Держава і право стародавньої Індії

У ІІ тис. до н.е. на індійські низини вдерлися з півночі народи індоєвропейського походження. Називалися вони “арія”, що означає “шляхетно уроджені”. Це були скотарі, що жили зі своїх стад худоби, але також охоче займалися хліборобством. Ділілися на роди й племена та підлягали королям, що мали спадщинну владу. Дуже скоро утворилися суспільні класи: жерців – “брахманів”, войовників – “кшатрія” та хліборобів – “вайшія”. Місцевих жителів вони частково винищили, та завоювали і зробили невільниками – “шудра”. Пізніше цей класовий поділ став ще різкішим, так що перехід від одної касти до іншої був заборонений, а темношкіре населення вважали нечистим – “парія”. Потворилися й різні другорядні класи, кожен з яких мав свої окремі права, вірування і звичаї. Вони створили стародавню культуру, стародавню цивілізацію. Період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е. дістає назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює – “раджа”, який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада стає спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово трансформуються у збори знаті. Органи племенної організації перетворюються в державні органи. Помічником раджи стає жрець. Тимчасова дружина переростає у постійне військо. Вирішується проблема з податкообкладанням.

Таким чином на базі родоплеменних колективів виникають державні утворення, не великі за територіальною ознакою, форма правління монархія, абсолютна республіка. Суспільний устрій характерезується нерівністю.

Арії шанували спочатку одного найвищого бога, що звався Діаус або Діауспіта (те саме, що й грецький Зевс і римський Юпітер). Пізніше найбільшої шани зазнавала трійця богів – “трімурті”:

• Брахма- що уявляв собою все життя;
• Вішну – опікун людей;
• Шива – божество, що все нищить і потім наново творить життя.

Індійські жерці уявляли собі божество як духовну силу, що проникає весь світ, творить його й усе наново відроджує. Такий світогляд названо пантеїзмом (або теопанізмом, як це означують деякі дослідники). З ним в’язалися вірування в мандрівку душ. По смерті людини душа переходить у якесь друге єство – другу людину, звіра, рослину. Ступінь підвищення чи пониження залежить від суми добрих чи лихих справ померлого, що зветься “карма”. тільки по довгому часі людина кінчає своє коло життя – “самсару” – доходить до визволення – “нірвани”. Віра в мандрівку душ поглибила різницю між суспільними класами Індії: брахмани вважали себе за священний стан, що найскоріше осягає спасіння, інші верстви мусили проходити довгу мандрівку, – чим хто нижчий тим довшу. Життя й релігію Індії в найдавніші часи пізнаємо із старовинних пісень, званих веда (“знання”). Найстаріша їх частина зветься “Рігведа” – (“знання пісень”).

Згідно релігійного вірування бог-творець – брахма створив брахманів із своїх уст, шатріїв з рук, вайшів з стегон і шудри із ступнів. Для кожної варни були своя драхма (закон життя).

Офіційна наука брахманів – брахманізм – зустріла реакцію в новій релігії буддизмі. Засновником нової релігії був сідхартха (560-480 рр. до н.е.) – син князя країни Сакія. Він зростав у багатствах і розкоші, рано одружився і мав уже сина. Але розкішне життя не давало йому задоволення. За прикладом аскетів – йогів, яких в Індії було багато, він подався на мандрівку, осів у віддаленій місцевості й віддався постам і духовним вправам. По кількох роках він виступив як Будда (“освідчений”) із новою наукою.

Будда не цікавився метафізичними питаннями та визнавав повний атеїзм і акосмізм – це значить заперечував існування божества, душі й навіть світу. Бог, світ і людина – це тільки сума фізичних і психічних явищ у постійнім, нескінченнім перепливі (“самсара”). Цей рух без відпочинку є найбільшим стражданням світу. Кінець його знаходиться у відпочинку нірвани, до якого людина повинна стреміти. Будда проголосив “чотири благородні правди”:

• перша – все життя є страждання;
• друга – люди з несвідомості прив’язуються до життя;
• третя – до мети доходить, той хто вирікається любові до життя;
• четверта – шлях до спасіння веде восьма стежинами ( чесний погляд, чесна воля, чесне слово, чесне діло, чесне життя, чесне змагання, чесна думка, чесне заглиблення в себе).

