Шлунковий сік — склад, ферменти, основні функції в травленні

Рідина, що виділяється клітинами слизової шлунка, містить в собі травні ферменти. Шлунковий сік виробляється у людини внутрішніми стінками органу, що необхідно для підтримки певного рівня секреції, створення кислого середовища, полегшення травлення. Величина кислотності секрету відзначається водневим показником (рН).

Значення показника

У період перетравлення або присутності їжі в кишковому тракті значення показника становить 1,6-2. Для середовища характерна сильна кисла реакція. Показник може мати максимально можливе значення (рН = 8).

Деякі шлункові (шлункові) захворювання супроводжуються високим значенням рН. Основні функції клітин внутрішньої оболонки органу-виробляти сокові компоненти. За 24 години в системі травлення дорослого може виділятися до двох літрів рідини. Щоб визначити значення показника, пацієнту призначається рН-метрія. У ролі добової кількості шлункового соку виступає базальна секреція-рідина в стані спокою. Її не повинна стимулювати їжа. Суть методу:

Отриманий результат зіставляється з таблицею норм. У чоловіків має вироблятися 80-100 мл / год соку, 2,5-5,0 ммоль/год соляної кислоти і 20-35 мг/год пепсину. Максимальна добова кількість шлункового соку становить у чоловіка 22-29, а у жінки — 16-21.

Властивості та функції

Сокові виділення травного відділення в нормі можуть представляти незначну кількість слизу, але без кольору і запаху. Жовтий або зелений відтінок вказують на жовч і патологічний рефлюкс. Коричневий або червоний колір пов’язаний з наявністю крові в соку. При появі гнильного запаху проводиться комплексне обстеження. Подібне явище вказує на появу вмісту в кишечнику. До складу шлункового соку може входити велика кількість слизу, що вказує на запалення слизової органу.

• Ендокринна. Орган здатний виділяти біологічно активні речовини, білки і гормони.
• Захисна або бактерицидна. Функція реалізується шляхом вироблення соляної кислоти.
• Екскреторна. Посилюється при появі ниркової недостатності.
• Усмоктувальна. Регуляція процесу всмоктування води, солі, цукру.
• Противоанемічна. Забезпечує всмоктування з їжі вітаміну В12.
• Хімічна. Захист організму від хімічної обробки їжі, що потрапила в орган.
• Перетравльна. Ферменти шлункового соку можуть розщеплювати і обробляти продукти харчування, переміщаючи їх в кишечник.

У нормі шлунковий сік (ШС) повинен складатися з соляної кислоти, бікарбонату, пепсину, пепсиногену та інших речовин. Клітини шлунка секретують соляну кислоту, яка вважається важливою складовою соку. Головні його функції:

• підтримка певного рівня кислотності в шлунку;
• забезпечення перетворення пепсиногену в пепсин;
• перешкоджання проникненню мікробів;
• сприяння набухання білкових компонентів;
• стимулювання вироблення секрету залози.

Концентрація кислоти в шлунку

Постійна концентрація кислоти дорівнює 0,3-0,5%. Щоб захистити слизову від дії складу, використовуються бікарбонати. Вони продукуються мукоїдними клітинами. Їх концентрація дорівнює 45 ммоль/л. Пепсин діє на білки різних класів, що залежить від його ізоформи. Пепсини виходять з пепсиногенів. Процес спостерігається після потрапляння останніх в середу з певним значенням рН. Продукція пепсиногенов входить у функції головних клітин фундальних залоз.

У властивості слизової входить захист слизової оболонки органу. Слиз може починати формуватися з шару гелю, товщиною в 0,6 мм. Склад концентрує бікарбонати, нейтралізуючи кислоту. Таким способом виконується захисна функція слизової від шкідливого впливу соляної кислоти з пепсином.

