§ 39—40. Упровадження нової економічної політики. Кампанія українізації в УСРР
Селянські протести проти розверстки й заборони ринку в зимові місяці 1920-1921 рр. набули масового характеру. До боротьби зі збройними загонами селян залучили найбоєздатніші частини Червоної армії. Проте сама армія складалася переважно із селян і ставала ненадійною. За цих умов В. Ленін змушений був припинити виконання комуністичної програми і вдатися до нової економічної політики (непу).
Нова економічна політика означала перехід від обов’язкової праці до системи вільного наймання робочої сили, від розподілу продуктів за картками до ринкової торгівлі, від інфляційного «радзнаку» до стабільного червінця, а також децентралізацію управління підприємствами, переведення їх на госпрозрахунок, свободу підприємницької діяльності тощо.
Однак не варто переоцінювати неп. Компартійно-радянське керівництво не могло вдатися до справді ринкових методів господарювання в економіці. Ринок – це добровільна угода між виробниками та споживачами або посередниками з обох сторін. Диктатура і ринок – поняття несумісні. В умовах диктатури міг виникнути тільки штучний ринок. Запозичені від капіталістичного господарювання в роки непу зовнішні форми організації виробництва (трести, банки, біржі тощо) слугували лише імітацією ринкових відносин.
1. Як відбувався перехід до нової економічної політики
Нова економічна політика була започаткована постановою X з’їзду РКП(б) у березні 1921 р. «Про заміну розверстки натуральним податком». Надзвичайна сесія ВУЦВК ухвалила закон про заміну розверстки податком, а РНК УСРР оприлюднила декрет про норми й розмір податку. Продподаток з урожаю 1921 р. було визначено в розмірі 117 млн пудів замість установленої раніше розверстки в 160 млн пудів.
Нова економічна політика означала відмову радянської влади від спроб створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відносин.
» Держава повертала товаровиробникам право на вільні купівлю і продаж продукції.
» У відносинах із селянством вона відмовлялася від реквізицій продукції, а у відносинах з робітниками – від примусових мобілізацій.
» Виробнича діяльність підприємств державного сектору переводилася на госпрозрахунок.
» Припиняючи запровадження в життя своєї доктрини (як наголошувалося – тимчасово), державна партія визнала за приватними підприємствами право на існування і здійснила роздержавлення малих підприємств.
Ці заходи сприяли легалізації підприємницької діяльності. З’явилася так звана нова буржуазія – орендарі, комісіонери, маклери, торговці-гуртовики, промисловці. Їх назвали непманами. Діяльність непманів сприяла швидкому подоланню економічного хаосу і розрухи.
У жовтні 1922 р. з’явилися забезпечені золотом банківські білети – червінці. На початку 1924 р. грошова реформа успішно завершилася.
В Україні запровадження непу загальмувалося внаслідок голоду 1921—1923 рр.
Радянський червінець найбільшого номіналу – 25. 1922 р.
Серед наведених тверджень про причини переходу до нової економічної політики в Україні оберіть два, які вважаєте найістотнішими. Свій вибір обґрунтуйте конкретними фактами. Які з причин вважаєте суб’єктивними? Чому?
2. Що змінив неп у господарському житті України
Одним із перших урядових декретів непівської доби було ліквідовано найзловісніший главк (головний комітет) «воєнного комунізму» – Головкомтруд з мережею таборів для «дезертирів трудового фронту». Процедура наймання «від воріт» і звільнення за бажанням знову стала нормальним методом формування робітничих колективів.
Главки були скасовані, а підприємства – об’єднані в госпрозрахункові трести. Госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності трестів, що витлумачували як досягнення беззбитковості виробництва та одержання додаткового продукту – прибутку.
» Трести почали організовувати з осені 1921 р. Більшість великих шахт, де на початок 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об’єднав трест «Донвугілля».
» У тресті «Південсталь» зосередилося 15 металургійних заводів (більшість з них була законсервована) і чимало вугільних шахт.
» Усю залізорудну промисловість об’єднував Південнорудний трест (ПРТ). У хімічній промисловості створили три трести: «Хімвугілля», «Склосода», «Коксобензол».
» З утворенням трестів на Українську раду народного господарства (УРНГ) було покладене загальне керівництво державною промисловістю України.
В одній з київських крамниць. 1926 р.
» Про які явища доби нової економічної політики свідчать ці фотографії?
Мітинг з нагоди пуску доменної печі № 5 металургійного заводу. Сталіно (нині – Донецьк). 1925 р.
Водночас формувався державний ринок засобів виробництва на основі синдикатів (організацій для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів), гуртових ярмарків, товарних бірж.
В оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) і приватним особам, включно з колишніми власниками, було передано 5200 малих підприємств.
У 1925/26 господарському році (господарські роки починалися з 1 жовтня і закінчувалися 31 вересня наступного календарного року) довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено, що дало підстави для спрямування певної частини капіталовкладень на новобудови.
» Які слова на плакаті допомагають визначити час його створення?
Відразу постало питання: де взяти кошти на новобудови? Будівництво Дніпровської ГЕС у Запоріжжі, Краматорського заводу важкого машинобудування, Криворізького металургійного заводу, десятків інших підприємств потребувало мільйонів і мільярдів рублів. Джерело фінансування індустріалізації в радянської влади було одне – сільське господарство.
