Що таке клінічні випробування, та чи потрібні вони українцям?

У всьому світі проведення клінічних випробувань, або досліджень, вважається найкоротшим шляхом до інноваційних ліків, а їх кількість давно стала мірилом розвиненості країни.

В Україні ж продовжує жити міф, що клінічні випробування – це досліди над людьми, й нічого хорошого ні пацієнту, ні країні вони дати не можуть.

У США сьогодні здійснюється 14 тисяч клінічних випробувань, близько 1200 – у Польщі, тоді як в Україні триває лише 270.

Така прірва в кількості клінічних випробувань між нами та високо розвиненими країнами не може не викликати запитань.

Щоб раз і назавжди розвіяти міфи, давайте розберемось, у чому насправді полягає суть клінічних досліджень, хто, де і як їх проводить та чому вони необхідні як пацієнтам, так і державі.

Що таке клінічне випробування?

Майже жоден лікарський засіб в Україні не може бути зареєстрований без результатів клінічних випробувань (КВ), адже вони доводять його ефективність та безпеку.

Винятками є добре вивчені лікарські засоби, наприклад, зеленка і йод, а також препарати, що знаходяться на фармацевтичному ринку України більше 10 років.

Окрім нових препаратів, досліджувати можуть і відомі лікарські засоби для підтвердження їх ефективності та безпеки за новими показаннями.

За допомогою КВ можуть також перевіряти, чи змінюється дія препарату в разі одночасного приймання пацієнтом інших лікарських засобів.

Ніщо так не гарантує безпеку клінічного випробування для пацієнта та отримання достовірних результатів для його організаторів, як правильно складений протокол.

Протокол клінічного випробування – це план, що містить детальну інформацію про умови майбутнього випробування.

Наприклад, у ньому зазначено результати доклінічних досліджень, визначено, за якими критеріями обиратимуть пацієнтів для КВ, як часто пацієнта обстежуватимуть під час дослідження та який час лікарі супроводжуватимуть його по завершенню КВ, коли він припинить приймати препарат.

Протокол випробування ретельно аналізується відповідними департаментами Державного експертного центру (ДЕЦ).

Експерти, зокрема, розглядають мету та всі умови КВ, зважують користь і ризик для пацієнта, дивляться, чи не було виявлено за результатами доклінічних досліджень (на тваринах) препарату чогось, що може нашкодити пацієнту, й дають свій висновок.

Організатор випробування має обов’язково отримати два дозвільних документи.

На підставі позитивного експертного висновку ДЕЦ видається наказ Міністерства охорони здоров’я, яким затверджується протокол КВ.

Другий дозвільний документ – висновок локальної етичної комісії медичного закладу, де планується проведення КВ.

Лише після цього клінічне випробування можна розпочинати.

Як проводять клінічні випробування?

Клінічні випробування проводять у чотири фази.

В Україні найбільш поширені клінічні дослідження ІІІ фази – масштабні дослідження з залученням сотень або навіть тисяч хворих для підтвердження ефективності й безпеки лікарського засобу, необхідного дозування, збору інформації про побічні реакції тощо.

В Україні найбільш поширені клінічні дослідження ІІІ фази.

Найбільш інформативним вважається подвійне сліпе клінічне дослідження. Воно передбачає розподіл пацієнтів на дві групи, одна з яких отримує досліджуваний лікарський засіб, а друга – плацебо (такий же на вигляд препарат, але без діючої речовини).

За умовами цього дослідження, ні пацієнт, ні лікар не знають, якій із груп прописано плацебо. Про це відомо лише організаторам клінічного дослідження.

Таким чином можна отримати найбільш об’єктивні результати щодо ефективності препарату.

При цьому, пацієнт, який приймає плацебо, ніколи не піддається ризику, адже він отримує одночасно й базову, стандартну або дозволену за протоколом терапію, потрібну для підтримання його хорошого самопочуття та лікування відповідного захворювання.

Де і хто проводить клінічні випробування?

КВ проводять у будь-яких лікувально-профілактичних закладах, які мають необхідну клінічну базу та медичний персонал із потрібною кваліфікацією.

Найчастіше клінічні дослідження проводяться в обласних та міських лікарнях, клініках науково-дослідних інститутів, на клінічних базах кафедр медичних університетів.

Скільки клінічних випробувань проводиться в україні?

Сьогодні в Україні проводиться близько 270 клінічних досліджень, найбільше – в галузі онкології.

Щоб зрозуміти, мало це чи багато, можна порівняти кількість КВ на 100 тисяч населення станом на липень 2017 року.

За цим показником Україна вже кілька років підряд більш ніж удвічі програє нашим сусідам – Польщі та Румунії.

Сьогодні в Україні проводиться близько 270 клінічних досліджень.

Найбільше – в галузі онкології. Для збільшення натисніть на малюнок

Чому в нас проводиться так мало КВ?