Для звичайних людей Будда давав прості моральні накази: не вбивати ніякої живої істоти, не красти, не говорити неправди, не вживати п’янких напоїв, не провадити розгнузданого життя, бути прихильним до всіх. Але за найвищий ідеал він уважав мудреця, що уникає любові й радості та перебуває в повній душевній бездіяльності. Через те в будистів поширилося незвичано чернече життя, постала велика сила монастирів і пустинь, в яких прихильники нової релігії наслідували свого вчителя.

У цей же час постала друга релігійна секта – дженістів. Її творцем був Вардгамана (540 – 468 рр. до н.е.), званий Магавіра, тобто “великий герой”. Він походив із лицарського стану, дванадцять років віддавався аксетичним вправам і врешті почув себе вільним від страждань, став “переможцем” “джина” ( демон – персонаж східної міфології, звідси і назва його приклонників). Він наказував суворі покути й навіть поручав добровільну голодову смерть.

Нові релігії поширилися серед нижчих класів бо не визнавали суспільної нерівності й навіть паріїв приймали за своїх визнавців. Але вищі верстви залишилися при вигідному положенні.

Основною виробничою одиницею була сільська община в яку об’єднувалася значна частина вільного населення. Процес майнової диференціації проходить і в общині . Поряд з тими хто сам обробляє землю формується панівна верхівка, що експлуатує найманих робітників.

Стародавня Індійська держава виникає як рабовласницька. проте в праві відсутне чітке розмежування положення людей і рабів. Це мало свій прояв у тому, що закони говорили більш чітко положення каст ніж відмінність у положенні вільних і рабів. Праця рабів не набула вирішального значення в економіці стародавньої Індії. Суттєвою особливістю рабства у стародавній Індії було законодавство, що обмежувало свавілля власників по відношенню до рабів.

Основна посадова особа – цар. Посада ця спадкова. Ще за свого життя цар призначає одного з своїх синів (не обов’язково старшого). Цар має законодавчу владу, виконує управління, є верховним суддєю, главою фіскальної адміністрації. Оскільки при царському дворі частими випадками були заколоти то особливу уваги приділяють охороні царя.

Основний сановник царський жрець представник знатного роду. Царь очолює військо. Одним з органів управління була рада царських сановників яка називається паричад. Крім управлінських функцій паричад можна розглядати як орган який має певне політичне забарвлення. Таємна рада – малочисельний орган, особам яких цар довіряв найбільш. В разі крайньої необхідності ради могли збиратися разом. Сабна – збори знаті має найбільш церимоніальне значення.

Територія у стародавній Індії поділяється на провінції з яких 4 основні мали надзвичайний статус їх очолювали сини царя – царевичі. Поряд з поділом на провінції існує поділ на області і округи. Найнижчою територіальною одиницею було село. Високе положення займали чиновники по охороні границь (прикордонники). В деяких зберігалися автономні поліси, що зберігали стару політичну організацію (самоуправлінські).

Закони Ману – закони були складені в І ст. до н.е. авторами законів були брахмани. Норми викладалися у поетичній формі , формі 260 строф. вони нараховували 2685 статей, мова сантскрипт зміст виходить за рамки права це і політика, і релігія, і мораль. Збірник ділиться на 12 глав.

Право власності: Закони встановлюють 7 можливих способів виникнення права власності:

• наслідування
• дарування
• купівля
• завоювання
• лихварство
• одержання милостиню
• виконання певної роботи

Закони визначили 10 засобів існування:

• знання
• ремісництво
• робота за певну плату
• спунування
• скотарство
• торгівля
• землекористування
• задоволення
• мислотиня
• лихварство

Серед основних видів власності закони називають землю. Земельний фонд країни складають:

За незаконне привласнення чужої власності накладався штраф. Закони Ману встановлювали, що якщо не власник засіяв чуже поле своїми семенами він не має право одержати врожай.

