Артем Лоік – Талісман

По окопам і по лісам
завітали у реальний тир…
Та у мене зліва талісман —
це ти.

Люба, я не казав тобі, як там було те все,
навіщо тобі слухати про те болото все…
Я виконав, що ти просила: «не загинь!»,
твоя любов перехрестила штурмовий загін,

наш окремий зведений… Прошу тільки не оди,
а просто, по-людському, Лоік, напиши про «ОДІН»!
І про мою дружину, про її силу молитви,
коли ми влипли… Я думав це вже титри…

Але тепер удома, і за спиною пік цей,
тут одягають «Гучі», і не у моді піксель…
А ми грязюку місимо, поки знайшов ти лук,
та все-таки чистіші ми за багатьох в тилу!

І молитви дружин рятують, як дощі,
тому що щирі — до глибини душі!
А слова політиків пусті, надумані і вчені,
тому що щирі, до глибини кишені…

По окопам і по лісам
завітали у реальний тир…
Та у мене зліва талісман —
це ти.

Люба, я не казав тобі, як там було те все,
навіщо тобі слухати про те болото все…
Нас накривали, вибивали підари, а ми
у тому пеклі по окопам чули твій «Амінь»!

І від злої смерті — перепало в займи нам,
як у футболі сину, нам бракувало заміни…
А її все не було, та поки я не мертвий,
не віддам своєї рідної землі і метра!

І я бився до кінця, кохана, не сердься,
бо своє віддав тільки тобі разом із серцем!
А ти була зі мною у своїй молитві,
і коли руки опустились, ще були твої дві,

зведених до Бога ніжними долонями…
Не був я під Його законами, не жив з іконами…
А тепер вірю в Нього. Є причина…
Точніше в молитву, точніше в дружину…

По окопам і по лісам
завітали у реальний тир…
Та у мене зліва талісман —
це ти.

Артем Лоік (feat Абіє) – Молитва

Не цілуй мене кулями.
Не питай мене: «воно як?».
Най гримить тобі мій амінь :
де б не була — не була твоя!

Не вкривай мене пагорбом,
не кради золоті поля,
ти й на троні сидів рабом,
а я, де б не була, — не була твоя!

Сонце сховалось за хмари,
забагато зомбі, сука, набоїв замало.
Холодно, темно і сиро,
нічого проб’ємось, ЗСУ сила…

Треба поспати годинку,
та як заснути орки в моєму будинку…
Окуповане село, незвані гості,
Боже, дай мені сили, диявол, дай мені злості…

Дай мені лють безлімітну,
таку, щоб навіки осліпнуть.
І різать свиней не вагаючись…
Я вдома, ми разом, я засипаю чи

це усе насправді… Тебе бліду
бачу, кричу, — мама я уже іду!
Прокидаюсь… Від власного крику…
Помолитись би… Та не знаю молитви.

Не цілуй мене кулями.
Не питай мене: «воно як?».
Най гримить тобі мій амінь :
де б не була — не була твоя!

Не вкривай мене пагорбом,
не кради золоті поля,
ти й на троні сидів рабом,а
я, де б не була, — не була твоя!

Холодно… Завтра буде жарко…
дивлюсь в землю, в землі корні…
Раніше мама просила не знімати шапку,
а тепер бронік.

Смішно… А завтра буде весело…
Відбиваю чуже село… А хтось моє село…
Не знаю та маю надію…
Саня швидко вирубається, я так не вмію…

Мабуть, витримки бракує…
Хоть би тато не поліз на кулі…
Як ті суки заваляться в двір…
Старий точно наламає дрів…

Щоб знущались, не дасть того…
Він упертий… Люблю його…
Боже, зло накажеш коли ти?
Помолитись би… Та не знаю молитви.

Не цілуй мене кулями.
Не питай мене: «воно як?».
Най гримить тобі мій амінь:
де б не була — не була твоя!

Не вкривай мене пагорбом,
не кради золоті поля,
ти й на троні сидів рабом,
а я, де б не була, — не була твоя!

Україна не буде твоя, хуйло,
ти, мабуть не розслухав, тобі чулось «хелоу»,
українець у неволі — це вічні бунти,
думаєш від Бога урятує бункер?

Знову, ніяк не засну…
Зупинить ЗСУ, як зупинить весну —
неможливо… Тримайся, мама…
Забагато орків, сука, набоїв замало…