Причин багато: складнощі регуляторної політики, оподаткування досліджуваних лікарських засобів.

Більше того, стрімко зменшилась кількість КВ у 2014 році у зв’язку з анексією Криму та розгортанням АТО на сході, адже безліч виробників втратили доступ до матеріалів досліджень і дослідницьких центрів у цих регіонах.

Таким чином зараз виробники ліків часто вирішують обійти Україну стороною, щоб не наразитись на небезпеку втрати даних своїх досліджень.

Водночас те, що дослідження в Україні проводяться на належному професійному рівні, неодноразово підтверджувалося в ході аудитів Управління продовольства та медикаментів США (Food and Drug Administration), а також Європейською Медичною Агенцією (European Medicines Agency).

Що дає участь у клінічному випробуванні пацієнту?

Це перш за все безкоштовне для пацієнта лікування.

При чому йому забезпечуються не лише досліджувані лікарські засоби, але й препарати супутньої та базової терапії.

По-друге, пацієнт проходить регулярні обстеження та контроль свого стану здоров’я, що не кожен із нас здатен собі забезпечити за звичайних умов лікування.

По-третє, це доступ до інноваційних лікарських засобів. Саме такі ліки – єдина надія на виживання, наприклад, для пацієнтів із онкозахворюваннями на стадіях, коли вже жоден метод лікування не допомагає.

По-четверте, це високий рівень захищеності. Пацієнт бере участь у дослідженні лише зі власного бажання після підписання інформованої згоди, отримує страховку на час участі в дослідженні й має право вийти з нього в будь-який момент його проведення.

Більше того Державний експертний центр регулярно перевіряє, чи відповідає хід проведення КВ заявленим при отриманні дозволу документам.

Якщо ні, то дослідження призупиняють до усунення недоліків або ж повністю припиняють його проведення.

Що дає клінічне випробування державі?

Для країни це перш за все зменшення витрат на лікування пацієнтів інноваційними препаратами.

Це також можливість у майбутньому зареєструвати ефективний та безпечний лікарський засіб. Адже якщо компанія проводить у країні клінічні дослідження, значить, вона зацікавлена пізніше зареєструвати та випускати свій лікарський засіб на її ринок.

Слід також розуміти, що проведення клінічного випробування – це вливання коштів у розвиток інфраструктури тих лікарень, на базі яких вони проводяться.

Оновлюється устаткування медичних закладів, встановлюється високо технологічне обладнання, що дозволяє обстежувати та лікувати інноваційними методами за найвищими світовими стандартами.

Більше того, всі лікарі, долучені до клінічного випробування, спершу проходять підготовку. Лише за І півріччя 2017 року Державний експертний центр провів навчання для 588 лікарів-дослідників.

Що дає клінічне випробування

Як дізнатись, де і які випробування проводяться?

1. На сайті МОЗ чи ДЕЦ (після затвердження протоколу КВ відповідний Наказ розміщується на сайтах МОЗ і ДЕЦ) – там можна дізнатись назву дослідження, місце його проведення, назву та країну організатора, перелік досліджуваних лікарських засобів та їхню лікарську форму та дозування.
2. Подати до ДЕЦ запит на надання публічної інформації (детальніше).

Сьогодні на стадії розробки знаходиться електронний реєстр клінічних випробувань, що фіксуватиме, де і хто проводить КВ.

Після завершення дослідження його результати будуть вноситись до реєстру та стануть доступними для усіх зацікавлених осіб: пацієнтів, виробників, лікарів.

Ми всі маємо усвідомити, що без проведення клінічних досліджень неможливе відкриття ліків для подолання таких серйозних світових захворювань, як рак, СНІД, діабет та сотень інших.

Розуміння ролі клінічних досліджень допоможе нашій країні посилити інфраструктуру лікувальних закладів та професіоналізм лікарів, а також рятувати життя сотень тисяч пацієнтів за допомогою інноваційних ліків.

Людмила Ковтун, заступник директора Державного експертного центру
МОЗ України з клінічних питань

Що таке клінічне відділення

Проведення клінічних досліджень (далі також згадуються як «дослідження» та «випробування») забезпечує мільйонам пацієнтів доступ до інноваційного та безпечного лікування. Докладні вимоги до проведення досліджень в Україні містяться у документах, перелік яких надається у розділі «Нормативна база клінічних випробувань».

З додатковою інформацією стосовно досліджень Ви можете ознайомитися на офіційному веб-сайті Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров‘я України» (далі – «ДЕЦ») за наступним посиланням:
Інформаційна довідка

Чому участь у клінічних дослідженнях може бути цікавою для лікаря?

