Біографія Ф. П. Шуберта

Франц Шуберт – перший видатний композитор-романтик, який за своє коротке життя (прожив лише 31 рік) встиг сказати нове слово в музиці, ставши одним з родоначальників нового напряму – романтизму.

Поетична любов і чиста радість життя, відчай і холод самотності, жага мандрів і безвихідь поневірянь – всі ці почутя знайшли відгомін у творчості композитора, в його природніх та невимушених мелодіях. Основою творчості Шуберта стала пісня для голосу та фортепіано – їх він написав близько 600, на вірші більше ста авторів, зокрема – Й.Гете, Ф.Шиллера, В.Мюллера, Г.Гейне, Й.Майргофера та ін.

Франц Петер Шуберт (з нім. Franz Peter Schubert) народився 31 січня 1797 року в сім’ї шкільного вчителя в Ліхтенталі (передмісті Відня, що у Австрії).

У родині Шуберта (як і взагалі в німецькій бюргерської середовищі) музику любили, але допускали лише як розвага; професія музиканта вважалася недостатньо почесною. Початкуючому композитору належало піти по стопах батька, як і старшим братам Франца. У свята в їхньму домі збирався гурток музикантів-любителів, сам батько навчав Франца грі на скрипці, а старший брат Ігнац – на клавірі. Теорію музики Францу викладав церковний регент Міхаель Гольцер, він же вчив хлопчика й грі на органі.

Коли Шуберту виповнилося 11 років, його віддали в церковно-співочу школу – конвікт. Там був учнівський оркестр, де Шуберт виконував партію першої скрипки, а іноді навіть диригував.

У 1810-му році Шуберт пише свій перший твір. Пристрасть до музики охоплювала його усе більше й більше і поступово витиснула всі інші інтереси. Його гнітила необхідність вивчати будь-що, окрім музики, і через п’ять років, так і не закінчивши конвікт, Шуберт пішов з нього. Це призвело до погіршення відносин з батьком, який усе ще намагався наставити сина “на шлях істинний”. Поступаючись йому, Франц пішов у вчительську семінарію, а потім виконував обов’язки помічника вчителя в школі свого батька.

Бажаючи повністю присвятити себе музиці, Шуберт залишає роботу в школі, що призводить до розриву відносин з батьком, який по суті залишає його без засобів на існування, і переселяється у Відень в 1818 році. Залишається такий непостійний заробіток, як приватні уроки і видання творів.

До цього часу він вже автор п’яти симфоній, семи сонат і трьохсот пісень, серед яких “Маргарита за прядкою”, “Лісовий цар”, “Форель”, “Мандрівник” – їх знають, їх співають…

Протягом декількох років Шуберту доводиться жити у своїх друзів – серед них теж є композитори, є художник, поет, співак. Навколо Шуберта формується гурток творчої молоді – душею його стає він сам. До цього часу відносяться знамениті “Шубертіади” – вечори, присвячені виключно музиці Шуберта. Учасники «Шубертіад» ставали першими слухачами, а часто і співавторами (Й. Майргофер, І. Зенн, Ф. Грільпарцер) геніальних пісень лідера їхнього гуртка. Бесіди та палкі суперечки про мистецтво, філософію, політику чергувалися з танцями, для яких Шуберт написав масу музики, а часто просто її імпровізував.

Менуети, екоссези, полонези, лендлери, польки, галопи – таким є коло танцювальних жанрів, але над усім підносяться вальси – вже не просто танці, а скоріше ліричні мініатюри. Психологізуючи танець, перетворюючи його в поетичну картину настрою, Шуберт передбачає вальси Ф. Шопена.

Розквіт творчості Шуберта припадає на 1820-ті роки. У цей час він створює свої кращі інструментальні твори: лірико-драматичну «Незакінчену» симфонію (1822 рік) та епічну, життєстверджуючу до-мажорну (останню, Дев’яту за рахунком). Обидві симфонії довгий час були невідомі: до-мажорна була виявлена Р. Шуманом у 1838 році, а «Незакінчена» – знайдена лише в 1865 році. Обидві симфонії мали великий вплив на композиторів другої половини XIX ст., визначивши різні шляхи романтичного симфонізму.

