Детальна біографія Тараса Шевченка
Походженням, становищем та популярністю Шевченко — виняткове явище як в українській, так і у світовій літературі. Із 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Трагічно важкий шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко: «Він був сином мужика — і став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим». Творчість Шевченка була одним з головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Вплив Шевченка на різні аспекти духовно-національного життя народу відчувається до сьогодні.
Творчість Кобзаря — багатогранна, як його талант. Він був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка становить велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці (тепер Звенигородського р-ну Черкаської області) в сім’ї селянина-кріпака. Наймитував. Учився грамоти у сільського дяка. З 1829 р. жив у м. Вільні, з 1831 р. — у Петербурзі. 1832 р. відданий у науку до живописця В. Ширяєва. 1838 р. Шевченка викуплено із кріпацтва і того ж року прийнято до Петербурзької академії мистецтв, де він став учнем К. Брюллова. 1840 р. в Петербурзі вийшла його всесвітньо відома збірка поезій «Кобзар». У травні 1843 р. — перша поїздка в Україну. У лютому 1844 р. повернувся в Петербург. Закінчивши 1845 р. Академію мистецтв, Шевченко повернувся в Україну, де займався мистецькою, літературною і науковою діяльністю.
5 квітня 1847 р., після розгрому Кирило-Мефодїївського братства, членом якого був Тарас Шевченко, — арешт і заслання в солдати із забороною писати й малювати. Десятилітнє заслання не зламало Шевченкового духу. В ув’язненні він написав одні з найкращих в українській літературі зразки лірики, поезії на історичні теми, а також повісті російською мовою (переважно на сюжети однойменних поем), створив цикл малярських творів. Після повернення до Петербурга 1858 р. працював над новими поетичними і мистецькими творами. Для недільних шкіл видав підручник «Букварь южнорусскій» (1861 р.). В 1860 р. Т. Шевченкові було присвоєно звання академіка.
Т. Г. Шевченка вважають основоположником нової української літератури й літературної мови. Нова українська літературна мова почала формуватися у кінці XVIII – на поч. XIX ст. Поштовхом до цього стало пробудження національної самосвідомості української інтелігенції, її потяг до вивчення своїх історичних і фольклорних джерел, увага до народної мови. Активними учасниками процесу творення української літературної мови на народній основі були І. Котляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, А. Метлинський, Л. Боровиковський, Є. Гребінка та ін. Пошук шляхів розвитку української літературної мови завершився у творчості Т. Шевченка.
Твори Т. Шевченка характеризують такі дві найголовніші особливості:
- орієнтація на весь український народ, на весь обшир України;
- прагнення згуртувати народ навколо важливих суспільних ідеалів: антикріпосництва, демократичного ладу, національної самосвідомості.
Творчість Т. Шевченка поділяють на такі періоди:
- 1837-1843 — рання творчість;
- 1843-1847 — період «трьох літ»;
- 1847-1857 — період арешту і заслання;
- 1857-1861 — останні роки життя.
Для творів раннього періоду (1837-1843) характерне осмислення життя свого народу, його сімейно-побутових традицій та етнічних особливостей, усвідомлення стосунків свого народу із сусідніми, заглибленість в історичне минуле, критика сучасних поетові суспільних вад. Частина творів (поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки») присвячена історичній тематиці. До раннього періоду творчості Т. Шевченка належать також поеми «Катерина», «Слепая»; драматичні твори: уривок п’єси «Никита Гайдай» (російською мовою), «Назар Стодоля»; поезії «Причинна», «Тополя», «Утоплена», «Перебендя», «На вічну пам’ять Котляревському», «До Основ’яненка».
Період «трьох літ» (1843-1847) — це період творчої зрілості поета, роки формування художньої системи зрілого Шевченка. Для нього характерне органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якому домінантною тенденцією стає прагнення об’єктивно відображати дійсність в усій складності її суперечностей. У ці та наступні роки поет пише і реалістичні твори («Сова», «І мертвим, і живим…»), і твори, в яких реалістичне начало по-різному поєднується з романтичним («Сон», «Єретик»), і твори суто романтичні (містерія «Великий льох», «Розрита могила»). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілого Шевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас «відкритий», тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв’язував. У цей період письменник замислюється над долею України, над її теперішнім станом та історією. Найвидатнішими творами цього періоду були: «Сліпий» (пізніша назва «Невольник»), «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Наймичка», «Холодний Яр», «Заповіт» та інші.
До періоду арешту й заслання (1847-1857) входить цикл «В казематі», поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Меж скалами, неначе злодій», «Москалева криниця», «Княжна», «Варнак», автобіографічні поезії «Мені тринадцятий минало…», «1 виріс я на чужині…», «І золотої й дорогої…», «Ми в купочці колись росли» та ін. Значення «невільницької» поезії Шевченка в історії української літератури обумовлене тим, що в роки 1847-1850, коли після розгрому Кирило-Мефо- діївського товариства художнє слово на Східній Україні майже замовкло, він був чи не одноосібною активно дієвого силою українського літературного процесу. Проте слід врахувати, що Шевченкова поезія періоду арешту і заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже після смерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в «Кобзарі» 1867 р.
