф у художньому світі Євгена Маланюка : монографія / Оксана Гольник. — Кіровоград : Імекс, 2013. — 217 с.
• Куценко Л. Dominus — Маланюк: тло і постать / Леонід Куценко. — Кіровоград : ЦУВ, 2001. — 264 с.
• Немченко І. «І кожна рима — як свячений ніж. » (Із спостережень над поезіями Є. Маланюка) // Визвольний шлях. — 2002. — № 4. — С. 97-106; 2002. — № 5. — С. 110-124. Шапіро В. Видові особливості української історичної поезії 20-х років ХХ ст. // Вісник ЗНУ. — 2015. — № 1. — С. 318-325.

«Назавжди в наших серцях»: учні – про свого вчителя Петра Ковалюка з Буковини, який загинув у боях

Учні ліцею, в якому викладав раніше загиблий військовослужбовець із Буковини Петро Ковалюк, тужать за своїм учителем і публікують відео зі спільних шкільних моментів.

Зокрема, колишня учениця Наталія Меденюк написала зворушливі слова:

“Петре Михайловичу, серце за Вас болить.. Слів немає, щоб описати, наскільки жахливою новиною було почути, що Вас більше немає ? За стільки років в Італії я все ще пам’ятаю, як Ви вчили “що списувати на контрольних – це не козацьке діло”. Я все ще пам’ятаю Маланку, яку ми вчили в 2019 році.

Ви повинні спокійно відпочивати і знати, що кожна людина, яка знала Вас, назавжди матиме слід у серці і посмішку, яку Ви їй подарували.

Не існує таких слів, щоби описати, наскільки жахливі ті нелюди, які призвели до такої події.. ? Ваш голос, Ваші дії, Ваші знання – ми пронесемо їх в майбутнє і в книжках історії всі дізнаються про таку Велику Людину.

Ваша любов до вчителювання і до Рідної Вітчизни будуть продовжуватися в дітях, яких Ви навчали. Герої Не Вмирають ?
Петро Михайлович, я щиро Вам вдячна за той час, що знала Вас – Ви назавжди залишитесь в наших серцях. Ми знаємо, що Ви з Небес спостерігаєте за нами і пишаєтесь нашою силою. Найщиріші співчуття всій Вашій сім’ї”, – написала Наталія і опублікувала відео кількарічної давнини, на якому учні разом із улюбленим учителем співають “Маланку”.

Капітан, командир роти вогневої підтримки буковинської тероборони Петро Ковалюк з позивним “Явір” Ковалюк Петро Михайлович був учителем історії та предмета “Захист України” Вижницького опорного ліцею.

“Творчий, досвідчений педагог, вмілий організатор. Заслужений вчитель України. Власним прикладом показував учням справжню любов до Української Держави та її демократичних принципів”, – так відгукуються про Петра Ковалюка.

З 2014-го по 2018-ий рік – на службі Збройних Сил України. З 10 серпня 2016-го по 9 березня 2018 року виконував бойові задачі в зоні проведення АТО (учасник АТО).

Займані посади: старший офіцер мобілізаційного відділення Вижницького РВК; заступник командира батареї з МПЗ, командир батареї, заступник командира дивізіону з МПЗ, командир дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади. За період служби був нагороджений відзнакою губернатора Тернопільської ОДА – орденом “Хрест Слави”, за досягнення у військовій службі – почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗСУ ІІ ступеня, почесною відзнакою 44 бригади, медалями “Учасник АТО” та “Ветеран війни”.

З 1 вересня 2018 року повернувся на посаду вчителя історії та викладача предмета “Захист України”. Особливу увагу звертав на проведення військово-патріотичного виховання. Член територіального штабу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл”(“Джура”).

Як класний керівник не боявся ламати стереотипи, був відповідальним, ерудованим, високопрофесійним педагогом, згуртував батьківський та учнівський колективи. За щирість, активну життєву позицію, патріотизм його поважали школярі та батьківська громада.

Займався активною громадською діяльністю. До 2014 року очолював Вижницький осередок “Свобода”. Був членом виконкому Вижницької міської ради від ВО “Свобода”. Користувався заслуженим авторитетом серед вчителів, батьків, дітей, громадськості.

З початком повномасштабної військової агресії 24 лютого одразу вступив до лав Територіальної оборони Вижниччини, з 13 березня 2022 року зарахований до лав Збройних Сил України, є капітаном артилерії. На даний час був командиром роти вогневої підтримки 93 батальйону, 107 бригади ТРО.

Загинув при виконанні бойового завдання під час танкового обстрілу на сході України.

Петра Ковалюка поховали 15 січня, у селі Черешенька Вижницького району на Буковині.

Читайте новини ” МБ ” у Facebook | Telegram | Viber |