Специфіка філософського світогляду. Природа філософських проблем

Філософія, безсумнівно, нерозривно пов’язана з типами світогляду, що їй передували. Без цього зв’язку ми не в змозі зрозуміти її виникнення. Але, разом з тим, виникнення філософії означало розрив з попередніми типами світогляду, виникнення якісно нового типу світорозуміння. Європейська філософія виникає наприкінці VII – початку VI століття до нашої ери в Стародавній Греції. Приблизно в цей же час зароджується філософія в Індії і Китаї. Цей збіг навіть сьогодні важко пояснити, з огляду на відсутність зв’язку між цими регіонами в той час. К. Ясперс називає цей час “осьовим”. Саме тоді, на його думку, яка, утім, поділяється багатьма, зародилася сучасна культура і людина стала “сучасною” людиною. Тоді людина вперше підіймається до усвідомлення буття світу і свого власного буття, до усвідомлення своєї свідомості, роблячи його предметом рефлексії. Тут відбувається перехід від колективної свідомості, якою є міф, до індивідуальної, з’являються люди, що ставлять перед собою завдання усвідомлення світу і прагнуть донести свої погляди до інших людей.

Філософія відрізняється від міфу, насамперед, способом розгляду проблем. Вона намагається осмислити світоглядні проблеми. Там, де міф і релігія звертаються до традиції і віри, філософія звертається до розуму, інтелекту, намагається дати раціональне обґрунтування проблем. Емпіричні спостереження, логічні висновки, узагальнення і докази ставить вона на місце фантастичних вимислів і сліпої віри. Усе і вся піддає вона неупередженому суду розуму, тільки в ньому бачачи єдину опору. Своєю основною задачею ставить вона пошук істини, істини неупередженої і безкорисливої.

Які ж проблеми хвилюють філософію, на вирішенні яких питань вона концентрує свою увагу? Як уже відзначалося раніше, на це питання нелегко дати відповідь, оскільки в різний час у самих філософів було різне уявлення про це. І все-таки, як зазначив Гегель, якими б різними не були філософські системи, усі вони сходяться в тому, що вони – філософські системи.

Первісне уявлення давніх греків про філософію істотно відрізнялося від сучасних уявлення. Філософія (буквальний переклад з давньогрецької “любов до мудрості”) містила в собі всі знання і, власне кажучи, була синонімом науки, що зароджувалася. Давньогрецькі філософи були носіями знання, не розділеного ще по спеціальних науках, такого, що узагальнювало практичний досвід людей і емпіричних спостережень. Але поряд зі знанням подібного роду філософія древніх містила в собі і міркування про світ і людину, тобто ті проблеми, що згодом стають власне філософськими проблемами.

Центральною проблемою в ряді цих проблем є проблема буття, що у давньогрецьких філософів, і не тільки в них, часто виступає як вчення про природу. Тому перших давньогрецьких філософів називали фізиками. Саме слово “філософ”, за деякими історичними свідченнями, ужив уперше грецький математик і філософ Піфагор, бажаючи підкреслити цим, що він не мудрець (мудрецями можуть бути тільки боги), а аматор мудрості. Але давніх фізиків в природі цікавили не частковості, а питання будови світу, його походження, принципів функціонування.

Вони прагнули часткові знання, часткові спостереження привести до єдиного знаменника для того, щоб розкрити єдину першооснову світу, з якої все виникає й до якої все повертається. За різноманіттям предметів явищ навколишнього світу вони прагнули знайти єдине начало. І ця проблема протягом багатьох століть залишається однією з центральних проблем філософії, хоча підходи до її вирішення, питання, що висуваються на перший план, насамперед у зв’язку з розвитком науки, у різні періоди істотно відрізняються. Такий підхід до розгляду світу, природи, що ставить своєю метою досягнення всеосяжного пояснення фактів, побудови на цій основі всеосяжної єдиної теорії, отримає згодом назву “метафізика”, і філософія була як метафізика, яку ми спостерігаємо навіть на початку XIX століття в Гегеля. Та й сьогодні такий підхід не далекий від деяких течій релігійної філософії.

Уже в Стародавній Греції намітилися і два підходи до вирішення проблеми буття, що одержали згодом назви “матеріалізм” й “ідеалізм”, а сама проблема буття в марксизмі була названа основним питанням філософії. Суть самої проблеми зводиться, врешті решт, до того, що розуміти під першоосновою, до чого зводиться все різноманіття предметів і явищ світу. Філософи-матеріалісти бачили таку першооснову в матерії, розуміючи під останньою, аж до марксизму, або одну з чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь), або дрібну частку речовини. Світ, усі предмети і явища в ньому розуміються як такі, що існують об’єктивно, незалежно від людської свідомості і, досить часто, як у давньогрецьких філософів, незалежно від богів. Якщо і визнавалося значення бога або богів, то тільки як акту творіння.

