Балкарцы (малкарцы) — горный народ, сохранивший свои традиции

Балкарцами называют народ, заселяющий Балкарию. Это историческая территория на северном склоне Кавказских гор. Она является частью Кабардино-Балкарской республики, которая входит в состав РФ. Балкарский народ представляет собой тюркоязычный этнос. Родственными ему считаются карачаевцы — народ Северного Кавказа.

Численность

Всего в мире насчитывается примерно 125 000 балкарцев. Подавляющее большинство из них проживает в Кабардино-Балкарии.

Где живут

Небольшое количество находится в таких странах, как Казахстан, Киргизия, Узбекистан. Также примерно 4 000-5 000 человек живут в США, Турции.

Язык

Балкарцы разговаривают на карачаево-балкарском языке, который относят к тюркской группе.

Религия

Как и многие народы, в древности балкарцы были язычниками. У них был распространен культ камней, священных деревьев, анимизм. С 17 века среди них начал распространяться ислам. До 19 века наблюдалось смешение разных религиозных обычаев и верований. Сейчас большинство жителей является суннитами (одно из главных направлений в исламе). Однако языческие традиции до сих пор присутствуют в виде праздников, обрядов.

Название

Сами себя балкарцы называют «таулула», что переводится как «горцы». Так же их именовали и соседние народы: осетинское «асами» и «сваны» означает горных жителей. Территория проживания называлась «Балкар» по-черкесски, откуда и произошло современное наименование республики. Грузины называли это место «Малкар».

История

Как этнос балкарцы сформировались в результате смешения коренного населения (кобанских племен) с аланами, булгарами, кипчаками. Также у них были тесные связи с кабардинцами, карачаевцами, грузинами, осетинами. Они заселяли земли Центрального Кавказа. В 13 веке татаро-монголы предпринимали многочисленные вторжения на эти территории. Балкарам пришлось уйти дальше в горы, где они основывали поселения. 17 век стал периодом установления общения с русскими. Началась совместная торговля, между аристократическими родами обеих сторон возникли дружественные отношения.

В начале 19 века балкарцы приняли российское подданство. Они участвовали во многих войнах русского государства 19-20 веков. После революции 1917 года народ претерпел массовые репрессии, расстрелы. Вместе с этим произошел экономический подъем региона, появились учебные учреждения, многие люди получили образование. Это способствовало развитию поэзии, театрального искусства. Во время Великой Отечественной войны многие жители региона подверглись террору со стороны НКВД. За год до ее окончания балкарский народ депортировали на территорию Средней Азии. Спустя 13 лет правительство СССР восстановило права балкарцев, после чего они вернулись обратно.

Внешность

С антропологической точки зрения балкарцы относятся к европеоидам, к кавкасионскому виду. Этот тип распространен на Северном Кавказе. Похожими чертами обладают чечены, ингуши, осетины и другие кавказские народы. Люди этой национальности хорошо сложены, у них стройные, статные фигуры. Они высокого роста, мужчины широкоплечие. На широком лице выделяются высокий лоб и массивная челюсть. Нос длинный, часто с горбинкой. Черты лица несколько грубы, чему способствуют выступающий подбородок, большой нос. С возрастом лицо обретает угловатость. В молодости балкарцы имеют более изящные черты, к старости они начинают выглядеть очень солидно, представительно. Нередко представители этого народа кажутся старше, чем они есть на самом деле. Эта особенность является общей для кавказских народностей.

Молодые люди, особенно девушки, бывают очень привлекательными. Большие глаза, обрамленные темными ресницами, четкие дуги бровей делают лицо выразительным, притягивающим взгляд. Распространен карий цвет радужки наряду с черными густыми волосами. Однако среди балкарцев, как и других кавказцев, довольно часто встречаются люди с рыжими, русыми волосами и серо-голубыми глазами. Бывают и голубоглазые блондины, но реже. Некоторые историки считают, что народы этого региона изначально были светлой расой, но в результате ассимиляции с турками и монголами приобрели более темную кожу и волосы.

