П’ять неймовірних фактів про Статую Свободи: що варто знати про національний пам’ятник США
OBOZ.UA підготував п’ять фактів про Статую Свободи – національний пам’ятник США, символ свободи, демократії та справедливості.
Від червоного до зеленого
Статуя була збудована з тонких листів міді, які карбувалися в дерев’яних формах. Сформовані листи потім були встановлені на сталевий каркас.
Статуя спочатку мала червонувато-коричневий відтінок, що нагадує американський пенні. За 200 років вона поступово змінилася завдяки реакції міді з повітрям. Статуя Свободи набула дивовижного відтінку зеленувато-блакитного нальоту і неповторного вигляду.
Статуя, встановлена у 1886 році, має вражаючу висоту 93 м від землі до кінчика смолоскипа і масу 225 т. Леді Свобода одягнена у сандалії 879-го розміру, а обхват її талії становить 11 м.
Для того, щоб піднятися на корону, необхідно подолати 356 сходинок або 192 ступені до вершини п’єдесталу. У короні відвідувачам відкривається захоплюючий вид через 25 вікон. Вони символізують сяючі земні дорогоцінні камені та небесні промені, що висвітлюють світ.
Винятковий подарунок матері
Концепцію та дизайн Статуї Свободи розробив французький скульптор Фредерік Огюст Бартольді. Примітно, що натхненням для створення суворої, але прекрасної особи статуї Бартольді стала його мати Шарлотта. Це міцно закріпило його статус зразкового сина.
Статую Свободи було відкрито послом США у Франції 4 липня 1884 року. Однак шлях статуї полягав у тому, щоб розібрати її на 350 частин, запакувати їх у 214 ящиків і в 1885 відправити до США для повторного складання. Несподівано трансатлантичний рейс продовжили на тиждень через майже катастрофічний шторм, який погрожував кораблю, що перевозив статую.
Спочатку доступний для відвідувачів, смолоскип був пошкоджений німецькими диверсантами під час вибуху “Чорного Тому” у 1916 році. У зв’язку з цим 1986 року його було відреставровано. Проте оригінальний факел, зруйнований корозією, нагадує історію біля головного входу статуї. Замість колишнього смолоскипа на її короні красується новий, прикрашений 24-каратним золотом.
Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!
Свободи статуя
Свобо́ди ста́туя (англ. Statue of Liberty ) — національний пам’ятник та символ США; об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (від 1984), м. Нью-Йорк, острів Свободи (США). Інші назви — Символ свободи і демократії, Леді Свобода.
Зміст
Історична довідка
Громадський діяч Е. де Лабуле (1811–1883; Франція) запропонував скульптору Ф. О. Бартольді створити статую. Під час подорожі останнього до м. Нью-Йорка (1871) знайдено місце для встановлення пам’ятника на острові Бредлоу (інша назва — Острів Свободи). Від початку 19 ст. на його території розташовувався форт у формі зірки. 1877 це місце затвердив Конгрес США. Існує думка, що на створення скульптури Ф. О. Бартольді надихнула картина художника Е. Делакруа «Свобода на барикадах» (або «Свобода, яка веде народ»).
Основна робота під час створення скульптури відбувалася у Франції. Ф. О. Бартольді звернувся за допомогою до інженера Г. Ейфеля для проєктування сталевої опори та каркаса, де було вмонтовано сходи для підняття на оглядовий майданчик, а також інші сходи до смолоскипа.
Вирішенням фінансових питань займався Франко-Американський союз на чолі з Е. де Лабуле. Французи повинні були забезпечити будівництво статуї, американці — п’єдесталу (збір грошей був складним). На початок 1884 роботу над створенням статуї завершено. США почали формувати фундамент.
1885 Свободи статую доставлено з Франції до м. Нью-Йорка. Для перевезення через океан ваги понад 150 т її розібрали на 350 частин. Скульптуру зібрали у США за чотири місяці. П’єдестал завершено 1886, тоді ж почався монтаж статуї. Для освітлення скульптури Ф. О. Бартольді вирізав у обшивці смолоскипа отвори для світла від ліхтаря, що живився від спеціальної електростанції.