Ідеалісти, навпроти, вважали, що справжнім буттям володіють ідея, дух. Найбільше чітко подібний погляд висловлений давньогрецьким філософом Платоном, що вважав, що справжній світ – це світ ідей, предмети і явища навколишнього світу є тільки тіні ідей. Цю точку зору найбільш послідовно розвивав німецький філософ Гегель, який думав, що першоосновою усього є абсолютна ідея, що, розгортаючись у процесі розвитку, відчужує себе в природі і суспільстві. Подібні погляди у філософії прийнято називати об’єктивно-ідеалістичними, тому що за основу всього тут береться об’єктивний дух, дух як такий.

Але філософію світ цікавить не сам по собі, а в його співвідношенні з людиною. Людина, її природа, здібності і діяльність, “особливість” і, у той же час, єдність зі світом – ці проблеми постійно присутні у філософських міркуваннях. Проблема “світ – людина” завжди (можливо, за винятком, та й то із застереженням, досократівських давньогрецьких філософів) стоїть в центрі уваги філософії. Більше того, можна сказати, що і сама проблема буття, і різні підходи до її вирішення виникають з фіксування розходження буття предметів, речей (фізичного – в широкому змісті) і буття людини, що містить у собі єдність фізичного і психічного, тіла і духу, розходження буття речовинного світу і духовних процесів.

З цієї передумови випливає існування різних форм буття і, отже, питання взаємозв’язку цих форм, питання про “справжнє” буття, співвідношення буття і небуття, буття і ніщо. У змістовному плані категорія буття містить у собі такі моменти:

• 1) існування світу і людини;
• 2) існування різних форм буття (без визнання різних форм буття не може виникнути і сама проблема буття);
• 3) єдність цих різних форм, яка фіксується поняттям “буття”. Звідси ж випливає і можливість існування двох різних підходів – матеріалістичного й ідеалістичного – до вирішення самої проблеми.

З відмінностей між буттям світу і буттям людини випливає й інша, гносеологічна проблема – чи може людина пізнати світ і як здійснюється процес пізнання, чи може вона у своїх поняттях дати адекватний опис навколишніх предметів, явищ і процесів, чи існують межі людського пізнання і, якщо так, то чим вони обумовлені. Ці й інші подібні питання були і залишаються предметом філософських роздумів. І до цих питань можна виділити в історії філософії два підходи. Поряд із філософами, що визнають можливість пізнання світу, були і є філософи, що розділяють скептичні і навіть агностичні погляди.

Але людина цікавить філософію не тільки в співвідношенні з об’єктивним світом. Уже з часів Сократа філософи усе більше замислюються над питаннями людського життя і смерті, призначення людини і сенсу її існування, моральними цінностями. Смисложиттєві проблеми людського існування в ході історії займають усе більше місце у філософії. У наші дні ці проблеми знаходяться в центрі філософських роздумів, а деякі філософські течії, наприклад екзистенціалізм, вважає їх єдиними, що заслуговують уваги філософії. І дійсно, обґрунтування моральних вищих цінностей, без яких людські дії, наука втрачають своє значення, завжди будуть привертати увагу філософії.

Починаючи з давніх часів, філософія звертається до проблем суспільного життя, загальних принципів політичного правового ладу й інших суспільних питань. Багато давньогрецьких філософів брали активну участь у політичному житті своїх держав, були вихователями і наставниками царів. Платонівські роботи “Держава”, “Закони” поклали початок глибокого наукового аналізу суспільних і політичних проблем, що стали невід’ємною частиною багатьох філософських систем. І це не дивно, тому що проблеми суспільного буття людини є невід’ємною частиною світоглядних проблем.

Розгляд даного питання доречно закінчити цитатою англійського філософа, одного з найбільших мислителів минулого століття Бертрана Рассела: ” Чи розділений світ на дух і матерію, а якщо так, то що таке дух і що таке матерія? Чи підпорядкований дух матерії або він має незалежні здібності? Чи має всесвіт яку-небудь єдність або мету? Чи розвивається всесвіт у напрямку до деякої мети? Чи дійсно існують закони природи або ми просто віримо в них, завдяки лише властивій нам схильності до порядку? Чи є людина тим, чим вона здається астрономові – малесенькою грудочкою суміші вуглецю і води, що безсило копошиться на маленькій і другорядній планеті? Або ж людина є тим, чим вона уявлялася Гамлету? А може, вона є і тим і іншим одночасно? Чи існують піднесений і негідний способи життя, або ж усі способи життя є тільки марністю? Якщо ж існує спосіб життя, що є піднесеним, то в чому він полягає і як ми його можемо досягти? Чи потрібно добру бути вічним, щоб заслуговувати високої оцінки, або ж до добра потрібно прагнути, навіть якщо всесвіт неминуче рухається до загибелі? Досліджувати ці питання, якщо не відповідати на них, – справа філософії” [3, с. 6].