Фактор Касла є ферментом, що переводить неактивну форму вітаміну В12 в активну. У хімічний склад ЖС входять наступні речовини:

Ферменти – каталізатори сприяють розпаду макромолекул. Пепсин гідролізує білки різних класів, включаючи гастриксин. ЖС добре перетравлює глобуліни, альбуміни. До складу рідини входить незначна кількість ліпазів.

У парієтальних клітинах залози може утворитися соляна кислота. Її концентрація дорівнює 160 ммоль / л. Вона грає наступну роль в процесі травлення:

• розрідження речовини, що утворює харчову грудку;
• активізація гормонів з ферментів;
• підтримка потрібного показника рН.

Шлунковий сік вважається відмінним антисептиком. У розчині соляної кислоти присутні іони Н + і Cl -. У нормі в ШС концентрація першого компонента дорівнює 0,5%. Кислотність вважається важливою характеристикою шлункового соку. Сік виділяється в процесі прийому їжі, при вигляді продуктів харчування, їх згадці.

Неприємний смак загальмовує і припиняє виділення ШС. Кислотність підвищується або знижується при певних патологіях печінки, шлунка, жовчного міхура.

На значення показника прямий вплив роблять стреси. Процеси зниження і підвищення секрету супроводжуються болями в області живота.

Слизові речовини

Роль слизу полягає в захисті шлунка від негативного впливу пепсину, нормалізації кислотності. Вона робить сік в’язким, що забезпечує краще обволікання харчової грудки. Додаткові властивості слизу:

• наявність бікарбонатів, які надають лужну реакцію;
• обволікання стінок;
• травні функції;
• регуляція кислотності.

Бікарбонатні аніони, що входять до складу ШС, виділяються в процесі роботи поверхневого епітелію. Таким способом нейтралізується кисле середовище. У нормі значення показника дорівнює 45 ммоль/л.особливу роль в процесі метаболізму вітаміну В12 грає фактор Касла. Він активує складові компоненти їжі, транспортуючи БАДи в кістковий мозок. На наступній стадії формуються червоні кров’яні тільця.

Процес травлення

Поживні речовини починають розщеплюватися в роті. З полісахаридів утворюються декстрини. Їжа потрапляє в шлунок. Сік, що виділяється стінками, перетравлює до 35% вуглеводів. Якщо порушується такий механізм, розвиваються захворювання, при яких пацієнт відчуває відчуття тяжкості, біль в шлунку, печію, відрижку.

Процес травлення супроводжується руйнуванням складових компонентів. Вони змінюються в шлунку через кожні п’ять годин. Після вторинної обробки відокремлюються залишилися речовини від їжі. Спрощується подальше перетравлення.

Гіперсекреція проявляється посиленим виділенням соку, підвищеною кислотністю. Подібні явища спостерігаються після прийому гострих приправ, деяких продуктів харчування, спиртних напоїв. Тривалі стреси, негативні емоції теж дратують шлунок. Посилюється секреція при гастриті, виразці та інших патологіях травної системи.

Процес травлення

Ознаки кислотності в шлунку – блювота з печією.

Низька вироблення соку вказує на наявність інфекції, при ураженні стінок органу. При прояві будь-яких відхилень від норми рекомендується пройти комплексне обстеження. Терапія проводиться після постановки точного діагнозу, визначення кислотності і складу травного соку. Профілактика кислотності та інших патологій органів шлунково-кишкового тракту полягає в правильному харчуванні, активного життя.

Склад і властивості шлункового соку

Шлунковий сік виробляється і виділя­ється шлунковими залозами, розміщеними в кардіальній, донній і пілоричній частинах слизової оболонки однокамерного шлунка коня, свині, собаки та сичузі жуйних тварин. У складі цих залоз є головні, обкладні, додаткові та ендокринні секреторні клітини. Го­ловні клітини виробляють ферменти, обкладні — соляну кислоту, додаткові — слиз, ен­докринні — гормони.

Чистий шлунковий сік собаки — це прозора безбарвна рідина з кислою реакцією (рН = 1,5-1,8), густиною 1,002-1,006.

