Парні дзвінкі і глухі, тверді і м’які приголосні звуки: таблиця, приклади слів. Як перевірити написання парних приголосних у корені, на кінці слова?

Ще в початкових класах діти вчаться правопису. Існує безліч правил щодо написання тих чи інших слів. Далі дізнаємося, як правильно писати слова з парними глухими, дзвінкими, м’якими і твердими приголосними звуками.

Російська мова – це один з найскладніших предметів, що викладають у школі. Щоб стати грамотним, учневі доведеться вивчити безліч правил написання слів. Далі вивчимо дзвінкі і глухі, тверді і м’які парні приголосні звуки. Ще розглянемо і непарні звуки, які зустрічаються в російській граматиці. Цікаво те, що звуки при читанні або розмові вимовляють дещо інакше, ніж вони пишуться під диктовку. Тому кожен учень повинен ще в школі навчитися правильного правопису.

Парні дзвінкі, глухі приголосні звуки

Завдяки мовним здібностям людини і допомогою мови ми здатні вимовляти різні звуки. А слуховий природний апарат допомагає людям розпізнати ці звуки. Але далі ми не будемо вивчати природні можливості людського організму. Зупинимося на тому, як пишуться і звучать приголосні звуки і які вони бувають.

За правилами граматики, приголосні бувають:

1. Глухі, дзвінкі – вимова їх різниться, завдяки роботі мовного апарату людини.
2. М’які, тверді – велику роль відіграє у визначенні таких приголосних наступна буква після приголосної, що стоїть після неї.

Вже з самого словосполучення – парні приголосні зрозуміло, що це літери, що мають схожу пару за звучанням. Так схожими по звуку можуть бути дзвінкі, глухі приголосні звуки.

Деякі букви різняться, як говорилося вище, і вони мають пару, а інші без пари. У схемі глухі-дзвінкі – непарними є такі, як: х, ч, ц, м, л, ї, щ. Ці приголосні треба запам’ятати.

ВАЖЛИВО: В алфавіті російської мови є приголосні літери, вони мають свій певний контекст. Приголосні звуки [ц]; [ч]; [н]; [й]; — до яких їх можна віднести? [Ц] – це глухий звук; [ч] – глухий приголосний; [н] – дзвінкий звук; [й] – дзвінкий приголосний – це слід запам’ятати в обов’язковому порядку.

Парні дзвінкі, глухі приголосні:

Цілий ряд дзвінких приголосних існує в російській мові, до них зараховують: н, р, в, ж, д, ї, з, н, м, л, б. Коли ви вимовляєте дані приголосні, то в гортані завжди відчувається деяка напруга. Дзвінкі звуки складно промовляти тихо пошепки. Приклади слів, у яких усі приголосні належать до дзвінких: зола, гординя, зазор, Рим, ром, зона. Але не у всіх дзвінких є своя пара глухого звуку.

Таблиця парних приголосних – дзвінких, глухих:

Завдяки вивченню в школі цієї теми учні здатні грамотно потім писати. Адже існують правила про написання та перевірки тієї чи іншої парної приголосної, зокрема розглянемо приклади: снір(х), можна перевірити: чого немає? Сніра, стілб(п) – перевіряється, як стілби, хлібобулочної та кб(п) (перевірка – чого немає? Хлібобулочної та кба).

Російська мова багата цілим арсеналом слів близьких за звучанням, але з різним значенням. Так змінивши дзвінкий приголосний на глухий, можна отримати зовсім інше слово за змістом. Приклади: зуд – зуд, мора – доора, жар – шар.

Є багато наочних прикладів, завдяки яким можна розібратися в правописі дзвінких, глухих парних приголосних. Дивіться деякі з них:

Як бачите, перевірити правопис приголосних звуків не складе особливої праці, а завдяки прикладів можна запросто навчити цій темі і дитини.

Тверді і м’які приголосні звуки: таблиця, приклади слів

Всі дзвінкі, глухі звуки приголосних, крім шиплячих бувають тверді, м’які.

Наприклад: твердий звук [б] був – [б`] бив; [т] ток – [т`] тек. Коли ви вимовляєте тверді приголосні, то мова кінчиком прикладається до неба. А м’які виходять, коли середня частина язика притискається до неба. М’яка або тверда приголосна літера — це визначається за наступною за приголосної букви. У свою чергу голосні букви теж мають свої пари: и-і, а-я, е-е, у-ю, о-е.

