Як працює біонічний протез від Метінвесту: інфографіка
У кожного постраждалого внаслідок війни своя історія. Сьогодні тисячі українців, військових і цивільних, потребують протезування кінцівок. І допоки на території України триватимуть бойові дії, кількість таких людей лише зростатиме.
Часто ті, хто потребує протезів, не знають, із чого почати і куди звертатися по допомогу. До того ж самостійно оплатити протезування, вартість якого стартує від кількох десятків тисяч євро, під силу не кожному. Саме тому гуманітарна ініціатива Групи Метінвест “Рятуємо життя” спільно з Protez Hub вирішила допомогти постраждалим повернутися до повноцінного життя.
Восени 2022 року партнери започаткували програму з протезування та реабілітації військових і мирних жителів України. “Рятуємо життя” і Protez Hub узяли на себе організаційні та документарні питання щодо протезування. До програми входить підготовка до протезування, встановлення протезів і подальший нагляд в українських клініках, а також фізична й психологічна реабілітація.
Як це працює на практиці
Одним із перших, хто взяв участь у програмі став Микола Бурлака. Торік вороже бомбардування застало маріупольця біля металургійного комбінату Азовсталь, де він працював слюсарем-ремонтником. Микола дістав поранення голови та руки. Коли намагався виїхати з Маріуполя, потрапив у полон до чеченців. У лікарні азовстальцю витягли уламки з голови. А коли почалася гангрена, ампутували руку. В полоні Микола провів майже чотири місяці – аж до обміну полоненими в Запоріжжі на День конституції. Зараз він біонічний протез.
Не знаю, що я робив би, як би добивався протеза без цієї програми,
– говорить маріуполець.
Який вигляд має біонічний протез / Інфографіка Метінвест
Наразі процедуру протезування й лікування на різних стадіях проходять 47 людей, котрі перенесли ампутації кінцівок, із них 12 уже отримали протези вартістю до 30 тисяч євро. Протезуванням займаються українські фахівці у клініках Львова, Одеси, Дніпра, Києва, Вінниці, Тернополя та Полтави – це допомагає розвивати власну експертизу та полегшити подальше обслуговування протезів. Протези – механічні чи електромеханічні, зокрема біонічні чи міотичні – підбираються індивідуально, відповідно до потреб кожної людини.
“Щоб подолати нові виклики війни, ми розширили нашу гуманітарну місію – запровадили масштабну програму протезування і реабілітації для поранених ветеранів і мирних жителів. Адже українці, яким ми завдячуємо своїми життями, заслуговують на найкращі протези. Цьогоріч плануємо залучити до програми протезування щонайменше 70 постраждалих українців і навіть відкрити у Запоріжжі в одній з лікарень спеціальний реабілітаційний зал”, – відзначає генеральний директор Групи Метінвест Юрій Риженков.
Наступний крок – створення освітньої онлайн-платформи
Важлива складова повернення людей до повноцінного життя – запуск першої в Україні освітньої онлайн-платформи База знань: Protez Hub для фахівців у сфері протезування кінцівок та постраждалих. На створення порталу Метінвест спрямував понад 2,5 мільйона гривень.
Ця база знань дасть змогу лікарям, які працюють із пацієнтами після ампутації, крок за кроком пройти всі етапи протезування та відновлення: від моменту травми до повернення додому з протезом, а також допоможе краще зрозуміти потреби людей з ампутаціями.
Водночас навчання медичного персоналу спрямоване на якісніше надання послуг із протезування кінцівок та супутньої реабілітації. Платформа містить п’ять курсів: реабілітаційних, для спеціалістів із протезування та з догляду за пацієнтами. Курси складаються з відеолекцій від 16 українських та закордонних практиків, експертів і науковців. До лекцій додаються матеріали, які користувачі зможуть видрукувати та використовувати щодня. Після завершення навчання учасники отримають сертифікати погодженого з Міністерством охорони здоров’я України зразка.
Паралельно Метінвест планує налагодити програми реінтеграції в суспільство для ветеранів, які повертаються з війни та влаштуються на роботу. Компанія вже має ідеї щодо розвитку цих напрямів і працює над тим, щоб реалізувати на практиці.
Як в Україні освоюють хай-тек протези
Рука Термінатора. Це одна з перших асоціацій, що спадають на думку, коли бачиш зроблений у Британії протез людської кисті Bebionic, який лежить на заваленому стосами паперів і книжок столі київського інженера-протезиста Олександра Стеценка.
Пан Стеценко очолює “Ортотех-Сервіс” – одну з кількох українських протезних майстерень, які лише починають освоювати високотехнологічні замінники рук і ніг. Комплектуючі до цих пристроїв “з розширеною функціональністю”, як вони називаються в документах, купують за кордоном, але встановлюють і обслуговують їх в Україні.