Всі речі поділялися на 2 категорії:

Серед договорів закони Ману розрізняють:

• договір займу
• використання найманої праці
• договір оренди землі
• договір купівлі-продажу
• договір дарування

Сімейно-шлюбні відносини:

Характерна патріахальна сім’я. Майно належить сім’ї але розпоряджатися може лише чоловік тому, що закони визначають жінку в такий спосіб: жінка повинна бути під владою чоловіка. В дитинстві під владою батька в молодості чоловіка, після серті чоловіка синів.

Закони Ману проголошують взаємну вірність, але чоловік може мати кілька дружин. За зраду закони карають тільки жінку – це смертна кара. Розлучення для жінки не можливе навіть коли чоловік продав її іншому. Розлучення для чоловіка можливе тоді, коли жінка не народжує на 8р. або народжує тільки мертвих дітей на 10р., а на 11 тільки дівчаток, а негайно коли жінка була сварливою.

Кримінальне право:

Кримінальне право відрізняється від свого часу досить значним рівнем розвитку. Закони Ману розрізняють навмисні і необережні, рецидив у скоєнні злочинів, співучасть. Проте хоче Таліон не був характерний для індійського права проте деякі встановлювали. Зберігаються ордалії. Зберігіється об’єктивне втілення відповідальність за злочин всією общиною. Серед майнових злочинів перш за все розрізняють крадіжку. Злодія треба вбити на місці злочину, а якщо ні то хазяїна. Крадіжка відрізняється від грабіжу. Покарання також накладаються на тих хто бачив, але не попередив.

Найтяжчий це державний злочин:

• зрада
• заколот
• ламання міських воріт та стін

Види покарань:

Одруження замість смерті, смертна кара, садовіння на кол, топлення, відрубання голови, спалення на вогнищі або на розпеченому ліжку, цькування собаками, топтання слонами, тілесні ушкодження відрізанням руки, ноги, пальців, штраф, заслання, вигнання.

Кровна помста не застосовувалась.

Судовий процес:

Відокремлення суду від адміністрації не було. Верховним судом правив цар і брахмани. Особливості процесу: не існувало різниці між кримінальним і цивільним процесом. Основні докази: заяви свідків ( жінка не могла бути свідком).

Список літератури:

“Всесвітня історія” Іван Крип’якевич К., Либідь , 1995р т.1

“Історія держави і права зарубіжних країн” К., 1995р

“Хрестоматія історії держави і права зарубіжних країн” К., 1995р., “Вентурі”

Тема 3. Стародавні Індія та Китай

Індостан (великий півострів в Азії) — з півночі відокремлюється горами Гімалаї від зовнішнього світу, західна частина омивається водами Аравійського моря, східна частина — водами Бенгальської затоки (Індійський океан).

Основні заняття населення

Землеробство, скотарство, ремесло, торгівля, рибальство

• Родючі рівнини чергуються з напівпустелями

• Часті повені, болота, джунглі, багато небезпечних тварин

• Сприятливі умови для проживання людини

• Несприятливі умови проживання для людини

• Виникнення давньої цивілізації

• Пізнє освоєння людиною

Основні заняття жителів

Вирощували ячмінь, рис, пшеницю, горох, бавовник

Випасне; розводили буйволів, корів, кіз, овець, свійську птицю (качок, гусей), верблюдів. Приручили слона

Будівництво (іригаційні споруди, храми, піраміди, палаци, фортеці), виплавлення металів та ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа

Обмінна торгівля між різними частинами Індії

Найдавніші цивілізації Індії

Індська (Хараппська) цивілізація

III — початок II тис. до н. е.

Ведійська (Арійська) цивілізація

Кінець II — початок І тис. до н. е.

• Виникла у III — на початку II тис. до н. е. у долині річки Інд.

