Выберите страну или регион

Copyright © 2024 Apple Inc. Все права защищены.

Выберите страну или регион

Африка, Ближний Восток и Индия

Азиатско-Тихоокеанский регион

Европа

Латинская Америка и страны Карибского бассейна

• Anguilla
• Antigua and Barbuda
• Argentina (Español)
• Bahamas
• Barbados
• Belize
• Bermuda
• Bolivia (Español)
• Brasil
• Virgin Islands, British
• Cayman Islands
• Chile (Español)
• Colombia (Español)
• Costa Rica (Español)
• Dominica
• República Dominicana
• Ecuador (Español)
• El Salvador (Español)
• Grenada
• Guatemala (Español)
• Guyana
• Honduras (Español)
• Jamaica
• México
• Montserrat
• Nicaragua (Español)
• Panamá
• Paraguay (Español)
• Perú
• St. Kitts and Nevis
• Saint Lucia
• St. Vincent and The Grenadines
• Suriname
• Trinidad and Tobago
• Turks and Caicos
• Uruguay (English)
• Venezuela (Español)

США и Канада

• Canada (English)
• Canada (Français)
• United States
• Estados Unidos (Español México)
• الولايات المتحدة
• США
• 美国 (简体中文)
• États-Unis (Français France)
• 미국
• Estados Unidos (Português Brasil)
• Hoa Kỳ
• 美國 (繁體中文台灣)

Тетяна Анциферова: «Коли дізналася, що співатиму пісню «До свиданья, Москва!» в дуеті із Львом Лещенком, засумувала. »

11 липня популярній українській співачці виповнюється 60 років

Голос української співачки Тетяни Анциферової своїм тембром зачаровував і магнетично зваблював кожного. Він був естрадним дивом 1970-1980-х років. Упродовж багатьох років, співаючи всупереч болячкам і життєвим негараздам, вона залишалася янголом вишуканих пісень та музики.

Свій творчий шлях Тетяна обрала у сьомому класі, співаючи в харківському БК “Будівельник”, в самодіяльному ВІА “Лелеки”. На першому курсі Харківського музично-педагогічного училища почала працювати (1971 рік ) в ансамблі під керівництвом музиканта-віртуоза Володимира Білоусова (згодом він стане її чоловіком і вірним соратником). Від 1975 року музиканти перебираються в Закарпатську філармонію, там започатковують ВІА “Музики”, де яскраво засяя­ла зоря самобутньої співачки Тетяни Анциферової. З легкої руки композитора Олександра Зацепіна українка виривається на естрадний олімп. Співачці з Ужгорода довірили виконання фінальної пісні на закритті московської Олімпіади 1980 року “До свиданья, Москва!”. Хоча від 1982-го Тетяна живе і працює у Москві, вона й досі бачить українські сни, любить свої українські пісні, рідну мову. Ні голос, ні краса, ні пластика за ті роки не покинули цю талановиту жінку.

— У вас рідкісне прізвище, Тетяно. Хоч батьки ваші харків’яни, ви ж народилися в Башкирії.

— Мій батько після закінчення Харківського інституту інженерів транспорту був скерований у місто Стерлітамак, де я й народилася. Потім повернулися в рідний Харків. Мати моя — українка, в жилах якої текла польська, литовська, українська і російська кров. Батько — росіянин, який приїхав в Україну. Мама з дому була Чернівецька. Коли я починала артистичну діяльність, стояло питання вибору сценічного прізвища. Мій чоловік мав поширене прізвище Білоусов. Бабця була Медзевічус, потім забрала литовське закінчення і стала Медзевич. Був варіант залишитися Тетяною Медзевич. Проте сталося як є — залишилася Анциферовою. В шкільних журналах була першою.

— Співати почали ще з сьомого класу?

— Саме так. Починала в ансамблі “Лелеки” при Харківському Будинку культури “Будівельник”. Виступала в різноманітних концертах і святкових дійствах тих часів. Коли навчалася в музпедучилищі, через своє захоп­лення співом мала проблеми з адміністрацією закладу. “На килим” навіть викликали мого батька. А все через те, що працювала в концертно-танцювальній залі.

— А що ви співали українською?

— Здебільшого народні пісні в обробках Володимира Білоусова. Усе чую як нині:

Тиха вода, тиха вода,

Гей лем на Бескиді,

Давно, давно я не була

З милим на бесіді.

Ой легойка коломийка,

А від тої коломийки болить головойка.

— Харків подарував вам зустріч з надзвичайно талановитим музикантом Володимиром Білоусовим, який став вашим чоловіком.