Деякі голосні мають два звуку, це такі, як: (я, є, ю, е), вимовляють наступними способами: м’який звук [й] + парна голосна вищеперелічених голосних: е, о, в, а. Або ж пом’якшувальний знак + парна голосна.

Наприклад, слово – єнот. Його вимовляють так: [й] [е] [н] [о] [т]. Або слово – тіна. Воно вимовляється як [т’] [и] [н] [а]. Літери: и, у, а, о, е мають лише один звук, тому ніяк не впливають на попереду стоїть приголосний звук.

Приклад м’яких, твердих звуків: Липа – лижі, крейда – мер, дим – справа. Фонетична транскрипція: [Наповнююча ыпа] – [лыж’и], [м ел] – [мер], [дим] – [д ‘ ело]. З прикладів видно, що тверді приголосні звуки стоять перед и, о, е, а, у, а м’які перед: і, я, е, ю, е.

Ще м’які звуки можуть стояти перед м’яким знаком, приклад: кілька, кисть, лінь, тюль, моль.

Коли після приголосної букви пишеться з – м, то завжди тверда, навіть тоді, коли м – м’яка. Звуки: м і с вважаються твердими, якщо вони пишуться в самому кінці слова, приклади: сом, тому, колос, полюс.

Запозичені слова з голосною – е зазвичай вимовляють твердо. Приклад: фейк, [фэй’до].

Приголосні звуки завжди м’які, якщо вони пишуться перед: ь. Виняток – це такі букви: з, ц, ш – вони завжди тверді. А м’які – це щ, ю, ч. Приклади: щавель, йод, чайка.

Тверді приголосні звуки можуть утворювати собі м’яку пару, дивіться нижче таблиці та приклади цих букв далі.

Запам’ятайте: До твердих непарним відносяться приголосні літери: [ж], [ш], [ц], а до м’яких непарним – приголосні [щ’], [ч’], [й’]

Перевірити написання парних приголосних у корені, або в кінці слова?

Коли вимовляють звуки, то іноді чуються частіше глухі звуки. Але незважаючи на це слід писати правильну літеру. Всі літери в словах не можуть змінюватися. Навіть незважаючи на те, що чується інший звук. Щоб упевнитися, чи вірно написано слово, знадобиться вивчити якісь правила. Завдяки їм стане зрозуміло, який вживається звук у слові глухий або дзвінкий, буде виключена можливість заміни парних приголосних звуків.

Правила для перевірки написання глухих, дзвінких приголосних звуків:

1. Докорінно при написанні букви не змінюються, щоб перевірити правопис тієї чи іншої літери, треба підібрати однокорінне слово в іншій формі. Якщо після сумнівної приголосної буде стояти голосна, то ви визначитеся, яку букву писати дзвінку або глуху.
2. Легко визначити, яка приголосна пишеться в тому чи іншому слові, коли після неї варто сонорний приголосний: ї, р, м, л, н.

Приклади: щоб не зробити помилку в слові сугроб(п), знадобиться змінити це слово, щоб в кінці була голосна: в сугробах. Слово глаз(з), перевірочне: глаза, проз(з) — про, за, дод(т) — дотак, чат(д) — чати.

ВАЖЛИВО: Існують деякі слова, які неможливо перевірити. До таких зараховується дофта. Це слово необхідно запам’ятати і завжди писати в ньому букву — ф.

Які слова без твердих приголосних

II. Повідомлення теми і мети
— Сьогодні на уроці ми дізнаємось, на які дві групи поділяються приголосні звуки; будемо записувати слова за допомогою умовних знаків.

III. Вправляння у практичному застосуванні набутих знань

1. Робота з реченням
Учні складають речення до моделей, поданих на дошці або в Букварі.

Приклади речень
Ліс. Звірі відпочивають. Орел сидить на горі.
Літо. Гарний день. Сова спить на дереві.
Повторюють: «Речення складається зі слів. Речення слугує для вираження думки. У кінці речення ставиться крапка».

2. Робота зі словом
1) Учні називають у реченнях слова-назви предметів, дій, ознак.
2) Двоскладові слова ділять на склади, визначають наголошений склад.
3) Повторюють:

Голосні звуки — це звуки [а], [о], [у], [и], [і], [е]. Вони вимовляються вільно, без перешкод. У звуковій схемі позначаємо їх кружечком.