1.4. Характер філософських проблем, структура філософії та особливості її мови

Специфіка філософії багато в чому визначається характером її проблематики. Проблеми, що їх розв’язує філософія, окреслюють її предметне, дослідницьке поле. Взагалі ж проблемою прийнято називати чітко усвідомлене питання відносно якихось суттєвих зв’язків між явищами. Вирішити проблему – значить пояснити явища або факти посиланням на причини, що їх обумовлюють. Оскільки філософія з’ясовує фундаментальні причини широкого кола фактів і навіть здавна прагне до відкриття ключової причини всіх часткових причин, то її проблематика охоплює всі світоглядні питання, про які йшлося раніше. Проблемність не є прерогативою тільки філософії, це властивість будь-якої науки. І навіть пересічна людина у своєму приватному житті оточена колом проблем. Однак специфіка філософських проблем на відміну від інших полягає у їх вічності, у тому, що вони принципово не мають однозначного рішення і, будучи одного разу сформульованими, залишаються постійним предметом роздумів. Кожне нове покоління людей, кожна нова епоха звертається до одвічних питань про суть буття, про призначення людини тощо. Уроки, які давали людству видатні мислителі минулого своїми відкриттями глибин буття, покривали дедалі більшу площину незнаного. Але слід відкинути уявлення про філософію, що має лінійний прогрес у напрямку повної істини. Минулі філософські відкриття назавжди зберігають свій загальнокультурний потенціал, оскільки мають у собі відповідь не на зовсім унікальні життєві умови й ситуації, а й на цілком можливі їх повторення в житті кожного. Так стало з вченням середньовічного філософа Фоми Аквінського в умовах сьогоднішньої актуалізації проблеми співвідношення віри й знання, так стало з екстравагантним для XIX століття вченням датського філософа С. К’єркегора у XX столітті, в умовах, коли трагічне сприйняття життя набуло масового характеру після двох світових воєн і жахів тоталітарних режимів, так стає з реанімацією містичних учень на терені соціально-економічних спадів у різних країнах в наші часи.

За довгий час розвитку філософія стала досить розгалуженою, має певну структурну упорядкованість. Структурними одиницями філософії стають її галузі (окремі дисципліни), в яких концентруються групи споріднених проблем. До сукуності філософських дисциплін відносять метафізику, гносеологію й логіку, етику й естетику, культурологію й релігієзнавство, аксіологію й філософську антропологію. Деякі з перелічених частин вивчаються студентами вищих навчальних закладів як окремі дисципліни, інші даються в загальному курсі філософії. Десь з кінця XVIII століття почали виникати і все частіш заявляти про себе так звані прикладні “філософії”: соціальна філософія, філософія історії, філософія права, філософія фізики тощо. Вони досліджують онтологічні засади різних природних, соціальних і духовних явищ, розв’язують методологічні питання конкретних наук, які вивчають ці явища.

За ті ж довгі століття існування філософії склалась і її специфічна мова, термінологічна база, без засвоєння якої неможливе оволодіння філософією. Одна частина філософських термінів відображує історико-філософський процес. Це, наприклад, такі слова як матеріалізм та ідеалізм; монізм, дуалізм і плюралізм; номіналізм і реалізм; емпіризм і раціоналізм; скептицизм, агностицизм. Друга частина зачіпляє саму філософську проблематику (буття, субстанція, матерія, природа; дух, свідомість, розум; простір, час, рух; причина і наслідок; необхідність і випадковість тощо). Крім того, кожний оригінальний мислитель дбає й про власну термінологію, яка є складовою частиною його творчого внеску до філософії. Це додає додаткові труднощі в засвоєнні філософської спадщини, але й збагачує арсенал мовних засобів, якими користується філософія, підвищує культурний рівень всіх, хто звертається до філософських вчень у пошуках відповіді на оновлені власними переживаннями одвічні проблеми буття.

1. Бесс Ж-М., Буассьер А. Философия: Краткий курс. – М.: АСТ: Астрель, 2005. – 156 с.

2. Бибихин В. В. Философия и религия // Вопросы философии. – 1992, №3.

3. Библер В. С. Что есть философия // Вопросы философии. – 1995, №1.

4. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. – Новочеркасск, 1994. – С. 127-174.

