Опис та характеристика рослини Рис посівний

Рід рису Orysa L . об’єднує 23 види, з я ких культивують рис посівний ( О. sativa L .) . Рис посівний за розміром і формою зернівок поділяється на два підвиди: рис звичайний ( Orysa sativa communis ) та рис дрібний короткозерний ( Orysa sativa brevis ).

Рис звичайний поділяють на дві групи, або гілки: індійську – сянь – дао , рослини якої утворюють продовгуваті вузькі зернівки з відношенням довжини до ширини як 3 – 3,5 : 1, та китайсько – яп онську – ген – дао — з більш широкими і товстими зернівками з відношенням довжини до ширини 1,4 – 2,9 : 1. В Україні вирощують рис звичайний китайсько – японської групи (гілки).

Хоча всі види рису культивуються протягом одного сезону, це багаторічні рослини, здатні жити кілька сезонів за допомогою свого кореневища, якщо не відбувається заморожування ґрунту.

Рис — єдина сільськогосподарська польова культура, яку вирощують в Україні при затопленні водою.

Найдавніші сліди рисівництва виявлені в Таїланді, датовані серединою V тисячоліття до н. е. За наступну тисячу років культивування рису поширилося у всьому Індокитаї, а згодом потрапило до Південно-Східної та Східної Азії. У ІІ тисячолітті до н. е. індокитайський рис був імпортований до Індії, звідки потрапив до Середньої Азії та Європи під час походів Александра Македонського.

У II тисячолітті до н. е. на території сучасного Китаю головним рисівницьким районом були південні землі у низов’ях річки Янцзи, що належали прото-в’єтнамським племенам. Наприкінці I тисячоліття до н. е. завдяки контактам китайців з південними сусідами, а рис потрапив до північних районів Китаю. Ймовірно звідти його запозичили мешканці Корейського півострова і Японського архіпелагу. Поступово рис став домінуючою сільськогосподарською культурою у східноазійському регіоні, залишаючись такою по сьогодні.

В Європі, починаючи з античної доби, центром європейського рисівництва тривалий час було середземномор’я. Проте рисові культури займали незначне місце у харчовому раціоні тогочасних європейців, поступаючись ячменю і пшениці. Лише з XIX століття розпочалось промислове вирощування європейського рису.

На територію сучасної України рис потрапив у середньовіччі з Балканського півострова, однак не культивувався. Перші посіви з’явилися лише у XVIII столітті за наказом російського імператора Петра І під час Перського походу. Масштабне рисівництво почалося у XX столітті за радянської доби. У 1926 році корейські емігранти привезли до України висококультурні японські сорти. Рис вирощували на примітивних рисових системах господарств у заплавах річок Південний Буг, Дністер, Інгулець та Дніпро. Проте, у зв’язку з відсутністю дренажної мережі та системи сівозмін, відбулось засолення ґрунтів, що привело до різкого зниження врожаю. До 1960 року посіви рису в Україні повністю припинилися, але зв’язку з введенням в експлуатацію інженерних систем у зонах Краснознам’янської, Північно-Кримської та Інгулецької зрошувальних систем відновлені у 1961 році

Основне використання рису є – харчова промисловість. Також рисові зерна та відходи переробки рису використовують у фармацевтичній, косметичній та інших галузях виробництва.

До складу рису входять 8 найважливіших амінокислот, які потрібні людському організму для створення нових клітин. Зерна рису на 7-8% складаються з білків. У рисі, на відміну з інших злаків, немає глютена – рослинного білка, що викликає алергічну реакцію в деяких людей. Рис майже не містить солі, тому його рекомендують тим, хто прагне схуднути. Рис містить багато калію, у ньому також є фосфор, цинк, залізо, кальцій та йод. Рис – важливе джерело вітамінів групи В, які сприяють зміцненню нервової системи та надають сприятливий вплив на стан шкіри, волосся та нігтів.

Корисні властивості рису дозволяють вживати його при різних проблемах зі здоров’ям. З його допомогою можна:

• стабілізувати роботу шлунково-кишкового тракту;
• зміцнити судини і серце;
• очистити кров і поліпшити її складу при анемії;
• зміцнити пам’ять;
• запобігти старечій патології мозку і психіки;
• позбутися симптомів інтоксикації при харчовому отруєнні;
• зупинити діарею;
• зміцнити нервову систему;
• безпечно почати прийом їжі після тривалого голодування;
• позбутися від неприємного запаху з рота;
• поліпшити стан шкіри і нігтів;
• вивести надлишки солі;
• поліпшити роботу м’язової системи;
• відновити нормальну харчову поведінку при анорексії.

