Медіатор: роль, статус і відповідальність

Сьогодні все більше юристів і представників бізнесу знають, що таке медіація, а деякі вже навіть її використовують. Проте ще не всі чітко розуміють, у чому полягає роль та обсяг задач медіатора в процесі медіації.

Роль

Роль медіатора в процесі – бути “маршалом”, тобто вести сторони вперед, просуваючись у дослідженні інтересів і пошуку варіантів вирішення. Одразу варто зауважити, що медіація є гнучким процесом, ведення якого не затверджено процедурними актами або регламентами. При цьому вона має свою структуру, завдяки чому стає можливим пошук взаємовигідних рішень.

Сторони вільні у виборі такого “маршала” – його не призначає суд чи інший орган в імперативному порядку. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо особи медіатора, кожна з них має право запропонувати свою кандидатуру. У такому разі працюватимуть обидва медіатори. Така процедура має назву ко-медіація.

Обговорюючи з колегами питання медіації, ми часто чуємо фрази типу “ми й так робимо це для наших клієнтів”. Після уточнення, про які саме послуги йдеться, виявляється, що юристи мають на увазі більш конструктивне, ніж у суді, представлення інтересів клієнта. На жаль, цей підхід аж ніяк не можна вважати медіацією, а таких юристів – медіаторами.

Медіатор – нейтральна й незалежна третя особа, яка не є представником жодної зі сторін і не має власного інтересу. Завдання медіатора – налагодити процес взаємодії сторін, допомогти їм проаналізувати ситуацію, побачити відмінності в поглядах, знайти інтереси, які насправді стоять за їхніми діями, позиціями та баченнями, зрозуміти, що важливо для кожної зі сторін, і знайти точки перетину, на яких можна побудувати спільне взаємовигідне рішення. Отже, фокус уваги медіатора, на відміну від судді, арбітра чи юриста, зосереджено на інтересах сторін і на способах їх задоволення, а не на юридичних нюансах регулювання спірного питання.

Ще один важливий момент у ролі медіатора (у концепції фасилітативної медіації, яка зараз є найпоширенішою в Україні) – медіатор не виносить і навіть не пропонує сторонам рішення або варіанти розв’язання спору. Завдання медіатора полягає саме в тому, щоб налагодити процес комунікації між сторонами, побудувати довіру (зазвичай втрачену через конфліктну ситуацію), створити безпечну й креативну атмосферу.

Після того, як сторони напрацюють варіанти рішення, медіатора повинен допомогти їм визначити критерії, за допомогою яких вони оцінюватимуть варіанти для пошуку найоптимальнішого. А вже після того, як сторони оберуть варіант, що задовольнить їхні інтереси, медіатор допоможе їм упевнитись, що рішення життєздатне, – провести т. зв. краш-тест та обговорити, які кроки робитимуть сторони.

Медіатор приділяє окрему увагу роботі з емоціями сторін. Цей аспект залишається поза увагою суддів та арбітрів, які вважають, що він не має стосунку до справи й не може ніяк вплинути на її вирішення. Проте ми всі знаємо, що зіпсовані стосунки й невисловлені емоції – це те, що часто провокує, а потім і живить конфлікт. Юристам відомі випадки, коли сторони хотіли знищити одна одну юридичними війнами (стан “разом у прірву”, назва якого говорить сама за себе) у конфлікті, який розпочався з того, що вони хибно зрозуміли одна одну. Медіатор працює разом над відновленням взаємин сторін і налагодженням комунікації між ними, що слугує фундаментом, на якому можна досліджувати інтереси й напрацьовувати варіанти. Якщо немає фундаменту, надійний дім збудувати не вийде. У медіації так само: якщо в сторін немає нормальних взаємин, робота з інтересами не буде ефективною, а рішення – життєздатним.

Статус

Поки що в Україні статус медіатора консолідовано не визначено в жодному законі. Заради справедливості варто зауважити, що така сама ситуація й у Нідерландах, де медіація є дуже затребуваною послугою. Разом із тим українське законодавство містить норми, які є хорошим підґрунтям використання медіації на практиці.