Останні роки життя він багато хворіє, бідує, та творча активність його не слабшає, а навпаки – музика його стає усе глибшою, масштабнішою і виразнішою.

Багато труднощів і невдач було з оперними постановками. Незважаючи на це, Шуберт написав для театру близько 20 творів – опери, зінгшпілі, музику до вистави В. Чезі «Розамунда». Він створює і духовні твори (в тому числі 2 меси). Чудову по глибині та силі впливу музику писав Шуберт в камерних жанрах – 22 сонати для фортепіано, 22 квартети, близько 40 інших ансамблів. Його експромти і музичні моменти поклали початок романтичній фортепіанній мініатюрі.

Новатором постає Шуберт у вокальній пісенній творчості. Шедеврами вважаються два його вокальні цикли на слова В.Мюллера – “Чарівна мельничка” (1823 рік) та “Зимовий шлях” (1827 рік). Вершина вокальної творчості Шуберта – “Лебедина пісня” – сбірка пісень на слова різних поетів, у тому числі Г.Гейне.

Успіх першого і єдиного авторського концерту, організованого весною 1828 року (за кілька місяців до смерті), привернув нарешті увагу музичної громадськості. Його музика, перш за все пісні, починає швидко поширюватися по всій Європі.
Шуберт повний сміливих планів, він інтенсивно працює над новими творами. В останні місяці свого життя він пише такі шедеври як Симфонія до мажор, струнний квінтет до мажор, три останні фортепіанні сонати. В останні тижні життя Франц Шуберт починає працювати над новою симфонією…

Але 19 листопада 1828 року, захворівши на тиф, Шуберт помирає. Був похований на Віденському кладовищі поряд з могилою Бетховена.

Категорії

• Композитори
• Композитори 2
• Музичні інструменти
• Фонотека
• Цікаво знати
• Загадки
• Цитати про музику
• Анекдоти
• Музичні анекдоти
• Музичні ігри онлайн

Незавершена симфонія №8 – геніальний твір Франца Шуберта

Той факт, що чимало композиторів-класиків мали досить трагічну долю нам достеменно відомий. Багато з вас знає, що Бах все життя був наймитом, нехай навіть у найшанованіших аристократичних родинах Німеччини, Вівальді помер злидарем далеко від рідної Італії, Бетховен страждав від глухоти, а Моцарт і Шопен пішли з життя надто рано. Проте Шуберт був навіть молодший за двох останніх, коли хвороба здолала його: Францу був всього лише 31 рік, з яких чимало він боровся з недугами.

Незважаючи на невтомну працю і схвальні відгуки молодих колег-музикантів, Шуберт ніяк не міг забезпечити собі гідне життя самою лише музикою. Партитури його великих творів видавці ігнорували, у постановці опер йому відмовляли, посилаючись на слабке лібретто. Зазвичай своєю творчістю він міг поділитися тільки у віденських салонах та з друзями на невеличких закритих концертах, що виконувалися аматорським оркестром і називалися “шубертіадами”.

Шуберта впізнавали лише завдяки коротким пісенним творам, месам і квартетам, але талант його простягався набагато далі. Він творив опери, симфонії та музичні цикли досконалі й водночас абсолютно нові у своєму звучанні. Певно саме через цю новизну його твори викликали підозру у музичних критиків і тогочасних авторитетів.

Його богемна молодість була бурхливою, не менш ніж пізніше у художників-прерафаелітів, що проголосили романтичний бунт у живописі та поезії Вікторанської Англії. Сам того не розуміючи, Шуберт став передвісником романтизму, фактично його творцем в музиці. Але перш за все він був неслухняним і мрійливим хлопчиськом, що направляв свої задуми і ноти проти законів святенників і прагнув свободи, визнання і любові. Він переживав арешти і злидні, примусове вигнання друзів-однодумців австрійським урядом. Дні й ночі невтомної творчості чергувалися з молодечою розпустою і важким похміллям.