Рис – теплолюбна рослина південного походження ( з Південно – Східної Азії ) . Насіння його може проростати при температурі не нижче 12 ‑ 14°С , в окремих сортів – не нижче 10°С. Оптимальна температура проростання близько
25°С. Зниження температури ґрунту і води затримує появу сходів. Зниження температури п ід час сходів до – 1°С викликають загибель. Вегетаційний період ранньостиглих сортів 90 – 110 діб (2200°С), пізньостиглих – 130 – 140 діб
(3200 о С).

У міру розвитку рису потреба його в теплі змінюється: в період кущіння необхідна температура 16 ‑ 18°С, під час цвітіння – 18 ‑ 21°С, на початку достигання – 19 ‑ 25°С, в період воскової й повної стиглості – 12 ‑ 15°С. Рис добре переносить високі температури (37 ‑ 40°С) і припиняє розвиток при температурі 5°С. Проте його можна вирощувати в районах відносно невисокої теплозабезпеченості. Період від сівби до сходів тривалий (понад 10 ‑ 15 днів). І рослини в цей час відзначаються високою чутливістю до засміченості ґрунту .

Для розвитку рису необхідна температура ґрунту 20°С, без різких добових коливань. Цьому сприяє постійний шар води при затоплюваній культурі. Незважаючи на те, що корені рису пристосовані до анаеробних умов і
тривалого перезволоження, періодичне скидання води, що поліпшує аерацію, впливає на ріст і розвиток рослин.

Це гідрофільна рослина, але транспіраційний коефіцієнт його невисокий – близько 400 ‑ 500. Ця величина зберігається при безперебійному водопостачанні, при порушенні його транспіраційний коефіцієнт підвищується.

Висока потреба рису в регулярному постачанні водою пояснюється низьким вмістом її у тканинах . Якщо в пшениці, соняшника та інших культур на одиницю сухої речовини припадає 4 ‑ 5 частин води, то в рису лише 2 ‑ 3.
Тому навіть при незначному обезводненні тканин рису знижується асиміляція і припиняється ріст. Крім того листки і корені його мають слабку вб ирну здатність.

В умовах постійного затоплення корені рису майже не мають кореневих волосків, що значно знижує вбирну здатність кореневої системи. Ґрунтовий розчин при затопленні надходить у рослину через всю поверхню екзодерми коренів, які скидають із себе непроникну покривну тканину внаслідок руйнування клітин епідермісу. Вони не руйнуються лише в незатопленому структурному ґрунті. Корені рису в цих умовах бувають покриті кореневими волосками і не відрізняються від коренів інших злакових.

Слабку вбирну здатність має і насіння рису. Тому воно нормально проростає тільки при добрій насиченості ґрунту водою . Під час проростання поглинає 25 – 26% води. Насіння краще проростає без затоплення. Проте, на
засолених ґрунтах умови проростання і початкового розвитку рослин при затопленні поліпшуються, тобто на період одержання сходів необхідне скорочене затоплення.

Висока потреба в кисні повітря з’являється у рослин у період кущіння, тому шар води в цей час знижують, а іноді й зовсім на деякий час спускають воду. Короткочасне – протягом 10 днів – просушування ґрунту в період максимального кущіння позитивно впливає на розвиток рослин і продуктивність рису. Даний водний стрес особливо ефективний на фоні високих норм азотних добрив.

Вузол кущіння в рису утворюється на поверхні ґрунту. Кущіння і диференціація конуса наростання – одна з відповідальних фаз, умови проходження якої в значній мірі впливають на врожай. У фазі кущіння закладаються репродуктивні органи. В критичний період, від кущіння до викидання волотей, рослини вибагливі до води. Це період швидкого наростання наземної маси. До викидання волотей формуються генеративні органи. Нормальний хід цього процесу різко порушується при недостатній кількості води і поживних речовин. У період диференціації тканин, що утворюють пилок і яйцеклітини, велике значення має освітленість рослин.

На формування колосків, квіток і плодючість впливає температура води. При підвищеній температурі прискорюються диференціація колосків і початок формування квіток, різко збільшується кількість колосків і плодючість
(фертильність) квіток. Знижена ж температура в цей період призводить до різкого зменшення кількості колосків та їх озерненості.