Одним із пріоритетних завдань Ради Європи та Європейського Союзу є допомога державам-членам у справедливому і швидкому відправленні правосуддя, а також у розробці альтернативних методів вирішення спорів. Така допомога полягає передусім у виробленні стандартів, згідно з якими держави-члени мають привести своє законодавство у відповідність до взятих правових зобов’язань.

У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 – 2020 роки, затвердженій Указом Президента України від 20 травня 2015 р. № 276/2015, запропоновано “розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема шляхом практичного впровадження інституту медіації і посередництва, розширення переліку категорій справ, які можуть вирішуватися третейськими суддями або розглядатися судами у спрощеному провадженні; запровадження ефективних процесуальних механізмів для попередження розгляду справ за відсутності спору між сторонами; вивчення доцільності введення мирових суддів”.

Перша згадка про медіацію в чинному законодавстві з’явилась у ст. ст. 2, 7 Закону України “Про безоплатну правову допомогу” від 02.06.2011 р. № 3460-VI, де вона увійшла до переліку правових послуг.

Про медіацію йдеться й у Правилах адвокатської етики України, де зазначено, що дії адвоката, який здійснює функцію медіатора, повинні відповідати міжнародно визнаним етичним нормам медіації.

Медіація як новий вид діяльності спричинила появу нової професії – медіатор. Так, у переліку Класифікатора професій з’явився фахівець з урегулювання конфліктів та медіації в соціально-політичній сфері. Вважаємо, що на законодавчому рівні було б доцільно чіткіше визначити питання правового статусу медіаторів, наявності або відсутності вікових обмежень, правових підстав діяльності. На нашу думку, медіатором може стати особа з будь-яким професійним минулим, особа, що тяжіє до альтернативних способів вирішення конфліктів. Належність до професії юриста чи психолога, експертні знання в певній галузі іноді більше заважають, ніж допомагають, адже непросто вести процес так, щоб сторони самі знайшли вихід. Медіатор має працювати з інтересами, а не надавати поради з огляду на минулий професійний досвід.

Відповідальність

На час написання цього матеріалу медіатор в Україні вже має певний статус, проте Закон “Про медіацію” перебуває на стадії розробки, а тому питання юридичної відповідальності залишається неврегульованим.

Допоки є законодавча невизначеність, варто встановити, які підходи треба застосовувати й на що зважати для вироблення оптимальної концепції.

Передусім необхідно розрізняти відповідальність як низку заходів впливу на порушника правил і норм, і відповідальність як сферу(и), за яку(і) відповідає медіатор у процесі підготовки й проведення медіації.

Ми зосередимося на відповідальності саме як заході впливу.

На нашу думку, міра відповідальності медіатора має базуватися на його ролі та на обсягу повноважень у процесі. Як було зазначено вище, один із основних моментів у класичній фасилітативній моделі медіації, яка в Україні зараз найрозповсюдженіша, полягає в тому, що медіатор не виносить рішень і навіть не пропонує сторонам варіантів вирішення. Водночас він безпосередньо відповідає його ефективність: чи витримано певну структуру процесу, яка забезпечує його ефективність, чи проведено роботу з емоціями сторін, чи відбувається рух у комфортному для всіх учасників темпі тощо. Від якості цього процесу може залежати його результат. Тому ми вважаємо, що питання відповідальності медіатора варто розглядати саме в площині забезпечення процесу та також дотримання основних принципів медіації (особливо в частині конфіденційності).

Навіть за відсутності законодавчого регулювання медіаторська спільнота прагне до створення саморегулівних механізмів для ринку медіації. Окремі організації встановлюють для медіаторів – членів таких організацій певні правила й процедури, які, серед іншого, містять норми та механізми щодо відповідальності.

Наприклад, Національна асоціація Медіаторів України (далі – НАМУ) свого часу розробила Кодекс етики медіатора, який є обов’язковим для всіх членів НАМУ й відкритим для приєднання організацій та окремих медіаторів.