Участь у міжнародному клінічному дослідженні надає лікарю-досліднику можливість отримати нові знання та навички стосовно сучасних інноваційних методів лікування тієї чи іншої патології в залежності від профілю дослідження. У процесі клінічного дослідження лікар проводить медичні процедури відповідно до міжнародних протоколів лікування, етичних норм та стандартів Належної клінічної практики (ICH GCP). В процесі проведення клінічного дослідження лікар-дослідник приймає участь у міжнародних тренінгових програмах, організованих спонсором дослідження, що надає можливість лікарю підвищити свій професійний рівень відповідно до міжнародних вимог лікування та поділитися досвідом з колегами з інших країн, що, безумовно, впливає на професійний рівень лікарів та змінює їх світогляд.

Нормативна база щодо клінічних випробувань

Проведення клінічних досліджень в Україні регламентується законодавством України та міжнародними стандартами. Знання нормативно-правової бази та її дотримання під час проведення дослідження є обов’язковим для лікаря-дослідника. У цьому розділі ви знайдете посилання на основні документи, що регламентують проведення досліджень в Україні та світі.

У цьому розділі ви знайдете посилання на основні документи, що регламентують проведення досліджень в Україні та світі.

Покрокова інструкція з організації дослідницького центру у ЛПЗ

Крок 1 – ОРГАНІЗАЦІЯ КОМАНДИ

Формування команди клінічного випробування є ключовою ланкою в організації МПВ. Саме від професійності команди, ентузіазму її членів, бажання працювати та отримувати досвід залежить успішне проведення дослідження в окремому дослідницькому центрі. Специфіка клінічного випробування вимагає, щоб члени команди, у випадку відсутності з будь-яких причин одного з дослідників, могли професійно виконувати його функції у дослідженні без загрози безпеці та інтересам пацієнта. Тому дослідницька команда МПВ повинна складатися, щонайменше, з відповідального дослідника та співдослідника. Зазвичай, дослідницька команда також включає особу, яка виконує допоміжні функції у ході дослідження, відому як координатор дослідження. При цьому, склад команди завжди залежить від протоколу дослідження та кількості пацієнтів, що планується залучити у даному МПВ, і, після узгодження зі спонсором, підлягає оцінці ДЕЦ при проведенні експертизи матеріалів дослідження. Відповідно до Порядку проведення клінічних випробувань, дослідником/співдослідником є лікар, який має достатню професійну підготовку та досвід лікування пацієнтів, знає правила Належної клінічної практики та відповідні нормативно-правові акти. Дослідник несе відповідальність за проведення клінічного випробування лікарського засобу. Якщо клінічне випробування проводиться групою осіб у певному місці проведення дослідження, один із дослідників визначається відповідальним керівником дослідницької групи і може називатися відповідальним дослідником. У Порядку проведення клінічних випробувань містяться вимоги до дослідників та ЛПЗ/місця проведення клінічного випробування, що братимуть участь у дослідженні.

Дослідник повинен:

1) Мати достатню професійну підготовку, досвід лікування пацієнтів відповідного профілю.

Наш досвід проведення досліджень в Україні дозволяє рекомендувати у якості відповідального дослідника лікаря, що:

• має першу або вищу акредитаційну категорію або має науковий ступінь за спеціальністю, що відповідає профілю пацієнтів, визначених протоколом дослідження;
• адміністративно очолює групу лікарів-дослідників (наприклад, є завідуючим відділенням/відділом, який обрано як МПВ).

Профіль пацієнтів, які проходять діагностику та лікування у відділенні, обраному як МПВ, має відповідати профілю пацієнтів, встановленому протоколом дослідження. Якщо протокол дослідження вимагає залучення до дослідження лікарів різних спеціальностей, то їх також необхідно долучити до команди дослідників МПВ. Потрібно зважати, що залучення лікарів залежить від протоколу дослідження і у кожному окремому випадку додатково обговорюється зі спонсором.

Одним із основних документів, що містить інформацію про професійну підготовку дослідника та його досвід лікування пацієнтів відповідно до профілю протоколу дослідження, є його автобіографія (далі згадується як CV), що подається до ДЕЦ у складі матеріалів клінічного випробування.

Відповідно до вимог Порядку проведення дослідження, CV повинне містити такі відомості, як П.І.Б., рік народження, освіту, місце роботи, посаду, стаж роботи, науковий ступінь, наукові праці, досвід участі в клінічних випробуваннях (із зазначенням, яких саме). Зазначення тематичних курсів та наукових праць відповідно до профілю дослідження є додатковим підтвердженням професійної підготовки дослідника.

2) Бути обізнаним з міжнародними вимогами належної клінічної практики та нормативно-правовими актами щодо проведення клінічних випробувань в Україні, зокрема брати участь у відповідних семінарах, які проводить Центр.

Відповідальний дослідник та члени дослідницької команди мають пройти тренінг з Належної клінічної практики (ICH GCP), що підтверджується відповідним сертифікатом.

Окрім цього, дослідникам також слід знати нормативно-правові акти, якими регулюється проведення досліджень, та брати участь у семінарах стосовно вимог законодавства до проведення досліджень. Лікарі можуть зареєструватися для участі у таких заходах на веб-сайті ДЕЦ.

