І мертвим, і живим, і ненарожденним. (1845)

Про жанр послання ви вже знаєте із ранньої творчості поета. До цього жанру Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим. » стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків із нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля», «Нема на світі України, / Немає другого Дніпра. », «Одцурається брат брата / І дитини мати», «Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя», «І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь».

Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію в покріпаченій Україні.

Цікавим у поемі-посланні є образ автора. Процитуємо з цього приводу дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: «Цей образ неоднозначний: “автор” обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей (“Тілько я, мов окаянний, / І день і ніч плачу / На розпуттях велелюдних. ”) 1 , то пророка (“Схаменіться! будьте люди, / Бо лихо вам буде”), то апостола-проповідника (“І чужому научайтесь. ”), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».

1 Пор.: «А я, юродивий, на твоїх руїнах / Марно сльози трачу. » («Чигрине, Чигрине. »).

Композиційно поема поділяється на 5 частин.

Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце.

Вступ, у якому ліричний герой (автор) закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України

ІІІ частина

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрость би була своя.

Узагальнення й проповідницький монолог автора

Кінцівка, у якій лунає заклик до інтелігенції, яка має очолити свій народ

Провідними є такі мотиви твору: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

3. Ознайомтеся з матеріалом про вислови, що стали крилатими, і навчіться їх виразно читати.

У посланні є багато рядків, які стали афоризмами. У них сконцентровано основні проблеми тогочасної дійсності.

«В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля». Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже в нього є своя мова, культура, історія. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культури в чужих краях.

«Нема на світі України, / Немає другого Дніпра. ». Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і Дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою — прийомом, що полягає в гостросатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ: «А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра. »

«Одцурається брат брата / І дитини мати». У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: гірше ляха розіпнуть Україну свої діти. Полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.

«Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя». Це слова з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів «німець узловатий». Що означає характеристика узловатий? З цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: «Річ у тім, що раціоналізм — типова риса саме німецького національного характеру. Відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1840-х років молоді друзі Шевченка захоплено читали німецьких філософів-атеїстів 1 Фейєрбаха й Штрауса. Отже, це — бездушний холодний розум. Куций, бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. Узловатий — такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти».

1 Атеїст — той, хто заперечує існування Бога; безбожник, безвірник.

«І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь». Цей крилатий вислів напучує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб «розкрились / Високі могили / Перед вашими очима. ».

У кінці поеми-послання поет благає: «Обніміте ж, брати мої, / Найменшого брата. », бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.

Поема-послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним. » рясніє прикладами алюзії. Наприклад, у поемі згадується Коллар. Підготовлений читач має знати, що Ян Коллар (1793-1852) — чеський учений і поет, який послідовно обстоював думку про єднання слов’янських народів.

4. Виконайте завдання.

• А насмішка, замаскована зовні благопристойною формою
• Б прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним
• В сатиричний малюнок загостреного, критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу
• Г їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства

2. Установіть відповідність.

Художній засіб

1 гіпербола

3 метафора

4 антоніми

А Славних прадідів великих

Б Настане суд, заговорять

В І потече сторіками

Г Не дуріте самі себе,

Д Нема ні пекла, ані Раю.

3. Установіть послідовність уривків у поемі.

• А І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь.
• Б Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя.
• В Нема на світі України, / Немає другого Дніпра.
• Г В своїй хаті своя й правда, / І сила, і воля.

4. Що таке послання як жанр літератури?

5. Кому Т. Шевченко адресує послання?

6. Які рядки послання стали крилатими? Прокоментуйте їх.

7. У яких іпостасях постає оповідач (ліричний герой) у поемі? Чому цей образ такий мінливий?

8. Які композиційні особливості має послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним. »?

9. Прокоментуйте епіграф до послання.

10. Назвіть провідні мотиви твору.

Раби, подножки, грязь Москви, / Варшавське сміття — ваші пани / Ясновельможнії гетьмани.

12. Знайдіть приклади алюзії в поемі й укажіть, з якою метою автор використовує цей прийом.

5. Виконайте домашнє завдання.

Вивчіть напам’ять уривок із послання Т. Шевченка «І мертвим, і живим, і ненарожденним. » (від початку до слів «Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались. »).

Перевізник душ

Потойбічний світ розташовується, зазвичай, за водним простором – річкою чи морем. Навіть у небесний світ померлих доставляє небесна тура, наприклад тури Сонця в єгипетських міфах.

Найвідомішим перевізником на той світ є, звісно, ​​грецький Харон. Він зберіг своє місце навіть у Дантовому пеклі. У грецькому міфі та обряді, досить раціоналізованому законами античного поліса (якими регулювався і похоронний обряд), Харону належало платити за перевезення монету (обол), яку клали мерцеві під язик. Це звичай поширився в багатьох народів світу. Гермес – вісник богів, знавший всі шляхи, вважався провідником душ до кордону Аїда.

Душі наречених Пенелопи, вбитих Одіссеєм, Гермес викликає з тіл і, змахнувши своїм чарівним золотим жезлом – кадуцеєм, відводить їх до пекла: душі з вереском летять за ним. Гермес веде душі наречених

Повз Левкада скелі та стрімких вод океану,

Повз брами Геліосових, повз меж, де боги

Сну мешкають, провіяли тіні на Асфодилонській

Луг, де повітряними зграями душі померлих літають.

Той, хто опинився в Стіксі, без грошей повинен був або блукати його похмурим берегом, або шукати обхідний брід. Харон також був вартовим Аїда і перевозив через Стікс лише тих, хто був удостоєний правильного похоронного обряду.

