Товарна і реалізована продукція та методика визначення показників товарності

Кожне аграрне підприємство виходячи із власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов’язань (укладених угод) розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спрямовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), на громадське харчування і забезпечення продуктами дитячих ясел і садків, на оплату праці натурою і нарешті – на продаж.

Продукція, що передбачена підприємством для продажу заготівельним організаціям, переробним підприємствам, на біржах, на експорт, на сільських ринках, безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, а також використана для обміну за бартерними угодами, називається товарною продукцією.

Отже, товарна продукція – це та частина валової продукції, яку планується реалізовувати за межі підприємства різним споживачам.

Тут є потреба наголосити на такій важливій обставині. У планово-централізованій економіці, а також впродовж багатьох років входження аграрних товаровиробників у ринок вся продукція, що була призначена для продажу, повністю або майже повністю реалізовувалася за різними каналами. В цих умовах не було потреби виділяти поняття “реалізована продукція”, бо кількісно остання збігається з товарною.

З розвитком ринкових відносин і появою явища надістотного коливання цін, пов’язаних з сезонним характером виробництва, підприємства намагаються щонайменше не продавати продукцію зразу після збору врожаю, коли ціни найнижчі’ а зберігати її до підвищення кон’юнктури ринку. У зв’язку з цим великі обсяги продукції довготривалого зберігання (зерно, насіння соняшнику тощо) набувають форми перехідних запасів і реалізуються в наступному році. Отже, частина виробленої в поточному році товарної продукції не реалізується у звітному періоді, тоді як у цьому періоді може реалізовуватися продукція минулих років.

Як бачимо, в економіці аграрних підприємств є потреба оперувати і таким поняттям, як реалізована продукція, визначається в натуральній і вартісній (грошовій) формах. На кожному підприємстві вартість реалізованої продукції розраховується за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналу і строків реалізації продукції, її якості, кон’юнктури ринку та інших факторів.

Грошові надходження підприємства від реалізації продукції (робіт, послуг) називають чистим доходом (виручкою) від такої реалізації. Він відображається у ф. № 2 “Фінансові результати” статистичної звітності. До його складу входять і грошові надходження, що надійшли у звітному році від реалізованої продукції в минулому звітному періоді.

Чистий дохід (виручка) презентує грошові кошти, які одержує підприємство на завершальній стадії кругообігу капіталу в результаті визнання ринком вироблених ним товарів і які можуть бути де-факто використані для здійснення відповідних платежів. Це – важливий показник господарської діяльності ще й тому, що на його основі визначають прибуток за кожною галуззю і підприємству в цілому. За інших однакових умов воно матиме тим більший прибуток, чим більший чистий дохід (виручка) одержано від реалізації продукції, і навпаки [1] .

Для аналізу стану економіки підприємства і його окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва.

Відносну товарність виробництва характеризують показники рівня товарності, що визначаються за кожною галуззю підприємства як відсоткове відношення реалізованої продукції до валової, взятих у натуральному виразі.

Рівень товарності можна визначити і в цілому по підприємству, але для цього потрібно реалізовану продукцію оцінити у вартісному виразі за тими самими порівнянними цінами, за якими оцінено валову продукцію, виключивши з її складу приріст незавершеного виробництва, приріст вартості молодих багаторічних культурних насаджень і малотоварні продукти (солому, гній, зелену масу).

Абсолютна товарність у рослинництві визначається в натуральному виразі діленням обсягу товарної продукції окремої культури на її посівну площу.

У тваринництві абсолютну товарність розраховують за двома показниками: 1) діленням обсягу товарної продукції певного виду на середньорічне поголів’я тварин, від якого одержана ця продукція; 2) відношенням певного виду тваринницької продукції до відповідної земельної площі.

Продукцію великої рогатої худоби і овець розраховують на площу сільськогосподарських угідь, свиней – на площу ріллі, птиці – на посівну площу зернових. У цілому по господарству абсолютна товарність визначається відношенням грошової виручки від реалізації продукції до площі сільськогосподарських угідь.

Рівень товарності за окремими видами продукції залежить насамперед від обсягу її виробництва. Чим він вищий, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки. Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової продукції, якщо підприємство з певних обставин зменшило або збільшило свої потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі.

З огляду на сказане стає зрозумілим, що абсолютна товарність є функцією від рівня відносної товарності й обсягу валового виробництва продукції. У формалізованому вигляді залежність абсолютної товарності Ат від названих факторів можна подати як добуток

де ВП – обсяг виробництва валової продукції; КТ – рівень товарності (коефіцієнт).