Жилище

Поселения балкарцев имеют специфику, обусловленную горным ландшафтом. Их располагали в труднодоступных местах, с целью защиты от нападений врагов. Люди расселялись на склонах гор, по краям ущелий, вблизи рек. Жилища ставили хаотично, аулы имеют вид террас, где дома находятся один над другим. Узкие, кривые улочки часто выглядят как тропинки, могут резко закончиться тупиком. Издревле дома складывали из камня без какой-либо связки. Это было невысокое прямоугольное строение с плоской крышей и земляным полом. Крышу делали из досок и дерна. Окна были небольшого размера. Помещение отапливалось открытым очагом.

Для обороны поселения строили башни и крепости. Была распространена система дозорных башен, из которых дозорные подавали сигналы друг другу. Нижние этажи могли использоваться для жилья во время набегов неприятеля. Башни имели узкие бойницы, через которые балкарцы следили за передвижениями врага. В более позднее время там, где имелся лес, стали строить срубные избы. Сруб устанавливали на каменном или свайном фундаменте. Пол состоял из досок, имелись ставни, закрывающие окна. Богатые балкарцы могли позволить себе большой двухэтажный дом с несколькими комнатами, железной или черепичной крышей. Постелью служили деревянные нары, застланные войлоком. На полках вдоль стен расставляли глиняную, медную посуду. В 19 веке появились столы, стулья. Стены, пол стали застилать коврами. Присутствовало разделение на женскую и мужскую половины, также в доме была гостиная.

Одежда

Национальный костюм балкарцев типичен для представителей кавказских народов. Мужская одежда состоит из таких деталей:

Штаны заправляют в мягкие сапоги из овечьей кожи. Верхней одеждой служит бешмет — приталенный кафтан длиной до колен или чуть ниже. Он имеет глухую застежку, вырез на груди. Бешмет подпоясывают ремнем, на котором размещается кинжал в ножнах. Зимой мужчины носят шубы из каракуля, бурки — накидки без рукавов, полностью закрывающие туловище.

Женская национальная одежда состоит из широких шаровар, туники с длинными рукавами. Поверх этого костюма надевают узкий кафтанчик (или нагрудник), приталенное платье в пол с вырезом. Нагрудник расшивают золотистой тесьмой. Платье имеет расклешенный подол, собирающийся в красивые волны снизу. Талию обхватывает пояс, украшенный серебряными элементами. Полочки платья богато украшаются орнаментом. Головной убор напоминает мужскую папаху. Он цилиндрической формы, поверх накидывают длинный кружевной или шелковый платок.

Еда

Основу питания балкарцев составляют мясные, молочные блюда. Их подают с лепешками из пшеницы, ячменя, кукурузы. Повседневной пищей являются наваристые, густые супы. Для первых и вторых блюд используется баранина, говядина, мясо домашней птицы. На гарнир подают картофель, фасоль, рис. Кушанья приправляются луком и чесноком. Издавна почетным блюдом считался целиком запеченный или сваренный в котле баран. Животное резали в честь прихода гостя или по праздникам. Голову подавали на блюде как самую лучшую пищу. Популярные национальные блюда балкарцев:

1. Шурпа. Густой жирный суп из баранины, картофеля, овощей с луком. Ингредиенты нарезаются крупными кусками.
2. Гедлибже. Мясо курицы или индейки, тушенное в сметане. В соус добавляют муку, специи. Подают с круто сваренной пшеничной кашей.
3. Лягур. Вяленое мясо, тушеное с картофелем.
4. Шашлык. По старинному рецепту готовится из печени и сала барана.
5. Хычын (также хычин). Пресные лепешки на основе пшеничной муки. Иногда начиняют фаршем, зеленью.

Также балкарцы пекут блины, ватрушки. Традиционным десертом является пахлава. Популярен закерис — нечто похожее на сладкий хворост, пастила, халва. Интересное блюдо представляет собой жамуко — старинное национальное угощение балкарцев. Оно очень питательное и калорийное. Его готовят из сыра или творога, который перетирают и варят на сметане. В смесь добавляют манную крупу. Получается нежное, тающее во рту лакомство. Эти и другие угощения всегда делают к приходу гостей. Балкарцы очень гостеприимные люди, для которых любой гость — уважаемый и почитаемый человек.

