ШЕКСПІР, Вільям – Біографія, життя і творчість письменника

ШЕКСПІР, Вільям (Shakespeare, William — 23.04.1564, Стратфорд-на-Ейвоні — 23.04.1616, там само) — англійський драматург, поет.

Вільям Шекспір був старшим сином і третьою дитиною у сім’ї Джона Шекспіра і Мері з роду Арден. Предки Шекспіра упродовж століть мешкали в околицях Страт-форда, займаючись хліборобством. Родина Арденів була доволі заможною, їй належало кілька ферм, одну з яких тимчасово орендував Річард Шекспір, дід письменника. Його син Джон перебрався у Стратфорд. У документах він іноді згадується як «рукавичник», хоча насправді здебільшого займався різноманітною торгівлею, і попервах — доволі успішно. Через рік після народження Шекспіра його батька обрали до міської ради, а ще через три роки Джон Шекспір став бейліфом, найвищим міським посадовцем. Однак наприкінці 70-х pp. щось трапилося: він уже не купує нерухомість, а розпродує її, поступово зубоіючи.

Майбутньому письменникові на той час щойно виповнилося шістнадцять років. Біографи вважають, що родинні обставини не дозволили йому закінчити навчання у граматичній школі, яка у Стратфорді була дуже доброю і славилася на всю країну. Тож можна припустити, що Шекспір здобув ґрунтовну початкову освіту, до якої входило і вивчення класичних мов. Утім, в історії залишилися рядки з пропам’ятного вірша друга Шекспіра, драматурга Б. Джонсона: «. Він кепсько знав латину і ще гірше грецьку. » Це було сказано одним із найвидатніших ерудитів своєї епохи не для того, щоби підкреслити неосвіченість Шекспіра, а щоби звеличити його природний талант.

Документально підтверджених свідчень про життя Шекспіра збереглося надзвичайно мало; більшість фактів вдалося встановити за побічними свідченнями або пізнішими розповідями, нерідко вельми сумнівними. Дослідники припускають, що, покинувши школу, Шекспір деякий час допомагав батькові, виконуючи обов’язки підмайстра. Але у листопаді 1582 р. вісімнадцятирічний Вільям одружився з Енн Хетевей, котра була на вісім років старшою від нього. Шлюб, вочевидь, був вимушеним, адже у травні наступного року у Шекспіра народилася перша дитина, донька Сусанна. На початку 1585 р. Енн народила двійнят: доньку Джудіт і сина Гамнета. Синові судилося коротке життя — він помер через одинадцять років. Натомість обидві доньки пережили батька, вийшли заміж, мали дітей, однак, незважаючи на це, рід Шекспірів урвався ще у XVII ст.

Брак вірогідних фактів про життя Шекспіра породив безліч біографічних припущень. Зокрема, існувала легенда, що невдовзі після народження двійнят Шекспір був змушений покинути і сім’ю, і рідне місто, рятуючись від переслідування сусіда-лендлорда, в угіддях якого він займався браконьєрством. Давня, але доволі сумнівна історія. Найімовірніше, що Шекспір вирушив у Лондон услід за однією з численних акторських труп, що гастролювали у Стратфорді. Спокуса театром виявилася надто сильною, і Шекспір подався в актори.

Важко сказати, чи став він добрим актором, проте досягнути вершин майстерності, либонь, так і не зумів, судячи з того, що навіть у власних п’єсах виконував другорядні ролі: приміром, у «Гамлеті» — тінь батька Гамлета.

Першу споруду загальнодоступного театру, який так і називався — «Театр», у 1576 р. побудував у Лондоні Дж. Бербедж, син якого — Річард — буде виконавцем провідних ролей у п’єсах Шекспіра і з 1599 р. співвласником (разом із ним та ще кількома іншими акторами) театру «Глобус». Після спорудження першої театральної будівлі у місті з’являються й інші театри, виникають нові акторські трупи. Проте з початку 1592 до червня 1594 р. лондонські театри упродовж майже всього цього часу були закриті через страшну епідемію чуми. Акторські трупи були змушені податися у провінцію, деякі з них збанкрутували. Невдовзі після відновлення спектаклів Шекспір приєднався до нового складу трупи лорда-камергера, що називалася так за посадою свого покровителя, без якого не могли обійтися безправні й упосліджені актори. У 1603 p., після коронації Якова І, трупа перейшла під його безпосередню опіку. До того часу Шекспір здобув і славу, і доволі рідкісний для його фаху матеріальний достаток, ставши співвласником свого театру.