У разі порушення медіатором норм кодексу етики сторона спору, у якому медіатор надавав послуги, може звернутися зі скаргою, яку розглянуть кваліфіковані медіатори, залучені НАМУ. У разі доведення суттєвого порушення етичних вимог медіатора може бути виключено з реєстру та/або організації.

ВИСНОВОК: Медіація, яка все ще перебуває на початку свого великого шляху, ставить питання якості та репутації цієї послуги на перше місце. Тому ми впевнені, що репутація й професіоналізм є найважливішими характеристиками медіатора, які варто берегти, незважаючи на відсутність законодавчого регулювання, адже це найголовніший капітал і стримувальнийий важіль відповідальності професіонала в будь-якій сфері.

Хто такий медіатор і за що він відповідає?

Різноманітні конфлікти нерідко переростають у судові позови. Конфліктуючі сторони не бажають вирішити проблеми шляхом переговорів. І причина в тому, що кожна з них вважає, що саме вона має рацію. У таких випадках оптимально розрулити ситуацію допоможе медіація. Що це за нове явище? Коли саме застосовується? Які основні особливості медіації? На всі ці запитання надано відповіді у запропонованій статті.

Медіація – це спосіб, що дозволяє вирішити суперечку за участю посередника (медіатора) шляхом переговорів. Медіація – оптимальний спосіб вирішення багатьох конфліктів, особливо тих, у яких необхідно зберегти хорошу репутацію та колишні стосунки.

Медіатор – хто він?

Медіатор – неупереджений і незалежний фахівець, завдання якого – допомогти сторонам, що конфліктують (перебувають у суперечці), у врегулюванні конфлікту (спора). Саме він організовує медіацію та проводить її. Важлива особливість медіації в тому, що:

• рішення, прийняті сторонами взаємно та самостійно, спрямовані на задоволення їхніх власних інтересів та потреб;
• медіатор не приймає рішень замість учасників конфлікту та не пропонує варіанти.

Завдання медіатора

– керувати алгоритмом переговорів;

– аналізувати конфлікт, виявляти інтереси та потреби його сторін;

– працювати з емоціями клієнтів, налагодити конструктивний зворотний зв’язок;

– дослідити нові грані відносин та варіанти вирішення конфлікту;

– перевірити реалістичність вимог та можливість виконати домовленості;

– допомогти сторонам конфлікту (спору) взяти на себе відповідальність за рішення.

Функція медіатора

Медіатор, як уже згадувалося вище, – неупереджена та незалежна третя особа. Його мета – сприяти врегулюванню конфлікту. У зв’язку з цим медіатор допомагає проаналізувати ситуацію, виявити суперечливі позиції у поглядах сторін, водночас знайти спільні інтереси та зрозуміти, які деталі важливі для кожної із сторін. В результаті роботи виявити точки дотику, на яких можна сформувати взаємовигідне рішення. Особливу увагу медіатор зосереджує не так на юридичних нюансах врегулювання спірного питання, але в інтересах сторін і засобах задоволення.

Ще раз акцентуємо увагу на тому, що до функцій медіатора не входить формування або пропозиція сторонам самого рішення (способів вирішення спору). Його функція полягає в тому, щоб налагодити процес комунікації, викликати взаємну довіру, тобто створити для сторін довірчу та творчу атмосферу.

Після того, як сторони самі напрацюють попереднє рішення, медіатор повинен допомогти їм визначити критерії, згідно з якими вони оцінюватимуть різні варіанти формування вже оптимального рішення. І вже після того, як сторони конфлікту зупиняться на варіанті вирішення, що взаємно задовольняє, медіатор допомагає їм переконатися, що обране рішення реалістичне. Тобто проводить так званий краш-тест та промовляє, які подальші кроки робитимуть сторони.