Ми рекомендуємо Вам пройти ці тренінги ще на початковому етапі організації МПВ, адже знання міжнародних вимог Належної клінічної практики та нормативно-правових актів щодо проведення клінічних випробувань в Україні дозволять організовувати МПВ відповідно до міжнародних та національних стандартів і уникнути помилок в їх організації, що збереже Ваш час і зусилля.

3) Працювати в ЛПЗ, де планується проведення клінічного випробування (у разі якщо відповідальний дослідник/дослідник є працівником кафедри вищого медичного навчального закладу, необхідна наявність договору про співпрацю між вищим медичним навчальним закладом та ЛПЗ).

Доступ до медичних даних пацієнта, відповідно до законодавства, можуть мати тільки уповноважені особи. Саме цим обґрунтовується вимога до членів дослідницької команди бути працівниками ЛПЗ, де буде проводитися дослідження. У випадку, коли відповідальний дослідник/дослідники є працівниками кафедри вищого навчального закладу, необхідна наявність діючого договору про співпрацю між вищим медичним навчальним закладом та ЛПЗ. При цьому, у вказаному договорі повинно бути зазначено безпосередньо те відділення ЛПЗ, що визначено як МПВ.

4) Дослідники, які будуть залучатися до проведення клінічних випробувань I фази та біоеквівалентності лікарських засобів, крім основних навичок, повинні мати досвід проведення клінічних випробувань, що підтверджується інформацією, наведеною в автобіографіях (curriculum vitae).

Вимоги до дослідників, які проводять дослідження І фази та біоеквівалентності, не є предметом розгляду Школи дослідників.

ДОДАТКОВІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для успішного проведення дослідження ми рекомендуємо відповідальному досліднику враховувати наступні фактори при формуванні дослідницької команди:

1) Знання англійської мови.

Дослідник повинен знати англійську на рівні, достатньому для вільного читання, розуміння інформації та письмового надання медичних даних. Більшість документів дослідження, призначених для дослідника, надаються спонсором англійською мовою. Крім того, дослідник регулярно надає спонсору клінічні дані щодо проведення дослідження та веде з ним комунікацію. Тому знання англійської мови є вкрай необхідною умовою для успішного проведення дослідження у Вашому клінічному центрі. Необхідно, аби щонайменше один з членів Вашої команди мав навички вільного володіння англійською мовою, так як у ході проведення дослідження можуть виникати ситуації, коли статус дослідження, ту чи іншу клінічну ситуацію необхідно узгодити зі спонсором або його представниками по телефону.

2) Належна увага до ведення первинної документації та внесення медичних даних.

Вимоги до ведення первинної документації у дослідженні більш жорсткі, ніж до ведення первинної документації у рутинній медичній практиці, та базуються на критеріях ALCOA-C (похідне від attributable, legible, contemporaneous, original, accurate, and complete – дані повинні супроводжуватися інформацією про їх походження, легко читатися, своєчасно реєструватися, відповідати оригіналу, бути точними та повними), що визначені у ICH GCP. При виборі членів команди дослідження необхідно враховувати, наскільки уважно лікар ставиться до ведення первинної документації, адже неналежне виконання вимог щодо її ведення навіть у одному дослідницькому центрі може поставити під сумнів дані усього дослідження у світі та призвести до проблем з його реєстрацією. Важливо пам’ятати, що спонсор дослідження отримує інформацію щодо статусу пацієнта у дослідженні та його безпеки на основі даних, що задокументовані дослідником у первинній медичній документації та відображені у відповідних реєстраційних формах (Case Report Form), які надаються спонсором. Вивчення критеріїв ведення первинної документації входить до тренінгу з ICH GCP, який необхідно пройти потенційному досліднику.

3) Пунктуальність і відповідальне дотримання взятих на себе зобов’язань.

Документи дослідження та договори встановлюють чіткі часові рамки для виконання дослідниками обов’язків щодо проведення процедур дослідження та їх належного документування. Порушення встановлених строків та термінів вважається неналежним виконанням дослідником своїх зобов’язань. Спонсор дослідження повинен бути своєчасно інформований щодо статусу пацієнтів у дослідженні для належного контролю за їх безпекою, тому своєчасне і якісне виконання дослідником/співдослідником своїх обов’язків є безумовною вимогою до залучення персоналу до дослідницької команди.

4) Навички організації робочого процесу при виконанні функціональних завдань.

Для належного виконання обов’язків дослідника необхідно підібрати персонал, що готовий інвестувати свій час у проходження тренінгів, комунікацію зі спонсором, сприяння проведенню моніторингових візитів у дослідницькому центрі, проведення візитів пацієнтів, виконання процедур дослідження, їх належне документування та своєчасне повідомлення клінічних даних спонсору. Іноді це необхідно виконувати терміново, впродовж 24 годин з моменту настання події, що відбулася у дослідженні.