Балкарці – це

Балкарці є одним з найбільш високогірних народів Кавказу. Вони займають ущелини і передгір’я Центрального Кавказу по долинах річок Малка. Баксан. Чегем. Черек і їх приток. На території Балкарії розташовані майже всі відомі п’ятитисячник – найвищі вершини Кавказу – Ельбрус (який балкарцями називається «Мінг таў» – «Вічна гора»), Дихтау. Коштан-тау. Джангі-тау і ін. Тут же знаходяться найбільші льодовики і фірнові поля: Азау. Терскол. Чегет і ін. А також знаменита Безенгійська стіна (12-кілометровий гірський масив, найбільш високий ділянку Головного Кавказького (Вододільного) хребта). Територія Балкарії багата гірськими масивами, лісами, родючими долинами і альпійськими луками. Балкарці Північно кавказький народ

Ельбрус – найвища вершина Кавказу. Росії і Європи; його стилізоване зображення присутнє на національному прапорі балкарського народу.

Балкарський народ сформувався на території Центрального Кавказу в результаті тривалого історичного розвитку трьох основних етнічних компонентів:

а) нащадків найдавнішого автохтонно-кавказького населення мідно-кам’яного, бронзового і ранньозалізного століть IV-I тис. до н. е. (Особливо племен кобанський культури XII-IV ст. До н. Е.) [9] [10] [11];

б) Тюрки (II-I ст. до н.е.. [джерело?] – XIII ст. н. е.)

До складу Росії балкарці офіційно увійшли в 1827 році. коли делегація від всіх їх товариств подала прохання в Ставрополі про прийняття в російське підданство з умовою збереження у них станової структури, стародавніх звичаїв (Адет), шаріатського суду, мусульманського віросповідання. Цей акт, що став одним з вельми крутих поворотних пунктів в історичному розвитку балкарців, істотно розширив і збагатив їх взаємозв’язку із зовнішнім світом. Вони стали віддавати своїх аманатів в російські фортеці, служили в царській армії, брали участь в російсько-турецькій (1877-1878), російсько-японської (1904-1905) та Першої світової (1914-1920) війнах, в революційних рухах 1905-1907 і 1917 р.

Певний науковий інтерес до географії, історії та культурі Балкарії помітно пожвавився в кінці XVIII -XIX ст. (Гюльденштедт. Рейнеггс, Паллас. Потоцький. Клапрот). Але незрівнянно активніше такий інтерес до неї з боку європейських, російських, і інших дослідників і мандрівників зріс в 30-і рр. XIX – 10-і рр. XX ст. тобто після входження Балкарії до складу Росії (Боссе, Шаховської. Бларамберг. Фиркович. брати Наришкін, Караулов. прілого, Тепцов, Баранов, долбеж, Зічі. вирубок, композитор Танєєв. географ Динник, антрополог Чехович та ін.). Після реформ 1867 року в горах будувалися нові мости і колісні дороги; вперше в Приельбруссі Таубе І. Урусбіевим був побудований спеціальний будинок для приїжджих; у нього часто гостювали зарубіжні та російські представники науки і культури, туристи і альпіністи (Міллер і Ковалевський. Танєєв. Мурр, Туккер, Анісімов, Тульчинський, Пастухов. Абіх і ін.). У 1860 р в Нальчику відкрилася початкова Горська школа, перетворена в 1909 р в загальноосвітній реальне училище, де балкарці вчилися разом з російськими, кабардинцами і ін. Пізніше початкові школи відкривалися і в балкарських селах Кашхатау і Чегемі (1902), Урусбіево і Хасаут (1913). Деякі балкарці з привілейованих станів здобували освіту в навчальних закладах Владикавказа. Тбілісі. Ставрополя. Москви. Петербурга. Все це сприяло тому, що в другій половині XIX – початку XX ст. серед балкарців почала формуватися національна інтелігенція, яка проводила значну культурно-просвітницьку роботу (публіцист-історик М. Абаєв і юрист Б. Шаханов, знавці і збирачі фольклору М. І. Н. і С. Урусбіеви, скрипаль С. Абаєв, лікарі А. Шаханов і І. Абаєв, вчителі Ф. Шакманова, Я. Джабоев і Е. Чеченов, громадський діяч І. Балкаруков, поет – основоположник балкарської літератури К. Мечиев).

