Порядок присудження ступеня доктора філософії

1.Науковий ступінь присуджується спеціалізованими вченими радами за результатами публічного захисту наукових досягнень (дисертації).

Ступінь доктора філософії присуджується разовою або постійною радою закладу (установи) у результаті успішного виконання здобувачем відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації.

Склад постійної або вченої ради закладу (установи)

Вимоги до рівня наукової кваліфікації та підготовка до захисту дисертації здобувача ступеня доктора філософії

Здобуття ступеня доктора філософії передбачає набуття особою теоретичних знань та компетентностей, достатніх для продукування нових ідей, розв’язання комплексних проблем у галузі професійної та/або дослідницько інноваційної діяльності, опановування методологією наукової та педагогічної діяльності, а також проведення власного наукового дослідження, результати якого мають наукову новизну, теоретичне та практичне значення.

Основні наукові результати дисертації має бути висвітлено не менше ніж у трьох наукових публікаціях, які розкривають основний зміст дисертації та обґрунтовують отримані наукові результати відповідно до мети статті (поставленого завдання) та висновків.

До таких наукових публікацій належать:

• щонайменше одна стаття у наукових виданнях, включених на дату опублікування до Переліку наукових фахових видань України з присвоєнням категорії “А”, за галуззю знань, що відповідає темі дисертації здобувача. До такої статті прирівнюється публікація у періодичних наукових виданнях за галуззю знань, що відповідає темі дисертації здобувача, проіндексованих у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus, окрім видань держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом;
• статті у наукових виданнях, які на дату їх опублікування внесені до Переліку наукових фахових видань України за галуззю знань, що відповідає темі дисертації (замість однієї статті може бути зараховано опубліковану монографію або розділ монографії, опублікованої у співавторстві, за галуззю знань, що відповідає темі дисертації);
• не більше ніж один патент на винахід, що пройшов кваліфікаційну експертизу та який безпосередньо стосується наукових результатів наукових досягнень;
• Наукова публікація у виданні, віднесеному до першого і другого квартилів (Q1 і Q2) відповідно до класифікації SCImago Journal and Country Rank або Journal Citation Reports, прирівнюється до двох публікацій, а у виданні, віднесеному до третього квартиля (Q3), – до півтори публікації. Мінімальна кількість публікацій, які розкривають основні наукові результати дисертації, має становити не менше двох.

Вимоги до дисертації

Обсяг дисертації на здобуття ступеня доктора філософії становить не менше 150 тисяч знаків (3,75 авторських аркушів), а для суспільних і гуманітарних наук не менше 250 тисяч знаків (6,25 авторських аркушів), враховуючи цифри, розділові знаки, проміжки між словами (список використаної літератури та/або використаних інформаційних джерел, додатки, а також ілюстративний матеріал (малюнки, фотографії, таблиці, тексти програм), що займають повну сторінку, не враховуються в обсязі дисертації). Максимальний обсяг дисертації може встановлюватися освітньо-науковою програмою закладу (установи) відповідно до специфіки відповідної галузі знань та/або спеціальності. Вимоги до оформлення дисертації на здобуття ступеня доктора філософії затверджуються МОН за поданням Національного агентства.

Науковий керівник готує висновок щодо готовності дисертації до захисту та виконання індивідуального плану наукової роботи та індивідуального навчального плану. За умови позитивного висновку наукового керівника або структурного підрозділу, здобувач ступеня доктора філософії звертається до постійної ради, профіль якої відповідає тематиці дослідження, у межах якої підготовлено дисертацію здобувача, а в разі її відсутності у закладі (установі), де здійснювалася підготовка здобувача, – до вченої ради цього закладу (установи) з письмовою заявою про апробацію дисертації. За умови встановлення відповідності профілю постійної ради тематиці дослідження, у межах якої підготовлено дисертацію здобувача, постійна рада одночасно призначає зі свого складу двох рецензентів та визначає структурний підрозділ, на базі якого здійснюватиметься апробація дисертації здобувача.

