Володимир Зеленський перемагає на виборах в Україні: що відомо про кандидата – біографія, цитати

За даними ЦВК та екзит-полів, Володимир Зеленський лідирує в другому турі виборів зі значним відривом.

Володимир Зеленський лідирує у другому турі, як свідчать дані екзит-полу / фото УНІАН

За кандидата у президенти Володимира Зеленського проголосували 73,15% виборців (13 млн 135 тис. 324), за чинного главу держави Петра Порошенка – 24,52% (4 млн 403 тис. 454). Про це свідчать дані опрацювання ЦВК понад 97% електронних протоколів.

УНІАН зібрав цікаві факти про Володимира Зеленського, що пройшов шлях від шоумена до політика.

Володимир Зеленський: де народився, ріс, навчався

Народився Зеленський 25 січня 1978 року в Кривому Розі. У дитинстві прожив з батьками чотири роки в Монголії, в місті Ерденет, там же і закінчив перший клас. Потім його сім’я повернулася в Кривий Ріг, де він навчався в школі № 95 з поглибленим вивченням англійської мови.

У 1995 році вступив до Криворізького економічного інституту Київського національного економічного університету, в якому він отримав юридичну освіту. Правда, за фахом працював два місяці – на практиці.

Шлях Володимира Зеленського-шоумена

Володимир Зеленський став відомим ще в 1990-ті роки завдяки КВК. Він був учасником СТЕМ “Безпритульний”, команди “Молодий Кривий Ріг”, “Запоріжжя-Кривий Ріг-Транзит”.

Стартом зіркового шляху став 1997 рік, коли Зеленський (як капітан) спільно з Денисом Манжосовим, Юрієм Краповим та Олександром Пікаловим створив команду “95-й квартал”, яка була названа на честь одного з районів Кривого Рогу. Незабаром команда пробивається до Вищої ліги КВК.

У 2003 році стався конфлікт «95 кварталу» з творчим об’єднанням Олександра Маслякова “АМіК”, через що вся команда Зеленського покинула КВК.

Вільне плавання: “Студія “Квартал 95”

У 2005 році, після скандалу з КВК, шоу “Вечірній квартал” стартує на одному з українських каналів. Незабаром ця програма стала найбільш рейтинговою на українському ТБ у сегменті телевізійного гумору.

Пізніше була відкрита “Студія “Квартал-95”. І тоді Зеленський з партнерами запускає низку успішних проектів, серед яких, наприклад, “Вечірній Київ”, “Бійцівський клуб” і “Україно, вставай”, “Ліга сміху”.

Кінокар’єра Зеленського

У 2008 році зіграв одну з головних ролей у комедії “Кохання у великому місті”, а потім – у продовженнях цього фільму, що вийшли в 2010 і 2013 роках.

У 2011 році в прокат вийшов римейк “Службового роману”, де Зеленський зіграв головну роль. Потім були зйомки в комедії “Ржевський проти Наполеона”.

Також Зеленський зіграв роль вчителя Василя Голобородька, який став президентом, в популярному телесеріалі “Слуга народу” (вже вийшло три сезони).

Ще один не менш успішний і популярний проект Володимира Зеленського та студії «Квартал 95» – комедійний серіал «Свати», який до речі, був заборонений в Україні, як і в’їзд його зірці – Федору Добронравову – до нашої країни.

Володимир Зеленський: дружина і діти

Шоумен перебуває у шлюбі з Оленою Кияшко з 2003 року, з якою до весілля зустрічався близько 7 років. Вони навчалися у паралельних класах в школі.

У 2008 році у сім’ї з’явилося поповнення – донька Саша. А на початку 2013 року – син Кирило.

Початок політичної кар’єри Володимира Зеленського

В українських ЗМІ давно (з 2017 року) писали про те, що Володимир Зеленський може взяти участь у президентських виборах 2019.

Виступаючи з новорічним зверненням на телеканалі “1+1” 31 грудня 2018 року, Зеленський оголосив, що буде балотуватися на посаду глави держави на виборах президента 2019. Пізніше партія «Слуга народу» висунула шоумена кандидатом у президенти.

Після цього Володимир Зеленський та його команда стали активними в соцмережах, публікуючи низку звернень до українців та чинного глави держави Порошенка.