Волоть рису при сприятливих умовах водопостачання і живлення в період викидання здатна розростатися і утворювати бокові гілки із зерном, що сприяє підвищенню врожаю. При нестачі ґрунтової вологи у фазі викидання волотей – цвітіння, сухості і дуже високій температурі повітря спостерігається загибель або слабке проростання пилку, що в результаті викликає череззерницю і зниження врожаю. Фаза викидання волотей – цвітіння триває 10 ‑ 15 днів .

Скидання води з подальшим підсиханням ґрунту під час цвітіння особливо різко знижує урожай рису. Цей період вважається критичним у фазі наливання зерна також потрібний стійкий приплив вологи, тоді як після настання молочної стиглості потреба у воді помітно знижується. В цей час починається відмирання нижніх листків.

Фаза викидання волотей – цвітіння триває 10 ‑ 15 днів .

Будова насінини

Насіння – сполучна ланка між двома поколіннями рослин. Будучи частиною материнського організму, воно одночасно містить в собі зачаток дочірнього. У будові насінини є спільні риси, характерні для будь-якого насіння, і відмінності, які ділять квіткові рослини на два великі класи.

Як розвивається насінина

Насінина – це генеративний орган рослини, який утворюється в процесі запліднення. Він містить зародок, який є зачатком майбутньої рослини, і запаси поживних речовин, які необхідні для його розвитку.

Розвиток насіння відбувається в кілька етапів:

1. Формування зародка. Зародок утворюється в результаті запліднення яйцеклітини сперматозоїдом. Він складається з корінця, стебла, бруньки і сім’ядоль. Сім’ядолі – це видозмінені листки, які містять запаси поживних речовин.
2. Формування ендосперма. Ендосперм – це запасна тканина, яка утворюється з вторинного ядра заплідненої яйцеклітини. Він містить запаси крохмалю, білків, жирів і інших поживних речовин.
3. Формування насінної шкірки. Насінна шкірка – це зовнішній шар насінини, який захищає зародок і запасні речовини від несприятливих умов зовнішнього середовища.

У квіткових рослин насіння розвивається всередині плоду. Коли плід дозріває, насіння вивільняється і може розпочати свій розвиток.

Для проростання насінини необхідні такі умови:

• Вода. Насіння не може прорости без води, оскільки в ній розчиняються поживні речовини, необхідні для розвитку зародка.
• Тепло. Оптимальна температура для проростання насіння становить 15-25 °C.
• Повітря. Насіння потребує кисню для дихання.

Після того, як насіння проростає, з нього розвивається молода рослина.

Загальна будова насінини

Загальна будова насінини складається з трьох основних частин:

• Зародок – це зачаток майбутньої рослини. Він складається з корінця, стебла, бруньки і сім’ядоль.
• Ендосперм – це запасна тканина, яка містить запаси поживних речовин, необхідних для розвитку зародка.
• Насінна шкірка – це зовнішній шар насінини, який захищає зародок і запасні речовини від несприятливих умов зовнішнього середовища.

Зародок – це найважливіша частина насінини. Він містить всі необхідні для розвитку рослини зачатки. Зародок складається з таких частин:

• Корінець – це орган, який забезпечує рослину водою і мінеральними речовинами.
• Стебло – це орган, який підтримує рослину і забезпечує її транспортуванням речовин.
• Брунька – це зачаток пагона, з якого розвивається молода рослина.
• Сім’ядолі – це видозмінені листки, які містять запаси поживних речовин.

Ендосперм – це запасна тканина, яка містить запаси поживних речовин, необхідних для розвитку зародка. Ендосперм може бути одноядерним або багатоядерним. Одноядерний ендосперм утворюється з одного ядра заплідненої яйцеклітини, а багатоядерний – з кількох ядер.

Насінна шкірка – це зовнішній шар насінини, який захищає зародок і запасні речовини від несприятливих умов зовнішнього середовища. Насінна шкірка складається з двох шарів:

• Екзосперм – зовнішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від механічних пошкоджень.
• Ендосперм – внутрішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від несприятливих умов середовища.

Насінина може мати різну форму і розмір. Форма насінини залежить від виду рослини. Розмір насінини також залежить від виду рослини. Насіння дрібних рослин, таких як трави, зазвичай невеликого розміру, а насіння великих рослин, таких як дерева, може бути дуже великим.