Спираючись на текст, доведіть або спростуйте думку про те, що заходи більшовиків у господарському житті були половинчастими й ґрунтувалися не на засадах економічного розвитку, а на ідеологічних принципах та потребі виживання.
У 1923 р. у селянському користуванні було понад 92 % земельного фонду республіки. Решта залишалася в розпорядженні держави і призначалася для промислового та радгоспного будівництва, селянських переселень тощо.
Основний тягар податку перекладався на заможні верстви села. Щороку дедалі більшу кількість незаможників звільняли від сплати податків. У 1925/26 господарському році податок не сплачувала п’ята частина селянських господарств, тобто практично всі незаможники. Так партія створювала собі соціальну опору для майбутніх перетворень на селі.
У квітні 1921 р. у республіці почала формуватися єдина система споживчої кооперації.
» Майже одразу з цієї системи виокремилася сільськогосподарська кооперація.
» Набули розвитку спеціальні види сільгоспкооперації машинно-тракторні. тваринницькі, насіннєві, меліоративні та інші товариства.
Гасло-вимога до селян про сплату продподатку
Здавання зерна за продподатком у с. Удачне на Донбасі. 1922 р.
Проаналізуйте таблицю, у якій узагальнено явища і процеси, характерні для соціально-економічної політики радянської влади в Україні за доби воєнного комунізму та непу. Складіть перелік запитань, відповіді на які дадуть змогу порівняти ці економічні курси.
Воєнний комунізм
• Централізований розподіл матеріальних ресурсів
• Націоналізація промисловості, транспорту, банків
• Формування трудових армій і запровадження трудової повинності
• Заборона приватної торгівлі в селах та містах
• Максимальна централізація управління виробництвом (главкізм)
• Запровадження продовольчої розверстки на селянську продукцію
• Заборона оренди і найманої праці
• Спроба запровадження селянських колективних господарств
• Формування жорсткої вертикальної системи управління промисловістю
• Спроба замінити товарообіг продуктообміном
• Розподіл продовольства за картками
• Підготовка до заміни грошей тродами (трудовими одиницями)
• Заміна продрозверстки натуральним продовольчим податком
• Відновлення грошово-фінансової системи, оздоровлення грошового обігу
• Об’єднання державних підприємств у госпрозрахункові трести
• Часткова денаціоналізація (передача малих підприємств в оренду громадським організаціям і приватним особам)
• Система вільного найму робочої сили
• Матеріальне стимулювання праці
• Дозвіл приватного підприємництва
• Посилення особистої зацікавленості у результатах праці
• Сприяння держави розвитку споживчої та сільськогосподарської кооперації
• Декларування тієї самої мети – будівництва соціалістичного суспільства
• Перебування в державній власності підприємств великої промисловості, а також шляхів сполучення, фінансово-банківської системи
• Збереження малих сільськогосподарських господарств
• Жорсткий однопартійний режим. Партійний контроль за господарським життям
3. У чому полягала суть радянської політики коренізації
Одразу після створення СРСР керівництво РКП(б) поставило на порядок денний чергового партійного з’їзду пункт про шляхи розв’язання національного питання. XII партійний з’їзд у квітні 1923 р. затвердив політику коренізації як офіційну лінію. Український різновид цієї політики отримав назву українізації. Її суть визначала така вимога: «Члени РКП на території України повинні на ділі запроваджувати право трудящих мас навчатися й розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою». Українців намагалися переконати в тому, що радянська влада – не окупаційна, а їхня власна влада.
Олександр Шумський (1880-1946)
Член Центральної Ради, належав до лівого крила УПСР – боротьбистів. У 1919 р. – народний комісар освіти УСРР. Згодом вступив до КП(б)У, був членом її ЦК. Обіймав посаду наркома освіти в 1924-1927 рр., був одним з натхненників і керівників політики українізації. У 1927 р. звинувачений у «націоналістичному ухилі» (так званий шумськізм). 1933 р. заарештований та засуджений за звинуваченням у націоналізмі. Загинув на засланні.
Радянська кампанія українізації не могла не зближуватися в певних своїх напрямах з політикою українізації, яку здійснювали національні уряди, починаючи з Центральної Ради і створеного нею Генерального секретаріату. Завдання українізації, що стояли перед національними урядами, полягали як у пропаганді протилежних радянському способу життя демократичних цінностей, так і в елементарній дерусифікації культурного й громадсько-політичного життя. Ось ця дерусифікація й була спільним знаменником для обох кампаній українізації – національної та радянської.
Націонал-комуністи в керівництві КП(б)У (нечисленні більшовики українського походження і колишні боротьбисти) скористалися сприятливою політичною ситуацією в інтересах відродження української мови і культури. Першорядну роль у цьому процесі відігравали наркоми освіти УСРР Олександр Шумський (1924-1927) та Микола Скрипник (1927-1933). Найбільшим досягненням націонал-комуністів було перетворення української мови на фактичну державну мову в межах УСРР. Утім, українізація не зачіпала інтересів російськомовного населення.
Українізація проводилася навіть за межами УСРР – у місцях компактного проживання українців. Населення Кубані, дві третини якого становили українці, отримало можливість навчати дітей в українських школах, читати українські газети і журнали, слухати передачі місцевого радіо рідною мовою. Політика коренізації провадилася і в районах України, компактно населених національними меншинами. У них працювали сотні шкіл з німецькою, болгарською, єврейською, польською та іншими мовами навчання.
