Колекція “Співає Дмитро Гнатюк”. 5 CD.
До Вашої уваги – колекція, присвячена 55-й (!) річниці творчої діяльності Дмитра Гнатюка. Зважаючи на таку глобальність збірки – адже тут, в цілому, майже шість годин запису – можна бути впевненим одразу у двох речах. По-перше, тут неодмінно присутні саме ті пісні у виконанні Гнатюка, які Вам найбільше до вподоби. По-друге – багато чого Ви, гадаю, почуєте вперше. Можливо, вперше в житті, а можливо – вперше після багатьох років, що минули від першого разу. Причому, все це стосується як усієї збірки, так і кожного диску окремо. Бо на кожному диску зібрано пісні різних років, і на кожному є як народні пісні, так і авторські, а також арії з деяких опер. Таким чином, кожен окремий диск має власну цінність – і дає змогу не тільки щось згадати, а й відкрити для себе щось нове у таланті, у постаті Дмитра Гнатюка. Втім, можливо, Ви не знаєте, про кого йде мова? Тоді – знайомтесь. Цей голос, безумовно, заслуговує на приязну увагу. Заслуговує вже 55 років – справжня людина-епоха в історії української естради. Людина-епоха
Українська пісня і Дмитро Гнатюк
Відійшов у вічність незабутній велетень української пісні, української культури – Дмитро Гнатюк. Неповторний, Богом даний, голос! Вічна пам’ять великій постаті української музики! Любив Україну, любив українську музику понад усе.
Я мала велику честь бути присутньою в оперному театрі міста Києва на концерті, присвяченому йому з нагоди його 80-го ювілею, і біля нього сидіти, розмовляти про стан культури в Україні, про його спогади відвідин Чикаго ще за радянських часів, відчути його коментарі в час виступів на його честь, коли молоді музиканти співали ті пісні які він привів до життя своїм співом.
Дмитро Павличко, автор слів пісні «Два кольори», представив на сцені цю пісню, оркестр почав грати, а молоденький співак (не пригадую прізвища) відспівав цю пісню на сцені, але його голос, хоч приємний, не мав тої могутності, яку ми всі чули в голосі славетного Гнатюка. Дмитро Гнатюк тоді підказав тим, котрі близько нього сиділи, що це не так відспівано, як має бути, що ця пісня заслуговує собі кращого співу, і раптово встав, побіг на сцену, попросив щоб оркестр знов заграв «Два кольори», і тоді несподівано заспівав своїм орлиним голосом. Його постять і його голос, навіть на 80-му році, потряс весь зал, публіка встала, люди плакали, не було кінця оплесків ! – це був момент, який ніколи в житті не забувається!
Дмитро Гнатюк колись, за радянських часів, приїхав із виступом до Чикаго і напевно виступав у головних містах США і Канади. Виступав в одній з головних зал в центрі міста. Тоді такі концерти організував Сол Гурок і його фірма. Члени нашої громади в Чикаго зорганізували прийом після концерту в центрі міста, люди його запрошували до свої будинків, а кагебісти стежили за ним і за всіма людьми («зрадниками Родіни»!). Але люди в діаспорі хотіли торкнутись співака з України, бо це був єдиний контакт із материком.
У людей проникаючі емоції та почуття, сльози, відчуття зближення до землі, з якої виїхали в час війни, а для нього також – контакт з братами і сестрами з поза «залізної завіси». Кожний розумів про політичну ситуацію, про заборони, але й також і про трагедію розлучення з родинами, і про втрату контакту з рідною землею. Ми не думали тоді, що розпадеться Радянський Союз. Тоді це було так, як би торкнутись святої української землі, до якої не можна повернутися, і з якої найближчі родичі і друзі не можуть пробитись поза кордон. Люди боялися писати листи до рідних, бо не хотіли їм лиха. Такі спомини з молодих років ніколи не забуваються. Дмитро Гнатюк про цей момент і мені згадав в час його ювілею.
На концерті, присвяченому йому, були присутні і президент, і голова Верховної Ради, і всі головні постаті культури України. Це не був вимушений концерт-ювілей, відчувалася позитивна мистецька аура поваги і бажання поклонитися співаку, який поширював українську пісню у важкі часи на високому світовому рівні.
Вічна пам’ять! Подяка за ті пісні, які лежать у серці кожного українця і в Україні, і по всьому світу. Як довго будуть ці пісні, так довго буде Україна.
Вічний поклін великому українському співаку!
Марта Фаріон – президент Києво-Могилянської фундації Америки
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Д.Гнатюк: співав Сталіну і туарегам
Як режисер-постановник він створив понад 20-ти опер, зокрема “Князь Ігор” О. Бородіна (1975), “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського (1978), “Золотий обруч” Б. Лятошинського (1989), “Мазепа” П. Чайковського (1991), “Війна і мир” С. Прокоф’єва (2003). З 1988 р. він — головний режисер Національної опери України ім. Т.Шевченка.