Свободи статую відкрили 28.10.1886. На заході був присутній президент США С. Г. Клівленд. Витвір став подарунком Франції для США до сторіччя війни за незалежність американців (див. Війна за незалежність США 1775–1783).
Від 1924 форт Вуд і статуя на його території оголошено національним пам’ятником.
1984–1986 відбулися реставраційні роботи.
Характеристика
Статуя тримає смолоскип у правій руці, в лівій — табличку з написом «JULY IV MDCCLXXVI» («4 липня 1776» — дата підписання Декларації незалежності США 1776); одна нога стоїть на розбитих оковах.
25 вікон у короні статуї символізують дорогоцінні камені землі, а промені — 7 морів і континентів. Із корони статуї відкривається вид на гавань м. Нью-Йорка. У п’єдесталі знаходиться музей, де можна ознайомитися з історією статуї.
Висота скульптури — 93 м, висота статуї — 46 м. Кількість сходинок до корони — 356. Створена з мідних листів, які встановлені на сталевий каркас. Спочатку статуя була червоно-коричневою. У результаті природного окислення набула специфічного зеленого відтінку.
Значення
Подарунок Франції американському народу на честь сторіччя американської революції.
Свободи статуя стала символом демократії та справедливості, візитівкою США.
Визнана світовим надбанням людства.
Додатково
На створення образу майбутньої статуї вплинув спогад Ф. О. Бартольді про вуличні бої, що точилися у м. Парижі (1851), та дівчину на барикадах зі смолоскипом у руці. Спочатку він робив робочі моделі невеликого розміру, щоб вдосконалювати їх до ідеальної форми.
Через 20 років статуя покрилася патиною (плівкою). Вирішено не очищувати плівку, яка захищала поверхню від подальшої корозії.
1903 на п’єдесталі з’явилася бронзова пластина з віршами Е. Лазарус (1849–1887; США), де авторка підкреслила ідею Свободи статуї — приймати приїжджаючих і надавати їм свободу і рівність. Наприкінці 19 ст. до США приїжджала велика кількість іммігрантів.
Свободи статуя зустрічає гостей та подорожуючих, які прибувають до США. Планували, що спочатку вона стане маяком для кораблів, але лампи у факелі виявилися слабкими.
1956 Конгрес США прийняв Закон про перейменування острова Бедлоу на острів Свободи.
У Франції, Латвії, Японії та Україні встановлено копії статуї.
Джерело
Література
- Harris J. A Statue for America: The First 100 Years of the Statue of Liberty. New York : Four Winds Press, 1985. 225 p.
- Moreno B. The Statue of Liberty Encyclopedia. New York : Simon & Schuster, 2000. 256 p.
- Sutherland C. The Statue of Liberty. New York : Barnes & Noble Books, 2003. 128 p.
- Viano Fr. L. Sentinel: The Unlikely Origins of the Statue of Liberty. Cambridge : Harvard University Press, 2018. 577 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Пількевич В. О. Свободи статуя // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Свободи статуя (дата звернення: 16.02.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.10.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Історія статуї Свободи
Маючи вік 129 років, статуя Свободи — дещо більше, ніж статечна літня жінка. Це втілення свободи, сили і вічної юності було джерелом надії для незліченних поколінь емігрантів та гордощів для всіх американців. Але статуя, яку ще ніжно називають “Міс Свобода”, щедрий дар Франції Сполученим Штатам на відзначення сторіччя Декларації незалежності, є також символом франко-американської дружби. Нарешті, ця “залізна леді” є найбільшою статуєю у світі — 46 метрів від стіп до найвищої точки, 93 метри разом із постаментом.