З 1923 по 1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54 %. На українську мову навчання перейшло понад чверть інститутів, більш як половина технікумів, 4/5 загальноосвітніх шкіл. Понад половину книжок і газет почали видавати українською мовою.
Українці отримали перевагу під час чергових масових наборів у партію. Якщо 1923 р. вони становили 23 % членів КП(б)У, то в 1927 р. – 52 %. Частка українців у КП(б)У зросла з 20 % у 1920 р. до 52 % у 1927 р. Однак у ЦК КП(б) У українців було не більш як чверть. Генеральними секретарями ЦК КП(б)У ставали лише неукраїнці: німець Е. Квірінг, єврей Л. Каганович, а після відкликання останнього в Москву в 1928 р. – поляк С. Косіор.
Микола Скрипник (1872-1933)
Один із засновників Комуністичної партії (більшовиків) України. У грудні 1917 р. став членом першого уряду радянської України. Відтоді посідав різноманітні урядові посади. 1927-1933 рр. керував роботою Народного комісаріату освіти, якому разом із навчальними закладами підпорядковувались Академія наук і майже всі культурні установи. М. Скрипник активно сприяв проведенню українізації середньої та вищої школи, підготовці національних кадрів учителів і викладачів, надавав широку підтримку становленню газетно-журнальної та книговидавничої справи українською мовою. У вересні 1928 р. затвердив новий український правопис (робота над ним тривала понад три роки). Діяльність М. Скрипника на освітянській ниві перервалася в лютому 1933 р. – його призначено заступником голови Раднаркому УСРР і головою Держплану УСРР. У червні 1933 р. сталінський намісник в Україні П. Постишев запропонував М. Скрипнику виступити з розгорнутою самокритикою своїх націоналістичних помилок, однак усі варіанти заяви, написані Скрипником, визнавалися незадовільними. За пропозицією Постишева М. Скрипника вивели зі складу політбюро ЦК КП(б)У. Розуміючи безвихідь, у яку потрапив, Скрипник застрелився.
Прочитавши біографічну довідку, свідчення учасника подій, поміркуйте, чому М. Скрипник прагнув отримати максимум можливого з офіційної політики українізації. У чому це виявлялося?
Панас Любченко – голова РНК УСРР у 1933 р. зазначав: «Наша вина полягає і в тому, що ми Скрипника, який мав звання народного комісара освіти, зробили директором ВУАМЛІНу (Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів, утворена 1932 року з Українського інституту марксизму), зробили його керівником Асоціації істориків, секретарем фракції Академії наук, головним редактором УРЕ. Одне слово, розставляти людей він мав змогу, не меншу змогу мав пропагувати, усно й друковано, свої націоналістичні погляди. Для цього потрібні були тільки бажання й наполегливість, а Скрипникові не можна відмовити в наполегливості».
Чому політика українізації спричиняла невдоволення державних чиновників УСРР? Які факти у свідченнях С. Єфремова вказують на те, що більшовицька українізація була тимчасовим заходом? Чи стала влада внаслідок українізації ближчою до народу?
Зі «Щоденників» С. Єфремова: «24 жовтня 1924 р. Українізація. От справжня злоба дня. Просто стогін і ґвалт стоїть по установах. Виданий був наказ, щоб усі службовці вміли по-українському, але як ніхто із росіян і “тоже – малоросів” того всерйоз не брав, то граматики і словники любенько собі спочивали під сподом. Аж тут почали іспити робити і, хто не складе, – виганяти. От тут от і почалося. Дістається, звичайно, українцям, хоча в тому, що робиться, вони як Богові Духа винні 1 .
15 червня 1926 р. З українізаційних курйозів. Приходить. до гастрономічної крамниці: “Прошу, дайте мені півфунта телячої копченої мови”. Друга пише до завідувача господарством: “Шафа, що дали мені, попсована. Пришліть слюсаря, нехай зробить мені джерело (ключа)”».
4. Як було утворено Українську автокефальну православну церкву
Задовго до запровадження офіційної кампанії коренізації Москва дозволила здійснити українізацію церкви. Створена у 1918 р. Всеукраїнська церковна рада наполягала на утвердженні в Україні незалежної від російського патріархату, тобто автокефальної, церкви. Підтримка автокефалії радянською владою пояснювалася бажанням розколоти й послабити Російську православну церкву.
У жовтні 1921 р. було скликано собор, який проти волі патріарха обрав митрополитом священика Василя Липківського. Так було покладено початок Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ).
У 1924 р. нова церква вже мала понад тисячу парафій.
До неї почали приєднуватися українські парафії в Америці та Європі. Успіх став несподіванкою для влади, яка дозволила утворення УАПЦ з огляду на загальний занепад релігійного життя через церковні розколи.
З 1926 р. на українську церкву почався наступ. У січні 1930 р. вона була ліквідована. Самого ж Василя Липківського у віці 73 років чекісти розстріляли.
Василь (Липківський) у митрополичих ризах
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Ухвалення ВУЦВК та РНК УСРР постанови про українізацію » Ліквідація Української автокефальної православної церкви » Ухвалення РНК УСРР постанови про запровадження засад нової економічної політики.
2. Складіть речення, використавши поняття та терміни: госпрозрахункові трести, непмани, червінці, коренізація, радянська українізація, автокефальна церква.
3. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в подіях доби: О. Шумський, М. Скрипник, В. Липківський.
4. Проаналізуйте інформацію. Зробіть висновок про те, кого мала намір «українізувати» радянська влада.