Із понад 80 протезних підприємств, які працюють по всій країні, подібними хай-тек протезами займаються не більше п’яти, переконаний Олександр Стеценко. Точної їхньої кількості не змогли назвати навіть у Держслужбі в справах ветеранів і учасників АТО. Там розповіли, що саме складають список таких майстерень.
14 жестів
Міоелектричний, біоелектричний і біонічний протез верхньої кінцівки – це одне й те саме, пояснює директор “Ортотех-Сервісу”. Суть технології в тому, що протез має датчики, що зчитують слабкі електричні сигнали з м’язів на куксі пацієнта, і перетворюють їх у складні рухи механічних пальців, які повторюють типові людські жести. Такі рухи називаються захватом. Сам цей принцип не новий – йому вже понад півстоліття. Але біонічні протези, які виготовлялися донедавна, були відносно примітивні.
Мабуть, дотримуючись законів драматургії, пан Стеценко не спішить демонструвати мені можливості нової британської техніки, а починає з простішого протеза, в якому діють лише три з п’яти пальців. Така рука вміє виконувати тільки один захват. Нею можна без проблем взяти горнятко з чаєм, але не авторучку чи аркуш паперу. Інженер натискає кнопку, і три пальці змикаються докупи, нагадуючи механізм, яким діти намагаються дістати м’яку іграшку з прозорої скриньки в залі з гральними автоматами. До речі, зробити це не так легко.
Старий біонічний протез не надто схожий на справжню руку
“Тож виробники пішли далі й розробили нову кисть, яка має більшу кількість захватів”, – захоплено розповідає інженер, дістаючи з коробки чорну металево-карбонову кисть, яка коштує як два нових “Ланоси” – близько 18 тис. доларів.
Така рука вміє робити 14 захватів. Олександр Стеценко по черзі демонструє їх усі.
“Цей захват називається key grip (захват для ключа), коли людина бере ключ. – Він натискає кнопку, і великий палець механічної руки притискається до зігнутого вказівного. – Ним можна взяти також пластикову картку чи папір. Людина може сама перемкнути на інший захват – і закривання пальців іде зовсім по-іншому”.
Є окремі захвати для того, щоб узяти зі столу склянку, для роботи з комп’ютерною мишкою, для натискання клавіш на клавіатурі, для потискання долоні і навіть жест, який нагадує спуск гачка на зброї.
“Але виробник не рекомендує використовувати цей захват саме для цього”, – коментує інженер.
Окремий захват – power grip – нагадує звичайний кулак. З його допомогою власник протезу може підняти сумку до 45 кг, відтискатися від підлоги або й захистити себе при потребі.
У такий кулак можна взяти сумку до 45 кг, а ще з його допомогою можна відтискатися від підлоги
Кисть можна носити з косметичною оболонкою кольору людської шкіри чи без неї – залежно від бажання власника.
Нині визнаними лідерами у виробництві таких роботизованих рук є британські компанії Steeper, котра якраз виробляє кисть Bibionic, та TouchBionic. Але українські протезисти шукають ділові зв’язки не лише в Британії, а й в Німеччині, Тайвані й в інших країнах.
Кисть, яка, по суті, є невеликим комп’ютером з мікропроцесором, власним програмним забезпеченням і батареєю, прикріплена до приймальної гільзи, котру іншим кінцем приєднують до кукси. Все це – виготовлення приймальної гільзи під кожного пацієнта, його навчання, налаштування протезу і технічне обслуговування – роблять в Україні.
Така рука вміє робити 14 різних захватів пальцями
Гантелі, шнурівки й бутерброди
Олексій Моха, який відповідає за засоби реабілітації у Держслужбі в справах ветеранів, розповів ВВС Україна, що досі держава відправляла за кордон тих воїнів АТО, кому робили хай-тек протезування. За даними служби, зі 160 ветеранів конфлікту на Сході, яким встановлення штучних кінцівок оплатила держава і спонсори, одинадцятеро пройшли протезування за кордоном – в Німеччині й Італії.
У службі запевняють, що держава оплачує протези всім ветеранам, які цього потребують, і що цього року фінансування може навіть зрости. “Але протезування якісними високотехнологічними протезами в Україні ще попереду. Надіюся, це станеться цього року”, – сказав пан Моха.
Однак в “Ортотех-Сервісі” здивувалися, почувши такі слова чиновника.