Подання документів до ради, проведення захисту дисертації і присудження ступеня доктора філософії

У заяві здобувач ступеня доктора філософії:

• засвідчує, що дисертація виконана ним самостійно та підтверджує дотримання академічної доброчесності;
• засвідчує, що подано остаточний текст дисертації;
• надає згоду на збирання, оброблення та використання його персональних даних, зокрема з метою передання і подальшого оброблення в інформаційній системі Національного агентства; вказує (за наявності) цифрові ідентифікатори вченого Open Researcher and Contributor ID (ORCID) ScopusID, ResearcherID;
• зазначає відомості про наукові публікації, зараховані за темою дисертації, із обов’язковим зазначенням ідентифікатора цифрового об’єкта (Digital Object Identifier) кожної такої публікації (за наявності);
• зазначає мову захисту (українська або англійська);
• зазначає наявність або відсутність в здобувача або його наукового керівника реального або потенційного конфлікту інтересів щодо керівника закладу (установи), його заступників, голови або членів постійної ради – у випадку звернення до постійної ради, утвореної в іншому закладі (установі), аніж той, де підготовлено висновок рецензентів.

До заяви здобувач ступеня доктора філософії додає такі документи, перелік яких є вичерпним:

• копію першої сторінки паспорта громадянина України або паспортного документа іноземця;
• копію документа, який підтверджує зміну прізвища, імені, по батькові здобувача (за потреби); копію диплома магістра (спеціаліста); у разі коли документ про вищу освіту видано іноземним закладом вищої освіти, додатково подається копія документа про визнання іноземного документа про вищу освіту;
• академічну довідку про виконання відповідної освітньо-наукової програми;
• висновок наукового керівника (керівників) або відповідного структурного підрозділу у двох примірниках;
• висновок рецензентів у двох примірниках;
• дисертацію в друкованому (два примірники) та електронному вигляді;
• копії наукових публікацій зарахованих за темою дисертації, якщо вона підготовлена у вигляді спеціально підготовленої кваліфікаційної наукової праці на правах рукопису, на яких повинні бути зазначені вихідні дані відповідних видань.

Нормативно-правові акти

• Конституція України
• Закон України «Про освіту»
• Закон України «Про вищу освіту»
• Порядок проведення експерименту з присудження ступеня доктора філософії, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 167
• Порядок присудження наукових ступенів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567
• Положення про спеціалізовану вчену раду, затверджене Наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059
• Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук у закладах вищої освіти (наукових установах), затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 261
• Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук: Наказ Міністерства освіти і науки України 23 вересня 2019 року № 1220

Які розрізняють ступені артрозу?

Механічні та функціональні перевантаження суглобів, зниження відновних функцій, викликане обмінними і ендокринними порушеннями, а також різними травмами і захворюваннями, що призводять до розвитку такого захворювання, як артроз. В результаті суглобові хрящі втрачають свою еластичність і стоншуються. Прогресуючи, хвороба втягує в патологічний процес синовіальну оболонку суглоба, тканини і зв’язки, м’язи і сухожилля.

Надалі пацієнт отримує обмеження рухливості суглоба, часом значне. У медичній практиці прийнято розрізняти три основні ступені артрозу. Кожна з них має свої характерні особливості і визначається фахівцем на підставі вивчення симптоматики. Найбільш небезпечною вважається третя стадія, при якій найчастіше показано хірургічне втручання і проведення протезування.

Перша ступінь артрозу

Пацієнти, у яких діагностовано артроз 1 ступеня, не позбавлені рухливості, однак ця рухливість може зберігатися і повноцінно виконуватися тільки в одному напрямку. На даній стадії хвороба складно діагностується, так як на рентгенівських знімках не виявляються які-небудь порушення суглобів. Єдиною ознакою, що вказує на початок патологічного процесу в суглобі може бути присутність затверділих ділянок і нерівностей в цій області.