Балкарські князі Жанхотов і Айдабол

У питаннях кровної помсти. злодійства та інших конфліктних ситуаціях винні Таубе, в порівнянні з іншими, каралися незрівнянно м’якше або взагалі не залучалися до відповідальності – спрацьовувало право феодальної недоторканності. Шлюби. як правило, були станово замкнутими. При всьому тому багато судових справ, суперечки і конфлікти між громадами з сусідніми народами, питання війни і миру і т. П. Вирішувалися на народних форумах – Тёре, в яких брали участь різні стани. В особливих випадках вони виконували також і законодавчі функції. У кожному селі чи суспільстві було своє Тёре на чолі з Таубе – оліем. При необхідності могли скликатися форуми декількох або навіть всіх балкарських товариств, які очолював найбільш впливовий Таубе – «верховний олій». З тих чи інших спірних питань до Тёре Балкарії часом зверталися також з Карачая. Осетії та ін.

Основи багатовікового укладу життя балкарців стали круто змінюватися в результаті колективізації сільського господарства, яка через специфіку гірських умов завершилася лише в 1937 р Злочинні перегини в колективізації викликали запеклий опір селян (виступ в Чегемском ущелині в 1930 р).

З початку 20-х рр. були прийняті радикальні заходи з ліквідації неписьменності і поширенню нової культури. Стали виходити книги і газета на балкарській мовою. У 20-30-х рр. в Нальчику надзвичайно швидко зросло число культурно-просвітницьких, навчальних та наукових установ, де здобули освіту багато балкарці. Вони вчилися також в Москві. Ленінграді. Ростові-на-Дону та ін.

У 30-і рр. тривало творчість поета К. Мечиева. з’явилися нові імена поетів і письменників (С. Шахмурзаев, К. Кулієв. К. Отара. О. етезіі, Х. Кацієв і ін.). У 1934 році був створений Союз письменників Кабардино-Балкарії, в 1940 р – балкарський Драматичний театр.

У 1942 р частинами НКВС під виглядом боротьби з бандитизмом в Черекському ущелині були розстріляні сотні мирних жителів – людей похилого віку, жінок, дітей, спалені кілька сіл (Саут, Глашево і ін.).

традиційні заняття

Провідна галузь традиційного господарства – відгінний скотарство (вівці. А також велику рогату худобу. Кози. Коні. Корови,). Займалися також гірським терасовим орним землеробством (ячмінь, пшениця, овес, з кінця 19 ст. – картопля, городні). Домашні промисли та ремесла – вичинка Войлоков, бурок, сукон (чепкен), обробка шкіри і дерева, солеваріння, видобуток сірки, свинцю, срібла і невеликої кількості золота, виготовлення пороху і куль. Велике значення мали бджільництво, полювання.

Житла і поселення

У найбільш багатолюдному суспільстві Малкара, а також Холаме і Безенгі селища найчастіше розташовувалися на схилах гір, дуже скупчено і террасообразной, мали вузькі проходи замість вулиць. У Чегемі і Баксане їх планування була більш вільною.

До сіл і зрошуваних ділянках підводили здалеку (часом за 10-12 км) водопроводи з керамічних труб і жолобів, місцями використовуючи для цього опорні стовпи (Малкара, Холам, Чегем).

У багатьох селах і інших, зручних для захисту ущелин, місцях споруджувалися оборонно-житлові комплекси і вежі (замки Джабоевих, Курноятскій, Зільгійскій, вежі Балкарукових, Абаєв, Малкара, Амірхана, Баксанука, Ак-калу та ін.).

Там же, біля поховань рядовихобщинників в звичайних ґрунтових могилах і кам’яних ящиках, для знаті будувалися монументальні наземні склепи-мавзолеї (кешене) з добре оброблених каменів.

Проводилась певна фізична і військова підготовка молоді, в тому числі і в спеціальних таборах Таубе ( «Басіат-к’ош»).

Традиційний одяг

Традиційний одяг північнокавказького типу. У чоловіків – натільна сорочка, штани, овчинні сорочки, бешмет, чекмень. підперезаний вузьким ремінним поясом, на якому висіла зброя; шуби, бурки. папахи. башлики. капелюхи з повсті, взуття шкіряна, повстяна, з сап’яну, порти.

Жінки носили туникообразна сорочки, широкі штани, кафтанчік, довге орне сукню, пояс, овчинні шуби, шалі, хустки, шарфи, шапочки, різноманітні прикраси. Святкову сукню прикрашали галуном, золотим або срібним шиттям, позументом, узорной тасьмою.