Стікс обмежує Аїд із заходу, приймаючи води приток Ахерона, Флегетона, Кокита, Аорніта і Лети. Стікс, що означає «ненависний», – це струмок в Аркадії, води якого вважалися смертельно отруйними; в Аїд його стали «поміщати» лише пізні міфографи. Ахеронт – «потік печалі» і Кокіт – «стінить» – ці назви покликані показати непривабливість смерті. Літа означає «забуття». Флегетон – «палаючий» – відноситься до звичаю кремації або до повір’я, що грішники згоряють у потоках лави.

Лише наймогутніші герої – Геракл і Тесей – могли змусити Харона живими перевезти в Аїд. Еней зміг проникнути туди завдяки тому, що пророчиця Сибілла показала Харонові золоту гілка з саду богині пекла Персефони. Іншому варту пекла – жахливому псу Церберу (Керберу) вона кинула коржик зі снодійним. Кожен померлий повинен був мати при собі медовий коржик, щоб відволікти цього пса з трьома головами та зміїним хвостом, весь тулуб якого також був усіяний зміями. Цербер сторожив, проте, не так вхід на той світ, як вихід: стежив, щоб душі не повернулися у світ живих.

Природно, що в міфах та обрядах народу, відокремленого від материка морем, – скандинавів часто зустрічається мотив похоронної тури при переправі на той світ.

У «Сазі про Вельсунгах» герой Сігмунд, нащадок Одіна, бере труп сина Сінф’єтлі і тягнеться з ним невідомо куди, поки не приходить до фіорду. Там він зустрічає перевізника з малим човном. Той запитує, чи Сігмунд не хоче перевезти тіло на інший берег. Конунг погоджується, але місця для Сігмунда в човні не вистачило, і, як тільки таємничий перевізник узяв Сінф’єтлі, човен відразу зникає. То був, звичайно, Один, який узяв свого нащадка до Вальхалли.

У грецькій міфології перевізник мертвих в аїді. Зображався похмурим старцем у рубищі; Xарон перевозить померлих по водах підземних річок, одержуючи за це плату в одну оболонку (за похоронним обрядом перебуває у покійників під язиком). Він перевозить лише тих померлих, чиї кістки здобули спокій у могилі (Verg. Aen. VI 295-330). Геракл, Пірифой і Тесе і насильно змусили Харона перевезти в аид (VI 385—397). Тільки золота гілка, зірвана в гаю Персефони, відкриває живій людині шлях до царства смерті (VI 201 – 211). Показавши Харону золоту гілку, Сібілла змусила його перевезти Енея (VI 403-416).

Персонажі та культові об’єкти грецької міфології. 2012

Дивіться ще тлумачення, синоніми, значення слова та що таке ХАРОН у російській мові в словниках, енциклопедіях та довідниках:

• Харон
  (Грець.) Єгипетський Ку-ен-уа, яструбо-головий Рульової барки, що переплавляє Душі через чорні води, що відокремлюють життя від смерті. Харон, Син Ереба та Нокси, …
• Харон
  – перевізник померлих через річки підземного царства до брами Аїда; для сплати за перевезення покійнику клали в рот монету. // …
• Харон
  (Charon, . ). Син Ереба та Ночі, старий, брудний перевізник у підземному світі, який перевозить тіні померлих через пекельні річки. За …
• Харон у Словнику-довіднику Хто є хто в Античному світі:
  У грецькій міфології перевізник душ померлих через річку Ахеронт в Аїді; при цьому мали бути дотримані похоронний обряд і …
• Харон у Великому енциклопедичному словнику:
• Харон у Великій радянській енциклопедії, БСЕ:
  у давньогрецькій міфології перевізник померлих через річки підземного царства до брами Аїда. Для сплати за перевезення покійнику клали в рот.
• Харон в Енциклопедичному словнику Брокгауза та Євфрона:
  (. Charon) – у післягомерівських народних віруваннях греків – сивий перевізник. що переправляв на човні через річку Ахерон у підземне царство.
• Харон у Великому російському енциклопедичному словнику:
  ХАРОН, у грец. міфології перевізник померлих через річки підземного царства до брами аїду; для сплати за перевезення покійнику клали в …
• Харон в Енциклопедії Брокгауза та Єфрона:
  (. Charon)? у післягомерівських народних віруваннях греків? сивий перевізник. що переправляв на човні через річку Ахерон у підземне царство.
• Харон у словнику Синонімів російської:
  перевізник, персонаж, …
• Харон
• Харон у Новому тлумачно-словотвірному словнику Єфремової:
  м. Старий-перевізник, що переправляє тіні померлих в Аїд через підземні річки Стікс і Ахерон (в античній зоні).
• Харон у Словнику російської мови Лопатіна:
  Хар`он, …
• Харон в Орфографічному словнику:
  хар`он, …
• Харон в Сучасному тлумачному словнику, Вікіпедія:
  у грецькій міфології перевізник померлих через річки підземного царства до брами Аїда; для сплати за перевезення покійнику клали в рот.
• Харон в Тлумачному словнику Єфремової:
  Харон м. Старий-перевізник, що переправляє тіні померлих в Аїд через підземні річки Стікс і Ахерон (в античній атмосфері).
• Харон в Новому словнику Єфремової:
  м. Старий-перевізник, що переправляє тіні померлих в Аїд через підземні річки Стікс і Ахерон (в античній зоні).
• Харон у Великому сучасному тлумачному словнику російської мови:
  м. Старий-перевізник, що переправляє тіні померлих в Аїд через підземні річки Стікс і Ахерон і отримував за це монету, покладену в …
• НАЙДАЛІШІ ПЛАНЕТИ; “ПЛУТОН – ХАРОН” у Книзі рекордів Гіннеса 1998 року:
  Система Плутон – Харон, перебуваючи від Сонця загалом з відривом 5,914 млрд. км, робить повний оборот навколо нього за 248,54 …
• ДРУГЕ НАШЕСТВО МАРСІАН у Цитатнику Wiki.
• ГАДЕС у Словнику вказівнику теософських понять до Таємної доктрини, теософському словнику:
  (Грець.) або Аїд. ” Невидима ” , тобто. країна тіней, однією з областей якої був Тартар, місце абсолютної темряви, подібне до області глибокого сну…
• ПІДЗЕМНІ БОГИ у Словнику-довіднику Міфи Стародавньої Греції,:
  – Аїд та його дружина Персефона, яку він викрав у її матері Деметри, панують в Еребі над усіма підземними богами.
• АІД у Словнику-довіднику Міфи Стародавньої Греції,:
  (Гадес, Плутон) – бог підземного світу та царства мертвих. Син Кроноса та Реї. Брат Зевса, Деметри та Посейдона. Чоловік Персефони. …
• АТ в Короткому словнику міфології та старожитностей:
  (Аїд або Гадес, – Inferi, “. ). Уявлення про підземний світ, царство мертвих, житло бога Аїда або Плутона, яке в глибокій старовині .

