ДЕРЖАВНІ ОРГАНИ: ЇХ ОЗНАКИ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА

Кожен державний орган – це структурно відокремлений ланка, відносно самостійна частина державного апарату, що володіє наступними основними ознаками (рис. 5.4).

Мал. 5.4. Ознаки державного органу

По-перше, державний орган від імені держави здійснює його завдання і функції за допомогою певного виду діяльності у дорученій сфері.

По-друге, він володіє владними повноваженнями, чим і відрізняється від державних установ і державних підприємств.

По-третє, він має певну компетенцію, тобто закріплену сукупність завдань, функцій, прав і обов’язків (правочинів).

По-четверте, кожен державний орган характеризується певною структурою, тобто будовою за видами окремих служб і чисельним складом (штатам).

По-п’яте, державний орган має територіальний масштаб діяльності, тобто він функціонує в певному просторі (Російська Федерації в цілому, територія суб’єктів Російської Федерації).

По-шосте, кожен державний орган утворюється у порядку, встановленому законом. Функціонування інших органів неприпустимо.

По-сьоме, в кожному державному органі встановлюються правові зв’язку особового складу, що відображаються в посадових інструкціях.

Основна властивість державного органу, якісно його характеризує, полягає в тому, що він може видавати юридичні акти, обов’язкові для виконання тими, кому вони адресовані; застосовувати заходи примусу, переконання, виховання, заохочення для забезпечення вимог цих актів; здійснювати нагляд за їх реалізацією.

Веління державного органу можуть бути обов’язковими або для всіх громадян, або для їх певного кола, вони можуть виходити за рамки даного державного органу і поширюватися на ту чи іншу область чи галузь економічного, соціально-культурного будівництва, на адміністративно-політичну діяльність, пов’язану з функціонуванням даного державного органу.

Державні органи розрізняються між собою за функціями, завданнями, структурою, компетенції, сферам діяльності (рис. 5.5).

Мал. 5.5. Класифікація та форми діяльності державних органів

У Росії в силу її федеративного устрою слід розрізняти федеральні законодавчі органи, а також законодавчі органи суб’єктів Федерації, причому система органів державної влади республік, країв, областей, міст федерального значення, автономної області, автономних округів встановлюється ними самостійно відповідно до основами конституційного ладу Російської Федерації і загальними принципами організації представницьких і виконавчих органів державної влади, встановленими федеральними законами і.

Представницьким і законодавчим органом Російської Федерації є постійно діюча Федеральні Збори – парламент, що складається з двох палат – Ради Федерації і Державної Думи, які засідають, як правило, окремо.

Значне місце в компетенції парламенту займає діяльність, пов’язана з формуванням вищих ланок державного апарату. Рада Федерації призначає вибори Президента Російської Федерації і отрешает його з посади; призначає на посаду суддів Конституційного і Верховного Суду Російської Федерації; призначає на посаду та звільняє з неї Генерального прокурора Російської Федерації, а також заступника Голови Рахункової палати і половину складу її аудиторів. Державна Дума дає згоду Президенту Росії на призначення Голови Уряду, вирішує питання про довіру Уряду, призначає на посаду та звільняє з неї Голови Центрального банку Росії, Голови Рахункової палати і половину складу її аудиторів, Уповноваженого з прав людини.

Президент Російської Федерації є главою держави, гарантом Конституції, прав і свобод людини і громадянина, в установленому порядку вживає заходів з охорони суверенітету, незалежності і державної цілісності Росії, забезпечує узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади. Він визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, представляє Російську Федерацію всередині країни і в міжнародних відносинах і т.д.

Широта повноважень президента обмежена Конституцією, а також його конституційною відповідальністю – він може бути усунутий з посади Радою Федерації лише на підставі висунутого Державною Думою звинувачення в державній зраді або скоєння іншого тяжкого злочину, підтвердженого висновком Верховного Суду Російської Федерації про наявність в діях Президента Російської Федерації ознак злочину і висновком Конституційного Суду Російської Федерації про дотримання встановленого порядку висування я звинувачення.