Однодольні та дводольні рослини

Однодольні та дводольні рослини – це два класи покритонасінних рослин. Вони відрізняються за багатьма ознаками, у тому числі за будовою насіння, листя, квітки, стебла та кореня.

Однодольні рослини мають такі ознаки:

• Одна сім’ядоля. У однодольних рослин у насінині є одна сім’ядоля, яка є видозміненим листком.
• Листки з паралельним жилкуванням. Листя однодольних рослин мають паралельне жилкування, тобто жилки листя розташовані паралельно одна одній.
• Квітки з трьома або кратними трьом частинами. Квітки однодольних рослин мають три або кратні трьом частини, наприклад, три пелюстки, три чашолистки, три тичинки або три маточки.
• Стебло з ситовидними пучками. У стеблі однодольних рослин є ситовидні пучки, які забезпечують транспорт речовин.
• Корінь з мичкуватою кореневою системою. У однодольних рослин коренева система є мичкуватою, тобто складається з безлічі тонких коренів.

Приклади однодольних рослин:

• Трави (пшениця, рис, кукурудза)
• Цибулеві (цибуля, часник, гладіолус)
• Орхідеї
• Лілії
• Банани

Дводольні рослини мають такі ознаки:

• Дві сім’ядолі. У дводольних рослин у насінині є дві сім’ядолі, які є видозміненими листками.
• Листки з сітоподібним жилкуванням. Листя дводольних рослин мають сітоподібне жилкування, тобто жилки листя утворюють сітку.
• Квітки з чотирма або кратними чотирьом частинами. Квітки дводольних рослин мають чотири або кратні чотирьом частини, наприклад, чотири пелюстки, чотири чашолистки, чотири тичинки або чотири маточки.
• Стебло з камбієм. У стеблі дводольних рослин є камбій, який забезпечує вторинне потовщення стебла.
• Корінь з стрижневою кореневою системою. У дводольних рослин коренева система є стрижневою, тобто складається з одного головного кореня і бокових коренів.

Приклади дводольних рослин:

• Дерева (дуб, береза, ялина)
• Кущі (малина, смородина, калина)
• Трава (мак, ромашка, соняшник)
• Овочі (помідори, огірки, капуста)
• Фрукти (яблуня, груша, слива)

Відмінності між однодольними та дводольними рослинами

Поширення однодольних та дводольних рослин

Однодольні рослини поширені на всіх континентах. Вони зустрічаються в різних екосистемах, від пустель до тропічних лісів. Дводольні рослини також поширені на всіх континентах. Вони зустрічаються в різних екосистемах, але переважають у лісах, луках і на полях.

Значення однодольних та дводольних рослин

Однодольні та дводольні рослини відіграють важливу роль у природі. Вони є джерелом їжі для тварин, а також виділяють кисень і поглинають вуглекислий газ. Однодольні рослини також є важливим джерелом сировини для промисловості

Будова насіння однодольних

Будова насіння однодольних рослин має такі особливості:

• Зародок має одну сім’ядолю, яка є видозміненим листком. Сім’ядоля однодольних рослин зазвичай має ланцетоподібну або овально-загострену форму.
• Ендосперм може бути одноядерним або багатоядерним. Одноядерний ендосперм утворюється з одного ядра заплідненої яйцеклітини, а багатоядерний – з кількох ядер.
• Насінна шкірка складається з двох шарів: екзосперму та ендосперму. Екзосперм – це зовнішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від механічних пошкоджень. Ендосперм – це внутрішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від несприятливих умов середовища.

Насіння однодольних рослин може мати різну форму і розмір. Форма насінини залежить від виду рослини. Розмір насінини також залежить від виду рослини. Насіння дрібних рослин, таких як трави, зазвичай невеликого розміру, а насіння великих рослин, таких як кукурудза, може бути дуже великим.

Насіння однодольних рослин проростає при наявності води, тепла і кисню. При проростанні насіння зародок використовує запаси поживних речовин, які містяться в сім’ядолі або ендоспермі.

Приклади однодольних рослин:

• Трави (пшениця, рис, кукурудза)
• Цибулеві (цибуля, часник, гладіолус)
• Орхідеї
• Лілії
• Банани

Ось приклади будови насіння однодольних рослин:

• Насіння пшениці має округлу форму і коричневий колір. Воно складається з однієї сім’ядолі, яка є білого кольору.
• Насіння кукурудзи має довгасту форму і жовтий колір. Воно складається з однієї сім’ядолі, яка є жовтого кольору.
• Насіння цибулі має кулясту форму і коричневий колір. Воно складається з однієї сім’ядолі, яка є білого кольору.