— Перед приїздом до Харкова, до 1970 року, Володя працював у Тульській обласній філармонії в оркестрі. Колектив саме перебирався до Москви, а Білоусов заїхав провідати маму у Харкові, де місцеві музиканти переконали його залишитися в місті й створити колектив. Саме в цій концертно-танцювальній залі зародився ансамбль Володі Білоусова, з яким я почала співпрацювати. Співала на танцях. Були вони тоді цивілізовані. На нашому майданчику у вихідні збиралося до півтори тисячі людей. Співала “Водограй” Володимира Івасюка, “Червону руту”. Ось там вже мала популярність. Ми часто гастролювали у Львові, де здружилися з ансамблем ”Ореол”, Сашком Балабаном, Юрієм Шаріфовим, Миколою Шкредовим і Карленом Мкртчяном. Однак з Володимиром Івасюком доля мене не звела.

— Вісімнадцятирічною вас запросили на роботу в “Укр­концерт”.

— 1971 року в Україну повернувся камерний співак Петро Топчій. Вважаю його великою зіркою, яка, на жаль, мало світила. У нього була загадкова доля. Під час Другої світової вій­ни був вивезений з Радянського Союзу. Закінчив Міланську консерваторію, мешкав а австралійському Сіднеї, потім — у Новій Зеландії, де познайомився з Дмитром Гнатюком, який переконував повернутися додому. Той вагався. Коли приїхав на гастролі радянський цирк, Топчій познайомився з повітряною гімнасткою Іриною Щетиніною. Полюбили одне одного. Довелося Петрові їхати за коханою. Співакові запропонували роботу в Москві. Оскільки дитиною виїжджав з Києва, вирішив осісти в столиці України. Довго шукав музикантів для акомпанування концертної програми. А колектив свій знайшов у Харкові. Пригадую, як прийшла на репетицію в нашу концертно-танцювальну залу і мені повідомили, що приїхав “іноземець” і хоче нас послухати. Ми справили враження, і він запросив нас до Києва. Влаштували його і нас в “Укрконцерт”. Я грала на органі, підспівувала і мала сольні номери. Грошей було виділено чимало. У нас навіть були дві завіси, вагою з тонну. Одна з них з журавлями, вишитими золотими нитками, висіла в першому відділенні, а друга, оксамитова, з вишитими кольоровою парчею хмародерами, мала назву “Лас-Вегас”. Я мала концертне плаття за 400 іноземних одиниць, немислимі на той час кошти.

Ми швидко зробили програму, і в кінці 1972 року почали гастролювати по всьому Радянському Союзу. Назвали нас “Везувій”. Під час роботи у Києві приятелювали з Миколою Мозговим, він частенько виступав разом з нами в концертах. Через рік спільної роботи Топчій зрозумів, що наш колектив надто сучасний, а йому хотілося камерності. І він почав виступати під рояль. Щодо назви “Везувій”, то вона шокувала багатьох. Люди не знали, що це таке взагалі! Та й «не по-радянськи» якось було.

Ми пішли від Топчія, нас назвали “Либідь”. Коли гастролювали в Росії, там називали через незнання історії “Лєбєдь”. Співала пісні провідних українських композиторів, зокрема Мирослава Скорика (“Я не сумую за тобою” на слова Олександра Вратарьова). Були в мене й патріотичні твори, зокрема “Кіннота” композитора Альфреда Гребенюка. Виконувала “Чарівну бойківчанку” Мирослава Воня та Олексія Сердюка і “Журавлику заблуканий” Бориса Кисельова. Продов­жувала робити народні пісні в обробці Володимира Білоусова — “Сумна я була” і “Пливе кача” (“Пливе кача, пливе, тихо собі рабче. ”), “Два дуби”, “Перелаз-перелаз”. Звісно, писали й свої пісні українською, вдавалися вони нашому гітаристові В’ячеславу Діденкові і басистові Сергію Птушкові.

— Найдовше і чи не найплідніше вам працювалося в Закарпатській обласній філармонії.

— Від 1974 року мій чоловік думав про виїзд за кордон. Мені було 20, мала батьків в Україні, моєму молодшому братові — лише 12. Багато музикантів з Києва емігрували в Америку і кликали нас. Володя захворів на виразку шлунка. І це загальмувало. Нам запропонували роботу в Ужгороді. Директор місцевої філармонії гарантував вільні умови. Правда, кожну програму здавали худраді і там. Так ми стали ВІА “Музики” Закарпатської обласної філармонії. В сонячному краї відчувався європейський дух. Ми поринули у творчий вир. Багато працювали, робота оживилася, стала цікавішою. До 300 концертів давали щорічно! Програма наполовину була українською (додалися “Ой Романе, Романочку”, “Далась мене, мати, за Дунай” в обробках Володі Білоусова), а також угорські та чеські твори. Виконувала пісні з репертуару Каті Ковач, Марилі Родович. Ми ставали європейським колективом, адже співали під “фірму”.