Особливу увагу медіатор приділяє роботі з емоційною складовою конфлікту. Ця сторона зазвичай не береться до уваги суддями чи арбітрами. Вони вважають, що емоції не мають відношення до справи і не можуть вплинути на її результат. Але ми впевнені, що зруйновані стосунки та невисловлені емоції – це те, що нерідко є наслідком конфлікту, а після початку живить його. Юристи стикаються з практикою, коли сторони під впливом негативних емоцій намагаються знищити одне одного юридичними війнами під час конфлікту. А він виник лише через те, що вони помилково зрозуміли одне одного. Це стан, що називається «разом у прірву», назва якого красномовно говорить сама за себе. Медіатор сприяє сторонам відновити колишні взаємини та налагодити нормальне спілкування між ними. Це служить тим ґрунтом, на якому можна сформувати реально досяжні інтереси та напрацювати варіанти рішення. Якщо немає такого ґрунту, міцну будівлю стосунків спорудити не вдасться. Медіатор упевнений: якщо сторони мають упереджені відносини, робота з інтересами буде неефективною, а рішення – нездатним до реалізації.

Значення медіатора

В Україні статус медіатора юридично поки що чітко не визначено в жодному законодавчо-правовому акті. Втім, варто зазначити, що подібна ситуація і в деяких інших країнах, наприклад, у Нідерландах. Попри те, що там медіація є досить затребуваною послугою, законодавчо не визначено. Проте законодавство України містить норми, які є непоганою основою використання медіації в юридичній практиці.

Одним із пріоритетних завдань Ради Європи та Євросоюзу в цілому є допомога своїм державам у швидкому та справедливому правосудді, а також у розробці альтернативних способів вирішення конфліктів та суперечок. Ця допомога ґрунтується насамперед на формуванні стандартів, згідно з якими члени ЄС повинні адаптувати власне законодавство до взятих правових зобов’язань.

У Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015 – 2020 роки, яку було затверджено Указом Президента України № 276/2015 від 20 травня 2015 року, прописано пункт: «… розширення способів альтернативного (позасудового) врегулювання спорів, зокрема шляхом розширення переліку категорій справ, які можуть вирішуватись третейськими суддями або розглядатися судами у спрощеному провадженні; запровадження ефективних процесуальних механізмів для запобігання розгляду справ без спору між сторонами; вивчення доцільності запровадження світових суддів».

Перша згадка про медіацію у чинному законодавстві міститься у статтях 2 та 7 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» № 3460-VI від 02.06.2011 року. Там вона входить до переліку правових послуг.

У Правилах адвокатської етики України також згадується медіація. У документі зазначено: дії адвоката, який здійснює функцію медіатора, мають відповідати визнаним на міжнародному рівні етичним нормам медіації.

Умови, обсяги, зміст та порядок надання соціальної послуги посередництва (що передбачає та медіацію) прописано також у наказі Міністерства соціальної політики «Про затвердження Державного стандарту соціальної послуги посередництва (медіації)» № 892 від 17.08.2016 року.

Медіація як нове явище у правовій практиці сприяла появі та нової професії – медіатора. Наприклад, у Класифікаторі професій з’явився фахівець із медіації та врегулювання конфліктів у соціально-політичній сфері. Ми впевнені, що доцільніше було б на законодавчому рівні чіткіше визначити проблеми правового статусу медіаторів. Також прописати правові (професійні) підстави діяльності, вікові обмеження (наявність чи відсутність таких). Ми вважаємо, що медіатором може бути людина будь-якої професії, але яка розуміється на альтернативних способах вирішення спорів (конфліктів). До речі, наявність професійних навичок психолога чи юриста, експертна компетенція у певній галузі іноді навіть більше шкодять, ніж сприяють проведенню медіації. Такі професійні навички штовхають медіатора на зайву активність, що ускладнює можливість того, щоб сторони самі знайшли вихід. Медіатор має працювати з інтересами, а не радити, використовуючи професійний досвід минулого.

Відповідальність медіатора

Проект закону «Про медіацію» знаходиться у розробці, у зв’язку з цим питання юридичної відповідальності залишається відкритим.

Поки існує невизначеність у законодавчому полі, необхідно встановити, які методи слід застосовувати і що брати до уваги розробки ефективної концепції.

Необхідно насамперед розрізняти різні випадки відповідальності: 1) як міра впливу (впливу) на порушника правил і норм; 2) як медіативне середовище, за яке в процесі підготовки та проведення медіації відповідає медіатор.