Зображувався похмурим старцем у лахмітті. Харон перевозить померлих по водах підземних річок, одержуючи за це плату (навлон) в одну оболу (за похоронним обрядом перебуває у покійників під язиком). Він перевозить лише тих померлих, чиї кістки здобули спокій у могилі. Тільки золота гілка, зірвана в гаю Персефони, відкриває живій людині шлях до царства смерті. За жодних умов назад не перевозить.

Етимологія імені

Ім’я Харон часто пояснюється як освічене від χάρων ( харон), поетичної форми слова χαρωπός ( харопос), що може бути перекладено як «що володіє гострим поглядом». Також на нього посилаються, як на того, хто володіє лютими, блискучими або гарячковими очима, або очима блакитно-сірого кольору. Слово також може бути евфемізмом для смерті. Миготливі очі можуть означати гнів чи запальність Харона, що часто згадується у літературі, але етимологія не визначена повністю. Стародавній історик Діодор Сіцилійський вважав, що човняр та його ім’я прийшли з Єгипту.

У мистецтві

У першому столітті до нашої ери римський поет Вергілій описав Харона в ході спуску Енея в підземний світ (Енеїда, Книга 6), після того, як сівіла з Куми відправила героя за золотою гілкою, яка дозволить йому повернутися у світ живих.

Похмурий і брудний Харон. Клочковатою сивою бородою
Все обличчя обросло – лише очі горять нерухомо,
Плащ на плечах зав’язаний вузлом і висить потворно.
Гонить він човен жердиною і править сам вітрилами,
Мертвих на утлому човні через темний потік перевозить.
Бог уже старий, але зберігає він і на старості бадьору силу.

Оригінальний текст(Лат.)

Portitor має horrendus aquas et flumina servat
terribili squalore Charon, cui plurima mento
canities inculta iacet; stant lumina flamma,
sordidus ex umeris nodo dependet amictus.
Ipse ratem conto subigit, velisque ministrat,
et ferruginea subvectat corpora cymba,
iam senior, sed cruda deo viridisque senectus.

Інші римські автори також описують Харона, серед них Сенека у своїй трагедії. Hercules Furens, де Харон описується в рядках 762-777, як старий чоловік, одягнений у брудне вбрання, з втягнутими щоками і неохайною бородою, жорстокий поромник, який керує своїм судном за допомогою довгого жердини. Коли поромник зупиняє Геркулеса, не даючи йому проходу на той берег, грецький герой силою доводить своє право проходу, здолавши Харона за допомогою його ж жерди.

У другому столітті нашої ери у творі Лукіана “Розмови в царстві мертвих” Харон з’явився, в основному в частинах 4 і 10 ( «Гермес і Харон»і «Харон та Гермес») .

Згадувався у поемі Продіка з Фокеї «Мініада». Зображено на картині Полігнота в Дельфах, перевізник через Ахеронт. Чинна особа комедії Арістофана «Жаби».

Підземна географія

У більшості випадків, включаючи описи у Павсанія і, пізніше, у Данте, Харон знаходиться біля річки Ахерон. Давньогрецькі джерела, такі, як Піндар, Есхіл, Евріпід, Платон і Каллімах, також поміщають у своїх творах Харона на Ахероні. Римські поети, включаючи Проперція, Публія і Стація, називають річку Стікс, можливо, слідуючи за описом підземного світу у Вергілія в Енеїді, де він асоціювався з обома річками.

В астрономії

Див. також

Напишіть відгук про статтю “Харон (міфологія)”

Примітки

1. Міфи народів світу. М., 1991-92. У 2 т. т.2. С.584
2. Евріпід. Алкестиду 254; Вергілій. Енеїда VI 298-304
3. Любкер Ф. Реальний словник класичних старожитностей. М., 2001. У 3 т. Т.1. С.322
4. Liddell and Scott, A Greek-English Lexicon(Oxford: Clarendon Press 1843, 1985 printing), entries on χαροπός and χάρων, pp. 1980-1981; Brill’s New Pauly(Leiden and Boston 2003), vol. 3, entry on “Charon,” pp. 202-203.
5. Christiane Sourvinou-Inwood, “Reading” Greek Death(Oxford University Press, 1996), p. 359 and p. 390
6. Grinsell, L. V. (1957). «Ферріман і його фея: освіта в етнологіі, археології, і tradition». Folklore68 (1): 257–269 .
7. Вергілій , Енеїда 6.298-301, переклад на англійську Джона Драйдена, російською – Сергія Ошерова (English lines 413-417.)
8. See Ronnie H. Terpening, Charon and the Crossing: Ancient, Medieval, and Renaissance Transformations of a Myth(Lewisburg: Bucknell University Press, 1985 і London and Toronto: Associated University Presses, 1985), стор 97-98.
9. Для аналізу цих діалогів див. Terpening, стор. 107-116.)
10. Для аналізу опису Харона Данте та інших його появ у літературі з античних часів і до 17 століття Італії див. Терпенин, Рон , Charon and the Crossing.
11. Павсаній. Опис Еллади X 28, 2; Мініада, фр.1 Бернабе
12. Павсаній. Опис Еллади X 28, 1
13. Використовується для розміщених source pasages з роботою і лінією annotations, як добре, як зображення з ваших paintings .