• Міста Хараппа, Чанху-Даро. Мохенджо-Даро («пагорб мертвих») — 2,5 км 2 , близько 30 тис. жителів.

• Міста оточені мурами. У центрі міста — фортеця правителя, навколо — будинки жителів від маленьких до дво- і триповерхових споруд, вулиці перетинаються під прямим кутом.

• Існували каналізація та водогін (уперше на Сході).

• Заняття — землеробство, скотарство, ремесло (художні ремесла — різьблення по каменю та кістці, виготовлення печаток), торгівля.

• Причина зникнення невідома.

Ведійська (Арійська) цивілізація

Арії (або «ар’я» — благородний) — назва індоєвропейських племен, які прийшли з північного заходу (з Іранського плоскогір’я) до Індії у XV ст. до н. е.

• Заняття — скотарі-кочовики. Основне багатство — худоба, особливо корови (слово «війна» буквально означає «пошук корів»),

• Перейшли до осілого способу життя та зайнялися землеробством. Освоїли долину річки Ганг. Уміли обробляти залізо.

• Були об’єднані в дев’ять племен. Вождь племені — раджа.

• Запровадили поділ суспільства на варни та касти.

• Одним із засновників держави був Чандрагупта.

• Держава виникла після повстання проти Александра Македонського.

• Найбільше піднесення відбулося за часів правління Ашоки (268— 232 рр. до н. е.).

• Ашока поділив державу на п’ять областей, якими управляв разом із синами, упорядкував систему податків, встановив таємне стеження за чиновниками.

• Поширення буддизму (підтримка державою).

• 187 р. до н. е. — убитий останній правитель із династії Маур’їв.

• Більшу частину Індії підкорили перси.

• Суспільний устрій, релігія та повсякденне життя Стародавньої Індії

Варни — замкнуті групи різних за соціальним станом людей, належність до яких визначалася народженням.

Касти — замкнуті групи представників однієї професії, що живуть в одному районі.

Створені з вуст Брахми

Служать Брахмі, говорять від його імені

Створені з рук Брахми

Захищають державу, управляють нею

Вайш’я (вільні селяни, торгівці та інші)

Створені зі стегон Брахми

Займаються землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею

Створені зі ступень Брахми

Прислуговують першим трьом варнам

Недоторкані — не належать до варн, виконують найбруднішу роботу. Спілкуватися з недоторканими заборонялося

Ведизм — найдавніша релігія народів Індм

• «Веди» (із санскриту — знання) — священні книги.

• Всесвіт складається з трьох світів (царств) — небо, повітря, земля.

• Кожне царство поклонялося своєму заступнику — деву (божеству).

• Віра в переселення душ — сансара.

• Під впливом неарійських культур і традицій формується брахманізм.

Брахманізм (індуїзм) — одна з релігій світу; виникла на основі ведизму

• Виникла у VI—II ст. до н. е.

• Священні книги — «Бхагавадгіта» («Пісня володаря»), «Махабхарата».

• Головні боги — Брахма, Вішну, Шива.

• Учення про аватари — сходження богів на землю та втілення в земну істоту заради спасіння світу

Буддизм — одна з трьох світових релігій

• 560—483 рр. до н. е. — життя Гаутами Сідхартхи, або Шак’ямуні, принца з Північної Індії (плем’я шак’їв).

• Сідхартха — «той, що досяг мети». Будда — «просвітлений».

• Головний принцип — чотири благородні істини: жити — це означає страждати, причина страждань — бажання, для звільнення від страждань потрібно позбутися бажань, шлях позбавлення бажань — дотримуватися вчення Будди.

• Головна мета буття — досягнення просвітлення — «нірвани».