» За переписом населення 17 грудня 1926 р., в Україні мешкало понад 29 млн осіб. З них українців – понад 23 млн, росіян – 2 млн 700 тис., євреїв – понад 1,5 млн осіб. » Українську мову визнали рідною понад 22 млн, російську – близько 4,5 млн осіб. У містах України українську визнали рідною майже 2 млн осіб, у селах – понад 20 млн.
5. Розкрийте суть явища доби, про яке йдеться в уривку документа.
«Розверстка скасовується, і замість неї вводиться податок на продукти сільського господарства. Цей податок має бути меншим, ніж хлібна розверстка. Він повинен призначатися ще до весняного посіву, щоб кожен селянин міг заздалегідь врахувати, яку частку урожаю він повинен віддати державі та скільки залишиться в його повне розпорядження. Після сплати податку надлишки, що залишилися в селянина, надходять у його повне розпорядження. Він має право обміняти їх на продукти й інвентар, які доставлятиме в село держава з-за кордону та зі своїх фабрик і заводів; він може використовувати їх для обміну на потрібні йому продукти через кооперативи й на місцевих ринках і базарах».
6. Що передбачала нова економічна політика в УСРР 1921-1928 рр.?
» 1. Заборону приватної торгівлі та ліквідацію товарно-грошових відносин. » 2. Централізацію управління виробництвом і розподілом матеріальних ресурсів. » 3. Запровадження продовольчої розверстки на селянську продукцію. » 4. Об’єднання підприємств промисловості в госпрозрахункові трести. » 5. Передачу матих підприємств в оренду організаціям і приватним особам. » 6. Формування трудових армій і запровадження трудової повинності. » 7. Оздоровлення грошового обігу. » 8. Передачу підприємств великої промисловості в оренду приватним особам.
7. У яких твердженнях ідеться про М. Скрипника?
» 1. У 1919-1923 рр. очолював український радянський уряд. » 2. Обіймав посаду наркома освіти в 1924-1927 рр., був одним із натхне яків і керівників політики українізації. » 3. Учасник установлення більшовицької влади в Україні, проте в 1933 р. звинувачений у «націоналістичному ухилі». » 4. Сприяв українізації середньої та вищої школи, підготовці кадрів викладачів, розвиткові книговидання та періодики українською мовою. » 5. У 1922-1928 рр. – віце-президент ВУАН, автор низки досліджень з історії літератури та літературознавства. » 6. Член ЦК КП(б)У, обіймав відповідальні партійні та державні посади. У 1927-1933 рр. – нарком освіти УСРР. » 7. У 1933 р. заарештований і засуджений за звинуваченням у націоналізмі. Загинув у засланні.
8. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність наведеного твердження.
«Розквіт громадсько-культурного життя. не був результатом національної політики партії, відомої під назвою українізації. Не громадсько-культурний розквіт був наслідком українізації, а навпаки – натиск української національної стихії на партію був настільки сильним, що вона змушена була піти на національну реформу під назвою українізації, намагаючись дезорієнтувати населення» (український історик і археограф Я. Дашкевич).
9. Прочитайте фрагмент джерела. У чому відмінність мети політики радянської коренізації, як її витлумачували в Москві та Харкові? Чому плани М. Скрипника з українізації Донбасу були неприйнятними для центрального партійного керівництва? Які факти у статті характеризують тогочасну мовну ситуацію в шахтарських районах Донбасу?
Зі статті М. Скрипника «Для чого потрібний трьохмісячник української культури у Донбасі?» (1929): «Колись багато товаришів гадало, що Донбас – це не Україна, а робітники Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком невірно: серед гірняків майже 3/4, цебто біля 70 % робітників, українців. До нових заводів, копалень ідуть нові тисячі, десятки й сотні тисяч робітників з села, треба, щоб основні кадри донбасівського кваліфікованого пролетаріату оволоділи українською мовою, українською книжкою, українською культурою для того, щоб мати можливість впливати на ці нові робітничі шари. Значна кількість донбасівських робітників говорить ламаною мовою, мовою українською, але з домішками російських слів, з перекрученням мови взагалі, так що вони правильно не говорять ні українською мовою, ні російською. Українська книжка, бібліотеки, український театр, українська газета допоможуть донбасівцям оволодіти українською мовою й отримати знання української культури».
В якому році здійснено рестайлінг логотипу споживчої кооперації україни
Електронний журнал «Ефективна економіка» включено до переліку наукових фахових видань України з питань економіки (Категорія «Б», Наказ Міністерства освіти і науки України від 11.07.2019 № 975)
Ефективна економіка № 9, 2017
кандидат економічних наук, доцент,
Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»
кандидат економічних наук,
Вищий навчальний заклад Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»
ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНУ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ В СИСТЕМІ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ УПРАВЛІННЯ НЕЮ
Y. O. Bar y bina,
phD associate professor
Poltava University of Economics and Trade
I. V. Titarenko ,
phD associate professor
Poltava University of Economics and Trade
EVALUATION OF THE MODERN STATE OF RETAIL TRADE IN THE SYSTEM OF THE CONSUMER COOPERATION OF UKRAINE AND THE PECULIARITIES OF ITS MANAGEMENT
Проведена оцінка стану роздрібної торгівлі в системі споживчої кооперації України дозволила визначити ключові проблеми та сформувати управлінський інструментарій щодо пошуку резервів забезпечення прибутковості підприємств роздрібної торгівлі споживчої за рахунок: прогнозування фондовіддачі та рентабельність основних засобів; виведення з консервації основних засобів, що потребуватиме ефективного їх переоснащення; прискорення темпів зростання роздрібного товарообороту; ефективно використовувати наявну матеріально-технічну базу; збалансування кругообігу оборотних коштів і грошових потоків; організація заходів щодо поступового збільшення до нормативу частки власних коштів у обороті торговельним підприємствам споживчої кооперації на сільському споживчому ринку. Запропоновано додатково здійснювати заходи щодо підвищення ефективності управління системою через зменшення запасів і витрат до нормативного рівня; прискорення оборотності капіталу, вкладеного в оборотні активи; примноження власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.