31 березня за результатами голосування в першому турі виборів президента України лідером став Зеленський, за якого проголосували 30,24% виборців. На другому місці – чинний президент Петро Порошенко з підтримкою 15,95% виборців.

Оскільки ніхто з кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів (понад 50%), Центрвиборчком після оголошення офіційних результатів оголосив про проведення повторного голосування.

19 квітня на НСК «Олімпійський» відбулися дебати між Володимиром Зеленським і Петро Порошенком, які активно обговорювали у всіх соцмережах.

Дебати Зеленський – Порошенко: цитати Зе!Кандидата

“Я сам голосував за Порошенка. Але я помилився. Чи міг я уявити, що його “жити по-новому” буде означати “виживати”. Тому я тут. Зі своєю командою. Я не політик, я просто людина. Проста людина. Яка прийшла зламати цю систему”.

“Як так вийшло, що Україна – практично найбідніша країна за найбагатшого президента за всю історію? Чому паліїв магазину “Рошен” знайшли за 4 години, а паліїв військових складів і детонаторів машини Шеремета не можуть знайти кілька років. Чому ніхто не сидить за Іловайськ та Дебальцеве. Чому за 5 років ми так і не знаємо імена вбивць на Майдані. Чому не покарані поплічники Януковича? Чому не знята недоторканність з депутатів?”.

Петро Порошенко та Володимир Зеленський на дебатах 19 квітня на “Олімпійському” / фото УНІАН

“По-перше, я не ваш опонент, я – ваш вирок”.

“Щодо того, що я “ховаюся”: я був дуже багато разів АТО. Ви знаєте, що у мене було дуже багато зйомок “Вечірнього кварталу”. Від кого я ховаюсь? Від яких повісток я ховаюсь? Я публічна людина. Мене не змогли знайти й дати мені в руки повістку?”.

Ще одним несподіваним поворотом стало те, що Зеленський під час дебатів став на коліна на знак поваги до пам’яті загиблих українців у війні з Російською Федерацією на Донбасі, коли Порошенко заявив, що “не треба повзти на колінах до Путіна для того, щоб захистити державу”.

“З приводу колін, щоб було всім зрозуміло, що я мав на увазі. Мені здається, що кожній розумній людині це зрозуміло. Я зараз готовий стати на коліна перед кожною матір’ю, яка не дочекалася свого сина з фронту, свого сина. Я готовий зараз стати на коліна перед кожною дитиною, який не дочекалася свого батька. Я готовий стати зараз на коліна перед кожною жінкою, яка не дочекалася свого чоловіка, і вас запрошую”, – наголосив Зеленський, звернувшись до Порошенка.

“У Петра Олексійовича дуже багато було досягнень. І це так. Безвіз, томос, мова, армія. Все, що ви писали на білбордах. Але ви знаєте, мені здається, що чомусь всі ці досягнення ви записали тільки собі. Я не розумію, чому. Українська мова була ще до вас”.

“Що стосується безвізу – так, це перемога. Перемога українських дипломатів, української діаспори, які боролися за безвіз ще до того, як ви стали президентом України”.

Як Зеленський відреагував на перші результати другого туру виборів

Після оголошення результатів екзит-полів, які вказують на його перемогу, кандидат у президенти України Володимир Зеленський подякував родині і пообіцяв усім, що ніколи не підведе.

“Ми зробили це разом”, – сказав він і подякував своїм батькам, дружині та батькам дружини. Дякуючи дружині, він пожартував: “Якби вона раніше почула про мене все, що говорили, мабуть, вона не вийшла б за мене”.

Також Зеленський подякував, зокрема, своїй команді, штабу, експертам, спостерігачам і “Кварталу-95”.

Крім того, він подякував правоохоронцям за “чесну службу” і СБУ – за те, що вони його “тримали в тонусі”. “Дякую усім нашим військовим і волонтерам за те, що ви бережете Україну”, – сказав Зеленський і подякував також усім українцям, які його підтримали та усім українцям, які “зробили інший вибір”.

“Я обіцяю, що ніколи не підведу вас усіх”, – наголосив Зеленський.