Приголосні звуки — це звуки, які протяжно вимовити чи проспівати не можна, утворюються завдяки різним перешкодам за допомогою голосу й шуму або тільки шуму. У звуковій схемі позначаємо їх рискою.
Скільки у слові голосних, стільки в ньому і складів.
4) Запис на дошці і в зошитах звукових схем слів сова, орел, гора. Роботу учні виконують у такій послідовності:
а) називають слово, поділяють на склади, визначають наголошений склад;
б) вимовляють кожен звук по черзі, дають йому характеристику, позначають умовним знаком.

IV. Звукові спостереження
— Діти, назвіть звуки, які на схемах позначені рисками. (Учні називають тверді приголосні.)
— Так, це все — приголосні звуки. Пригадаємо, чим же приголосні відрізняються від голосних. Тепер вимовте за мною такі звуки: [л’], [д’], [т’], [н’], [с’]. (Учні вимовляють.) Які це звуки — голосні чи приголосні? Доведіть. (Учні називають перешкоди, що трапляються на шляху струменя видихуваного повітря під час вимови названих звуків.) Знову вимовте, будь ласка, звук [н’] і скажіть, на який інший приголосний звук він схожий. (На звук [н]) Вимовте звуки [н], [н’] і порівняйте, чи однаково вони утворюються, як створюється перешкода на їх шляху. (Учні з’ясовують, що під час вимови звука [н] кінчик язика притискується до верхніх зубів, а під час вимови звука [н’] до твердого піднебіння притискується середня частина язика. Причому, губи під час вимови звука [н’] більш напружені і розтягнуті в сторони.) Звук [н] — твердий, а [н’] — м’який. Ще раз вимовте [н] і [н’] і скажіть, у вимові якого звука перешкода сильніша. (Учні чітко артикулюють [н] і [н’] і роблять висновок, що за силою і за площею зімкнення перешкода сильніша під час вимови м’якого звука.)
— Перешкода ніби подвоюється, коли вимовляємо м’який приголосний після твердого, губи розходяться в сторони. Ось тому і будемо позначати м’який приголосний не однією рискою, як твердий приголосний, а двома.
— Таким умовним знаком будемо позначати м’які приголосні звуки [л’], [д’], [т’], [н’], [с’] тощо.

V. Закріплення в учнів одержаних знань про голосні, тверді та м’які приголосні звуки, формування вмінь розрізняти їх

1. Вимова голосних, твердих і м’яких приголосних
— Назвіть звуки, що позначаємо кружечком, ([а], [о], [у], [и], [і], [е]) Як називають ці звуки? Скільки їх в українській мові?
— Тепер назвіть звуки, які позначаємо однією рискою. (Учні називають тверді приголосні звуки.)
— Назвіть звуки, які будемо позначати двома рисками. (Учні називають м’які приголосні звуки.)
— Тільки той швидко і добре навчиться читати, без помилок писати, хто навчиться розрізняти тверді і м’які приголосні звуки.

2. Виділення звуків зі слів (на початку і в кінці слова): оси; Оля, Іра, акація, торт, льон, кінь, ліс

3. Утворення складів (злиття) із різних звуків: [л], [о] — ло; [с], [и] — си; [й], [у] — йу, [ж],[а] — жа; [з], [е] — зе

4. Добирання злиття до виставлених на дошці моделей: твердий приголосний + голосний; м’який приголосний + голосний

5. Позначення на дошці і в зошитах злиття ля, на
Учні коментують: [л’] — м’який приголосний, позначаємо двома рисками; [а] — голосний звук, позначаємо кружечком тощо.

6. Творча вправа
Чого нема у воді, а є в морі, річці, озері? (Звука [р’])

7. Упізнавання на слух м’яких приголосних звуків у словах: ліс — [л’]; день — [д’], [н’]; сіно — [с’]; чай — [й]; ходить — [т’]

8. Виділення зі слів складів із м’якими приголосними: літо (лі-); діти (ді-); вулиця (-ця); селяни (-ля-)

9. Добирання схожих складів із м’яким приголосним звуком до тих, що називає вчитель: та (тя); ло (льо); лу (лю); до (дьо) тощо

VI. Робота з реченням
Учні складають за сюжетним малюнком речення із двох, трьох слів, які відповідають моделям, що накреслені на дошці. Двоскладові слова ділять на склади, визначають наголошений склад.

VII. Підсумок
— Які звуки є в українській мові?
— Які бувають приголосні звуки?
— Я називатиму тверді приголосні звуки, а ви у відповідь — парні м’які: [л’], [д’], [т’], [н’], [с’], [з’], [ц’].

Тверді та м’які приголосні звуки. Умовне позначення твердих і м’яких приголосних, навчання грамоти

Повернутися на сторінку Навчання грамоти