До складу шлункового соку входять вода, органічні речовини (ферменти, амінокис­лоти тощо), мінеральні солі і соляна кислота. Ферментами шлункового соку є пепсин, гастриксин, хімозин (сичужний фермент, або ренін), желатиназа і ліпаза.

Пепсин спочатку виділяється у вигляді неактивного пепсиногену, а потім активізу­ється соляною кислотою. Активний пепсин розщеплює білки корму до поліпептидів. Гастриксин розщеплює білки за слабкокислої реакції шлункового соку. В сичузі жуйних та інших тварин у молочний період годівлі виділяється хімозин, який у слабкокислому середовищі при наявності іонів кальцію перетворює білок молока казеїноген на казе­їн, внаслідок цього молоко зсідається. Желатиназа розщеплює білок сполучної тканини желатин. Ліпаза розщеплює жири на гліцерин і жирні кислоти.

Крім розщеплення поживних речовин корму, шлунковий сік виконує захисну функцію. Під впливом соляної кислоти в шлунку гинуть бактерії. Слиз, який виділяється клітинами шлункових залоз, захищає слизову оболонку від ушкоджень і самоперетравлювання.

3.Секреція шлункового соку. Виділення шлункового соку відбувається в дві фа­зи: рефлекторну і гуморальну.

Рефлекторна фаза. Шлунковий сік у тварин виділяється через 5—9 хв від почат­ку годівлі. Корм подразнює рецептори слизової оболонки ротової порожнини, виникає нервове збудження, яке по доцентрових нервах передається у травний центр довгас­того мозку, а звідти по відцентрових волокнах блукаючого нерва — до залоз шлунка, які починають секрецію шлункового соку.

Наявність рефлекторної фази доведена Павловським дослідом “умовної годівлі” на собаках, коли корм у шлунок не потрапляє, а проходить тільки через ротову порожнину і потім викидається назовні через перерізаний стравохід. Секреція соку припиняється, якщо перерізати волокна блукаючого нерва, які іннервують шлунок. Секреція шлунково­го соку починається ще до початку годівлі тварини на зовнішній вигляд і запах корму, на інші подразники, які сигналізують про корм (дзвін посуду, вмикання електролампочки то­що). Це умовно рефлекторне виділення соку. Отже, перша фаза шлункового соковиділення складно рефлекторна: вона складається з безумовних і умовних рефлексів, триває 1,5—2 год, після чого при­пиняється. За звичайних умов годівлі виділення шлункового соку триває 5—8 год.

Поряд з рефлекторним збудженням діяльності шлункових залоз існує ще рефлек­торне їх гальмування. Наприклад, у разі досить сильних, раптових подразнень (світло­вих, звукових), емоцій, болю шлункова секреція гальмується. Гальмівний вплив шлунко­вим залозам передається симпатичними нервами.

Подальше соковиділення здійснюється під впливом не лише механічних, а й хіміч­них подразників.

Гуморальна (нейрохімічна) фаза. У другій фазі шлунковий сік виділяється під впливом хімічних подразників. Це можна довести тим фактом, що коли взяти кров від нагодованої собаки і ввести її в кров голодної, то у останньої спостерігатиметься виді­лення шлункового соку, тобто під дією хімічних речовин корму і продуктів їх розщеплен­ня, які всмокталися в кров, було зумовлене соковиділення у голодної собаки.

У слизовій оболонці пілоричної частини шлунка під впливом соляної кислоти або про­дуктів перетравлювання корму утворюється особливий гормон — гастрин, який всмокту­ється в кров і є хімічним стимулятором секреції шлункового соку. На шлункову секрецію впливає також речовина ентерогастрин, яка утворюється в дванадцятипалій кишці.

Хімічні речовини, що всмокталися в кров, впливають на секреторну діяльність за­лоз шлунка через нервові закінчення. Тому гуморальну фазу ще називають нейрохімічною. Перебіг цієї фази не досить інтенсивний, але тривалий (10 год і більше).