Історія виникнення буддизму

Б уддізм – одна з найпопулярніших світових релігій! Вона займає 3-4-е місце в списку найбільш часто зустрічаються віросповідань. Буддизм поширений в Європі, Азії. У деяких країнах ця релігія є основною, а десь вона – одна з головних у списку релігій, яку проповідує в державі.

Історія виникнення буддизму йде далеко вглиб віків. Це немолода релігія, яка давно міцно закріпилася в світі. Звідки ж вона взялася і хто подарував людям віру в Будду, його філософію? Дізнаємося про цю релігію більше в пошуку відповідей на ці питання.

Де і коли зародився буддизм

Датою відліку зародження буддизму прийнято вважати історичний момент відходу Будди в інший світ. Проте є думка, що правильніше вважати і роки життя прародителя релігії. А саме період просвітлення Гаутами Будди.

За офіційною інформацією, визнаної ЮНЕСКО, парінірвани Будди відбулася в 544 році до нашої ери. Буквально півстоліття тому, а саме в 1956 році світ осяявся урочистим святкуванням 2500-річчя буддизму.

Столиця буддизму і інші країни, де проповідують релігію

Сьогодні буддизм є державною релігією в 4 країнах: Лаос, Бутан, Камбоджа, Таїланд. Але зародження цієї релігії відбулося саме в Індії. Близько 0,7-0,8% (близько 7 млн осіб) населення цієї країни проповідують буддизм. Ця чудова країна подарувала світу одну з найбільших релігій. Тому по праву Індія називається столицею буддизму.

Крім Індії, буддизм проповідують в таких країнах, як Китай, Тайвань, Південна Корея, Японія, Шрі-Ланка, М’янма. У цих країнах буддизм є офіційно визнаною релігією, яка займає 1-2-е місце в списку. Проповідують буддизм в Тибеті, Малайзії, Сінгапурі. Більше 1% жителів Росії проповідують цю релігію.

Поширення цієї віри росте. Причина тому – особлива миролюбність релігії, її барвистість, філософське насичення, інтелектуальна підгрунтя. Багато хто знаходить в буддизмі заспокоєння, надію, знання. Тому інтерес до релігії не висихає. Буддизм поширюється в різних частинах світу. Але, звичайно, столицею світового буддизму була і залишиться назавжди Індія.

виникнення буддизму

Багатьом людям, занурившись в пізнання буддизму або тільки вивчають цей вид релігії, буде цікаво, як виникло це віросповідання і що стоїть біля витоків розвитку буддизму.

Творець вчення, на основі якого була сформована релігія, – Гаутама. Ще його називають:

Будда – просвітлений вищим знанням.
Сіддхартха – здійснив своє призначення.
Шак’ямуні – мудрець з племені Шакья.

І все ж саме звичне для людини, неглибоко відає основи цієї релігії, ім’я засновника – Будда.

Легенда про просвітління Будди

За переказами, незвичайний хлопчик на ім’я Сіддхартха Гаутама народився у подружжя індійських королів. Після зачаття королева Махамайя побачила віщий сон, який вказував на те, що їй судилося зробити на світло не звичайну людину, а велику особистість, яка увійде в історію, опромінивши цей світ світлом пізнання. Коли малюк з’явився на світ, знатні батьки побачили для нього майбутнє правителя або Просвітленого.

Батько Сиддхартхи, король Шуддходана, оберігав хлопчика від мирських недосконалостей, хвороб і нещасть все його дитинство, юність. До свого двадцатідевятілетія жив юний Будда в квітучому палаці, далеко від тлінність буття і негараздів звичайному житті. У 29 років юний красивий принц одружився на красуні Яшодхаре. У молодого подружжя народилася здорова, славний син Рахула. Жили вони щасливо, але одного разу молодий чоловік і батько вийшов за ворота палацу. Там він виявив людей, виснажених хворобами, стражданням, злиднями. Він побачив смерть і зрозумів, що існує старість, недуги. Його засмутили такі відкриття. Він усвідомив всю марність буття. Але відчай не встигло захлеснути принца. Йому зустрівся відчужений монах – саману. Ця зустріч була передвісником! Вона показала майбутньому просвітлених, що, відмовившись від мирських пристрастей, можна знайти умиротворення, безтурботність. Спадкоємець престолу кинув сім’ю, пішов з рідної домівки. Він відправився на пошуки істини.