На рис. 7.1 показано, як змінюється обсяг товарної продукції від зміни обсягу валового виробництва і рівня товарності у певному проміжку часу. Крива ГД відображує динаміку обсягу виробництва продукції, крива АВ – динаміку обсягу продукції, що залишена для внутрішньогосподарських потреб, лінія БВ – вказує на обсяг продукції, що необхідний для повного задоволення цих потреб в умовах стабільної структури і розміру галузей.

Якби господарство кожного року повністю задовольняло свої внутрішньогосподарські потреби, як це має місце в проміжку з п’ятого по сьомий рік включно, то обсяг товарної продукції змінювався б прямо пропорційно до зміни обсягу валової продукції. Рівень товарності при цьому підвищувався б або знижувався б відповідно до збільшення або зменшення обсягу виробництва продукції.

Скорочуючи власні внутрішні потреби за низького обсягу виробництва, підприємство цим самим може не допустити пропорційного зменшення обсягу товарної продукції. Рівень товарності при цьому зростає, але погіршуються умови для наступного циклу відтворення.

Рис. 7.1. Зміна обсягу товарної продукції залежно від зміни обсягу виробництва валової продукції і рівня товарності: заштриховане поле – обсяг товарної продукції

Враховуючи, що рівень товарності істотно впливає на обсяг товарної продукції підприємства важливо кількісно визначити вплив цього фактора у взаємодії з іншими агрегованими факторами на величину даного кінцевого результату.

Із попередньо викладеного матеріалу випливає, що обсяг товарної продукції у вартісному виразі можна представити як добуток трьох параметрів: урожайності У (продуктивності тварин), ціни реалізації Ц і коефіцієнта товарності Кт.

Щоб визначити вплив кожного з цих чинників на досліджуваний результат, можна застосувати метод елімінування, що ґрунтується на використанні прирісних величин.

За цих умов приріст товарної продукції у звітному періоді порівняно з базовим визначається з виразу , а в розгорнутому вигляді

Оскільки фактори в динаміці змінюються, то приріст (зменшення) обсягу товарної продукції ΔΤΠ важливо визначати через зміну величини окремих факторів, а саме:

Перший доданок формули визначає вплив на товарну продукцію зміни урожайності, другий – зміни ціни, третій – зміни коефіцієнта товарності.

Для визначення впливу цих факторів на товарну продукцію можна застосувати й індексний метод. При цьому загальний індекс товарної продукції набуває вигляду

Отже, застосування цих способів в кінцевому підсумку дає однаковий результат.

Зауважимо, що дослідження впливу факторів в обох випадках ведеться в одній економічній площині, а не у багатовимірній, а тому підсилюється вплив базових факторів за рахунок неврахування впливу похідних факторів, породжених взаємодією різних комбінацій перших із них. Адже очевидно, що скажімо, збільшення товарної продукції в умовах підвищення врожайності може зумовлюватись і зміною ціни та коефіцієнта товарності, і водночас на зміну останнього впливає зміна урожайності і т. д.

Щоб урахувати багатовимірність економічного простору, визначимо товарну продукцію звітного року з виразу

Якщо у формулі (7.3) здійснити необхідні математичні дії і від одержаного результату відняти виробництво товарної продукції у базовому році, то врешті- решт матимемо [2]

Як бачимо, приріст результату ΔΤΠ залежить, по суті, від дії семи факторів. Перших три з них показують, як впливає на результат зміна базових факторів – урожайності, ціни і коефіцієнта товарності. Кількісно цей вплив відображається у таких добутках формули (7.4):

Наступних три добутки – це похідні фактори , і , які характеризують багатовимірність економічного простору.

Зокрема, перші два такі добутки показують, як впливає на результат взаємодія різних комбінацій прирощених величин відповідних двох факторів на приріст товарної продукції.

І нарешті – сьомий фактор (четвертий похідний). – характеризує вплив на результат взаємодії всіх трьох факторів.

Приріст товарної продукції за рахунок окремих базових і похідних факторів визначається з таких виразів:

• приріст товарної продукції за рахунок приросту урожайності:

• за рахунок ціни:

• за рахунок взаємодії факторів ціни і коефіцієнта товарності:

• взаємодії факторів урожайності і коефіцієнта товарності:

• взаємодії факторів ціни й урожайності:

• взаємодії всіх трьох базових факторів:

За умови правильного розрахунку загальний приріст товарної продукції ΔΤΠ має дорівнювати сумі приростів цього кінцевого результату під впливом базових і похідних факторів.