15. Олег Ігор’їн Два береги Харона

Уривок, що характеризує Харон (міфологія)

– Прошу, княжна… князю… – сказала Дуняша голосом, що зірвався.
— Зараз, йду, йду, — квапливо заговорила княжна, не даючи часу Дуняші домовити їй те, що вона мала сказати, і, намагаючись не бачити Дуняші, побігла до хати.
– Княжна, воля божа відбувається, ви повинні бути на всі готові, – сказав ватажок, зустрічаючи її біля вхідних дверей.
– Залиште мене. Це не правда! – злісно крикнула вона на нього. Лікар хотів зупинити її. Вона відштовхнула його і підбігла до дверей. «І нащо ці люди зі зляканими обличчями зупиняють мене? Мені нікого не треба! І що вони тут роблять? – Вона відчинила двері, і яскраве денне світло в цій раніше напівтемній кімнаті жахнуло її. У кімнаті були жінки та няня. Вони всі відсторонилися від ліжка, даючи їй дорогу. Він лежав так само на ліжку; але суворий вигляд його спокійного обличчя зупинив князівну Мар’ю на порозі кімнати.
Ні, він не помер, це не може бути! – сказала собі княжна Мар’я, підійшла до нього і, долаючи жах, що охопила її, притиснула до щоки його свої губи. Але вона відразу відсторонилася від нього. Миттю вся сила ніжності до нього, яку вона відчувала в собі, зникла і замінилася жахом до того, що було перед нею. «Ні, немає його більше! Його немає, а є тут же, на тому ж місці, де був він, що то чуже й вороже, якась страшна, жахлива й відразлива таємниця… – І, закривши обличчя руками, княжна Мар’я впала на руки лікаря, який підтримав її.
У присутності Тихона і лікаря жінки обмили те, що був він, пов’язали хусткою голову, щоб не закостенів відкритий рот, і зв’язали іншою хусткою ноги, що розходилися. Потім вони одягли в мундир з орденами і поклали на стіл маленьке тіло, що засохло. Бог знає, хто і коли подбав про це, але все стало ніби само собою. До ночі навколо труни горіли свічки, на труні був покрив, на підлозі був посипаний ялівець, під мертву суху голову була покладена друкована молитва, а в кутку сидів дячок, читаючи псалтир.
Як коні сахаються, юрмляться і пирхають над мертвим конем, так у вітальні навколо труни юрмився народ чужий і свій – ватажок, і староста, і баби, і всі з переляканими очима, хрестилися і кланялися, і цілували холодну і закоченілу руку.

Богучарово було завжди, до поселення в ньому князя Андрія, заочне ім’я, і ​​мужики богучарівські мали зовсім інший характер від лисогірських. Вони відрізнялися від них і говіркою, і одягом, і звичаями. Вони називалися степовими. Старий князь хвалив їх за їхню витривалість у роботі, коли вони приїжджали допомагати збиранню в Лисих Горах або копати ставки і канави, але не любив їх за їхню дикість.
Останнє перебування в Богучарові князя Андрія, з його нововведеннями – лікарнями, школами та полегшенням оброку, – не пом’якшило їх вдач, а, навпаки, посилило в них ті риси характеру, які старий князь називав дикістю. Між ними завжди ходили якісь незрозумілі чутки, то про перерахування їх усіх у козаки, то про нову віру, в яку їх звернуть, то про царські листи якихось, то про присягу Павлу Петровичу в 1797 році (про яку говорили, що тоді ще воля виходила, та панове відняли), то про має через сім років запанувати Петро Феодорович, при якому все буде вільно і так буде просто, що нічого не буде. Чутки про війну в Бонапарті та його нашестя з’єдналися для них з такими ж неясними уявленнями про антихриста, кінець світу і чисту волю.
На околиці Богучарова були все великі села, казенні та оброчні поміщицькі. Живуть у цій місцевості поміщиків було дуже мало; дуже мало було також дворових і грамотних, і в житті селян цієї місцевості були помітнішими і сильнішими, ніж в інших, ті таємничі струмені народного російського життя, причини та значення яких бувають незрозумілі для сучасників. Одне з таких явищ було двадцять тому тому рух між селянами цієї місцевості до переселення на якісь теплі річки. Сотні селян, у тому числі і богучарівські, стали раптом розпродавати свою худобу і їхати з родинами кудись на південний схід. Як птахи летять кудись за моря, прагнули ці люди з дружинами та дітьми туди, на південний схід, де ніхто з них не був. Вони піднімалися караванами, поодинці викупалися, бігли, і їхали, і йшли туди, на теплі річки. Багато хто був покараний, засланий у Сибір, багато хто з холоду і голоду помер по дорозі, багато хто повернувся сам, і рух затих само собою так само, як він і почався без очевидної причини. Але підводні струмені не переставали текти в цьому народі і збиралися для якоїсь нової сили, що має проявитися так само дивно, несподівано і водночас просто, природно та сильно. Тепер, в 1812 м році, для людини, що близько жила з народом, помітно було, що ці підводні струмені робили сильну роботу і були близькі до прояву.
Алпатич, приїхавши в Богучарово кілька часу перед кончиною старого князя, помітив, що між народом відбувалося хвилювання і що, неприємно тому, що відбувалося в смузі Лисих Гор на шістдесятиверстному радіусі, де всі селяни йшли (надаючи козакам розоряти свої села), у смузі , в богучарівській, селяни, як чути було, мали зносини з французами, отримували якісь папери, що ходили між ними, і залишалися на місцях. Він знав через відданих йому дворових людей, що їздив днями з казенною підводою мужик Карп, який мав великий вплив на світ, повернувся з звісткою, що козаки руйнують села, з яких виходять жителі, але французи їх не чіпають. Він знав, що інший мужик учора привіз навіть із села Віслоухова – де стояли французи – папір від генерала французького, в якому мешканцям оголошувалося, що їм не буде зроблено жодної шкоди і за все, що в них візьмуть, заплатять, якщо вони залишаться. На доказ того мужик привіз із Вислоухова сто карбованців асигнаціями (він не знав, що вони були фальшиві), видані йому вперед за сіно.
Нарешті, найважливіше, Алпатич знав, що в той самий день, як він наказав старості зібрати підводи для вивезення обозу княжни з Богучарова, вранці була на селі сходка, на якій треба було не вивозитися і чекати. А тим часом час не терпів. Провідник, у день смерті князя, 15 серпня, наполягав у княжни Марії на тому, щоб вона поїхала того ж дня, бо ставало небезпечно. Він казав, що після 16-го він не відповідає ні за що. А в день смерті князя він поїхав увечері, але обіцяв приїхати на похорон другого дня. Але на другий день він не міг приїхати, оскільки, за отриманими ним самими звістками, французи несподівано посунулися, і він тільки встиг вивезти зі свого маєтку свою родину і все цінне.
Років тридцять Богучаровим керував староста Дрон, якого старий князь кликав Дронушкою.
Дрон був один із тих міцних фізично і морально мужиків, які, як тільки увійдуть у роки, обростуть бородою, так, не змінюючись, живуть до шістдесяти – сімдесяти років, без однієї сивої волосини чи нестачі зуба, такі ж прямі та сильні у шістдесят років , як і тридцять.
Дрон, незабаром після переселення на теплі річки, в якому він брав участь, як і інші, був зроблений старостою бурмістром у Богучарові і з того часу двадцять три роки бездоганно пробув на цій посаді. Чоловіки боялися його більше, ніж пана. Панове, і старий князь, і молодий, і керуючий, поважали його і жартома називали міністром. Під час своєї служби Дрон ніколи не був ні п’яний, ні хворий; ніколи, ні після безсонних ночей, ні після будь-яких праць, не виявляв ні найменшої втоми і, не знаючи грамоти, ніколи не забував жодного рахунку грошей і пудів борошна за величезними обозами, які він продавав, і жодної копи вужі на хліб на кожній десятині богучарівських полів.