The assessment of the retail trade situation in the system of consumer co-operation in Ukraine allowed to identify key issues and formulate management tools for finding reserves to ensure the profitability of retail consumer enterprises trough such tools: forecasting of return on assets and capital assets; withdrawal from the conservation of fixed assets, which will require effective re-equipment; acceleration of retail trade turnover growth; effectively use the existing material and technical base; balancing the circulation of working capital and cash flows; organization of actions for the gradual increase of the share of own funds in the turnover of retail enterprises of consumer cooperatives in the rural consumer market. It is proposed to implement additional measures to improve the management of the system by reducing inventories and costs to the standard level; acceleration of the turnover of capital invested in working capital; increase of own working capital at the expense of internal and external sources.
Ключові слова : роздрібна торгівля, споживча кооперація управління, оцінка .
Key words : retail trade, consumer co-operation management, estimation.
Постановка проблеми. Трансформація ринкових відносин які відбуваються останнім часом в Україні вимагає радикальної перебудові усіх секторів економіки. Саме тому, споживча кооперація, як особливий сектор економіки, що в змозі забезпечити розвиток найбільш пріоритетних економічних напрямів у державі, привертає до себе постійну зацікавленість як з боку науковців так і практиків. Варто зазначити, що кооперація загалом і споживча зокрема, як невід’ємна її складова, є досить розповсюдженим явищем протягом останніх двох сторічь і продовжує такою залишатися і в ХХІ ст.
За різними оцінками, в кооперативному секторі світової економіки працює понад 800 млн. осіб у більше ніж 100 країнах із самими різними соціально-економічними та природно-кліматичними умовами, а послугами кооперативних підприємств (організацій) у сфері торгівлі, масового виробництва, збуту та заготівлі сільськогосподарської продукції, експлуатації та оренді житла, кредитно-банківській справі, страхуванні, транспорті, освіті, засобах масової інформації тощо користуються близько половини населення Землі. Нині у світі налічується понад 700 тис. кооперативів, які розподіляються за континентами нерівномірно: 63 % – Азія, 22 % – Європа, 13 % – Америка, 2 % – Африка [1].
Споживча кооперація посідає чільне місце в системі кооперативного руху, який в Україні має більш ніж 150-річну історію існування.
Аналіз останніх джерел і публікацій. Становлення і розвитку теорії та практики управління підприємствами торгівлі, присвячено чимало праць зарубіжних та вітчизняних вчених, зокрема: В. Апопій, Б. Берман, Н. Голошубова, М. Годунова, О. Тимофєєва, Я. Касьянов, Л. Лігоненко, Р. Скуба та ін. У працях вищезазначених науковців розглядалися ключові принципи розвитку торговельних мереж, визначалися, пов’язані з цим, тактичні та стратегічні завдання, проводився аналіз організаційних структур і результатів діяльності різних сітьових об’єднань у сфері торгівлі тощо. Серед таких дослідників кооперативного руху і споживчої кооперації.можна відмітити наукові праці С. Бабенка, В. Апопія, О. Нестулі, М. Рогози, О. Березіна, М. Алімана В. Гончаренка, А. Мазаракі, Л. Лігоненко, К. Ушакової, Г. Скляра, І. Маркіної, О. Пантелеймоненка, Л. Шимановської-Діанич та ін.
Мета статті полягає формуванні ефективних інструментів управління підприємствами роздрібної торгівлі на основі оцінці їх стану в системі споживчої кооперації України.
Викладення основного матеріалу. В арто зазначити, що незважаючи на досить складний фінансовий стан і загальносвітову економічну кризу, споживча кооперація України залишається потужною системою, яка орієнтується на задоволення потреб споживачів і ґрунтується на кооперативних принципах діяльності. По-друге, кооперація має подвійну природу й об’єднує добровільну працю і соціальну складову, а споживча кооперація є найстарішою формою кооперації, яка не втратила актуальності і на сьогодні, тому виділення її сутності і місця в економіці України є досить важливим. Крім того, «споживча кооперація – елемент соціально-політичної та соціально-економічної системи українського суспільства, який діє на підставі принципів, притаманних ринковій економіці» [2 с. 166].
Найбільш важливим напрямом є підвищення ефективності господарської діяльності споживчої кооперації, оскільки всі інші пріоритетні напрями розвитку пов’язані із забезпеченням ефективності господарської діяльності.
Удосконалення політики та організаційно-кооперативної роботи, формування необхідної правової та нормативної бази безпосередньо створюють умови для ефективної діяльності підприємств і організацій споживчої кооперації.
