Роки південного заслання – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН – ВЕЛИКИЙ РОСІЙСЬКИЙ ПОЕТ – ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ
За чотири роки свого заслання Пушкін об’їздив південь України, Молдавію, Крим, Кавказ. Нові життєві враження, роздуми над своєю долею надихають поета на нові теми. У творчому розвитку Пушкіна починається новий етап. Головна увага поета зосереджується на зображенні особистості, її внутрішнього світу, переживань, прагнень і розчарувань. За словами самого Пушкіна, у поемі «Кавказький полонений» він спробував створити характер свого сучасника. Критики дорікали авторові за невизначеність і суперечливість характеру героя поеми. Читачі ж із захватом сприйняли новий твір, бо «кожний бачив в ньому. своє власне відображення».
Усі романтичні твори Пушкіна об’єднує образ автора. Цей образ, постаючи у творах поета, романтично відтворював факти його життя, його думки й переживання. Після «Паломництва Чайльд-Гарольда» Байрона образ поета-вигнанця набув популярності у літературі європейського романтизму. Поет-вигнанець — провідний образ романтичних творів Пушкіна. Значну роль в усвідомленні Пушкіним власної долі відіграв і образ давньоримського поета Овідія, якого імператор Август вислав у римську провінцію на береги Дунаю. Через 18 століть майже у тих самих місцях перебував на засланні Пушкін. Ототожнення себе з Овідієм, а Олександра І — з Августом давало Пушкіну зовсім інший вимір власної особистості. По-перше, якщо влада переслідує поета, то визнає його силу, можливо, рівну самій владі. По-друге, слава Овідія пережила віки, а могутнього імператора Августа згадують нині здебільшого як сучасника великих поетів Вергілія, Овідія.
Перебуваючи у Кишиневі, Пушкін опинився у південному центрі російського визвольного руху. Часто бував він у Тульчині, Василькові — осередках декабристських організацій півдня Російської імперії. Пушкін товаришував із багатьма майбутніми декабристами, але сам не став членом таємного товариства. Поет, універсальність таланту якого вже ставала очевидною, своє покликання вбачав насамперед у поезії, на неї покладав свої надії і як геніальний митець відчував, що життя значно складніше, ніж його уявляють «романтики від політики».
Навесні 1822 року кишинівський політичний гурток розкрили, а проти його керівника М. Орлова розпочалося слідство. Атмосфера підозри й фіскальства, руйнування кола друзів та однодумців тяжко вплинули на Пушкіна, тому він шукав нагоди виїхати з Кишинева.
Улітку 1823 року Пушкін виїхав до Одеси, щоб покращити стан здоров’я. Граф Воронцов, новий намісник Новоросійського краю, до якого увійшли і землі Молдавії, запропонував відомому поету залишитися в Одесі при його канцелярії.
В Одесі Пушкін прожив рік, і це був один із найбільш суперечливих періодів його життя і творчості. Про це свідчать вірші поета «Демон», любовна лірика, в якій кохання набуває трагічного й фатального характеру.
Слава Пушкіна як першого поета Росії зростала, сам він усвідомлював своє значення, а між тим насправді значився лише незначним канцелярським чиновником. Відірваність від центрів книговидавництва Росії, Москви й Петербурга робила неможливим існування за рахунок власних творів. У травні 1824 року, пояснюючи своє ставлення до служби в канцелярії, Пушкін писав, що сприймає гроші, які йому платять у канцелярії, не як заробітну платню, а «як пайок засланого невільника». І відмовлявся від цих грошей, якщо не може «бути вільним у. своїх заняттях». Це був виклик владі, який могли сприйняти і як бунт. 8 липня 1824 року Пушкіна звільнили від служби й призначили нове місце заслання — село Михайлівське Псковської губернії, де був родовий маєток Пушкіних.
Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.
“Шевченко на засланні” Корнила Устияновича. Історія створення картини
Львів, 1870 рік. На мистецькій виставці погляди місцевої інтелігенції прикуті до картини, на якій Шевченко-солдат зображений на тлі пустельного берега Аральського моря. Робота художника Корнила Устияновича “Шевченко на засланні” стала новаційною. Це вперше на заході України образ Тараса Шевченка з’явився на полотні.