Ми зупинимося на відповідальності як міру впливу.

Ми переконані, що ступінь відповідальності медіатора має виходити з його повноважень та ролі у процесі медіації. Як уже було сказано, один із основних факторів у загальновизнаній фасилітативній моделі медіації, яка зараз є найбільш практикованою в Україні, полягає в тому, що медіатор не приймає і не пропонує рішень і навіть не радить сторонам варіантів рішення. Однак він повинен сприяти її ефективності: чи витримано оптимальну структуру процесу, що забезпечує його ефективність; чи проведено роботу з емоційним середовищем сторін; чи відбувається просування у темпі, комфортному всім учасників суперечки, тощо. Від якості цих складових залежить результат медіації. На нашу думку, питання відповідальності медіатора потрібно сприймати саме у площині забезпечення процесу та дотримання головних принципів медіації, особливо які стосуються конфіденційності.

Висновки

Кожна людина (або юридична особа) має право вибирати, який метод захисту власних інтересів для нього є найзручнішим. Одним із таких і є медіація. Це альтернативний іншим методам вирішення конфліктів інструмент, який варто вивчити і хоча б раз спробувати застосувати у своєму житті чи професійній діяльності, якщо це пов’язано з конфліктами та суперечками між. І навіть якщо виникає конфлікт між підприємствами, потрібно знати, що за інтересами будь-якої компанії знаходяться інтереси окремих людей – лідерів, керівників, менеджерів, власників. До речі, медіація набирає популярності й у соціально-політичному середовищі. Наприклад, у вирішенні непорозумінь та конфліктів між владою та громадами, а також при захисті прав споживачів. Людина – людина, людина – підприємство, підприємство – підприємство, громада – влада, влада – влада, яка може бути представлена якоюсь політичною силою. І це далеко не повний список відносин, у яких можуть виникати конфлікти інтересів і де можливе ефективне застосування медіації.

Кодекс етики медіатора

Цей кодекс розроблений на основі Європейського Кодексу (European Code of Conduct for Mediators) медіаторів. European Code of Conduct for Mediators – результат плідної співпраці ініціативної групи медіаторів-практиків, які представляють більш ніж 30 європейських організацій. Кодекс розроблений при підтримці Європейської Комісії і затверджений на конференції у Брюсселі 02.06.04 г

Кодекс медіатора має слугувати фундаментальним етичним і професіональним путівником для осіб, які займаються медіацією у будь-якій сфері. Стандарти, виписані у цьому Кодексі мають:

• слугувати за путівник для поведінки медіаторів;
• слугувати джерелом інформації для сторін спору;
• підвищувати публічну довіру до медіації як ефективного засобу вирішення спорів.

Стандарти цього Кодексу мають бути застосовані у всіх видах медіації. Проте у визначених випадках на їхнє застосування можуть впливати закони або договір між сторонами.

Організації можуть взяти на себе ці зобов’язання, висуваючи вимоги до своїх медіаторів.

Організації, які надають послуги медіації, також можуть взяти на себе ці зобов’язання, зажадавши від своїх медіаторів дотримання даного кодексу. Організації можуть оприлюднити інформацію про ті заходи, які вони роблять для забезпечення дотримання кодексу з боку своїх медіаторів, наприклад, за допомогою навчання, оцінки і контролю їх діяльності.

Відповідно до кодексу, медіація – це будь-який процес, де дві або більше сторін погоджуються на залучення третьої сторони – надалі «медіатора» – щоб допомогти сторонам вирішити спір за допомогою угоди без судового рішення.

Організації, які надають послуги медіації, можуть розробляти більш детальні кодекси, адаптовані до певного контексту, типу пропонованих послуг або до окремих сфер, таких як медіація в сімейних відносинах, у сфері споживання, трудові спори, відновне правосуддя.

1. Самовизначення

1.1. Медіатор має визнавати, що процес медіації базується на принципі самовизначення сторін.