Майнове забезпечення процесу здійснення господарської діяльності є ключовим моментом для підвищення ефективності, оскільки будь-яка діяльність не може здійснюватися при відсутності майнової складової. Економічним підґрунтям споживчої кооперації, що створює умови для її функціонування є власність, яка за соціально-економічною природою є колективною. Держава гарантує захист власності споживчої кооперації нарівні з власністю господарських товариств і громадських організацій згідно із Законом України «Про власність». «Колективна власність є похідною від приватної, але в процесі усуспільнення вона втратила первинні родові ознаки і нині виступає самостійною формою» [3, с. 4].
Досягти поставлені пріоритети можливо за умови чітко визначених показників господарсько-фінансової діяльності, які доводяться до всіх рівнів управління, з відповідним контролем за їх виконанням. Саме тому, побудова дієвої системи управління підприємствами та організаціями споживчої кооперації, з урахуванням сучасних вимог, неможлива без виокремлення відповідної підсистеми як в системі окремого підприємства так і в системі споживчої кооперації – фінансової та здійснення управління нею.
Незважаючи на сучасні умови господарювання, споживча кооперація розвиває більш, ніж 25 видів господарської діяльності у таких галузях: торгівля, ресторанне господарство, заготівля, виробництво, транспорт, будівництво та сфера послуг. Господарська діяльність здійснюється через досить розгалужену мережу торговельних, заготівельних, виробничих підприємств, підприємств ресторанного господарства та підприємств сфери послуг.
Тому слід зазначити, що всі галузі споживчої кооперації взаємопов’язані і взаємозалежні у своїй діяльності. Дослідження проведено на основі статистичної звітності підприємств торгівлі споживчої кооперації України [4,5]. Про це свідчать зміни обсягів діяльності, що відбулися у цих галузях за 2010-2014 рр. (табл. 1).
Динаміка обсягів діяльності основних галузей споживчої кооперації України за 2010 –2014 рр., (млн. грн)
1. Роздрібний товарооборот, всього,
у т.ч. товарооборот громадського харчування
3. Обсяг закупівель сільськогосподарських продуктів і сировини
4. Виробництво товарів народного споживання
5. Платні послуги населенню
Слід зазначити, що з 2010 року спостерігається поступове зростання обсягів діяльності усіх галузей споживчої кооперації. Так у 2014 році роздрібний товарообіг збільшився на 48,9%. Досить ефективна діяльність відзначається по оптовій торгівлі, товарообіг якої у 2014 році зріс на 84,2 %, обсяг закупівель сільськогосподарських продуктів і сировини зріс на 44,5 %, платні послуги населенню збільшились на 42,2 %. Якщо порівняти показники 2013 року з 2012 роком, то по всіх галузях спостерігається стабільна робота, за виключенням виробництва товарів народного споживання, яке у 2013 році зменшилось на 10,2%.
Разом з тим, найбільшу питому вагу серед обсягів діяльності основних галузей споживчої кооперації України займає роздрібна торгівля. Торгівля була ключовою галуззю роботи для споживчої кооперації з перших днів її існування і нині даний вид діяльності залишається пріоритетним.
Так, у складі Укркоопспілки станом на 01.01.14 р. функціонувало 11,3 тис. підприємств роздрібної торгівлі, в тому числі 11,3 тис. магазинів загальною торговельною площею 931,8 тис. кв.м. Порівнюючи дані звітного року з попередніми роками, кількість підприємств роздрібної торгівлі значно зменшилась, зокрема порівняно з 2011 р. кількість магазинів зменшилась на 5008 одиниць загальною торгівельною площею 355,8 тис. кв. м. Зменшення кількості магазинів можна спостерігати і у порівнянні з 2010 р. на 717 одиниць торговельною площею 52 тис. кв. м.
Хоча, можна говорити і про успішне функціонування близько 400 кооперативних магазинів типу «Маркет», більша половина яких оснащена програмним, комп’ютерним забезпеченням обліку торговельних процесів. Розгалуженість роздрібної торговельної мережі у сільській місцевості України складає майже 75 % загальної їх кількості.
Щодо оптової торгівлі системи споживчої кооперації, то станом на 01.01.2014 року в системі налічувалось 92 торговельні бази, зокрема 45 універсальних міжрайбаз облспоживспілок та споживчих товариств, 13 баз і міжрайонних складів з торгівлі господарчими товарами, лісовими і будівельними матеріалами.
Разом із тим, варто зазначити, що у системі роздрібної і оптової торгівлі споживчої кооперації України в останні роки відбулися і негативні зміни, що характеризуються :
скороченням загальної кількості магазинів до 11340 одиниць, оскільки роздрібні кооперативні підприємства поступово втрачають ринки збуту у містах та у сільських місцевостях, поступаючись своїм конкурентам. Це є негативною тенденцією розвитку системи;
зменшенням площ загальнотоварних складів і складів із торгівлі господарськими товарами, тощо.
Одночасно можна відзначити й позитивні тен денції у сфері торгівлі споживчої кооперації України: скоротився період оборотності товарів; збільшився чистий прибуток від господарської діяльності у сфері торгівлі; скоротилися витрати, пов’язані з реалізацією товарів і управлінням; зросли середньомісячна заробітна плата і середньомісячне навантаження на одного працівника в галузі торгівлі.