Із Дмитром Гнатюком розмовляла Світлана Пиркало.
Бі-Бі-Сі: Ваш голос для багатьох – це голос Києва, навіть у київському метро лунають пісні у вашому виконанні. Що ви відчуваєте, коли чуєте пісню у метро, або деінде у своєму виконанні?
Дмитро Гнатюк: Мені дуже приємно слухати, і не тому що я закоханий в себе, просто я люблю гарні пісні, а поганих пісень я не співаю. Співаю пісні, які дуже близькі серцю, і це мені ніколи не зраджує.
Бі-Бі-Сі: Ви зараз вже відчуваєте себе киянином?
Дмитро Гнатюк: Звичайно, хоч сам я з Буковини, але у Київ приїхав, коли мені було 19 років.
Бі-Бі-Сі: І ви навіть якийсь час жили в альтанці, десь на Володимирській гірці, коли вступали в консерваторію, що це була за історія?
Дмитро Гнатюк: Це був чарівний час, я мріяв про Київ, хотів подивитися на Дніпро, на схили Дніпра… Це місто, яке мене завжди вабило. Я думав, що якщо мені вдасться побувати у Києві, то я обов’язково буду тут жити. Так і трапилось, я, звичайно, міг влаштувати своє життя далеко за межами Києва і України, навіть за межами СРСР. Але я настільки люблю Київ, він настільки близький моєму серцю, що я ніколи не зрадив би йому. Скільки я об’їздив місць, майже всю півкулю, але такого міста я не знаходив. Навіть якщо взяти Іспанію, Францію, Німеччину, там дуже гарні місця, але тут моє серце, я тут щасливий. Я тут живу зараз і працюю на повні груди.
Бі-Бі-Сі: Одна із найвідоміших ваших пісень – “Два кольори”, а як ви вперше проспівали цю пісню, чи були у вас з нею якісь проблеми? Бо як розповідав Бі-Бі-Сі автор тексту Дмитро Павличко, червоне і чорне назвали бандерівськими кольорами.
Дмитро Гнатюк: Це дійсно була надзвичайна проблема: і мене, і Павличка викликали у ЦК партії, казали, що це бандерівська пісня, і що її не можна співати. Але життя має два кольори – і червоне, і чорне. І коли люди розумно розбирались у цьому, то ніяких не було питань.
Ви знаєте, я декілька разів співав раніше нашим можновладцям, і питав: ну от скажіть, де тут цей колір чужої партії? Це пісня, це романтика… І особливо мені хотілося б відзначити композитора Білаша, він настільки образно її написав. Це насправді неповторні люди – Павличко, Білаш. І я щасливий, що доторкнувся до цієї пісні. Багато пісень є, а в ній можна показати і свій розум, і щире серце, і любов – все є у цій пісні. Вона дуже тепла, задушевна і людська. Немає людей, які б її не любили. Її або не слухали, або її люблять, тому вона є і залишиться в народі як народна пісня.
Бі-Бі-Сі: Були часи, коли ви були в партії, були депутатом Верховної Ради СРСР. Було таке, що ви співали Йосипу Сталіну і Мао Цзедуну. Як це все було, які емоції переживали під час цього?
Народний співак Дмитро Гнатюк і народна ведуча Світлана Пиркало у київській студії Бі-Бі-Сі
Дмитро Гнатюк: Ви знаєте, це була колосальна випадковість. Я ще був студентом і дружив з керівником народного колективу, з Григорієм Верьовкою. Він був теж депутатом Верховної Ради, і часто запрошував мене, коли зустрічався із виборцями, щоб поспівати на цих зустрічах. Я його дуже шанував, тому співав з великою любов’ю. Це був 1949 рік, все було загадково і невідомо – чи стану я співаком чи ні. Але разом з тим, в мені жевріло ось те велике мистецтво в грудях, це мій голос – і він мені не зрадив. Все життя я змалку співав, і коли десь губився, то казали – йдіть шукайте там, де грають, а я страшенно любив троїстих музик, я міг годинами слухати, мені дуже подобалися народні пісні, близькі моєму серцю.
Бі-Бі-Сі: Під час того концерту Сталіну ви також, здається, співали народні пісні?
Дмитро Гнатюк: Так, я зараз згадую ті моменти, ніколи я такого страху не відчував насправді. Найголовніше, що я не знав, куди мене везуть.