У наших ми вже згадували похмуру фігуру, яка необхідна для перетину сутністю Грані Світів. Багато народів бачили Грань світів у вигляді річки, нерідко вогненної (наприклад, слов’янська Річка-Смородинка, грецькі Стікс та Ахерон тощо). У зв’язку з цим, зрозуміло, як і істота, що переводить душі через цю грань, нерідко сприймалося образі човняра-перевізника .
Річка ця Річка забуття, і перехід через неї означає не лише переміщення душі зі світу живих у світ мертвих, а й розрив будь-якого зв’язку, пам’яті, прихильності до Надземного світу. Саме тому це – Річка без повернення, адже немає більше мотивів для її перетину. Зрозуміло, що функція Перевізника, Що здійснює цей розрив зв’язків, критично важлива для процесу розвтілення. Без його роботи душа знову і знову притягуватиметься до місць і людей, дорогих для неї, і, отже, перетвориться на утукку— мандрівного мерця.

Переявник душ є необхідним учасником драми смерті. Необхідно відзначити, що Перевізник є одностороннімдвигуном – він тільки відвозить душі в царство мертвих, але ніколи (за винятком рідкісних міфологічних казусів) не повертаєїх назад.

Першими виявили необхідність цього персонажа древні шумери, у яких функцію такого провідника виконував Намтарру– Посол цариці царства мертвих Ерешкігаль. Саме за його наказом демони-Галлу забирають душу до царства мертвих. Слід зазначити, що Намтарру був сином і Ерешкігаль, тобто займав досить високий стан ієрархії богів.

Єгиптяни також широко використовували образ перевізника у розповідях про посмертну подорож душі. Цю функцію, серед інших, приписували Анубіс– Владиці Дуата, першої частини потойбічного світу. Цікава паралель між собакоголовим Анубісом та Сірим Вовком — Провідником у потойбічний світ слов’янських переказів. Крім того, недарма і Бог Відкритих Врат, також зображувався у вигляді Крилатого Пса. Зовнішність Сторожового Пса світів – один з найдавніших досвідів зіткнення з двоїстою природою Порогу. Собака часто був провідником душі, і його нерідко приносили в жертву біля гробниці, щоб вона супроводжувала померлого в дорозі на той світ. Цю функцію Стража у греків перейняв Цербер.

У етрусків спочатку роль Перевізника виконував Турмас(грецький Гермес, який зберіг цю функцію психопомпа – водія душ і в пізнішій міфології), а потім – Хару (Харун), який, мабуть, і сприйнявся греками як Харон. Класична міфологія греків розділила уявлення про Психопомпу («провідника» душ, відповідального за залишення душами виявленого світу, важливість чого ми вже обговорювали) і Перевізника, який здійснює функцію варти — Брамника. Гермес Психопомп у класичній міфології усаджував своїх підопічних у туру Харона.