Виконавчу владу в Російській Федерації здійснює Уряд Російської Федерації, що складається з Голови, заступників Голови, федеральних міністрів.

У межах ведення Російської Федерації, спільних повноважень федерації і її суб’єктів федеральні органи виконавчої влади і органи виконавчої влади її суб’єктів утворюють єдину систему виконавчої влади в Російській Федерації. Традиційно центральними федеральними органами державного управління є: міністерства, відомства, державні комітети, служби, які мають в своєму складі відповідні управління та відділи. Виконавча влада в суб’єктах федерації належить різним за назвою органам: урядам, обласної чи крайової адміністраціям, які очолюються різними посадовими особами (губернаторами, главами адміністрацій, головами уряду і т.д.).

Судова влада в Україні здійснюється за допомогою конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального судочинства.

Судову систему України складають: Конституційний суд, Верховний Суд, відповідні суди суб’єктів федерації. У Конституції Росії передбачено, що Президент може в порядку, встановленому федеральним законом, призначати суддів інших федеральних судів.

В даний час в Росії проведена в основному судова реформа, головними завданнями якої були:

• – утвердження судової влади в державному механізмі як самостійної впливової сили, незалежної у своїй діяльності від законодавчої і виконавчої влади;
• – захист і неухильне дотримання основних прав і свобод людини, конституційних прав громадян в судочинстві;
• – закріплення в нормах кримінального і цивільного процесу, в відповідних законодавчих актах демократичних принципів організації і діяльності правоохоронних органів;
• – досягнення рівня матеріально-технічного забезпечення судів, органів юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, слідчих підрозділів, а також матеріального, побутового та соціального забезпечення працівників правоохоронних органів, відповідного покладеної на ці органи і їх працівників відповідальності;
• – забезпечення достовірності та підвищення доступності інформації про діяльність правоохоронних органів, судово-правової статистики.

Найважливішими напрямками судової реформи були: створення федеральної судової системи; визнання права кожної особи на розгляд його справи судом присяжних у випадках, передбачених законом; розширення можливості оскарження до суду неправомірних дій посадових осіб; встановлення судового контролю за законністю застосування запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу; організація судочинства на засадах змагальності, рівноправності сторін, презумпції невинності підсудного; диференціація форм судочинства; вдосконалення системи гарантій незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону; закріплення принципу їх незмінності.

У Росії сформувалася єдина централізована система органів прокуратури з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору Російської Федерації. Прокурори суб’єктів федерації призначаються Генеральним прокурором Російської Федерації за узгодженням з її суб’єктами, інші прокурори призначаються ним самостійно. Повноваження, організація і порядок діяльності прокуратури визначаються федеральним законом.

Особливістю функціонування місцевого самоврядування в Російській Федерації є те, що в даний час органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади, в межах своїх повноважень самостійні.

§ 2. Державний лад

Державний лад — це система відносин, які виникають на основі норм, закріплених у Конституції, конституційних законах і діяльності органів, що складаються у процесі формування держави і місцевого самоврядування.

Організацію державного устрою засновано на принципах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, розмежування компетенції між центральною владою, місцевими радами та ін. органами самоврядування на основі верховенства Конституції та законів України.

Основними принципами державного ладу України відповідно до його Конституції є принципи:

Суспільний і державний лад, закріплені конституцією, називають конституційним ладом. Значною мірою конституційний лад залежить від форми державного правління і політичного режиму, які безпосередньо впливають на рівень демократичності суспільного життя і правової системи, повноту законодавчого закріплення прав і свобод людини і громадянина, ефективність механізмів їхнього забезпечення й захисту.

Характеризуючи державний лад, доцільно вирізнити три елементи:

— державний (політичний) режим.

У такому контексті державний лад часто визначають як форму держави.

Форма держави — спосіб організації структури держави та її органів, а також спосіб здійснення державної влади, що виражається у формі правління, формі державного устрою і політичному режимі.