Перші кроки на терені драматургії Шекспіра, ймовірно, зробив наприкінці 80-х pp. Принаймні у 1592 р. він був уже достатньо помітною постаттю, удостоївшись ущипливої уваги одного зі своїх попередників Р. Ґріна, котрий належав до кола т. зв. «університетських розумників» (university wits) й у своєму передсмертному трактаті «На гріш розуму, купленого за мільйон розкаяння» писав про Шекспіра так: «. є вискочень-ворон, оздоблений нашим пір’ям, який із «серцем тигра в шкурі лицедія» вважає, що здатний помпезно виголошувати свій білий вірш незгірше від найкращих серед вас, і він — типовий «на всі руки майстер» — уявляє себе єдиним сценотрусом (Shakescene) на весь край». Це найдавніший відгук про Шекспіра, особу якого можна ідентифікувати за каламбурним обігруванням його імені (Shakespeare — тобто «той, хто трясе списом») та переінакшеною цитатою з третьої частини «Генріха VI» (акт І, сцена 4, 137): «О, серце тигра у жіночій шкурі».

У словах Р. Ґріна відчувається ревниве почуття, з яким «університетські розумники» поставилися до успіху нового драматурга, котрий не належав до їхнього середовища і не мав університетської освіти, але однаково прагнув здобути літературну славу. І хоча ця, попервах виразно помітна, антипатія невдовзі зміниться відгуками, сповненими поваги та захоплення, проте вона не забудеться остаточно і відіграє свою роль у т. зв. « шекспірівському питанні». Воно виникне наприкінці XIX ст., коли вивчення літератури сягне фахового рівня, а письменницьке життя стане предметом ґрунтовного дослідження. Отоді-то й був усвідомлений той факт, що у Шекспіра немає біографії у тому значенні, як її почали розуміти у XIX ст. Ми надто мало знаємо про Шекспіра. Щоправда, це стосується й інших його сучасників, але саме його велич посилювала відчуття таємниці, бентежила уяву.

Отоді-то літературознавці й згадали про першу ворожу реакцію «університетських розумників», із середовища яких обрали і головного претендента на авторство п’єс Шекспіра — Крістофера Марло. Власне, в тому, що існував такий собі В. Шекспір, уродженець Стратфорда, третьорядний лондонський актор, — у цьому ніхто не сумнівався. Не було певності лише щодо авторства п’єс Шекспіра, відтак дослідники припускали, що хтось купив Шекспірове ім’я, щоби приховати власне. У наш час імовірними претендентами на авторство вважаються понад тридцять осіб. Серед них чимало титулованих аристократів і навіть сама королева Єлизавета, адже саме за часів її владарювання (1558—1603) англійське Відродження сягнуло найвищого злету. Королева була владним і рішучим монархом. Її твердість — запорука величі Англії, саме у «єлизаветинську епоху» країна увійшла до плеяди наймогутніших європейських держав, захопивши владу на морі після нищівної поразки, якої англійський флот у 1588 р. завдав іспанській Непереможній армаді. Дух цієї величі яскраво передають п’єси Шекспіра.

То ж чи не були й вони написані цією видатною жінкою, якій країна завдячувала своїм духовним піднесенням? Але для цього доведеться припустити, що Єлизавета була наділена поетичною геніальністю, яку за будь-яких інших обставин чомусь старанно приховувала. Або ж шукати ймовірних авторів серед тих, чий талант не підлягає сумніву: адже не випадково й саме «шекспірівське питання» постало у зв’язку з припущенням, що автором славетних п’єс був Ф. Бекон, фундатор сучасного філософського мислення, засновник англійської інтелектуальної прози. Але тоді ще краще одразу шукати серед поетів. Відтак дослідники запропонували кандидатуру К. Марло. На його користь свідчить чимало обставин: будучи ровесником Шекспіра, він набагато випередив його своєю ранньою славою. У травні 1593 р. під час п’яної бійки у шинку поблизу Лондона Марло загинув від удару ножем у скроню. А наступного місяця, за відомостями, що дійшли до наших днів, ім’я Ш. вперше згадується як літературне: у реєстраційних книгах гільдії друкарів є запис про публікацію поеми Шекспіра «Венера і Адоніс». Виникає захоплива версія: можновладні покровителі не зрадили Марло, а інсценували його вбивство і допомогли втекти на континент, звідки він відтоді надсилав до Англії свої нові твори, ховаючись під машкарою імені третьорядного актора.

Якими б дотепними не видавалися аргументи проти авторства Шекспіра, вони можуть претендувати хіба що на той чи інший рівень імовірності, але в жодному разі не дають достатніх підстав навіть для того, щоби надати сміливому здогадові статусу серйозної наукової гіпотези. Проте дебати навколо «шекспірівського питання» тривають і досі. Те, що ми наразі достеменно знаємо про Шекспіра-людину, важко узгоджується із вивищеним образом «універсального генія», яким його проголосили ще романтики. Як людина з невеликого провінційного містечка, не надто, зрештою, освічена, змогла так глибоко пізнати свою епоху і весь світ? Ця соціальна недовіра, звісно, має вагоме значення, але прагнення розкрити таємницю Шекспіра значною мірою ґрунтується і на усвідомленні тієї обставини, що людина, котра так яскраво змалювала свою добу, створила галерею сучасних людських типів, сама залишилася в тіні, незважаючи на численні спроби біографічних досліджень.