Старець Харон (Χάρων — «яскравий», у сенсі «Блискучий очима») — найвідоміша персоніфікація Перевізника у класичній міфології. Вперше ім’я Xарона згадується в одній із поем епічного циклу – Мініаде.
Харон перевозить померлих по водах підземних річок, одержуючи за це плату в одну обол (за похоронним обрядом перебуває у покійників під язиком). Цей звичай був поширений серед греків у еллінський, а й у римський період грецької історії, зберігався у середні віки і навіть дотримується нині. Харон перевозить лише тих померлих, чиї кістки здобули спокій у могилі. У Віргілія Xарон — покритий брудом старий, з скуйовдженою сивою бородою, вогняними очима, в брудному одязі. Охороняючи води річки Ахерона (або Стіксу), він за допомогою жердини перевозить на човні тіні, причому одних він приймає до човна, інших, що не отримали поховання, відганяє від берега. За легендою, Xарон був на рік закутий у ланцюзі через те, що перевіз через Ахерон Геракла. Як представник підземного царства, Xарон пізніше став вважатися демоном смерті: у цьому значенні він перейшов, під ім’ям Charos і Charontas, до сучасних греків, які представляють його то в образі чорного птаха, що спускається на свою жертву, то в образі вершника, який переслідує повітря натовп мерців.

Північна міфологія, хоч і не акцентує увагу на річці, що оточує світи, проте знає про неї. На мосту через цю річку ( Гьолль), наприклад, Хермод зустрічається з велетенкою Модгуд, що пропускає його в Хель, і, мабуть, через цю ж річку Один (Харбард) відмовляється перевозити Тора. Цікаво, що в останньому епізоді сам Великий Ас приймає на себе функцію Перевізника, що ще раз наголошує на високому статусі цієї зазвичай малопомітної фігури. Крім того, той факт, що Тор опинився на протилежному березі річки, вказує на те, що крім Харбарда існував і інший човняр, котрій такі переправи були звичною справою.

У середні віки ідея Перевозу душ знайшла розвиток та продовження. Прокопій Кесарійський, історик Готської війни (VI ст.), Наводить розповідь про те, як душі померлих вирушають морем до острова Бриттія: « Уздовж узбережжя материка живуть рибалки, купці та хлібороби. Вони піддані франків, але не платять податей, тому що з давніх-давен на них лежить важкий обов’язок перевозити душі померлих. Перевізники щоночі чекають у своїх хатинах умовного стуку в двері та голоси невидимих ​​істот, які кликали їх на роботу. Тоді люди негайно встають з ліжок, які спонукаються невідомою силою, спускаються до берега і знаходять там човни, але не свої, а чужі, зовсім готові вирушити в дорогу і порожні. Перевізники сідають у човни, беруться за весла і бачать, що від тяжкості численних невидимих ​​пасажирів човни глибоко сидять у воді, на палець від борту. Через годину вони досягають протилежного берега, а тим часом на своїх човнах їм навряд чи вдалося б здолати цей шлях і цілодобово. Досягши острова, човни розвантажуються і стають настільки легкими, що тільки кіль стосується води. Перевізники нікого не бачать на своєму шляху і на березі, але чують голос, який називає ім’я, звання та спорідненість кожного, хто прибув, а якщо це жінка, то і звання її чоловіка ».

Річки Аїда Стікс та Ахеронт. – Перевізник Харон. – Бог Аїд (Плутон) та богиня Персефона (Прозерпіна). – судді царства Аїда Мінос, Еак та Радамант. – Потрійна богиня Геката. – Богиня Немезіда. – Царство мертвих давньогрецького художника Полігнота. – Сізіфова праця, муки Тантала, колесо Іксіона. – Бочка Данаїд. – Міф про Єлисейські поля (Елізіум).

Річки Аїда Стікс та Ахеронт

Згідно з міфами стародавньої Греції, на земній кулі були такі країни, де панувала вічна ніч і сонце ніколи не сходило над ними. У такій країні помістили стародавні греки. Тартар– підземне царство бога Аїда (Плутона), царство мертвих грецької міфології.

Царство бога Аїда зрошували дві річки: Ахеронті Стікс. Ім’ям річки Стікс присягалися боги, вимовляючи клятви. Клятви річкою Стіксвважалися непорушними та страшними.

Річка Стікс котила свої чорні хвилі серед безмовної долини і дев’ять разів огинала царство Аїда.

Перевізник Харон

Ахеронт, брудна та каламутна річка, охоронялася перевізником Хароном. Міфи стародавньої Греції описують Харона в такому вигляді: у брудному одязі, з нечесаною довгою білою бородою, Харон одним веслом управляє своїм човном, в якому перевозить тіні померлих, тіла яких на землі вже поховані; позбавлених же поховання Харон безжально відштовхує, і тіні ці засуджені вічно мандрувати, не знаходячи спокою (Вергілій).

Античне мистецтво так рідко зображало перевізника Харона, що тип Харона став відомий лише завдяки поетам. Але в середньовіччі похмурий перевізник Харон фігурує на деяких пам’ятниках мистецтва. Мікеланджело помістив Харона у своєму знаменитому творі «День Страшного суду», зобразивши Харона грішників, що перевозять.

За провезення річкою Ахеронт треба було платити перевізнику душ. Вірування це так укоренилося серед давніх греків, що мертвим клали до рота дрібну грецьку монету. оболдля плати Харону. Давньогрецький письменник Лукіан глузливо зауважує: «Людям не спадало на думку, чи в ходу ця монета в підземному царстві Аїда, а також вони не розуміли того, що краще було б не давати цієї монети померлим, тому що тоді їх не захотів би перевозити Харон, і вони могли б знову повернутися до тих, хто живе».

Як тільки тіні померлих були перевезені через Ахеронт, на іншому березі зустрічав їх пес Аїда Цербер(Кербер), який володіє трьома головами. Лай Цербера так налякав померлих, що забирав у них навіть будь-яку думку про можливість повернення туди, звідки вони прибули.

Бог Аїд (Плутон) та богиня Персефона (Прозерпіна)

Судді царства Аїда Мінос, Еак та Радамант

Потім тіні померлих мали постати перед богом Аїдом (Плутоном), царем Тартара, і богинею Персефоною (Прозерпіною), дружиною Аїда. Але бог Аїд (Плутон) не судив мертвих, це виконували судді Тартара: Мінос, Еак та Радамант. За словами Платона, Еак судив європейців, Радамант – азіатів (Радаманта завжди зображували в азіатському костюмі), а Мінос мав, за наказом Зевса, судити та вирішувати сумнівні випадки.