традиційна їжа

Основа харчування – м’ясо-молочна і рослинна. Традиційні страви – варене і смажене м’ясо, в’ялена ковбаса з сирого м’яса і жиру (жёрме), заквашене молоко (айран), кефір (гипи айран), йогурт (жуўурт айран), різні види сиру. З борошняних страв популярні прісні коржі (гиржин) і пироги (хичин) з різноманітною начинкою, смажені або випечені, супи на м’ясному бульйоні (шорпо), серед ласощів – різні варіанти халви. Напої: молочні – кефір і айран, святкові – буза і пиво (сиру), повсякденні – чай ​​з кавказького рододендрона.

Сім’я і традиції

Сім’я переважно мала, шлюби екзогамні. Обов’язково дотримувалися станові обмеження. У сімейному житті характерні патріархальні традиції, різні заборони – уникнення. Були поширені стародавні звичаї: кровної помсти. побратимства, куначество. аталичества. гостинність і т. д.

У народного життя велике значення надається етикету. Характерні календарні та інші свята, воєнізовані спортивні ігри. Різноманітний фольклор -, обрядові, трудові, героїчні та інші пісні, благі побажання та інше.

Процес ісламізації балкарців почався в XVII в. однак ще в XIX в. їх вірування являли собою складний синтез християнства. ісламу і дохристиянських традицій. Зберігалася віра в магію, священні дерева, камені, божеств-покровителів. В даний час абсолютна більшість балкарців мусульмани -сунніти.

Деякі відомі балкарці

Фотогалерея

Балкаркі в національних костюмах (початок XX століття)

Дивитися що таке “Балкарці” в інших словниках:

Балкарців – (самоназва Таулов ла), народ в Російській Федерації (78,3 тис. Осіб). Корінне населення Кабардино-Балкарія (70,8 тис.). Живуть також в Казахстані, Киргизії. Мова Карачаєво балкар ський кипчакской групи тюркських мов. Віруючі балкарці . . Російська історія

Балкарців – (самоназва таулула), включає також близькі до основного етносу народності: малкарци, бізінгпевци, холамци, чегемци, баксанци), група народів загальною чисельністю 85 тис. Чол. Проживають на території Російської Федерації 78 тис. Чол. в т.ч. . . Сучасна енциклопедія

Балкарці – (самоназва таулула), включає також близькі до основного етносу народності: малкарци, бізінгпевци, холамци, чегемци, баксанци), група народів загальною чисельністю 85 тис. Чол. Проживають на території Російської Федерації 78 тис. Чол. в т.ч. . . Ілюстрований енциклопедичний словник

балкарці – їв; мн. Народ, який є частиною населення Кабардино-Балкарія; представники цього народу. ◁ балкарец, РЦА; м. Балкарка, і; мн. рід. рок, дат. ркам; ж. Балкарський, а, е. * * * Балкарці (самоназва таулула), народ в Росії, в Кабардино . . Енциклопедичний словник

Балкарці – (самоназв. Таулов, маллк’арли) народ, що населяє головним чином південна і південно західна частина Кабардино Балкарської АРСР. Невелике число Б. живе в Киргизькій РСР і Казахській РСР. Чисельність 42 тис. Чол (1959). Мова Карачаєво балкарський. . . Велика радянська енциклопедія

Балкарців – (самоназва Таулов, Малкара) народність Сівши. Кавказу. Живуть гл. обр. в півд. і південно зап. частинах Кабардино Балкарської АРСР. Числ. 42 т. Ч. (1959). Мова балкарський, відноситься до тюркських мов. Віруючі Б. мусульмани суннітського толку. Етногенез Б. . . Радянська історична енциклопедія

балкарці – балк Арци, їв, од. ч. рец, РЦА, твор. п. промовмо . Російський орфографічний словник