Дарія Денис
Корнило Устиянович (1839 — 1903)
Фото: з фондів ЛННБ України ім. В. Стефаника
Корнило Устиянович (1839 — 1903)
Року 1858 молодий художник, родом з підльвівського села Вовків, їде здобувати мистецьку освіту до Відня. Під час навчання у Віденській академії мистецтв Корнило Устиянович перейнявся русофільськими ідеями. Там він потрапив до гуртка слов’янських інтелігентів, що об’єдналися довкола Михайла Раєвського, попа при російському посольстві.
Проте ідеї “русского міра” викликали в митця більше запитань, аніж відповідей. До того ж через москвофільські погляди батька — отця Миколи Устияновича — Корнило знав російську краще, ніж руську, хоча й вимовляв слова на український манер. Але в родині Устияновичів спілкувалися переважно польською.
У Віденській академії мистецтв Корнило Устиянович потоваришував із польськими митцями Артуром Ґротґером та Андрієм Грабовським. Імовірно, у їхньому колі він познайомився з істориком і художником Броніславом Залеським, який був близьким товаришем Тараса Шевченка на засланні. Це знайомство було для Устияновича доленосним.
Аральське море та гори Каратау
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства 1847 року Тараса Шевченка заслали солдатом в Окремий Оренбурзький корпус на невизначений термін із забороною писати й малювати.
Проте через рік Шевченка долучили до складу Аральської описової експедиції. Це дало художникові змогу на деякий час звільнитися від військової муштри й суворого нагляду, а ще — малювати.
Броніслав Залеський (1819 — 1880)
— На папері Шевченко був солдатом охоронної роти, але насправді йому довелося брати участь в експедиції як художнику, — розповідає Тетяна Чуйко, заступниця генерального директора Національного музею Тараса Шевченка. — Ці експедиції організовували не лише з науковою метою задля вивчення берегів Аральського моря та його флори і фауни, а насамперед для пошуку корисних копалин й опанування Російською імперією віддалених земель.
Повернувшись із майже півторарічної експедиції, Шевченко упорядковував матеріали вже в Оренбурзі. Оскільки обсяг роботи був великий, на допомогу йому дали польського засланця, рядового Броніслава Залеського, якого заарештували 1846 року за революційну діяльність.
— Шевченко відстоював українське питання, Залеський — польське, але об’єднувало їх антиімперське спрямування. Оскільки Залеський теж цікавився малюванням, то він дуже прискіпливо з етнографічною точністю підходив до зображення того, що бачив навколо себе, а Шевченко поправляв деякі моменти в його альбомі, — зазначила Тетяна Чуйко.
Року 1851 Тарас Шевченко у складі експедиції вирушив в гори Каратау нині це територія Казахстану розвідувати родовища кам’яного вугілля. Серед її учасників були друзі Шевченка — геолог Людвік Турно та Броніслав Залеський. Під час дослідження вони жили в одній казахській кибитці. Їхню щоденну працю та побут художник зобразив на малюнку, відомому з умовною назвою “Т. Г. Шевченко серед товаришів”.
“Шевченко серед товаришів”. Зліва направо — Броніслав Залеський, Людвік Турно, Тарас Шевченко. Художник Тарас Шевченко, липень — серпень 1851 року
Після смерти Миколи І, 1856-го, Залеський звільнили зі служби. Коли повернувся після солдатської каторги до рідного білоруського села Рачкевичі, отримав від Шевченка листа: “Не забувай мене! Оточать тепер тебе багато розумніших і кращих людей — дай Боже! Але повір, друже, мій дорогий, що небагато буде таких, які щиріше, ніж я, любити тебе будуть”.
Натомість Тараса Шевченка звільнили лише через рік після численних клопотань товаришів. Залеський і Шевченко товаришували й листувалися до останніх днів художника та поета.
Від русофільства до українства
Спогади Залеського про роки спільного заслання із Шевченком в оренбурзьких безлюдних степах неабияк вплинули на вихованця Віденської академії Корнила Устияновича.