— 1979 року музиканти ВІА “Музики” брали участь у записі єдиної платівки-гіганта Назарія Яремчука “Незрівнянний світ краси”.

— Я добре знала і шанувала творчість Назарія Яремчука. Познайомилися ще 1976 року. Назарій разом зі “Смерічкою” був на наших концертах в чернівецькому Будинку офіцерів. Вразили ми і легендарного імпресаріо Пінхаса Фаліка. Пригадую, як з чоловіком прийшли до його робочого кабінету, і він уголос розмірковував, скільки потрібно грошей, щоб зробити з мене велику співачку (сміється). Я сиділа і лише кліпала очима. Не розуміла, про що йдеться. Ніби працюю, люди приходять на концерти, вдячно слухають і аплодують. А тут мова про якусь розкрутку!? Лише з роками зрозуміла суть. Знала, що завдяки Пінхасу Абрамовичу яскраво засяяли на професійній сцені Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, ВІА “Смерічка”, “Червона рута”.

Тоді ж Назарій приходив до нас на репетиції, в готельний номер. Ми багато спілкувалися. У плані фірми “Мелодія” стояв запис платівки-ґранд Назарчика. Співак знайшов ори­гінальний вихід — запросив акомпанувати йому музикантів наших “Музик”, а також чудового львівського бас-гітариста Юрія Шаріфова, який працював у буковинському ВІА “Жива вода”. Дійство відбувалося у Київському будинку звукозапису. А вже наступного, 1980 року, платівка вийшла у світ.

— Переломним моментом вашої творчої діяльності стала співпраця з композитором Олександром Зацепіним.

— Мені завжди було легко співати рідною мовою, а ось російською доводилося співати як іноземною. Доводилося вчитися, щоб покращити вимову. Інколи брала фразу і співала спочатку російською, а потім її перекладала на рідну мову. І завжди переконувалася, наскільки нашою мовою легше це робити. Досі українською мені набагато легше співати. У нашій мові більше заокруглених звуків, а язик співака під час співу перебуває в певному місці, а російською — бігає туди-сюди. Через це не вдається те звучання, яке б хотілося. Коли ж познайомилася з Олександром Зацепіним і мені запропонували ті пісні, доводилося винаходити велосипед, адже практики співати аж стільки російських пісень не було. Гальмували мене з показами на телебаченні не через те, що я з України.

— Трудова книжка тоді перебувала ще в Ужгороді й від Закарпатської філармонії ви заспівали на закритті московської Олімпіади “До свиданья, Москва!”. А як вам це вдалося?

— Навіть не знаю. Суто випадково. Запропонували — і все. У Москві завжди була мобільною. Якщо мене хтось спіймав і спитав, чи можу просто зараз записати якусь річ, я була готова до всього і відразу. До слова, всі пісні Олександра Зацепіна були пробними, їх ніхто не переписував. Тоді композитор запитав: “А можеш відразу?”. “Можу!” — відповіла, не вагаючись. “А можеш дивитися на вірші і відразу співати?”. Тоді втрутився мій чоловік, який резюмував: “Таня може все!”. Подібне трапилося і з піснею “До свиданья, Москва!”. Мене запитали: “Ти можеш заспівати відразу?”. “А на коли треба?” — перепитала я. “Взагалі-то, треба було вчора, але можна завтра!”. Звісно, сказала, що зможу завтра.

Не думала, що співатиму в дуеті із Львом Лещенком, адже спочатку в кількох варіантах робила все сама. І мені дуже хотілося це зробити сольно. А потім з’явився Лещенко. Поет-пісняр Микола Добронравов (тужливу музику написала його дружина Олександра Пахмутова) вирішив, що твір треба розширити. Довелося змиритися. Коли познайомилася з партнером, стало сумно. Вчила сама, записувала сама, а тут раптом намалювалася людина, яку я знала з телевізора. Мене це не тішило. Подумала собі: “Якби це був Том Джонс, мені було би приємно. ”. Затія ця для мене була не авторитетною. Усе довелося переписувати, ми зняли навушники і співали в один мікрофон. З’явилося кілька версій запису: де мене зовсім не чути, де мій голос чути краще за Лещенка. Як би там не було, сталося як сталося.

— Хоч від 1982 року ви стали москвичкою, Україна, рідні пісні, рідна мова залишилися для вас вічною тугою?

— Вважаю себе українською співачкою. Завжди хочеться співати наші пісні. Хочу і мрію записати фондові записи українською. На жаль, Володі Білоу­сова немає уже п’ять років. З ним мені було би це зробити набагато легше. Я мчу з великої музичної гірки, не хочу зупинятися ніколи.