5. Заіченко Г. А. Філософія мови і мова філософії // Філософська і соціологічна думка. – 1996, №№5-6, 7-8.

6. Коган Л. А. О будущем философии // Вопросы философии. – 1996, №7.

7. Кривуля О. М. Філософські інваріанти і своєрідність національних філософій // Григорій Сковорода і проблеми національної філософії. – Х.: Центр освітніх ініціатив, 1996. – С. 14-22.

8. Маритен Ж. Философ в мире. – М.: Высшая школа, 1994. – 192 с.

9. Овчинников В. Ф. О понятии исторического типа философии // Вопросы философии. -1996, №10.

10. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия. – М.: Наука, 1991. – 408 с.

11. Соловьёв В .С. Несколько слов о настоящей задаче философии // Соловьёв В. С. Соч. в 2-х томах. Т.1. М.: Правда, 1989. – С. 15-18.

12. Уайтхед А. Н. Наука и философия // Уайтхед А.Н. Избранные работы по философии. – М.: Прогресс, – 1990. – С. 540-560.

13. Хайдеггер М. Что это такое – философия? // Вопросы философии. – 1993, №8.

14. Юшкевич П.С. О сущности философии // На переломе. Философия и мировоззрение. Философские дискуссии 20-х годов. – М.: Политиздат, 1990. – С. 151-167.

Читайте также

35. Материальное производство и его структура: производительные силы и производственные отношения. Характер их соотнесенности

35. Материальное производство и его структура: производительные силы и производственные отношения. Характер их соотнесенности Материальное производство — это процесс создания материального продукта для удовлетворения потребностей общества.Таким образом,

Перехідний характер філософії Відродження

Перехідний характер філософії Відродження У другій половині XIII — на початку XIV ст. в Західній Європі зароджуються нові, буржуазні, суспільні відносини. Буржуазне суспільство являло собою новий, промислово-міський, тип цивілізації (французьке слово «буржуа» — мешканець

Натуралістично-позитивістські й соціалістичні мотиви в українській філософії XIX ст. «Філософія мови» О. Потебні

Натуралістично-позитивістські й соціалістичні мотиви в українській філософії XIX ст. «Філософія мови» О. Потебні Раціоналістично-деїстичні (навіть з «натуралістичним» відтінком) ідеї набувають помітного впливу в XVII — першій половині XVIII ст. в курсах Києво-Могилянської

12.3. Проблемні сфери провідних філософських течій сучасності

12.3. Проблемні сфери провідних філософських течій сучасності 12.3.1. Філософська антропологія, фрейдизм і неофрейдизм Філософська антропологія сформувалась у Німеччині після Першої світової війни. Одним з основних її засновників вважається Макс Шелер (1874-1928), який дійшов

7.1. Особливості філософського підходу до проблеми людини

7.1. Особливості філософського підходу до проблеми людини Раніш наведені міркування про суспільство і його історію не можуть вплинути на нас так, аби ми забули, що всі структури й сфери суспільства існують доти, доки існують люди. Живі, діючі людські істоти є творцями

Структура и характер экономическо-философских исследований Маркса

Структура и характер экономическо-философских исследований Маркса Экономические занятия Маркса в парижский период его жизни, начавшиеся в конце 1843 г. и достигшие наибольшей интенсивности в мае – августе 1844 г., осуществлялись в двух формах: а) накопление исходной научной

Социальный характер и социальная структура

ОСНОВЫ СОЦИАЛЬНОГО ХАРАКТЕРА Отправной точкой для этих рассуждений служит утверждение о взаимозависимости между структурой характера среднего индивида и социоэкономической структурой общества, в котором существует этот индивид. Взаимосвязь индивидуальной

§ 2. Особливості філософсько-правової думки в епоху Середньовіччя

§ 2. Особливості філософсько-правової думки в епоху Середньовіччя Метафізичні передумови християнського світорозуміння. Римське тлумачення природно-правових норм знаходить відгук у ранніх ідеологів християнства. Воно застосовується до морально-релігійного закону.

3.4. Особливості втілення ідеї справедливості в судочинстві

3.4. Особливості втілення ідеї справедливості в судочинстві Тепер докладніше розглянемо, як ідея справедливості втілюється в судочинстві.Поняття «справедливе судочинство» в сучасному розумінні має два аспекти:матеріальна справедливість, яка полягає в тому, що кожне

5.2. Особливості вітчизняної української традиції в судовій системі

5.2. Особливості вітчизняної української традиції в судовій системі Історична частина. Ми погоджуємося з концептуальною ідеєю В. С. Бігуна про необхідність розмежування явищ і понять правосуддя та судочинства. Однак якщо В. С. Бігун таке розмежування здійснює на основі