На своєму шляху Гаутама надавався жорсткої аскезі. Він брів в пошуку мудреців, щоб послухати їх вчення і думки. В результаті Будда знайшов свій ідеальний шлях позбавлення від страждань. Він відкрив для себе «золоту середину», що мала на увазі заперечення жорсткої аскези і відмова від непомірних надмірностей.

У 35 років Сіддхартха Гаутама знайшов Просвітлення і став Буддою. З цієї пори він радісно ділився з людьми своїм знанням. Він повернувся в рідні місця, де йому дуже зраділи його близькі. Вислухавши Будду, дружина і син також вибрали шлях чернецтва. Будда знайшов звільнення і спокій спочатку свого дев’ятого десятка. Він залишив величезну спадщину – Дхарму.

Як поширювався буддизм

Загальна чисельність буддистів на всій землі – більше 500 мільйонів чоловік. І ця цифра невгамовна росте. Ідеї та принципи буддизму цікавлять, чіпають серця багатьох людей.

Ця релігія відрізняється відсутністю нав’язливої філософії. Ідеї буддизму по-справжньому чіпляють людей, і вони самі набувають цю віру.

У поширенні релігії в першу чергу зіграла роль географія виникнення цього віросповідання. Країни, де буддизм давно є основною релігією, подарували цю віру сусідять державам. Можливість подорожувати по всьому світу відкрила людям з віддалених країн знайомство з буддійської філософією. Сьогодні існує чимало літератури, документальних і художніх відеоматеріалів про цю віру. Але, звичайно, по-справжньому зацікавитися буддизмом можна лише доторкнувшись одного разу до цієї унікальної культури.

У світі є етнічні буддисти. Це люди, народжені в сім’ях з цим віросповіданням. Дуже багато хто прийняв буддизм свідомо, познайомившись з філософією Просвітлення в дорослому віці.

Звичайно, знайомство з буддизмом не завжди знаменується прийняттям цієї релігії для себе. Тут особистий вибір кожного. Однак однозначно можна сказати, що філософія буддизму – це цікава область, яка цікава багатьом з точки зору саморозвитку.

Що таке буддизм

Підводячи підсумок, хочеться відзначити, що буддизм – це ціла філософія, заснована на релігії, яка зародилася в Індії ще до нашої ери. Прабатьком Священного вчення Дхарми є Будда (Просвітлений), що колись був спадкоємцем індійського престолу.

В буддизмі виділяють три основних напрямки:

Існують різні буддійські школи, які розкидані по країнам. Залежно від школи можуть різнитися якісь деталі вчення. Але в цілому буддизм, тибетський або індійський, китайський, тайський і будь-який, інший несе одні й ті ж ідеї і істини. В основі цієї філософії – любов, добро, зречення від надмірностей і проходження ідеального шляху для позбавлення від страждань.

У буддистів є свої храми, Дацан. У кожній країні, де проповідується ця релігія, існує буддійська громада, де кожен стражденний може знайти інформаційну, духовну підтримку.

Люди, які сповідують буддизм, підтримують особливі традиції. У них своє розуміння світу. Як правило, ці люди прагнуть нести добро оточуючим. Буддизм не обмежує інтелектуальний розвиток. Навпаки, ця релігія наповнена змістом, в її основі лежить багатовікова філософія.

У буддистів немає ікон. У них є статуї Будди та інших Святих-послідовників цієї віри. В буддизмі прийнята своя особлива символіка. Варто виділити вісім благих символів:

Парасолька (чхатра);
Ваза зі скарбами (Бумпо);
Золота рибка (Матс);
Лотос (Падма);
Раковина (Шанкх);
Прапор (двахья);
Колесо драхми (дхармачакра);
Нескінченність (Шріватса).

Кожен символ має своє обгрунтування і історію. В буддизмі взагалі немає нічого випадкового і порожнього. Але, щоб зрозуміти істини цієї релігії, доведеться витратити час на ознайомлення з ними.