Вспоминаем любимые композиции в исполнении Татьяны Анциферовой

Её лирико-драматическое сопрано трогало сердца как простых советских граждан, так и опытных критиков. Татьяна Анциферова – одна из любимых отечественных исполнительниц. Она подарила свой восхитительный голос множеству популярных и даже значимых для всей страны песен, а также ряду киношлягеров.

Анциферова работала с одними из ведущих композиторов Советского Союза – Давид Тухманов, Владимир Матецкий, Виктор Резников и другие имена были знакомы ей не понаслышке. Через многое прошла, не обходилось и без «творческих пощёчин», как говорят в богемных кругах. Перенесла операцию, познала прелести материнства… В своё время планировала уехать в США, но из-за тяжёлого состояния супруга Владимира Белоусова, которого, к сожалению, уже нет с нами, о планах пришлось забыть.

Одним словом – непростую, но яркую и насыщенную жизнь прожила Татьяна Владимировна. Сегодня женщина разменяла седьмой десяток – в июле 2022 года ей исполнится 68 лет! Но публика запомнила её молодой, красивой… И талантливой, конечно же. Ниже мы постарались собрать наиболее значимые, восхитительные и любимые композиции в исполнении Анциферовой – голосистой жемчужины отечественного кинематографа и эстрады!

«Ищу тебя»

«Ищу тебя» – один из любимых киношлягеров в нашей стране! Эта композиция прозвучала в популярном фильме «31 июня», главную роль в котором сыграла молодая и невероятно красивая Наталья Трубникова! А вот все вокальные партии принцессы Мелисенты принадлежат Анциферовой. Александр Зацепин решился отдать молодой певице свои творения, и не прогадал: Татьяна справилась с песнями на ура! Так, в рамках «31 июня» голос Анциферовой в первый раз прозвучал на большом экране.

«То, что музыка Зацепина и мой голос так хорошо дополнили друг друга, настоящее чудо!»

Но вскоре Татьяна Владимировна получает свою первую «творческую пощёчину». После успеха с «31 июня» певица исполнила несколько композиций для киноленты «Узнай меня». Вскоре «Мелодия» издаёт два диска с песнями к фильмам, где голос Анциферовой прозвучал везде за исключением «Ищу тебя». Эту композицию было решено перезаписать с вокалом Ксении Георгиади – худсовет почему-то не одобрил оригинальную версию… Здесь мнения фирмы и народы разошлись.

«Мир без любимого»

Как мы уже подчеркнули выше, «Мир без любимого» прозвучала в «31 июня». Стоит добавить, что эта работа стала одной из самых значимых как для режиссёра Леонида Квинихидзе, так и для композитора Александра Зацепина.

Однако этот киношедевр обернулся не только успехом, но и скандалами. Так, после премьеры фильм буквально «пылился на полке» 7 лет! Всё из-за того, что Александр Годунов попросил политического убежища в Штатах. А «Мир без любимого» Анциферовой и вовсе запретили петь! Всё из-за резкой критики театрального режиссёра Юрия Любимова насчёт развития культурной политики в СССР. Он уехал на Запад, а в качестве аргумента в худсовете сказали:

«Как же мы можем эту песню разрешить? Ведь решат, что мы сожалеем, что Любимов остался на Западе!»

«Узнай меня»

Шикарная композиция из одноимённого фильма, о котором, собственно, мы уже успели упомянуть.

«До свиданья, Москва»

Ещё одна великолепная песня, и ещё один скандал. «До свиданья, Москва» – композиция, которая по-настоящему много значит для нашей страны! Именно под неё советские люди смотрели, как завершается Олимпиада 1980… Бессмертная классика была исполнена Львом Лещенко и Татьяной Анциферовой. К слову: Татьяну Владимировну выбрали из списка достойных конкуренток – гениальных певиц Валентины Толкуновой и Людмилы Сенчиной! А изначально даже планировали, что Анциферова исполнит этот душевный шлягер сольно.

За эту песню Анциферова не получила ни копейки! Считалось, что исполнить «До свиданья, Москва» для Татьяны было огромной честью. И по этой причине певица забраковала данную композицию – не исполняла её вплоть до 2011 года! Но ради особенного выпуска «ДОстояние РЕспублики», посвящённого творчеству Пахмутовой, сделала исключение.

«Лето без тебя»

Эта композиция родилась в знаменитое олимпийское лето. Её принято считать одной из лучших в репертуаре Анциферовой.

Голос Татьяны Владимировны уникален и восхитителен! И нам кажется, сегодняшняя подборка вневременных произведений лишний раз это доказала.