• Найважливіші правила — не вбивати нікого живого, не красти, не брехати, не брати більше за потрібне, любити весь навколишній світ, вживати тільки рослинну їжу

Культурні досягнення Індії

Ведична література. «Рігведа» — найдавніший збірник священних гімнів та заклинань, «Махабхарата» — 200 тис. віршів — боротьба двох царських родів, «Рамаяна» — пригоди царевича Рами

Писемність Індійської цивілізації не розшифрована. У V—IV ст. до н. е. — створено граматику санскриту

Поєднання пісенної та танцювальної технік. Казкові костюми

Використання лікарських трав

Розробка десяткової системи числення. Винайдення цифр (нам відомі як арабські цифри). Використання цифри нуль. Використання арифметичних правил. Уміння добувати квадратні та кубічні корені

Основний матеріал — деревина (палац Ашоки). Колони Ашоки (кам’яні колони, на яких записували закони та послання). Ступи — буддійські кам’яні культові споруди. Храми та монастирі, вирублені у скелях (монастир у Карлі). Кам’яні барельєфи

Шахи — «військо, що складається з чотирьох родів військ»

Стійкі фарби. Богів та царів зображали білою фарбою, якою було заборонено малювати людей та злих духів

Схід Азії, із заходу — Тибетські гори, з півночі — пус-

теля Гобі, зі сходу й півдня — води Тихого океану

На заході в степах і напівпустелях — сухий, на сході — вологий та м’який

Янцзи, Хуанхе, Сіцзянь

Основні заняття населення

Землеробство, скотарство, ремесло, торгівля, рибальство

Природні умови Китаю

Впадає у Східно-китайське море

Впадає в Бохайську затоку. Має по берегах сприятливі умови для заселення

Впадає у Південнокитайське море

Основні заняття населення

Вирощували рис (основний продукт), ячмінь, пшеницю, горох, бавовник. Садівництво (особливо розводили тутові дерева (шовковицю)). Вирощували чай

Випасне; розводили биків, корів, кіз, овець, свійську птицю (качок, гусей), коней

Будівництво, виплавлення металів та ковальство, будування суден, гончарство (виготовлення порцеляни), ювелірна справа, ткацтво (використання шовку)

Обмінна торгівля між різними частинами Китаю, пізніше торгівля через Великий шовковий шлях. Морська торгівля

• XIV ст. до н. е. — держава Шан (Інь).

• XI ст. до н. е. — держава Чжоу.

• V ст. до н. е. — виникнення семи держав, які воювали між собою.

• IV—III ст. до н. е. — «час царств, які борються».

• 221—207 рр. до н. е. — імперія Цінь.

• 206 р. до н. е. — 220 р. н. е. — імперія Хань.

• 221 р. до н. е. — об’єднання Китаю навколо царства Цінь, на чолі якого став Ін Чжен, прийнявши титул Цінь Шихуанді.

• Реформи Цінь Шихуанді: поділ держави на 36 округів на чолі з чиновниками; боротьба з конфуціанством (знищення літератури та вчених); переселення в столицю представників знатних родів; завойовницькі війни з сусідами.

• Початок будівництва Великої Китайської стіни.

• 210 р. до н. е. — смерть Цінь Шихуанді.

• 207 р. до н. е. — початок повстання на чолі з Лю Ваном.

• 206 р. до н. е. — керівник повстання Лю Бан став імператором, заснувавши імперію Хань і взявши титул імператора Гао-цзу.

• Скасування кривавих законів, зниження податків.

• 140—87 рр. до н. е. — правління імператора У Ді, розквіт імперії.

• Велика кількість чиновників (130 тис.).

• Монополія держави на сіль та залізо. Розширення кордонів імперії.

• Заснування Великого шовкового шляху, яким товари з Китаю потрапляли до Європи, Близького Сходу, Північної Африки.

• II—І ст. до н. е. — успішні війни проти гунів.

• 18—28 рр. н. е. — повстання «червонобрових».

• 184—204 рр. н. е. — повстання «Жовтих пов’язок».

• 220 р. н. е. — падіння династії Хань, розпад імперії на три держави.

• Суспільний устрій та повсякденне життя Стародавнього Китаю

Конфуціанство — філософське вчення, яке виникло у Китаї у VI—V ст. до н. е. і стало релігією.

• 551—479 рр. до н. е. — Конфуцій (Кон Фуцзі).