За окремими видами продукції рівень товарності істотно коливається. Причина цього криється в технологічних особливостях галузей і цільовому призначенні їх продукції.

Так, у технічних культурах цей показник дуже високий і сягає інколи 100 % (льон і вовна). Водночас рівень товарності зерна коливається в межах 40 – 70 %, картоплі – 20 – 30, овочів 65 – 75, молока 75 – 90, яєць 70 – 80, а на птахофабриках – до 100 %.

Низький рівень товарності, наприклад, картоплі, пояснюється не лише поки що невисокою врожайністю цієї культури, а й великими внутрішньогосподарськими потребами в даній продукції: для насіння, внутрішньогосподарського громадського харчування, годівлі худоби. Значна потреба підприємств у концентрованих кормах і в забезпеченні себе насінням не дає змоги надто підвищувати рівень товарності зерна, хоч цей вид продукції може бути високорентабельним, а тому економічно вигідним для збільшення обсягу його продажу.

Зазначені рівні товарності за окремими видами продукції є узагальнено орієнтовними і відображають ситуацію, коли вся товарна продукція реалізується у звітному році. Проте з урахуванням утворення перехідних запасів окремих видів товарної продукції ситуація по них може кардинально змінитися: наприклад, по зерну, соняшнику, ріпаку рівень товарності може перевищувати 100 %. Тим часом за багатьма видами продукції, наприклад, цукровому буряку, окремими видами овочів, по баштанних культурах, молоку, яйцях показники товарності повністю відповідають своїй сутності, об’єктивно відображають реальний стан справ.

• [1] Товарна продукція аграрних підприємств у наведеному трактуванні в статистичній звітності не відображається ані в натуральній, ані в грошовій формах. Для аналізу її бажано було б визначити в порівнянних і поточних цінах реалізації.
• [2] Математичне доведення (див.: Андрійчук В. Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз : монографія / В. Г. Андрійчук. – К.: КНЕУ, 2005. – С. 127-128).

Що вважати продукцією власного виробництва?

В IПК від 26.04.2021 р. №1739/IПК/99-00-07-05-01-06 (див. «ДК» №20/2021) податківці роз’яснили, чи можна вважати продукцією власного виробництва товари, отримані від переробника на давальницьких умовах із власно виробленої сировини, та, відповідно, не застосовувати РРО у разі її реалізації.

Нагадаємо, що згідно з п. 1 ст. 9 Закону про РРО підприємства можуть не застосовувати РРО (ПРРО та розрахункові книжки) під час торгівлі продукцією власного виробництва.

Але такі розрахунки мають бути проведені у касах цих підприємств з оформленням ПКО і ВКО та видачею відповідних квитанцій, підписаних уповноваженою особою відповідного суб’єкта господарювання.

Таке звільнення не поширюється на:

— фізичних осіб — підприємців;

— підприємства торгівлі та громадського харчування;

— реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

Разом з цим податківці у коментованій IПК від 26.04.2021 р. №1739/IПК/99-00-07-05-01-06 зазначають, що Закон про РРО не містить значення поняття «продукція власного виробництва». Відповідно, податківці звернулися для тлумачення цього терміна до інших законодавчих актів.

Що таке «продукція власного виробництва»?

Як передбачено ст. 1 Закону №2736, продукцією визнається будь-яка речовина, препарат або інший товар, виготовлений під час виробничого процесу.

З огляду на це податківці в коментованій IПК роблять висновок, що до продукції власного виробництва може бути віднесена продукція, яка виробляється та реалізується одним підприємством в єдиному технологічному процесі з використанням власної або найманої робочої сили.

Тому, на їх думку, наприклад, під час реалізації підприємством цукру (із самостійно вирощеного цукрового буряку), виробленого іншим переробним підприємством на умовах давальницької сировини, потрібно застосовувати РРО на загальних засадах, бо така продукція не вважатиметься власною для замовника такої переробки.

Позиція редакції — чи згодні ми з ДПС?

Такий підхід податківців хоча і є сталим (зокрема, раніше податківці писали про це у IПК від 22.08.2018 р. №3656/6/99-99-14-05-01-15/IПК, див. «ДК» №36/2018, коментар «ДК»), але так і залишається доволі спірним, з огляду на те що Закон про РРО досі не має чіткого визначення, що вважати продукцією власного виробництва.