• Карачаївці. Балкарці. (Народи і культури). Черговий том фундаментальної серії “Народи і культури” присвячений карачаевцам і балкарців, їх етногенезу, етнічної історії, етнографічним вигляду. Вихід у світ праці має велике наукове, . Детальніше Купити за 2370 руб
• Карачаївці. Балкарці. Каракетов М.Д. Черговий том фундаментальної серії “Народи і культури” присвячений карачаевцам і балкарців, їх етногенезу, етнічної історії, етнографічним вигляду. Вихід у світ праці має велике наукове, . Детальніше Купити за 2287 руб
• Карачаївці. Балкарці. Черговий том фундаментальної серії “Народи і культури” присвячений карачаевцам і балкарців, їх етногенезу, етнічної історії, етнографічним вигляду. Вихід в светтруда має велике наукове, . Детальніше Купити за 2207 руб

Балкарці – народ, який пережив депортацію і переселення, історія походження, культура та традиції

У високогірних районах Центрального Кавказу проживає самобутній народ – балкарці. Самоназва – таулула, що означає «мешканці гір». Представники цієї національності відносяться до європеоїдної раси. Мають характерні зовнішні ознаки: велику голову, широке обличчя, прямий або орлиний ніс, темні очі і волосся, світлу шкіру.

Карачаєво-балкарська мова є тюркським, кипчакской групи, відрізняється складною фонетикою і граматикою, зберігає древнетюркские елементи, використовуються відразу три системи обчислення: Четверичная, десяткова, двадцатерічная.

Історія походження балкарського народу

Рання історія цього кавказького народу покрита таємницею. Відомо, що за час свого існування він обзавівся тюркськими, алано-осетинськими. сванські і адигською етнічними компонентами. Існує кілька версій про походження балкарців.

Французький вчений Г. Ю. Клапрот, який вивчав народи Північного Кавказу на початку 19-го століття, вважав, що предки балкарців – переселилися в гірські ущелини хазари з золотоординського міста Маджар, зруйнованого військами Тамерлана в 1395 р На думку інших вчених, високогірні кавказькі народи є нащадками воїнів Тамерлана, що оселилися в горах після перемоги над Тохтамишем.

Російські історики та етнографи вважають, що вони походять від стародавніх кавказьких болгар або виділилися з народів, які перебували під монгольським пануванням в XVI столітті. Всі версії засновані на народних легендах і не мають прямих доказів. Карачаєво-Балкарська писемність з’явилася лише в XVIII в. тому справжні історичні відомості про їх появу на Кавказі не дійшли до наших днів.

З давніх-давен вони селилися в передгір’ях і горах, рідше на рівнинах. Будинки з каменю і глини скупчено будувалися в місцях важкодоступних для нападу. Основу господарського побуту балкарців становили відгінний скотарство і орне землеробство, що відбилося на кухні і послужило розвитку шкіряного ремесла.

Кожне поселення складалося з кількох родів. Представники вищих станів жили в багатокімнатних будинках, селяни – в однокімнатних. Житло поділялося на дві половини – чоловічу і жіночу. Будинки опалювалися і висвітлювалися за допомогою відкритого вогнища. Довго зберігався звичай, згідно з яким тільки в один певний день можна було давати сусідам вогонь зі свого вогнища, щоб розпалити їх згаслий осередок.

Наступні – Азат – хлібороби, які працювали на землях Таубе. Ще нижче – Чагарі, що мають незначні права. Касагі і Карауш займали нижчий щабель і не мали прав. Для представників кожного стану був свій звід правил.

Культура, традиції та звичаї балкарців

Сімейні традиції балкарців продиктовані нормами поведінки, сформованими за багато століть. Тип укладу сім’ї – патріархальний з чіткою ієрархією. Жінка повинна беззаперечно підкорятися чоловікові і служити йому, вона не має права сидіти з ним за одним столом. Стороннім чоловікам заборонено перебувати в жіночій половині будинку. Батьки проявляють строгість до дітей, а люди похилого віку можуть бути з ними ласкаві.

Культура йде корінням в глибоку старовину. У селах відзначаються свята весняного рівнодення та літнього сонцестояння, виконуються обрядові пісні і танці, здійснюється ритуальне умертвіння бика або барана.

древній етикет

Горяни і зараз надають великого значення правилам етикету і намагаються дотримуватися їх у всьому. Наприклад, діти і жінки не сідають за один стіл з гостем і чоловіками, а чекають, коли знадобиться їх допомога. В гості запрошують навіть малознайомих людей, пригощають їх, виявляють до них повагу.