• Конфуцій не залишив писемних праць, його повчання записані учнями (книга «Бесіди»),

• Основні засади вчення: кожна людина посідає призначене їй місце.

• Ідеал суспільства — розподіл на вищих (ті, хто думає та управляє державою) та нижчих (ті, хто працює і підкоряється) під владою імператора.

• Основа порядку — суворе підкорення старшим (син — батькові, батько — начальнику, начальник — правителеві).

• Правитель дотримується певних правил поведінки й доброчинності.

• Сліпа покора волі старшого — необхідна умова міцності суспільства.

Даосизм — філософське вчення, яке виникло у Китаї у V—III ст. до н. е. і стало релігією.

• Вчення Лао-цзи (Лі Ер).

• Основа — гармонія природи і людини.

• Всюди і скрізь існує Дао — закон буття. Це шлях, яким ідуть усі — зорі і Сонце, люди і тварини, неживі предмети і живі істоти.

• Сенс, мета і щастя життя — пізнати свій Дао, знайти свій шлях самовдосконалення .

• Основна дія — поступливість, покірність, відмова від боротьби. Людині нічого не потрібно робити, найкраще — спостерігати.

• Ідеал суспільства — відмова від розкошів, простота, самовдосконалення.

• Людина своїми нерозумними діями може порушити світовий порядок і заподіяти собі зло.

Досягнення культури Стародавнього Китаю

Виникла понад 4 тис. років тому. Складається з ієрогліфів, які можуть позначати знак, склад чи слово. Усього налічується близько 80 тис. ієрогліфів. Писали на бамбукових дощечках, потім на шовку, а наприкінці І тис. до н. е. був винайдений папір

Найдавніші надписи — на бронзових глечиках XI ст. до н. е. «Шіцзін» — збірка текстів пісень — 305 поетичних творів (ліричні, храмові, військові, історичні). У IV ст. до н. е. творив поет Цай Юань

Музика: три основні групи музичних інструментів — струнні, духові, ударні. Портретні фрески. Скульптура та розписи. Каліграфія — малювання китайських ієрогліфів

Створили точний календар. У 104 р. до н. е. обчислили тривалість року — 365,25 дня. Зафіксували плями на Сонці, описали 2500 зорь, які входили у 320 сузір’їв

Активно використовували лікарські рослини. Застосовували лікувальну гімнастику, акупунктуру (голкотерапію) — вплив особливими голками на біологічно активні точки тіла людини

Порох, компас, сейсмограф, порцеляна

Індія змінює назву на Бхарат? Що це значить і навіщо влада це робить

Назва Бхарат широко використовується для позначення Індії в мові гінді. Коли йдеться про офіційне спілкування англійською мовою, завжди вживається відповідник Індія.

Зараз уряд Нарендри Моді змінює цю давню практику. Він розіслав запрошення на вечерю у суботу, 9 вересня, на саміті G20 від імені “президента Бхарату”.

До цього додався пресреліз щодо саміту АСЕАН-Індія, в якому Нарендру Моді називають “прем’єр-міністром Бхарату”.

А вже 18 вересня питання офіційного перейменування може розглянути індійський парламент.

Що таке Бхарат?

Індуїстська література визначає землю, розташовану між Гімалаями та океанами, як “Бхаратварш”.

Автор фото, Getty Images

Нарендра Моді приєднався до групи Hindu RSS ще підлітком

Відповідно до індуїстської міфології, Бхарата був царем Хастінапури (тепер це місце називається Хастінапур і розташоване воно на схід від Делі). Він підкорив усі землі і вважався праведним царем.

У найдавнішому індуїстському тексті, Рігведі, Бхарата згадується як назва групи людей.

Слово Бхарата на санскриті також означає землю, яка ростить та забезпечує. Це може символізувати культуру.

Майбутній прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру писав у 1927 році: “Індія була Бхаратою, священною землею індусів, і недарма важливо, що великі місця паломництва індуїстів розташовані в чотирьох кутах Індії”.

Але Бхарат не є історичною особою.