Ідея створити статую Свободи народилася одного вечора 1865 року в Парижі, у модному салоні історика Едуарда Лефевра де Лабулая. Саме він підказав подарувати Сполученим Штатам цей монумент на честь святкування сторіччя з дня проголошення Декларації незалежності в 1876 році. Символ франко-американської дружби, Свобода, що освітлює світ, мала стати також виразом ліберальних прагнень французької інтелігенції, яка стогнала під тиском самовладного правління Наполеона III.
Серед гостей у Лабулая того вечора був молодий талановитий скульптор Фредерік-Огюст Бартольді, який тоді мав 31 рік. Захоплений ідеєю, він зголосився здійснити цей проект, ще не знаючи, що присвятить йому понад 20 років свого життя.
Щоб звершити цей гігантський задум, Бартольді в пошуках натхнення звертається до єгипетських та італійських скульптур, а також до реконструкцій колоса Родоського. Зробивши креслення макету, він заходився коло створення гіпсової моделі заввишки 11 метрів, яка стала прообразом самої статуї.
У паризькій майстерні скульптора на Монпарнасі десятки робітників під його керівництвом заходилися споруджувати велетку. Інженер Гюстав Ейфель, який ще не створив своєї знаменитої вежі, допоміг Бартольді розробити металеву арматуру цього витвору.
Статую в її натуральну величину споруджувалось з блоків, які відтворювали пропорції оригінальної моделі. Ці гіпсові частини було покрито дерев’яною обшивкою, де потім плакували й склепували мідні листи, які разом утворювали оболонку, або “шкіру” статуї. Потрібні кошти, еквівалент суми, що перевищує 7 мільйонів сучасних євро, було зібрано завдяки лотереям та національній кампанії для збору коштів, в яких взяло участь понад 100000 душ. Тим часом сам Бартольді сподівався на всілякі офіційні замовлення, в тому числі й від знаменитого Белфортського Лева. Але з огляду на фінансові труднощі треба було чекати аж 1884 року, коли приголомшені сусіди скульптора змогли побачити, як мало-помалу статуя зводиться над дахами Парижа.
Але ще належало спорудити для “Міс Свободи” постамент, а, отже, знайти для цього 250 000 доларів. У Сполучених Штатах розпочалася кампанія збору коштів. Поетка Емма Лазарус запропонувала рукопис сонета про свободу, який продано на аукціоні за 1500 доларів і одну строфу з якого викарбувало на таблиці, прикріпленій до монумента: “Дайте мені оці виснажені, знедолені, залякані маси, що прагнуть вільно дихати”. Але треба було, щоб ще й магнат нью-йоркської преси Джозеф Пулітцер, сам емігрант угорського походження, виступив у “Нью-Йорк Уорлд” і присоромив своїх співвітчизників за те, що вони приймають такий дар, не визначивши гідного місця для монумента. Лише після цього потрібні кошти було зібрано.
Місцевістю, вибраною для монумента, став Бедлоу-Айленд, острівець у Нью-Йоркській затоці поблизу Елліс-Айленд, де містилася служба прийому іммігрантів. Під час своєї подорожі до Нью-Йорка 1871 року Бартольді відзначив, що саме там іммігранти “вперше бачили Новий Світ”.
Тільки-но постамент було зведено, статую розібрали і частинами переправили через Атлантику в 214 величезних ящиках. Монумент офіційно відкрито через чотири місяці після прибуття останнього ящика, 28 жовтня 1886 року. Незважаючи на мряку і туман, атмосфера була святкова: парадом проходили регати, гриміла гарматна яса, мажоретки вимахували прапорцями, і лише кілька “привілейованих” осіб змогли почути уривки з урочистої промови американського президента Гровера Клівленда.
Відтоді статуя стала всесвітньовідомим символом, але це не врятувало її від негоди, морської солі та занечищення. На початку 80-х років минулого століття комісія експертів виявила, що монумент ушкоджено і рекомендувала провести реставраційні роботи. Вони розпочалися в 1984 році, коли статую Свободи було внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, і проводилися під наглядом американських експертів, яким допомагали десять французьких фахівців. Потрібна сума в 31 мільйон доларів була зібрана завдяки доброчинним внескам від підприємств та асоціацій, більшість із яких об’єдналися під егідою фундації “Статуя Свободи — Елліс-Айленд”. Було також багато індивідуальних внесків; мільйони школярів зібрали близько 3 мільйонів доларів, заробляючи їх миттям машин та продажем квітів.