В нашому бурхливому сьогоденні лікарю не так легко виділити час на виконання додаткових обов’язків, але допомогти цьому можуть відповідні навички тайм-менеджменту, бажання та мотивація працювати, а також відповідальність за взяті на себе зобов’язання. Тому відповідальному досліднику слід залучати до дослідження персонал, який здатен планувати свій час і швидко визначати пріоритети у процесі виконання завдань. При плануванні клінічного випробування, відповідальному досліднику необхідно переконатися в тому, що його клінічний центр має достатньо персоналу, і що цей персонал мотивований для участі у даній роботі. Як підтверджує досвід успішних дослідницьких центрів, оптимальним при організації команди є розподіл обов’язків в залежності від професійного рівня персоналу. Наприклад, недоцільно витрачати час лікаря-дослідника на забір та приготування зразків крові, інфузію дослідницького препарату, введення даних в CRF, документування обігу матеріалів дослідження. Оптимальним шляхом є залучення до проведення цих процедур допоміжного персоналу, що дозволить лікарю-досліднику зосередитися на проведенні медичних процедур, обстеженні пацієнта та належному документуванні даних дослідження.

Крок 2 – ОРГАНІЗАЦІЯ МПВ У ЛПЗ

1) Приміщення, зберігання документів поточного дослідження.

МПВ, де проводиться дослідження, повинно забезпечити належні умови для залучення досліджуваних, їх обстеження, лікування, спостереження, надання невідкладної допомоги (у разі необхідності) відповідно до протоколу дослідження та наявних стандартів медичної допомоги. Вимоги до ЛПЗ, а саме до його матеріально-технічної бази та інфраструктури, можуть відрізнятися в залежності від фази дослідження, терапевтичної області, кількості досліджуваних та протоколу.

Щоб відповідати вимогам до проведення Дослідження, встановленим спонсором і регуляторними органами, ЛПЗ повинен:

• мати діючі дозвільні документи (акредитаційний сертифікат, за наявності, та ліцензію на медичну практику);
• мати профільні відділення/відділи, що обладнані та мають кваліфікований персонал.

При плануванні дослідження необхідно визначити приміщення, в яких будуть виконуватися процедури, такі як інформування пацієнта про можливість участі в дослідженні та отримання інформованої згоди (рішення пацієнта взяти участь у дослідженні), проведення діагностичних обстежень, лікування та проведення моніторингових візитів. Приміщення, де буде проводитися моніторинговий візит, не може бути приміщенням, де проводиться прийом пацієнтів, воно повинно бути оснащено шафами з обмеженим доступом для зберігання документів поточного дослідження, пристроєм для роздрукування, сканування та копіювання документів, а також мати доступ до мережі Інтернет.

Матеріали дослідження, які надає спонсор, мають конфіденційний характер і можуть бути використані лише дослідницькою командою, тому місце їх зберігання має унеможливлювати їх навмисне або випадкове використання особами, які не мають на це відповідних повноважень.

Необхідно зосередити увагу на умовах, в яких пацієнт вперше отримує інформацію про дослідження та приймає рішення щодо своєї участі.

Бажано, щоб це була окрема палата в відділенні, якщо в дослідженні приймають участь госпіталізовані хворі, або кабінет, де амбулаторний пацієнт буде мати можливість та час ознайомитись з наданою інформацією, поставити питання, проконсультуватись зі своїм лікарем або порадитись з близькими.

Інструментально-лабораторні обстеження слід проводити в спеціалізованих підрозділах (лабораторії, відділи функціональної діагностики) та приміщеннях (маніпуляційних, рентген- або ЕКГ-кабінетах) відповідно до вимог законодавства про охорону здоров’я.

ЛПЗ та відповідальний дослідник повинні забезпечити належне зберігання первинної документації, результатів обстежень, біологічних зразків тощо. Будь яке обладнання, яке планується використовувати в дослідженні, повинне мати технічну документацію, а засоби вимірювальної техніки регулярно проходити метрологічний контроль у термін та у порядку, що передбачені законодавством.

Дослідницька команда повинна забезпечити ведення переліку місць, де зберігаються основні документи дослідження, включаючи первинну документацію. Система документообігу, що використовується під час дослідження, зокрема для архівування, повинна містити дані, що дозволяють ідентифікувати документи, історію версій документів, їх пошук і повернення. Дослідник та ЛПЗ повинні мати доступ до документів та записів дослідження.

2) Вимоги до зберігання препарату дослідження.

Відповідно до положень Належної клінічної практики та законодавства України, відповідальність за зберігання, належне використання та облік досліджуваного лікарського засобу несе відповідальний дослідник та ЛПЗ. Умови зберігання досліджуваних лікарських засобів мають відповідати вимогам, наведеним у протоколі та на маркуванні досліджуваного лікарського засобу.