Це було після ювілейного концерту, коли Сталіну було 70 років, і я якраз виступав з народним хором, заспівував невеличку пісню. Ми побачили, що у правій ложі окремо сиділи Йосип Сталін та Мао Цзедун, нас дуже тепло приймали. А після концерту підійшов якийсь працівник, і питає, хто у вас може заспівати пару українських пісень, і Верьовка вказав на мене. На наступний день мене привезли, я чекав і мене трясло від страху, бо я не знав, що буде, я тільки побачив, що я в Кремлі. Потім вийшов на сцену, піаніст зробив вступ, і я зрозумів, що це “Дивлюсь я на небо…” Я проспівав цю пісню, навіть не пам’ятаю як, але здається, від всього серця, це сподобалось і Сталіну, і публіці. Потім Сталін піднявся і запитав мене: “Где работаешь?”, я сказав, що студент консерваторії – “У кого учишься?” – Я відповів, що у Паторжинского. На що Сталін сказав: “Славный певец, поклон ему передай”, він говорив з акцентом.
Бі-Бі-Сі: Вам доводилося чути, що пісні, які ви співаєте, народні?
Дмитро Гнатюк: Так, бо їх весь народ співає. Навіть японці співають деякі пісні, наприклад, “Черемшину”, тому що я дав їм ноти. Там був такий японський квартет, вони були у нас на гастролях. І потім я поїхав в Японію, і теж їм дав українські народні пісні, вони співали, і це дуже приємно.
Бі-Бі-Сі: Ви взагалі багато де побували, навіть були в Африці, плавали на річці, ходили в якийсь гарем, це правда?
Дмитро Гнатюк: Я справді багато країн відвідав, особливо в Північній Африці. Це було під час керівництва Микити Хрущова. А він дуже хотів зблизитися з народами Африки. І він попросив мене, Людмилу Зикіну, ще деяких інших виконавців поїхати на гастролі. Ми відвідали 16 країн, і це були три місяці найтяжчих гастролей, які я мав у своєму житті. Тому що не було таких майданчиків як зараз, не було мікрофонів, а публіки було надзвичайно багато. Навіть один концерт ми давали на прохання президента Малі, ми виступили перед хворими проказою. Там була зроблена спеціальна сцена, і дуже суворо стежили, щоб вони близько не підходили до нас. Нам було, звичайно, жаль цих людей, але разом з тим це було неповторно, вони кричали французькою “мерсі боку”…
Там мене запросив один вождь, такого народу – туареги: у них європейський склад обличчя, але разом з тим вони такі дуже-дуже темні. Він запросив мене у свій начебто гарем, там був надзвичайний концерт – були дуже красиві жінки, їх було близько 150. Вони навіть хотіли зі мною поріднитися і подарувати мені дитинку. Але я сказав, що ми тільки починаємо гастролі, тому давайте це залишимо на кінець гастролей. Хоча до цього часу моя дружина Галина дуже жалкує, що я не привіз звідти дитину.
Запитання від слухача Бі-Бі-Сі: Ви велику частину свого життя присвятили театральному мистецтву, а нещодавно я почитав сумну статистику, що сьогодні українці відвідують театри втричі рідше, ніж в СРСР. З чим це пов’язано: з культурною деградацією, чи сам театр у нас не цікавий та архаїчний?
Дмитро Гнатюк: У кожного свої смаки, буває, що люди дуже люблять оперне мистецтво, в нас є такі, які відвідують кожну оперу, кожну прем’єру, не пропускають жодної вистави. Єдине, що українська мова дуже співуча, мені вона дуже імпонує. Навіть деякі опери на гастролях мене просили проспівати на своїй рідній мові, я співав і дуже подобалось. Це красива, об’ємна мова, у ній мало шиплячих, дуже легко співати.
Запитання від слухача Бі-Бі-Сі: Чому золотим голосам України не стає сили, щоб прорвати облогу неякісної музики, в яку ми всі потрапили?
Дмитро Гнатюк: Мені теж не раз бувало дуже дивно, я встаю вранці, і не можу почути хоч один гарний, природний голос. Все дуже змінилось, естрада, попса – я не знаю, кому це подобається. Я не маю нічого проти легкої музики, але разом з тим, повинна звучати і гарна музика, вокальна, мають бути гарні голоси, бо це приносить велике задоволення. Природний голос – це найкращий голос, особливо коли він має гарну школу, це взагалі велике задоволення. Вокальним мистецтвом можна розкрити образ, неначе портрет намалювати.
Допис від слухача Бі-Бі-Сі: Для мене як і для мільйонів українців ви є символом величі та джерельної чистоти нашої національної культури.
Дмитро Гнатюк: Мені це дуже приємно, і це дуже збагачує. Те, що я можу зараз ще співати, – це теж велика любов до мого народу, який слухає мої пісні, і це мене надихає на створення нової дуже гарної пісні.