Самовизначення – фундаментальний принцип медіації. Він вимагає аби процес медіації спирався на здатність сторін досягти добровільного, взаємоприйнятного рішення. Будь-яка сторона може відмовитися від медіації у будь-який час.

Самовизначення – процес приходу до добровільного, не-під-тиском рішення, у якому кожна сторона робить свій власний та зважений вибір стосовно правил процесу та його наслідків. Сторони можуть використовувати принцип самовизначення на будь-якому етапі медіації, включаючи обрання медіатора, обрання правил проведення процедури, участі або відмови від участі та власне результатів.

1) Хоча принцип самовизначення сторін застосовуваний і щодо визначення правил самої процедури медіації, медіатор має балансувати між цим правом сторін та його обов’язком проводити дану процедуру якісно, відповідно до даного Кодексу.

2) Медіатор не має можливості особисто впевнитися в тому, що кожна зі сторін робить вільний та зважений вибір, тому у випадках, де це можливо, є доцільним роз’яснити сторонам важливість консультування з професіоналами, які б допомогли сторонам зробити зважений вибір.

2. Безсторонність, нейтральність

Медіатор має проводити медіації нейтрально. Концепція безсторонності медіатора – центральна у процесі медіації. Безсторонність означає свободу від фаворитизму та неупередженість.

1) Медіатор завжди повинен діяти неупереджено, ставлячи перед собою в якості пріоритетного завдання надавання рівних послуг обом сторонам в ім’я здійснення самої медіації.

2) Персональні характеристики, походження, цінності та вірування чи їх прояви на медіації не мають робити медіатора упередженим щодо учасників.

3) Медіатор не має дарувати чи приймати подарунки, послуги або інші блага, отримання яких викликає сумніви в тому, що медіатор не є безстороннім.

4) Медіатор має проводити медіацію тільки у тих справах, де він здатен залишатися нейтральним та об’єктивним і проводити процедуру в інтересах обох сторін. У будь-який момент, якщо медіатор не в змозі проводити процес нейтрально, він має припинити медіацію.

3. Конфлікт інтересів

1) Конфлікт інтересів – дії чи відносини, які можуть створити враження можливої прихильності медіатора до якоїсь із сторін. Потреба захищати сторони від конфлікту інтересів також стосується поведінки медіатора під час та після медіації.

2) Медіатор не повинен діяти, або, почавши роботу, повинен призупинити діяльність при виявленні обставин, які можуть вплинути на його незалежність або викликати конфлікт інтересів. Обов’язок виявлення таких обставин є неодмінним обов’язком медіатора протягом всього процесу медіації.

3) Медіатор має повідомити сторони про всі відомі йому наявні або потенційні конфлікти інтересів у цій справі.

4) Базовий підхід до питання про конфлікт інтересів відповідає принципу самовизначення. Медіатор зобов’язаний повідомити сторони про всі наявні або потенційні конфлікти інтересів, відомі йому в цій справі, що можуть спровокувати питання щодо нейтральності медіатора.

5) Це може стосуватися (зокрема, але не обмежуючись цим):

А) будь-яких особистих чи ділових відносин з однією із сторін;

Б) будь-якого фінансового чи іншого інтересу, прямого чи непрямого, стосовно результату медіації;

В) випадків, коли медіатор (або співробітник його/її фірми) діяв у ролі іншій, ніж медіатор, на користь однієї із сторін.

6) Таку інформацію медіатор має надати сторонам перед початком медіації, втім у медіатора зберігається обов’язок повідомляти сторонам таку інформацію протягом процесу медіації, по мірі її виникнення. Після такого повідомлення медіатор має відмовитися від продовження процедури медіації, крім випадків якщо всі сторони домовляться залишити цього медіатора.

7) Якщо всі сторони погоджуються продовжувати процедуру медіації будучи поінформованими про такі конфлікти інтересів, медіатор може продовжувати процедуру медіації. Утім якщо конфлікт інтересів дає підстави сумніватися у чесності процесу, медіатор має припинити процес медіації.