Ускладнює завдання дослідників і те, що не збереглися до нашого часу рукописи Шекспіра. Вони повинні були зберігатися у «Глобусі», а відтак, либонь, згоріли під час пожежі, що спалахнула в червні 1613 p., коли трупа готувалася до показу п’єси-хроніки «Генріх VIII». Це, звичайно, ускладнює визначення хронології творчості. Однак найвірогіднішим вважається варіант, який у 1930 р. запропонував Е. К. Чемберс. Пізніші виправлення були систематизовані Дж. Макманавеєм, проте дослідження тривають і досі. Подану у цій статті хронологію опублікував Дж. Б. Еванс у додатку до одного із загальноприйнятих сучасних видань Шекспіра («The Riverside Shakespeare»).

1589-1590 «Генріх VI» («Henry VI», част. I; перероблялася автором у 1594-1595 pp.)

1590-1591 «Генріх VI», част. II—III

1592-1593 «Річард ІІІ» («Richard III»), поема «Венера і Адоніс» («Venus and Adonis»)

1592— 1594 «Комедія помилок» («The Comedy of Errors»)

1593-1599 Сонети («Sonnets»)

1593-1594 Поема «Лукреція» («The Rape of Lucrece»)

Біографія Вільяма Шекспіра, найвідомішого драматурга в історії

Вільям Шекспір ​​(23 квітня 1564 – 23 квітня 1616) написав принаймні 37 п’єс і 154 сонети , які вважаються одними з найважливіших і довговічних, коли-небудь написаних. Хоча ці п’єси захоплювали уяву театралів протягом століть, деякі історики стверджують, що Шекспір ​​насправді їх не писав .

Дивно, але мало що відомо про життя Шекспіра. Незважаючи на те, що він є найвідомішим і найпопулярнішим драматургом у світі , історикам довелося заповнити прогалини між жменькою вцілілих записів часів Єлизавети .

Короткі факти: Вільям Шекспір

• Відомий : один із найвідоміших драматургів історії, який написав принаймні 37 п’єс, які досі вивчаються та виконуються донині, а також 154 сонети, які також високо цінуються.
• Також відомий як : Бард
• Народився : 23 квітня 1564 року в Стретфорді-на-Ейвоні, Англія
• Батьки : Джон Шекспір, Мері Арден
• Помер : 23 квітня 1616 р. у Стретфорді-на-Ейвоні
• Опубліковані твори : « Ромео і Джульєтта» (1594–1595), «Сон в літню ніч» (1595–1596), « Багато галасу з нічого » (1598–1599), «Генріх V» (1598–1599), « Гамлет » 1600–1601, «Король Лір» (1605–1606), «Макбет» (1605–1606), «Буря» (1611–1612)
• Нагороди та відзнаки : після смерті Шекспіра в церкві Святої Трійці в Стратфорді-на-Ейвоні, де він похований, було споруджено надгробний пам’ятник на його честь. На ній зображено напівстатут Барда під час написання. На честь драматурга по всьому світу споруджено численні статуї та пам’ятники.
• Дружина : Енн Гетевей (м. 28 листопада 1582–23 квітня 1616)
• Діти : Сусанна, Джудіт і Хамнет (близнюки)
• Відома цитата : «Увесь світ — це сцена, а всі чоловіки й жінки — лише гравці: у них є свої виходи й входи; і одна людина свого часу грає багато ролей, його дії тривають сім віків».

Перші роки

Ймовірно, Шекспір ​​народився 23 квітня 1564 року, але ця дата є обґрунтованим припущенням, оскільки ми маємо запис про його хрещення лише через три дні. Його батьки, Джон Шекспір ​​і Мері Арден, були успішними городянами, які переїхали з навколишніх сіл у великий будинок на Хенлі-стріт, Стратфорд-на-Ейвоні. Його батько став багатим міським чиновником, а мати походила з важливої, шанованої родини.

Широко припускають, що Шекспір ​​відвідував місцеву гімназію, де він вивчав латинську, грецьку та класичну літературу . Його початкова освіта, мабуть, справила на нього величезний вплив, оскільки багато його сюжетів спираються на класику.

Сім’я Шекспіра

У 18 років, 28 листопада 1582 року, Шекспір ​​одружився на Енн Хетеуей із Шоттері, яка вже була вагітна їхньою першою дочкою. Швидко влаштували б весілля, щоб уникнути сорому народження позашлюбної дитини. У Шекспіра було троє дітей: Сюзанна, яка народилася в травні 1583 року, але була зачата поза шлюбом, і Джудіт і Хамнет, близнюки, які народилися в лютому 1585 року.