Прекрасно збережена живопис однією античній вазі зображує царство Аїда (Плутона). Серед знаходиться будинок Аїда. Сам бог Аїд, володар пекла, сидить на троні, тримаючи в руці скіпетр. Біля Аїда стоїть Персефона (Прозерпіна) із запаленим смолоскипом у руці. Нагорі, по обидва боки будинку Аїда, зображені праведники, а нижче: праворуч – Мінос, Еак і Радамант, ліворуч – Орфей грає на лірі, внизу ж знаходяться грішники, серед яких можна дізнатися Тантала по його фригійському одязі та Сізіфа по скелі, що він котить.

Потрійна богиня Геката

Богині Персефоне (Прозерпині) був, за міфами стародавньої Греції, дано активної ролі царстві Аїда. Богиня Тартара Геката закликала богинь помсти Фурій (Евменід), які схоплювали та опановували грішників.

Богиня Геката була покровителькою чарівництва та заклинань. Богиню Гекату зображували у вигляді трьох поєднаних разом жінок. Цим ніби алегорично пояснюється, що влада богині Гекати поширювалася на небо, землю та царство Аїда.

Спочатку Геката не була богинею Аїда, але вона подарувала Європі рум’яна і тим би викликала захоплення і любов Зевса (Юпітера). Ревнива богиня Гера (Юнона) почала Гекату переслідувати. Богиня Геката мала сховатися від Гери під поховальним одягом і тим стала нечистою. Зевс наказав очистити богиню Гекату у водах річки Ахеронта, і з того часу Геката стала богинею Тартара – підземного царства Аїда.

Богиня Немезида

Немезида, богиня відплати, виконувала у царстві бога Аїда майже таку роль, як богиня Геката.

Богиня Немезида зображалася із зігнутою біля ліктя рукою, чим натякалося на лікоть – міру довжини в античності: «Я, Немезида, тримаю лікоть. Навіщо, ти запитаєш? Тому що я нагадую всім, що не треба перевищувати заходів».

Царство мертвих давньогрецького художника Полігнота

Давньогрецький автор Павсаній описує картину художника Полігнота, що зображує царство мертвих: «Насамперед ви бачите річку Ахеронт. Береги Ахеронта вкриті очеретами; у воді видно риби, але це швидше тіні риб, ніж живі риби. На річці човен, у човні гребе перевізник Харон. Не можна добре розрізнити, кого перевозить Харон. Але неподалік човна Полігнот зобразив ту тортуру, якої піддається жорстокий син, який наважився підняти руку на батька: вона полягає в тому, що власний батько його вічно душить. Біля цього грішника стоїть безбожник, що наважився грабувати храми богів; якась жінка змішує отрути, які він повинен вічно пити, відчуваючи при цьому страшні муки. В ті часи люди шанували та боялися богів; тому художник помістив у царстві Аїда нечестивця, як одного з найстрашніших грішників».

Сізіфова праця, муки Тантала, колесо Іксіону

Майже не збереглося мистецтво античності зображення царства мертвих. Тільки з описів античних поетів ми знаємо про деяких грішників і про тортури, яким вони піддавалися в царстві мертвих за свої злочини. Наприклад,

• Іксіон (колесо Іксіону),
• Сізіф (Сізіфів праця),
• Тантал (Танталові муки),
• дочки Дана – Данаїди (бочка Данаїд).

Іксіон образив богиню Геру (Юнону), за що в царстві Аїда був прив’язаний зміями до колеса, яке завжди крутилося ( колесо Іксіону).

Розбійник Сізіф мав укочувати в царстві Аїда величезну скелю на вершину гори, але тільки скеля торкалася цієї вершини, як невидима сила скидала її в долину, і нещасний грішник Сізіф, обливаючись потім, повинен був знову починати свою важку, марну роботу ( Сізіфова праця).

Тантал, цар Лідії, надумав випробувати всезнання богів. Тантал запросив богів на бенкет, зарізав свого рідного сина Пелопса і приготував з Пелопса страву, думаючи, що боги не дізнаються, яка жахлива страва стоїть перед ними. Але тільки одна богиня Деметра (Церера), пригнічена горем внаслідок зникнення дочки Персефони (Прозерпіни), з’їла ненароком шматок плеча Пелопса. Зевс (Юпітер) наказав богу Гермесу (Меркурію) зібрати шматки Пелопса, з’єднати їх знову і оживити дитину, а плече Пелопса, що бракує, зробити зі слонової кістки. Тантал за його канібальський бенкет був засуджений у царстві Аїда стояти по горло у воді, але – тільки-но Тантал, який мучився спрагою, хотів напитися – вода йшла від нього. Над головою Тантала в царстві Аїда висіли гілки з прекрасними плодами, але варто Танталу, голодному, простягнути до них руку, як вони піднімалися до небес ( Танталові муки).

Бочка Данаїд

Одна з найцікавіших тортур у царстві Аїда, яку вигадала багата уява стародавніх греків, – та, яку піддали дочки Даная (Данаїди).

Два брати, нащадки нещасної Йо, Єгипет і Данай, мали: перший – п’ятдесят синів, а другий – п’ятдесят дочок. Невдоволений і обурений народ, підбурюваний синами Єгипту, змусив Даная піти в Аргос, де він навчив народ копати колодязі, за що був обраний царем. Незабаром до Аргосу прийшли сини його брата. Сини Єгипту стали домагатися примирення з дядьком Данаєм і побажали взяти його дочок (Данаїд) собі за дружину. Данай, бачачи в цьому можливість одразу помститися своїм ворогам, погодився, але вмовив своїх дочок убити в шлюбну ніч чоловіків.