8) Медіатор має уникати ситуацій конфлікту інтересів як під час, так і після медіації. Без погодження з усіма іншими сторонами медіатор не має встановлювати професійні стосунки з однією із сторін у зв’язку із справою на медіації або безвідносно до цієї справи за умов, коли це може спричинити до виникнення закономірного питання про чесність процесу медіації.

4. Компетентність медіатора

Медіатор має право проводити процедуру медіації тільки у разі, якщо він має достатню кваліфікацію аби задовольнити обґрунтовані очікування сторін. Медіатори повинні бути компетентні і добре обізнані у процедурах медіації. Це передбачає належне навчання, безперервне оновлення знань і практики медіації у відповідності зі стандартами і принципами акредитації медіаторів.

1) Будь-яка особа може бути обрана медіатором за умови, що сторін влаштовує кваліфікація медіатора. Проте навчання та досвід у медіації зазвичай є необхідним для ефективної медіації. Мінімальний обсяг навчання повинен складати 40 астрономічних годин, з яких 60% часу повинно складати практичні заняття, спрямовані на відпрацювання навичок медіатора.

2) Особа, що пропонує свої послуги як медіатора, дає привід сторонам та іншим особам (невизначеному колу осіб) очікувати, що вона має достатній рівень знань для ефективного проведення процедури медіації. У випадку присудової або інших форм обов’язкової медіації, обов’язково (дуже важливо) аби медіатор, призначений сторонам, мав необхідні знання та досвід.

3) Медіатор повинен мати доступну для сторін інформацію стосовно власної підготовки, освіти, досвіду медіатора.

4) Якщо під час проведення медіації медіатор приходить до висновку про брак власної компетенції для продовження медіації, він має обговорити цю проблему зі сторонами за першої ж нагоди та вжити необхідних заходів аби, зокрема, але не обмежуючись цим, припинити медіації або просити допомоги у компетентної особи (медіатора).

5. Призначення медіатора

1) Вибір медіатора є невід’ємним правом сторін медіації. Вибір медіатора відбувається на незалежній і добровільній основі. Кожна з сторін медіації має рівне право на вибір медіатора.

6. Конфіденційність

Медіатор має захищати/враховувати обґрунтовані/ розумні очікування сторін відносно конфіденційності.

1) Медіатор має поважати обґрунтовані очікування сторін щодо конфіденційності процедури медіації. Очікування сторін стосовно конфіденційності залежать від обставин справи медіації та угод, які вони можуть укласти. Медіатор не може розкривати/оприлюднювати будь-яку інформацію, яку сторона вважає конфіденційною, крім випадків, коли на те отримана згода всіх сторін або того вимагає закон.

2) Медіатор не має права розкривати іншій стороні або іншій особі, інформацію, отриману від сторони в ході приватної зустрічі, без згоди на те сторони, яка надала таку інформацію.

3) Медіатор також має доводити до відома сторін необхідність зберігати інформацію, отриману у ході медіації, у таємниці, а також те, що сторони мають право виробити власні правила щодо конфіденційності.

4) Медіатор може визначати зі сторонами межі конфіденційності, а також обговорювати наслідки порушення цього принципу.

5) Обов’язок всіх учасників дотримуватися конфіденційності фіксується в угоді про конфіденційність, яку медіатор підписує на початку процесу.

7. Процес медіації

7.1 Процес медіації

Медіатор має належним чином проводити процедуру медіації, беручи до уваги різні обставини справи, включаючи можливий дисбаланс сил і норми права, а також брати в розрахунок будь-які побажання сторін і необхідність швидкого врегулювання спору. Сторони повинні висловити добровільне згоду з медіатором щодо правил і способів, якими буде проводитися медіація.

1) Медіатор повинен переконатися, що сторони розуміють особливості процесу медіації, а також роль медіатора і самих сторін у цьому процесі.

2) Медіатор має вжити всіх необхідних заходів, щоб ще до початку медіації сторони зрозуміли всі положення та умови угоди про медіацію, включаючи особливо які б то не було додаткові умови щодо зобов’язань медіатора і сторін відносно конфіденційності.

3) Угода про медіацію, за домовленістю сторін, має бути складений у письмовій формі.