Однією з відмінних рис балкарців, як і інших кавказьких народів. є шанобливе ставлення до старших за віком. Вважається неприпустимим образити або навіть перебити в розмові батьків, людей похилого віку, які не прислухатися до їхньої думки.

Жінка мала менші права, ніж чоловік, але, будучи матір’ю і дружиною, також користувалася шануванням. Дівчині не дозволяли самій вибирати чоловіка – за неї рішення приймали батьки. Вона могла побачити нареченого вперше в день весілля і не мала права відповісти прямим відмовою.

Свою згоду наречена висловлювала, надівши білу хустку, а плаття, надіті без пояса, означало відмову. Батьки примирялися з її рішенням або ж грали весілля проти волі нареченої. Якщо у неї був інший коханий, він міг її викрасти і заплатити калим. У той же час, насильницьке викрадення без згоди дівчини засуджувалося і каралося.

Народне музичне творчість тісно пов’язане з культурою та історією. У своїх піснях балкарці прославляють героїв, описують історичні події, розповідають легенди. Мелодії ритмічні, виконуються чоловічим хором в унісон або розкладаються на голоси. Одна і та ж фраза повторюється по кілька разів. Наспіви супроводжуються швидкими пасажами на очеретяної дудці і клацанням на ударному інструменті, що складається з дощечок, вздет на мотузку.

Національний одяг

Одязі притаманні характерні риси гірських традицій. Чоловічий костюм складався з широких штанів, натільного сорочки і черкески, яку надягали поверх бешмет по вихідних і святах. На поясі, прикрашеному срібними прикрасами, висів ніж. Головний убір, традиційний для Кавказу – папаха. Верхнім одягом служила одяг з овчини або повсті. Взуття – капці і ногавиці – робили з сап’яну і повсті.

Жіночий одяг була багатошаровою – натільна сорочка і штани, поверх – стягуючий фігуру кафтанчік, на нього розчинене попереду плаття з ошатним поясом. У холодну погоду також надягали другого стьобана плаття, на плечі накидався велика тепла шаль.

Заміжні жінки ходили в хустках, незаміжні дівчата – в розшитих високих шапочках, але голова у всіх повинна була бути покрита. Жіноче взуття не відрізнялася від чоловічої. Національний балкарський костюм визначав вік і приналежність до стану. Це добре видно на фото балкарців кінця XIX, початку XX століття.

релігія предків

До переходу в іслам вони були політеїстами. Найголовнішим богом вважався Тенгрі (Тейр) – обожнене небо. Також вірили в божеств-покровителів, духів, прикмети, магічну силу трав, дерев і каменів, виготовляли обереги і тотемний предмети.

Тварин шанували і поважали. Згідно з повір’ям, олень молоко могло зцілити найстрашніші хвороби, запалена вовча жила наводила хвороба на вбивцю або злодія. Вовчі кістки і шерсть оберігали будинок від злих духів, а чорнобурки – від голоду.

У XVII ст. з боку Дагестану прийшли мусульманські проповідники, але ще в XIX в. релігія балкарців являла собою змішання ісламських, християнських і язичницьких традицій. В наші дні велика частина народу – мусульмани-суніти. Незважаючи на офіційну релігію. жителі багатьох поселень і раніше вірять у магію природи.

Депортація, переселення і відродження

Чисельність балкарців становить приблизно 125 тисяч чоловік, з яких більше 100 тис. Проживають в самій республіці. Представники цього народу збереглися в країнах колишньої Османської Імперії, куди в XIX столітті їх предки-мухаджири перебралися з уже російського Кавказу. Є вони і в Середній Азії, куди цей народ депортували в 1944 р

Депортація балкарців – чорна сторінка в історії народу, скільки їх загинуло по дорозі і в перші місяці життя на новому місці до сих пір невідомо. Тільки в 1957 р їм дозволили повернутися на батьківщину, з умовою – не претендувати на колишні оселі та майно.

Яке майбутнє у цього народу? Переселення балкарців на батьківщину практично завершено, вони живуть на своїй землі, мають можливість зберігати традиції і звичаї, навчати дітей рідною мовою. Молодь може отримати будь-яку професію, працювати в будь-якій сфері. Їх культура, як і інших малих народів Росії, це частина загальної культурної спадщини, яке потрібно берегти і розвивати.