150-літній ювілей Василя Стефаника. Радянській владі не вдалося «приручити» письменника – дослідники

ЛЬВІВ – 14 травня в Україні і світі вшановують 150-ліття від дня народження українського письменника Василя Стефаника. Заходи відбуваються на державному рівні. Найбільше людей сьогодні очікують у селі Русові на Прикарпатті, де народився, жив, творив, помер і похований новеліст. На обійсті письменника Івано-Франківський драматичний театр вперше зіграє драму «Вона – Земля» за творами Василя Стефаника. У Львові презентують антологію «Василь Стефаник в європейській пресі».

Що писала про Стефаника преса за його життя? Що говорили критики та друзі про його літературний талант? Чому у творах Стефаника домінує смуток, трагедія, людський біль? Чи сучасно звучить письменник сьогодні?

Український письменник Василь Стефаник (ліворуч) і лікар, філософ Вацлав Морачевський

Вже у 28-річному віці – відомий письменник, знаний, шанований – у радянській Україні, з пенсією від радянської влади, не заборонений у радянський час, але з якого ліпили «пролетарського письменника». Написав небагато, але писав коротко, трагічно, емоційно, немов різав, зазначають дослідники.

За життя Василя Стефаника увагою не обділяли. Літературні критики і шанувальники називали його українським модерністом. А він вагався на початках своєї творчості, чи взагалі йому писати, та й мало кому зізнавався у тому, що експериментує зі словом. Так було, доки поляк, медик, філософ, діяч Вацлав Морачевський і його дружина Софія Окуневська-Морачевська, яка стала першою жінкою-лікарем в Галичині, не вселили впевненість Стефаникові, що він має талант. Це молоде подружжя стало «дорогою у світ» письменника.

Вацлав Морачевський відчув обдарованість Василя Стефаника. «Пані, яка навчила мене любити Русів і правду в собі», – писав про Софію Окуневську-Морачевську письменник.

«Стефаник зізнавався в автобіографії, що почав писати рано, в гімназійні роки, але під впливом Леся Мартовича (письменник, правник – ред.), який трішки був грубуватий і цинічний, трохи кепкував над ліричною, розчуленою манерою письма Стефаника. Тому у письменника навіть виробився психокомплекс, і Стефаник вирішив нікому не признаватися, що теж пише, має здібності, він перемкнувся в гімназійні роки і в перші роки навчання в Краківському університеті на політичну і громадську діяльність. А Морачевський переконував, що в нього є талант, орієнтував його в модерних течіях. У Стефаника було інтуїтивне чуття нового, оновлення художніх форм. Стефаник вибухнув моментально і одразу високохудожніми цілими зразками», – каже Роман Піхманець, доктор філологічних наук, професор Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 року у селі Русів (Снятинського району, що на Івано-Франківщині). Його батько – Семен – був війтом, отримав спадок. Мама – Оксана, з дому Дідух. Це була заможна селянська родина, і син змалку знав, що вчитиметься у школі. У Коломийській гімназії, звідки його погнали, потім у Дрогобицькій він познайомився з багатьма відомими українцями – Лесем Мартовичем, Левом Бачинським, Марком Черемшиною. Вже тоді почав писати.

Після гімназійних років, з 1892 року, навчався у Кракові в Ягеллонському університеті на медичному факультеті. Але Василь Стефаник зрозумів, що це не його фах і писав: «З тією медициною вийшло діло без пуття» і почав літературне і громадське життя.

Спілкування з Морачевськими, Краків, де панувала атмосфера модернізму в мистецтві, знайомство з європейськими митцями і сучасними течіями вплинули на Василя Стефаника. Він провадив богемне життя, любив гарно вдягатися, його костюми пошиті в знаних майстрів. Збірка з 15 новел «Синя книжечка», яка вийшла у Чернівцях у 1899 році, одразу стала помітним літературним явищем, і про неї писала тогочасна преса.

Антологія, присвячена Стефаникові

Національна наукова бібліотека імені Василя Стефаника у Львові до ювілею новеліста видала антологію «Василь Стефаник в європейській пресі 1899–1936 років». Науковці дослідили понад сто україномовних видань закордонної преси та еміграційної, в яких написано про Василя Стефаника.