Гамнет помер у 1596 році у віці 11 років. Шекспір ​​був спустошений смертю свого єдиного сина, і стверджується, що «Гамлет», написаний чотирма роками пізніше, є доказом цього.

Театральна кар’єра

У якийсь момент наприкінці 1580-х років Шекспір ​​здійснив чотириденну поїздку до Лондона і до 1592 року зарекомендував себе як письменник. У 1594 році сталася подія, яка змінила хід літературної історії: Шекспір ​​приєднався до акторської трупи Річарда Бербеджа і став її головним драматургом на наступні два десятиліття. Тут Шекспір ​​зміг відточити свою майстерність, написавши для звичайної групи виконавців.

Шекспір ​​також працював актором у театральній трупі , хоча головні ролі завжди залишалися за самим Бербеджем. Група стала дуже успішною і часто виступала перед королевою Англії Єлизаветою I. У 1603 році Яків I зійшов на престол і надав своє королівське покровительство Шекспірівській компанії, яка стала відомою як «Слуги короля».

Шекспір ​​Джентльмен

Як і його батько, Шекспір ​​мав відмінне ділове чуття. У 1597 році він купив найбільший будинок у Стратфорді-на-Ейвоні, володів акціями в театрі «Глобус» і отримав прибуток від деяких угод з нерухомістю поблизу Стратфорда-на-Ейвоні в 1605 році. Незабаром Шекспір ​​офіційно став джентльменом, частково завдяки своїй власним багатством і частково завдяки успадкуванню герба від батька, який помер у 1601 році.

Пізніші роки і смерть

У 1611 році Шекспір ​​пішов у Стратфорд і комфортно прожив за рахунок свого багатства до кінця свого життя. У своєму заповіті він заповів більшу частину свого майна Сюзанні, своїй старшій доньці та деяким акторам із «Слуги короля». Відомо, що перед смертю 23 квітня 1616 року він залишив дружині своє «друге найкраще ліжко» . (Ця дата є обґрунтованим припущенням, оскільки ми маємо запис про його поховання лише через два дні).

Якщо ви відвідаєте церкву Святої Трійці в Стретфорді-на-Ейвоні, ви все ще можете побачити його могилу та прочитати його епітафію, вигравірувану на камені:

Добрий друже, ради Господа, не
розкопуй пил тут.
Благословенна людина, яка пощадить це каміння,
і проклята, хто зрушить мої кості.

Спадщина

Понад 400 років після його смерті п’єси та сонети Шекспіра все ще займають особливе місце в театрах, бібліотеках і школах по всьому світу. «Його п’єси та сонети виконувалися майже всіма основними мовами на всіх континентах», — зазначає Грег Тіммонс, написавши на Biography.com.

На додаток до спадщини його п’єс і сонетів, багато слів і фраз, створених Шекспіром, сьогодні наповнюють словники та впроваджено в сучасну англійську мову, включаючи ці вислови з деяких його п’єс:

• Не все золото, що блищить (« Венеціанський купець »)
• Все добре, що добре закінчується (« Все добре, що добре закінчується »)
• Бути всім і кінцем (« Макбет »)
• Розбити лід (« Приборкання норовливої » )
• Ми бачили кращі дні (« Як вам це подобається »)
• Чудовий новий світ (« Буря »)
• Стислість – душа розуму (” Гамлет “)
• Жорстоко бути добрим («Гамлет»)
• Для мене це грецьке (” Юлій Цезар “)
• Щось лихе приходить сюди («Макбет»)
• Зіркові закохані (« Ромео і Джульєтта »)
• Погоня за гусями («Ромео і Джульєтта»)
• Світ – моя устриця (” Веселі дружини Віндзора “)

Небагато письменників, поетів і драматургів — а Шекспір ​​був усіма трьома — мали такий вплив на культуру й науку, як Шекспір. Якщо пощастить, його п’єси та сонети можуть ще шанувати та вивчати через чотири століття.

Джерела

• “ IWonder – Вільям Шекспір: Життя та спадщина англійського барда. ” BBC.
• « Слова та фрази Шекспіра. ” Shakespeare Birthplace Trust.
• Тіммонс, Грег. “ 400-річчя Вільяма Шекспіра: життя та спадщина барда.Biography.com , A&E Networks Television, 2 листопада 2018 р.
• « Ким був Вільям Шекспір? Все, що вам потрібно знати. ” Дитинство, життєві досягнення та хронологія , thefamouspeople.com.
• “ Цитати Вільяма Шекспіра. ” BrainyQuote , Xplore.