Необхідно обмежити доступ до досліджуваних лікарських засобів персоналу лікарні, який не залучений у дослідження. Якщо в приміщенні знаходяться інші лікарські засоби, досліджувані препарати слід розмістити окремо та забезпечити доступ до них тільки уповноваженим особам дослідницької команди (окреме приміщення або шафа з обмеженим доступом та температурним контролем). Такі умови необхідні для уникнення можливості використання досліджуваних препаратів поза межами дослідження.

Відповідальний дослідник забезпечує контроль за умовами зберігання (температурою, вологістю), обліком (видачею, поверненням, підрахунком, заповненням облікової документації) та поверненням спонсору використаного та невикористаного досліджуваного лікарського засобу. Відповідальний дослідник може залучити відповідальну особу (співдослідника, фармацевта), яка безпосередньо буде виконувати ці функції. Договір між спонсором та ЛПЗ зазвичай передбачає право спонсора здійснити перевірку місця зберігання досліджуваного лікарського засобу на будь-якому етапі проведення дослідження. У разі потреби в забезпеченні спеціальних умов для зберігання досліджуваного лікарського засобу, спонсор може надати спеціальне обладнання.

3) Взаємодія з адміністрацією ЛПЗ.

Успішне проведення дослідження неможливе без тісної взаємодії та співпраці дослідницької команди та адміністрації клінічної бази (лікарні). Тому, для забезпечення ефективної організації МПВ в лікарні, дослідницькій команді потрібно заручитися підтримкою керівництва.

Відповідно до Порядку проведення досліджень, обов’язковою умовою дослідження є оформлення договірних відносин між усіма юридичними та фізичними особами, які залучені до проведення дослідження. Спонсор (або контрактна дослідницька організація, за дорученням спонсора) укладає з ЛПЗ договори щодо проведення дослідження лікарських засобів, відповідно до вимог законодавства. Якщо в дослідженні бере участь науково-дослідна установа або вищий навчальний медичний заклад, що не мають своєї клінічної бази, укладається тристоронній договір між спонсором (контрактною дослідницькою організацією, за дорученням спонсора) та ЛПЗ і науково-дослідною установою або вищим навчальним медичним закладом.

Оплата виконаної роботи/наданих послуг відповідальних дослідників/дослідників, яка не пов’язана із виконанням ними своїх посадових обов’язків у ЛПЗ, або науково-дослідної установи, або вищого медичного навчального закладу ІІІ-ІV рівнів акредитації, здійснюється спонсором або контрактною дослідницькою організацією (за дорученням спонсора) на підставі окремого договору, що укладається з відповідальним дослідником/дослідником (за потреби – із співдослідниками) відповідно до вимог законодавства.

Зазначений договір повинен передбачати, що послуги мають надаватися особою у її неробочий час. Такі послуги не повинні дублювати функції особи як відповідального дослідника/дослідника/співдослідника та полягають, як правило, у виконанні інтелектуальної роботи (аналітичної, інформаційної, експертно-консультативної, складання звітів клінічного випробування тощо). Якщо під час виконання такої роботи/надання послуг відповідальний дослідник/дослідник/співдослідник використовують матеріально-технічну базу ЛПЗ, відповідні витрати ЛПЗ мають бути відшкодовані ЛПЗ спонсором (контрактною дослідницькою організацією, за дорученням спонсора) відповідно до укладеного ним договору з ЛПЗ, який, зокрема, повинен містити окреме положення про таке зобов’язання спонсора (контрактної дослідницької організації, за дорученням спонсора), або відповідальним дослідником/дослідником/співдослідником за окремим договором, укладеним між ним та ЛПЗ.

4) Архівування документів дослідження.

Після закінчення дослідження, матеріали клінічного дослідження, включаючи первинну документацію та документи, що входять до переліку основних необхідних документів, підлягають архівації та подальшому зберіганню. Установа, де планується зберігання матеріалів дослідження повинна забезпечити належні умови зберігання, доступ до матеріалів у разі необхідності (аудит, регуляторні інспекції) та захист від випадкового або навмисного пошкодження або знищення.

Відповідно до Порядку проведення досліджень, основні документи дослідження (перелік див. в додатку 1 до Порядку проведення досліджень) мають зберігатися в архіві ЛПЗ в паперовій чи електронній формі не менше ніж 25 років після завершення дослідження. По закінченню цього терміну ЛПЗ та/або відповідальний дослідник інформує спонсора дослідження чи його представника, та отримує дозвіл на знищення або подальше зберігання за умовами, які обговорюються зі спонсором чи його представником.

Для зберігання матеріалів дослідження може використовуватися архівне приміщення ЛПЗ. Вимоги до організації діловодства та архівного зберігання документів викладені в Наказі № 1000/5 від 18.06.2015 «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях».