Багато пацієнтів при початкових процесах відчувають лише легкий дискомфорт в області суглоба, який з’являється періодично, і тому не звертають уваги на свій стан. У них не підвищується температура тіла, не змінюється колір шкірних покривів навколо ураженого місця, не проявляється типова для даного захворювання набряклість.

Основними симптомами першій стадії можна назвати:

• ниючі або поколює болю;
• легкий хрускіт в суглобі;
• незначна обмеженість рухливості.

Лікування в даній ситуації проводиться консервативне. В домашніх умовах можна застосовувати примочки з відварів хрону. Також досить ефективно діють мазі, у складі яких присутній прополіс, віск, хрін.

Пацієнтам з підозрами на початок розвитку артрозу необхідно вести правильний спосіб життя, відмовитися від шкідливих звичок і повноцінно харчуватися. Ще одним помічником на ранніх стадіях захворювання стане систематичне виконання ранкової зарядки. Хворим із зайвою вагою рекомендується вдатися до дієти, спрямованої на нормалізацію маси тіла. Також рекомендується обмежити надмірну активність і навантаження.

Друга ступінь артрозу

Артроз 2 ступеня вимагає проведення своєчасного і адекватного лікування. Самостійно впоратися з хворобою на даній стадії неможливо. Більш того, втрачається час і захворювання починає прогресувати.

Як правило, діагностувати другу ступінь не становить праці, так як вона супроводжується досить яскраво вираженими симптомами, наприклад:

• постійна втома в області ураженого суглоба, незалежно від активності хворого;
• відчуття тиску, яке може посилюватися після фізичних навантажень;
• біль, часто гострого характеру, яка виникає при найменших рухах;
• явно чутний хрускіт в ураженому суглобі;
• утруднення при виконанні рухів хворим суглобом.

Саме на другій стадії захворювання починається деформуючий процес в суглобах. Тому вона вважається досить небезпечною і вимагає своєчасного звернення за допомогою. На даній стадії вже можуть виникати деякі труднощі з лікуванням патології. Лікування народними методами є малоефективним і вимагає традиційного медичного підходу.

Як правило, пацієнтам на даній стадії захворювання призначають такі препарати:

1. хондопротекторы;
2. препарати судинорозширювального дії;
3. протизапальні засоби;
4. знеболюючі ліки;
5. анестетики.

У комплексному лікуванні використовуються фізіотерапевтичні процедури та ЛФК. Пацієнтам рекомендується обмежити рухливість, знизити рівень фізичних навантажень.

Третя ступінь артрозу

Артроз 3 ступеня протікає зі значними і постійними болями. Різка біль в уражених суглобах присутня навіть у стані спокою пацієнта і тим більше під час найменших рухів. Багато пацієнти вказують на чутливість хворих суглобів при змінах погодних умов. Трапляється, що хворого чекає і повна недієздатність, коли хворі суглоби відмовляють.

Підхід до лікування третьої стадії захворювання повинен бути комплексним. Крім традиційного медикаментозного лікування призначаються спеціальні процедури:

• УВЧ;
• електрофорез;
• діадинамотерапія;
• лазерна терапія;
• мікрохвильова резонансна терапія;
• електросон;
• магнітотерапія;
• масаж і ЛФК.

Досить часто при запущених стадіях захворювання і відсутності позитивного ефекту від консервативного лікування, приймається рішення щодо доцільності хірургічного втручання з протезування зношеного суглоба.

Таким чином, щоб уникнути багатьох небажаних наслідків захворювання, необхідно адекватно його оцінювати на будь ступеня артрозу і проводити відповідне лікування. Для профілактики рекомендується систематично виконувати гімнастику, правильно і повноцінно харчуватися, включаючи в своє меню овочі, фрукти, нежирні сорти м’яса, морепродукти, молоко і кисломолочні продукти.