“Я думаю, що це неправдива інформація”, – дипломатично каже пан Стеценко. Він розповідає, що лише його підприємство вже поставило хай-тек протези чотирьом чоловікам, котрі втратили в боях кінцівки. Фінансування на себе справді взяла держава, каже він. Оплату за останнє протезування підприємство чекає з дня на день.
Один з цих чотирьох чоловіків нині живе в Києві. Це 42-річний боєць батальйону “Айдар” Слава Буйновський, який у вересні 2014-го року втратив праві руку й ногу від вибуху гранати біля міста Щастя Луганської області. Протези обох кінцівок, складені з імпортних комплектуючих, йому встановили в Києві.
Автор фото, Maks Levin LB.ua
Слава Буяновський воював у складі “Айдару”
Слава, з яким ми зустрілися в кабінеті протезиста, охоче показує можливості своєї одягненої в косметичну рукавицю біонічної руки. Його дружина Аня, яка стоїть поруч, з гордістю перераховує, що вміє робити її чоловік: водить машину, піднімає гантелі, допомагає носити сумки, коли вони повертаються від його мами, полагодив бачок від унітазу і шафку, розібрав старе ліжко, бо купили нове. А ще сам одягається, зав’язує шнурівки на взутті, стриже нігті, помагає їй на кухні, міняє лампочки, користується комп’ютером і пише авторучкою.
“Ага, почерк, як у хорошого лікаря – розібрати можна, але важко”, – сміючись, перебиває Слава. Розповідає, що після втрати правої руки йому довелося переучуватися робити все лівою, але новий біонічний протез значно полегшує життя. Приміром, він, колишній автомобільний майстер, як і раніше може сам поміняти в своїй машині колеса. Та якщо колись його натреновані руки робили це за 10-15 хвилин, то тепер потрібно годину.
Захват для зброї, про який згадував протезист, В’ячеслав теж використовував. Пробував натискати механічними пальцями спусковий гачок на розрядженому пістолеті Стечкіна. “Вона (штучна рука. – Ред.) слабенька, курок не дотискає, потрібно м’який спуск робити”, – трохи розчаровано каже колишній військовий.
“А ще він мені на Новий рік усі бутерброди різав, – весело продовжує Аня. – У мене часу не було, я ж дівчинка, треба нафарбуватися. Я приходжу на кухню – а все готово”. Вона з гордістю показує в телефоні фотографію нарядної новорічної ялинки, яку В’ячеслав теж прикрашав сам.
Автор фото, Anna Siti
День Незалежності, 2015 рік
“Руки в нас не гірші”
В’ячеславові пропонували їхати на протезування за кордон, зокрема в Канаду. Але він відмовився: “Для чого? Виходить те саме. Так, за кордоном куксоприймач обшивають карбоном, і все таке. Але це все понти, а технологія одна й та сама. Підганяють однаково що там, що тут. Сенсу туди їхати немає”.
Олександр Стеценко з “Ортотех-Сервісу” наводить інший аргумент на користь протезування в Україні: це в кілька разів дешевше.
За його словами, схожий протез передпліччя в Іспанії коштує близько 45 тис. євро, в Німеччині – до 60 тис.
Почувши про скепсис, яким іноді супроводжуються розмови про якість вітчизняного протезування, пан Стеценко показує рукою на фотографію усміхненого чоловіка на стіні свого кабінету. Це німецький протезист Фердинанд Ґоттінґер, якого Олександр Стеценко називає своїм учителем. Український майстер розповідає, що школа протезування в Німеччині – одна з передових у світі, хоча технології надходять переважно з США.
“Уявіть собі, мій вчитель каже, що їхні пацієнти думають, ніби в Америці кращі протези, ніж у Німеччині. Тут спрацьовує приказка “добре там, де нас нема”, – посміхається пан Стеценко.
Така біонічна рука важить трохи більше півкілограма
Він розповідає історію про те, як протезовані в Україні військові поїхали на реабілітацію до Австрії: “Австрійські фахівці спочатку були не впевнені, що такі протези роблять в Україні. Вони були здивовані, що ми можемо робити на такому рівні”.
Український протезист визнає, що він і його колеги лише починають освоювати високотехнологічні вироби. Приміром, поки що не беруться за протези руки, якщо повністю втрачено передпліччя. Окреме питання – протезування нижніх кінцівок, де працюють інші, не менш складні технології, нашпиговані мікропроцесорами, датчиками і новими матеріалами. Щоб освоїти це все, українським протезистам потрібно багато працювати, вчитися, їздити у відрядження за кордон і привозити іноземних майстрів до України, каже пан Стеценко.
“Порівняно з Європою, у нас поки що дійсно менше можливостей. Але руки в нас не гірші, а в деяких випадках, можливо, і кращі”, – двозначно каже він.