Крок 3 – ОРГАНІЗАЦІЯ ЛЕК ПРИ ЛПЗ

Відповідно до статті 7 Закону України «Про лікарські засоби», клінічні випробування лікарських засобів проводяться після обов’язкової оцінки етичних та морально-правових аспектів програми клінічних випробувань комісіями з питань етики (далі – «ЛЕК»), які створюються і діють при лікувально-профілактичних закладах, де проводяться клінічні випробування.

Типове положення про комісії з питань етики, затверджене Наказом МОЗ України № 690 від 23.09.2009, встановлює основні вимоги до оцінки етичних і морально-правових аспектів клінічних випробувань, які можуть проводитись за участю пацієнтів (здорових добровольців), та передбачає здійснення нагляду за забезпеченням їхніх прав, безпеки, благополуччя під час участі у дослідженні комісіями з питань етики. Типове положення розроблено відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про лікарські засоби», з урахуванням вимог Директиви 2001/20/ЄС від 04 квітня 2001 року, принципів Належної клінічної практики (ICH GCP), міжнародних етичних принципів біомедичних досліджень із залученням людини та етичного кодексу лікаря.

Якщо при Вашому ЛПЗ ще не створена ЛЕК, Вам необхідно обговорити це питання з керівником ЛПЗ для здійснення відповідних дій щодо її організації. У цьому розділі міститься інформація стосовно процесу організації ЛЕК.

У випадку, коли ЛЕК створена та діє при ЛПЗ, потенційному відповідальному досліднику необхідно пересвідчитися, що вона створена та діє відповідно до Закону «Про лікарські засоби» та Типового положення про комісії з питань етики та ICH GCP. Більш докладна інформація наведена у наступних розділах.

1) Організація комісії з питань етики при ЛПЗ.

Комісія з питань етики при ЛПЗ створюється відповідно до наказу керівника ЛПЗ, який також формує та затверджує персональний склад ЛЕК.

Наказ про формування ЛЕК має відповідати Типовому положенню про комісії з питань етики та затверджувати склад ЛЕК (з наведенням повних ПІБ членів ЛЕК, із зазначенням їх посад у ЛПЗ або у іншій установі).

Голова комісії, його заступник та відповідальний секретар обираються на першому засіданні ЛЕК з числа її членів відкритим голосуванням, простою більшістю голосів. Також на засіданні ЛЕК повинно бути затверджене положення про комісію з питань етики та стандартні операційні процедури.

При цьому, у складі ЛЕК при ЛПЗ мають бути як чоловіки, так і жінки, загалом не менше п’яти осіб, серед яких:

• не менше однієї особи, що не є науковцем;
• не менше однієї особи, що не є співробітником медичного закладу, де проводиться дослідження;
• достатня кількість осіб, що володіють необхідним сумарним досвідом і кваліфікацією для здійснення нагляду за дотриманням прав, безпеки, благополуччя досліджуваних, етичних та морально-правових принципів у процесі проведення клінічного випробування.

При формуванні складу ЛЕК також потрібно звернути увагу на те, що, з метою запобігання конфлікту інтересів, голосувати мають лише ті члени ЛЕК, які безпосередньо не задіяні у дослідженні як дослідники/співдослідники. Тому склад ЛЕК потрібно формувати таким чином, щоб у разі потенційного конфлікту інтересів була достатня кількість членів ЛЕК для забезпечення кворуму (найменшої необхідної кількості членів для того, щоб голосування було правомочним).

2) Принципи організації діяльності комісії з питань етики ЛЕК при ЛПЗ.

У своїй діяльності ЛЕК керується:

1. законодавством України;
2. затвердженим положенням про комісію з питань етики, що відповідає Типовому Положенню про комісію з питань етики;
3. стандартними операційними процедурами, що затверджуються на засіданні створеної ЛЕК.

Положення про ЛЕК може містити додаткові вимоги, що не суперечать чинному законодавству України.

Рішення ЛЕК приймаються на засіданнях, що проводяться періодично, в порядку, затвердженому стандартною операційною процедурою, та у відповідності до положення про ЛЕК.

Організаційно-технічне забезпечення діяльності ЛЕК здійснюється лікувально-профілактичним закладом, при якому вона діє.

Стандартні операційні процедури комісії з питань етики визначають:

1. порядок затвердження складу ЛЕК;
2. порядок планування та проведення засідань;
3. порядок інформування членів ЛЕК про засідання;
4. вимоги до кворуму;
5. порядок моніторингу щодо забезпечення захисту прав, безпеки, благополуччя пацієнтів (здорових добровольців), досліджуваних, етичних та морально-правових аспектів у процесі проведення дослідження в ЛПЗ

Більш детальні рекомендації стосовно організації і роботи ЛЕК Ви можете знайти в посібнику ЛЕК на веб-сторінці ДЕЦ.

Крок 4 – ПРОСУВАННЯ МПВ

Після проходження всіх підготовчих етапів організації дослідницького центру необхідно активно займатись просуванням та розвитком Вашого центру.