Паризька академікиня Кетрін Клементен-Оджа написала в статті 2014 року: “Бхарата – це дискурс про простір, але дискурс, який не дозволяє візуально відобразити цей простір. На основі цього дискурсу неможливо намалювати карту в сучасному розумінні цього слова”.

А як щодо назв Індія та Індостан?

Перси називали річку Інд “Хінду” (Hindu), що в латині перетворилося на “Індія” (India). Назва “Індія” також є стародавньою.

Автор фото, By Arrangement

У преамбулі конституції використовується назва “Індія”, а в першій статті – “Індія, тобто Бхарат”

Мусульманські моголи, які правили країною більше двох століть, з гордістю називали себе “падишахами Індостану”, тобто правителями чи імператорами Індостану.

Назва “Індостан” також походить від перської. Таким чином, і Індія, і Індостан – це давні назви, що передували британському колоніальному правлінню, яке почалося із завоювання Бенгалії в 1757 році.

Уряд каже, що зміна назви на “Бхарат” допоможе країні позбутися британських колоніальних зв’язків.

“Рішення використовувати “Бхарат” – це серйозний виступ проти колоніального мислення”, – каже міністр освіти Індії Дхармендра Прадхан.

Але назву Індія використовують вже понад два тисячоліття.

Можливо, найстаріша згадка про Індію походить від грецького історика Мегасфена, який народився в 350 р. до н. е. Він написав чотири книги під назвою “Indica”.

Англійський драматург Вільям Шекспір також використовував назву Індія у своїй творчості.

“Моя корона в моєму серці, а не на моїй голові, не прикрашена діамантами та індійським камінням”, – говорить король Генріх VI у п’єсі “Генріх VI”, яка, як вважають, була написана в 1591-1592 роках.

Британські трейдери прибули до Індії в 1600 році, щоб заснувати Ост-Індську компанію. У першому виданні Біблії короля Якова для протестантів країна також згадувалася як “Інді” (Indie). Усі ці події відбулися до колонізації Індії Британією.

Страхи і спротив

Прем’єр-міністр Нарендра Моді керує Індією з 2014 року і є вихідцем із партії Бхаратія Джаната (BJP), яка також перебуває при владі в більшості штатів. Це права партія, тісно пов’язана з парамілітарною організацією Rashtriya Swayamsevak Sangh (RSS, Національні загони добровольців), яка стверджує, що Індія має бути “індуїстською нацією”.

Нарендра Моді приєднався до RSS ще підлітком і піднявся по кар’єрній драбині.

RSS тричі забороняли в Індії після здобуття незалежності. Перший раз після вбивства Махатми Ганді в 1948 році, коли RSS звинуватили у підготовці його вбивства, але пізніше звинувачення зняли.

Групи індуїстських націоналістів відігравали маргінальну роль у боротьбі за свободу Індії.

Автор фото, Getty Images

RSS звинувачують у розпалюванні антимусульманського насильства

Уряд Моді скликав спеціальну сесію парламенту, яка має відбутися 18-22 вересня. Опозиційні політики та коментатори припускають, що там будуть обговорювати зміну назви країни.

Це буде перша сесія у новозбудованій будівлі парламенту, де вже є карта Великого Бхарату. Ця карта включає території сусідніх країн, зокрема частини Афганістану, весь Пакистан, Непал, Бангладеш, Шрі-Ланку та М’янму.

Сусіди Індії висловили офіційний протест.

Автор фото, Getty Images

Перша сесія в новій будівлі парламенту Індії може змінити назву країни

Водночас індійська опозиція вже готується до протистояння.

“Хоча немає жодних конституційних заперечень проти того, щоб називати Індію “Бхарат”, що є однією з двох офіційних назв країни, я сподіваюся, що уряд не буде настільки дурним, щоб повністю відмовитися від назви “Індія”, яка є брендом, що створювався протягом століть”, – написав Шаші Тарур, законодавець від партії Індійський національний конгрес, у соцмережі X, раніше відомій як твіттер.