Відмінності між будовою насіння однодольних та дводольних рослин

Основні відмінності між будовою насіння однодольних та дводольних рослин такі:

• Кількість сім’ядоль. У однодольних рослин є одна сім’ядоля, а у дводольних – дві.
• Жилкування листя. У однодольних рослин листя має паралельне жилкування, а у дводольних – сітоподібне.
• Кількість частин квітки. У однодольних рослин квітки мають три або кратні трьом частини, а у дводольних – чотири або кратні чотирьом.
• Наявність камбію. У однодольних рослин немає камбію, а у дводольних – є.
• Тип кореневої системи. У однодольних рослин коренева система є мичкуватою, а у дводольних – стрижневою.

Будова насіння пшениці

Насіння пшениці – це однодольна рослина, тому у ньому є одна сім’ядоля. Сім’ядоля пшениці має ланцетоподібну форму і білий колір. Вона містить запаси поживних речовин, які необхідні для розвитку зародка.

Зародок пшениці також має особливості, характерні для однодольних рослин. Він складається з таких частин:

• Корінець – це зачаток майбутнього кореня.
• Стебло – це зачаток майбутнього стебла.
• Брунька – це зачаток майбутньої бруньки.

Насіння пшениці покрите насінною шкіркою, яка складається з двох шарів: екзосперму та ендосперму. Екзосперм – це зовнішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від механічних пошкоджень. Ендосперм – це внутрішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від несприятливих умов середовища.

Насіння пшениці проростає при наявності води, тепла і кисню. При проростанні насіння зародок використовує запаси поживних речовин, які містяться в сім’ядолі.

Ось покрокова схема проростання насіння пшениці:

1. Насіння пшениці, яке потрапляє у сприятливі умови, набухає.
2. Набухання насіння призводить до розриву насінної шкірки.
3. Зародок пшениці починає рости.
4. Сім’ядоля, яка містить запаси поживних речовин, розгортається і всмоктує воду.
5. Зародок пшениці починає формувати корінець, який закріплюється в ґрунті.
6. Зародок пшениці починає формувати стебло, яке піднімається над поверхнею ґрунту.

Важливість насіння пшениці

Насіння пшениці є важливим джерелом харчування для людини. З нього виробляють борошно, яке використовують для виготовлення хліба, макаронів, кондитерських виробів та інших продуктів харчування. Насіння пшениці також використовують для вирощування пшениці, яка є однією з найважливіших сільськогосподарських культур у світі.

Що таке ендосперм?

Ендосперм – це запасна тканина, яка містить запаси поживних речовин, необхідних для розвитку зародка. Ендосперм може утворюватися з одного або кількох ядер заплідненої яйцеклітини.

У покритонасінних рослин ендосперм може бути одноядерним або багатоядерним. Одноядерний ендосперм утворюється з одного ядра заплідненої яйцеклітини, а багатоядерний – з кількох ядер.

Ендосперм може бути розташований під сім’ядолями (у дводольних рослин) або навколо зародка (у однодольних рослин).

У дводольних рослин ендосперм зазвичай складається з клітин, які містять крохмаль, білки, жири та інші поживні речовини. У однодольних рослин ендосперм зазвичай складається з клітин, які містять крохмаль, білки та інші поживні речовини.

При проростанні насіння ендосперм розщеплюється ферментами зародка, і запаси поживних речовин використовуються для розвитку зародка.

Приклади рослин з ендоспермом:

• Дводольні рослини: пшениця, рис, кукурудза, горох, квасоля, моркву, буряк, картопля
• Однодольні рослини: кукурудза, рис, пшениця, цибуля, часник, гладіолус

Ендосперм відіграє важливу роль у житті рослин. Він забезпечує зародок необхідними поживними речовинами для розвитку. Ендосперм також є важливим джерелом їжі для людини та тварин.

Особливості будови дводольних

Дводольні рослини – це клас покритонасінних рослин, які мають ряд характерних особливостей будови.