Для того, щоб взяти участь у дослідженні, необхідно:

• Надіслати нам заповнену інформацію про ЛПЗ та місце проведення клінічного випробування (див. Крок 2 – Вимоги до МВП), та/або зареєструвати свій центр на веб-ресурсах спонсора, після чого ми внесемо ваш центр в базу потенційних дослідницьких центрів MSD;
• Відвідувати конференції, симпозіуми, з’їзди, форуми та інші події. Це допоможе Вам бути в полі зору спонсорів, їх представників, інших дослідницьких центрів та розповісти про можливості Вашого центру та профіль пацієнтів, з якими Ви працюєте;
• Слідкувати за офіційними новинами щодо статусу досліджень в Україні та світі – Для цього рекомендуємо відвідувати веб-сторінку ДЕЦ та ICH.
• Реєструватися на форумах та слідкувати за сторінками в соціальних мережах, що присвячені дослідженням – це дозволить Вам бути в курсі стану досліджень в Україні та познайомить з представниками спонсорів досліджень.

Саме мотивація лікаря брати участь у дослідженні і належне слідування рекомендаціям, є запорукою участі дослідницького центру у дослідженні.

Крок 5 – ВАС ОБРАНО ДЛЯ УЧАСТІ У КЛІНІЧНОМУ ДОСЛІДЖЕННІ

Проведення дослідження потребує дотримання строків дослідження, оскільки затримка реєстрації інноваційних лікарських засобів в підсумку негативно впливає на пацієнтів та затримує повернення інвестицій фармацевтичних компаній у розробку нових ефективних ліків.

Саме тому спонсори приділяють суттєву увагу належній організації та дотриманню дослідницькою командою строків та вимог до якості наданих клінічних даних.

Для кращого розуміння ролі лікарів-дослідників у дослідженні, наводимо етапи організації міжнародного дослідження:

1) Планування клінічного дослідження та розробка протоколу.

2) Надання інформації щодо можливої країни проведення дослідження.

На цьому етапі центральна команда дослідження збирає інформацію про наявність у країні достатньої кількості пацієнтів відповідного профілю, дослідницьких центрів та інших ресурсів, оцінює терміни схвалення дослідження в країні.

3) Валідація дослідницьких центрів.

Після вибору країни проведення дослідження, проводиться відбір дослідницьких центрів. Представники спонсора відвідують дослідницькі центри та оцінюють матеріально-технічну базу та потенціал центру, а саме досвід лікарів-дослідників та кількість пацієнтів, що потенційно можуть бути залучені до даного дослідження. За результатами цього етапу формується перелік центрів із зазначенням очікуваної кількості пацієнтів-учасників дослідження та строків реєстрації дослідження в країні.

4) Прийняття рішення щодо проведення дослідження у відповідній країні.

Цей етап є вирішальним, на ньому центральна команда відбирає країни, що будуть приймати участь у дослідженні, та затверджує кількість центрів і пацієнтів. Конкуренція серед країн на участь у дослідженні є дуже високою, оскільки кожне дослідження є значною інвестицією в економіку країни.

Саме тому, сприятливий інвестиційний клімат, короткі строки схвалення дослідження регуляторними органами, професійна організація дослідження, наявність досвідчених клінічних центрів та пацієнтів відповідного профілю є важливими факторами, що визначають шанси країни на участь у клінічному дослідженні

5) Прийняття рішення щодо дослідницьких центрів.

На цьому етапі компанія, що представляє спонсора в обраній країні, передає на розгляд центральній команді перелік дослідницьких центрів. Дуже часто центральна команда спонсора схвалює меншу кількість дослідницьких центрів, ніж було запропоновано локальною командою спонсора. На цьому етапі дослідницькі центри конкурують за участь у дослідженні. Спонсор враховує досвід співпраці з такими центрами, оцінює ризики щодо якості клінічних даних та приймає рішення щодо центрів, які будуть залучені до проведення дослідження;

6) Подання документації та реєстрація дослідження.

Компанія, що представляє спонсора, готує пакет документів дослідження для експертизи ДЕЦ та оцінки комісією з питань етики при ЛПЗ. Додаткові дії з боку спонсора з організації проведення досліджень в Україні включають:

• вибір постачальників послуг дослідження (лабораторій, променевих діагностичних центрів тощо);
• ввезення на територію України матеріалів дослідження, досліджуваного лікарського засобу, препаратів супутньої терапії;
• укладання контрактів з усіма сторонами, що задіяні у дослідженні;

7) Залучення пацієнтів у дослідження.

Після отримання дозволу МОЗ, що ґрунтується на позитивному висновку ДЕЦ за результатами проведеної експертизи матеріалів дослідження, та позитивної оцінки ЛЕК, а також вирішення всіх організаційних та договірних питань і проведення тренінгу дослідників, у дослідницькому центрі проводиться візит ініціації дослідження (візит монітора спонсора перед початком дослідження для перевірки готовності МПВ), після чого дослідник може залучати пацієнтів у дослідження.