Як відомо ефективність робота облспоживспілок залежить від різних чинників. Одним з таких чинників є їх місцезнаходження, і у першу чергу економічний регіон діяльності та, відповідно, чинники притаманні кожному з таких регіонів. Тому, пропонуємо проаналізувати роботу облспоживспілок за економічними районами, в яких вони знаходяться. Для цього, визначивши приналежність кожної області, а відповідно й облспоживспілки до певного економічного регіону, зауважимо, що за 9 економічними регіонами які є характерними для України у 2010-2014 рр. разом по Укркоопспілці кількість підприємств роздрібної торгівлі зменшилась на 717 одиниць, у тому числі максимальне зменшення спостерігається у столичному регіоні, зокрема на 205 підприємств (табл. 2).
Окрім того, зменшення на 134 одиниць роздрібної торгівлі спостерігається у Карпатському регіоні. Як вже зазначалося, таке різке зменшення торговельних одиниць у споживчій кооперації відбулося у зв’язку із збільшенням кількості приватних малих підприємств, а також великих торговельних комплексів які складають значну конкуренцію для торговельних підприємств споживчої кооперації.
За статистичними даними 2013 року [4,5], загальна кількість підприємств роздрібної торгівлі по Україні нараховується 64,3 тис. одиниць. Питома вага підприємств роздрібної торгівлі споживчої кооперації складає 18,7% (табл. 2).
Динаміка кількості підприємств роздрібної торговельної мережі споживчої кооперації України згідно
економічного районування за 2012 –2014 рр.
Назва економічного регіону
Кількість кооперативних підприємств роздрібної торгівлі, од.
За економічним районуванням, найбільша їх питома вага у загальній кількості становить 40,1% у Подільському регіоні. Це дає змогу стверджувати, що діяльність Вінницької та Тернопільської облспоживспілок є досить ефективною і спрямована на подальшу продуктивну роботу щодо розвитку підприємств роздрібної торгівлі у Подільському регіоні. Так, спостерігається зростання торговельних одиниць у 2014 році порівняно з 2013 роком у Вінницькій облспоживспілці на 13, а у Тернопільській на 3 торговельні одиниці. Щодо Хмельницької облспоживспілки, то у 2013 році їх кількість зменшилась на 46 одиниць.
Досить вагоме розповсюдження роздрібні торговельні підприємства споживчої кооперації мають у Столичному та Північно-західному регіонах, де питома вага кількості їх одиниць у загальній кількості підприємств роздрібної торгівлі відповідно склала 34,2% та 37,1% у 2014 році (табл. 3).
Слід відзначити, що по всіх регіонах питома вага кількості підприємств роздрібної торгівлі споживчої кооперації у 2014 році порівняно з 2013 значно зросла.
Динаміка питомої ваги роздрібних торговельних підприємств споживчої кооперації у загальній кількості
роздрібних торговельних підприємств України згідно економічного районування за 2012 –2014 роки
Назва економічного регіону
Питома вага кооперативних підприємств роздрібної торгівлі, %
Проте, щоб зрозуміти дієвість та результати роботи за регіонами, слід звернути увагу на товарообіг підприємств роздрібної торгівлі системи споживчої кооперації України за 2010-2014 роки (табл. 4).
Динаміка товарообороту кооперативної роздрібної торговельної мережі згідно економічними районування за 2010 –2014 рр.
Назва економічного регіону
Оборот кооперативної роздрібної торговельної мережі, млн. грн
Як свідчать результати розрахунків, товарообіг кооперативної роздрібної торговельної мережі у 2014 році порівняно з 2010 роком збільшився за всіма регіонами на 1185,7 млн. грн. Найвищий показник обороту кооперативної роздрібної торгівлі має Подільський економічний регіон, до якого відносяться Вінницька, Тернопільська та Хмельницька облспоживспілки.
Відповідно у 2014 році порівняно з 2010 роком товарооборот збільшився на 369,5 млн. грн., а порівняно з 2013 роком зріс на 47,0 млн. грн. Крім того, у 2014 році порівняно з 2013 роком товарооборот має тенденцію до зростання і у Північно-східному, Карпатському, Центральноукраїнському, Північно-західному, Донецькому регіонах.
Це є досить ефективними показниками діяльності облспоживспілок. Проте слід відзначити, що оборот зменшився у Причорноморському, Придніпровському, Столичному регіонах. Поряд із застосуванням аналізу роздрібного товарообороту споживчої кооперації загалом по економічних регіонах та з метою детального аналізу та оцінки ефективності діяльності споживчої кооперації України доцільно проаналізувати результати діяльності роздрібної торговельної мережі у розрізі облспоживспілок.
Оборот кооперативної роздрібної торговельної мережі загалом у 2014 р. порівняно з 2010 р. збільшився на 55,3%, а порівняно з 2013 р. всього на 2,9%, що характеризує недостатню стабільність їх роботи. Проте, якщо проаналізувати показники у розрізі облспоживспілок, то майже всі вони показують стабільну тенденцію до зростання за виключенням Миколаївської, Київської, Одеської та Чернігівської облспоживспілок .
Отже, можна стверджувати, що, споживча кооперація продовжує працювати та займати свою нішу відповідно в кожній області та по Україні в цілому, а динаміка питомої ваги роздрібного товарообігу торговельних підприємств облспоживспілок у товарообороті області та України за період 2010-2014 рр. має тенденцію до зростання . Відповідно, питома вага роздрібного товарообороту споживчої кооперації у загальному обсязі зросла на 0,16% і у 2014 р. склала 1,73%. Слід зазначити, що найбільшу частину товарообігу області займають Вінницька та Рівненська облспоживспілки, відповідно 9,1% та 10,59%. Найнижчі результати – менше, ніж 1% мають такі облспоживспілки: Дніпропетровська, Київська, Миколаївська, Одеська, Харківська.