Поняття форми держави необхідне для відповіді на запитання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, як територіально побудовано державну владу, якими методами здійснюється державна влада.

2. Форми державного правління

Форма правління — це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни. За формою правління, перш за все, розрізняються монархії та республіки.

Монархія (греч. monarchia — єдиновладдя) — така форма правління, за якої верховна влада повністю або частково належить одній особі (королю, імператору, царю, султану, еміру).

Для монархії є характерними такі ознаки:

монарх персоніфікує владу, виступає у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики як глава держави;

влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави (проте в деяких країнах існує виборна монархія, наприклад, у Малайзії);

монарх не несе юридичної відповідальності перед підданими за ухвалені рішення;

здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання і його влада поширюється на всі сфери суспільного життя;

влада монарха оголошується священною та має в більшості випадків релігійний характер.

Залежно від наявності вищих державних органів влади та розподілу повноважень між ними монархії поділяються на абсолютні та обмежені.

Абсолютна монархія — форма державного правління, за якої влада монарха є необмеженою, а монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Прикладом абсолютних монархій є Бруней, Катар, Оман. Саудівська Аравія, Ватикан є теократичними монархіями (тобто в руках духівництва одночасно зосереджено, як духовну, так і світську владу).

Для деспотичної монархії характерною є нічим і ніким не обмежена свавільна влада монарха, який у своїх діях спирається на верхівку військової аристократії. Цей різновид монархії був поширений у державах рабовласницького типу, насамперед, Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Ассирія).

Обмежена монархія — форма державного правління, за якої владу монарха обмежено парламентом або Конституцією. Сформувалась у результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок престолонаслідування.

Конституційна монархія може бути парламентською та дуалістичною.

Основними рисами дуалістичної монархи є:

— подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади: глава держави — монарх, який здійснює найвищу виконавчу владу, а парламент — законодавчу;

— монарх має право розпуску парламенту, його рішення мають силу закону, також він займає центральне місце у апараті держави, формує уряд, який відповідає перед парламентом і правителем.

Прикладами дуалістичної монархії можуть бути Марокко, Йорданія, Кувейт.

Закон конституційної монархії — влада монарха обмежується представницьким органом на основі конституції, яка прийнята парламентом. Монарх не може її змінювати. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний.

Парламентська монархія має наступні риси:

— існуванням представницького органу державної влади — парламенту, з дорадчими повноваженнями;

— уряд формується парламентом і підзвітний йому;

— монарх юридично є главою держави, але участі в управлінні країною фактично не бере;

— глава держави або не має права вето щодо законопроектів, або фактично його не застосовує.

Прикладами парламентської монархії є такі країни, як Бельгія, Велика Британія, Данія, Швеція, Японія.

Поміркуйте, які причини спонукали до перетворення абсолютної монархи на обмежену?

Республіка (лат. respublica — суспільна справа) — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін.

Ознаками республіки є:

• виборність до органів державної влади;

• здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

• народ — єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органами державної влади;

• можливість дострокового припинення повноважень представників державної влади.

Залежно від обсягу державно-владних повноважень президента і парламенту республіки переділяються на:

Президентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється у спосіб надання президенту великого кола повноважень.

Ознаки президентської республіки:

• президент є головою держави, обирається народом і є головою уряду, який йому підзвітний;

• парламент не може відправляти у відставку міністрів, а президент не може розпускати парламент;

• президент не підзвітний парламенту, але має право вето щодо актів парламенту;

• уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну президентських повноважень.

Прикладом президентської республіки є США, Бразилія, Мексика.

Парламентська республіка — форма державного правління, за якої державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту.

Ознаки парламентської республіки:

• парламент формує уряд із представників партій, які отримали більшість на виборах;

• президент обирається парламентом;

• уряд є найвищим органом виконавчої влади, формується з членів парламенту;

• уряд несе відповідальність перед парламентом;

• президент здійснює свої конституційні повноваження лише за згодою уряду, але має право вето на закони парламенту;

Прикладом парламентської республіки є такі країни, як Австрія, Угорщина, Італія, Німеччина.