У цей час Т. Шевченко глибоко розробляє пісенний жанр. Спираючись на фольклор, він творить свої, позначені яскравою індивідуальністю і високою художньою майстерністю пісні, які перегукуються з усім розмаїттям фольклорних тем, сюжетів, образів. Ще до заслання Т. Шевченко написав «Давидові псалми», у яких широко використав церковнослов’янізми. У творах періоду солдатчини він знову звертається до цього джерела, вводячи церковнослов’янські елементи у творах, де використовуються біблійні сюжети («Царі»), а також у поезіях, що відображають суспільне життя України.
До періоду творчості останніх років життя (1857—1861) входять триптих «Доля», «Муза», «Слава»; поеми «Неофіти», «Юродивий», «Відьма», «Невільник», «Марія»; поезія «Я не нездужаю, нівроку…» та ін. У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860 р. Рада Академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858 р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859 р. — 11 і велику поему «Марія», а 1860 р. — 32. Ще 1858 р. почав клопотатися про дозвіл на друкування творів (після повернення із заслання окремі його поезії з’являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівався видати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написані після арешту 1847 р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніх своїх поезій. У січні 1860 р. під назвою «Кобзар» вийшла збірка, яка складалася із 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл «Давидові псалми» повністю опубліковано вперше). Того ж року вийшов «Кобзарь Тараса Шевченко в переводе русских поэтов». А 1859 р. у Лейпцигу видано (без участі поета) збірку «Новые стихотворения Пушкина и Шевченко», де вперше надруковано шість нелегальних поезій Шевченка, зокрема «Кавказ» і «Заповіт». Видання «Кобзаря» 1860 р. було сприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подія загальноросійського значення.
ШЕВЧЕНКО Тарас Григорович – Біографія та твори
Видатний український поет, художник, політик, фольклорист, етнограф, історик, громадський діяч, перекладач, автор “Кобзаря”, співробітник Київської Археологічної комісії, академік гравірування (1860).
Коротка біографія Тараса Шевченка
Тарас Григорович Шевченко народився у селі Моринці (сьогодні – Черкаська область) у багатодітній родині Григорія Івановича Шевченка, кріпака поміщика Павла Енгельгардта.
Тарас Шевченко рано став сиротою. Мати померла, коли йому було 9 років, батько – коли Тарасові виповнилося 12 років.
Далі Тарас прислуговував у дячка-вчителя, потім по довколишніх селах у дяків-малярів, потім пас овець та служив погоничем худоби.
У школі дячка-вчителя він вивчився грамоті, у малярів – опанував навички малювання.
У той час, коли Тарасові Шевченкові виповнилося 16 років, він потрапив до челяді поміщика Енгельгардта. Спочатку в ролі кухаря, потім – слуги-“козачка”.
Поміщик Енгельгардт помітив здібності Шевченка до малювання і віддав його на навчання на півтора роки вчителю Віленського університету Янові Рустему. Даілі, переїхавши до Санкт-Петербурга разом зі свитою Енгельгардта, Тарас Шевченко навчався у художника Василя Ширяєва.
У Петербурзі Тарас познайомився з багатьма впливовими людьми, які і вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Так, удожник Карл Брюллов написав портрет поета Жуковського. Цей портрет було продано за 2500 рублів. Саме ця сума пішла на викуп.
Тарас Григорович Шевченко став вільним 22 квітня 1838 року. У цьому ж році він поступив до Академії мистецтв.
У 1840 році вийшло перше видання “Кобзаря”. Період з 1840 по 1846 роки став найпродуктивнішим у творчості Тараса Шевченка.
У 1842 році вийшов найбільший твір Шевченка, який називався “Гайдамаки”.
У першій половині 1840-х років вийшли “Катерина”, “Наймичка”, “Кавказ” і ще кілька великих творів. У 1845 році з’явився знаменитий “Заповіт”.
У 1846 році Шевченко перебуває вже в Києві. Тут він зближується з істориком та публіцистом Миколою Костомаровим і знайомиться з членами Кирило-Мефодіївського товариства.
Учасники цього товариства згодом були заарештовані й звинувачені у створенні політичної організації.
Слідство не змогло довести причетність Шевченка до товариства, але він був визнаний винним за “власними окремими діями”.
Наприкінці травня 1847 року 33-річного Шевченка відправили на військову службу до Оренбурзького краю. Під найсуворішим наглядом та з забороною писати і малювати.
Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в’язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести “Щоденник”.
У 1857 році завдяки наполегливим клопотанням впливових друзів Тараса Шевченка звільнили. Він повернувся до Петербурга, де був прийнятий в родині графа Толстого.
Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його “Букварь южнорусский”. Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.
Тарас Григорович захоплювався поезією і мистецтвом, намагався створити сім’ю, але надовго його не вистачило.
Помер у Санкт-Петербурзі 10 березня 1861 року від водянки. Кобзар похований на Чернечій горі поблизу Канева (Черкаська область).