Всі Данаїди, крім однієї, Гіпермнестри, виконали наказ Данаю, принесли йому відрубані голови чоловіків і поховали їх у Лерні. За цей злочин Данаїди були засуджені в Аїді вічно наливати воду в діжку, що не має дна.

Вважають, що міф про діжку Данаїд ніби натякає на те, що Данаїди уособлюють річки та джерела тієї країни, що висихають там щоліта. Античний барельєф, що зберігся до наших днів, зображує катування, яке зазнають Данаїди.

Міф про Єлисейські поля (Елізіум)

Протилежністю страшному царству Аїда є Єлисейські поля (Елізіум), місцезнаходження безгрішних.

На Єлисейських полях (в Елізіумі), за описом римського поета Вергілія, ліси вічно зелені, поля вкриті розкішними жнивами, повітря чисте і прозоре.

Одні блаженні тіні на м’якій зеленій траві Єлисейських полів вправляють свою спритність та силу у боротьбі та іграх; інші, ритмічно ударяючи ціпками об землю, скандують вірші.

Орфей, граючи на лірі в Елізіумі, витягає з неї гармонійні звуки. Тіні також лежать під покровом лаврових дерев і прислухаються до веселого дзюрчання прозорих джерел Єлисейських полів (Елізіуму). Там, у цих блаженних місцях, знаходяться тіні поранених воїнів, що боролися за батьківщину, жерців, які зберегли все життя цнотливість, поетів, яких бог Аполлон надихав, усіх, хто за допомогою мистецтва ушляхетнював людей, і тих, благодіяння яких залишили пам’ять про себе, і всі вони увінчані білою пов’язкою безгрішних.

ЗАУМНИК.РУ, Єгор А. Полікарпов – наукова редактура, вчена коректура, оформлення, підбір ілюстрацій, додавання, пояснення, переклади з латинської та давньогрецької; усі права збережені.

Аналіз «І мертвим, і живим, і ненарожденим» Шевченко

Тема: зображення морального обов’язку свідомого громадянина перед власним народом; показ змодельованого образу національної еліти, визначення її політичних та морально-етичних орієнтирів.

Ідея: засудження аморальності й паразитизму російського самодержавства, заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності, пристрасне заперечення національного і соціального гноблення народів.

Композиція: композиційно послання оформлене суцільним ліричним монологом, художній прийом діалогізації надає драматизму та емоційної напруженості деяким рядкам твору. Поет зіставляє сучасне з минулим, заглядаючи і в майбутнє. Хоча твір поданий суцільним текстом, за змістом поеми композиційно вирізняються п’ять частин, у кожній з яких ліричний сюжет збагачується новою темою.

• Епіграф розкриває головну ідею твору: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — брехня це».
• Вступ— розгортаються обидва мотиви: критика української еліти; заклик до соціального примирення, активного громадського життя заради відродження нації. Ця частина за образністю нагадує псалми.
• Критичний портрет сучасної поетові еліти. Тут інвектива з елементами бурлеску («Якби ви вчились так, як треба» тощо) трансформується в картання («Ох, якби те сталось…»), а потім — у пересторогу-заклик («Схаменіться! Будьте люде…»). Фрагмент за стилем нагадує біблійні описи апокаліптично- го суду над людьми.
• Узагальнення попередніх мотивів і підсумок — проповідницький монолог.
• Завершення — концентрація смислу твору, заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом.

Поема не має сюжету. Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до боротьби та духовного відродження. Шевченко іронічно ставиться до багатьох тогочасних реалій України, наприклад до відсутності етнічної самовиз- наченості українців, що попри це намагаються дотримуватись прогресивних суспільно-політичних поглядів.

Проблематика:

• осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»;
• викриття лакейського схиляння перед чужоземним і заклик: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»;
• засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти: «Славних прадідів великих правнуки погані»;
• осуд комплексу меншовартості («Чого ви чванитеся, ви! сини сердешної Украйни…»);
• критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок державотворення у майбутньому («Прочитайте знову тую славу…»).

Особливість назви твору:

Мертві — українські поміщики-кріпосники; живі — інтелігенція, про яку поет найбільше говорить у творі; ненароджені — простий народ, поневолений, неготовий до участі в боротьбі. У заголовку цього твору автор звертається не тільки до своїх сучасників, а й до «ненарожденних земляків», тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш порятунок -— у єдності всіх сил нації.

Епіграфом твору стали слова з Біблії: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — лжа оце». Шевченко таким епіграфом натякає на панів, які експлуатують кріпаків і водночас стверджують, що люблять народ. Цим самим поет порушує проблему лицемірства, фальшивого патріотизму, що ведуть згодом до зради, утрати своєї національної свідомості.

Афоризми із твору:

• Учітесь, читайте, /І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь. / Бо хто матір забуває, / Того Бог карає, / Того діти цураються, / В хату не пускають.
• І хилитесь, як і хилились. /І знову шкуру дерете / З братів незрящих, гречкосіїв.
• В своїй хаті своя й правда, /І сила, і воля.
• Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають.
• Дастьбі… Колись будем /І по-своєму глаголать.
• І ми не ми, і я не я.
• І на Січі мудрий німець / Картопельку садить.
• І оживе добра слава, / Слава України.
• І премудрих немудрі одурять.
• Кайданами міняються, / Правдою торгують.
• Не минайте ані титли, / Ніже тії коми.
• Нема на світі України, / Немає другого Дніпра, / А ви претеся на чужину / Шукати доброго добра.
• Схаменіться! Будьте люди, / Бо лихо вам буде! / Розкуються незабаром / Заковані люде.
• Розкуйтеся, братайтеся.
• Схаменіться, недолюди, / Діти юродиві!
• Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя.
• У нас воля виростала, / Дніпром умивалась, / У голови гори слала, / Степом укривалась!
• Обніміться ж, брати мої, / Молю вас, благаю!