Змішана республіка поєднує в собі риси парламентської та президентської республік. Вибори президента проводяться загальним голосуванням, але президент не очолює уряд. Своєю чергою уряд призначається президентом, але без згоди парламенту не може призначити прем’єр-міністра. Уряд несе відповідальність перед президентом, але й парламент має право виразити йому квоту недовіри, що призведе до відставки уряду.

Поміркуйте: 5 стаття Конституції визначає, що Україна є республікою. Який вид республіки існує в Україні? Чому?

3. Форми державного устрою.

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами. Розрізняють просту і складну форми державного устрою.

Проста (унітарна) держава — едина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певного самостійністю.

До ознак унітарної держави належать:

• єдина конституція, система законодавства і судова система;

• єдине громадянство і єдина державна символіка;

• єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

• адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність(ознаки державності).

До унітарних держав належать: Україна, Болгарія, Польща, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Китай та ін. Деякі унітарні держави (Велика Британія, Іспанія, Італія, Україна, Фінляндія) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні — це Автономна Республіка Крим, яка відповідно до ст. 134 Конституції України є невід’ємною частиною нашої держави.

Стаття 134. Автономна Республіка Крим є невід ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Складна держава формується з відокремлених державних утворень, що користуються певного самостійністю. До такої форми держави належать: федерація, конфедерація, імперія.

Федерація — це складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб’єктів федерації), які мають певну юридично визначену політичну самостійність.

Основними ознаками федерації є:

• наявність загальної конституції федерації та конституцій її суб’єктів, тобто суб’єктів федерації наділено установчою владою;

• федерація складається з територій суб’єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ (наприклад, на штати, або автономні округи);

• наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів — суб’єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб’єктів федерації;

• наділення суб’єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб’єкта федерації та мають відповідати союзному законодавству;

• наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб’єктів; таким чином у ряді федерацій допускається подвійне громадянство.

Прикладом федерації будуть такі країни: США, Німеччина, Канада, Австрія, Індія та ін.

Конфедерація — добровільне об’єднання самостійних держав для досягнення конкретної мети. У конфедерації немає єдиної системи органів, законодавства, території, громадянства. Це — нестійка форма об’єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

На відміну від федерації, конфедерації створюються для досягнення певних, обмежених цілей у межах відомого історичного періоду. Суверенні держави, які утворили конфедерацію, залишаються учасниками міжнародно-правового спілкування, що мають власне громадянство, системи органів влади, управління, правосуддя. Вони здійснюють владу самостійно, встановлюють власну конституцію. До конфедерацій відносять США в роки громадянської війни (1861—1865) коли існувала Конфедерація південних штатів, або Швейцарію в епоху середньовіччя. Деякі вчені вказують, що сучасною формою конфедерації є Євросоюз.

Імперія — це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади і утримуються в її складі на основі примусу. Протягом історії людства існували Османська імперія, Австро-Угорська імперія, Римська імперія та ін.

1. Опрацюйте ст. 132 Конституції України та визначте принципи, на яких ґрунтується територіальний устрій України.

2. Поміркуйте, які фактори впливають на формування державного устрою держави.

Стаття 132. Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

4. Форми державного (політичного) режиму

Форма державного режиму — сукупність методів, форм і способів здійснення державної влади.

Політичні режими поділяють на два основні різновиди: демократичні та антидемократичні.

Демократичний режим (від. грец. слів — demos народ, kratos — влада) — форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління та ухвалення рішень відповідно до волі більшості.

Основними ознаками демократичного політичного режиму є:

• наявність Конституції, яка закріплює повноваження органів влади, механізм їх формування;

• визначено правовий статус особистості на основі принципу рівності перед законом;

• права громадян не тільки проголошуються, а й гарантуються;

• наявність поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних складових кожної з них;

• вільна діяльність політичних і громадських організацій, обов’язкова виборність органів влади;

• розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства;

• відсутність цензури та ідеологічного контролю, багатопартійність.