4) Медіатор, якщо вирішує, що це необхідно, може вислуховувати сторони окремо.

7.2. Справедливість процесу медіації

Медіатор є гарантом того, що сторони, залучені в процес, мають рівні можливості.

Медіатор може припинити медіацію і повідомити сторонам, якщо вирішив, що це доречно, у разі, якщо:

А) угода, що готується, на думку самого медіатора, відповідно до обставин справи та його компетентності, не матиме законної сили або виявиться незаконною;

Б) якщо медіатор вважатиме, що продовження медіації навряд чи приведе до врегулювання спору.

7.3. Якість процесу

Медіатор має проводити медіацію чесно, старанно та у спосіб, що відповідає принципу самовизначення сторін.

1) Медіатор має працювати над тим, аби забезпечити якість процесу та сприяти взаємоповазі сторін. Якісний процес вимагає дотримання медіатором старанності та процедурної чесності. Кожній стороні мають бути забезпечені достатні можливості брати участь в дискусії. Самі сторони вирішують, за яких умов вони будуть досягати порозуміння/укладати угоду чи припиняти медіацію.

2) Медіатор має сприяти чесності та щирості сторін у ході медіації та не може умисно перекручувати будь-які факти чи умови у ході медіації.

7.4 Завершення процесу медіації

Медіатор має приймати всі необхідні заходи, щоб гарантувати укладення угоди сторін на основі повноцінної і достовірної інформації, і розуміння умов угоди.

Сторони можуть відмовитися від медіації в будь-який час, без пояснення причин.

Медіатор може, за згодою сторін, в рамках своєї компетентності, інформувати сторони щодо того, як вони можуть оформити угоду і зробити його здійсненним.

7.5. Зобов’язання стосовно процесу медіації

Медіатор має постійно вдосконалювати свою практику медіації.

Медіатор має діяти у спосіб, що розвиває практику медіації.

Медіатор має демонструвати повагу до різних точок зору у галузі, вчитися у своїх колег-медіаторів та співпрацювати з іншими медіаторами задля розвитку професії та кращого служіння людям у розв’язанні конфліктів.

8. Рекламування та заклики

Медіатори вправі рекламувати і просувати свої послуги професійним, правдивим і гідним чином. Медіатор має буті чесним у рекламуванні послуг медіації.

1) Реклама або інше публічне спілкування медіатора стосовно пропонованої послуги або стосовно освіти, тренінгів чи експертизи має бути чесним (правдивим).

2) Медіатор має утриматися від обіцянок і гарантій щодо результатів медіації.

3) Для реклами своїх послуг медіатор не може використовувати імена власних клієнтів, без їхньої згоди.

9. Витрати на проведення процесу і винагорода медіатора

Медіатор або його представник до початку процесу має поінформувати сторони про витрати (включаючи компенсації, збори тощо) пов’язані з проведенням медіації.

1) Сторони на початку медіації мають отримати достатньо інформації про витрати та збори, а також про наявні або потенційні оплати аби визначити, чи вони все ще бажають скористатися послугами медіатора.

2) Якщо медіатор підвищує витрати після початку медіації, такі витрати мають бути резонними, зважаючи зокрема на вид та складність справи, попередню експертизу суперечки, необхідний для завершення медіації час. Найліпшим шляхом досягнення порозуміння у питанні витрат є визначення всіх умов щодо компенсацій, зборів та витрат сторін, а також порядку зміни попередніх умов щодо компенсацій, зборів та витрат сторін у письмовій угоді про медіацію.

3) Загальним є правило про сплату витрат на проведення процесу і винагороду медіатора у рівних частках. Рішення про отримання медіатором не однакової за розміром оплати від кожної з сторін приймається сторонами самостійно і не має впливати на його нейтральність у проведенні процесу.

4) Якщо попередньої домовленості не існувало, медіатор повинен щоразу надавати сторонам повну інформацію щодо способу винагороди, який він планує застосувати. Медіатор не повинен погоджуватися на медіацію перш, ніж спосіб його винагороди не буде прийнятий усіма зацікавленими сторонами.