Особливості будови насіння:

• Зародок має дві сім’ядолі. Сім’ядолі – це видозмінені листки, які містять запаси поживних речовин, необхідних для розвитку зародка.
• Ендосперм може бути одноядерним або багатоядерним. Одноядерний ендосперм утворюється з одного ядра заплідненої яйцеклітини, а багатоядерний – з кількох ядер.
• Насінна шкірка складається з трьох шарів: екзосперму, мезосперму та ендосперму. Екзосперм – це зовнішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від механічних пошкоджень. Мезосперм – це середній шар насінної шкірки, який містить запаси поживних речовин. Ендосперм – це внутрішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від несприятливих умов середовища.

• Жилкування листя сітоподібне. Сітоподібне жилкування утворюється, коли жилки листя переплітаються між собою, утворюючи сітку.
• Прилистки є у більшості дводольних рослин. Прилистки – це парні придатки, які розташовані біля основи черешка листа.
• Листя може бути простим або складним. Просте листя складається з однієї листової пластинки, а складне листя складається з декількох листових пластинок, які з’єднані між собою черешками.

Особливості будови квітки:

• Квітки мають чотири або кратні чотирьом частини. Наприклад, пелюстки, чашолистки, тичинки або маточки можуть бути чотири, вісім, або шістнадцять.
• Квітки можуть бути зібрані в суцвіття. Суцвіття – це група квіток, які розташовані на одному стеблі.

Особливості будови стебла:

• У стеблі дводольних рослин є камбій. Камбій – це освітня тканина, яка забезпечує вторинне потовщення стебла.
• У стеблі дводольних рослин є судинні пучки, які розташовані кільцеподібно. Судинні пучки – це структури, які забезпечують транспорт речовин у рослині.

Особливості будови кореня:

• У кореня дводольних рослин є стрижнева коренева система. Стрижнева коренева система складається з одного головного кореня і бокових коренів.

Значення дводольних рослин:

Дводольні рослини відіграють важливу роль у природі. Вони є джерелом їжі для тварин, а також виділяють кисень і поглинають вуглекислий газ. Дводольні рослини також є важливим джерелом сировини для промисловості.

Приклади дводольних рослин:

• Дерева: дуб, береза, ялина
• Кущі: малина, смородина, калина
• Трава: мак, ромашка, соняшник
• Овочі: помідори, огірки, капуста
• Фрукти: яблуня, груша, слива

Загальна будова насіння квасолі

Загальна будова насіння квасолі відповідає будові насіння дводольних рослин. Насіння квасолі складається з таких частин:

• Зародок – це зачаток майбутньої рослини. Він складається з корінця, стебла, бруньки і сім’ядолей.
• Ендосперм – це запасна тканина, яка містить запаси поживних речовин, необхідних для розвитку зародка.
• Насінна шкірка – це зовнішній шар насінини, який захищає зародок і запасні речовини від несприятливих умов середовища.

Зародок квасолі має дві сім’ядолі. Сім’ядолі квасолі мають овально-загострену форму і білий колір. Вони містять запаси поживних речовин, які необхідні для розвитку зародка.

Крім сім’ядолей, зародок квасолі складається з корінця, стебла і бруньки.

Корінець – це зачаток майбутнього кореня. Він є тонким і білим.

Стебло – це зачаток майбутнього стебла. Він є тонким і зеленим.

Брунька – це зачаток майбутньої бруньки. Вона є маленькою і зеленою.

Ендосперм квасолі розташований під сім’ядолями. Він має щільну структуру і білий колір. Ендосперм квасолі містить запаси крохмалю, білків і жирів, які необхідні для розвитку зародка.

Насінна шкірка квасолі має товщину близько 1 мм. Вона складається з двох шарів: екзосперму та ендосперму.

Екзосперм – це зовнішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від механічних пошкоджень. Він має коричневий колір.

Ендосперм – це внутрішній шар насінної шкірки, який захищає зародок від несприятливих умов середовища. Він має білий колір.

Проростання насіння квасолі

Насіння квасолі проростає при наявності води, тепла і кисню. При проростанні насіння зародок використовує запаси поживних речовин, які містяться в сім’ядолях або ендоспермі.

Ось покрокова схема проростання насіння квасолі:

1. Насіння квасолі, яке потрапляє у сприятливі умови, набухає.
2. Набухання насіння призводить до розриву насінної шкірки.
3. Зародок квасолі починає рости.
4. Сім’ядолі, які містять запаси поживних речовин, розгортаються і всмоктують воду.
5. Зародок квасолі починає формувати корінець, який закріплюється в ґрунті.
6. Зародок квасолі починає формувати стебло, яке піднімається над поверхнею ґрунту.