У демократичній державі громадяни беруть участь в її управлінні двома способами:

безпосередньо (пряма демократія) або через органи місцевого самоврядування чи державної влади (представницька демократія).

Отже, демократичний режим характеризують високий рівень суспільного самоврядування та, як наслідок, переважний компроміс у відносинах між владою та суспільством. Залежно від ставлення до соціальних перетворень демократичний режим має свої різновиди у вигляді: демократично-ліберального, демократично-консервативного та демократично-радикального режимів.

Протилежністю демократичного режиму є тоталітарний режим.

Тоталітарний режим (від лат. totus — цілісний, цілий) — режим, який здійснює всеохопний контроль над усіма сферами життєдіяльності людини та базується на принципах насилля і нехтування прав людини.

Головними ознаками цього режиму є:

• наявність однієї правлячої партії чи особи (всі інші партії є забороненими);

• культ особи правителя;

• наявність каральних органів (наприклад, «трійки» в СРСР або гестапо в нацистській Німеччині;

• мілітаризація суспільства, створення образу зовнішнього ворога;

• повна зверхність держави над суспільством, заборона громадських організацій, порушення прав людини, цензура;

• централізоване керівництво економікою;

• політичне свавілля, підкорення закону політичній волі (відсутність механізму передавання державної влади);

• панування ідеології тоталітарного типу, яка охоплює всі сфери суспільного життя.

Також можна виокремити тоталітарні режими за панівною ідеологією: фашизм, нацизм, комунізм. Оскільки ці ідеології є небезпечними для життя людства і спрямовані на його винищення, в Україні та інших демократичних країнах їх заборонено.

Прикладом тоталітарних режимів є такі країни, як СРСР, нацистська Німеччина протягом правління Гітлера, фашистська Італія в часи правління Б. Муссоліні.

Авторитарний режим — це спосіб правління, який базується на владі авторитету, політико-правовій нерівності соціальних груп і використанні насильства.

Ознаками авторитарних режимів є:

відсутність або формальний характер представницьких органів влади

політичні партії або опозиція існують, але вони є маріонетковими (тобто підпорядковуються владі)

відмова від принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову

посилення ролі армії та інших силових структур, готовність застосовувати репресії

обмежено громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні гарантії їх забезпечення

перевага в діяльності державних органів методу адміністрування та диктату

Найчастіше авторитаризм установлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії, а чіткої регламентації зазнає переважно політична сфера. В різні часи авторитарними режимами були військові диктатури в Аргентині, на Кубі, у Бразилії, Греції.

Опрацюйте висловлювання. Чи погоджуєтеся ви з ними? Чому? Які сильні та слабкі сторони політичних режимів ви можете назвати?

Задача: визначте форму державного правління

Задача 1. «Глава держави — президент. Він обирається народом терміном на 5 років. Законодавча влада належить двопалатному парламенту, який обирається народом терміном на 4 роки. Голову уряду та міністрів призначає президент за згодою парламенту».

Задача 2. «Глава держави — король. Законодавча влада належить парламенту, що призначає відповідальний перед ним кабінет міністрів — вищий орган виконавчої влади».

Вацлав Гавел

Вінстон Черчилль

Запитання для підсумку та обговорення

1. Що таке державний лад?

2. Які форми держави ви знаєте?

3. Чим монархія відрізняється від республіки?

4. Що таке державний режим? Які види державного режиму ви знаєте?

5. Дайте характеристику державного ладу України.

Словник

Державний лад — це система відносин, які виникають на основі норм, закріплених у конституції, конституційних законах і діяльності органів, що складаються в процесі формування держави і місцевого самоврядування.

Форма правління — це організація верховної державної влади, порядок її утворення й діяльності, компетенція і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Форма державного устрою — це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами.

Форма державного режиму — сукупність методів, форм і способів здійснення державної влади.