До того ж після смерти Тараса Шевченка його поезія стала ще популярнішою. У 1860-роках у Львові Шевченкові твори друкували у пресі, а “Кобзар” став настільною книгою.
Року 1863 Устиянович повернувся з Відня на Галичину. Його сумніви щодо русофільських поглядів лише посилилися. А після візиту до Російської імперії митець остаточно прозрів:
“Я застановлявся: “Що? Як? І я перевертень?” — і був часами такий розлад в моєму серці, що я ставав до всякої праці неспосібним. Тоді ставав переді мною мій добрий, чесний і сумирний, а такий нещасний народ… В моїй душі піднімався відпір і завзяте бажання не датись, і спрага помсти. Щось неначе шептало мені у вухо: “Ти грішиш, ти тяжко грішиш! Не покидай свого народу”.
Корнило Устиянович взявся читати українську літературу: Марка Вовчка, Шевченка, Куліша, Нечуя-Левицького. У 1868 році долучився до створення у Львові товариства “Просвіта”. Декламував Шевченкові вірші на імпровізованих сценах.
Ескізи в Записнику-шкицівнику
Коли саме Корнило Устиянович написав картину “Шевченко на засланні”, достеменно не відомо. Дослідники припускають, що наприкінці 1860-х — на початку 1870-х років. Роботу над полотном художник почав із начерків композиції. Спершу у своєму шкицівнику записна книжка Устиянович олівцем намалював Шевченка в різних ракурсах.
Ескіз Корнила Устияновича
Фото: з фондів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького
Ескіз Корнила Устияновича
Ескіз Корнила Устияновича
Фото: з фондів Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького
Ескіз Корнила Устияновича
— Різні генерації художників зображували поета на засланні переважно у стані задуми чи зажури. Погляд Шевченка на полотні Устияновича збиває з ніг, він сповнений непокори. Митець інтерпретував образ поета на засланні як ніхто інший, він зміг передати і самозаглиблення, і непокору водночас, — тлумачить Тетяна Чуйко.
Устиянович зобразив Шевченка на тлі пустельного берега Аральського моря і занедбаного кладовища. Імовірно, цю місцевість художник бачив на офортах Броніслава Залеського, які він видав у Парижі 1865-го в альбомі “Життя киргизьких степів”.
— Шевченко відобразив надгробок за допомогою акварелі, Залеський те саме місце відтворив в офорті, а коли ми дивимося в лівий нижній кут картини Устияновича, бачимо цей же надгробок із незначними змінами, — звертає увагу на деталі композиції Тетяна Чуйко. — Надгробки на другому плані за спиною Тараса Шевченка ми можемо побачити також на його роботі “Казашка Катя”. Устиянович вдався до синтезування матеріалів, зафіксованих у малюнках з Аральської і Каратауської експедицій. Першим це спостеріг шевченкознавець Олександр Федорук.
Музейне надбання
Корнило Устиянович першим у західноукраїнському малярстві звернувся до образу Тараса Шевченка і став засновником мистецької Шевченкіани. “Окрім картини “Шевченко на засланні”, підо впливом творчости художника і поета Устиянович написав також й інші свої твори”, — розповідає Оксана Жеплинська, завідувачка відділу українського мистецтва ХVІІІ — початку ХХ ст. Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
На основі Шевченкових творів Устиянович намалював картини “Семен Палій, лихом недобитий”, “Мар’яна-черниця”, “Чернець”. Наприкінці 1890-х створив “Портрет Шевченка” .
У працях дослідників картина Устияновича трапляється з різними назвами: “Шевченко на тлі краєвиду”, “Шевченко-солдат на Аральському морі”. У 1941 році твір з назвою “Тарас Шевченко на березі Аральського моря” з приватної колекції передали Національному музею у Львові імені Андрея Шептицького, у фондах якого її зберігають донині.
— Тривалий час картину зберігав священник Олександр Стефанович. Можливо, він придбав картину в самого Устияновича чи в його родичів, — припускає Оксана Жеплинська. Але в музей вона потрапила не від Стефановича, а від невідомої громадянки Меркулової. А як картина опинилася в неї — не відомо.