Коли Шуберту було 26 у нього діагноствали сифіліс. Лікування було страшнішою мукою, ніж сама хвороба, але композитор тільки глибше занурився у музику і створив такі шедеври як “Зимова подорож”, “Ти спокій” і “Ave Maria”. Тоді ж він працював над Симфонією № 8 сі-мінор (D.759), якій судилося отримати славу геніального, але й найбільш загадкового твору Шуберта.

Її називають “Незавершеною” (Unvollendete) симфонією, адже замість традиційних для класичного циклу 4-х частин, вона містить лише дві. У фортепіанному варіанті збереглися нариси трьох частин, але в партитурі композитор записав тільки дві. Суперечки про причини незакінченості цього дивовижного твору ведуться дотепер. Скоріше за все композитор збирався писати звичайну чотиричастинну симфонію. У своїх ідеалах він тяжів до Бетховена, про що свідчить “Велика” мажорна симфонія. Але написавши перші дві частини, Шуберт міг просто злякатися того, що вони вийшли абсолютно новаторськими, і не були схожі на все написане в цьому жанрі до нього. Ймовірно, композитор не зрозумів, що створене ним – шедевр, який відкриває нові шляхи в розвитку симфонії, визнав свою спробу невдачею і покинув роботу.

Однак дві створені частини симфонії залишають враження дивовижної цілісності, повноти і, як не дивно, завершеності, врешті “Незавершена симфонія” відкрила шлях новому жанру, що став відомий як романтизм. Лише романтичне осмислення дало можливість почуттям проникнути в сталий формат симфонічної архітектоніки і перейти в новий образ. До симфонічної музики ввійшла нова тема – це внутрішній монолог людини, яка гостро відчуває свій розлад з оточуючою дійсністю. Без сумніву, якби Симфонія № 8 Шуберта прозвучала відразу після написання, вона могла б ще більше вплинути на розвиток музики. Але світ познайомився з нею тільки тоді, як вже з’явилися романтичні симфонії Мендельсона, Берліоза та Ліста.

За життя Шуберту вдалося дати лише один великий концерт, який пройшов зі значним успіхом, однак всі світлі надії на успішне майбутнє були безжально знищені хворобою. Композитору вдалося здолати сифіліс, але тиф став його смертельним вироком. Він був похований неподалік від Бетховена, а його невеличкі музичні фантазії і пісні були опубліковані значним тиражем, бо, як і годиться у світі мистецтва, після смерті заробити на художнику можна значно більше, ніж за його життя.

Навіть найближчі друзі та родичі не знали про існування багатьох масштабних творів митця. На щастя, чимало партитур збереглися у різних архівах. Рукопис Симфонії №8 було випадково знайдено приятелем композитора Анцельмом Гуттенбреннером у 1865 році (через 37 років після смерті автора) в архіві музичного товариства Грацу, для якого Шуберт писав цей твір, як подяку за визнання його почесним членом цього товариства. Не зважаючи на “незавершеність”, будь-якому здібному музиканту було зрозуміло наскільки велична ця симфонія. На великій сцені вона була вперше виконана в грудні 1865 року – через 43 роки після створення, і одразу підкорила світ.

Перша її частина звучить як соната в темпі allegro – емоційно і певною мірою агресивно. У ній навіть лунає вальсова тема, що змінюється драмою, і коли основна тема нарешті проривається на поверхню крізь нищівні акорди, вона видається надломленою, забарвленою скорботою. У другій частині постає інша образність, наче пошук нових, світлих сторін життя, примиреність з ним. Романтичний герой, що пережив душевну трагедію, шукає заспокоєння. Закінчується все поступовим розчиненням початкової теми у тиші. Так звучить довершенність.

Франц Шуберт так і не почув своєї симфонії з великої сцени, можливо, він навіть не вірив у те, що її виконає принаймні аматорський оркестр, а його задум, глибина ідеї та причина зневіри назавжди залишаться для нас таємницею.