Що податківці казали раніше

. сільськогосподарські підприємства — товаровиробники реалізацію продукції власного виробництва у разі проведення розрахунків у касі підприємства з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних у встановленому порядку, можуть здійснювати без використання РРО.

При цьому цукор, виготовлений іншим підприємством (переробником) на давальницьких умовах з цукрових буряків підприємства-сільгоспвиробника, не відповідає зазначеним вище умовам, і розрахунки за нього . мають проводитись із застосуванням РРО.

IПК від 22.08.2018 р. №3656/6/99-99-14-05-01-15/IПК

Навіть Мін’юст у листі від 15.05.2015 р. №490-0-2-15/8.1 прямої відповіді на це запитання не дав, а послався на такі тлумачення:

— виробництво (виготовлення) — це діяльність, пов’язана з випуском продукції, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва (ст. 1 Закону №1775, який вже є нечинним, а новий Закон про ліцензування такого визначення не містить);

— повний технологічний цикл виробництва — сукупність приміщень, технологічного та іншого обладнання, відповідних технологічних процесів, що забезпечують переробку сировини в продукцію, готову для реалізації кінцевому споживачу, а також лабораторій, акредитованих органами виконавчої влади, уповноваженими відповідно до законодавства (ст. 1 Закону №481);

— «повний» — у контексті запитуваного поняття — це цілісний, спільний для всіх, весь, являє собою внутрішню єдність.

I от тут варто звернути увагу, що переробник фактично не здійснює придбання давальницької сировини та подальшої реалізації замовникові продукції, а лише надає послуги з її переробки.

Якщо виходити із загального трактування терміна «технологічний процес», то зазвичай під цим мають на увазі логічно упорядкований набір операцій, під час кожної з яких із вихідних матеріалів одержують проміжну або кінцеву продукцію з певними властивостями.

Тобто отримання послуг з переробки сировини цілком можна назвати однією з ланок такого упорядкованого набору операцій.

Але якщо звернутися до Порядку №1061 (хоча він і призначений лише для підприємств з іноземними інвестиціями), то згідно з пунктом 2 продукцією власного виробництва визнається продукція, яка була повністю вироблена або піддана достатній переробці чи обробці підприємством з використанням власного або орендованого майна. Зокрема, до повністю виробленої підприємством належать:

а) корисні та супутні копалини, видобуті підприємством, якщо воно має право на розробку надр;

б) рослинна продукція, вирощена та зібрана на земельних ділянках, що належать підприємству або орендованих цим підприємством;

в) живі тварини, вирощені на підприємстві, та продукція, одержана від тварин, які є власністю підприємства;

г) продукція мисливського промислу;

д) продукція рибальського та морського промислів, добута або вироблена суднами підприємства, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) ним;

е) вторинна сировина та відходи, які є результатом виробничих операцій, здійснених підприємством;

є) продукція, вироблена підприємством виключно з продукції, зазначеної в пунктах «а» — «е» цього пункту.

Тобто тут уже є прив’язка до того, що виробництво продукції має здійснюватися або на власному, або на орендованому майні, а в разі залучення стороннього переробника цього не відбувається.

Звісно, ігнорувати позицію податківців, викладену у коментованій IПК, не варто, бо штрафи за незастосування РРО чималі. Водночас IПК від ДПСУ не мають сили нормативного акта і можуть бути оскаржені платниками податків.

Отже, платникові податків, який усе ж таки планує не застосовувати РРО у такій ситуації, варто або отримати власну IПК з цього питання з подальшим її оскарженням у судовому порядку, або ж пропустити цей крок і відразу бути готовим до судових спорів із податківцями після перевірки, спираючись на невизначеність термінів та розмитість формулювань у наведених вище термінах.

• Закон про ліцензування — Закон України від 02.03.2016 р. №222-VIII «Про ліцензування видів господарської діяльності».
• Закон про РРО — Закон України від 06.07.1995 р. №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
• Закон №481 — Закон України від 19.12.1995 р. №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
• Закон №1775 — Закон України від 01.06.2000 р. №1775-III «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (нечинний з 28.06.2015 р.).
• Закон №2736 — Закон України від 02.12.2010 р. №2736-VI «Про загальну безпечність нехарчової продукції».
• Порядок №1061 — Порядок визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями, затверджений постановою КМУ від 05.09.1996 р. №1061.

Станіслав ГОРБОВЦОВ, «Дебет-Кредит»