«Дослідили прижиттєві публікації, було цікаво, що писали про нього, знаючи, що Стефаник прочитає. Антологія охоплює період від часу видання «Синьої книжечки» (1899 рік) до 1936 року (смерті), але є некрологи початку 1937 року. Це статті, рецензії, шаржі, етюди, хроніка. Писали, що Василь Стефаник – модерний письменник, нового часу, і не було різниці, чи ця газета виходила у Відні, чи в Москві, чи в Софії.

Видання згадували письменника у всі його ювілеї. Публікації дозволяють зрозуміти світ новеліста, як його сприймали сучасники – а це Іван Труш, Іван Франко, Марко Черемшина, Михайло Рудницький, Богдан Лепкий», – говорить заступник директора Національної наукової бібліотеки імені Стефаника у Львові Лідія Сніцарчук.

Художник Іван Труш про новели Василя Стефаника писав, що всі вони мають мистецьку вартість. «Бачимо, що мало в котрім місці пробивається веселіший тон; майже усюди вибирає собі Стефаник за тему біду, нужду мужицьку, п’янство, бійку, хворобу, смерть. Є то моменти життя людського, котрі нас найсильніше вражають, але не лиш тим викликують твори майстра велике враження. Стефаник є майстер в дикції короткими реченнями і в винаходженню незвичайно вдалих порівнянь».

Більшість творів Василь Стефаник написав з 1897-го до 1901 року. Це був його дуже активний період творчості, коли він став відомим письменником. Але це не тішило батька, який хотів, щоб син став лікарем. Стефаник залишив університет, виїхав з Кракова, у 1900 році вийшла його збірка «Камінний хрест», що знову принесла йому визнання і славу. Але у житті він переніс горе – померла його мама.

«Він дуже любив маму. Тональність, душевність, вразливість він взяв від своєї мами Оксани. Тато його був строгий, жорсткий, вимогливий, словом, ґазда русівський, без патичкувань, а мама передала синові оцю вразливість. Він був вимогливим, передусім, до себе, творчим, мав дуже вразливу душу. Вимогливий, суворий, але справедливий з м’якою душею», – розповідає Радіо Свобода Мотря Стефаник, дружина сина Василя Стефаника – Кирила.

Василь Стефаник у 1904 році одружився із донькою священника Кирила Гаморака – Ольгою, і протягом шести років молоде подружжя жило в селі Стеців, неподалік Русова. У 1908 році письменника обрали послом до Австрійського парламенту, де він працював десять років. Як написав в автобіографії у 1924 році, «не виголошував ніяких промов, бо мови парламентарні моїх клубових товаришів за малими виїмками були такі скандальні, що я волів мовчати і встидатися лише за своїх, коли б не за себе самого».

У цей час політичної кар’єри налагодились стосунки Василя Стефаника з татом, який попросив сина повернутись у Русів, виділивши йому землю і допомігши збудувати будинок, який Стефаник називав «білим палацом». У ньому жив із дружиною та трьома синами – Семеном, Кирилом, Юрієм. Однак у 1914 році від важкої недуги померла Ольга. Її сестра переїхала у дім Стефаника, щоб доглядати за малими дітьми.

Протягом усього цього часу роботи в парламенті Василь Стефаник нічого не писав, але вирішував дуже багато питань для людей, про що свідчать десятки листівок від селян до депутата, які зберігаються в родинному архіві Стефаників.

«Письменник не писав 16 років. Події Першої світової війни сколихнули нову творчу енергію. Причини творчої паузи різні, психологічного характеру. Для Стефаника процеси творення були дуже напруженими, драматичними, він вживався зі своїми героями. Герой кричав – він кричав, герой рвав на собі волосся – він те саме робив. Була потреба психічної асиміляції, що називається, емпатії зі своїми героями. Писати постійно великі речі у такому стані не можна було. Після цього він навіть мав проблеми зі здоров’ям, а ще додалися драматичні події з особистого життя – смерть мами, що боляче пережив і цим пояснював причину своєї мовчанки, а ще не розумів нового селянина. Людину традиційного суспільства розумів, бо це «повні пазухи ясного ідеалізму», а коли переходило все на прагматичний інтерес, на збагачення, то він цього не розумів», – говорить професор Роман Піхманець.

Чому писав про трагічне і сумне?

