3. Клас Малощетинкові черви

Довжина тіла малощетинкових червів коливається від \(0,5\) мм до \(3\) м. Число сегментів у різних видів становить від \(5\) — \(7\) до \(600\). Усі сегменти тіла у них є однаковими. У статевозрілих особин у передній третини тіла з’являється потовщення — залозистий поясок .

На кожному сегменті є по чотири пари щетинок — дві пари спинних і дві пари черевних. Невелика кількість щетинок на тілі цих червів і дало назву всьому класу — Малощетинкові.

Щетинки є настільки малими, що їх можна виявити тільки на дотик, провівши пальцем від задньої частини тіла тварини (на малюнку зображені черевні щетинки при збільшенні в \(100\) (1) і \(300\) (2) разів).

Щетинки допомогають цим тваринам під час руху в ґрунті: загнуті спереду назад, вони допомагають червам утримуватися у нірці і швидко просуватися вперед.

Залозисті клітини шкірного епітелію червів виділяють слиз, який захищає шкіру від висихання і допомагає просуванню у ґрунті.

Малощетінкові черви, зокрема дощові черв’яки, мають велике значення у ґрунтоутворенні . Вони перемішують ґрунт, знижують його кислотність, підвищують родючість. Прокладаючи довгі ходи у ґрунті, вони полегшують проникнення води з розчиненими у ній поживними речовинами і повітря до кореневої системи рослин, покращуючи їх ріст.

Водні малощетинкові черви сприяють самоочищенню забруднених водойм і є їжею для риб. Малощетинкові черви живляться гниючими залишками рослин, проте серед них є хижаки і паразити.

Клас БАГАТОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ

Багатощетинкові черви — переважно морські тварини; живуть здебільшого на дні, рідше у товщі води. Повзають або плавають, змієподібно звиваючись. Найхарактерніша ознака багатощетинкових червів: по боках кожного сегмента (за винятком двох передніх і останнього) є пучки численних щетинок. Друга важлива ознака: наявність параподій (у перекладі з грец. «подібні до ніг»). Параподії — бічні вирости тіла по два на кожному сегменті. На них містяться численні щетинки, а у багатьох видів ще й розгалужені зябра. В інших дихання відбувається через шкіру. Добре помітний головний відділ, що складається з передротового і ротового сегментів, позбавлених параподій.

Багатощетинкові черви — основа живлення багатьох промислових риб, крабів та інших жителів морів.

Нереїс

Піскожил

Різноманітність кільчастих червів

Клас Багатощетинкові черви, або Поліхети (Polychaeta). Здебільшого поліхети — жителі морських водойм (населяють увесь Світовий океан) і лише зрідка — солонуватих і прісних водойм. Окремі представники ведуть паразитичний спосіб життя. Найхарактернішою ознакою багатощетинкових є наявність на кожному сегменті по парі параподій з пучками щетинок.

На параподіях у багатьох видів поліхет містяться розгалужені зябра, Усі поліхети роздільностатеві, розвиток з перетворенням; личинка — вкрита війками трохофора — веде планктонний спосіб життя. Тривалість життя поліхет становить 2-3 роки. Багато поліхет гине під час розмноження, оскільки виведення статевих продуктів у них пов’язане з розривами стінок тіла. Цей клас поділяють на два підкласи: Рухливі та Сидячі. Перші за допомогою параподій активно переміщуються по дну, плавають, енергійно проникають у ґрунт. До підкласу Рухливих належать нереїди, які трапляються також у Чорному та Азовському морях.

До підкласу Сидячих належать піскожили, що трапляються в північних і далекосхідних морях, а також у Чорному морі. Усі види піскожилів живуть на літоралі, найчастіше на піщаних мілинах, зариваючись у ґрунт на глибину до 20-30 см. Вони викопують дугоподібні нірки із двома отворами на поверхні ґрунту. Піскожил захоплює і проковтує пісок разом з органічними рештками, якими він живиться. Пісок проходить крізь кишки і викидається ззаду. Тому біля рота піскожила на поверхні ґрунту утворюється лійка, а позаду його тіла — конусоподібні купки землі. У лійку потрапляють гниючі рослинні рештки, якими він живиться. Коли піскожил викидає з нірки чергову порцію піску, його можуть схопити риби. Проте жертвує він лише своїм хвостом, який через деякий час відновлюється.

Клас Малощетинкові черви, або Олігохети. Більшість олігохет живе в ґрунті суходолу, інші — в ґрунті дна прісних водойм та морів.

Типовим представником класу є звичайний дощовий черв’як, який поширений по всій Європі від Атлантичного узбережжя до Уралу. Довжина дорослого дощового черв’яка — від 15 до 30 см. На півдні України він досягає більших розмірів. Пересуванню в ґрунті сприяє видовжене, сегментоване, загострене з обох кінців тіло. Спрямовані назад щетинки (по 8 на кожному сегменті) дають можливість чіплятись за найменші нерівності ґрунту. Слиз, що виділяється шкірними залозами, зменшує тертя тіла черв’яка об ґрунт, перешкоджає його висиханню (отже, сприяє диханню, бо дихає черв’як через шкіру), дає антибіотичні властивості.

Трубочник звичайний трапляється у відкладах озер і річок. Ці черв’яки поглинають намул і вибірково переварюють бактерії. Можуть жити в умовах нестачі кисню, поглинаючи його хвостом або через тонку шкіру. Вони також можуть жити в сильно забруднених органічними речовинами водоймах. Завдяки утворенню захисної капсули і зниженню обміну речовин, трубочник може вижити в посуху і за браку їжі.

Клас П’явки (Hirudinea) мають тіло завдовжки до 20 см, воно поділяється на 34 сегменти. Існують прісноводні, морські та сухопутні види п’явок. Як і решта пояскових червів, мають поясок, де формуються яйця, та, як і більшість кільчастих червів, п’явки — гермафродити. Рухаються п’явки за допомогою присосок. Європейська медична п’явка та деякі споріднені види використовують у медицині під час лікування тромбофлебіту, деяких форм гіпертонічної хвороби та інших захворювань.

П’явки сприяють відновленню нормального живлення пошкоджених тканин. Голодна п’явка висмоктує «стару» кров, а «свіжа» кров, збагачена киснем, надходить у пошкоджену ділянку, сприяючи її відновленню. Систематичне застосування п’явок може зменшити головний біль і знизити артеріальний тиск у людей, що страждають від гіпертонії.