Роздрібний товарообіг споживчої кооперації на душу населення по Україні складає 8702 грн. у 2014 р., що більше, ніж у попередніх роках. Відповідно найбільша частина товарообігу на душу населення припадає у Рівненській, Вінницькій, Черкаській та Житомирській областях. Проте, у Житомирській області у 2014 р. він зменшився на 131 грн. Негативні тенденції виявлені у Миколаївській та Харківській областях, де у 2014 р. роздрібний товарообіг на душу населення склав 2776 та 5731 грн., що менше, ніж у попередніх 2012 та 2013 рр. на 1030 та 1157 грн.
Крім того, менше 5000 грн. товарообігу на душу населення припадає у Дніпропетровській (3281 грн.), Луганській (4114 грн.), Одеській (3240 грн.) областях.
Однією з характерних особливостей споживчої кооперації є те, що значна частина товарів, що реалізуються в роздрібній торгівлі, поступає від власного виробництва, яке було і залишається важливим джерелом товарних ресурсів, чинником фінансової стабільності системи. Проте, за останні п’ять років обсяги виробничої діяльності та кількість промислових підприємств суттєво скоротилися, що вплинуло й на торговельну діяльність споживчої кооперації продовольчими та непродовольчими товарами .
Аналіз структури товарообігу роздрібних торговельних підприємств споживчої кооперації України показує, в основному, перевищення обсягів продажу продовольчих товарів.
Як свідчать матеріали аналізу, роздрібний товарообіг продовольчих товарів у 2013 р. залишився майже на рівні з 2012 р. Але є й негативні зміни, які стосуються облспоживспілок, в яких роздрібний товарообіг продовольчих товарів скоротився за останній аналітичний період, а найнижчі результати має Миколаївська облспоживспілка, де за період 2010-2014 рр. він зменшився на 35,5%, а порівняно з 2012 р. – на 23,7%.
Що стосується товарообігу непродовольчих товарів, то за даними аналізу простежується значне зниження продажу товарів даної групи. Відповідно загалом по Україні, визначено зменшення продажу за 2 звітних періоди на 4,7%. Аналізуючи зміни, які відбулися по облспоживспілках, різке зниження товарообігу непродовольчих товарів простежується у Миколаївській, Тернопільській та Харківській облспоживспілках.
Щодо аналізу товарообігу продовольчих та непродовольчих товарів, проаналізуємо зміни у їх товарних групах за 2010-2014 рр., то в цілому ситуацію зміни обсягів продажу можна охарактеризувати стабільною. Проте відбулося незначне зниження обсягу продажу окремих товарів, в тому числі й тих, що користуються повсякденним попитом: молоко та молочна продукція, маргаринова і майонезна продукція, макаронні вироби. Це свідчить про поступову переорієнтацію попиту населення із найбільш дешевих продовольчих товарів: яйця, цукор, чай, тютюнові вироби. Обсяг продажу яєць збільшився на 2,7 млн. грн, або на 16,2%, цукру на 7,1 млн. грн, або на 25,3%, продаж чаю збільшився на 3,5 млн. грн, або на 18%, тютюнових виробів на 121,3 млн. грн, або на 59,2%.
Як свідчать результати аналізу, майже за всіма товарними групами непродовольчих товарів відбулося зниження продажу за 2013-2014 рр. та досить різке зниження продажу мають такі товарні групи: хутра натуральні та вироби з них, аудіо- та відео обладнання, меблі, мотоцикли і велосипеди, комп’ютерна та інша обчислювальна техніка, фотокінотовари, ювелірні вироби, будівельні матеріали, паливно-мастильні матеріали тощо. Збільшилися обсяги продажу найпростіших товарів першої необхідності та товарів культурно-побутового призначення: шкіряне, текстильне та комбіноване взуття, медикаменти та хімтовари, перевязочні матеріали та предмети догляду за хворими, іграшки та ялинкові прикраси.
Про стабільність роздрібної торгівлі свідчить і частина роздрібного товарообігу, яка припадає на душу населення. Відповідно у деяких областях вона збільшилась: у Івано-Франківській – на 831 грн, або 15,2%, у Луганській – на 521 грн, або на 14,5% тощо.
Окрім того, швидкість обертання товарних запасів прискорилася на 5,4%, або на 2 дні та частина товарних запасів у 2014 р. порівняно з 2010 р. зросла на 57,2%.
Так як ми зазначали, споживча кооперація України є повноправним членом Міжнародного кооперативного альянсу та бере активну участь у діяльності його спеціалізованих організацій. Крім того, підприємства і організації системи здійснюють зовнішньоекономічну діяльність та підтримують ділові стосунки з підприємствами 20 країн світу.
Важливим етапом дослідження ефективності господарсько-фінансової діяльності підприємств та організацій споживчої кооперації України є діагностика фінансового стану системи, її фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності.
Характеризуючи показники фінансової сталості (табл. 5) системи споживчої кооперації, слід відзначити, що більшість показників мають тенденцію до підвищення. Так, у 2014 році порівняно з 2013 роком підвищився коефіцієнт економічної незалежності майже на 1%, проте порівнюючи з 2009 роком такий показник зменшився на 4,7%.
Часткові показники фінансової сталості системи споживчої кооперації за 2012 –2014 рр.