Реставрація вимагала величезної роботи для антикорозійного захисту, особливо на 1800 металевих пластинах статуї. Прибулі з Франції робітники-металісти привезли з собою дві тонни інструментів, в тому числі сотню спеціальних молотків, і місяцями виковували нові огрядні шати для статуї та відновлювали корону, факел і полум’я, не звертаючи уваги на страйкові пікети своїх нью-йоркських колег, що протестували проти чужоземної конкуренції.
Протягом двох років, поки проводилися роботи для відновлення статуї, вона стояла в будівельних риштованнях. Зроблено за цей час і деякі вдосконалення: встановлено скляний двоповерховий ліфт, нові сходи й систему обігрівання та кондиціювання повітря. Отже, оновлена статуя може витримати натиск вітру до 200 кілометрів на годину, і експерти твердять, що вона здатна простояти, принаймні, пів тисячоліття. Монумент, якому повернули всю його колишню красу, було заново відкрито для огляду, коли святкували сторіччя з дня його встановлення. Ця урочистість привабила сотні тисяч відвідувачів та безліч продавців сувенірів.
З бігом років статуя стала універсальним символом свободи: американські бойскаути встановили понад 200 копій монумента по всій територій Сполучених Штатів. Її копії красуються в парку Бельграно в Буенос-Айресі, поблизу Ріо-де-Жанейро, в Бангкоку та в багатьох містах Японії. (Своя копія статуї Свободи є й у старовинному українському місті Львові, хоча ця кам’яна львівська панянка лишень схожа на неї, насправді ж вона є символом Фортуни. Примітка редактора)
У Франції Люксембурзький сад прикрашає репродукція статуї Свободи заввишки 2,75 метра. У Барантені, поблизу Руана, в музеї скульптур просто неба розміщена модель із скловолокна, що має цікаву історію. її було використано як декорацію в фільмі, де грав французький актор Жан-Поль Бельмондо: порожня всередині статуя служила за схованку для контрабандних товарів. Після закінчення знімань на вимогу французької митної служби статую мали знищити, і тільки втручання скульптора Поля Бельмондо, батька актора, врятувало її.
Але найвизначнішою з всіх французьких копій статуї Свободи є модель заввишки 16 метрів, яка вітає пасажирів річкового трамвайчика, що курсує вздовж Пон-де-Гренель поблизу Лебединого Острова. Цю статую поставили у 1885 році на знак вдячності французам американці, які проживали в Парижі. Через сто років французький уряд виділив кілька мільйонів франків на її реставрацію, і їх використали, щоб вилікувати плече статуї, ушкоджене снарядом під час другої світової війни.
У 1989 році з нагоди двохсотріччя Французької революції щоденна американська газета “Інтернешнл Геральд Трібюн” асигнувала кошти на спорудження неподалік від площі Альма копії в натуральну величину золотавого полум’я нью-йоркської “Міс Свободи”.
Підсумовуючи сказане, можна відзначити таке. Популярність статуї віддзеркалює силу враження, яке вона справила на людей всього світу, і, без сумніву, таке саме незабутнє враження лишає вона в душах поколінь відвідувачів, що вперше відкривають для себе Новий Світ: “Я ніколи не забуду, як вперше відкрилася моєму поглядові Міс Свобода, коли наш корабель входив у нью-йоркський порт сорок років тому, — свідчить, наприклад, Марсель Ерга, французька громадянка, чиє життя поділене між Францією та Сполученими Штатами. — Я і вся моя родина встали на світанку, щоб побачити її, і для нас після війни це було дивовижне відчуття — побачити цей живий символ свободи, а також процвітання, бо для нас це ще означало й те, що ми наїмося досхочу після всіх недоїдань воєнної пори”.