З одного боку, Василь Стефаник вів богемний спосіб життя у Кракові, був веселий у товаристві, у нього закохувались жінки, а він – у них, навіть мадонна Соломія Крушельника мала велику симпатію до письменника, але переважна більшість його творів – трагічна, про гірку долю селян, сумні людські історії. Мистець у своїх новелах і оповіданнях перебільшував поганий стан села, його герої не сміються, а згадують про ліпші часи, писали друзі Стефаники про його твори.

«Тут зіграли роль, певно, психологічні чинники. Стефаник у листі до Бачинського дав сам собі психологічну характеристику, де виділив свою вразливість, але на людське горе і біду. Він міг бути веселий у компанії, а коли впадали в очі картини бідности, це його змінювало, він розумів, що саме завдяки селянству українська нація збереглась і вижила. У Стефаникові зійшлася кров двох аристократичних селянських родин. Він залежав від психологічного настрою. Міг бути богемний, і поляки писали, що не уявляють його сільського, русівського, а в Русові, навпаки, не уявляли його богемним. Був вимогливим до себе. Творчість для нього була етичною категорією. Це висока мова. Хоч йому обіцяли гонорари, він потерпав від безгрошів’я, але не дозволяв собі писати нижче певного рівня», – зауважує науковець Роман Піхманець.

У радянській Україні друкували новели Василя Стефаника і шанували його як письменника. «Два рази я був в Україні. Перший раз 1903 року в Полтаві, на святі Котляревського, де ознайомився з молодими письменниками. Другий раз був у Києві на початку 1919 року, за Директорії. Не знаю, чому, та тільки зазначую, що українці з Великої України по душі мені ближчі, як галичани», – написав в автобіографії.

У 1920-і роки київська інтелігенція намагалась з нього зробити символ «пролетарського письменника» на противагу Горькому у Росії. Від 2 жовтня 1928 року у Харкові влада радянської України призначила Василеві Стефанику персональну пенсію розміром 150 карбованців на місяць, до самої смерті. Однак до новеліста доходила інформація з Великої України про репресії, вбивства і арешти української еліти, знищення української культури. У 1929 році Василь Стефаник відкликав свою кандидатуру зі списку академіків Академії наук УРСР. Він знав про Голодомор і про це писав. Коли митрополит Греко-католицької церкви Андрей Шептицький дізнався, що УРСР позбавила письменника пенсії, то у 1932 році виділив йому допомогу.

«Василь Стефаник мав неоднозначні відносини з радянською Україною. Предки Стефаника – вихідці з Наддніпрянщини, це козацький рід. Стефаник казав, що в нього до тої Наддніпрянської України особливе ставлення. Він їздив і бачив, що до влади прийшов соціалістичний уряд і що це нічого доброго не віщує. Стефаник відмовився від пенсії. Написав цікаву статтю на цю тему, яка не збереглася, тому що редакція журналу відмовилася її друкувати. Стаття «ходила» в рукописі. Він розумів, що відбувається. Коли співпраця була тісна, у радянській Україні він дозволяв собі друкувати твори одверто націоналістичного спрямування, присвячував твори Хвильовому, це не було покірне сприйняття подій. У нього була художня і політична інтуїції. Наприкінці 20-х років його запрошували жити у Велику Україну, але він не поїхав», – розповідає дослідник життя та творчості Василя Стефаника Роман Піхманець.

Учасники урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: (перший ряд) – Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) – Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко

Творили радянського письменника

У січні 1930 року Василеві Стефанику паралізувало праву частину тіла, йому було важко ходити. До смерті говорив про те, що бажає «сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще». Зрештою, він писав те, що хотів. А ось автобіографію «свою писати мені тяжко, раз, що моє життя убоге на яскраві випадки, а так писати багато про себе моторошно», зізнався у листі в 1924 році.

7 грудня 1936 року Василь Стефаник помер від серцевого нападу. Йому було 65 років.

Василь Стефаник не належав до числа заборонених письменників у радянський час. Його твори вивчали у школі та університеті. Для школярів вони були емоційно заскладні, зазначають фахівці. Ще за життя новели переклали двадцятьма мовами. Зокрема, німецький переклад зробив Іван Франко.