Важливість насіння квасолі

Насіння квасолі є важливим джерелом харчування для людини. З нього виробляють квасолю, яка є цінним джерелом білка, вітамінів і мінералів. Насіння квасолі також використовують для вирощування квасолі, яка є важливим сільськогосподарським видом.

Що таке проростання насіння

Проростання насіння – це перехід насіння рослин від спокою до активної життєдіяльності, початковий етап онтогенезу рослин, на якому утворюється паросток. Відбувається при забезпеченості вологою і киснем, відповідному температурному і світловому режимі.

У процесі проростання підвищується обмін речовин в зародку і ендоспермі; насіння набухають у воді, крохмаль, жири і білки розпадаються на цукор, жирні кислоти і амінокислоти. Зазвичай першим проростає корінець, далі — гіпокотиль або епікотиль (у різних рослин).

Основні етапи проростання насіння:

1. Набухання насіння. Насіння набухають у воді, внаслідок чого збільшуються в розмірах. Набухання насіння викликається осмотичним тиском, який створюється внаслідок різниці концентрацій розчинів усередині та зовні насіння.
2. Розрив насінної шкірки. Набухання насіння призводить до розриву насінної шкірки. Це необхідно для того, щоб зародок міг рости і розвиватися.
3. Розвиток зародка. Зародок починає рости і розвиватися. Він утворює корінець, стебло та листя.
4. Вихід паростки на поверхню ґрунту. Корінець закріплюється в ґрунті, а стебло піднімається над поверхнею ґрунту.

Фактори, які впливають на проростання насіння:

• Вода. Насіння не може проростати без води. Вода необхідна для набухання насіння, розчинення запасних речовин і забезпечення їхнього транспортування до зародка.
• Температура. Кожен вид рослин має оптимальну температуру проростання насіння. Зазвичай оптимальна температура проростання насіння становить 20-25 °C.
• Кисень. Насіння не може проростати без кисню. Кисень необхідний для дихання зародка.
• Світло. Проростання насіння деяких рослин залежить від світла. Такі рослини називаються світловимі. Проростання насіння інших рослин не залежить від світла. Такі рослини називаються темновимі.

Значення проростання насіння:

Проростання насіння є важливим етапом у житті рослин. Воно забезпечує перехід рослин від спокою до активного росту та розвитку. Проростання насіння також є важливою передумовою для розмноження рослин.

Які умови необхідні для проростання насіння

Для проростання насіння необхідні такі умови:

• Вода. Насіння не може проростати без води. Вода необхідна для набухання насіння, розчинення запасних речовин і забезпечення їхнього транспортування до зародка.
• Температура. Кожен вид рослин має оптимальну температуру проростання насіння. Зазвичай оптимальна температура проростання насіння становить 20-25 °C.
• Кисень. Насіння не може проростати без кисню. Кисень необхідний для дихання зародка.
• Світло. Проростання насіння деяких рослин залежить від світла. Такі рослини називаються світловимі. Проростання насіння інших рослин не залежить від світла. Такі рослини називаються темновимі.

Вода є найважливішим фактором для проростання насіння. Вода необхідна для набухання насіння, розчинення запасних речовин і забезпечення їхнього транспортування до зародка.

Насіння набухає внаслідок осмотичного тиску, який створюється внаслідок різниці концентрацій розчинів усередині та зовні насіння. Набухання насіння призводить до розриву насінної шкірки, що дозволяє зародку рости та розвиватися.

Температура також є важливим фактором для проростання насіння. Кожен вид рослин має оптимальну температуру проростання насіння. Зазвичай оптимальна температура проростання насіння становить 20-25 °C.

Насіння проростає при температурах нижчих за оптимальну, але процес проростання відбувається повільніше. При температурах вище за оптимальну насіння може загинути.

Кисень необхідний для дихання зародка. Дихання забезпечує енергію, необхідну для росту та розвитку зародка.

Насіння не може проростати без кисню. При нестачі кисню зародок гине.

Світло є фактором, який впливає на проростання насіння деяких рослин. Такі рослини називаються світловимі.

Світлові рослини не можуть проростати без світла. При відсутності світла зародок світлових рослин гине.

Темнові рослини можуть проростати як при наявності світла, так і при його відсутності.

Будова насіння однодольних і дводольних рослин має деякі відмінності. Насіння багатьох дводольних не містить ендосперм і в цьому випадку живильні речовини зосереджені в сім’ядолях.