Обидві фази секреції шлункового соку (складнорефлекторна і гуморальна) — тісно пов’язані між собою. Шлунковий сік, який виділяється під час рефлекторної фази під впливом нервових імпульсів, має більшу кислотність і більшу перетравлювальну силу, ніж сік, що утворився під час гуморальної фази.

4.Моторика шлунка. М’язова оболонка шлунка складається з гладенької м’язової тканини, яка здатна скорочуватися ритмічно, повільно й довільно і має три шари: по­здовжній, кільцевий і косий.

При вході в шлунок косий шар м’язів утворює кардіальний сфінктер, а кільцевий шар м’язів у пілоричній частині формує два сфінктери: препілоричний і пілоричний, який за­криває вихідний отвір. Розрізняють два види скорочень м’язів шлунка: тонічні і ритмічні. Під час тонічного скорочення відбувається тривале напруження м’язів донної (фундаль­ної) частини шлунка, внаслідок цього в шлунку створюється постійний тиск, який не пе­реміщує вміст, а відтискає продукти перетравлювання в напрямку до пілоричної частини.

Під час ритмічного скорочення м’язи шлунка періодично то скорочуються, то роз­слаблюються. Ці скорочення починаються в кардіальній частині шлунка і хвилеподібно поширюються в напрямку до пілоричної, що сприяє перемішуванню корму, змішуванню його з шлунковим соком і переміщенню в дванадцятипалу кишку.

Скорочення м’язів шлунка виникають внаслідок механічного подразнення рецепто­рів слизової оболонки кормом.

Регуляція рухів шлунка здійснюється рефлекторно через волокна блукаючого нер­ва й симпатичні нерви, а також гуморальними подразниками (гормонами). Волокна блу­каючого нерва збуджують скорочення м’язів шлунка, а симпатичні нерви, навпаки, галь­мують їх. Проте м’язи шлунка скорочуються і після перерізання нервів, оскільки їм влас­тива автономія.

Гуморальними збудниками скорочень м’язів шлунка є гормони гастрин, гістамін, холін; гальмують скорочення гормони ентерогастрон, адреналін та норадреналін.

5.Переміщення вмісту шлунка в кишки. Переміщення, або евакуація, вмісту шлунка в дванадцятипалу кишку здійснюється завдяки періодичному відкриванню і за­криванню пілоричного сфінктера. Цей процес дістав назву пілоричного рефлексу. Меха­нізм його полягає в тому, що коли кислий вміст шлунка потрапляє в пілоричну частину, то соляна кислота подразнює рецептори слизової оболонки, виникає збудження, яке по доцентрових нервах надходить у центр довгастого мозку, а звідти по блукаючому нер­ву до сфінктера, і він відкривається. Порція шлункового вмісту переходить у дванадця­типалу кишку. Реакція в кишці лужна; соляна кислота, яка потрапляє сюди з шлунка, починає подразнювати рецептори слизової оболонки дванадцятипалої кишки, і сфінк­тер рефлекторно закривається. Він залишається закритим, доки реакція в кишці не ста­не лужною внаслідок нейтралізації соляної кислоти лужними соками підшлункової зало­зи й залоз кишок, а також жовчю печінки.

Щойно реакція в кишці стає лужною і більша частина вмісту переміститься далі по кишках, сфінктер знову розкривається і пропускає чергову порцію шлункового вмісту.

На швидкість евакуації корму з шлунка в дванадцятипалу кишку впливає ряд фак­торів: консистенція і реакція шлункового вмісту, його осмотичний тиск, ступінь напов­нення кормом дванадцятипалої кишки. Вміст шлунка починає переміщуватись у дванад­цятипалу кишку, коли він стає напіврідким або рідким. Вода і рідкий корм (пійло) по­трапляють у кишки швидко, напіврідка їжа знаходиться в шлунку м’ясоїдних 3—5, а гру­ба — 8—10 год. Вуглеводна їжа евакуюється швидше за білкову і особливо жирову, луж­на — швидше за кислу.