У 1941 році у Русові в будинку письменника відкрили меморіальний музей. У 50-х роках вийшов тритомник Василя Стефаника. Замовчувати письменника такого рівня цілковито було важко, наголошує Роман Піхманець, тому інтерпретували його творчість у бажаному вимірі.

«Багаті-бідні, експлуататори-експлуатовані – і на цьому робився акцент. У Стефаника важлива художня форма, звук, інтонація, манера висловлювання, суб’єктивний тон оповіді. На жаль, часто це правилось, зокрема, мовні особливості, що не сприяло пізнанню художньої спадщини», – каже Роман Піхманець.

На сьогодні ще не досліджені листи Василя Стефаника, які він писав, працюючи у Відні. Син письменника Юрій згадував, що батько надсилав тисячу листів друзям, знайомим, в різні установи, щоб чимось допомогти і вирішити питання. Цей архівний матеріал не є зібраний, зазначають дослідники.

Василь Стефаник (1871–1936) – майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик

Стефаник написав не так багато творів – збірки «Синя книжечка», «Камінний Хрест», «Дорога», «Моє слово», «Земля» та оповідання. Сила слова Стефаника в тому, кажуть літературознавці, що кожен читач знаходить щось своє, а час сприяє новому прочитанню та інтерпретуванню його творів.

«Діонизійська насолода життям – чужа йому, як і ґотицька втеча перед ним. Немає в нім і нудного каменярського цокання над немилою працею. Але є щось – і в стилі, і в змісті, що є мішаниною першого і другого, і що тяжко означити в короткій характеристиці. Се є якесь нелюдське завзяття і нічим не знищиме привязання до землі, що його видала», – писав за життя про Стефаника літературний критик, політик Дмитро Донцов.

Полтава, 1 вересня 1903 року. Діячі української культури та представники громадськості, які були учасниками урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві. Василь Стефаник позначений номером 43. За інформацією дослідника Юрія П’ядика, на світлині такі особи: 1) Василь Цимбал, 2) Сергій Єфремов, 3) Василь Кошовий, 4) Микола Коханівський, 5) Іван Демченко, 6) Іван Липа, 7) Іван Стешенко, 8) Віталій Боровик, 9) Мирон Кордуба, 10) Іван Луценко, 11) Аркадій Верзилов, 12) Невідома особа, 13) Олександр Пилькевич, 14) Лев Лопатинський, 15) Володимир Леонтович, 16) Микола Аркас, 17) Аркадій Слатов, 18) Микола Левитський, 19) Степан Ерастов, 20) Невідома особа, 21) Христина Алчевська, 22) Василь Кравченко, 23) Леонід Жебуньов, 24) Григорій Ротмистров, 25) Віра Коцюбинська, 26) Захар Краковецький, 27) Юрій Коллард, 28) Віра Ворона, 29) Михайло Мороз, 30) Сергій Шемет, 31) Микола Сахарів, 32) Олександра Коханівська (Яновська), 33) Олександр Осмяловський, 34) Микола Дмитріїв, 35) Михайло Губчак, 36) Михайло Старицький, 37) Микола Федоровський, 38) Ганна Барвінок, 39) Юліан Романчук, 40) Олена Пчілка, 41) Кирило Студинський, 42) Леся Українка, 43) Василь Стефаник, 44) Михайло Комаров, 45) Лесь Кульчицький, 46) Пилип Немоловський, 47) Євген Чикаленко, 48) Микола Міхновський, 49) Левко Мацієвич, 50) Северин Паньківський, 51) Ярослав Грушкевич, 52) Володимир Розторгуєв, 53) Григорій Коваленко, 54) Настя Розторгуєва (Шавернівна), 55) Оксана Стешенко, 56) Катря Сулимовська, 57) Надія Кибальчич, 58) Володислав Козиненко, 59) Гнат Хоткевич, 60) Михайло Коцюбинський, 61) Євген Левицький, 62) Володимир Самійленко, 63) Петро Розов, 64) Іван Сокольський (Калістрат), 65) Ілля Шраг, 66) Андрій Шелухін, 67) Мартин Корчинський, 68) Василь Сімович. (Щоб відкрити фотографію в більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Де народився Бебурішвілі